Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №910/16525/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа№ 910/16525/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Сковородіної О.М.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 (повний текст рішення складено 05.06.2026)

у справі № 910/16525/25 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про зобов`язання вчинити дії

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Грейнсвард» (надалі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Українська залізниця» (надалі відповідач, скаржник) про обов`язання АТ «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку ТОВ «Грейнсвард» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 18155,06 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів у розмірі 18155,06 гривень, списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у вказаному розмірі, як збору за зберігання вантажу відбулось у зв`язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином, а тому, грошові кошти у вказаному розмірі підлягають поверненню позивачу шляхом внесення змін до особового рахунку, адже інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачає.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обставин доведення достатньою мірою того факту, що грошові кошти у заявленому розмірі безпідставно списані з особового рахунку позивача як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору Договору на підставі пункту 9 Правил, які при такому списанні застосовані бути не можуть, а тому відповідач зобов`язаний внести зміни до особового рахунку позивача шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 18155,06 гривень.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийняти рішенням, АТ «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що:

- суд першої інстанції помилково вказує на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту затримки вантажу з вини позивача, а тому відсутні правові підстави для нарахування збору за зберігання вантажів, оскільки факт затримки вантажу засвідчується актами загальної форми, які наявні в матеріалах справи та складені відповідно до п.3 Правил складання актів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334;

- суд помилково дійшов висновку, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів. Зокрема, суд не взяв до уваги наданий відповідачем лист, яким підтверджується, що позивач звернувся до начальника станції Броди з проханням забрати вагони з під`їзної колії на колії загального користування для подальшого очікування оформлення перевізного документа;

- суд залишив поза увагою акти загальної форми про початок та закінчення затримки вагонів, у яких безпосередньо зазначено, що підставою затримки було саме очікування оформлення перевізного документа та митного оформлення вантажу;

- судом також не надано належної оцінки актам загальної форми, складеним на станції Броди та Ізяслав, які підписані, зокрема, представником позивача, що свідчить про погодження викладених у них обставин та підтверджує фактичні причини затримки вагонів;

- надані позивачем Додаткові плани є замовленнями на перевезення вантажовідправника на місяць. В свою чергу відповідно до п.1 Додатку 1-4 до Договору послуги із накопичення вагонів надаються Перевізником Замовнику на окреме замовлення. Пунктом 3 зазначеного Додатку визначено, що для організації накопичення Замовник направляє для погодження Перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на них. Таким чином позивач безпідставно ототожнює окреме замовлення на накопичення та додатковий план на перевезення. До позовної заяви не долучено жодного документа, який підтверджує факт надання залізницею послуги із накопичення вагонів. Та обставина, що відправлення вантажу відбулося на підставі перевізних документів на групову відправку не свідчить про надання послуги з накопичення. Тому висновок суду про те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів у розмірі 18155,06 гривень, не відповідають фактичним обставинам справи;

- оскільки нарахування та списання відповідачем спірної суми з особового рахунку позивача, відбулось в межах правовідносин, що регулюються умовами Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, яким, крім іншого, визначається порядок повернення коштів та спосіб захисту порушеного права Замовника, безпідставним є застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України. Відповідачем було списано грошові кошти з особового рахунку позивача, тому, у разі застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, належним способом захисту у спірних правовідносинах згідно з частиною 1 статті 1213 ЦК України є повернення грошових коштів шляхом стягнення, а тому вимога про зобов`язання відповідача внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, є належним способом захисту у кондикційних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

06.03.2020 між позивачем (надалі також Товариство) та відповідачем (надалі також Залізниця) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення Договору.

Згідно з п. 1.1 предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 1.5 Договір є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.6 Договору).

31.10.2022 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 06.11.2022.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи Залізниці.

Пунктом 8.8 Договору передбачено, що у випадку судового розгляду справи чи виникнення претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця».

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділі 15 Договору.

На виконання п. 2.3.3 Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.

Згідно з п. 2.3.4 Договору Залізниця зобов`язана вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу, та надавати Товариству відповідні розрахункові документи в електронній формі.

Відповідно до п. 4.5 Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Позивачем на виконання Договору за звітну добу.

Пунктом 9.6 Договору визначено, що його умови мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами, укладеними між Сторонами. У випадку наявності суперечностей між Договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови, встановлені Договором.

Згідно з п. 14 Договору невід`ємною частиною Договору є додатки, зокрема Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів».

Відповідно до п. 14.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші, ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.

Так, приписами Додатку 1-4 «Умови накопичення вагонів» встановлено, зокрема:

- на окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (п. 1);

- станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2);

- на станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (п. 5);

- початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику (п. 6);

- часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником (п. 7);

- час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8).

За послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:

- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1);

- за затримку вагонів Замовника: платежі, пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2);

- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі, пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. 9.3).

Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10).

Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п. 11).

Перевізник, у разі виникнення технічної або технологічної неможливості надання послуги, має право призупинити надання послуг в односторонньому порядку, письмово повідомивши про таке Замовника (п. 13).

При цьому відповідно до п. 1.4 Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.

Як вказує позивач у позові, за результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами Товариство виявило безпідставно отримані Залізницею грошові кошти у розмірі 18155,06 гривень з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування групових відправок, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що 15.11.2022 Залізницею проведено аукціон щодо продажу послуги з використання 10 вагонів у складі однієї групової відправки (зерновози). Відповідно до Протоколу електронного аукціону № RCE001-UA-20221109-72224 Товариство визнано переможцем.

Також 06.01.2023 Залізницею проведено аукціон щодо продажу послуги з використання 10 вагонів у складі однієї групової відправки (зерновози). Відповідно до Протоколу електронного аукціону № RCD001-UA-20230104-12840 Товариство визнано переможцем.

З метою забезпечення здійснення перевезення груповими відправками та з урахуванням приписів Додатку 1-4 до Договору Товариством за допомогою власних інформаційних систем Залізниці подано замовлення на перевезення на листопад 2022 року, зокрема Додатковий план перевезень за формою ГУ-12 від 17.11.2022 № 15740 щодо відвантаження зі станції Броди насіння сої у кількості 10 вагонів, а також замовлення на перевезення на січень 2023 року, зокрема Додатковий план перевезень за формою ГУ-12 від 17.01.2023 № 103393 щодо відвантаження зі станції Ізяслав зерна кукурудзи у кількості 10 вагонів.

Залізницею узгоджено замовлення, що підтверджується відсутністю відмови Залізниці та фактом подачі Залізницею вагонів під навантаження.

Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 10 вагонів у складі однієї групової відправки № 36428142 зі станції Броди насіння сої, що підтверджується перевізним документом № 36428142, Відомістю вагонів до нього та Витягом з АРМ Вантажовідправника.

Також Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 10 вагонів у складі однієї групової відправки № 33945684 зі станції Ізяслав зерна кукурудзи, що підтверджується перевізним документом № 33945684, Відомістю вагонів до нього та Витягом з АРМ Вантажовідправника.

Як вказує позивач, станцією Броди за час накопичення групової відправки № 36428142 нараховано Товариству збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 6265,46 гривень з ПДВ (20%), що підтверджується Накопичувальною карткою № 30110714 та Переліком № 20221130.

Також станцією Ізяслав за час накопичення групової відправки № 33945684 нараховано Товариству збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 11889,60 гривень з ПДВ (20%), що підтверджується Накопичувальною карткою № 24010010 та Переліком № 20230125.

Проте, як вказує позивач, у Залізниці були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопичені вагонів для відправлення їх груповими відправками, а тому кошти у розмірі 18155,06 гривень (6 265,46 + 11889,60) набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про залізничний транспорт» розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).

За статтею 62 Статуту порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (пункт 2.6 Правил розрахунків перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000).

Згідно з пункту 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, (далі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.

Приписами пункту 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Пункт 9 Правил застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.

Як було зазначено вище, укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком 1-4 до вказаного правочину, який є невід`ємною частиною останнього.

З урахуванням приписів додатку 1-4 до договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда, а відтак процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.

У свою чергу, зважаючи на умови п. 8 додатку 1-4 до договору, в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим додатком.

Так, відповідно до п. 9 додатку 1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1 додатку 1-4).

Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2 додатку 1-4). При цьому, обов`язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».

Таким чином, з наведеного вбачається, що п. 9 додатку 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».

При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід`ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (п. п. 6 та 7 додатку 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.

Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.

У постанові № 915/305/22 від 01.02.2024 Верховний Суд дійшов таких висновків: «накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина ТОВ СП «Нібулон». За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу».

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 915/5/23.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв`язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що кошти в сумі 18155,06 гривень були безпідставно нараховані та сплачені відповідачем, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору на підставі п. 9 Правил, які при такому списанні не можуть бути застосовані.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Колегія суддів наголошує, що нарахування відповідачем позивачу грошових коштів у спірній сумі як збору за зберігання вантажу, відбулося у зв`язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.

Щодо доводів апелянта стосовно обрання позивачем неналежного способу захисту, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Згідно з п. 7.1 Договору усі спірні питання з виконання договору вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення домовленості - у претензійно-позовному порядку.

Відповідно до п. 7.4 Договору належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.

З огляду на те, що відповідачем безпідставно списана сума грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позовна вимога про відображення (відновлення, збільшення) на особовому рахунку № 2829531 коштів у розмірі 18155,06 гривень є обґрунтованою та підлягає задоволенню, як така, що відновить порушене право позивача у даній справі.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшло клопотання про розподіл судових витрат, відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.

27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника скаржника до суду надійшло клопотання про зменшення розміру вказаних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи 04.01.2021 між позивачем та АО «Право, бізнес і фінанси» укладено Договір про надання правової допомоги № 17-01. 07.07.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1, якою внесено зміни до вищевказаного Договору шляхом викладення його в новій редакції.

Відповідно до п. 4.3 Договору про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021 в редакції від 07.07.2021 вартість однієї години роботи Адвоката становить 1000,00 гривень.

Згідно Акта виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/727 від 23.07.2026 вартість послуг склала 3000,00 гривень, зокрема складання відзиву на апеляційну скаргу.

Платіжною інструкцією від 23.07.2026 № 11882 підтверджується факт оплати наданих послуг.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 123 цього ж кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (3).

Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 126 цього ж кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (3). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 129 цього ж кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суда зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).

Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).

Отже, беручи до уваги всі вищезазначені правові висновки Верховного Суду, оцінивши доводи позивача щодо заявленого ним за результатами апеляційного перегляду розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також клопотання відповідача щодо зменшення розміру судових витрат, врахувавши всі інші аспекти, складність та характер спору у даній справі, а також розумну необхідність судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг, виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в процесі розгляду справи у суді апеляційної інстанції та розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності, їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), є неспіврозмірними зі складністю справи та надто завищеними щодо іншої сторони спору, а тому не підлягають компенсації за рахунок відповідача у повному обсязі.

Таким чином, оцінивши в процесі розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат через призму вищевказаних критеріїв їх оцінки, а також врахувавши положення статей 126, 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в процесі розгляду справи у суді апеляційної інстанції підлягають задоволенню у розмірі 2000 гривень.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 у справі №910/16525/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 у справі №910/16525/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» про стягнення витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32 літ. А, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 41564379) 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

6. У задоволенні решти вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

8. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21.09.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді П.В. Горбасенко

О.М. Сковородіна