Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №910/2683/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа№ 910/2683/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Сковородіної О.М.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної митної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 (повний текст рішення складено 02.06.2026)

та на додаткове рішення від 15.06.2026 (повний текст рішення складено 15.06.2026)

у справі № 910/2683/26 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоад-Тех»

до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Одеської митниці

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України

про стягнення 101982,16 гривень

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Лоад-Тех» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Одеської митниці (надалі відповідач, скаржник) про стягнення матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 101982,16 гривень.

В обґрунтування позову ТОВ «Лоад-Тех» посилалося на те, що внаслідок протиправної бездіяльності та неправомірних дій відповідача, позивачу завдано реальну майнову шкоду, що полягає у вимушених витратах, безпосередньо спричинених безпідставним затриманням митного оформлення товару.

Так, після проведення митного огляду та зважування 09.01.2025, якими було підтверджено відповідність вагових та кількісних характеристик товару задекларованим, митний орган не завершив митне оформлення у строки, визначені статтею 255 Митного кодексу України, та не приймав жодних рішень до 22.01.2025.

Фактично у період з 10.01.2025 по 21.01.2025 три транспортні засоби з контейнерами, у яких знаходився товар позивача, перебували на митному терміналі без будь-якого правового обґрунтування, виключно внаслідок бездіяльності митного органу.

За відсутності такої протиправної бездіяльності товар був би оформлений та вивезений з митної території у межах чотирьох робочих годин, що унеможливило б виникнення будь-яких витрат, пов`язаних з простоєм транспорту та додатковими логістичними операціями.

Такими неправомірними діями відповідача позивачу було завдано збитки у загальному розмірі 101982,16 гривень, з яких 7954,16 гривень витрат пов`язаних з понаднормативним використанням контейнерного обладнання, 61720,40 гривень витрат пов`язаних з понаднормовим використання автотранспорту, 3210,00 гривень витрат за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі, 20130,00 гривень витрат за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі та 8967,60 гривень витрат на брокерські послуги за понаднормову роботу, пов`язану з додатковими контролями митниці.

Короткий зміст судового рішення

1) Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із обставин доведеності позовних вимог достатньою мірою, наявності усіх необхідних складових, що впливають на виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати на користь позивача завдані збитки, зокрема протиправність поведінки, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

2) Додатковим рішенням від 15.06.2026 заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, у загальному розмірі 18000,00 гривень було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 14000,00 гривень.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із обставин взаємопов`язаності понесених витрат із цією справою, проте дійшов висновку, що розумний розмір витрат, що має бути відшкодований на користь позивача становить 14000 гривень та саме в цій частині заяву позивача було задоволено.

Короткий зміст апеляційної скарги

1) Не погоджуючись з прийнятим рішенням від 02.02.2026 (рішення по суті позовних вимог), відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що:

- суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність митного органу у розумінні статті 24 МК України та ч.3 ст. 256 МК України полягає у невиконанні покладеного законом обов`язку або неприйнятті рішення у випадку, коли митний орган мав правові та фактичні підстави для його прийняття, але не вчинив відповідних дій. У цій справі відповідач діяв активно та послідовно, виконуючи митні формальності, необхідність яких була зумовлена саме встановленими розбіжностями у відомостях про товар;

- рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7983/25 саме по собі не може бути достатньою підставою для висновку про наявність у позивача права на відшкодування збитків, адже у межах зазначеної справи судом було надано правову оцінку рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів та встановлено протиправність саме такого рішення як індивідуального акта суб`єкта владних повноважень. Водночас, судом не встановлювалася протиправність поведінки відповідача під час здійснення митного контролю та митного оформлення товару, не визнавалися незаконними дії посадових осіб митного органу щодо проведення митного огляду, перевірки документів, отримання пояснень, витребування додаткових документів чи здійснення інших митних формальностей. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7983/25 не було встановлено факту незаконної затримки митного оформлення, протиправної бездіяльності відповідача або неправомірності всього періоду здійснення митним органом митного контролю. Визнання протиправним рішення про коригування митної вартості не є тотожним встановленню протиправної поведінки митного органу у розумінні статті 1173 ЦК України та не свідчить автоматично про те, що митницею було завдано позивачу шкоду;

- для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди позивач мав довести, що заявлені ним витрати виникли не внаслідок звичайного перебігу митного оформлення, виконання договорів із третіми особами чи власного господарського ризику, а саме внаслідок конкретної незаконної поведінки відповідача;

- позивачем не доведено жодного з обов`язкових елементів деліктної відповідальності держави. (1) Не встановлено факту протиправної поведінки відповідача, оскільки дії посадових осіб відповідали нормам МК України, були здійснені в межах та у спосіб, передбачений законом, зокрема в рамках статей 53, 336 та 255 МК України. (2) Відсутні докази наявності шкоди, оскільки заявлені витрати мають характер звичайних господарських витрат, які не підлягають компенсації. (3) Не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями митниці та нібито заподіяною шкодою, оскільки зазначені витрати не були безпосереднім наслідком дій митного органу, а виникли у межах типової процедури митного оформлення;

- суд першої інстанції безпідставно прийняв розрахунок позивача у повному обсязі, не встановивши юридично значимого періоду протиправної поведінки митного органу, не розмежувавши правомірні митні формальності та нібито неправомірну затримку, а також не перевіривши, чи є кожна заявлена витрата саме прямим наслідком незаконної поведінки відповідача.

2) Не погоджуючись з додатковим рішенням від 15.06.2026, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви про надання правової допомоги в повному обсязі або зменшити розмір витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що гонорар за надану правову допомогу у розмірі 14000,00 гривень є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності, чого судом першої інстанції враховано не було.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.05.2023 ТОВ «Лоад-Тех» (надалі також покупець) та Компанією «Qingdao Tai Star Machinery Co., Ltd» (продавець) укладено Контракт № T2305222 та підписано Специфікацію № 2 від 14.06.2024, згідно з пунктом 1.1 якого, продавець зобов`язується продати і поставити покупцеві продукцію власного виробництва, іменовану надалі товар, а покупець згоден прийняти і оплатити товари, що наводяться у міру потреби в окремих Специфікаціях, згідно із зазначеними в них даних, відповідно до умов даного Контракту.

Відповідно до комерційного інвойсу № T2406313-2C від 10.10.2024 Qingdao Tai Star Machinery Co., Ltd поставляє ТОВ «Лоад-Тех» товар, а саме: підйомні ланцюги класу G80 різних типів та розмірів, призначені для виготовлення ланцюгових строп, стяжок та ручних ланцюгових тале. Загальна вартість поставки товару склала 72989,00 доларів США, загальна вага товару (брутто) - 75886 кг.

Поставка товару здійснювалась на підставі Договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 11/10/23 від 11.10.2023, укладеного між ТОВ «Ламан Шипінг» (експедитор) та ТОВ «Лоад-Тех» (клієнт), згідно з яким, зокрема, експедитор зобов`язаний: за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надати інші послуги клієнту за погодженням сторін (пункт 2.1.1); експедитор залишає за собою право зобов`язати клієнта, шляхом виставлення рахунку, здійснити передоплату за послуги, пов`язані з тривалим перебуванням вантажу у порту/на терміналі, які перебувають у порту/терміналі понад безоплатного періоду зберігання вантажу (у контейнерах), встановленого згідно з умовами порту/терміналу/агента контейнерної лінії, у тому числі за послуги зберігання вантажу (в т. ч. у контейнері) та штраф за понаднормативне використання контейнера (демередж) тощо, до моменту вивезення вантажу з порту/терміналу. Штрафи, непередбачені додаткові витрати, що виникли не з вини експедитора, оплачуються клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення/видання експедитором рахунку, але до вивозу/ отримання вантажу зі станції/терміналу/порту призначення, якщо інший порядок оплати не було погоджено сторонами (пункт 4.1.3.6); Договір містить у собі як даний документ, так і всі інші документи (акти виконаних робіт, рахунки-фактури, заявки клієнта та інше), на підставі яких визначаються перелік надаваних експедитором послуг, їх ціна та інші умови договору (пункт 8.3).

07.09.2023 позивачем (довіритель) та Фізичною особою-підприємцем Бойченко Аллою Миколаївною (митний брокер) укладено Договір доручення № 07092023 про надання брокерських послуг, за умовами якого митний брокер від імені, за дорученням, та за рахунок довірителя, керуючись законодавством України, надає послуги, пов`язані з декларуванням товарів, які належать довірителю та переміщуються через митний кордон України (товари), а також представляє інтереси довірителя, з метою надання та отримання документів, пов`язаних з декларуванням товарів, з усіма правами, необхідними для виконання даного Договору (пункт 1.1).

23.01.2025 ТОВ «Борол ЛТД» (виконавець) та ФОП Бойченко А.М. (замовник) укладено Договір № 20 на надання послуг на вантажному митному комплексі, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з надання Замовнику послуг, пов`язаних з виконанням на території Вантажного митного комплексу (ВМК): операцій при митному огляді вантажів (ТЕЗ). операцій з ТМЦ (товаро-матеріальними цінностями вантажі, товари, тощо), розміщення прибулого автотранспорту, зважування автотранспорту, інших узгоджених Сторонами операцій (послуг). Операції з ТМЦ можуть включати виконання вантажно-розвантажувальних робіт, у т.ч. при їх розміщенні на складських площах виконавця, території ВМК; поміщенні на митні склади (МС), склади тимчасового зберігання, на інші склади підприємств, що надають такі послуги на території ВМК (пункт 1.1).

09.01.2025 декларантом позивача - ФОП Бойченко А.М., з метою здійснення митного оформлення поставленого за вказаним контрактом товару, подано до Одеської митниці митну (відповідач) декларацію № 225UA500500000539U9.

22.01.2025 Одеською митницею складено картку відмови № UA500500/2025/000055 у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000042/2.

Як зазначав позивач, з метою запобігання простою транспортного засобу він був змушений здійснити митне оформлення товару відповідно до вимог, визначених рішенням та карткою відмови, шляхом подання 23.01.2025 нової електронної митної декларації № 25UA500500001964U0 та сплатою митних платежів у загальній сумі 904161,60 гривень, зокрема, ввізне мито - 173877,23 гривень, ПДВ - 730284,37 гривень.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/7983/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025, яке набрало законної сили 27.10.2025 року, задоволено адміністративний позов ТОВ «Лоад-Тех» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000042/2 від 22.01.2025 та визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000042/2 від 22.01.2025.

Задовольняючи позовні вимоги адміністративний суд виходив із того, що відповідач по справі прийняв рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000042/2 від 22.01.2025 за відсутністю обґрунтованих підстав вважати заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів неповними, недостовірними чи з розбіжностями, у зв`язку з чим, під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів, діяв у спосіб, що не відповідає вимогам МК України, застосувавши другорядний метод визначення митної вартості товару, за наявності законних підстав для застосування основного методу за ціною договору.

Посилаючись на обставини доведеності факту протиправності поведінки відповідача позивач просив стягнути з відповідача збитки у загальному розмірі 101982,16 гривень, з яких 7954,16 гривень витрат пов`язаних з понаднормативним використанням контейнерного обладнання, 61720,40 гривень витрат пов`язаних з понаднормовим використання автотранспорту, 3210,00 гривень витрат за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі, 20130,00 гривень витрат за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі та 8967,60 гривень витрат на брокерські послуги за понаднормову роботу, пов`язану з додатковими контролями митниці.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційних скаргах та заперечення на них, викладені у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду у цій справі щодо судового рішення по суті позовних вимог полягає у необхідності надання оцінки висновкам суду першої інстанції про задоволення позовних вимог через призму тверджень відповідача про недоведеність аргументів позивача про вчинення відповідачем протиправної поведінки, адже тривалість митного оформлення вантажу може становити більше 4-х годин якщо того вимагатимуть питання, що виникають під час такого оформлення та які мають бути з`ясовані відповідачем з метою дотримання вимог законності митної процедури.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1,2 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. Таку правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від 23.05.2018 у справі № 923/574/17 та від 18.06.2018 у справі № 904/1284/17.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 910/9095/18.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Отже, дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17, яка також була врахована у постанові від 26.01.2022 у справі № 916/3322/19.

У постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Відповідаючи на питання чи відповідала поведінка відповідача вимогам закону, чи була вона протиправною колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках.

Частинами 1-4 ст. 318 МК України передбачено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Митний контроль товарів, транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється відповідно до типових технологічних схем митного контролю, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 320 МК України форми та обсяги митного контролю обираються: 1) посадовими особами митних органів на підставі результатів застосування системи управління ризиками; та/або 2) автоматизованою системою управління ризиками.

Форми та обсяги митного контролю, визначені відповідно до п. 2 ч. 1 цієї статті, є обов`язковими для виконання посадовими особами митних органів. Прийняття цими посадовими особами рішення щодо нездійснення митного контролю у зазначених формах та обсягах не допускається (ч. 4 ст. 320 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 255 МК України митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред`явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред`явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Як передбачено частиною другою вказаної статті рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/7983/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025, яке набрало законної сили 27.10.2025 визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000042/2 від 22.01.2025.

Зокрема, у рішенні від 23.05.2025 року у справі № 420/7983/25 адміністративним судом встановлено, що відповідач по справі прийняв рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000042/2 від 22.01.2025 за відсутністю обґрунтованих підстав вважати заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів неповними, недостовірними чи з розбіжностями, у зв`язку з чим, під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів, діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Митного кодексу України, застосувавши другорядний метод визначення митної вартості товару, за наявності законних підстав для застосування основного методу за ціною договору.

З огляду на викладене колегія суддів в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності належним чином факту протиправності поведінки відповідача в аспекті тривалості митного оформлення товару.

Посилання скаржника на те, що протягом всього часу проведення митного контролю він діяв добросовісно, правомірно та послідовно, після виявлення розбіжностей витребував необхідні документи, здійснював усне опитування, а тому тривалість митного оформлення була обумовлена сутністю та необхідністю дотримання митних формальностей колегією суддів відхиляються, як безпідставні.

Як вбачається з матеріалів справи, між проведеним митним оглядом 09.01.2025 та повідомленням декларанту про проведення усного опитування 17.01.2025, пройшло 7 днів. Запит на надання додаткових документів було надіслано декларанту 21.01.2025, тобто через 11 днів. З 09.01.2025 по 22.01.2025 Одеська митниця не приймала жодного процесуального рішення щодо випуску товару у вільний обіг, не завершувала митне оформлення та фактично утримувала товар позивача без належного правового обґрунтування.

Зазначена поведінка відповідача цілком виправдано кваліфікована судом першої інстанції, як бездіяльність в аспекті змісту п. 3 ч. 1 ст. 24 МК України який кваліфікує як бездіяльність митного органу саме неприйняття рішень з питань, віднесених до його повноважень, протягом строку, визначеного законодавством.

При цьому само по собі вчинення певних дій не може беззаперечно свідчити про правомірність поведінки в цілому та з огляду на висновки, що викладено у постанові адміністративного суду у справі № 420/7983/25, в якій судом було визнано незаконними не лише кінцеве рішення, а й спосіб дій митного органу під час всієї процедури, відповідачу було недостатньо в цій справі посилатися на вчинення певних, передбачених законом дій, якщо кінцевий результат до якого вчинення таких дій призвело було визнано судом незаконним.

Адже в аспекті висновків суду у адміністративній справі про безпідставне застосування відповідачем другорядного методу визначення митної вартості товару, за наявності законних підстав для застосування основного методу за ціною договору, який відповідно до ст. 57 МК України, передбачає надання декларантом документів, що підтверджують ціну договору: контракт, рахунок-фактуру (інвойс), документи про оплату, подання яких відповідачем не заперечувалося, усі дії, вчинені відповідачем за для реалізації неналежного методу визначення митної вартості товару були неправомірними, та, відповідно, тривалість митного оформлення не відповідала вимогам закону, зокрема ст. 255 МК України.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності позивачем достатньою мірою розміру понесених збитків, які становлять 101982,16 гривень та складаються з 7954,16 гривень витрат пов`язаних з понаднормативним використанням контейнерного обладнання, 61720,40 гривень витрат пов`язаних з понаднормовим використання автотранспорту, 3210,00 гривень витрат за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі, 20130,00 гривень витрат за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі та 8967,60 гривень витрат на брокерські послуги за понаднормову роботу, пов`язану з додатковими контролями митниці.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв розрахунок позивача у повному обсязі, не встановивши юридично значимого періоду протиправної поведінки митного органу, не розмежувавши правомірні митні формальності та нібито неправомірну затримку, а також не перевіривши, чи є кожна заявлена витрата саме прямим наслідком незаконної поведінки відповідача є безпідставними та свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи не знайшли.

Отже суд першої інстанції підставно виходив із того, що позивачем у зв`язку з неправомірними діями відповідача понесені витрати пов`язані з понаднормативним використанням контейнерного обладнання, витрати пов`язані з понаднормовим використання автотранспорту, витрати за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі, витрати за розміщення автотранспортного засобу на вантажному митному комплексі та витрати на брокерські послуги за понаднормову роботу, пов`язану з додатковими контролями митниці, що в загальному розмірі складає суму позовних вимог у розмірі 101982,16 гривень збитків.

Вказані аргументи суду скаржником у належний процесуальний спосіб спростовано не було, а тому загальне посилання скаржника на те, що суд не здійснив власної оцінки аргументів позивача, не перевірив, не розмежував та т.і., не може бути покладено в основу висновку суду апеляційної інстанції про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, про наявність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Суд має здійснити оцінку наданих сторонами доказів та оскільки доказів на спростування тверджень про взаємопов`язаність надмірно понесених позивачем витрат під час та у зв`язку із проведенням відповідачем митного оформлення товару, відповідачем до матеріалів справи долучено не було, в аспекті доведеності факту протиправності поведінки самого відповідача, суд першої інстанції, оцінивши наявні докази у сукупності та зважаючи на аргументи сторін, надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо апеляційного перегляду додаткового рішення

Відповідно до положень ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (3).

Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 126 цього ж кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (3). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Згідно з ч. 5 ст. 129 цього ж кодексу під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).

Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).

Взявши до уваги вищевказані положення ГПК України, врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені вище, оцінивши доводи позивача щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції, а також заперечення відповідача щодо них, в цілому оцінивши всі інші аспекти, складність та характер спору у даній справі, а також розумну необхідність судових витрат, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що обсяг, виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в процесі розгляду справи та розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності, їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), є неспіврозмірними зі складністю справи та завищеними щодо іншої сторони спору, а тому не підлягають присудженню з відповідача у повному обсязі.

У процесі розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія суддів відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України оцінивши доводи позивача щодо заявленого розміру судових витрат за результати розгляду справи у суді першої інстанції, а також заперечень відповідача щодо нього, виходячи з критеріїв розумності, реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та співрозмірності, керуючись принципами справедливості, верховенства права, розумності, дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції підлягали частковому задоволенню в розмірі 14000,00 гривень, рішення про що і було ухвалено місцевим господарським судом.

Отже, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що додаткове рішення прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Враховуючи все вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державної митної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/2683/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21.09.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді П.В. Горбасенко

О.М. Сковородіна