Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/13119/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 910/13119/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 (повний текст рішення складено 09.04.2026)

у справі № 910/13119/25 (суддя - Андреїшина І.О.)

за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емблер»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Київської міської ради

2. Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.В.П. Едженсі»

про скасування рішення державного реєстратора

Короткий зміст позовних вимог

Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (надалі також позивач, скаржник) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Емблер» (надалі також відповідач) про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57296753 від 25 березня 2021 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію набуття ТОВ «Емблер», код ЄДРПОУ: 2492078, речових прав (права власності) на 29/100 часток будівлі, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2321673580000.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем незаконністю державної реєстрації за відповідачем права власності на частки спірної будівлі, оскільки такі реєстраційні дії було проведено із порушенням вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших нормативно-правових актів.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 відмовлено у задоволені позову.

Вищевказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ТОВ «Емблер» вже не є власником спірного нерухомого майна, а наразі таким власником є ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» задоволення позовної вимоги про скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора не призведе до відновлення становища, що існувало до порушення права, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції допустив грубу помилку, визнавши обраний позивачем спосіб захисту неналежним, та відмовивши з цієї підстави у задоволенні позову, оскільки висновок суду про неефективність обраного позивачем способу захисту його права суперечить, як дійсним обставинам справи, так і основним засадам господарського судочинства.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» майно комунальної власності територіальної громади м. Києва передане до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з пунктом 45 таблиці 2 додатку 10 до рішення Київської міської ради від 02.10.2010 № 284/5096 до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будівлю КТЗ «Юність», площею 2638,30 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 84.

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.09.2019 № 678 «Про закріплення майна за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» за останнім на праві господарського відання закріплені нежитлові будівлі (споруди) у Парку «Нивки» за адресою: проспект Перемоги, 82, 84, згідно з додатком 1.

Рішенням Київської міської ради від 09.02.2023 № 5955/5996 «Про повернення історичної назви проспекту Перемоги в Шевченківському, Святошинському та Солом`янському районах міста Києва» проспект Перемоги перейменовано на проспект Берестейський.

Позивач у позовній заяві зазначає, що до 2019 року будівля КТЗ «Юність» по проспекту Перемоги, 84 перебувала в орендному користуванні юридичних осіб. Суборендарем будівлі виступала юридична особа - ТОВ «Емблер» (строк суборенди закінчився 30.06.2019). В подальшому договори оренди вказаного комунального майна не укладались. Рішень про приватизацію, продаж, відчуження в іншому порядку вказаної будівлі в цілому або її частки уповноваженими органами не приймалось. Зазначена будівля з комунальної власності у встановленому законом порядку не передавалась, форма власності з комунальної на будь-яку іншу, в тому числі приватну, не змінювалась.

Разом з тим, позивач зазначає, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на сьогодні 29/100 часток будівлі по АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі».

Право власності ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» на вказану частку зареєстроване державним рєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бояринцевою О.В. 22.12.2022. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно раніше право власності на вказану частку будівлі було зареєстроване за ОСОБА_1 , державну реєстрацію здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. 26.03.2021.

Також позивач зазначає, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 761/17805/24 за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування рішень державних реєстраторів Щелкова Д.М. від 26.03.2021 та Бояринцевої О.В. від 22.12.2022 про державну реєстрацію права власності на 29/100 часток будівлі по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі», відповідно, а також про витребування на користь Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 29/100 часток вказаної будівлі.

Отже, Шевченківською РДА окремо оскаржуються рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на спірні 29/100 частки будівлі за ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» та попереднім власником ОСОБА_1 , а також заявлено віндикаційний позов - про витребування частки на користь власника.

Проте, первісна реєстрація права власності, з відкриттям розділу, на 29/100 часток будівлі була здійснена в Державному реєстрі речових прав на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Щелкова Дениса Михайловича 25.03.2021 за відповідачем ТОВ «Емблер» - рішення № 57296753 від 25.03.2021 (додається).

Згідно з вказаним рішенням, керуючись частиною третьою статті 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктом 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державний реєстратор приватний нотаріус Щелков Д.М. вирішив: провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на громадський будинок, Спортивно-розважальний клуб, літера «А», що розташований м. Київ, проспект Перемоги, будинок 84, кадастровий номер земельної ділянки не зазначено, за суб`єктом: ТОВ «Емблер», ідентифікаційний код 24920878; відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманими в порядку доступу адвоката, державна реєстрація права власності (з відкриттям розділу) на 29/100 часток будівлі здійснена державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. 25.03.2021, номер відомостей про речове право: 41178183; тип речового права: право власності. Власник: ТОВ «Емблер», код ЄДРПОУ: 24920878.

В інформаційній довідці з ДРРП зазначено перелік документів, які подані заявником (ТОВ «Емблер») для державної реєстрації, а саме:

- декларація про початок будівельних робот, серія та номер: КВ083133110938, виданий 07.11.2013, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, Документ отримано з ЄРД;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КВ143140640490, виданий 07.11.2013, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, Документ отримано з ЄРД.

Водночас, згідно з даними Єдиної державної електронної системи у будівництві (ЄДЕСББ) реєстрацію декларації про початок будівельних робот, серія та номер: КВ083133110938 від 07.11.2013 скасовано рішенням Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві № 17 від 21.10.2015, а реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КВ 143140640490 від 07.11.2013 скасовано рішенням Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві № 18 від 21.10.2015.

Отже, за твердженнями позивача, рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Щелкова Д.М. № 57296753 від 25.03.2021 про державну реєстрацію права власності на 29/100 часток будівлі по просп. Перемоги, 84 за ТОВ «Емблер» порушує право комунальної власності, є незаконним та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація звернулася до суду із даним позовом та просить суд скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57296753 від 25 березня 2021 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію набуття ТОВ «Емблер», код ЄДРПОУ: 2492078, речових прав (права власності) на 29/100 часток будівлі, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2321673580000.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у своєму рішенні вказав на те, що вимога про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57296753 від 25 березня 2021 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію набуття ТОВ «Емблер», речових прав (права власності) на 29/100 часток будівлі, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2321673580000, не є ефективним способом захисту, тому що задоволення такої вимоги не може привести до захисту порушеного речового права позивача, - володіння відповідним нерухомим майном.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ТОВ «Емблер» вже не є власником спірного нерухомого майна та власником 29/100 часток нежилого будинку за адресою: м. Київ, проспект Берестейський, 84, наразі є інша юридична особа - ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі», тобто, станом на момент розгляду справи вже були вчинені інші реєстраційні дії, задоволення позову не призведе до відновлення становища, що існувало до факту порушення прав позивача.

Отже, сутність апеляційного перегляду у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, враховуючи його висновки про неналежність та неефективність обраного Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією способу захисту, задоволення якого не призведе до захисту порушеного речового права позивача та відновлення становища, що існувало до такого порушення.

Згідно із частинами 1-2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього ж кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 3 ст. 45 цього ж кодексу позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами ст. 5 ГПК України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору.

Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з?ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Як було встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції у процесі розгляду справи, реєстрація права власності ТОВ «Емблер» (з відкриттям розділу) на 29/100 часток будівлі розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84, здійснена 25.03.2021 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі документів, які подані заявником (ТОВ «Емблер»), а саме: - декларація про початок будівельних робот, серія та номер: КВ083133110938, виданий 07.11.2013, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, Документ отримано з ЄРД; - декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КВ143140640490, виданий 07.11.2013, видавник: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, Документ отримано з ЄРД.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову і спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про скасування рішення державного реєстратора, на підставі якого здійснено державну реєстрацію набуття ТОВ «Емблер» речових прав (права власності) на 29/100 часток будівлі, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84.

При цьому, позов у даній справі обґрунтований позивачем незаконністю (на думку Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації) набуття відповідачем права власності на частки у спірній будівлі шляхом здійснення державної реєстрації за ТОВ «Емблер» речових прав (права власності) на 29/100 часток спірної будівлі, що порушує право власності територіальної громади міста Києва на будівлю КТЗ «Юність», площею 2638,30 кв.м, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (1). Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (2). Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (3).

Положеннями ст. 387 цього ж кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 в межах справи № 359/3373/16-ц виснувала зокрема те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Саме тому заволодіння об`єктом нерухомого майна шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таке нерухоме майно чи ні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Велика Палата Верховного Суду багато разів нагадувала про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Беручи до уваги вищевказані правові позиції Верховного Суду, колегія суддів робить висновок про те, що якщо об`єктом нерухомого майна неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів інший суб`єкт, то саме віндикаційний позов пред`явлений до особи, яка є останнім набувачем такого майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, відповідає належному способу захисту прав позивача, - власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). При цьому, задоволення віндикаційного позову, пред`явленого до належного відповідача, - особи, яка є останнім набувачем такого майна призводить в тому числі і до скасування відповідних незаконних рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, оскільки як вже було вказано вище, рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.

Отже, колегія суддів в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції, зазначеними у оскаржуваному рішенні, про те, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57296753 від 25 березня 2021 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію набуття ТОВ «Емблер», речових прав (права власності) на 29/100 часток будівлі, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 84, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2321673580000, не є ефективним способом захисту, тому що задоволення такої вимоги не може привести до захисту порушеного речового права позивача, - права володіння спірним нерухомим майном, а враховуючи ще і те, що станом на момент розгляду справи, ТОВ «Емблер» вже не є власником спірного нерухомого майна та власником 29/100 часток нежилого будинку за адресою: м. Київ, проспект Берестейський, 84, наразі є інша юридична особа - ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі», задоволення даного позову в межах цієї справи у жодній мірі не призведе до відновлення становища, що існувало до факту порушення прав позивача.

Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі про те, що позивач у межах даної справи просить суд захистити не лише його право власності, а в першу чергу його законний інтерес щодо відсутності в Державному реєстрі зареєстрованих за будь-якою іншою особою речових прав на частку у комунальному майні, яка ніколи не визначалась, оскільки спірним рішенням державного реєстратора порушено не лише право володіння позивачем своїм майном (це право Шевченківська РДА захищає у встановленому порядку в Шевченківському районному суді міста Києва), а й право визначати вид права власності (спільна часткова), є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що інтерес позивача щодо відсутності в Державному реєстрі зареєстрованих за будь-якою іншою особою речових прав на частку у комунальному майні, яка ніколи не визначалась, є в повній мірі взаємозалежним від захисту самого права власності на таке майно та не може бути захищений окремо від обов`язкового процесу забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений, а при цьому застосування зворотного підходу не забезпечить повний та всебічний судовий захист, що відповідатиме принципу процесуальної економії.

Іншими словами, інтерес позивача щодо відсутності в Державному реєстрі зареєстрованих за будь-якою іншою особою речових прав на частку у комунальному майні, яка ніколи не визначалась, повинен бути захищений за допомогою та в межах віндикаційного позову, пред`явленого до належного відповідача, - особи, яка є останнім набувачем такого майна, задоволення якого і призведе в тому числі до скасування відповідних незаконних рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, зокрема і спірного рішення державного реєстратора, що стало підставою для відкриття розділу на частку у майні - 29/100 часток.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів також вважає необґрунтованими та безпідставними та такими, що ніяким чином не впливають на правові висновки апеляційного суду викладені вище, а також на результат розгляду самої апеляційної скарги.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи все вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 у справі № 910/13119/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21.09.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко