Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/11432/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 910/11432/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025

про відмову у зустрічному забезпеченні

та

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026

про поновлення провадження у справі, забезпечення позову та зупинення провадження у справі

у справі № 910/11432/25 (суддя - Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.В.П. Едженсі»

до

1) Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020»

3) Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

про визнання недійсними результатів електронного аукціону та договору оренди від 28.08.2025 № 1156

ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» (надалі також позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (надалі також скаржник 1), ТОВ «Інтер Фуд 2020» (надалі також скаржник 2) про: 1. визнання недійсними результатів електронного аукціону № LLE001-UA-20250721-99559 з передачі в оренду частини нежитлової будівлі першого, другого та підвального поверхів загальною площею 1873,19 кв.м, яка розташована за адресою: 03190, м. Київ, проспект Берестейський, 84, літ. А, оформлених протоколом про результати електронного аукціону від 31.07.2025; 2. визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 1156 від 28.08.2025, укладений за результатами аукціону між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, ТОВ «Інтер Фуд 2020» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Позивачем разом із позовною заявою було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом: 1. заборони ТОВ «Інтер Фуд 2020» та будь-яким іншим особам, що діють від його імені або за його дорученням, вчиняти будь-які дії, спрямовані на вселення, зайняття приміщень, проведення ремонтних, будівельних, демонтажних робіт, перепланування чи будь-яких інших робіт, що змінюють стан нерухомого майна, у приміщеннях загальною площею 1873,19 кв.м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ; 2. заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які записи щодо державної реєстрації іншого речового права - права оренди - ТОВ «Інтер Фуд 2020» стосовно Нерухомого майна на підставі Договору оренди.

Заява про забезпечення позову обґрунтовано позивачем наступним:

- у випадку задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору оренди правовим наслідком відповідно до статті 216 ЦК України буде двостороння реституція, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення, а отже ТОВ «Інтер Фуд 2020» буде зобов`язане звільнити займані приміщення, а правові підстави для його користування нерухомим майном будуть анульовані. Однак, якщо до моменту ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили ТОВ «Інтер Фуд 2020» встигне фактично зайняти приміщення, розпочати там свою господарську діяльність, здійснити дії, направлені на виконання ремонтних робіт в приміщенні, зареєструвати право оренди, відновлення порушених прав буде значно ускладнене, а в деяких аспектах - практично неможливе, зокрема і тому, що діючи на підставі формально чинного (до моменту визнання його недійсним) Договору оренди, ТОВ «Інтер Фуд 2020» має повне право розпочати проведення ремонтних, будівельних робіт, перепланування, демонтажу конструкцій, встановлення нового обладнання, прокладення додаткових комунікацій. Такі дії, особливо в будівлі, що є єдиним комплексом зі спільною інфраструктурою, можуть завдати непоправної шкоди як орендованій частині, так і всьому об`єкту нерухомості в цілому, змінити його технічні, експлуатаційні та естетичні характеристики; навіть якщо позов буде задоволено, відновлення первісного стану майна буде вкрай ускладненим, потребуватиме значних фінансових витрат на проведення нових експертиз та будівельних робіт, а в разі значних конструктивних змін - може виявитись взагалі неможливим;

- якщо ТОВ «Інтер Фуд 2020», скориставшись відсутністю заборони, зареєструє своє право оренди в Державному реєстрі речових прав, це створить презумпцію правомірності його права користування для всіх третіх осіб, що істотно ускладнить захист прав позивача, оскільки йому доведеться вчиняти додаткові, окремі юридичні дії для скасування відповідного запису в реєстрі, що затягне процес відновлення його прав на невизначений термін; більше того, наявність такого публічного запису може стати підставою для укладення ТОВ «Інтер Фуд 2020» договорів з третіми особами (суборенди, якщо вона буде дозволена, договорів з постачальниками комунальних послуг, кредитних договорів під заставу права оренди тощо), що створить цілий ланцюг юридичних ускладнень та прав «добросовісних» третіх осіб, які покладалися на дані публічного реєстру, що зробить відновлення порушених прав практично неможливим без ініціювання низки нових судових процесів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 вищевказану заяву ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову задоволено повністю, вжито вищенаведені заходи забезпечення позову.

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» подало суду заяву про зустрічне забезпечення, в якій просило суд зобов`язати ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» надати зустрічне забезпечення шляхом внесення протягом п`яти днів з дня постановлення ухвали суду на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва грошові кошти у сумі 3492000,90 гривень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 відмовлено у задоволенні заяви КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про зустрічне забезпечення.

Вищевказана ухвала суду мотивована тим, що заявником у заяві про зустрічне забезпечення не було надало суду жодних обґрунтувань та доказів стосовно неможливості виконання ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» рішення суду про відшкодування збитків у разі відмови у задоволенні даного позову (відсутність грошових коштів та майна у ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі», на які можливо звернути стягнення суду не подано).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, скаржник-1 зазначає про те, що висновок суду першої інстанції про ненадання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на обґрунтування заяви про зустрічне забезпечення доказів щодо відсутності у позивача ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» грошових коштів та майна, на які можливо звернути стягнення для відшкодування можливих збитків, що можуть бути спричинені забезпеченням, є необґрунтованим, а сама ухвала незаконною, ухваленою з порушенням норм процесуального права та такою, що порушує основні засади господарського судочинства щодо справедливості і неупередженості, рівності сторін, пропорційності і забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. На переконання скаржника-1, відповідач, що просить суд застосувати зустрічне забезпечення повинен довести лише дві обставини: 1. забезпечення позову може спричинити йому (відповідачеві збитки); 2. розмір можливих збитків, що можуть бути спричинені забезпеченням позову. При цьому, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» вважає, що в повній мірі виконало свій обов`язок із доказуванням вищевказаних обставин.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2025 касаційну скаргу ТОВ «Інтер Фуд 2020» задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/11432/25 скасовано; справу № 910/11432/25 передано до суду першої інстанції для нового розгляду заяви ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 поновлено провадження у справі, заяву ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову задоволено повністю, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Інтер Фуд 2020» та будь-яким іншим особам, що діють від його імені або за його дорученням, вчиняти будь-які дії, спрямовані на вселення, зайняття приміщень, проведення ремонтних, будівельних, демонтажних робіт, перепланування чи будь-яких інших робіт, що змінюють стан нерухомого майна, у приміщеннях загальною площею 1873,19 кв.м у будівлі (літера № «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ, а також заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які записи щодо державної реєстрації іншого речового права - права оренди - ТОВ «Інтер Фуд 2020» стосовно нерухомого майна на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 1156, укладеного 28.08.2025 за результатами аукціону Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, ТОВ «Інтер Фуд 2020» і КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Вищевказана ухвала суду мотивована тим, що позивач належним чином обґрунтував, у тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, причини свого звернення із заявою про забезпечення позову, а також те, що невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, суд першої інстанції відзначив пов`язаність обраних позивачем заходів забезпечення позову з предметом позову у справі, ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів позивача у разі задоволення позову та невжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «Інтер Фуд 2020» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити та скасувати вжиті заходи забезпечення позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, скаржник-2 зазначає про те, що якщо звернутися до тексту судового рішення - ухвали про поновлення провадження у справі, забезпечення позову та зупинення провадження у справі від 26.03.2026, то можна встановити, що воно фактично в повній мірі лише повторює оскаржене Відповідачем-2 судове рішення - ухвалу про забезпечення позову від 15.09.2025, яке за зазначених мотивів та обґрунтувань вже скасоване Верховним Судом. Жодних рекомендацій суду касаційної інстанції Господарським судом міста Києва - не враховано, процесуальних дій - не вчинено, а отже вкотре прийнято необґрунтоване та незаконне рішення, яке порушує як права відповідача-2, так і чинне законодавство, основні принципи та вимоги до судового рішення, встановлені ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційних скаргах та заперечення на них, викладені у відзивах на апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 26.03.2026

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Верховний Суд у постанові від 29.06.2023 у справі № 918/124/23 звернув увагу, що метою заходу забезпечення позову є підтримання «status quo», поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява № 32715/06).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому колегія суддів враховує викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, в контексті розгляду заяви про забезпечення позову вважає, що сам факт наявності у ТОВ «Інтер Фуд 2020», як переможця аукціону, результати якого і оскаржуються у даній справі, у будь-який момент судового процесу нічим не обмеженого права вчиняти дії щодо вселення, зайняття приміщення загальною площею 1873,19 кв.м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ, а також проведення ремонтно-будівельних робіт, що можуть змінити стан самого об`єкту, а також проведення реєстраційних дій та внесення у Державний реєстр відомостей щодо наявності у ТОВ «Інтер Фуд 2020» права оренди вищевказаного приміщення, опосередковано вказує на наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити та навіть унеможливити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду в межах одного спору.

На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має віднайти розумний баланс між інтересами позивача, у добросовісності якого до моменту прийняття судом рішення по суті підстав сумніватись немає, та інтересами відповідачів, добросовісність яких до моменту прийняття судом рішення перебуває під обґрунтованим сумнівом, в першу чергу, зі сторони позивача, як ініціатора даного судового процесу.

Іншими словами, наразі, у суду відсутні підстави ставити під сумнів добросовісність позивача, коли як добросовісність відповідачів, з огляду на обставини, що викладено ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» у позовній заяві, а також заяві про забезпеченні позову тимчасово є такою, що ставиться під розумний сумнів, що і зумовлює необхідність вжиття заходів для тимчасового підтримання «status quo» у процесі розгляду даної справи.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, доцільність вжиття заходів забезпечення позову за заявою ініціатора позову вбачається більш виправданішою, ніж відмова у вжитті таких заходів керуючись інтересами відповідачів, в першу чергу у зв`язку із тим, що саме внаслідок безпосередніх дій відповідачів, спір і виник, що у свою чергу підкріплюється та доводиться самим фактом пред`явлення ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» відповідних матеріально-правових вимог до відповідачів.

Отже, врахувавши все вищезазначене, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши весь спектр обставин даної справи та їх характер, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими аргументи позивача про те, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України, а саме призведе до ситуації при якій у разі задоволення пред`явленого позову позивач не зможе належним чином поновити порушені права в межах даної справи та створить потребу у додатковому зверненні до суду.

Крім того, оцінюючи запропоновані позивачем заходи забезпечення позову на предмет співмірності, що у свою чергу передбачає необхідність співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, колегія суддів доходить висновку, що негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття заходів забезпечення позову у запропонованій формі, - повна неможливість в процесі виконання можливого позитивного для позивача рішення суду відновити порушене право позивача, значно та безумовно переважають над негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову, - тимчасове обмеження ТОВ «Інтер Фуд 2020» у праві користуватись орендованим приміщення загальною площею 1873,19 кв.м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ.

Відповідаючи на аргументи скаржника про неврахування судом першої інстанції вказівок Верховного Суду по цій справі, зокрема щодо надання оцінки того, чи не спрямовані заявлені позивачем заходи забезпечення позову на заборону вчиняти дії на виконання оспорюваного договору оренди, чи відповідають заявлені позивачем заходи забезпечення позову принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із предметом позову, чи не порушують збалансованість інтересів сторін договору та чи не спрямовані таки заходи забезпечення на втручання в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

У даній справі конкуруючими є інтереси відповідачів, які прагнуть виконуваності оспорюваного договору оренди, спираючись на презумпцію правомірності правочину та на цій підставі розраховують та відмову у забезпеченні позову та інтереси позивача, який звернувся з позовом на захист свого права власності, спираючись на презумпцію правомірності набуття цього права допоки інше не буде встановлено судом.

В такій конкуренції інтересів, кожен із яких заслуговує на повагу та врахування, надання переваги інтересам відповідачів в аспекті презумпції правомірності правочину означало б нехтування інтересами позивача, який захищає своє право власності, право на врахування його інтересу під час вирішення питання про передання в оренду спільного майна.

Отже в цій справі, забезпечення позову у інший спосіб, не призвело б до досягнення мети яка ставиться перед забезпечувальними заходами, та оскільки такі заходи зазвичай поєднані із певним обмеженням прав відповідача, відмова у забезпеченні позову з мотивів неможливості втручання у виконання господарського договору, нівелювало б саму сутність заходів забезпечення позову та було б занадто формальним, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення заяви, на думку колегії суддів узгоджуються з предметом спору, сутністю захищеного права, що свідчить про цілком виправдане обмеження відповідачів у можливості реалізації спірного договору до моменту поки судом не буде надано оцінку ймовірним порушенням вимог законності та прав позивача під час його укладання, або до моменту встановлення, що у позивача відсутнє захищуване право або інтерес, з метою захисту яких він звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Колегія суддів також зазначає, що майже всі перелічені в ч. 1 ст. 137 ГПК України способи забезпечення позову в більшій чи меншій мірі передбачають обмеження відповідача у здійсненні господарської діяльності, отже сам процесуальний Закон встановлює презумпцію допустимості обмеження відповідача у вільному розпорядженні, користуванні своїм майном, вільному здійсненні інших господарських операцій, тобто допускає правомірне обмеження відповідача на певний час у виконанні господарського договору.

Повторюючись, колегія суддів зазначає, що в даній конкретній справі вжиті заходи забезпечення є цілком виправдані та необхідні за для збереження того стану, в якому сторони перебувають за для убезпечення кожної з них від ймовірних додаткових втрат, які вони можуть понести, якщо забезпечувальні заходи не будуть вжиті, що, вочевидь, вимагатиме додаткового врегулювання, зокрема шляхом подання окремих позовів, в залежності від результатів вирішення цієї справи.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову в повній мірі відповідають принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із предметом позову, у жодній мірі не порушують збалансованість інтересів сторін, та не спрямовані на втручання в договірні відносини сторін оспорюваного договору, а також у в цілому господарську діяльність скаржника-2 тією мірою, яка була б недопустимою з огляду на викладене вище.

Таким чином, підсумовуючи, колегія суддів приходить до висновку, що у разі задоволення позову, при вчиненні ТОВ «Інтер Фуд 2020» дій щодо вселення, зайняття приміщення загальною площею 1873,19 кв.м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ, а також проведення ремонтно-будівельних робіт, що можуть змінити стан самого об`єкту, а також проведення реєстраційних дій та внесення у Державний реєстр відомостей щодо наявності у ТОВ «Інтер Фуд 2020» права оренди вищевказаного приміщення, буде істотно ускладнено та навіть унеможливлено виконання рішення суду щодо визнання недійсними результатів електронного аукціону № LLE001-UA-20250721-99559 з передачі в оренду частини нежитлової будівлі першого, другого та підвального поверхів загальною площею 1873,19 кв.м, яка розташована за адресою: 03190, м. Київ, проспект Берестейський, 84, літ. А, оформлених протоколом про результати електронного аукціону від 31.07.2025 та визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 1156 від 28.08.2025, укладений за результатами аукціону між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, ТОВ «Інтер Фуд 2020» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», а ціль правосуддя - ефективний захист порушених прав та законних інтересів позивача, не буде досяжна. Дана ситуація зумовлюватиме те, що позивач не буде мати можливості задовольнити свої законні вимоги та поновити своє порушене право без додаткових звернень до суду, що є неприпустимим, оскільки суперечить принципу процесуальної економії.

Отже, з огляду на викладене, доводи скаржника-2 про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 прийнята із додержанням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Інші доводи даної апеляційної скарги, колегія суддів також вважає необґрунтованими та безпідставними та такими, що ніяким чином не впливають на правові висновки апеляційного суду викладені вище, а також на результат розгляду самої апеляційної скарги.

Щодо апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 15.10.2025

Як було зазначено вище, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» зверталось до суду із заявою про зустрічне забезпечення, в якій просило застосувати зустрічне забезпечення позову шляхом зобов`язання ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» внести протягом п`яти днів з дня постановлення ухвали суду на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва грошові кошти у сумі 3492000,90 гривень.

В обґрунтування своєї заяви про зустрічне забезпечення заявник вказував зокрема про те, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справи може спричинити комунальному підприємству та державному бюджету збитки у вигляді недоотриманої протягом розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій даної справи орендної плати з урахуванням податку на додану вартість, яка підлягає сплаті за договором оренди у сумі 3492000,90 гривень.

За положенням ч.ч. 1-2 ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) (1). Зустрічне забезпечення переважно здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову (2).

Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення (ч. 4 ст. 141 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 146 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду або закриття провадження з інших, ніж зазначені у частині першій статті 142 цього Кодексу підстав, або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися (1). У разі подання відповідного позову про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, зазначеним у частині першій цієї статті, відшкодування збитків, заподіяних вжиттям заходів забезпечення позову, здійснюється в першу чергу за рахунок коштів зустрічного забезпечення (2).

Колегія суддів звертає увагу на те, що на відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення і вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом з власної ініціативи.

При цьому, у випадку наявності підстав, передбачених ст. 146 ГПК України, постраждала особа не буде у будь-якому разі позбавлена можливості захистити порушенні права та законні інтереси внаслідок заподіяння йому збитків поданням відповідної заяви про забезпечення позову, навіть і за умови не вжиття судом заходів зустрічного забезпечення позову, що відповідно до положень ст. 141 ГПК України є правом суду, а не обов`язком.

Отже, зустрічне забезпечення є лише додатковим та можливим інструментом забезпечення балансу між співмірністю забезпечення позову, запобігання зловживанням процесуальними правами недобросовісної сторони й врахуванням інтересів відповідача.

Місцевий господарський суд у оскаржуваній ухвалі обґрунтовано звернув увагу на те, що у вирішенні питання як про забезпечення позову, так і у про зустрічне забезпечення, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як вже наголошував апеляційний суд у даній постанові вище, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, а отже і заходів зустрічного забезпечення, суд має віднайти розумний баланс між інтересами позивача, у добросовісності якого до моменту прийняття судом рішення по суті підстав сумніватись немає, та інтересами відповідачів, добросовісність яких до моменту прийняття судом рішення перебуває під обґрунтованим сумнівом, в першу чергу, зі сторони позивача, як ініціатора даного судового процесу.

Наразі, у суду відсутні підстави ставити під сумнів добросовісність позивача, коли як добросовісність відповідачів, з огляду на обставини, що викладено ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» у позовній заяві, а також заяві про забезпеченні позову тимчасово є такою, що ставиться під розумний сумнів, з огляду на що вжиття заходів зустрічного забезпечення на даній стадії судового процесу не є необхідним для забезпечення балансу між співмірністю забезпечення позову, запобіганням зловживанню процесуальними правами недобросовісної сторони й врахуванням інтересів відповідача, - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Таким чином, з огляду на вищезазначене, доцільність вжиття заходів зустрічного забезпечення позову на даній стадії судового розгляду не є безумовним та обов`язковим для захисту інтересів скаржника-1, як про це він зазначає у своїй апеляційній скарзі, оскільки у випадку наявності підстав, передбачених ст. 146 ГПК України, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», як балансоутримувач спірного майна не буде у будь-якому разі позбавлене можливості захистити своє право та законний інтерес у разі їх порушення шляхом заподіяння збитків внаслідок задоволення заяви ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову, навіть і за умови не вжиття судом заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки право на відшкодування збитків є абсолютно гарантованим та у жодному разі не є взаємозалежним від факту застосування судом даних заходів.

До того ж, колегія суддів зазначає, що заява про вжиття заходів зустрічного забезпечення ґрунтується на розрахунку втрат від недоотриманої орендної плати за час перебування справи в провадженні суду.

Проте, наразі важко визначити тривалість розгляду спору щодо суті позовних вимог, що свідчить на користь висновків про те, що у разі, якщо у задоволенні позову буде відмовлено, інтереси скаржника-2 потребуватимуть розрахунку недоотриманої орендної плати за весь період неможливості отримання такої орендної плати, який може становити більший проміжок часу, ніж той, який покладено в основу розрахунку суми, що підлягає внесенню у якості зустрічного забезпечення.

Тобто з великою вірогідністю скаржнику-2 для захисту своїх прав буде потрібно звертатися із відповідними вимогами вже за наслідками розгляду справи, відтак вжиття заходів зустрічного забезпечення не забезпечуватиме інтересів скаржника-2 в повній мірі, отже такі заходи не є достатньо ефективними.

Крім того, колегія суддів, дослідивши матеріали справи також погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що заявником у заяві про зустрічне забезпечення не було надано суду всіх необхідних обґрунтувань та доказів стосовно неможливості виконання ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» в майбутньому рішення суду про відшкодування збитків у разі відмови у задоволенні даного позову, в тому числі відсутність грошових коштів та нерухомого майна у ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі», на що можливо буде в майбутньому звернути стягнення.

Отже, беручи до уваги все вищевказане, дослідивши матеріали справи, а також врахувавши те, що право КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на відшкодування можливих заподіяних збитків унаслідок задоволенням судом заяви ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову не виключається прийнятою оскаржуваною ухвалою, а при цьому вжиття заходів зустрічного забезпечення відповідно до положень процесуального закону є правом та дискрецією, а не обов`язком суду, а також і те, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» у своїй заяві не в достатній мірі обґрунтувало потенційну неможливість ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» в майбутньому виконати можливе рішення суду про відшкодування збитків у разі відмови у задоволенні пред`явленого у даній справі позову, доводи скаржника-1 про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 прийнята із додержанням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Інші доводи даної апеляційної скарги, колегія суддів також вважає необґрунтованими та безпідставними та такими, що ніяким чином не впливають на правові висновки апеляційного суду викладені вище, а також на результат розгляду самої апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування не вбачає.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Враховуючи вищевикладене та керуючись 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі № 910/11432/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21.09.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко