Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №904/704/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/704/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26 (суддя Назаренко Н. Г., повне рішення складено 27.04.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна", м.Київ

до Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором поставки 147 662,21 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "СУХА-БАЛКА" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № В2023 від 10.03.2023 у загальному розмірі 147 662,21 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

-116 000,00грн. - основний борг;

- 25 764,71 грн - пеня відповідно до ст. 549 ЦК України;

- 2 497, 97 грн - 3% річних ;

- 3 399,53 - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі №904/704/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" до Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" про стягнення заборгованості за договором поставки задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" основний борг у розмірі 116 000,00 грн, 3% річних у розмірі 2497,97 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 399,53 грн, судовий збір у розмірі 2197,85 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 20 637,50 грн. В решті позову відмовлено. Витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 4 362,50 грн покладено на позивача.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини з поставки товару, а відповідач, прийнявши товар без зауважень, зобов`язаний його оплатити. Суд встановив факт поставки та прийняття товару відповідачем 29.07.2024, а також відсутність доказів повного погашення заборгованості у розмірі 116 000,00 грн. При цьому здійснення відповідачем двох часткових оплат 18.02.2025 та 27.05.2025 по 5 000,00 грн кожна суд розцінив як підтвердження існування договірного зобов`язання та визнання обов`язку з його виконання. Заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати у зв`язку з ненаданням необхідних документів суд відхилив, оскільки не встановив обставин, які б свідчили про неможливість виконання відповідачем грошового зобов`язання з цієї підстави. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 116 000,00 грн основного боргу.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд також відхилив, зазначивши, що сам факт дії воєнного стану не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання конкретного договірного зобов`язання. Відповідач не довів наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між воєнними обставинами та неможливістю виконання саме спірного грошового зобов`язання, а також не надав доказів дотримання передбаченої пунктом 10.4 договору процедури повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин. Крім того, суд врахував, що договір та Специфікацію № 2 укладено вже в період дії воєнного стану, а тому відповідач був обізнаний про існування відповідних обставин на момент вступу у договірні відносини. За таких обставин підстав для звільнення відповідача від відповідальності суд не встановив.

Водночас суд першої інстанції відмовив у стягненні пені у розмірі 25 764,71 грн, оскільки умовами договору не передбачено відповідальності покупця за несвоєчасну оплату у вигляді пені, а доказів укладення між сторонами окремого письмового правочину щодо встановлення неустойки матеріали справи не містять.

Застосувавши положення статті 625 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 3% річних у розмірі 2 497,97 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 399,53 грн за період з 28.05.2025 по 13.02.2026, не встановивши помилок у наданих позивачем розрахунках та врахувавши відсутність контррозрахунку відповідача.

Щодо судових витрат суд першої інстанції, врахувавши надані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та часткове задоволення позову, визнав заявлені витрати у розмірі 25 000,00 грн реальними, розумними та співмірними та розподілив їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог, поклавши на відповідача 7 462,50 грн таких витрат.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 116 000,00 грн основного боргу, 3 399,53 грн інфляційних втрат і 2 497,97 грн 3% річних, відмовивши у стягненні 25 764,71 грн пені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Приватне акціонерне товариство "Суха Балка" засобами поштового зв`язку подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26, у якій просить визнати поважними причини пропуску ним строку на апеляційне оскарження даного рішення, поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення. Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 року по справі № 904/704/26 та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" відмовити. Судові витрати покласти на Позивача.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт (відповідач), не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, зазначає, що господарським судом при вирішенні спору не було належним чином враховано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт посилається на те, що 10.03.2023 між сторонами укладено договір № В2023, відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача товар, а відповідач - прийняти та оплатити його на умовах, визначених договором. При цьому, згідно з пунктом 2.3 договору, позивач зобов`язаний надавати на кожну поставлену партію товару передбачений договором пакет документів, зокрема рахунок-фактуру, сертифікат якості, видаткову накладну та інші документи, визначені відповідною специфікацією. Пунктом 4.2 договору сторони також погодили, що підставою для здійснення оплати є виставлений позивачем рахунок.

На переконання апелянта, наведені умови договору свідчать про те, що належне виконання позивачем обов`язку з надання передбачених договором документів, у тому числі рахунку-фактури, є необхідною передумовою виникнення у відповідача обов`язку зі здійснення оплати за поставлений товар. Відтак, за твердженням апелянта, у разі ненадання позивачем відповідного пакета документів обов`язок відповідача щодо здійснення оплати не настав, а тому відсутні й правові підстави для покладення на відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Обґрунтовуючи зазначені доводи, апелянт посилається на положення статей 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 80 ГПК України та зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги. На думку апелянта, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідачу було передано повний пакет документів, передбачений умовами договору, зокрема рахунок-фактуру, а тому не довів належними доказами виникнення у відповідача обов`язку зі здійснення оплати за поставлений товар.

Апелянт також вважає необґрунтованим нарахування 3% річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України. Зазначений довід апелянт пов`язує безпосередньо з наведеними ним запереченнями щодо виникнення основного грошового зобов`язання. Посилаючись на частину четверту статті 612 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. У зв`язку з цим апелянт стверджує, що за відсутності належного виконання позивачем обов`язку з надання передбачених договором документів у відповідача не виник обов`язок здійснювати оплату, а отже, відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, та нараховувати на суму заборгованості 3% річних й інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт посилається на наявність форс-мажорних обставин як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань. Зокрема, апелянт зазначає, що пунктами 10.1-10.3 договору передбачено звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили після укладення договору, до яких, зокрема, віднесено війну та військові конфлікти.

На підтвердження настання таких обставин апелянт посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорні обставини, пов`язані із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022, із зазначенням про їх тривалість до офіційного закінчення відповідних обставин. На думку апелянта, зазначені обставини є такими, що об`єктивно перешкоджають належному виконанню договірних зобов`язань, у зв`язку з чим відповідач не може нести відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, апелянт вважає, що ним не було допущено порушення прав та законних інтересів позивача, а заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. На переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам та доказам, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати заборгованості та застосування до нього передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України наслідків прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене апелянт зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог прийнято з порушенням статей 11, 525, 526, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України та статей 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 80, 236 Господарського процесуального кодексу України, що, на його думку, відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" заперечує проти задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" у повному обсязі та вважає її доводи необґрунтованими, такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Зокрема, позивач зазначає, що доводи відповідача про нібито неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи та неналежну оцінку поданих сторонами доказів не відповідають дійсності. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини, що мають значення для вирішення спору, надав належну оцінку доказам, поданим сторонами, та дійшов відповідних висновків щодо наявності у відповідача невиконаного грошового зобов`язання за поставлений товар. На думку позивача, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду та спроби надати іншу оцінку встановленим обставинам і доказам, що саме по собі не є підставою для скасування судового рішення відповідно до статті 277 ГПК України.

Щодо строку виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач звертає увагу, що пунктом 4.1 договору та Специфікацією № 2 від 11.04.2024 сторонами погоджено конкретний строк оплати поставленого товару - 35 банківських днів з дати його поставки. При цьому умовами договору не передбачено, що перебіг зазначеного строку залежить від додаткового підтвердження відповідачем факту отримання рахунка-фактури.

Як зазначає позивач, товар був поставлений та прийнятий відповідачем 29.07.2024 без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його кількості, якості або документального оформлення. Відтак посилання відповідача на ненадання рахунка-фактури не спростовує факту настання строку виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того, позивач звертає увагу на суперечливість позиції відповідача щодо зазначених обставин. Так, у відзиві на позов відповідач посилався на неподання рахунка до суду, тоді як в апеляційній скарзі вже зазначає про відсутність доказів направлення рахунка безпосередньо йому. На думку позивача, зміна відповідачем обґрунтування своїх заперечень свідчить про непослідовність його процесуальної позиції та намагання обґрунтувати невиконання грошового зобов`язання обставинами, які не були заявлені своєчасно та не підтверджені належними доказами.

При цьому, як зазначає позивач, подальша поведінка відповідача також спростовує його доводи про ненастання обов`язку з оплати. Після отримання товару відповідач здійснив часткові оплати, зокрема 18.02.2025 та 27.05.2025. На переконання позивача, здійснення таких платежів свідчить про визнання відповідачем існування договірного зобов`язання та заборгованості за поставлений товар і суперечить його подальшим твердженням про те, що обов`язок з оплати товару взагалі не виник.

Позивач також зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог ним було надано належний пакет документів, зокрема рахунок на оплату, видаткову накладну № 38430 від 05.06.2024, сертифікат про експертизу зразка, податкову накладну та документи на підтвердження її реєстрації. На думку позивача, зазначені докази у своїй сукупності підтверджують факт поставки товару, його прийняття відповідачем, вартість поставленого товару та виникнення у відповідача обов`язку щодо його оплати, а тому спростовують доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог.

З огляду на встановлений факт виникнення у відповідача грошового зобов`язання та його невиконання у встановлений договором строк позивач вважає правомірним застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 692 цього Кодексу. Відповідно, вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, на думку позивача, є похідними від основного грошового зобов`язання, а тому є законними та обґрунтованими за наявності встановленого факту прострочення оплати.

Заперечуючи проти доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що саме конкретні обставини непереборної сили унеможливили виконання ним спірного грошового зобов`язання. Зокрема, відповідач не надав сертифіката Торгово-промислової палати України щодо наявності форс-мажорних обставин стосовно виконання саме цього зобов`язання, не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом та неможливістю здійснення конкретного платежу, а також не підтвердив вжиття заходів для мінімізації наслідків відповідних обставин та своєчасного повідомлення позивача про їх настання.

При цьому позивач звертає увагу, що договір № 103ЕУ укладено 10.03.2023, а Специфікацію № 2 - 11.04.2024, тобто вже в умовах триваючого воєнного стану в Україні. Отже, на момент укладення договору та погодження сторонами умов поставки і розрахунків відповідач був обізнаний про існування відповідних обставин та добровільно вступив у договірні відносини, продовжуючи здійснювати господарську діяльність. За таких обставин сам по собі факт існування воєнного стану, який був відомий сторонам на момент укладення договору, не може автоматично вважатися обставиною непереборної сили, що звільняє відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язання, тим більше з огляду на положення пункту 10.1 договору, яким передбачено звільнення від відповідальності у разі виникнення відповідних обставин після укладення договору.

Крім того, умовами пункту 10.4 договору передбачено обов`язок сторони, яка посилається на обставини непереборної сили, письмово повідомити іншу сторону про їх настання у визначений договором строк та надати відповідне підтвердження. Однак відповідачем не надано доказів дотримання встановленої договором процедури повідомлення позивача про виникнення обставин, які, за його твердженням, перешкоджали виконанню грошового зобов`язання.

За таких обставин позивач вважає, що доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують факту прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, позивач наголошує, що факт поставки та прийняття товару відповідачем є підтвердженим, строк виконання грошового зобов`язання настав, а часткові оплати, здійснені відповідачем 18.02.2025 та 27.05.2025, додатково свідчать про фактичне визнання ним існування відповідного договірного зобов`язання. Водночас відповідачем не надано належних доказів на спростування факту поставки, вартості товару, настання строку його оплати або наявності правових підстав для звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене позивач вважає позовні вимоги про стягнення основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат законними, обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги, відповідний додаток до договору, рахунок, платіжне доручення, акт приймання-передачі наданих послуг та детальний опис виконаних робіт.

Позивач зазначає, що вказані витрати понесені у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, є документально підтвердженими та підлягають розподілу відповідно до положень статей 123, 124, 126, 129 ГПК України.

У відзиві позивач повідомив орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді: 15 000,00 грн - судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кошля А. О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів оплати судового збору, у розмірі 4992 грн.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2026 поновлено Приватному акціонерному товариству "Суха Балка" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26, зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26 до закінчення його перегляду у суді апеляційної інстанції, розгляд справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "СУХА-БАЛКА" укладено договір № В2023 від 10.03.2023, відповідно до п. 1.1. постачальник зобов`язується передати покупцю продукцію (далі по тексту - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах (п. 1.1. договору).

Номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна, вартість товару та інші умови узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках), які після їх підписання є невід`ємною частиною цього договору. При зазначенні переліку, асортименту в специфікаціях (додатках) обов`язково указується код УКТ ЗЕД товару з дотриманням наступних вимог: при придбанні товарів, вироблених в України (крім підакцизних), вказується не менш як 4 перших символів коду УКТ ЗЕД; при придбанні товарів, імпортованих в Україну та підакцизних, вказується 10 символів коду УКТ ЗЕД (п. 1.2. договору).

Поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - товар, оформлений одним товарно-транспортним документом (п. 2.1. договору).

Базисні умови, терміни поставки товару, а також відвантажувальні реквізити, узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору (п. 2.2. договору).

На кожну поставлену партію товару постачальник повинен надати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру - 1 примірник (оригінал); сертифікат якості виробника/паспорт на товар - 1 примірник (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника); видаткову накладну - 1 примірник (оригінал) та необхідну кількість копій в залежності від виду транспорту; інші документи, перераховані в специфікації (додатку). Зазначені вище документи при поставці товару автотранспортом надаються постачальником одночасно з товаром, а при поставці залізничним транспортом - не пізніше, ніж через 2 робочих дні з дати прибуття товару до покупця. В зазначених вище документах поруч з найменування товару зазначається код УКТ ЗЕД такого товару з дотриманням вимог, вказаних в п. 1.2 договору (п. 2.3. договору).

Датою поставки товару вважається дата, проставлена на видатковій накладній при отриманні товару; при поставці залізничним транспортом - відмітка станції призначення в залізничній накладній, якщо інше не обумовлено специфікацією (додатком). Право власності на товар, а також всі пов`язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця у відповідності до умов переходу права власності на товар, визначений у специфікаціях (додатках) (п. 2.4. договору).

Ціна товару встановлюється та узгоджується сторонами відповідно до п. 1.2 цього договору (п. 3.1. договору).

Загальна вартість договору визначається вартістю всіх специфікацій (додатків), підписаних по цьому договору, які є невід`ємною частиною договору (п. 3.2. договору).

Ціни на товар, що поставляється за цим договором, фіксуються на момент підписання цього договору і не підлягають зміні в односторонньому порядку протягом строку дії цього договору. Зміна ціни допускається тільки за наявності письмової угоди сторін, умову про яку сторони зазначають у специфікації (додатку). Сторони прийняли, що всі ціни, обумовленні в специфікаціях (додатках) до цього договору, є звичайними, справедливими, ринковими (п. 3.3. договору).

Оплата вартості партії товару (платежі) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, на умовах оплати, узгоджених сторонами у відповідній специфікації (додатках) до цього договору. У цьому випадку, умови оплати поширюються тільки на партії товару, передбачені такими специфікаціями (додатками) (п. 4.1. договору).

Підставою для оплати узгодженої до відвантаження партії товару є виставлений постачальником рахунок (п. 4.2. договору).

У випадку, коли документи, зазначені в п. 2.3 цього договору, не надані постачальником у встановлений в п. 2.3 договору строк або оформлені постачальником неналежним чином (з порушенням чинного законодавства та умов цього договору), про що покупець направляє постачальнику відповідне повідомлення про порушення умов п. 2.3 договору, покупець має право затримати оплату товару до надання постачальником повного комплекту належним чином оформленої документації, при цьому строк оплати, вказаний у пункті 4.1. договору, збільшується на період надання документів, зазначених у п. 2.3 договору, оформлених належним чином. Також в даному випадку штрафні санкції до покупця за порушення строків розрахунків за договором не застосовуються, три проценти річних за користування чужими грошовими коштами та індекс інфляції не нараховуються та не сплачуються покупцем (п. 4.3. договору).

Покупець має право здійснити оплату/попередню оплату за банківськими реквізитами, вказаними в розділі 14 цього договору. Постачальник зобов`язаний при виставленні рахунку покупцеві вказувати банківські реквізити, зазначені в цьому договорі (п. 4.4. договору).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами, своїх зобов`язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці цього договору (п. 13.5. договору).

Сторони також підписали специфікацію №2 від 11 квітня 2024 року до договору № В2023 від 10.03.2023.

Відповідно до специфікації №2 сторони погодили наступні умови поставки: найменування товару та кількість - Чоботи захисні, чорні, PVC, S5, пара, розмір 37-47, {арт.53586038..} Код ЄДРПОУ 20010785 у кількості 250 шт., ціна товару - 126 000,00 грн. з ПДВ; умови оплати: відтермінування платежу 35 банківських днів з дати поставки умови поставки: DDP, склад Покупця, м. Кривий Ріг (згідно Інкотермс-2010); умова про перехід права власності на товар від постачальника до покупця - при перевезенні автомобільним транспортом право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки; термін поставки товару: 30-ть робочих днів після заявки покупця.

Позивач вказує, що ним було сформовано рахунок на оплату по замовленню №15/00040583 від 17 травня 2024 року та поставлено відповідачу товар на загальну суму 126 000,00 грн. ПДВ, про що свідчить видаткова накладна №38430 від 05 червня 2024 року.

Також позивач зазначає, що на виконання положення п. 2.3. договору поставки ним разом із рахунком та видатковою накладною, надано відповідачу Сертифікат про експертизу зразка з додатками, виданий ТОВ "ВИПРОБУВАЛЬНО-СЕРТИФІКАЦІИНИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕНТЕСТ" терміном дії з 26 жовтня 2023 року до 25 жовтня 2024 року та зареєстрований в Реєстрі органу з оцінки відповідності за № UA1-YT.102602-23.

Товар був прийнятий відповідачем 29 липня 2024 та позивачу не повертався, вимоги до повернення товару відповідачем не виставлялися.

На виконання положення п. 2.5. договору поставки позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на всю суму податкових зобов`язань з ПДВ, що виникли у постачальника, у строк встановлений п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що підтверджується податковою накладною №1084 від 05 червня 2024 року, повідомленням про отримання звітності від 01 липня 2024 року та Квитанцією №1 про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 05.06.2024 №1084.

Позивач вказує, що виконав свої зобов`язання перед відповідачем щодо продажу (поставки) товару в повному обсязі та поставив його загальною вартістю 126 000,00 грн (з ПДВ).

30 грудня 2024 року, у зв`язку із відсутністю оплати від відповідача, позивачем було направлено претензію від 30.12.2024 за вихідним № 54.

18 лютого 2025 року відповідач здійснив часткову оплату за поставлений позивачем товар в розмірі 5000,00 грн та 27 травня 2025 в розмірі 5000,00 грн.

Позивач зазначає, що вартість поставленого товару у розмірі 116 000,00 грн відповідач не сплатив, що підтверджується довідкою про надходження коштів від контрагента ПРАТ "СУХА БАЛКА" на рахунок ТОВ "ВЮРТ-УКРАЇНА" за період з 05.06.2024 по 20.01.2026, виданою 21.01.2026 АТ "Дойче Банк ДБУ" за вих. №МО/260121/2.

25 вересня 2025 року позивач знову направив відповідачу претензію від 25.09.2025 за вихідним №8 з пропозицією погасити заборгованість на суму 116 000,00 грн, але відповіді від відповідача не було.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем по договору поставки становить 116 000,00 грн.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про стягнення з Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" основний борг у розмірі 116 000,00 грн, 3% річних у розмірі 2497,97 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 399,53 грн, судовий збір у розмірі 2197,85 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 20 637,50 грн. В решті позову відмовлено. Витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 4 362,50 грн покладено на позивача.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження у даній справі є рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі №904/704/26, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" до Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" про стягнення заборгованості за договором поставки задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" основний борг у розмірі 116 000,00 грн, 3% річних у розмірі 2497,97 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 399,53 грн, судовий збір у розмірі 2197,85 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 20 637,50 грн. В решті позову відмовлено. Витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 4 362,50 грн покладено на позивача.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати заборгованості та наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, надані на їх обґрунтування докази, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, з огляду на таке.

Колегія суддів констатує що, основним доводом апелянта є твердження про те, що у відповідача не виник обов`язок зі сплати вартості поставленого товару, оскільки позивачем нібито не було передано повного пакета документів, передбаченого пунктом 2.3 договору № В2023 від 10.03.2023, зокрема рахунку-фактури. При цьому апелянт посилається на пункт 4.2 договору, відповідно до якого підставою для здійснення оплати є виставлений позивачем рахунок, та вважає, що до моменту належного виконання позивачем обов`язку щодо надання відповідних документів строк виконання грошового зобов`язання не настав.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на вибірковому тлумаченні умов договору без урахування їх змісту в сукупності та фактичної поведінки сторін при його виконанні.

Відповідно до пункту 1.1 договору № В2023 від 10.03.2023 позивач зобов`язався передати у власність відповідача товар, а відповідач - прийняти та оплатити його на умовах, визначених договором. Отже, за договором поставки на відповідача покладено зустрічний обов`язок прийняти поставлений товар та оплатити його вартість.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем. При цьому відповідач не заперечував факту отримання товару та не заявляв під час його прийняття зауважень щодо кількості, якості чи комплектності товару. Так само матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у встановленому договором порядку повідомляв позивача про відсутність або неналежне оформлення документів, передбачених пунктом 2.3 договору, та пов`язував із цим неможливість здійснення оплати.

Навпаки, подальша поведінка відповідача свідчить про визнання ним існування грошового зобов`язання. Так, після отримання товару відповідач здійснив часткові платежі у рахунок його вартості 18.02.2025 та 27.05.2025 у розмірі по 5 000,00 грн. Зазначена обставина має істотне значення для оцінки доводів апеляційної скарги, оскільки здійснення відповідачем платежів у рахунок погашення вартості саме поставленого товару об`єктивно підтверджує як факт існування відповідного грошового зобов`язання, так і усвідомлення відповідачем свого обов`язку щодо його виконання.

Таким чином, доводи апелянта про те, що обов`язок зі здійснення оплати не виник у зв`язку з ненаданням документів, суперечать його фактичній поведінці після прийняття товару. Якщо відповідач вважав, що відсутність рахунку-фактури чи інших документів унеможливлює виникнення або виконання його грошового зобов`язання, він не був позбавлений можливості заявити про це позивачу та скористатися передбаченим пунктом 4.3 договору механізмом повідомлення про відсутність або неналежне оформлення відповідних документів. Однак доказів вчинення таких дій відповідачем не надано.

При цьому саме по собі передбачення пунктом 4.2 договору рахунку як підстави для здійснення оплати не дає підстав для висновку, що будь-яке посилання покупця на неотримання рахунку автоматично звільняє його від обов`язку оплатити вже прийнятий товар. Такий висновок можливий лише за умови встановлення змісту договірної умови, відповідно до якого виставлення або отримання рахунку є саме відкладальною умовою виникнення грошового зобов`язання чи початку перебігу строку його виконання. Апелянтом відповідної умови договору не наведено, а судом першої інстанції її існування не встановлено.

Навпаки, умови договору в їх системному взаємозв`язку свідчать про виникнення у відповідача обов`язку оплатити прийнятий товар на погоджених сторонами умовах. Пункт 2.3 договору регулює обов`язок постачальника щодо документального супроводу поставки, тоді як пункт 4.3 визначає порядок дій покупця у разі відсутності чи неналежного оформлення відповідних документів. Отже, сторони договору передбачили спеціальний механізм реагування на можливі недоліки документального оформлення, однак не встановили, що сам факт неотримання окремого документа автоматично припиняє або безстроково відтерміновує обов`язок покупця оплатити фактично отриманий товар.

Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідач, прийнявши товар та не заявивши обґрунтованих заперечень щодо його поставки, був зобов`язаний виконати свій зустрічний обов`язок щодо його оплати. Невиконання цього обов`язку не може бути виправдане загальним посиланням на неналежне документальне оформлення поставки за відсутності доказів того, що саме такі обставини фактично перешкоджали відповідачу здійснити оплату.

Посилання апелянта на положення статей 73, 74, 76, 77, 78, 80 ГПК України також не свідчить про помилковість рішення суду першої інстанції. Позивачем доведено факт укладення договору, поставки та прийняття товару відповідачем, його вартість та наявність непогашеної заборгованості. У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову з підстав ненадання документів, повинен був надати докази на підтвердження відповідних заперечень. Однак належних доказів того, що відсутність рахунку-фактури або інших документів перешкоджала відповідачу виконати грошове зобов`язання, матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність факту виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого товару та наявності непогашеної заборгованості у розмірі 116 000,00 грн.

Необґрунтованим є і похідний від наведеного довід апелянта щодо безпідставності стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Оскільки матеріалами справи підтверджено виникнення у відповідача грошового зобов`язання та встановлено факт його невиконання у визначений договором строк, наявні передбачені статтею 625 ЦК України підстави для застосування встановлених цією нормою правових наслідків прострочення грошового зобов`язання.

При цьому посилання апелянта на частину четверту статті 612 ЦК України не змінює наведеного висновку, оскільки для застосування положень про прострочення кредитора необхідно встановити відповідні дії або бездіяльність кредитора, які об`єктивно перешкоджали боржнику виконати зобов`язання. Самого лише твердження про ненадання окремих документів для цього недостатньо. Відповідачем не доведено ані факту прострочення позивача як кредитора, ані того, що позивач не вчинив дій, без яких відповідач об`єктивно не міг виконати свій грошовий обов`язок.

Більше того, здійснення відповідачем часткових платежів після поставки товару додатково спростовує твердження про об`єктивну неможливість виконання ним грошового зобов`язання у зв`язку з поведінкою позивача. Відповідач фактично здійснював виконання зобов`язання, проте не погасив його в повному обсязі.

З огляду на встановлений факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання суд першої інстанції правомірно застосував статтю 625 ЦК України та стягнув 2 497,97 грн 3 % річних і 3 399,53 грн інфляційних втрат. Апелянтом не наведено конкретних помилок у здійсненому розрахунку, не подано контррозрахунку та не доведено неправильності визначеного судом періоду нарахування.

Окремо колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо наявності форс-мажорних обставин як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Отже, саме на сторону, яка посилається на форс-мажорні обставини, покладається обов`язок довести не лише факт існування таких обставин, а й те, що вони безпосередньо зумовили неможливість виконання конкретного зобов`язання.

Такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24 наголосила, що саме по собі віднесення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах, а особа має довести, що конкретна обставина або захід, запроваджений у межах воєнного стану, унеможливив виконання конкретного договору.

У цій справі апелянт такого причинно-наслідкового зв`язку не довів. В апеляційній скарзі відсутнє належне обґрунтування того, які саме конкретні обставини, пов`язані з воєнним станом, у який саме період та яким саме чином унеможливили здійснення відповідачем оплати поставленого товару. Саме по собі посилання на воєнний стан, збройну агресію та загальний лист Торгово-промислової палати України не є доказом того, що відповідач був об`єктивно позбавлений можливості виконати конкретне грошове зобов`язання.

При цьому Верховний Суд звертав увагу, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та сам по собі не підтверджує наявності форс-мажору саме у конкретних договірних правовідносинах. Обставини форс-мажору підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами, а ключовим є встановлення їх безпосереднього впливу на можливість виконання конкретного зобов`язання.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, отримувати кошти або проводити розрахунки з контрагентами. Навпаки, відповідач здійснив два часткові платежі у рахунок спірної заборгованості. Зазначена обставина додатково свідчить про відсутність доведеного факту об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання.

Крім того, відповідно до пункту 10.4 договору сторона, яка посилається на обставини непереборної сили, повинна була письмово повідомити іншу сторону про їх настання протягом 10 календарних днів та надати відповідне підтвердження. Доказів належного та своєчасного повідомлення позивача про виникнення конкретних обставин, які перешкоджали відповідачу виконати саме спірне грошове зобов`язання, відповідачем не надано.

Саме по собі посилання на умови пунктів 10.1-10.3 договору не звільняє відповідача від виконання обов`язку щодо доказування обставин, які є підставою для застосування цих положень. Договірна умова про форс-мажор визначає правові наслідки відповідних обставин, але не встановлює презумпції їх впливу на будь-яке зобов`язання сторони.

Окремо слід врахувати, що договір № В2023 від 10.03.2023 укладено вже після введення в Україні воєнного стану. Тому загальний факт існування воєнного стану не може розглядатися як обставина, яка несподівано виникла після укладення договору та сама по собі унеможливила його виконання. Для застосування пунктів 10.1-10.3 договору відповідач мав довести виникнення після укладення договору конкретних обставин непереборної сили та їх безпосередній вплив на виконання конкретного зобов`язання. Таких доказів матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на воєнний стан та форс-мажорні обставини не підтверджують об`єктивної неможливості виконання ним грошового зобов`язання перед позивачем та не є підставою для звільнення від наслідків прострочення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншого тлумачення умов договору та незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів, однак не містять належного обґрунтування того, у чому саме полягає неправильність встановлених судом обставин або застосування норм матеріального права.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції надав належну оцінку як доводам позивача, так і запереченням відповідача, встановив факт поставки та прийняття товару, наявність у відповідача обов`язку щодо його оплати, факт часткового виконання та наявність непогашеної заборгованості, а також перевірив підстави для застосування статті 625 ЦК України. Відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами також встановлена судом з урахуванням змісту договору та наявних у справі доказів.

При цьому відмова суду першої інстанції у задоволенні вимоги про стягнення пені підтверджує, що суд не підійшов до вирішення спору формально, а окремо перевірив наявність правових підстав для стягнення кожного виду заявлених платежів та відмовив у відповідній частині за відсутності договірної підстави для стягнення пені.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області в оскаржуваній частині відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не підтверджують неправильного застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права та не дають підстав для висновку про наявність передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 в оскаржуваній частині ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 ГПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Поновити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 у справі № 904/704/26, яка була зупинена ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА

Суддя А. О. КОШЛЯ