Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/4313/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/4313/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б.,

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Абадей М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4313/26 (суддя Ніколенко М.О.), повний текст ухвали складено 20.07.2026

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас», м. Дніпро

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 377 144,02 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас» про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 377 144,02 грн.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 19.12.2007 зі сплати орендних платежів.

Разом із позовом позивачем було надано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас», а саме на будівлі та споруди промислового майданчика (РНОНМ 4206043), а також на грошові кошти, що обліковуються на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас», у межах суми стягнення 377 144,02 грн, до набрання рішенням по справі законної сили.

В обґрунтування вказаної заяви представник Дніпровської міської ради, з посиланням, зокрема, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22, зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 заяву Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено частково.

Накладено арешт на належний Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас» об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Черкаська, буд. 6а, а саме будівлі та споруди промислового майданчика (РНОНМ 4206043), у межах суми стягнення в розмірі 377 144,02 грн, до набрання рішенням у справі законної сили.

Відмовлено у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках боржника.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з частковим задоволенням заяви про забезпечення позову у цій справі Дніпровська міська рада звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4313/26, якою заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено частково, є необґрунтованою та постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального і матеріального права.

Апелянт зазначає, що між сторонами існує спір щодо стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у сумі 377 144,02 грн, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення.

На думку Дніпровської міської ради, накладення арешту одночасно на нерухоме майно та грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог є допустимим, співмірним із заявленими вимогами та не створює невиправданого втручання у господарську діяльність відповідача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник посилається на статті 136, 137 ГПК України, положення договору оренди землі, статті 526, 629 ЦК України, а також на правові висновки Верховного Суду щодо можливості арешту майна і коштів у спорах про стягнення грошових коштів, зокрема у постановах від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та від 06.06.2025 у справі № 759/22148/24.

У зв`язку з викладеним Дніпровська міська рада просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, тобто застосувати арешт також до грошових коштів відповідача в межах суми стягнення.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас» про стягнення 377 144,02 грн заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 19.12.2007.

Разом із позовною заявою Дніпровська міська рада подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно – будівлі та споруди промислового майданчика (РНОНМ 4206043), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Черкаська, буд. 6а, а також на грошові кошти відповідача, що обліковуються на його рахунках, у межах суми заявлених до стягнення вимог 377 144,02 грн до набрання рішенням суду законної сили.

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини з оренди земельної ділянки, а предметом спору є майнова вимога про стягнення грошової заборгованості. У зв`язку з цим правовідносини сторін щодо забезпечення позову регулюються, зокрема, статтями 136, 137 та 139 ГПК України, які передбачають можливість накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача за наявності ризику істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.

Судами враховано, що належні відповідачу будівлі та споруди промислового майданчика розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:08:509:0027, яка є предметом договору оренди, у зв`язку з яким виник спір. Водночас виконання можливого рішення про стягнення 377 144,02 грн безпосередньо пов`язане з наявністю у відповідача коштів або майна, за рахунок якого таке рішення може бути виконане.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, а також у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 910/1686/24 та від 26.08.2024 у справі № 922/1454/24.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo та запобігання втраті активів або перешкоджання виконанню майбутнього судового рішення, поки суд розглядає справу по суті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»). Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечити продовження існування стану, який є предметом спору.

Забезпечення позову є превентивним процесуальним заходом, що має на меті запобігання можливим порушенням прав або охоронюваних законом інтересів позивача, гарантування реального виконання рішення суду та уникнення труднощів при його виконанні у разі задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Обраний спосіб забезпечення має бути співмірним, обґрунтованим та адекватним заявленим вимогам, спрямованим на запобігання реальним ризикам утруднення або неможливості виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 136, 137 ГПК забезпечення позову допускається за наявності достатньо обґрунтованого припущення щодо можливості ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, а також за умови дотримання принципів розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами. При цьому, заходи забезпечення позову мають бути пов`язані з предметом спору та не повинні порушувати права осіб, які не є учасниками справи.

Як зазначалося вище, спір між сторонами у даній справі виник щодо стягнення з ТОВ фірми «Ладас» на користь Дніпровської міської ради заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у сумі 377 144,02 грн та необхідності вжиття заходів забезпечення позову з метою гарантування реального виконання можливого судового рішення, тому невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Визначаючи належний спосіб забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із необхідності дотримання принципів розумності, обґрунтованості та співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами, а також балансу інтересів сторін.

Суд дійшов висновку, що арешт нерухомого майна в межах суми позовних вимог забезпечує можливість реального виконання майбутнього судового рішення, не позбавляючи відповідача володіння та користування майном, а лише обмежуючи можливість його відчуження.

Разом із тим суд встановив, що накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача може істотно ускладнити здійснення ним господарської діяльності, зокрема проведення безготівкових розрахунків, сплату податків та інших обов`язкових платежів, виплату заробітної плати тощо, а тому визнав арешт грошових коштів таким заходом, який може створити надмірне обмеження прав та законних інтересів відповідача, і відмовив у застосуванні цього заходу.

За результатами розгляду заяви суд першої інстанції частково задовольнив її та наклав арешт на належні ТОВ фірмі «Ладас» будівлі та споруди промислового майданчика (РНОНМ 4206043) у межах суми 377 144,02 грн до набрання рішенням у справі законної сили, відмовивши в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу в межах доводів апеляційної скарги, виходить із установлених судом першої інстанції обставин щодо наявності між сторонами майнового спору, розміру заявлених вимог, належності відповідачу зазначеного нерухомого майна та необхідності забезпечення реального виконання можливого рішення суду.

Правовідносини щодо застосування заходів забезпечення позову апеляційний суд також оцінює крізь призму вимог статей 136, 137 ГПК України та принципу співмірності забезпечувальних заходів із предметом позову.

З урахуванням установлених обставин справи та змісту оскаржуваної ухвали доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для її скасування, адже сам по собі факт пред`явлення позову про стягнення грошових коштів не є безумовною підставою для застосування будь-якого заявленого позивачем заходу забезпечення позову, а суд зобов`язаний оцінити його необхідність та наслідки для прав та інтересів відповідача.

Задовольняючи заяву в частині накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно в межах суми позовних вимог, суд першої інстанції належним чином пов`язав такий захід із предметом спору та метою забезпечення реального виконання можливого судового рішення. Натомість накладення одночасно арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках, з огляду на характер такого заходу, обґрунтовано визнано недоцільним, оскільки арешт коштів безпосередньо обмежує можливість здійснення відповідачем поточних господарських операцій, проведення безготівкових розрахунків, сплати податків, обов`язкових платежів, виплати заробітної плати та виконання інших поточних зобов`язань, що виходить за межі необхідного для досягнення мети забезпечення позову. При цьому апелянтом не наведено конкретних обставин та не надано належних доказів того, що після накладення арешту на нерухоме майно існує додаткова реальна загроза невиконання можливого рішення суду саме внаслідок відчуження, приховування чи іншого розпорядження грошовими коштами відповідача, яка не може бути усунута вже застосованим судом заходом забезпечення.

Посилання скаржника на можливість одночасного накладення арешту на майно та грошові кошти саме по собі не свідчить про необхідність застосування обох заходів, оскільки допустимість такого поєднання не звільняє суд від обов`язку перевірити співмірність кожного із заявлених заходів забезпечення із предметом позову та його вплив на права відповідача.

Наведені Дніпровською міською радою правові висновки Верховного Суду також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки вони стосуються можливості застосування арешту майна та грошових коштів за наявності відповідних установлених судами конкретних обставин і не встановлюють обов`язку суду в кожному спорі про стягнення грошових коштів застосовувати одночасно всі заявлені заходи забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції необхідності та достатності обраного заходу забезпечення позову, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм процесуального права або необґрунтованість оскаржуваної ухвали.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали та задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4313/26 постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали господарського суду без змін.

Підстав передбачених ст. 277 ГПК України для скасування або зміни оскаржуваної Дніпровською міською радою ухвали, колегією суддів не виявлено.

Доводи апелянта не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

7. Щодо розподілу судових витрат.

Розподіл судових витрат за перегляд справи в апеляційному порядку підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України - за наслідками розгляду справи по суті.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 136-137, 269, 270, 275, 276 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4313/26 – залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.09.2026.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов