Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №917/1643/23 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Харків Справа № 917/1643/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лавренюк Т.А.,

за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,

за участю представників сторін:

прокурор: Горгуль Н.В., посвідчення від 01.03.2023;

від позивача: не з`явилися;

від відповідача (апелянта): Ульянов Р.А., ордер серія ВІ №1184355 від 08.12.2023;

від 3-ї особи: не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №1425 П/2)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі №917/1643/23 (суддя Солодюк О.В.)

за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Кам`янопотоківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області,

до відповідача ОСОБА_1 , с. Садки Кременчуцького району Полтавської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Кременчуцької районної військової (державної) адміністрація, м. Кременчук Полтавської області,

про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування їх державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Кам`янопотоківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 , в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 27.06.2024) просив суд:

1) визнати недійсними договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322481700:06:000:0277 площею 7,9654 га, 5322481700:06:000:0278 площею 63,4071 га, 5322481700:06:000:0279 площею 2,3962 га, 5322481700:06:000:0280 площею 5,4376 га, 5322481700:06:000:0281 площею 9,0274 га, укладені 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та ОСОБА_1 , зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2023;

2) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки;

3) зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірні земельні ділянки територіальній громаді в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Також прокурор просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки в позаконкурентний спосіб та всупереч положенням ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України. Прокурор зазначив, що згідно з вимогами ст.ст. 1, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин право на отримання земельної ділянки державної або комунальної власності в оренду без проведення земельних торгів для створення фермерського господарства може використати один раз як умову для державної реєстрації фермерського господарства, після проведення якої обов`язки землекористувача за договором оренди здійснює вже фермерське господарство, а не громадянин, і додатково земельну ділянку для ведення створеного фермерського господарства має право отримати вже таке господарство як юридична особа на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні).

Однак, за доводами прокурора, станом на момент укладення оспорюваних договорів оренди землі ОСОБА_1 вже створив ФГ "Деївське" (у 1993 році), для ведення якого відповідачу були надані земельні ділянки без проведення земельних торгів. З урахуванням наведеного прокурор стверджує, що відповідач уже використав своє право на отримання земельних ділянок для ведення фермерських господарств на позаконкурентних засадах. Тому, на думку прокурора, повторне отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду мало відбутися виключно на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 917/1643/23, а ухвалою суду від 25.06.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кременчуцьку районну військову (державну) адміністрацію.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі №917/1643/23 позов задоволено повністю:

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0277 площею 7,9654 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, укладений 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, номери запису про інше речове право: 3947701;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0278 площею 63,4071 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, укладений 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, номери запису про інше речове право: 3947216;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0279 площею 2,3962 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, укладений 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, номери запису про інше речове право: 3947500;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0280 площею 5,4376 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, укладений 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, номери запису про інше речове право: 3948440.

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0281 площею 9,0274 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, укладений 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, номери запису про інше речове право: 3948286;

- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0277, внесену 07.12.2013 до Державного реєстру прав на нерухоме майно під номером 3947701, індексний номер рішення 9276195 від 19.12.2013, з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0278, індексний номер рішення 9275206 від 19.12.2013, внесену 07.12.2013 до Державного реєстру прав на нерухоме майно під номером 3947216, з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0279, індексний номер рішення 9275821 від 19.12.2013, внесену 07.12.2013 до Державного реєстру прав на нерухоме майно під номером 3947500 з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0280, індексний номер рішення 9277522 від 19.12.2013, внесену 07.12.2013 до Державного реєстру прав на нерухоме майно під номером 3948440 з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0281, індексний номер рішення 9277246 від 19.12.2013, внесену 07.12.2013 до Державного реєстру прав на нерухоме майно під номером 3948286 з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0277 площею 7,9654 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ряди Полтавської області, на користь територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0278 площею 63,4071 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, на користь територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0279 площею 2,3962 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, на користь територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0280 площею 5,4376 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, на користь територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:06:000:0281 площею 9,0274 га, яка розташована за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Полтавської області, на користь територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Витрати зі сплати судового збору в сумі 41980грн покладено на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський виходив з того, що на момент прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та укладення оспорюваних договорів оренди від 03.12.2012 ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував ФГ "Деївське", яке мало у користуванні земельні ділянки, тоді як повторне звернення із заявою до РДА з метою отримання ще п`яти земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею понад 88 га для ведення фермерського господарства, без належного обґрунтування та поза межами процедури земельних торгів суперечить нормам ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". Відтак, за висновком суду, отримання відповідачем у листопаді 2012 року спірних земельних ділянок мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів, порядок проведення яких визначено Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону" від 05.07.2012.

Водночас суд першої інстанції встановив, що в ході розгляду справи ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності. У цій заяві відповідач зазначав, що спірні правовідносини щодо передання земельних ділянок в користування виникли ще в 2012 році, а позовна заява подана прокурором лише у 2022 році, тобто через 10 років після того як прокурор та уповноважені органи довідались або могли довідатись про порушення прав держави, тому наведене відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

Господарський суд першої інстанції відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності у цій справі, зазначивши про те, що Кам`янопотоківська сільрада як належний суб`єкт права комунальної власності об`єктивно могла дізнатися про порушення свого права не раніше 27.05.2021 (дата набрання чинності відповідними змінами земельного законодавства та фактичного переходу спірних земель до комунальної власності), а прокурор дізнався про порушення прав держави після отримання листа Кременчуцької РДА від 25.04.2019 №858/01-53 та лише 02.08.2019 ознайомився з матеріалами технічної документації із землеустрою в органі Держгеокадастру, тому встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо захисту порушеного права в судовому порядку на момент звернення з даним позовом до суду позивачем та прокурором не пропущено.

Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач – ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі № 917/1643/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також скаржник просить судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції про необхідність відліку початку строку позовної давності з моменту, коли про порушення свого права дізнався або міг дізнатись визначений прокурором позивач - Кам`янопотоківська сільська рада.

Скаржник наголошує на тому, що оспорювані договори оренди було укладено 03.12.2012 Кременчуцькою РДА, як уповноваженим державним органом, який здійснював на той час повноваження власника землі. У свою чергу, Кам`янопотоківська сільрада стала власником зазначеної земельної ділянки у 2021 році як правонаступник Кременчуцької РДА у відповідних орендних правовідносинах. Водночас заміна сторони у зобов`язанні за відповідним договором не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності згідно з вимогами ст. 262 Цивільного кодексу України, що також підтверджено Верховним Судом у постановах від 08.02.2019 у справі №904/3280/18, від 25.03.2024 у справі №927/594/23 та інших.

Отже, за твердженням скаржника, суд першої інстанції мав застосувати до спірних правовідносин ст. 262 Цивільного кодексу України та обраховувати початок перебігу строку позовної давності не з моменту, коли про порушення порядку укладення договорів стало відомо як новому власнику земельної ділянки (Кам`янопотоківській сільській раді), а з моменту, коли про це стало відомо або могло стати відомо саме особі, яка уклала оспорюваний договір оренди (Кременчуцькій РДА).

Апелянт вважає, що встановлений ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України строк позовної давності у цих правовідносинах слід обчислювати не з моменту, коли прокурор дізнався про порушене право, а саме з моменту, коли про це порушення міг дізнатися уповноважений орган - Кременчуцька РДА. Оскільки цим моментом є дата укладення спірних договорів оренди від 03.12.2012, тому станом на момент звернення прокурора з позовом до суду (01.09.2023) строк позовної давності сплив.

При цьому, на думку скаржника, прокурором не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, не зазначено, що саме йому перешкоджало звернутись до Кременчуцької РДА за запитом відповідних документів, з яких він отримав інформацію про порушення права держави раніше, ніж у квітні 2019 року, тобто через 6,5 років після укладення спірних договорів оренди. Також Кременчуцькою РДА не наведено будь-яких обґрунтованих доводів та не надано доказів неможливості захисту прав держави у період з грудня 2012 року по квітень 2019 року.

Скаржник наголошує, що право оренди було зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, а отже зазначена інформація була відкритою та загальнодоступною. Відповідач відкрито володів земельними ділянками та регулярно сплачував орендну плату за їх користування, а отже як Кременчуцька РДА, так і прокурор мали доступ до повної інформації про відповідні речові права відповідача на земельні ділянки з 2012 року (з моменту укладення відповідних договорів) та в будь-якому випадку з грудня 2013 року (з моменту державної реєстрації права оренди). Жодна обставина не заважала ні прокурору, ні Кременчуцькій РДА звернутись до суду з відповідним позовом протягом строків позовної давності.

Апелянт також зауважує на тому, що він є добросовісним набувачем земельних ділянок та покладався на компетенцію державного органу, який надав йому в оренду відповідні земельні ділянки. При цьому відповідач зареєстрував договори оренди, а власник земельних ділянок регулярно отримував орендну плату за користування ними. Будь-яких незаконних дій, направлених на неправомірне отримання земельної ділянки в користування, відповідач не вчиняв і, відповідно, покладався на чесність та добросовісність держави. Натомість, подання позову прокурором та подальше його задоволення судом через значний проміжок часу з моменту укладення договорів оренди є порушенням принципу добросовісності та доктрини заборони суперечливої поведінки.

На думку скаржника, ухвалене судом рішення призводить до непропорційного втручанням у право власності відповідача та порушує принцип "належного врядування", оскільки припинення речового права відповідача на земельні ділянки, якими останній відкрито володів майже 14 років, з підстав необхідності виправлення формального порушення та помилки самого державного органу, є непропорційним втручанням у право відповідача на "мирне володіння майном", яке охороняється ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі №917/1643/23; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 917/1643/23 на 04.08.2026 о 16:00 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2026 задоволено заяву представника відповідача (апелянта) – адвоката Ульянова Р.А. про участь у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

31.07.2026 до Східного апеляційного господарського суду від Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Обґрунтовуючи свої заперечення, прокурор зазначає наступне:

- прокурор мав об`єктивну можливість встановити наявність підстав для визнання незаконними розпоряджень Кременчуцької РДА від 28.11.2012 та укладених договорів оренди лише після отримання листа РДА у квітні 2019 року та з 02.08.2019 після отримання та опрацювання відповідних документів;

- Закон України "Про прокуратуру" не покладає на прокурора обов`язку безперервно контролювати дані Реєстрів та Публічної кадастрової карти, а тому прокурор, який звертається в інтересах держави, об`єктивно не міг дізнатися про незаконність передачі у користування спірних земельних ділянок раніше, ніж 02.08.2019;

- доводи апелянта про те, що прокурор міг дізнатися про порушення з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є безпідставними, оскільки наявність у Реєстрі запису про державну реєстрацію права оренди не свідчить про законність підстав його виникнення та не містить відомостей про порушення, допущені під час передачі земельних ділянок в оренду;

- для встановлення таких порушень прокурору необхідно було дослідити ряд документів, які стали підставою для прийняття Кременчуцькою РДА відповідних рішень та укладення спірних договорів, якими Кам`янопотоківська сільська рада не володіла;

- перебіг позовної давності переривався пред`явленням 13.09.2021 прокуратурою позовної заяви до Кременчуцького районного суду Полтавської області та мав би розпочатися з 23.03.2023, що припадало на період карантину та в подальшому воєнного стану, які зупиняли перебіг строків позовної давності;

- поведінка відповідача щодо отримання у користування спірних земельних ділянок не може вважатися добросовісною, оскільки останній систематично звертався до органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо виділення йому земельних ділянок для ведення фермерського господарство, та, зокрема, звертаючись до Кременчуцької РДА із заявою про виділення у користування спірних земельних ділянок та укладаючи договори оренди, достеменно знав, що має у своєму користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, отримані без проведення земельних торгів, та що на момент отримання спірних земельних ділянок він вже реалізував право отримання даної категорії земельних ділянок за спрощеною процедурою;

- право територіальної громади повернути земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності територіальної громади становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

04.08.2026 до Східного апеляційного господарського суду від Горбатенко Р.А. надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач просить залишити без розгляду відзив Кременчуцької окружної прокуратури на апеляційну скаргу на підставі ст. 118 ГПК України як такий, що поданий з порушенням процесуального строку, а у випадку розгляду наведених у відзиві заперечень прокурора, врахувати викладені у цій відповіді доводи апелянта щодо відсутності поважних причин пропуску строків позовної давності. Відповідач підтримує доводи апеляційної скарги, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 917/1643/23 до 08.09.2026 о 16:30 год, а також запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення щодо питань, які виникли в судовому засіданні, зокрема щодо початку проведення прокурором перевірки додержання законодавства у спірних правовідносинах, наявності кримінальних проваджень за вказаним фактом, внесення змін до договорів оренди та фактичного користування відповідачем спірними земельними ділянками з 2012 року.

01.09.2026 до Східного апеляційного господарського суду від Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області надійшли письмові пояснення у справі, за змістом яких прокурором повідомлено наступне:

- процедуру встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокуратурою розпочато у 2019 році після самостійного опрацювання відкритих державних інформаційних ресурсів. За результатами такого моніторингу встановлено факт перебування у користуванні Горбатенка Р.А. спірних земельних ділянок та що відповідач є засновником ФГ "Деївське" з 15.10.1993.

- у зв`язку з необхідністю встановлення законності передачі відповідачу спірних земельних ділянок 15.04.2019 прокуратурою розпочато процедуру перевірки первинних документів, які стали підставою для передачі земельних ділянок в оренду, без дослідження яких неможливо було достовірно встановити факт порушення вимог земельного законодавства;

- відсутні відкриті кримінальних проваджень за фактом вчинення відповідних дій щодо передачі спірних земельних ділянок відповідачу;

- прокуратурі невідомо про внесення будь-яких змін чи укладення додаткових угод до оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 03.12.2012; аналіз відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчить, що будь-які додаткові угоди, у тому числі в частині збільшення розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельних ділянок, відсутні;

- підтвердженням об`єктивної неможливості прокурора та уповноваженого на той час органу раніше встановити порушення, є відсутність звернень чи повідомлень про такі порушення, відсутність у відкритому доступі відповідних розпоряджень Кременчуцької РДА, відсутність у Кам`янопотоківської сільської ради документів щодо передачі земельних ділянок, позбавлення органів прокуратури функції загального нагляду, а також необхідність отримання та дослідження первинної документації, яка перебувала у розпорядженні Кременчуцької РДА.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026, у зв`язку з відпусткою судді Лакізи В.В. для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лавренюк Т.А.

08.09.2026 до Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення у справі, за змістом яких відповідач зазначив наступне:

- здійснення прокурором самостійного моніторингу у 2019 році не може вважатися поважною причиною пропуску строку позовної давності, оскільки приписи ст. 261 Цивільного кодексу України пов`язують початок перебігу позовної давності не тільки з фактичною обізнаність про порушення, але й з об`єктивною можливістю довідатися про таке порушення раніше. Прокурором не наведено будь-яких об`єктивних перешкод неможливості здійснення моніторингу відкритих реєстрів і направлення запитів до розпорядника землі раніше 2019 року;

- прокурором не зазначено, в чому саме була об`єктивна неможливість витребувати всі необхідні документи протягом трьох років після державної реєстрації договорів оренди. Кременчуцька РДА, яка прийняла розпорядження і уклала договори, володіла документами від моменту їх створення. Прокурором наведено лише опис здійснених ним заходів у 2019 році, але не зазначено жодного факту, який би унеможливлював здійснити перевірку раніше;

- відсутність кримінального провадження не впливає на відлік позовної давності та не є поважною причиною його пропуску. Здійснена прокурором перевірка не залежала від кримінального провадження і могла бути проведена шляхом аналізу відкритих реєстрів та направлення запитів до РДА, тобто ці дії є наслідком процесуального вибору прокурора, а не об`єктивною перешкодою;

- перехід земель до комунальної власності у 2021 році не перериває, не поновлює і не починає строк позовної давності заново. Перехід прав на землі з державної у комунальну власність та зміна власника земельних ділянок не створює нових прав захисту, якщо строк позовної давності було пропущено попереднім власником;

- посилання прокурора на практику ЄСПЛ не замінює норм національного законодавства про початок та перебіг строку позовної давності, а також не усуває вимог ст. 261 Цивільного кодексу України;

- додаткові пояснення прокурора не містять доказів поважності причин пропуску позовної давності. Натомість вони підтверджують лише те, що у 2019 році прокурор здійснив заходи щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства, для яких не було жодних об`єктивних перешкоди у попередні роки.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 08.09.2026 в режимі відеоконференції приймав участь представник відповідача (апелянта), який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Присутня у судовому засіданні 08.09.2026 прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та в письмових поясненнях, просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з`явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників вказаних учасників справи, у зв`язку з чим переходить до розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представника відповідача (апелянта) та прокурора, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Кременчуцькою окружною прокуратурою Полтавської області за результатами вивчення питання додержання вимог земельного законодавства на території Кременчуцького району встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Так, розпорядженнями Кременчуцької РДА Полтавської області № 591 від 09.09.2011 надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою загальною площею 90,64 для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

У подальшому, розпорядженням Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право на земельні ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району та передано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 88,2337 га.

На підставі вказаного розпорядження, 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та фізичною особою ОСОБА_1 укладено 5 (п`ять) договорів оренди земельних ділянок загальною площею 88,2337 га, у тому числі: площею 7,9654 га (кадастровий номер 5322481700:06:000:0277), площею 63,4071 га (кадастровий номер 5322481700:06:000:0278), площею 2,3962 га (кадастровий номер 5322481700:06:000:0279), площею 5,4376 га (кадастровий номер 5322481700:06:000:0280), площею 9,0274 га (кадастровий номер 5322481700:06:000:0281) для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Право оренди земельних ділянок фізичною особою ОСОБА_1 , відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано державним реєстратором Кременчуцького районного управління юстиції 07.12.2013, номери записів про речове право – 3947701, 3947216, 3947500, 3948440, 3948286.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, засновником та керівником Фермерського господарства "Деївське" (код ЄДРПОУ 22517985), яке було створено та зареєстровано 15.10.1993, є відповідач – ОСОБА_1 .

Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, прокурор зазначає, що розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 прийняте та договори оренди землі від 03.12.2012 укладено з порушенням ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки спірні земельні ділянки відповідач повинен був отримувати у користування виключно на конкурентних засадах – за результатами земельних торгів (аукціону)

Прокурор вказує на те, що у відповідності до ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин може використати один раз право на отримання земельної ділянки державної або комунальної власності, а додаткові земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах.

Таким чином, прокурор вважає, що звертаючись із заявою до Кременчуцької РДА Полтавської області, ОСОБА_1 мав на меті уникнути процедуру проведення земельних торгів при отриманні земельних ділянок, що суперечить вимогам ст. 124 Земельного кодексу України. Однак, всупереч положень чинного законодавства, Кременчуцької РДА, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_1 є засновником та власником ФГ "Деївське", якому вже надавались земельні ділянки у 1993 році для створення та ведення фермерського господарства, прийняла рішення про затвердження документації з землеустрою та передачу йому в оренду спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 на момент отримання в оренду земельних ділянок вже було створено відповідне фермерське господарство, а тому всі земельні ділянки для фермерського господарства останній повинен був отримувати у користування відповідно до вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7 Закону України "Про фермерське господарство", як юридична особа (ФГ "Деївське") лише на конкурентних засадах - за результатами земельних торгів.

При визначені заявлених позовних вимог прокурор вказав, що розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства є незаконним, проте визнання зазначеного розпорядження є неефективним засобом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (акт індивідуальної дії вичерпав свою дію після укладення договорів оренди), а тому прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок власнику, а також заявив вимогу скасування державної реєстрації права оренди.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення від 10.02.2026 у справі №917/1643/23, яким позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених прокурором позовних вимог з огляду на те, що на момент прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та укладення договорів оренди від 03.12.2012 ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував у 1993 році ФГ "Деївське", яке мало у користуванні земельні ділянки, тому повторне звернення із заявою до Кременчуцької РДА з метою отримання ще п`яти земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, без належного обґрунтування та поза межами процедури земельних торгів суперечить зазначеним правовим нормам, а отримання у листопаді 2012 року спірних земельних ділянок мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів, порядок проведення яких визначено Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону" від 05.07.2012.

Місцевий господарський суд встановив, що згідно договорів оренди землі від 03.12.2012 та актів приймання-передачі об`єкта оренди – земельних ділянок орендарем є громадянин ОСОБА_1 - голова ФГ "Деївське", а отже, відповідач вже реалізував своє право на отримання земельних ділянок на позаконкурентній основі для створення фермерського господарства.

З огляду на викладене, встановивши, що розпорядження Кременчуцької РДА №814 від 27.11.2012, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки та передано земельні ділянки площею 88,2337 га для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 , прийняте з порушенням вимог Закону України "Про фермерське господарство" та ст. 134 Земельного кодексу України, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними укладених на його виконання договорів оренди землі від 03.12.2012 відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, суд також задовольнив похідні позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути на користь територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради земельні ділянки з кадастровими номерами 5322481700:06:000:0277, 5322481700:06:000:0278, 5322481700:06:000:0279, 5322481700:06:000:0280, 5322481700:06:000:0281, та скасування державної реєстрації права оренди як спосіб реалізації наслідків недійсності правочину (реституції).

Водночас суд першої інстанції вважав обґрунтованою позицію прокурора про те, що строк позовної давності не пропущено.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, а не як самостійний позивач.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Таким чином визначений ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Водночас 04.03.2026 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/5241/21, у п.п. 10.55, 10.57 якої зазначила, що якщо прокурор вважає, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився майном, яке належить державі, і внаслідок такої дії (рішення, правочину) органу місцевого самоврядування майно було відчужено особі, то держава в особі уповноваженого органу (або у виняткових випадках прокурор за відсутності такого органу або якщо орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів і виконано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") захищає права власника, витребовуючи відповідне майно у власність держави. Особа, яка набула відповідне майно і від якої воно витребовується, є відповідачем за таким позовом. Якщо ж прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що у справі № 922/5241/21 прокурор хоча й стверджує про те, що звертається з позовом як самостійний позивач, втім обґрунтовує позов нагальною потребою захисту інтересів територіальної громади міста Харкова. Про інтерес держави, який би виходив за межі інтересів територіальної громади, у позові не йдеться.

У справі, що розглядається, обґрунтовуючи необхідність здійснення представництва інтересів держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області в суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що з 27.05.2021 законодавчо визначеним розпорядником спірних земельних ділянок та органом, уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах є Кам`янопотоківська об`єднана територіальна громада в особі Кам`янопотоківської сільської ради.

При цьому, прокурор обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади в особі Кам`янопотоківської сільської ради (у зв`язку з порушенням порядку набуття речових прав на земельні ділянки, що позбавляє бюджет надходжень від земельних торгів). Отже, прокурор представляє територіальну громаду як власника земельної ділянки і сторону договору оренди, у зв`язку з чим обґрунтовано визначив Кам`янопотоківську сільську раду позивачем.

Прокурор вказав, що позивач не здійснює належним чином покладені на нього повноваження з контролю за дотриманням законодавства під час розпорядження земель, що в силу ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором відповідних заходів представницького характеру.

Як встановлено судом, Кременчуцька окружна прокуратура зверталася з повідомленням № 52-4038вих-23 від 29.03.2023 до Кам`янопотоківської сільської ради в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про намір вжиття заходів представницького характеру, в якій просила повідомити про вжиті заходи на усунення порушень вимог земельного законодавства, у т.ч. в судовому порядку.

У відповідь на вказаний лист, Кам`янопотоківська сільська рада листом №520/02-17 від 14.04.2023 повідомила прокуратуру про те, що не володіє матеріалами та документами щодо договорів, які укладалися Кременчуцькою РДА з фізичними та юридичними особами, та іншими документами, які слугували підставою для передачі земельних ділянок в оренду. У вказаному листі Сільрада не заперечувала проти здійснення захисту інтересів органу місцевого самоврядування прокурором. Крім того, Сільрада зазначила, що здійснення державного контролю в процесі укладення цивільно-правових угод належить до компетенції органів Держгеокадастру України.

Надалі, Кременчуцькою окружною прокуратурою направлено на адресу Кам`янопотоківської сільської ради лист від 01.05.2023 за №52-5671вх23 з відповідними роз`ясненнями щодо наявних у Сільради прав власника земельних ділянок згідно Земельного кодексу України, у т.ч. щодо права на усунення будь-яких порушень прав сільської ради на землю та долучено копії розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012, договорів оренди від 03.12.2012.

Кам`янопотоківська сільська рада листом №770/02-17 від 10.05.2023 повідомила прокуратуру про винесення даного питання на чергову сесію сільської ради.

У подальшому, листом № 829/02-17 від 25.05.2023 Кам`янопотоківською сільською радою надано прокуратурі рішення від 24.05.2023 "Про розгляд звернень Кременчуцької окружної прокуратури", відповідно до якого Сільрада не заперечує проти звернення окружної прокуратури до суду за описаними у повідомленнях фактами.

Враховуючи, що Кам`янопотоківська сільська рада протягом розумного строку не вжила жодних заходів на захист своїх порушених прав щодо повернення спірних земельних ділянок у власність територіальної громади, колегія дійшла висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано та підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо позовних вимог по суті заявлених вимог.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що ст. 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

За змістом ч. 3 ст. 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Водночас відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (ч.ч. 2, 4 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальний щодо ст. 123 Земельного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у т.ч. щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у поданій до Кременчуцької РДА заяві про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 не вказано про кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, а також неналежно обґрунтовано бажані для отримання великі розміри земельних ділянок, до того ж окремими масивами, з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства. Крім того, відповідачем не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.

Таким чином, Кременчуькою РДА не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заяві ОСОБА_1 , відсутності належного обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не перевірено та не враховано обставини, які спростовують дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання здійснювати фермерську діяльність та спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з цим, за приписами ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19.

За змістом приписів ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа громадянин України із метою створення фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримав земельні ділянки 03.12.2012, тобто до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 №1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Водночас у справі, яка переглядається, підставою позовних вимог визначено незаконність надання фізичній особі земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, а саме факт його повторного звернення для отримання земельних ділянок у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що раніше громадянину ОСОБА_1 вже надавалися в користування земельні ділянки, які в подальшому передавалися у створене ним у 1993 році ФГ "Деївське" для ведення фермерського господарства.

Як встановлено судом, відповідно до рішення Кам`янопотоківської сільської ради народних депутатів № 11 від 02.02.1993 ОСОБА_1 надано згоду на виділення земельних ділянок для ведення фермерського господарства в розмірі 10 га.

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 отримано Державний акт Б 052708 від 10.10.1993 на право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5322481700:06:000:0471.

15.10.1993 було створено та зареєстровано ФГ "Деївське" (код ЄДРПОУ 22517985), засновником та керівником якого є відповідач – ОСОБА_1 .

Судом також установлено, що рішенням Кам`янопотоківської сільської ради від 20.06.2012 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 36,5559 га з кадастровим номером 5322481703030040132 та укладено відповідний договір оренди від 02.01.2013.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що ОСОБА_1 у минулому вже реалізував своє право на отримання земельної ділянки для створення у 1993 році ФГ "Деївське" та займається сільськогосподарською діяльністю. Оскільки у подальшому на підставі розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та оспорюваних у цій справі договорів оренди від 03.12.2012 ОСОБА_1 знову отримав в оренду у позаконкурсному порядку земельні ділянки, судова колегія зазначає, що таке використання права на отримання землі у позаконкурентний спосіб є повторним.

Відтак, додатково надані земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство може отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

У свою чергу, відсутність перевірки можливостей та намірів ОСОБА_1 щодо використання землі, а також того факту, що ОСОБА_1 вже використав своє право на отримання землі для ведення ФГ "Деївське" призвели до незаконної передачі відповідачу спірних земельних ділянок загальною площею 88 га.

Наведені вище обставини свідчать, що передача Кременчуцькою РДА у в оренду спірних земельних ділянок ОСОБА_1 відбулась з порушенням порядку, передбаченого вищевказаними положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012.

При цьому судова колегія зазначає, що скасування вказаного вище розпорядження не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади (власника землі станом на момент подання позову у справі), оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладених договорів оренди землі за наслідками його виконання та повернення спірної земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в п. 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 03.12.2012 та повернення земельних ділянок, колегія суддів зазначає таке.

Вирішуючи спір про визнання договорів недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Велика Палата Верховного Суду в п.п. 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до ч. 2 ст. 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "… передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч. 2 ст. 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Таким чином, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків суду про те, що договір оренди земельної ділянки є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, тому визнав частково обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо застосування зазначеної норми. Однак, Верховний Суд при цьому акцентував, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 11.06.2024 у справі №917/1710/23 та від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 і підстави для відступу від них відсутні.

Приймаючи до уваги висновок суду про незаконність розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 про затвердження технічної документації із землеустрою та надання спірних земельних ділянок в оренду, недотримання під час передачі земельних ділянок в оренду Горбатенку Р.А. порядку, передбаченого положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322481700:06:000:0277 площею 7,9654 га, 5322481700:06:000:0278 площею 63,4071 га, 5322481700:06:000:0279 площею 2,3962 га, 5322481700:06:000:0280 площею 5,4376 га, 5322481700:06:000:0281 площею 9,0274 га, укладених 03.12.2012 між Кременчуцькою РДА та Горбатенком Р.А., та зареєстрованих у Державному реєстрі 07.12.2023.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки територіальній громаді та способу обраного прокурором захисту порушених прав позивача, колегія суддів звертає увагу на наступне.

У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 зазначено про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном із позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Правовим наслідком визнання договору недійсним є зобов`язання кожної із сторін зобов`язання повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Водночас, у постанові від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 Верховний Суд наголосив, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції. Заявлена прокурором позовна вимога про зобов`язання орендаря повернути спірну земельну ділянку орендодавцю, тобто стороні договору оренди землі, насправді за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції.

Таким чином, незалежно від того, яким чином позивач обґрунтовує свій позов - необхідністю визнання договору недійсним (оспорюваністю) чи його нікчемністю в силу закону, - правова природа його вимог не змінюється. Наслідком недійсності таких договорів завжди виступає реституційна вимога про повернення майна, яка виключає застосування механізмів негаторного позову та на яку поширюються строки позовної давності.

Отже, заявлена у цій справі вимога прокурора про зобов`язання відповідача (орендаря) повернути територіальній громаді земельні ділянки є вимогою про застосування реституційного повернення майна, а не негаторним позовом, а тому на такі вимоги розповсюджуються загальні строки позовної давності.

Разом з тим, під час розгляду спору в даній справі відповідачем – Горбатенко Р.А. було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач в обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності зазначив про те, що прокурор мав можливість подати відповідний позов починаючи з 2012 року (з моменту прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та укладення договорів оренди від 03.12.2012), проте подав його лише у 2022 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

Щодо застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Господарський суд першої інстанції, розглянувши заяву відповідача про застосування позовної давності в цій справі, дійшов наступних висновків:

- позивач та уповноважений орган у спірних правовідносинах Кам`янопотоківська сільська рада дізнався про порушення свого права не раніше моменту отримання відповідного повідомлення прокурора (від 29.03.2023 №52-4038вих-23), направленого в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо виявлених порушень вимог земельного законодавства;

- водночас суд погодився з доводами прокурора про те, що з огляду на законодавчі зміни щодо розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та переходу права власності на них до територіальних громад, Кам`янопотоківська сільрада як належний суб`єкт права комунальної власності об`єктивно могла дізнатися про порушення свого права не раніше 27.05.2021 (дата набрання чинності відповідними змінами земельного законодавства та фактичного переходу спірних земель до комунальної власності);

- для встановлення незаконності розпорядження Кременчуцької РДА №814 від 27.11.2012 та укладених договорів оренди від 03.12.2012, які зареєстровані та набрали чинності 07.12.2013, прокурору було необхідно зібрати достатньо матеріалів, які б підтверджували вказані обставини, і лише після цього можна було зробити висновок про порушення інтересів держави, що значно ускладнилось після позбавлення органів прокуратури повноважень на проведення перевірок у порядку нагляду;

- отже, прокурор мав об`єктивну можливість встановити наявність підстав для визнання незаконним розпорядження Кременчуцької РДА №814 від 27.11.2012 та укладених договорів оренди лише після отримання листа Кременчуцької РДА від 25.04.2019 № 858/01-53 та 02.08.2019 - під час ознайомлення з матеріалами технічної документації із землеустрою в органі Держгеокадастру;

- також суд першої інстанції врахував, що у зв`язку із поданням прокуратурою позовної заяви до Кременчуцького районного суду Полтавської області (справа №536/1769/21) перебіг строку позовної давності переривався з 07.10.2021 та розпочався з 23.03.2023 - після апеляційного перегляду та набрання законної сили ухвалою районного суду від 24.11.2021, якою відмовлено у відкритті провадження;

- одночасно з цим суд зазначив, що Закон України "Про прокуратуру" не покладає на прокуратуру обов`язку безперервно контролювати дані Державних реєстрів та Публічної кадастрової карти, а тому прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, об`єктивно не міг дізнатися про незаконність передачі у користування спірних земельних ділянок раніше, ніж 02.08.2019;

- суд прийняв до уваги, що відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України строки позовної давності були продовжені на період дії карантину, а згідно з пунктом 19 цього розділу перебіг позовної давності зупиняється на строк дії воєнного стану;

- за таких обставин, встановивши, що прокурор не міг дізнатися про порушення прав держави раніше 02.08.2019, місцевий господарський суд дійшов висновку, що встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо захисту порушеного права в судовому порядку станом на момент звернення з даним позовом до суду (01.09.2023) позивачем та прокурором не пропущено.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із наведеним висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267 ЦК України).

Судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними ст. 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі №925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22.

Колегія суддів зазначає, що в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібні висновки викладені в Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22.

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі №927/432/19.

Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, якщо у передбачених законом випадках із позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Як вже зазначалось раніше, прокурор просить визнати недійсними укладені між Кременчуцькою РДА та Горбатенкою Р.А. договори оренди землі від 03.12.2012 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322481700:06:000:0277 площею 7,9654 га, 5322481700:06:000:0278 площею 63,4071 га, 5322481700:06:000:0279 площею 2,3962 га, 5322481700:06:000:0280 площею 5,4376 га, 5322481700:06:000:0281 площею 9,0274 га, , а також зобов`язати ОСОБА_1 повернути ці земельні ділянки територіальній громаді в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області

Колегія суддів зазначає, що строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та похідних вимог щодо застосування реституційного повернення майна становить 3 роки.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся із позовом в даній справі 01.09.2023 (згідно штампу на поштовому конверті – а.с. 90 т.1), тобто із пропуском строку позовної давності.

Прокурор стверджує, що про порушення прав держави шляхом прийняття незаконного розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 28.11.2012 та укладання оспорюваних договорів оренди землі від 03.12.2012 він довідався лише після отримання листа Кременчуцької РДА № 858/01-53 від 25.04.2019 з копіями договорів оренди земельних ділянок та розпорядження, на підставі яких вони укладені та під час ознайомлення 02.08.2019 з матеріалами технічної документації із землеустрою у міськрайонному управлінні у Кременчуцькому районі та м.м. Кременчуці, Горішніх Плавнях ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає вищевказані доводи прокурора, зважаючи на наступне.

Як встановлено судом на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права оренди за спірними договорами оренди землі була здійснена 07.12.2013.

Колегія суддів зазначає, що саме з моменту державної реєстрації права оренди орендар набуває речове право на земельну ділянку, що є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення такого права. Зважаючи на те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є відкритими та загальнодоступними, держава в особі компетентних органів, а також прокурор, проявляючи належну обачність, мали об`єктивну можливість дізнатися про можливе порушення інтересів держави саме із цього часу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 917/250/24 та від 03.06.2026 у справі № 917/676/24, правовідносини в яких є подібними цій справі.

Що стосується посилання суду першої інстанції та доводів прокурора про необхідність відліку строків позовної давності з моменту, коли про порушення прав держави дізнався визначений прокурором позивач - Кам`янопотоківська сільрада, який з 27.05.2021 став власником спірних земельних ділянок після земельної реформи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, на момент прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012, яке стало передумовою укладення спірних договорів оренди землі від 03.12.2012, укладанню яких мало передувати перевірка відповідності заяви ОСОБА_1 спеціальним вимогам Закону України "Про фермерське господарство", відповідні земельні ділянки (як об`єкти оренди) належали до державної власності і повноваження у спірних правовідносинах щодо таких земельних ділянок від імені держави здійснювала саме Кременчуцька РДА Полтавської області.

Разом з цим, судова колегія наголошує, що зміна уповноваженого органу у спірних правовідносинах (власника землі) з Кременчуцької РДА Полтавської області на Кам`янопотоківську сільську раду Кременчуцького району Полтавської області відповідно до вимог ст. 148-1 Земельного кодексу України відбулась з 27.05.2021 у зв`язку з набранням чинності Законом України № 1423-IX від 28.04.2021.

У свою чергу, зміна власника орендованих ОСОБА_1 земельних ділянок з держави на територіальну громаду за змістом ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та ст. 770 ЦК України не призводить до припинення орендних відносин, а має наслідком лише зміну сторони - орендодавця у правовідносинах та не впливає на перебіг позовної давності .

Згідно зі ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 917/250/24 за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Міської ради до ГУ Держгеокадастру та фізичної особи (орендаря) про визнання недійсними договорів оренди, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок (правовідносини в якій є подібними цій справі № 917/997/23), , з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, та приписів ст. 262 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що позовна давність у цій справі повинна обчислюватися з моменту, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідалося або могло довідатися - ГУ Держземагентства у Полтавській області (правонаступником якого у спірних відносинах є позивач - Лохвицька міська рада).

Колегія суддів зазначає, що прокурор звертається з позовом не в інтересах будь-якого конкретного органу, а в інтересах держави, оскільки захищає саме інтереси держави.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 911/3677/17 від 19.11.2019 зазначила, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності у цьому спорі слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, у цьому спорі - з часу, коли власник довідався або міг довідатися про те, що спірна земельна ділянка протиправно вибула з його володіння у володіння іншої особи.

Таким чином, зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності. У зв`язку з цим і строк позовної давності для прокурора розпочав перебіг з 07.12.2013, тобто саме з моменту державної реєстрації та набрання чинності оспорюваними договорами оренди від 03.12.2012.

Як вже зазначалося раніше, спірні договори оренди землі укладені 03.12.2012 та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2013, а прокурор звернувся з даним позовом до суду у 01.09.2023, тобто через 10 років з моменту укладення договорів оренди та реєстрації за відповідачем права оренди.

Що стосується наявності у прокурора можливості встановити незаконність розпоряджень Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та укладених договорів оренди лише з 02.08.2019 (під час ознайомлення з матеріалами технічної документації із землеустрою), колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Колегія суддів зазначає, що на момент прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та укладання оспорюваних договорів оренди землі від 03.12.2012 були чинними положення ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", які надавали право прокурору витребувати від органів державної влади рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Отже, починаючи з листопада 2012 року органи прокуратури відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності.

Більш того, наказом Генеральної прокуратури України від 07.11.2012 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", який діяв до 31.12.2014, з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись ст.ст. 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру" було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданні цих органів (п. 3.1 наказу).

Крім того, пунктом 9 загаданого наказу встановлено, що до початку перевірки органи прокуратури мають право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази, інші документи, одержувати інформації про стан законності та заходи щодо її забезпечення.

Отже, прокуратура, з урахуванням наданих їй законом повноважень, ще з листопада 2012 року могла дізнатися про порушене право держави у спірних правовідносинах, оскільки мала всі можливість і була зобов`язана здійснити наглядові функції з приводу перевірки законності розпоряджень Кременчуцької РДА та договорів оренди, а також надати оцінку відповідності дій посадових осіб під час надання висновків щодо надання земельних ділянок в оренду та здійснити відповідні заходи прокурорського реагування в межах встановленого законом строку позовної давності.

У свою чергу, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів виконавчої влади, що є обов`язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Колегія суддів враховує, що фактичне проведення перевірки прокурором та виявлення порушення прав держави прокуратури лише у 2019 році зазначених висновків не спростовує, адже в даному випадку має значення саме наявність у прокурора об`єктивної можливості дізнатися про обставини порушення інтересів держави. Однак, жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення прокурором не наведено.

Проведення прокурором перевірок та виконання покладених на нього законом повноважень не може впливати на момент, з якого орган, уповноважений на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, довідався або міг довідатися про порушення своїх прав (постанова Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №369/7429/20).

Органи прокуратури станом на 2012 рік були наділені повноваженнями прокурорського нагляду за додержанням законодавства при прийнятті актів органами влади, у тому числі РДА та органів Держземагентства, у зв`язку з чим також могли та мали об`єктивну можливість довідатися про порушення прав держави з моменту державної реєстрації земельної ділянки 07.12.2013.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість з 2012 року довідатися про існування розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та оспорюваних договорів оренди землі від 03.12.2012, а з 07.12.2013 міг дізнатися про наявність державної реєстрації права оренди на земельні ділянки, але позов ним подано лише у вересні 2023 року, тобто через 10 років.

Доказів неможливості звернення до уповноважених державних органів задля отримання інформації та копій необхідних документів, зокрема у разі неналежного виконання Кременчуцькою РДА чи Держземагентством своїх повноважень, прокурором суду не надано.

За змістом поданих до суду пояснень прокурор вказує, що про порушення вимог земельного законодавства йому стало відомо лише після отримання листа Кременчуцької РДА № 858/01-53 від 25.04.2019 з копіями договорів оренди земельних ділянок та розпорядження, на підставі яких вони укладені, а також під час ознайомлення 02.08.2019 з матеріалами технічної документації із землеустрою у міськрайонному управлінні у Кременчуцькому районі та м.м. Кременчуці, Горішніх Плавнях ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Стосовно наведених прокурором доводів судова колегія наголошує, що прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, у період 2012 – 2019 років своєчасно звернутися та отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень та власника на той час земельних ділянок (Кременчуцької РДА) необхідну для подання позову інформацію, в той час як будь-яких доказів ухилення Кременчуцької РДА від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Наведене, в свою чергу, дає підстави дійти висновку, що в органів прокуратури були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом своєчасно - в межах трирічного строку позовної давності з моменту, коли і було зареєстровано договори оренди землі, що прокурором зроблено не було.

Досліджуючи питання щодо переривання строків позовної давності, судовою колегією встановлено наступне.

Так, з метою захисту інтересів держави 13.09.2019 Кременчуцькою окружною прокуратурою в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області подано до Кременчуцького районного суду Полтавської області позов до Кременчуцької РДА, Горбатенка Р.А., який (позов) ухвалою від 07.06.2021 у справі № 536/1308/19 залишено без розгляду.

У подальшому, 07.10.2021 Кременчуцькою окружною прокуратурою скеровано позовну заяву в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до Кременчуцької РДА та Горбатенка Р.А про визнання незаконним розпорядження, недійсними договорів оренди та скасування їх державної реєстрації.

Ухвалою Кременчуцького районного суду від 24.11.2021 у справі №536/1769/21 відмовлено у відкритті провадження за вказаною позовною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Кременчуцькою окружною прокуратурою вказану ухвала оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.02.2022 провадження у справі № 536/1769/21 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/1830/19.

Проте, прокурор зауважує, що під час судового розгляду вказаної апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №536/1769/21 від 05.10.2022 відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 619/1680/17-ц, від 03.04. 2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 12.05.2020 у справі №357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23.03.2023 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги Кременчуцької окружної прокуратури.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Проаналізувавши зміст наведених положень законодавства, суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (постанови Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18).

Відтак, подання прокурором позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Водночас, у цій справі прокурор вперше звернувся до суду (Кременчуцького районного суду Полтавської області) з відповідним позовом з недодержанням правил підвідомчості/підсудності лише 13.09.2021, тобто вже поза межами позовної давності (позовна давність до вимог про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок сплила через три роки після їх державної реєстрації 07.12.2013, тобто - 07.12.2016).

Наведене свідчить про відсутність переривання трирічної позовної давності у зв`язку із поданням прокуратурою позовної заяви до Кременчуцького районного суду Полтавської області.

Щодо посилання суду першої інстанції на те, що прокурор не зобов`язаний здійснювати моніторинг державних реєстрів чи Публічної кадастрової карти на предмет можливих порушень прав держави незаконною передачею земельних ділянок, то колегія суддів зазначає, що такі обставини не можуть свідчити про поважність причин пропуску позовної давності, адже норми Закону України "Про прокуратуру" покладають на прокурора функціональний обов`язок забезпечити захист прав та інтересів держави, однак вони не встановлюють і об`єктивно не можуть встановлювати вичерпного переліку конкретних організаційних, технічних чи інших заходів, достатніх та необхідних прокурору для виконання такого обов`язку у кожній конкретній ситуації.

Отже, прокурор самостійно визначає підстави, спосіб та порядок виявлення порушень закону при виконання своїх повноважень, керуючись нормами чинного законодавства. Разом з цим, визначення необхідності, достатності, структури, періодичності та послідовності відповідних заходів належить до компетенції самого прокурора та повинно здійснюватися ним добросовісно, розумно і професійно з урахуванням особливостей конкретного порушення та визначеного законом способу захисту прав держави.

При цьому, колегія суддів наголошує, що у спірних правовідносинах прокурор мав усі можливості та в силу своїх функціональних обов`язків був зобов`язаний дізнатись про прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 814 від 27.11.2012 та укладення спірних договорів оренди землі від 03.12.2012 ще з моменту їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 07.12.2013.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції на час реєстрації договорів оренди) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом ч. 5 ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор, який має безпосередній доступ до відомостей Державних реєстрів мав об`єктивну та реальну фактичну можливість довідатись та опрацювати таку інформацію, тобто з 07.12.2013, а органи, уповноважені на той час здійснювати функції держави у спірних правовідносинах – Кременчуцька РДА та Держземагентства мали у своєму розпорядженні всю необхідну документацію та були обізнані про такі порушення ще з моменту укладання відповідних договорів оренди землі від 03.12.2012.

Прокурор, починаючи з моменту реєстрації права оренди за договорами оренди землі, не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно перевірити зареєстровані речові права на спірні земельні ділянки шляхом безпосереднього доступу до інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься в Державному реєстрі, яка є відкритою та загальнодоступною. Доказів відсутності такої можливості матеріали справи не містять та по суті прокурором і не заперечуються.

При застосуванні положень законодавства про позовну давність колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, відповідно до якої ці правила пов`язані не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Так, прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №911/2191/16).

Наведені обставини свідчать про те, що початком перебігу строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельних ділянок є 02.12.2013 (дата державної реєстрації договорів оренди землі), про що також неодноразово наголошувалося Верховним Судом у постановах від 21.01.2022 у справі №308/334/20, від 03.06.2026 у справі №917/676/24, від 03.06.2026 у справі №922/2185/19.

Проте, прокурор звернувся до суду із позовом лише 01.09.2023, тобто із значним пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів оренди землі від 02.12.2013 недійсними та зобов`язання Горбатенка Р.А. повернути спірні земельні ділянки.

Згідно з ч. 5 ст. 265 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано у пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Як встановлено судом, в ході розгляду справи прокурором та позивачем не було заявлено клопотань про поновлення строку позовної давності та не доведено поважності причин пропуску такого строку.

Як вбачається з матеріалів справи, у поданих письмових поясненнях прокурор посилається лише на відсутність в нього обов`язку здійснювати моніторинг Державних реєстрів та Публічної кадастрової карти, а також вказує, що процедуру встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах розпочато у 2019 році за результатами самостійного опрацювання відкритих державних інформаційних ресурсів.

Водночас судова колегія наголошує, що сам лише момент виявлення прокурором порушення автоматично не визначає початок перебігу строку позовної давності, оскільки у даному випадку також важливе значення має те, коли державний орган або прокурор об`єктивно могли і повинні були дізнатися про порушення інтересів держави.

Прокурором не зазначено жодних причин неможливості проведення починаючи з 27.11.2012 по 2019 рік перевірки законності передання в користування відповідачу спірних земельних ділянок та не наведено поважних причин пропуску позовної давності.

Судова колегія враховує, що за умови фактичного, тривалого і відкритого користування відповідачем спірними земельними ділянками, всі уповноважені державні органи та прокуратура під час виконання своїх службових повноважень щонайменше з 2012 року мали безперешкодну можливість перевірити правомірність отримання відповідачем земельних ділянок в оренду навіть без проведення будь-яких спеціальних перевірок державних реєстрів, однак прокурор звернувся до суду за захистом порушених прав держави лише у вересні 2023 року, тобто через 10 років після укладення договорів оренди та їх державної реєстрації.

Однак, усупереч положень ст.ст. 73, 74, 86 ГПК України прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (як у Кременчуцької РДА, так і Держгеокадастру) всю необхідну інформацію для проведення перевірки та подання позову до суду.

Як встановлено судом, органи прокуратури мали всі можливості проаналізувати та встановити обставини передачі Кременчуцькою РДА земельних ділянок в користування відповідачу ще з 2012 року, а будь-яких належних та допустимих доказів того, що протягом 2012 – 2019 (до першого звернення до районного суду) прокурором запитувалася відповідна інформація та ухилення уповноважених органів від її надання прокурору, матеріали справи не містять.

За таких обставин, апеляційний господарський суд зазначає, що органи прокуратури не були позбавлені ані процесуальної, ані фактичної можливості звернутися до Кременчуцької РДА та Держгеокадастру для з`ясування відповідних обставин.

Водночас прокурором не наведено належного мотивування щодо того, які саме об`єктивні (непереборні) обставини перешкоджали можливості провести перевірку та звернутися до уповноважених органів за отриманням інформації та, відповідно, раніше звернутися до суду з позовом, зважаючи на те, що інформація про зареєстроване за відповідачем з 02.12.2013 право користування земельною ділянкою була відкритою та загальнодоступною.

При цьому будь-яких фактичних чи правових підстав визнання наведених прокурором обставин поважними причинами пропуску позовної давності, в даному випадку судом не встановлено.

Посилання суду першої інстанції та прокурора на Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, якими зупиняється перебіг строків позовної давності через введення на території України карантину та воєнного стану, не мають юридичного значення, оскільки відповідно до наведених вище висновків строк позовної давності для звернення з позовом у даній справі сплив 03.12.2016, тобто ще задовго до моменту введення карантину та воєнного стану.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, порушене право захисту не підлягає.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання договорів оренди землі від 03.12.2012 недійсним та повернення земельної ділянки слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав оренди спірних земельних ділянок, колегія суддів зазначає таке.

Позовна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки не підлягає задоволенню внаслідок обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав, оскільки таке скасування не призведе до їх поновлення.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 , від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

У зв`язку з наведеним в задоволенні позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди слід також відмовити.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1 - 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску прокурором строку позовної давності знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним господарським судом була задоволена апеляційна скарга відповідача та відмовлено у задоволенні позову, понесені апелянтом судові витрати підлягають покладенню на Полтавську обласну прокуратуру, яка є юридичною особою і якій підпорядкована місцева (окружна) прокуратура, яка була ініціатором даного судового провадження.

При цьому апеляційним господарським судом враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21, відповідно до яких звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі № 917/1643/23 – задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі №917/1643/23 – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави,7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 50376,00грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Повну постанову складено 18.09.2026.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Т.А. Лавренюк