Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №918/902/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Справа № 918/902/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Політуча В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Павлюк М.Г., адвокат;

відповідача - Шиляєв С.Л., керівник, Бурма О.В., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11 серпня 2026 року (повний текст складено 13.08.2026) у справі №918/902/26 (суддя Романюк Р.В.)

за заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса"

про забезпечення позову до подання позовної заяви

(ухвала про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.08.2026 у справі №918/902/26 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційна фірма "Віса" про скасування заходів забезпечення позову у даній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким задоволити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" про скасування заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти товариства.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11.08.2026 у справі № 918/902/26. Призначено справу № 918/902/26 до розгляду на 21.09.2026 об 10:30 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обґрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 справу №918/902/26 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М.

21.09.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, у яких останній зазначає про вибуття з власності відповідача частини нерухомого майна, на достатність вартості якого апелянт посилається в апеляційній скарзі, на підтвердження чого просить долучити до матеріалів справи відповідні інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса", що знаходяться на будь-яких рахунках, відкритих у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 43 620 180,00 грн, а також накласти арешт на належне товариству на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Степана Бандери, буд. 65, на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 12.11.1997; аптеку, розташовану за адресою: м. Рівне, вул. Вербова, буд. 41Д, на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 24.04.2007; адміністративну будівлю з аптекою, розташовану за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 56В, на підставі свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю з аптекою, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 14.06.2012; приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 69, на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого КП "РМБТІ" 22.02.2001; приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. В. Чорновола, буд. 17, на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого КП "РМБТІ" 08.06.1999.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.07.2026 заяву Шиляєва Олександра Леонідовича про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено, накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса", що знаходяться на будь-яких рахунках, відкритих у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 43 620 180,00 грн, а також накладено арешт на нерухоме майно товариства у межах зазначеної суми, зокрема на: приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Степана Бандери, буд. 65, що належить товариству на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 12.11.1997; аптеку, розташовану за адресою: м. Рівне, вул. Вербова, буд. 41Д, що належить товариству на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 24.04.2007; приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 69, що належить товариству на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого КП "РМБТІ" 22.02.2001; приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. В. Чорновола, буд. 17, що належить товариству на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на приміщення аптеки, виданого КП "РМБТІ" 08.06.1999.

04.08.2026 до Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову, в якому заявник просив скасувати застосований ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.07.2026 у справі №918/902/26 захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти товариства, що знаходяться на будь-яких рахунках, відкритих у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 43 620 180,00 грн.

Обґрунтовуючи клопотання про скасування заходів забезпечення позову, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" посилається на те, що накладення арешту на його грошові кошти є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та фактично унеможливлює здійснення товариством господарської діяльності, тоді як вартість належного йому нерухомого майна, на яке також накладено арешт, відповідно до звіту про оцінку становить 121 825 000,00 грн, що істотно перевищує суму, в межах якої застосовано заходи забезпечення позову - 43 620 180,00 грн, а тому, на думку заявника, арешт такого нерухомого майна є достатнім для забезпечення можливого виконання рішення суду, натомість подальше блокування грошових коштів є надмірним.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" зазначає, що арешт грошових коштів унеможливлює проведення розрахунків із працівниками, постачальниками, орендодавцями та комунальними підприємствами, сплату податків та інших обов`язкових платежів, а також придбання лікарських засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності товариства.

Водночас заявник вказує, що товариство має статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, здійснює відпуск лікарських засобів за програмами реімбурсації та має договори із закладами охорони здоров`я щодо забезпечення лікарськими засобами окремих категорій пацієнтів, а на підтвердження негативних наслідків застосованого арешту посилається на істотне зменшення обсягів закупівлі лікарських засобів, наявність заборгованості перед контрагентами, ризик припинення постачання товарів, розірвання договорів оренди та неможливість своєчасної виплати заробітної плати працівникам і сплати обов`язкових платежів, що, на його думку, створює загрозу фактичного припинення господарської діяльності товариства.

З огляду на наведене Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" вважає, що подальше застосування арешту грошових коштів порушує баланс прав та законних інтересів сторін, є недоцільним і неспівмірним із заявленими вимогами, у зв`язку з чим просить скасувати відповідний захід забезпечення позову.

Місцевий господарський суд, розглянувши клопотання про скасування заходів забезпечення позову, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За своєю правовою природою забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на охорону матеріально-правових інтересів позивача та запобігання можливому утрудненню чи унеможливленню виконання майбутнього судового рішення, а його застосування покликане гарантувати реальність та ефективність судового захисту у разі задоволення заявлених вимог, не допускаючи виникнення обставин, за яких відновлення порушеного права стане неможливим або потребуватиме вчинення додаткових дій чи звернення до суду з новими вимогами.

Водночас заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та діють у межах мети, для досягнення якої вони були застосовані, а тому їх подальше збереження зумовлюється існуванням обставин, які обґрунтовували необхідність забезпечення позову, до моменту, коли така потреба відпаде або настануть інші передбачені процесуальним законом підстави для їх скасування.

Відповідно до частини першої статті 145 ГПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Системний аналіз положень статей 136, 137 та 145 ГПК України свідчить, що скасування раніше вжитих заходів забезпечення позову пов`язується не з повторною перевіркою обґрунтованості їх застосування на момент постановлення відповідної ухвали, а з встановленням обставин, які свідчать про відпадання потреби у подальшому забезпеченні позову або зміну обставин, що зумовили його застосування, у зв`язку з чим особа, яка ініціює питання про скасування таких заходів, повинна належним чином обґрунтувати та довести наявність відповідних підстав.

Отже, під час вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову суд має встановити, чи відбулися після їх застосування такі зміни у фактичних обставинах справи, які усувають необхідність подальшого існування відповідних процесуальних обмежень, зокрема, чи відпали ризики, на запобігання яким вони були спрямовані, тоді як сама по собі незгода учасника справи з необхідністю, видом або обсягом застосованого забезпечення не є достатньою підставою для його скасування в порядку статті 145 ГПК України.

При цьому обов`язок доведення обставин, з якими заявник пов`язує необхідність скасування заходів забезпечення позову, покладається саме на особу, яка звернулася з відповідним клопотанням, оскільки скасування таких заходів має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, які підтверджують відсутність необхідності у їх подальшому застосуванні, а не лише на іншій оцінці заявником обставин, що існували на час вирішення питання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постановах від 21.10.2022 у справі №910/4777/21 та від 21.11.2022 у справі №916/621/22, відповідно до якого, при вирішенні питання про скасування заходів забезпечення позову суд не здійснює повторної оцінки правомірності та доцільності їх застосування, а виходить із необхідності встановлення обставин, які свідчать про відпадання потреби у подальшому забезпеченні позову або зміну обставин, що зумовили його застосування.

Разом з тим питання співвідношення процесуальних механізмів оскарження ухвали про забезпечення позову та скасування раніше вжитих заходів забезпечення позову найбільш повно розкрито Верховним Судом у постанові від 27.07.2026 у справі № 908/2780/25.

У вказаній постанові Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежування двох самостійних процесуальних інститутів: оскарження ухвали про вжиття заходів забезпечення позову в порядку статті 255 ГПК України та скасування заходів забезпечення позову в порядку статті 145 цього Кодексу.

Так, скасування заходів забезпечення позову пов`язується з відпаданням потреби у їх подальшому застосуванні або зміною обставин, що зумовили їх вжиття, зокрема, вирішенням спору по суті, виконанням рішення чи відпаданням ризиків, які існували на час застосування відповідних заходів, натомість апеляційне оскарження ухвали про забезпечення позову спрямоване на перевірку законності та обґрунтованості такого процесуального рішення саме на момент його постановлення, а тому доводи про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів із самого початку, порушення вимог щодо їх співмірності, а також неналежність чи недопустимість доказів, покладених в основу ухвали про забезпечення позову, за своєю правовою природою є доводами апеляційної скарги на таку ухвалу.

При цьому Верховний Суд виснував, що передбачене статтею 145 ГПК України клопотання про скасування заходів забезпечення позову не є альтернативою чи замінником апеляційної скарги на ухвалу про вжиття таких заходів, а тому відповідний процесуальний механізм не може використовуватися учасником справи для повторного перегляду висновків суду щодо обґрунтованості їх застосування в обхід встановленого процесуальним законом порядку та строків апеляційного оскарження.

Ухвала місцевого господарського суду від 23.07.2026 про вжиття заходів забезпечення позову відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Відтак доводи щодо порушення судом вимог співмірності застосованих заходів забезпечення позову, неправильності оцінки доказів чи відсутності достатніх підстав для їх застосування мають оцінюватися при перевірці законності ухвали про забезпечення позову, тоді як у межах розгляду клопотання, поданого на підставі статті 145 ГПК України, визначальним є встановлення обставин, які виникли або змінилися після застосування відповідних заходів та свідчать про відпадання потреби у їх подальшому збереженні.

З врахуванням наведених положень процесуального закону та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у цій справі є наявність передбачених статтею 145 ГПК України підстав для скасування застосованого ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.07.2026 заходу забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса", а не перевірка законності та обґрунтованості самої ухвали про забезпечення позову на момент її постановлення.

Як встановлено судом першої інстанції, обґрунтовуючи необхідність скасування арешту грошових коштів, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" посилалося, зокрема, на достатність для забезпечення можливого виконання рішення суду накладеного арешту на належне йому нерухоме майно, загальну вартість якого відповідно до поданого товариством звіту про оцінку визначено у розмірі 121 825 000,00 грн.

Разом з тим місцевим господарським судом обґрунтовано враховано, що до зазначеної заявником загальної вартості нерухомого майна включено адміністративну будівлю з аптекою за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 56-В, вартість якої визначено у розмірі 67 171 000,00 грн, тоді як вказаний об`єкт був відчужений товариством ще 03.03.2026 та на момент постановлення ухвали про забезпечення позову від 23.07.2026 йому не належав, у зв`язку з чим його вартість не могла враховуватися при визначенні вартості майна, яке фактично залишалося у власності товариства.

Водночас надані сторонами докази не підтверджують твердження заявника про фактичне припинення господарської діяльності товариства внаслідок накладення арешту на його грошові кошти, оскільки відповідно до довідки Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" за 24.07.2026 банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" продовжував функціонувати, на нього надходили грошові кошти та здійснювалися видаткові операції.

Крім того, наведене товариством зменшення обсягів закупівлі лікарських засобів саме по собі не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між таким зменшенням та накладенням арешту на грошові кошти, тоді як доказів неможливості здійснення конкретних операцій, платежів чи виконання договірних зобов`язань саме внаслідок застосованого заходу забезпечення позову заявником не надано.

Надаючи оцінку посиланням Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" на статус критично важливого підприємства, участь у програмах реімбурсації лікарських засобів та виконання договірних зобов`язань перед закладами охорони здоров`я, місцевий господарський суд виходив із того, що зазначені обставини характеризують характер та суспільну значущість здійснюваної товариством діяльності, однак самі по собі не свідчать про відпадання обставин, які зумовили застосування заходів забезпечення позову.

Таким чином, місцевий господарський суд, дослідивши наведені заявником підстави для скасування арешту грошових коштів та надавши належну оцінку поданим на їх підтвердження доказам у сукупності з іншими матеріалами справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" не доведено ані відпадання після постановлення ухвали від 23.07.2026 потреби у подальшому забезпеченні позову, ані такої зміни обставин, що зумовили його застосування, яка відповідно до статті 145 ГПК України могла б бути підставою для скасування відповідного заходу забезпечення позову, у зв`язку з чим правомірно відмовив у задоволенні заявленого клопотання.

Доводи апелянта щодо достатності арешту нерухомого майна для забезпечення можливого виконання рішення суду, негативного впливу арешту грошових коштів на господарську діяльність товариства, зменшення обсягів закупівлі лікарських засобів, неможливості здійснення поточних розрахунків, виплати заробітної плати та сплати обов`язкових платежів, а також посилання на статус товариства як критично важливого підприємства, виконання ним соціально значущих зобов`язань та пов`язані з цим твердження про порушення положень статті 3 Конституції України за своїм змістом відтворюють обставини, якими Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" обґрунтовувало клопотання про скасування заходів забезпечення позову, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та які були перевірені судом апеляційної інстанції вище, а тому їх повторне наведення не спростовує правильності висновків місцевого господарського суду та не свідчить про наявність передбачених статтею 145 ГПК України підстав для скасування відповідного заходу забезпечення позову.

Водночас доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципів справедливості та співмірності при первісному застосуванні заходів забезпечення позову, достатність уже на той момент арешту нерухомого майна, неналежну оцінку впливу арешту грошових коштів на господарську діяльність товариства, а також посилання на неможливість представника товариства взяти участь у судовому засіданні 23.07.2026 та надати відповідні заперечення і докази за своєю правовою природою спрямовані на перевірку законності та обґрунтованості ухвали Господарського суду Рівненської області від 23.07.2026 про вжиття заходів забезпечення позову на момент її постановлення, а не на спростування висновків суду, покладених в основу оскаржуваної ухвали від 11.08.2026 за результатами розгляду клопотання в порядку статті 145 ГПК України.

З огляду на наведені вище правові висновки Верховного Суду такі доводи не можуть бути підставою для скасування вже вжитих заходів забезпечення позову в порядку статті 145 ГПК України, оскільки фактично зводяться до незгоди апелянта з обґрунтованістю їх первісного застосування та підлягали перевірці в межах апеляційного оскарження ухвали від 23.07.2026, тоді як процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову не може використовуватися як спосіб повторного перегляду відповідного судового рішення.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що наведені ним у клопотанні відомості та подані на їх підтвердження докази є новими обставинами лише з огляду на те, що вони не були відомі суду під час постановлення ухвали від 23.07.2026, оскільки для цілей застосування статті 145 ГПК України визначальним є не факт подання суду нових доказів чи повідомлення відомостей, які раніше ним не досліджувалися, а виникнення або зміна після вжиття заходів забезпечення позову обставин, які свідчать про відпадання потреби у їх подальшому застосуванні.

Відтак подання стороною додаткових доказів на підтвердження обставин, які існували на час постановлення ухвали про забезпечення позову, саме по собі не трансформує такі обставини у нові в розумінні статті 145 ГПК України та не створює самостійної підстави для скасування раніше вжитого заходу забезпечення позову.

Що стосується посилання апелянта на накопичення за період дії арешту на рахунку товариства грошових коштів у сумі 2 298 974,10 грн як на нову обставину, колегія суддів зазначає, що саме по собі збільшення залишку коштів на рахунку не свідчить про відпадання ризиків, на запобігання яким було спрямовано забезпечення позову, та, навпаки, спростовує твердження про повне припинення функціонування відповідного рахунку, при цьому наведені самим апелянтом твердження про подальше спрямування накопичених коштів на поточні потреби товариства також не дають підстав для висновку про втрату необхідності у збереженні застосованого заходу забезпечення позову.

Наведені апелянтом правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, щодо необхідності дотримання принципу співмірності при одночасному накладенні арешту на грошові кошти та інше майно відповідача також не спростовують правильності оскаржуваної ухвали, оскільки стосуються критеріїв, які підлягають оцінці судом при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову та, відповідно, можуть бути предметом перевірки законності ухвали про їх застосування, однак не підтверджують виникнення після постановлення ухвали від 23.07.2026 обставин, з якими стаття 145 ГПК України пов`язує можливість скасування вже вжитих заходів.

Стосовно доводів апелянта про вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства, визначення вартості його частки, здійснення відповідної виплати та суперечливість подальшої поведінки позивача, колегія суддів зазначає, що наведені обставини стосуються матеріально-правових відносин сторін та підстав заявлених позовних вимог, а відтак підлягають дослідженню під час вирішення спору по суті і самі по собі не свідчать про відпадання чи зміну після постановлення ухвали від 23.07.2026 обставин, які зумовили застосування заходів забезпечення позову, у розумінні статті 145 ГПК України.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з наданою судом першої інстанції оцінкою обставин справи та поданих доказів, не містять самостійних обставин, які не були предметом судового дослідження та не спростовують висновку місцевого господарського суду про недоведеність передбачених статтею 145 ГПК України підстав для скасування арешту грошових коштів, а тому не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Резюмуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини, які мали значення для вирішення клопотання про скасування заходів забезпечення позову, надавши належну правову оцінку доводам заявника та поданим на їх підтвердження доказам, правильно застосував положення статті 145 ГПК України та обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання, тоді як наведені в апеляційній скарзі доводи правильності такого висновку не спростовують та правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали не утворюють.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Згідно з приписами статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віса" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11 серпня 2026 року у справі №918/902/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "22" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.