Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №916/3630/23(916/2398/25) — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3630/23(916/2398/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

Прокурор - Осауленко О.М.

від Міністерства оборони України - Добров Ю.І. в порядку самопредставництва

від ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" – адвокат Михайленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (повний текст складено та підписано 24.04.2026, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/3630/23(916/2398/25)

за позовом Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України, 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача розпорядника майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання договорів недійсними та стягнення 7 695 101, 11 грн

ВСТАНОВИВ

Керівник Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод до договору №37499403/646 від 26.04.2021р. та стягнення безпідставно одержаних грошових коштів на загальну суму 7 695 101, 11 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що спірні додаткові угоди укладено з порушенням вимог Закону України “Про публічні закупівлі” та ЦК України, оскільки шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод до договору ціну за електричну енергію, у порівнянні з початковою ціною товару, визначеною сторонами при укладенні договору про закупівлю, було фактично підвищено на 80,16 %, а отже вони мають бути визнані недійсними, а безпідставно отримані грошові кошти повернуті на користь Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Херсона, як розпорядника бюджетних коштів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 по справі №916/3630/23(916/2398/25) позов задоволено, визнано недійсними оспорювані додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона грошові кошти у сумі 7 695 101 грн. 11 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що оспорювані додаткові угоди суперечать нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки при їх укладанні не підтверджено належними та допустимими доказами коливання ціни на Товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткових угод, змінена ціни за одиницю товару відбулась після передачі Товару Споживачу, а також сторонами допущено порушення вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" шляхом збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, місцевий господарський суд зазначив, що Таким чином, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона безпідставно сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" грошові кошти у розмірі 7 695 101,11 грн. Вказані грошові кошти, підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона у порядку статей 216, 1212 ЦК України.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 р. у справі № 916/3630/23(916/2398/25) в частині визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 08.07.2021, визнання недійсною додаткову угоду № 6 від 30.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона грошових коштів в сумі 2 752 457,45 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вищевказаних позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне:

- судом першої інстанції недостатньо приділено уваги критичної перевірки правильності розрахунку позивача, що призвело до ухвалення судового рішення, яке у розумінні приписів ГПК України не відповідає вимогам законності та обґрунтованості;

- на думку апелянта, наданий до матеріалів справи експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати є достатнім доказом на підтвердження коливання ціни товару, оскільки, серед іншого, містить інформацію про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з моментом укладення відповідного договору та моментом звернення постачальника з пропозицією внести зміни до Договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару;

- на переконання апелянта, посилання як позивача, так і суду першої інстанції стосовно середньозважених цін на внутрішньодобовому ринку (ВДР) та майданчику ринку «на добу наперед» у квітні 2021 є недоцільним, оскільки вирішальним є момент початку постачання електричної енергії Споживачу, що є основним предметом вказаного правочину;

- у наданому місцевому господарському суду контрозрахунку позовних вимог ТОВ «Херсонська обласна ЕК» враховано обставину зміни ціни договору внаслідок підписання додаткової угоди № 2 вже після постачання електричної енергії та застосовано положення останньої після її укладання внаслідок чого відповідна ціна була застосована фактично починаючи з липня 2021;

- скаржник вважає, що беручи до увагу, що сторони передбачили можливість зміни ціни за одиницю товару після підписання договору у разі зміни регульованих цін (тарифів), то додаткова угода № 6 відповідає вимогами законодавства, щонайменше, в частині внесення змін до ціни за одиницю товару внаслідок підняття тарифу на розподіл;

- суд першої інстанції не дослідив обставин дійсного обсягу грошових коштів, які були сплачені КЕВ м. Херсона з державного та/або місцевого бюджету у рамках відповідного договору та підлягають поверненню, оскільки, за загальним правилом, за позовом прокурора поданого в інтересах держави неможливо повернути кошти сплачені приватними особами;

- наголошує апелянт й на передчасності висновків місцевого господарського суду в частині зарахування сплачених КЕВ м. Херсона грошових коштів відповідного до платіжного доручення в сумі 3 838 921,98 грн на виконання умов договору про постачання електричної енергії на 2021 календарний рік.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 06.07.2026.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає, що суд першої інстанції ретельно перевірив, як докази, на яких ґрунтується розрахунок позивача, так і правильність наведеного розрахунку. Поряд із цим, відповідачем було надано до суду контррозрахунок, який був предметом оцінки суду першої інстанції, та який правомірно не було взято до уваги судом, оскільки він не ґрунтується на доказах, досліджених судом.

Прокурор вважає, що додаткова угода №2 є недійсною, оскільки її зміст прямо суперечить чинному на момент її укладення законодавству та попереднім домовленостям між сторонами договору.

Експертний висновок Херсонської регіональної ТПП, як вважає прокурор, не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію та є неналежним доказом.

На переконання прокурора, доводи відповідача стосовно безпідставності визнання додаткової угоди №6 недійсною господарський суд вірно відхилив, оскільки наведені відповідачем підстави, а саме зміна розміру тарифу на послуги з розподілу електричної енергії, є безпідставними та необґрунтованими.

З приводу посилання апелянта на висновки викладені у постановах Верховного Суду, прокурор вважає, що вони не є релевантними до цієї справи.

До суду апеляційної інстанції також надійшов відзив Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона в кому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції — законним та ухваленим з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі №916/3630/23(916/2398/25) призначене на 06.07.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 06.07.2026 повідомлено учасників справи №916/3630/23(916/2398/25), що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 відбудеться – 22.07.2026.

Розпорядженням керівника апарату суду від 21.07.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/3630/23(916/2398/25) у зв`язку із перебуванням судді члена-колегії Богатиря К.В. з 13.07.2026 по 07.08.2026 у відпустці.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 21.07.2026 справу №916/3630/23(916/2398/25) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

Ухвалою суду від 21.07.2026 прийнято справу №916/3630/23(916/2398/25) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді – Аленіна О.Ю., суддів – Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

Ухвалою суду від 22.07.2026 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи №916/3630/23(916/2398/25) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 на 16.09.2026.

Судом апеляційної інстанції отримано клопотання апелянта в якому останній просить зупинити провадження у справі № 916/3630/23(916/2398/25) до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у конституційному провадженні у справі № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

В обґрунтування такого клопотання апелянт зазначає, що результат вирішення Конституційним Судом України питання конституційності/неконституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» безпосередньо впливає на перегляд оскаржуваного рішення у даній справі через посилання місцевого господарського суду на цю норму у якості підстави для недійсності спірних додаткових угод (задоволення позову в цілому).

Прокурор надав заперечення на клопотання про зупинення провадження в яких просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №916/3630/23(916/2398/25) до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/20269 (178/26).

На думку прокурора, розгляд Конституційним судом справи №3-78/2026(178/26) не перешкоджає розгляду цієї справи. Як вважає прокурор, конституційне провадження у справі № 3-78/2026 (178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

До того ж, як вважає прокурор, рішення Конституційного Суду України може встановити конституційність на майбутнє, а не на момент виникнення спірних правовідносин, подачі позову та ухвалення оспорюваного судового рішення.

Розглянувши таке клопотання під час судового засідання від 16.09.2026 колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

При цьому пов`язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

На переконання колегії суддів, саме по собі відкриття Конституційним Судом України конституційного провадження щодо перевірки конституційності окремої норми закону не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї господарської справи.

У межах даної справи суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини укладення спірних додаткових угод, зміст умов договору про закупівлю, наявність або відсутність документального підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку, розмір збільшення ціни за одиницю товару, а також правові наслідки такого збільшення. Вказані обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Крім того станом на час розгляду апеляційної скарги положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинними, не визнані неконституційними та підлягають застосуванню судом при вирішенні спору. Суд не вправі відмовитися від застосування чинної норми закону лише з підстав відкриття конституційного провадження щодо її перевірки.

Розгляд Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26) не передбачає встановлення фактичних обставин, які мають преюдиційне значення для даної справи, зокрема, не стосується факту укладення між сторонами спірних додаткових угод, їх змісту, розміру зміни ціни, належності поданих доказів чи правильності здійсненого прокурором розрахунку заявленої до стягнення суми.

Отже наведені заявником обставини свідчать не про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, а фактично про очікування можливого формування Конституційним Судом України правової позиції щодо конституційності положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Таке очікування саме по собі не є підставою для зупинення провадження у справі у розумінні пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявності передбачених пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі №922/2066/26.

Аналогічний підхід щодо відсутності підстав для зупинення провадження до розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) відображено у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №924/560/24.

Під час судового засідання від 16.09.2026 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Прокурор та представник Міністерства оборони України надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, за результатами проведеної процедури закупівлі для потреб оборони (UA-2021-02-03-006746-c) між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (Постачальник) укладено Договір №37499403/646 про постачання електричної енергії споживачу від 26.04.2021р.

Пунктами 2.1. – 2.3. цього Договору встановлено, що Постачальник продає електричну енергію Споживачу протягом 2021 року (код ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія (Електрична енергія Лот 1 – електрична енергія для потреб непобутових споживачів (військові частини) з урахуванням послуг на її передачу та розподіл)), в Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Обсяг товару за цим Договором складає 6 500 000 кВт/год. Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Згідно з п. 3.1. цього Договору, строк (термін) поставки товару: з 01.05.2021р. по 31.12.2021р. включно.

Відповідно до п. 5.1. Договору, сума цього договору встановлюється у національній валюті України та становить 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 3 000 000, 00 грн. з ПДВ, за рахунок платних споживачів: 17 560 800, 00 грн. Сума цього Договору є орієнтовною і буде визначатися виходячи з роздрібних тарифів та фактичного обсягу спожитого Замовником товару.

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається у комерційній пропозиції Постачальника (додаток 2 до Договору) (п. 5.2. Договору).

У п. 5.2.1. Договору закріплено, що ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год на момент укладання даного Договору, без врахування вартості розподілу, передачі та без ПДВ складає 1 31321 грн., вартість розподілу 0,29393 грн. Разом 3, 1632 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 5.4. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

У п. 13.1. Договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох Сторін та скріплення підписів печатками Сторін (за наявності) і укладається на термін до 31 грудня 2021р., а в частині виконання зобов`язань до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Пунктом 15.1. Договору встановлено, що зміни до істотних умов Договору про закупівлю можуть вноситись у випадках, вказаних згідно п. 16.2. Договору та оформляються шляхом укладання відповідної додаткової угоди, яка підписується уповноваженими представниками обох Сторін, скріплюється печатками Сторін (за наявності) та с невід`ємною частиною.

Пунктом 15.7. Договору встановлено, що у разі зміни тарифів на розподіл або передачу (які є складовими ціни електричної енергії згідно п. 5.2.1 цього Договору), що затверджені регуляторними актами, ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт год, підлягає перерахунку з подальшим внесенням змін до Договору, шляхом укладання додаткової угоди.

Згідно з п. 15.8. Договору, Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

Пунктом 16.2. Договору встановлено, що істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, п. 16.2.2. збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання Договору. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. У раз коливання ціни товару на ринку в межах до 10 % від ціни за одиницю товару, Постачальник письмово звертається до Споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) або листом(ми) (завіреними копіями цих довідки (ок) або листа (ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку. До розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна щодо розміру ціни на товар на момент укладання Договору (з урахуванням внесених раніше змін до Договору про закупівлю) та на момент звернення до вказаних органів, установ, організацій, що підтверджує коливання (зміни) цін на ринку товару, що є предметом закупівлі за цим Договором.

У відповідності до Заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, яка є Додатком № 1 до цього Договору, початком постачання електричної енергії є 01.05.2021р. У додатках А та Б до Додатку №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу визначено перелік точок, до яких здійснюватиметься постачання згідно умов Договору №37499403/646 від 26.04.2021р.

Під час дії вказаного Договору, між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" були укладені додаткові угоди до Договору №37499403/646 від 26.04.2021р. про постачання електричної енергії споживачу, якими змінювалась загальна кількість Товару, що Постачальник зобов`язувався поставити Споживачу, а відтак і вартість за одиницю товару. В обґрунтуванні підстав для укладання зазначених додаткових угод Постачальник посилався на коливання ціни на електричну енергію на ринку "на добу на перед" (РДН) та внутрішньо-добовому ринку (ВДР) України, що підтверджується висновками Херсонської Торгово-промислової палати, а саме:

1) Додаткова угода №2 від 08.07.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.06.2021р. дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 6 191 837 , 092 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 3, 32063 грн.".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 01 липня 2021р. № Ве-222. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за травень 2021 р. (без ПДВ) 1 018, 74 грн., за червень 2021 р. (без ПДВ) – 1 425, 14 грн. Приріст склав 39, 89%.

2) Додаткова угода №3 від 16.08.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.07.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 5 884 972, 723 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 3, 49378 грн.".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 30 липня 2021р. № Ве-248. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за червень 2021 р. (без ПДВ) 1 352, 96 грн., за липень 2021 р. (без ПДВ) - 1 714, 02 грн. Приріст склав 26, 69%.

3) Додаткова угода №4 від 08.09.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.08.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 5 580 759, 07313 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 3, 68423 грн.".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 16 серпня 2021р. № Ве-278. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за перші 10 днів липня 2021 р. (І декада липня 2021р.) (без ПДВ) 1 055, 60 грн., за перші 10 днів серпня 2021 р. (І декада серпня 2021р.) (без ПДВ) – 2 127, 10 грн. Приріст склав 101, 51%.

4) Додаткова угода №5 від 16.09.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.08.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 5 280 530, 088 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 3, 8937 грн.".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 09 вересня 2021р. № Ве-318. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за липень 2021 р. (без ПДВ) 1 444, 05 грн., за серпень 2021 р. (без ПДВ) – 2 076, 95 грн. Приріст склав 43, 83%.

5) Додаткова угода №6 від 30.09.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.09.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 5 207 659, 08 кВт/год.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 559 241 кВт/год;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 348 394 кВт/год;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 367 082 кВт/год;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 331 267 кВт/год;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 3 601 675, 08 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 4, 18210 грн.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 3, 1632 грн., разом з ПДВ;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 3, 32063 грн., разом з ПДВ;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 3, 49378 грн., разом з ПДВ;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 3, 8937 грн., разом з ПДВ;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 4, 18210 грн., разом з ПДВ.".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на зміну з 01.09.2021 р. регульованих цін (тарифів) за 1 кВт* год., на послуги з розподілу електричної енергії у відповідності до Постанови НКРЕКП від 06.08.2021 р. №1254 "Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії "АТ "Херсонобленерго" та Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 21 вересня 2021р. № Ве-331. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за ІІІ декаду серпня 2021 р. (з 21.08.2021р. по 31.08.2021р.) (без ПДВ) 2 034, 14 грн., за І декаду вересня 2021р. (з 01.09.2021р. по 10.09.2021р.) (без ПДВ) – 2 217, 07 грн. Приріст склав 8, 99%.

6) Додаткова угода №7 від 08.10.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.09.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 5 003 649, 654 кВт/год.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 559 241 кВт/год;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 348 394 кВт/год;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 367 082 кВт/год;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 331 267 кВт/год;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 3 397 655, 654 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 4, 43321 грн.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 3, 1632 грн., разом з ПДВ;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 3, 32063 грн., разом з ПДВ;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 3, 49378 грн., разом з ПДВ;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 3, 8937 грн., разом з ПДВ;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 4, 43321 грн., разом з ПДВ.".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 30 вересня 2021р. № Ве-349. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за І декаду вересня 2021 р. (з 01.09.2021р. по 10.09.2021р.) (без ПДВ) 2 670, 57 грн., за ІІ декаду вересня 2021р. (з 11.09.2021р. по 20.09.2021р.) (без ПДВ) – 3 050, 63 грн. Приріст склав 14, 23%.

7) Додаткова угода №8 від 29.10.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.10.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 4 825 177, 516 кВт/год.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 559 241 кВт/год;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 348 394 кВт/год;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 367 082 кВт/год;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 331 267 кВт/год;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 354 584 кВт/год;

з 01.10 по 31.10.2021р. – 2 864 609, 516 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 4, 70941 грн.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 3, 1632 грн., разом з ПДВ;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 3, 32063 грн., разом з ПДВ;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 3, 49378 грн., разом з ПДВ;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 3, 8937 грн., разом з ПДВ;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 4, 43321 грн., разом з ПДВ;

з 01.10 по 31.10.2021р. – 4, 70941 грн., разом з ПДВ".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 12 жовтня 2021р. № Ве-367. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за І декаду вересня 2021 р. (з 01.09.2021р. по 10.09.2021р.) (без ПДВ) 2 217, 07 грн., за І декаду жовтня 2021р. (з 11.10.2021р. по 10.10.2021р.) (без ПДВ) – 2 568, 15 грн. Приріст склав 15, 84%.

8) Додаткова угода №9 від 04.11.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.10.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 4 651 582, 341 кВт/год.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 559 241 кВт/год;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 348 394 кВт/год;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 367 082 кВт/год;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 331 267 кВт/год;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 354 584 кВт/год;

з 01.10 по 31.12.2021р. – 2 691 014, 341 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 5, 01321 грн.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 3, 1632 грн., разом з ПДВ;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 3, 32063 грн., разом з ПДВ;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 3, 49378 грн., разом з ПДВ;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 3, 8937 грн., разом з ПДВ;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 4, 43321 грн., разом з ПДВ;

з 01.10 по 31.12.2021р. – 5, 01321 грн., разом з ПДВ".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 23 жовтня 2021р. № Ве-386. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії І декаду жовтня 2021р. (з 01.10.2021р. по 10.10.2021р.) (без ПДВ) 2 568, 15 грн., за ІІ декаду жовтня 2021 р. (з 11.10.2021р. по 20.10.2021р.) (без ПДВ) – 2 841, 95 грн. Приріст склав 10, 66%.

9) Додаткова угода №10 від 25.11.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.11.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 4 528 773, 888 кВт/год.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 559 241 кВт/год;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 348 394 кВт/год;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 367 082 кВт/год;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 331 267 кВт/год;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 354 584 кВт/год;

з 01.10 по 31.10.2021р. – 725 656 кВт/год;

з 01.11 по 31.12.2021р. – 1 842 549, 888 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 5, 34735 грн.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 3, 1632 грн., разом з ПДВ;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 3, 32063 грн., разом з ПДВ;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 3, 49378 грн., разом з ПДВ;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 3, 8937 грн., разом з ПДВ;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 4, 43321 грн., разом з ПДВ;

з 01.10 по 31.10.2021р. – 5, 01321 грн., разом з ПДВ;

з 01.11 по 31.12.2021р. – 5, 69886 грн., разом з ПДВ".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 15 листопада 2021р. № Ве-425. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за І декаду жовтня 2021р. (з 01.10.2021р. по 10.10.2021р.) (без ПДВ) 2 568, 15 грн., за І декаду листопада 2021р. (з 01.11.2021р. по 10.11.2021р.) (без ПДВ) – 3 374, 95 грн. Приріст склав 31, 42%.

10) Додаткова угода №11 від 08.12.2021.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди сторони з 01.11.2021 дійшли згоди внести зміни до п. 2.2. та п. 5.1 Договору та викласти їх у наступній редакції:

"п. 2.2. Обсяг товару за цим Договором становить 4 415 124, 016 кВт/год.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 559 241 кВт/год;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 348 394 кВт/год;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 367 082 кВт/год;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 331 267 кВт/год;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 354 584 кВт/год;

з 01.10 по 31.10.2021р. – 725 656 кВт/год;

з 01.11 по 31.12.2021р. – 1 728 900, 016 кВт/год.

п. 5.1. Сума цього Договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 134 000, 00 грн. крім того ПДВ 3 426 800, 00 грн. (за потреби), всього з ПДВ - 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 17 573 026, 38 грн. з ПДВ, за рахунок відшкодувань платників споживачів: 2 987 773, 62 грн. з ПДВ.

п. 5.2.Ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год разом з ПДВ складає 5, 69886 грн.

з 01.05 по 31.05.2021р. – 3, 1632 грн., разом з ПДВ;

з 01.06 по 30.06.2021р. – 3, 32063 грн., разом з ПДВ;

з 01.07 по 31.07.2021р. – 3, 49378 грн., разом з ПДВ;

з 01.08 по 31.08.2021р. – 3, 8937 грн., разом з ПДВ;

з 01.09 по 30.09.2021р. – 4, 43321 грн., разом з ПДВ;

з 01.10 по 31.10.2021р. – 5, 01321 грн., разом з ПДВ;

з 01.11 по 31.12.2021р. – 5, 34735 грн., разом з ПДВ".

В обґрунтуванні укладення вказаної додаткової угоди Сторони послались на Експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 24 листопада 2021р. № Ве-453. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за ІІ декаду жовтня 2021р. (з 10.10.2021р. по 20.10.2021р.) (без ПДВ) 2 714, 10 грн., за ІІ декаду листопада 2021р. (з 10.11.2021р. по 20.11.2021р.) (без ПДВ) – 3 358, 71 грн. Приріст склав 23, 75%.

22.12.2021 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду №12 до Договору №37499403/646 від 26.04.2021р. про постачання електричної енергії споживачу. Пунктом 1 цієї Додаткової угоди Сторони дійшли згоди викласти п. 1 Договору у новій редакції "1. Відповідно до п. 5.1. Договору №37499403/646 від 26.04.2021 року (далі - Договір) в новій редакції сума цього договору встановлюється у національній валюті України та становить 15 995 508,32 грн. (П`ятнадцять мільйонів дев`ятсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот вісім гривень 32 копійки), (крім того ПДВ (20%) 3 199 101, 66 грн., всього з ПДВ - 19 194 609,98 грн. (Дев`ятнадцять мільйонів сто дев`яносто чотири тисячі шістсот дев`ять гривень 98 копійок), у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 18 205 249,82 грн. (Вісімнадцять мільйонів двісті п`ять тисяч двісті сорок дев`ять грн. 82 коп.) (з ПДВ), за рахунок бюджетних призначень Споживача СФ- грн., за рахунок відшкодувань платних споживачів: 989 360, 16 грн. (Дев`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч триста шістдесят грн. 16 коп.) (з ПДВ).".

30.12.2021 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду №13 до Договору №37499403/646 від 26.04.2021р. про постачання електричної енергії споживачу. Пунктом 1 цієї Додаткової угоди Сторони дійшли згоди викласти п. 1 Договору у новій редакції "1. Відповідно до п.5.1. Договору №37499403/646 від 26.04.2021 року (далі - Договір) в новій редакції сума цього договору встановлюється у національній валюті України та становить 15 995 508, 32 грн. (П`ятнадцять мільйонів дев`ятсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот вісім гривень 32 копійки), (крім того ПДВ (20%) 3 199 101, 66 грн., всього з ПДВ - 19 194 609,98 грн. (Дев`ятнадцять мільйонів сто дев`яносто чотири тисячі шістсот дев`ять гривень 98 копійок), у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача З 18 021 140,89 грн. (Вісімнадцять мільйонів двадцять одна тисяча сто сорок шість грн. 89 коп.) (з ПДВ), за рахунок бюджетних призначень Споживача СФ грн., за рахунок відшкодувань платних споживачів: 1 173 463,09 грн. (Один мільйон сто сімдесят три тисячі чотириста шістдесят три грн. 09 коп.) (з ПДВ).

30.12.2021 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" укладено додаткову угоду №14 до Договору №37499403/646 від 26.04.2021р. про постачання електричної енергії споживачу. У вказаній Додатковій угоді сторони дійшли згоди про продовження строку дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі товару (електрична енергія (код ДК 021-2015-09310000-5) для потреб військових частин, установ та організацій Збройних Сил України на 2022 рік, до 31.03.2022 року включно. Сторони узгодили, що всі інші умови Договору залишаються без змін і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання; додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами і діє до кінця строку дії Договору 37499403/646 від 26.04.2021 року, та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України діє з 01.01.2022 року до 31.03.2022 року включно, а в частині фінансових зобов`язань до повного їх виконання. Дана додаткова угода складена у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної і Сторін, які мають однакову юридичну силу і є невід`ємною частиною договору №37499403/646 від 26.04.2021 року.

З наданих до позовної заяви Актів прийому-передачі електричної енергії та Рахунків №37499403 вбачається, що Постачальником поставлено, а Споживачем спожито наступні обсяги електричної енергії:

- Акт №5 та рахунок від 31.05.2021р. за травень 2021р.: спожито 559 241 кВт/год на суму 1 768 991, 17 грн. з ПДВ.

- Акт №6 та рахунок від 30.06.2021р. за червень 2021р.: спожито 348 394 кВт/год на суму 1 156 886, 85 грн. з ПДВ;

- Акт №7 та рахунок від 31.07.2021р. за липень 2021р.: спожито 367 082 кВт/год на суму 1 282 502, 29 грн. з ПДВ;

- Акт №8 та рахунок від 31.08.2021р. за липень 2021р.: спожито 331 267 кВт/год на суму 1 289 854, 34 грн. з ПДВ;

- Акт №9 та рахунок від 30.09.2021р. за вересень 2021р.: спожито 354 584 кВт/год на суму 1 571 944, 65 грн. з ПДВ;

- Акт №10 та рахунок від 31.10.2021р. за жовтень 2021р.: спожито 725 656 кВт/год на суму 3 637 861, 56 грн. з ПДВ;

- Акт №11 та рахунок від 30.11.2021р. за листопад 2021р.: спожито 742 483 кВт/год на суму 4 231 306, 70 грн. з ПДВ;

- Акт №12 та рахунок від 22.12.2021р. за грудень 2021р.: спожито 746 686,60 кВт/год на суму 4 255 262, 42 грн. з ПДВ.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції прокурор зазначив про те, що шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод до договору ціну за електричну енергію, у порівнянні з початковою ціною товару, визначеною сторонами при укладенні договору про закупівлю, було фактично підвищено на 80,16 % (з 3,1632 грн за 1 кВт*год з ПДВ до 5,69886 грн за 1 кВт*год з ПДВ відповідно до додаткової угоди від 08.12.2021 № 11). Наведені підстави внесення змін до договору шляхом підписання оспорюваних додаткових угод, на переконання прокурора, свідчать про їх укладення з порушенням вимог ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», що є підставою для визнання останніх недійсними.

Окремою підставою для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод, за твердженням прокурора є те, що усупереч вимогам ч. 3 ст. 632 ЦК України усі вони були укладені вже після того як зобов`язання з передачі товару у власність споживача постачальником вже було виконане, а отже зміна ціни в договорі відбулася після його виконання, що не допускається.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення грошових коштів, прокурор зазначив, що упродовж дії договору від 26.04.2021 № 37499403/646 споживачу поставлено електричну енергію загальним обсягом 4 849 023,41 кВт*год, за які перераховано постачальнику кошти на загальну суму 23 033 531,96 грн, у той час як при ціні електричної енергії у відповідності до укладеного договору в первинній редакції – 3,1632 грн за 1 кВт*год з ПДВ за 4 849 023,41 кВт*год підлягало сплаті 15 338 430,85 гривень.

Таким чином, за твердженням прокурора, постачальник внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод, безпідставно одержав грошові кошти на загальну суму 7 695 101,11 грн (23 033 531,96 грн - 15 338 430,85 грн), підстава їх набуття відпала, а тому постачальник зобов`язаний їх повернути споживачу, що відповідає приписам ст.ст. 216, 1212 ЦК України.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, з цього приводу зазначає таке.

Першочергово, судова колегія вирішує питання щодо наявності/відсутності підстав для захисту прокурором інтересів держави у даному спорі.

У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках – прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень закону (постанова Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципах ефективності та результативності – при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

За положеннями частини першої, підпункту 3 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головний розпорядник бюджетних коштів: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.

Відповідно до абзаців 1, 4 статті 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Аналогічні повноваження Міністерства оборони України щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України закріплені у Положенні про Міністерство оборони України", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014.

У статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що органи військового управління – Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

На підставі норм Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №448 від 03.07.2013, Міністерством оборони України делеговано органам квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України повноваження щодо реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності. Зокрема, основним завданням квартирно-експлуатаційного забезпечення є забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями. Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відносяться, зокрема, територіальні квартирно-експлуатаційні управління та квартирно-експлуатаційні частини.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Херсона відповідно до Положення про КЕВ м. Херсона, затвердженого Наказом начальника Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління від 04.06.2024 № 70, є неприбутковою державною установою, органом управління, який входить до структури Сил логістики ЗС України, та створений з метою організації і виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міноборони та ЗС України, дислокованих у гарнізонах: Бериславського, Генічеського, Каховського, Скадовського та Херсонського районах Херсонської області у мирний час та на особливий період.

КЕВ м. Херсона є суб`єктом владних повноважень, який належить до сфери управління Міноборони та здійснює покладені на неї публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності, є учасником бюджетного процесу та виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема, шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти Державного бюджету України з метою забезпечення потреб держави та зобов`язана ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах. Тобто у спірних правовідносинах реалізує публічну функцію.

Відтак Міністерство оборони України (як головний розпорядник бюджетних коштів) та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Херсона (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) наділені повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

З огляду на викладене, Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України є органом влади і головним розпорядником бюджетних коштів, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, у той час як Квартирно-експлуатаційний відділ м. Херсона знаходиться у підпорядкуванні структурних підрозділів зазначеного органу, виконує делеговані функції, виступає розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і є стороною оспорюваних додаткових угод, яка може від свого імені придбати майнові права й нести обов`язки та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно із законодавством України, а відтак прокурор звернувся з позовом у даній справі в інтересах держави в особі належних позивачів.

Правомірність звернення прокурора до суду в інтересах держави одночасно в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу підтверджена Верховим Судом у постановах від 29.12.2022 у справі №463/1724/17 та від 29.01.2025 у справі №924/1014/23.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20 вказано що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Даний висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.

Як свідчать наявні матеріали справи, Херсонська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону листом від 06.05.2025 № 40-5-6-1865вих-25 повідомила Міноборони та КЕВ м. Херсона про порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, якими усупереч п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшувалася ціна за одиницю товару та, як наслідок, військові формування фактично отримали менше електричної енергії у порівнянні з договором за значно вищою ціною. Водночас витребувано інформацію щодо вжитих і запланованих заходів на захист інтересів держави від указаних порушень.

У відповідь листом від 16.05.2025 № 570/1201 КЕВ м. Херсона повідомила, що не заперечує щодо здійснення прокурором захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в судовому порядку з огляду на відсутність у них коштів для сплати судового збору.

Від Міноборони на указаний лист прокурора надійшла відповідь від 28.05.2025 № 220/74/ВихЗПІ/124 з якої слідує, що КЕВ м. Херсона доручено організувати взаємодію з органами прокуратури з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в судовому порядку.

Однак, позивачі, не зважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачами заходів реагування на виявлене порушення державних інтересів, натомість останні навпаки у відповідь на звернення прокурора повідомляли про невжиття ними жодних заходів для визнання вищенаведених додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів (зокрема, шляхом звернення до суду з відповідними позовами), та, більше того, про відсутність намірів самостійно вчиняти відповідні дії.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, в той час як дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами – позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

Щодо суті заявлених позовних вимог, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення Договору про закупівлю та оспорюваних Додаткових угод до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (зараз і надалі - у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

У відповідності до пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

У частині першій статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із системного аналізу наведених норм ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24, до розгляду якої було зупинено справу, яка наразі є предметом апеляційного перегляду справи).

Також Велика Палата Верховного Суду у пунктах 206, 207 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Отже, у постановах від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Наведене свідчить про єдиний та сталий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права (пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі») під час вирішення подібних спірних правовідносин.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 у справі № 918/703/23, від 02.07.2024 у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 у справі № 917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %;

5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 у справі № 924/413/24, від 15.10.2024 у справі № 918/18/24, від 08.10.2024 у справі № 918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов`язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, у справі, що переглядається судом встановлено, що за результатами проведеної процедури закупівлі для потреб оборони (UA-2021- 02-03-006746-c) між КЕВ м. Херсона та ТОВ «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» укладено договір від 26.04.2021 № 37499403/646 про постачання електричної енергії споживачу загальним обсягом на травень-грудень 2021 року – 6 500 000 кВт*год на суму 20 560 800 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 5.2.1 договору та додатку № 2 до договору (комерційна пропозиція) ціна за одиницю товару складає 3,1632 грн за 1 кВт*год з ПДВ.

Втім, у подальшому сторонами шляхом підписання додаткових угод №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та 11 було змінено ціну електричної енергії в бік збільшення до 5,69886 грн з ПДВ за 1 кВт*год, при цьому загальний обсяг на 2021 рік зменшено до 4 415 124,016 кВт*год.

Разом з тим, як свідчать наявні матеріли справи, сторонами під час укладення оспорюваних додаткових угод не дотримано законодавчо визначених обмежень щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Зокрема:

- додатковою угодою від 08.07.2021 № 2 визначено, що ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії з 01.06.2021 становить 3,32063 грн з ПДВ (збільшення відносно ціни, що визначена за умовами договору, становить 4,98 %);

- додатковою угодою від 16.08.2021 № 3, яка застосовуються з 01.07.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами договору, на 10,45 %;

- додатковими угодами від 08.09.2021 № 4 та від 16.09.2021 № 5, які застосовуються з 01.08.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами договору, на 16,47 % та 23,09 % відповідно;

- додатковими угодами від 30.09.2021 № 6 та від 08.10.2021 № 7, які застосовуються з 01.09.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами договору, на 32,21 % та 40,15 % відповідно;

- додатковими угодами від 29.10.2021 № 8 та від 04.11.2021 № 09, які застосовуються з 01.10.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами договору, на 48,88 % та 58,49 % відповідно;

- додатковими угодами від 25.11.2021 № 10 та від 08.12.2021 № 11, які застосовуються з 01.11.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами договору, на 69,05 % та 80,16 % відповідно.

Отже, оспорюваними додатковими угодами до Договору ціну за 1 кВт*год електричної енергії збільшено в кінцевому результаті більш ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, що призвело до значного підвищення ціни, визначеної основним Договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання електричної енергії, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак такі Додаткові угоди до Договору підлягають визнанню недійсними як такі, що не відповідають вимогам пунктів 2, 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів, колегія суддів зазначає таке.

Так, згідно з приписами ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Недійсність спірних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними (подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи наведене, а також те, що додаткові угоди №№2-11 до договору постачання електричної енергії споживачу від 26.04.2021 №37499403/646 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись п. 5.2.1 договору та додатком № 2 до договору (комерційна пропозиція), підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору.

Так, відповідно до актів прийому-передачі від 31.05.2021 № 5, від 30.06.2021 № 6, від 31.07.2021 № 7, від 31.08.2021 № 8, від 30.09.2021 № 9, від 31.10.2021 № 10, від 30.11.2021 № 11, від 22.12.2021 № 12 та від 31.01.2022 № 1 постачальник на виконання умов договору в редакції наведених додаткових угод за період травень 2021 року – cічень 2022 року поставив 4 849 023,41 кВт*год електричної енергії (у той час як загальний обсяг постачання електричної енергії при укладенні сторонами договору про закупівлю становив 6 500 000 кВт*год), за яку споживач сплатив грошові кошти в загальному розмірі 23 033 531,96 грн (відповідно до платіжних доручень від 08.07.2021 № 772, від 26.07.2021 № 874, від 04.08.2021 № № 905, 913, від 06.08.2021 № 937, від 12.08.2021 № 951, від 28.08.2021 № 1014, від 30.08.2021 № 1040, від 07.09.2021 №№ 1077, 1080, від 17.09.2021 № 1232, від 07.10.2021 № 1313, від 04.11.2021 № 1516, від 09.11.2021 №№ 1602, 1604, від 11.11.2021 № 1618, від 15.11.2021 № 1631, від 08.12.2021 № 1856, від 22.12.2021 № № 2034, 2057 та від 17.02.2022 № 81).

З урахуванням визнання недійсними Додаткових угод №№ 2 – 11 до Договору №37499403/646 від 26.04.2021р., якими було збільшено ціну за одиницю Товару, за об`єм електричної енергії у кількості 4 849 023, 41 кВт*год Квартирно-експлуатаційний відділ м. Херсона повинен був сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" грошові кошти у розмірі 15 338 430, 85 грн. (4 849 023, 41 кВт-год * 3, 1632 грн.).

Таким чином, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона безпідставно сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" грошові кошти у розмірі 7 695 101,11 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 7 695 101,11 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія", підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона, що відповідає приписам ст.ст. 216, 1212 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд необґрунтовано не взяв до уваги експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 01.07.2021 р. №Ве-222, який є достатнім доказом на підтвердження коливання ціни товару, з огляду на таке.

Так, колегія суддів відзначає, що в обґрунтування укладення Додаткової угоди №2 від 08.07.2021р. згідно якої вартість за одиницю Товару з 01.06.2021р. збільшено до 3, 32063 грн. разом з ПДВ, відповідач посилався на експертний висновок Херсонської Торгово-промислової палати від 01 липня 2021р. № Ве-222. У вказаному експертному висновку зазначено, що середньозважена ціна по ОЕС України по результатам торгів РДП (ринок на добу наперед) за 1 МВт.год. електричної енергії за травень 2021 р. (без ПДВ) 1 018, 74 грн., за червень 2021 р. (без ПДВ) – 1 425, 14 грн. Приріст склав 39, 89%.

В той же час, вказаний експертний висновок усупереч положенням п. 16.2.2 договору не містить даних про коливання ціни товару на ринку з урахуванням розміру ціни на товар на момент укладання договору, тобто у квітні 2021 року. Натомість, у вказаному експертному висновку указано коливання ціни на одиницю Товару за періоди: травень 2021 р. – червень 2021 р.

Також, у самій угоді та інших документах (листах Постачальника тощо) не зазначено, які саме ціни та їх обґрунтування враховано при встановленні вказаного тарифу (конкретний відсоток коливання ціни та обґрунтування застосування саме цього відсотку, ПДВ, тариф на передачу тощо), що виключає можливість надання оцінки законності та обґрунтованості розрахунку, та відповідно застосованого збільшеного тарифу.

Разом з цим, прокурором надано до матеріалів справи інформацію з даних сайту ДП "Оператор ринку" стосовно середньозважених цін на внутрішньодобовому ринку (ВДР) та майданчику ринку "на добу наперед" (РДН), згідно якої у квітні 2021р. ціни на ВДР складали 1 407, 09 грн./МВт/год, на РДН 1 450, 22 грн/МВт*год, у червні ціна на ВДР складали 1 352,96 грн/МВт*год, на РДН 1 425, 14 грн/МВт*год.

Таким чином, у червні 2021р. середньозважені ціни ВДР та РДН порівняно із квітнем 2021 року фактично зменшились на 3,9 % та 1,7 %. Отже, у врегульованому додатковою угодою від 08.07.2021 № 2 розрахунковому періоді мало місце коливання цін на електричну енергію в бік зниження, що відповідно спростовує обставини, на які посилався відповідач в обґрунтуванні підстав для збільшення вартості Товару з червня 2021р.

Таким чином, експертний висновок Херсонської регіональної ТПП не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, у ній відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії за період з дати укладання договору у порівнянні з аналогічним наступним періодом, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни на ринку до дати укладання додаткової угоди або набрання нею чинності, у зв`язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

До того ж, жодними документами постачальника не обґрунтовано для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також, постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.01.2026 у справі №916/3362/24.

Суд також звертає увагу на те, що постачальник зобов`язаний довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Продавець повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Продавець також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Такої правової позиції щодо імперативної поведінки постачальника дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

При цьому, будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року у справі №927/550/20).

З огляду на викладене, обставини справи можуть свідчити про те, що ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія", бажаючи перемогти у відкритих торгах, могло навмисно занизити пропоновану ціну електричної енергії, а після укладення договору збільшити ціну шляхом укладення додаткових угод.

Відповідач не міг не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії (тобто постійне коливання цін на електричну енергію, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими).

Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що надані відповідачем документи не містять інформації про коливання цін на електроенергію в сторону її збільшення станом на момент укладення договору та звернення товариства щодо внесення змін до договору, та також на момент підписання оспорюваної додаткової угоди №2.

Щодо посилання скаржника на неможливість визнання недійсною додаткову угоду № 6 від 30.09.2021, зокрема через те, що вона відповідає вимогами законодавства, щонайменше, в частині внесення змін до ціни за одиницю товару внаслідок підняття тарифу на розподіл, колегія суддів зазначає таке.

Як вже було вказано вище, у п. 5.2.1. Договору закріплено, що ціна (вартість) електричної енергії за 1 кВт/год на момент укладання даного Договору, без врахування вартості розподілу, передачі та без ПДВ складає 1 31321 грн., вартість розподілу 0,29393 грн. Разом 3, 1632 грн. з ПДВ.

Відповідно, до загальної вартості ціни (тарифу) електричної енергії включено, як саму вартість електричної енергії за 1 кВт/год, так й вартості розподілу, передачі, а також ПДВ що загалом складає 3, 1632 грн. з ПДВ.

При цьому, як вже було наголошено вище та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сукупне значення збільшення ціни за одиницю товару при внесенні послідовних змін до договору про закупівлю не може перевищувати 10 % ціни, визначеної сторонами в договорі, а відповідні зміни не повинні бути спрямовані на обхід установлених законом обмежень.

А тому, як зміна ціна (вартість) електричної енергії, так й зміна вартості розподілу, передачі, не можуть, при укладенні додаткових угод до договору, перевищувати законодавчо визначені обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару, яка у даному випадку, як вже було вказано вище, складається з відповідних складових.

В той же час, на підставі вказаної додаткової угоди № 6 від 30.09.2021 сторонами зменшено річний обсяг закупівлі до 5207659, 08 кВт/год при незмінній загальній ціні договору та з 01.09.2021 збільшено ціну з 3,1632 за 1 кВт/год (з ПДВ) до 4,43321 грн за 1 кВт/год (з ПДВ). А саме, згідно з пунктом 2.2 додаткової угоди № 6 з 01.09.2021 ціна договору становить 17134000, 00 грн (з ПДВ) для закупівлі електричної енергії в обсязі 3601675,08 кВт/год. Тобто, з 01.09.2021 (з дати набрання чинності додатковою угодою № 6) ціну на товар збільшено на 32,31 % у порівнянні з ціною, встановленою договором.

Отже, у даному випадку сторонами було збільшено розмір ціни за одиницю товару, який у тому числі включає вартість розподілу, передачі, понад законодавчо визначеної межі, що очевидно не відповідає меті та суперечить принципам здійснення публічних закупівель, визначеним преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано не взято до уваги наданий відповідачем конттрозрахунок позовних вимог в якому застосовано положення додаткової угоди № 6 від 30.09.2021 виключно в частині зміни тарифу на розподіл, оскільки як вже було вказано вище, ціна за одиницю товару складається з декількох складових та не може перевищувати законодавчо визначені межі, в незалежності від того, яка з складових відповідного тарифу зазнала збільшення.

Відхиляться колегією суддів й твердження скаржника щодо неможливості повернення позивачеві коштів сплачені приватними особами, у т.ч., так званими платними споживачами, судова колегія зазначає таке.

За умовами п. 5.1. Договору, сума цього договору встановлюється у національній валюті України та становить 20 560 800, 00 грн. з ПДВ, у тому числі: за рахунок бюджетних призначень Споживача ЗФ 3 000 000, 00 грн. з ПДВ, за рахунок платних споживачів: 17 560 800, 00 грн. Сума цього Договору є орієнтовною і буде визначатися виходячи з роздрібних тарифів та фактичного обсягу спожитого Замовником товару.

Додатком 1 до Договору є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу в якому вказано персоніфіковані дані споживача – а саме назва суб`єкта господарювання – КЕВ м. Херсона.

Колегія суддів зазначає, що ані Договір, ані додатки до нього, а також додаткові угоди не містять жодних відомостей, які б свідчили про те, що постачання електричної енергії здійснювалось відповідачем іншим суб`єктам господарювання (фізичним або юридичним особам), оскільки КЕВ м. Херсона.

Доказів того, що для оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів приватних фізичних або юридичних осіб наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи надано не було.

При цьому, судова колегія відхиляє посилання апелянта на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 по справі № 922/2060/23, оскільки вони не є релевантними до справи, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, оскільки Верховний Суд у згаданій постанові погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що частина фінансування договору була здійснена за рахунок орендарів, у зв`язку з чим прокурор не мав права подавати позов про повернення власних коштів позивача. В той же час, у справі, яка наразі є предметом апеляційного оскарження, як вже було вказано вище, відповідні докази на підтвердження того, що фінансування договору повністю або частково здійснювалось за рахунок коштів інших осіб, відсутні.

Слід також відзначити, що за приписами ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Однак, у даному випадку апелянтом не зазначено у чому полягали сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, щоб зумовлювало обов`язок суду першої інстанції за власною ініціативною витребувати відповідні докази, зокрема щодо здійснення розрахунків за договором іншими особами.

Також, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідач не був позбавлений можливості звернутись до відповідних осіб (позивачів, тощо) з приводу отримання відповідних доказів, а у разі неможливості їх отримання звернутись до суду із відповідним клопотанням про їх витребування. Однак, як свідчать наявні матеріли справи, та не спростовано самими відповідачем, таких дій останній не вчинив.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про передчасність висновків місцевого господарського суду в частині зарахування сплачених КЕВ м. Херсона грошових коштів відповідного до платіжного доручення в сумі 3 838 921,98 грн на виконання умов договору про постачання електричної енергії на 2021 календарний рік, з огляду на таке.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, прокурор зазначив, що Акт приймання-передачі електричної енергії №1 від 31.01.2022р. за Договором №37499403/646 від 26.04.2021р. не зберігся через військові дії та тимчасову окупацію м. Херсону, проте, надав до суду копію платіжного доручення №81 від 17.02.2022р. на суму 3 838 921, 98 грн., у призначенні платежу якого вказаного "2101020:2273; ел.енерг. за січень акт №1 від 31.01.22, дог. № 37499403/646 від 26.04.21, ДУ№15 від 18.01.22; в т.ч. ПДВ-639820,33)".

Відтак, у призначені платежу чітко визначено реквізити договору за яким була здійснена така оплата.

Враховуючи те, що Додатковою угодою №14 дію Договору №37499403/646 від 26.04.2021р. продовжено на 2022 рік, до 31.03.2022 року включно, та з урахуванням вартості одиниці товару, яка встановлена у Додатковій угоді №11, у січні 2022р. Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона за цим Договором спожито та оплачену електричну енергію обсягом 673 629,81 кВт/год на суму 3 838 921, 98 грн.

В той же час, судова колегія відзначає, що ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду даної справи, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що між сторонами були наявні інші договірні правовідносини та такі грошові кошти були сплачені на їх виконання.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 по справі №916/3630/23(916/2398/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.