Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №910/3205/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2026 р. Справа№910/3205/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Алданової С.О.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АНТОНОВ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026

у справі №910/3205/26 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Акціонерного товариства «АНТОНОВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО»

про стягнення 9 836 820, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Антонов» (далі за текстом - позивач) звернулося до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 9 836 820,00 грн, з яких: пеня у розмірі 6 573 420,00 грн, штраф у розмірі 3 263 400, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору поставки №10.9874.2025 від 27.08.2025 (далі за текстом - Договір) в частині строків поставки, оскільки станом на дату звернення позивача до суду поставку товару відповідачем не здійснено, суму неустойки за прострочення виконання зобов`язання у добровільному порядку не сплачено.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» на користь Акціонерного товариства «АНТОНОВ» пеню у розмірі 657 342, 00 грн, штраф у розмірі 326 340, 00 грн та судовий збір у сумі 118 041, 84 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що частина товару у погоджені у специфікації строки поставлена не була.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90% суд приймаючи до уваги розмір нарахованої неустойки, ураховуючи що умовами договору не передбачено попередньої оплати товару, водночас, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, дійшов висновку про необхідність зменшення неустойки на 90 %, тобто пені до 657 342,00 грн та штрафу до 326 340, 00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 24.07.2026 Акціонерне товариство «АНТОНОВ» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на свою незгоду з мотивами суду першої інстанції щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Позивач вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки бездіяльності постачальника у правовідносинах сторін під час досудової та судової стадій, оскільки зменшуючи розмір неустойки на 90%, судом першої інстанції було взято до уваги аргументацію відповідача щодо відсутності збитків у позивача та залишено поза увагою: відсутність в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження поважності невиконання зобов`язання відповідачем; бездіяльність відповідача, як під час досудової стадії, так і під час судового розгляду справи; тривалості прострочення виконання зобов`язання (що триває і досі).

Суд першої інстанції повинен був з`ясувати не тільки факт відсутності збитків, а також встановити та об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим; ступінь виконання зобов`язання; причини неналежного виконання зобов`язання; значний період прострочення у виконанні зобов`язання; відсутність негайного добровільного усунення винною стороною порушення зобов`язання; майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства.

Позивач посилається на загальновідомий факт обстрілів позивача, який підтвержує збитки позивача, проте не враховані судом першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АНТОНОВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Також, не погоджуючись з ухваленим рішенням, 27.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги; рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 657 342, 00 грн, штрафу у розмірі 326 340, 00 грн, судового збору у розмірі 118 041, 84 грн; ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 28.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

03.08.2026 суддя Демидова А.М. заявила самовідвід від розгляду справи №910/3205/26. Заява судді про самовідвід заявлена з метою недопущення сумнівів у її неупередженості, що можуть виникнути у зв`язку з тим, що родич судді розглядав дану справу.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.08.2026 заяву судді Демидової А.М. про самовідвід від розгляду справи №910/3205/26 задовольнив. Матеріали апеляційних скарг у справі №910/3205/26 передав для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АНТОНОВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Алданова С.О., Ходаківська І.П.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 04.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Алданова С.О., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АНТОНОВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26; розгляд апеляційної скарги призначив у закритому судовому засіданні на 08.09.2026 о 13 год. 15 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 залишив без руху, надав скаржнику десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Відповідач згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що із самої апеляційної скарги позивача, вбачається, що суд першої інстанції врахував, зокрема, загальний розмір заявлених штрафних санкцій у розмірі 9 836 820,00 грн; їх неспівмірність із наслідками порушення; відсутність доказів завдання позивачу збитків; відсутність укладення позивачем нових договорів на поставку аналогічного товару; характер порушеного зобов`язання як негрошового; значний розмір передбаченої договором пені; компенсаційний, а не каральний характер неустойки.

Відповідач акцентував увагу суду апеляційної інстанції, що стягнення з відповідача заявлених пені та штрафу у повному обсязі призведе до одержання невиправданих додаткових прибутків кредитора/позивача, тоді як тягар відповідних виплат відповідача у заявленій сумі штрафних санкцій вже не є стимулом до поставки товару після повного виконання відповідачем договору, натомість стане надмірним тягарем для відповідача.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.09.2026 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 повернув без розгляду, оскільки відповідач не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом.

08.09.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» - Горбачова Олега Олександровича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника як адвоката в іншому судовому засіданні.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.09.2026 відклав розгляд справи №910/3205/26 на 14.09.2026 на 11 год. 55 хв.

Представник позивача у судовому засіданні 14.09.2026 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.

У судовому засідання 14.09.2026 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» (відповідач, постачальник) та Акціонерним товариством «АНТОНОВ» (позивач, покупець) укладено договір поставки №10.9874.2025 від 27.08.2025 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) покупцеві комплектуючі вироби (код ДК 021:15 34740000-6) (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити обумовлену договором грошову суму.

Істотними умовами договору є кількість, асортимент, ціна, умови та місце поставки товару, які узгоджуються сторонами шляхом укладення (підписання) цього договору, або письмових додатків (специфікацій, видаткових накладних) по кожній окремій поставці товару в рамках цього договору та становлять невід`ємну частину цього договору (п. 1.2 договору).

Пункт 2.1. договору визначає, що ціна на товар, поставки якого здійснюються згідно з умовами цього договору, встановлюється в національній валюті України і визначається у специфікації до цього договору.

Відповідно до п. 2.4. договору передбачено, що загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього додатків (специфікацій і видаткових накладних), але не може перевищувати 54 468 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 9 078 000,00 грн.

Згідно зі Специфікацією №1 (додаток №1 до договору) постачальник зобов`язується поставити на користь покупця товар: блок обчислювача тримування та балансування ВТБ-1 у кількості 2 шт вартість 13 080 000,00 грн, кисневий блок АКБ-17УМ-А-3А у кількості 3 шт вартістю 4 950 000,00 грн, генератор кисню ГК2М4 у кількості 8 шт вартістю 13 680 000,00 грн, генератор кисню ГК2М2 у кількості 8 шт вартістю 13 680 000,00 грн. Всього на суму 54 468 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 9 078 000,00 грн.

Пункт 3.1. договору визначає, що поставка товару за цим договором здійснюється протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору, якщо інший строк не буде визначений у відповідних додатках (специфікацій). Поставка товару буде здійснюватися партіями.

Товари поставляються на умовах DDP згідно Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» в редакції 2020 року, адреса поставки: м. Київ, вул. Мрії,1. Поставка здійснюється автомобільним транспортом (п. 3.2. договору).

П. 3.3. договору передбачено, що датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцеві в зазначеному у договорі місці, що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи покупця в первинних документах (видатковій накладній та ін.).

За умовами п. 4.1 договору розрахунки за договором здійснюються шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника, вказаний в договорі. Оплата товару здійснюється покупцем у розмірі 100% від загальної вартості партій товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки всіх партій товару, підписання сторонами видаткової накладної та успішного проходження вхідного контролю на території покупця (п. 4.2 договору).

Приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем у момент його отримання від постачальника відповідно до видаткової накладної та за результатами вхідного контролю на території покупця (п. 5.1 договору).

Пунктом 7.4 договору сторони погодили, що за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару.

Сторони домовилися, що строк нарахування пені, штрафів за прострочення виконання зобов`язань з поставки товару не обмежується строком та здійснюється до моменту їх повного виконання, а строк позовної давності для стягнення пені та штрафу встановлюється в 3 (три) роки) (п. 7.7 договору).

Відповідно до п. 10.2 договору строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та закінчується 31.12.2025.

Відповідно до п. 10.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 13.01.2026 до договору строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 договору, та закінчується 31.03.2026.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 10.3 договору).

На виконання умов договору, постачальником здійснено лише поставку блоку обчислювача тримування та балансування ВТБ-1 у кількості 1 одиниці у встановлений у договорі строк, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000111 від 09.09.2025 на суму 7 848 000,00 грн (рахунок-фактура №СФ-0000113 від 08.09.2025), який оплачений покупцем згідно з платіжною інструкцією №12283 від 29.09.2025 на суму 7 848 000, 00 грн, решту товарів обумовлених специфікацією №1, яка є додатком до договору поставки №10.98.2025 від 27.08.2025 відповідачем не поставлено позивачу.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 07.11.2025 за вих. №169/17582-25 щодо виконання своїх зобов`язань за договором, однак відповідач відповіді на вказаний лист не надав.

Також, позивачем направлено на адресу відповідача вимогу вих. №126/19237-25 від 03.12.2025 про поставку товару та сплату суми неустойки у розмірі 4 895 100,00 грн.

Листом від 30.12.2025 за вих. №30/12-1 постачальником зазначено про готовність до передачі пульту ПУР-5 у кількості 1 шт, блоку комутації КБ-32-02 у кількості 1 шт та генератора кисню ГК2М4 у кількості 8 штук 20-25 січня 2026 року та про перебування в процесі доставки ще декількох виробів та висловлено прохання продовжити термін дії договору до 30.05.2026.

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки Товарів, а тому позивач нарахував відповідачу на підставі п. 7.4 Договору неустойку у вигляді штрафу та пені.

За змістом частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).

Відповідач порушив строки поставки товарів, визначені Специфікацією з 29.10.2025.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції з`ясувавши обставини справи, перевіривши матеріали справи та відповідність розрахунку пені та штрафу, дійшов висновку, що наведений позивачем у позові розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону та умовам Договору.

Відповідач скориставшись своїм правом та заявив у суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру нарахованої пені та штрафу на 90 %, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності збитків, що могли бути спричинені невиконанням відповідачем зобов`язань за договором. Відповідач вважає, що співвідношення нарахованих позивачем штрафних санкцій і суми невиконаних зобов`язань, терміну невиконання зобов`язань не є співрозмірним та не відповідає ступеню тяжкості порушення.

На думку відповідача, позивачем не обґрунтовано понесення ним збитків через прострочення відповідачем зобов`язання зі здійснення поставки. Стягнення штрафних санкцій спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання пеня та штраф перетвориться на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги встановив обставини щодо порушення відповідачем зобов`язань за договором в частині своєчасної поставки товару, дійшовши при цьому висновку про наявність підстав для зменшення розміру присуджених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 90%.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми в якості неустойки змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Отже, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що дізнавшись про втрату продукції, призначеної для поставки, неодноразово звертався до позивача з проханням продовжити строк дії договору, зокрема листом від 30.12.2025 № 30/12-1, у якому просив пролонгувати строк поставки, серед іншого для того, щоб мати можливість замовити відповідні комплектуючі вироби в інших постачальників замість знищеної продукції. За посиланням відповідача, позивач ці звернення системно залишав без належного реагування, про що свідчить відсутність підписаних додаткових угод про зміну строку поставки товарів.

Судом апеляційної інстанції, взято до уваги те, що зі сторони відповідача в матеріалах справи наявний лише один лист від 30.12.2025 №30/12-1, в якому відповідач просив продовжити строк дії договору, а не строк поставки товару.

У вказаному листі відповідачем не зазначались обставини щодо неможливості поставити товар, які відповідач наводить у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач вважає, що вчиняв дії, спрямовані на виконання договірного зобов`язання, однак зіткнувся з об`єктивними перешкодами, пов`язаними з воєнними подіями та втратою продукції та дана обставина має значення при оцінці ступеня вини та співмірності відповідальності.

Відповідач наголосив, що про вказані обставини ТОВ «Авіонікс-Техно», також письмово повідомляло АТ «АНТОНОВ» листом від 30.12.2025 №30/12-1, в якому вказано, що причиною затримки поставки є втрата продукції, призначеної для АТ «АНТОНОВ» внаслідок збройної агресії рф.

Відповідач вважає, що послідовно доводив до відома суду наявність форс- мажорних обставин по договору №10.9874.2025 від 27.08.2025, однак суд першої інстанції цьому доводу жодної оцінки не надав.

Щодо вказаних відповідачем доводів, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач ні позивачу, ні суду, не надав будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, ні під час прострочення виконання зобов`язання за договором, ні під час розгляду даної справи.

Слід зазначити, що відповідач заперечуючи проти стягнення з нього штрафних санкцій зазначає, що представник відповідача послідовно звертав увагу на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» та ХАРКІВСЬКИМ ДЕРЖАВНИМ АВІАЦІЙНИМ ВИРОБНИЧИМ ПІДПРИЄМСТВОМ був укладений Договір зберігання майна, відповідно до умов якого продукція за спірним Договором поставки №10.9874.2025 від 27.08.2025 року передана на зберігання ХАРКІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АВІАЦІЙНОГО ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА та в подальшому була знищена в результаті обстрілів російської федерації.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачем наголошено на загальновідомі обставинах здійснення обстрілів ХАРКІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АВІАЦІЙНОГО ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА, що певною мірою було висвітлено у новинах: 01.04.2022 - «Як після обстрілу виглядає Харківський авіазавод (ФОТО)»; 22.07.2022 - «Гендиректор Олександр Кривоконь: Росіяни скинули на Харківський авіазавод бомби ФАБ-500».

Саме в результаті зазначених пошкоджень, відповідач не міг і не має можливості своєчасно здійснити виконання зобов`язання за спірним договором, однак ці обставини та їх оцінка залишилася повністю поза увагою суду першої інстанції, що свідчить про помилковість висновків рішення суду про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що вказані загально відомі обставини відбулись більше ніж за три роки до укладення між сторонами договору поставки.

Жодних інших доводів та доказів на підтвердження того, що товар який відповідач мав намір поставити на виконання спірного договору відповідачем суду не надано.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

У даній справі судом апеляційної інстанції встановлено, що заявлений розмір неустойки нарахований за зобов`язання, яке взагалі не виконано; поважність причин несвоєчасного виконання зобов`язання відповідачем не доведена; поведінка відповідача свідчить про не вжиття ним жодного можливого заходу для виконання зобов`язання, у тому числі, не вчинено дій щодо розірвання договору, у випадку абсолютної неможливості поставити товар (його відсутності у відповідача).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладаючи Договір, відповідач мав усвідомлювати наслідки невиконання взятих на себе зобов`язань у строк до 28.10.2025 та настання відповідальності за неналежне виконання зобов`язань, у даному випадку відповідач на заявлену суму неустойки взагалі не виконав умови Договору. При цьому матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причин, які об`єктивно не залежали від відповідача, що заважали йому виконати умови Договору.

Також судом апеляційної інстанці враховано, що умовами Договору не було передбачено попередньої оплати, позивач не проводив будь-яких платежів.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду №7-рп/2013 від 11.07.2013).

Таким чином, позивачем не доведено понесення збитків внаслідок невиконання відповідачем умов Договору, а покладення на відповідача обов`язку з оплати пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі призведе до каральної санкції.

При цьому, той факт, що позивач протягом 2025-2026 року зазнав безпрецедентних збитків через знищення та пошкодження його нерухомого майна і виробничих ресурсів, спричинене російськими ракетно-дроновими ударами не свідчить про те, що зазначені збитки були спричинені через відповідача та саме відповідач повинен повністю їх компенсувати.

А тому, з огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає справедливим зменшення розміру пені та штрафу на 50%, з огляду на їх надмірний розмір та з урахування балансу інтересів обох сторін.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 90%, які слід було зменшити на 50 %, з урахуванням бездіяльності відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянтів із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 частковому скасуванню в частині застосування судом першої інстанції дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки на 90 %, яку слід було зменшити на 50 %.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №922/1248/24, від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19 (на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі), від 14.06.2022 у справі №905/2135/19.

Отже, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається повністю на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АНТОНОВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26 змінити в частині застосуванням судом першої інстанції дискреційних повноважень про зменшення неустойки на 90 % та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір неустойки на 50 %, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» (03148, місто Київ, вулиця Сім`ї Стешенків, будинок 6, кімната 209, код ЄДРПОУ 41111555) на користь Акціонерного товариства «АНТОНОВ» (03062, місто Київ, вул. Мрії, будинок 1, код ЄДРПОУ 14307529) 3 286 710, 00 грн (три мільйони двісті вісімдесят шість тисяч сімсот десять гривень 00 копійок) пені, 1 631 700,00 грн (один мільйон шістсот тридцять одну тисячі сімсот гривень 00 копійок) штрафу та 118 041, 84 грн (сто вісімнадцять тисяч сорок одну гривню 84 копійки) судового збору.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІОНІКС-ТЕХНО» (03148, місто Київ, вулиця Сім`ї Стешенків, будинок 6, кімната 209, код ЄДРПОУ 41111555) на користь Акціонерного товариства «АНТОНОВ» (03062, місто Київ, вул. Мрії, будинок 1, код ЄДРПОУ 14307529) 159 356, 50 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят шість гривень 50 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/3205/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 21.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді С.О. Алданова

І.П. Ходаківська