Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №916/5063/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5063/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” - адвокат Васильєв П.П.

від Торгово-промислової компанії “Зеніт” (ТОВ) – адвокат Хаджи І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2026 (повний текст складено та підписано 19.05.2026, суддя Петров В.С.)

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 (складено та підписано 01.06.2026, суддя Петров В.С.)

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 (складено та підписано 01.06.2026, суддя Петров В.С.)

у справі №916/5063/25

за позовом Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Торгово-промислова компанія “Зеніт” (Товариства з обмеженою відповідальністю) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова компанія “Інтех”, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило:

1. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” надати Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю):

1) Копії документів, які підтверджують, чи є ОСОБА_1 працівником Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”?

- Якщо працює, то з якого часу та на якій посаді? Якщо не працює, то надати пояснення, чому ОСОБА_1 постійно (майже щоденно) перебуває в приміщеннях Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” та виконує там роботу на обладнанні, яке належить ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” й керує робочим процесом ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех”?

2) Копії документів, згідно з якими надано доступ до виконання робіт на обладнанні, яке належить Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” директору Малого приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми “Інес” ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 р по 18.12.2025 рік.

3) Копії документів та інформацію, що підтверджують факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” електроенергії та факт оплати Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” за спожиту електроенергію (розподіл тощо) до будівель, приміщень, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), буд. 59, які на праві спільної часткової власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, в тому числі, але не виключно, договори про приєднання до електричних мереж, договори постачання електричної енергії, договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, технічні умови приєднання до електричних мереж, рахунки на оплату електричної енергії та розподілу, акти приймання-передачі послуг за договорами постачання та розподілу електричної енергії тощо за період з 15.07.2025 року по 18.12.2025 року.

4) Копії всіх укладених з ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” договорів оренди щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 15.07.2025 року по 18.12.2025 року.

5) Копії всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 18.12.2025 року.

6) Копії документів щодо залишку матеріалів на складі станом на 18.12.2025 року.

7) Копії документів щодо залишку товарів на складі станом на 18.12.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач не надав йому, як співзасновнику ТОВ “ПВК “Інтех”, з часткою в Статутному капіталі 50%, з необхідну запитувану інформацією, що напряму свідчить про ухилення ТОВ “ПВК “Інтех” від дотримання вимог статуту.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.05.2026 по справі №916/5063/25 позов задоволено частково, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” надати Торгово-промисловій компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) без зазначення персональних даних:

1) Чи є ОСОБА_1 працівником Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”? Якщо так - на підставі яких документів?

2) Копії документів, згідно з якими надано доступ до виконання робіт на обладнанні, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” директору Малого приватного підприємства виробничо-комерційна фірма “Інес” ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 р по 28.10.2025 рік.

3) Копії документів та інформацію, що підтверджують факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” електроенергії та факт оплати Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” за спожиту електроенергію (розподіл тощо) до будівель, приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), буд. 59, які на праві спільної часткової власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, в тому числі, але не виключно, договори про приєднання до електричних мереж, договори постачання електричної енергії, договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, технічні умови приєднання до електричних мереж, рахунки на оплату електричної енергії та розподілу, акти приймання-передачі послуг за договорами постачання та розподілу електричної енергії тощо за період з 15.07.2025 року по 28.10.2025 року.

4) Копії всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 28.10.2025 року, в тому числі копії всіх укладених з ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” договорів оренди щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 15.07.2025 року по 28.10.2025 року”.

5) Копії документів щодо залишку матеріалів на складі станом на 30.09.2025 року.

6) Копії документів щодо залишку товарів на складі станом на 30.09.2025 року.

У задоволенні решти частини позовних вимог Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” – відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції суд першої інстанції дійшов висновку про те, що одержання інформації про діяльність товариства є імперативним правом учасника та необхідною умовою для управління компанією. Однак, відповідач безпідставно ухилився від надання відповідей на письмові вимоги позивача, чим порушив його корпоративні права.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/5063/25 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробничій компанії “Інтех” про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/5063/26 - відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/5063/25 заяву Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариства з обмеженою відповідальністю) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/5063/26 задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” на користь Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. 00 коп. У задоволенні решти вимог Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/5063/25 відмовлено.

Не погодившись із вказаними рішеннями, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить:

- рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2026 року в частині, якою позовні вимоги було задоволено, скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю;

- додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року, яким відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробничій компанії “Інтех” про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 2-1004/26 від 20.05.2026) у справі № 916/5063/26, скасувати. Ухвалити в цій частині додаткове рішення, яким вирішити питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу;

- Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 року скасувати, ухвалити в цій частині додаткове рішення, яким зменшити розмір стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектновиробнича компанія “Інтех” на користь Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) витрат на правову допомогу до 500,00 гривень.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в цій частині задоволення позовних вимог, є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне:

- приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог. Так, позивач у заяві про зміну предмета позову чітко просив надати документи щодо складських залишків станом на дату — 18.12.2025. Проте, суд першої інстанції, визнавши вимоги на дату 18.12.2025 передчасними, самостійно повернувся до попередньої редакції вимог і зобов`язав надати ці документи станом на 30.09.2025. Апелянт наголошує, що такої позовної вимоги на момент ухвалення рішення в процесуальному сенсі вже не існувало, а отже, суд порушив принцип диспозитивності;

- апелянт вважає, що інформація, яку суд зобов`язав надати у п. 2 резолютивної частини (зокрема, щодо підстав працевлаштування третіх осіб, роботи на обладнанні тощо), не належить до жодної з категорій документів, обов`язкове зберігання та доступ до яких передбачено ч. 1 ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;

- скаржник вважає, що обов`язок товариства надати копії виникає лише після отримання письмової вимоги учасника, однак позивач досудово не звертався до товариства з вимогами надати документи за відповідний часовий проміжок.

Щодо додаткового рішення від 01.06.2026, яким відмовлено у відшкодуванні витрат понесених відповідачем, апелянт вважає, що оскільки суд першої інстанції задовольнив позов лише частково (відмовивши позивачу у частині періодів та персональних даних), за правилами ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати мали бути покладені на обидві сторони пропорційно.

Щодо додаткового рішення від 04.06.2026, яким стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 10 000 грн, апелянт вважає цю суму необґрунтовано завищеною, оскільки дана справа є вже третьою аналогічною справою між цими ж сторонами, правова позиція позивача є шаблонною, позов містить переважно цитування норм права, а юридична складність спору є мінімальною.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 16.09.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення та додаткові рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що доводи апелянта про те, що Господарський суд Одеської області, зобов`язавши відповідача надати документи щодо залишку матеріалів та товарів на складі станом на 30.09.2025 року, нібито вийшов за межі позовних вимог, є необґрунтованими, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права та фактично зводяться до ототожнення інституту часткового задоволення позову із виходом суду за межі позовних вимог.

На переконання позивача, Господарський суд Одеської області визнав наявність підстав для задоволення позову в межах тих часових показників, які були охоплені первісною вимогою та щодо яких у відповідача вже виник обов`язок надати відповідні документи. Отже, суд не створив нової позовної вимоги та не замінив її власною, а лише частково задовольнив заявлені вимоги у тому обсязі, який визнав обґрунтованим та підтвердженим матеріалами справи, що і становить зміст інституту часткового задоволення позову.

Позивач вважає, що апелянт невірно трактує Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вважаючи, що учасник може просити лише прямо визначений перелік документів, однак такий підхід суперечить природі корпоративних прав. Договори, складські залишки та дані про роботу на обладнанні підпадають під загальні категорії документів бухгалтерського обліку, право на доступ до яких має кожен учасник товариства.

До того ж, позивач просить окремо звернути увагу на те, що апеляційна скарга не містить заперечень щодо існування документів, витребуваних позивачем. ТОВ «ПВК «ІНТЕХ» не стверджує, що запитувані документи відсутні, не створювалися або не перебувають у його володінні, а єдиним аргументом апеляційної скарги є твердження про те, що закон, нібито, не покладає на товариство обов`язку надавати такі документи учаснику.

Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026, позивач вважає, що відповідач не є стороною, на користь якої ухвалено рішення. Корпоративне право позивача судом визнано порушеним, позовні вимоги по суті задоволено, а ТОВ «ПВК «Інтех» зобов`язано вчинити відповідні дії. При цьому, коригування судом проміжку часу (періоду документів) не означає, що відповідач виграв спір або має право на будь-яку компенсацію судових витрат.

Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026, позивач вважає, що апелянт не довів неспівмірність витрат понесених позивачем, а наявність попередніх спорів не зменшує обсягу роботи адвоката у цій справі, оскільки кожна справа має свій унікальний часовий період, окремий предмет доказування, нові фактичні обставини та потребує самостійного аналізу і супроводу.

Під час судового засідання від 16.09.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.03.2025 № 34762330 Торгово-промислова компанія “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) є засновником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з розміром частки статутного (складеного) капіталу 355500,00 грн.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” (нова редакція), затвердженого протоколом № 5 від 29.05.2019 загальних зборів засновників, учасниками товариства є: Торгово-промислова компанія “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) та Мале приватне підприємство виробничо-комерційна фірма “Інес” (п. 1.2 статуту).

Відповідно до п. 3.4.1 статуту вклад ТПК “Зеніт” у статутний капітал становить 355500,00 грн., частка у статутному капіталі складає 50%, у майні – 50%, у прибутку- 50%, кількість голосів на зборах – 50%.

Пунктом 7.1 статуту закріплено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства та складаються з самих учасників або призначених ними представників. Учасники вправі в будь-який час замінити свого представника на загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

За умовами п. 7.5 статуту виконавчим органом товариства є директор. В період між загальними зборами учасників директор здійснює управління товариством. Директор підзвітний загальним зборам учасників і забезпечує виконання їх рішень. Виконавчий орган не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства.

Згідно з п. 7.6 статуту директор є посадовою особою товариства та без доручення діє від імені товариства відповідно до чинного законодавства України та цього статуту, у межах своє компетенції він, зокрема: скликає позачергові загальні збори учасників (п.п. 7.7.2); готує річний баланс та звіт для затвердження їх на загальних зборах учасників (п.п. 7.7.3); приймає на роботу і звільняє, директорів напрямків та представництв, робітників товариства, встановлює їм форми і розмір оплати, інші умови найму, матеріальні та інші заохочення, а також стягнення (п.п. 7.7.7).

Положеннями п. 10.2 статуту встановлено, що підсумки господарської діяльності товариства відображаються у річному звіті та балансі і затверджуються загальними зборами. Господарський рік товариства починається 01 січня і закінчується 31 грудня.

Як свідчать наявні матеріали справи, Торгово-промислова компанія “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулася до Виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з вимогою за вих. № 8 від 28.10.2025, в якій, посилаючись на ст.ст. 5, 43 Закону України “Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю” вимагало надати учаснику товариства - Торгово-промисловій компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) в особі директора ОСОБА_2 та/або представникам Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю):

1) Пояснення, чому Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, в тому числі, в особі директора Єскіної Олександри Миколаївни систематично не отримує листи, запити, вимоги (іншу кореспонденцію від ТПК “Зеніт” та її представників), що надсилається на юридичну адресу ТОВ “ПВК “Інтех”, а саме:

- адвокатський запит від 03 грудня 2024 року - відмовились від отримання (кур`єрська служба доставки);

- адвокатський запит від 03 грудня 2024 року - повернуто за закінченням терміну зберігання (Укрпошта);

- вимога ТПК “Зеніт” про надання інформації від 10 грудня 2024 року - повернуто за закінченням терміну зберігання (Укрпошта),

- вимога щодо надання інформації щодо діяльності товариства від 10 грудня 2024 року - відмовились від отримання (кур`єрська служба доставки);

- запит ТПК “Зеніт” від 14 березня 2025 року - повернуто за закінченням терміну зберігання (Укрпошта);

- адвокатський запит від 19 квітня 2025 року - повернуто за закінченням терміну зберігання (Укрпошта);

- адвокатський запит від 23 травня 2025 року відмова від отримання (кур`єрська служба доставки);

- адвокатський запит від 02 жовтня 2025 року - відмова від отримання (кур`єрська служба доставки).

2) Інформацію та копії підтверджуючих документів, чи є ОСОБА_1 працівником Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”? Якщо працює, то з якого часу та на якій посаді? Якщо не працює, то надати пояснення, чого ОСОБА_1 постійно (майже щоденно) перебуває в приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” та виконує там роботу на обладнанні, яке належить ТОВ “ПВК “Інтех” й керує робочим процесом ТОВ “ПВК “Інтех”?

3) Пояснення щодо співпраці із Малим приватним підприємством виробничо-комерційної фірми “Інес”, а саме чому саме Мале приватне підприємство виробничо-комерційної фірми “Інес” було обране як підрядник для виконання робіт та надання послуг ТОВ “ПВК “Інтех”?

3.2 Договори ТОВ “ПВК “Інтех” з Малим приватним підприємством виробничо-комерційної фірми “Інес” та акти виконаних робіт за період з 01.01.2021 р. по 28.10.2025 р.

3.3 Документи, згідно з якими було надано доступ до виконання робот на обладнанні ТОВ “ПВК “Інтех” директору Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Інес” ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 р. по 28.10.2025 р.

Також Торгово-промислова компанія “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулася до директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” ОСОБА_3 з попередженням про недопустимість вчинення протиправних дій (вих. № 9 від 28.10.2025), а саме щодо протиправності відчуження нерухомого майна, внесеного як статутного капіталу ТОВ “ПВК “Інтех”, без згоди власників ТОВ “ПВК “Інтех”, оформленого відповідним рішенням загальних зборів.

Крім того, Торгово-промислова компанія “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулася до Виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з листом за вих. № 10 від 28.10.2025, в якому вимагала надати учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, а саме: Торгово-промисловій компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) в особі директора ОСОБА_2 та/або представникам Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю):

1) Копії документів та інформацію, що підтверджують факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” електроенергії та факт оплати Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” за спожиту електроенергію (розподіл тощо) до будівель, приміщень, розташованих за адресою: м Одеса, вул. Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), буд. 59, які на праві спільної часткової власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, в тому числі, але не виключно, договори про приєднання до електричних мереж, договори постачання електричної енергії, договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, технічні умови приєднання до електричних мереж, рахунки на оплату електричної енергії та розподілу, акти приймання-передачі послуг за договорами постачання та розподілу електричної енергії тощо за період з 01.06.2024 року по 28.10.2025 року.

2) Копії всіх укладених з ТОВ “ПВК “Інтех” договорів оренди щодо належного ТОВ “ПВК “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), буд. 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 28.10.2025 року

3) Копії всіх укладених з ТОВ “ПВК “Інтех” договорів оренди та суборенди нерухомого майна, укладених з третіми особами, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область. Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), буд. 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 28.10.2025 року.

4) Пояснення та копії підтверджуючих документів, чому директор Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” Єскіна Олександра Миколаївна не звітувала про результати річної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” і навіть не була присутня на засіданнях загальних зборів учасників Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, що були призначені на 16 червня 2025 року та на 09 вересня 2025 року.

5) Інформацію та копії документів щодо залишку матеріалів на складі станом на 30.09.2025 року.

6) Інформацію та копії документів щодо залишку товарів на складі станом на 30.09.2025 року.

Зазначені вимоги про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 8 від 28.10.2025 року та № 10 від 28.10.2025 року, а також попередження про неприпустимість вчинення протиправних дій № 9 від 28.10.2025 року були направлені засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення № 6500707862283, накладною № 6500707862283 та фіскальним чеком, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Хаджи Ірина Дмитрівна в інтересах Торгово-промислової компанії “Зеніт” (ТОВ) звернулася до Виконавчого органу ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” із адвокатським запитом № 26/11-25 від 26.11.2025, в якому просила надати не пізніше п`яти робочих днів з отримання запиту інформацію, з яких підстав вимога про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 8 від 28.10.2025 року, попередження про неприпустимість вчинення протиправних дій № 9 від 28.10.2025 року та вимога про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 10 від 28.10.2025 року від Торгово-промислової компанії “Зеніт” щодо надання документів про діяльність ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” не виконані на даний час та не надані відповідні запитувані документи.

Вказаний адвокатський запит від 26.11.2025 року позивач направив відповідачу - ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” засобами поштового зв`язку на юридичну адресу, що підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення № 650300456741, накладною № 650300456741 та фіскальним чеком від 26.11.2025.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що його вимоги до відповідача про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 8 від 28.10.2025 року та № 10 від 28.10.2025 року, попередження про неприпустимість вчинення протиправних дій № 9 від 28.10.2025 року та адвокатський запит № 26/11-25 від 26.11.2025 року залишитись без відповіді з боку відповідача, що свідчить про ухилення останнього від виконання свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства, та відповідно порушує право позивача, як учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників врегульовані Законом України ,,Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю’’.

Пунктом 2 ч.1 ст.5 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’ передбачено, що учасники товариства мають право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Частиною 1 ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’ визначено, що товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.3 ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’ документи, передбачені частиною першою цієї статті, підлягають зберіганню протягом усього строку діяльності товариства, крім документів бухгалтерського обліку, строки зберігання яких визначаються відповідно до законодавства.

Згідно з ч.4 ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’ товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.

В ч.5 ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’ передбачено, що протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою.

Апеляційний господарський суд вказує, що одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію. Внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права (аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, в т.ч. від 09.12.2025 р. у справі № 925/733/22).

Також колегія суддів зазначає, що положення ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’ не містять вичерпного переліку документів, які стосуються діяльності товариства, і відповідно, право на ознайомлення з якими має його учасник, адже у вказаній нормі наведені як конкретні документи, що мають бути надані учаснику, наприклад статут товариства, протоколи загальних зборів учасників, так і групи документів, що можуть формуватися у зв`язку зі здійснюваною товариством діяльністю у певній сфері (документи бухгалтерського обліку, правовстановлюючі документи, інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства тощо), однак чіткий перелік яких недоцільно унормовувати через те, що назва, вид, форма, відповідних документів, встановлюються іншими нормативними актами, а господарська діяльність товариства потребує гнучкого регулювання.

Враховуючи викладене, для з`ясування питання, чи має учасник товариства право на ознайомлення з певним запитуваним ним документом, який прямо не визначений в статуті товариства та в Законі України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’, вирішальне значення має з`ясування обставин того, чи підпадає запитуваний документ під певну категорію, що наведені у ч.1 ст.43 указаного закону. У випадку, якщо певний документ підпадає під загальну категорію документів, учасник товариства має право на доступ до нього.

При цьому колегія суддів вказує, що з огляду на зміст правового регулювання п.5 ч.1 ст.116 ЦК України, п.2 ч.1 ст.5, ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’, яке закріплює право учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, слід надавати перевагу розширеному тлумаченню такого права учасника, зміст якого полягає в можливості ознайомлення учасником з будь-якими документами, які містять інформацію про діяльність товариства, без обмеження переліку та видів відповідних документів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.07.2025 р. у справі № 927/401/24, проаналізувавши та підсумувавши висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 24.12.2020 р. у справі № 911/73/20, від 21.01.2020 р. у справі № 906/157/19, від 03.12.2020 р. у справі № 910/13808/19.

Водночас, для задоволення позову про зобов`язання товариства надати учаснику документи, які товариство зобов`язане йому надати, суд має встановити наявність відмови товариства у наданні документів та врахувати здійснення або нездійснення самим учасником товариства конкретних дій для отримання запитуваних документів.

Як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, позивач, як учасник ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, неодноразово звертався до відповідача із відповідними запитами (вимогами) про надання інформації, яка стосується діяльності товариства, а саме вимогою про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 8 від 28.10.2025 року та № 10 від 28.10.2025 року, попередженням про неприпустимість вчинення протиправних дій № 9 від 28.10.2025 року та адвокатським запитом № 26/11-25 від 26.11.2025 року.

Зазначені вимоги про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 8 від 28.10.2025 року та № 10 від 28.10.2025 року, а також попередження про неприпустимість вчинення протиправних дій № 9 від 28.10.2025 року були направлені засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення № 6500707862283, накладною № 6500707862283 та фіскальним чеком, наявними в матеріалах справи.

Вказаний адвокатський запит від 26.11.2025 року позивач направив відповідачу - ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” засобами поштового зв`язку на юридичну адресу, що підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення № 650300456741, накладною № 650300456741 та фіскальним чеком від 26.11.2025.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження надання відповідачем відповіді на вимоги позивача, а також надання затребуваних документів.

З огляду на що, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач ухилився від виконання свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства, у порядку, встановленому установчим документом та законом, чим порушив право позивача, як учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

З приводу періоду, за який відповідач повинен надати документи, то як було вірно встановлено місцевим господарським судом, у вимогах про надання копій документів, на які посилається позивач, обґрунтовуючи підстави позову, для підпункту 2, 3, 4, 5 позовних вимог кінцевим періодом, за який вимагається надання документів, визначено 28.10.2025 року, натомість для підпункту 6 та 7 позовних вимог вимагається надання документів станом на 30.09.2025.

Однак, позовні вимоги у цій справі, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, стосуються надання документів з кінцевим періодом – 18.12.2025.

Обов`язковою умовою надання документів відповідно до ст. 43 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” є надходження вимоги про надання документів, яка виконується протягом 10 днів.

У даному випадку позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, що він звертався до відповідача з вимогою про надання документів після 28.10.2025 року відносно підпунктів 2, 3, 4, 5 позовних вимог, а також після 30.09.2025 року відносно підп. 6, 7 позовних вимог.

Відсутністю такої вимоги з боку позивача після зазначеного терміну, на переконання колегія суддів, свідчить про передчасність вимог про надання документів станом на 28.12.2025, та відповідно зумовлює задоволення часткове задоволення позовних вимог, а саме підпункти 2, 3, 4, 5 позовної заяви з кінцевим періодом – 28.10.2025, а також підп. 6, 7 позовної заяви станом на 30.09.2025.

Щодо позовних вимог про зобов`язання надати документи щодо залишків товарів та матеріалів на складі, документів, що підтверджують факт отримання електроенергії та факт її оплати, в тому числі договорів про приєднання до електричних мереж, договорів постачання / розподілу електричної енергії, технічних умов приєднання до електричних мереж, рахунків на оплату, актів приймання-передачі, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 1 Закону України “Про інформацію” визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Документ є рухомою, неподільною, визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном в розумінні цивільного законодавства. Особливістю документа як майна є те, що він не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19 ).

Первинні бухгалтерські документи - це документи, які складаються за фактами економічної діяльності підприємства.

Основними видами бухгалтерських документів, які складаються для супроводу будь-якої фінансової операції на підприємстві та які можуть бути створені на підприємстві є: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти виконаних робіт, видатковий та прибутковий касові ордери, рахунок-фактура, бухгалтерська довідка.

Вимоги до первинних бухгалтерських документів, які регулюють форму та вимоги до змісту первинної документації, визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з відповідними змінами).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні” та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З огляду на таке, документами, які можуть містити інформацію щодо залишків товарів та матеріалів на складах відповідача (у випадку наявності такої) та інформацію щодо факту отримання відповідачем електроенергії, а також її оплати, є видаткові накладні, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, бухгалтерські довідки, а відтак такі запитувані позивачем документи є первинними документами, що відносяться до документів бухгалтерського обліку.

А тому, затребувані позивачем документи відносяться до документів, які є документами банківського обліку, а відтак, керуючись положеннями ст. 43 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, позивач має право на отримання копій таких документів, якщо період, за який позивач просить такі документи, не перебільшує їх строку зберігання.

Згідно з п. 44.3 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:

- 2555 днів - для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю, відповідно до статей 39 і 39-2, пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу;

- 1825 днів - для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 цього пункту;

- 1095 днів - для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту;

- 1095 днів - для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.

У даному випадку, період, за який позивач просить надати документи, не перевищує встановленого Податковим кодексом України строку зберігання відповідних документів бухгалтерського обліку, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині та необхідність зобов`язання відповідача надати ТПК “Зеніт” (ТОВ) належним чином засвідчені копії:

- документів та інформацію, що підтверджують факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” електроенергії та факт оплати Товариством з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” за спожиту електроенергію (розподіл тощо) до будівель, приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), буд. 59, які на праві спільної часткової власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, в тому числі, але не виключно, договори про приєднання до електричних мереж, договори постачання електричної енергії, договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, технічні умови приєднання до електричних мереж, рахунки на оплату електричної енергії та розподілу, акти приймання-передачі послуг за договорами постачання та розподілу електричної енергії тощо за період з 15.07.2025 року по 28.10.2025 року;

- документів щодо залишку матеріалів на складі станом на 30.09.2025 року;

- документів щодо залишку товарів на складі станом на 30.09.2025 року.

Щодо вимог позивача про зобов`язання надати копії всіх укладених з ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” договорів оренди щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 15.07.2025 року по 18.12.2025 року, копій всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 18.12.2025 року, а також документів, згідно з якими надано доступ до виконання робіт на обладнанні, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех”, директору Малого приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми “Інес” Єскіну М. Д. за період з 01.01.2021 по 18.12.2025, судова колегія зазначає таке.

Право учасника товариства на отримання інформації про господарську діяльність товариства, основною правовою формою організації та здійснення якої є господарський договір, безпосередньо передбачене передбачено у п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”.

Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, проте у період, визначений судом вище.

В той же час, позовна вимога щодо надання копій всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 18.12.2025 року, є значно ширшою за змістом та охоплює, в тому числі, позовну вимогу стосовно надання копій договорів оренди та додаткових угод до них, укладених щодо вказаного майна, та є її складовою частиною.

З огляду на зазначене, як вірно зазначив суд першої інстанції, вказані позовні вимогу підлягають задоволенню у наступному формулюванні: “Копії всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 28.10.2025 року, в тому числі копії всіх укладених з ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” договорів оренди щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 15.07.2025 року по 28.10.2025 року”.

Щодо вимог про надання копій документів щодо працевлаштування ОСОБА_1 у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” (посада, пояснення щодо перебування в приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” та виконання там роботи на обладнанні, яке належить ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” й керування робочим процесом ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех”), колегія суддів зазначає наступне.

Касаційний господарський суд Верховного Суду в постанові від 01.08.2023 № 911/2646/21 виснував таке:

“68. З огляду на те, що у Товариства відсутній обов`язок надавати документи та відомості, які виходять за межі обсягу аудиторської перевірки фінансової звітності, про що правильно вказав скаржник, а відповідно до частини другої статті 11 Закону України “Про інформацію” не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для зобов`язання Товариства надавати учаснику копії паспортів та ідентифікаційних кодів керівника (директора), бухгалтера і головного бухгалтера Товариства у порядку статті 41 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні також відсутні, тому в цій частині судові рішення підлягають зміні”.

Крім того, право учасника товариства на інформацію, гарантоване ст. 43 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, поширюється лише на документи самого товариства, не входить до обсягу корпоративних прав учасника товариства, оскільки може містити комерційну таємницю або конфіденційну інформацію та не може передаватися без згоди відповідного товариства.

У даному випадку, відповідні відомості щодо Єскіна Миколи Дмитровича містять, в тому числі, персональні дані Єскіна М.Д., які товариство не має право без дозволу вказаної особи розголошувати, а тому як вірно виснував суд першої інстанції, відповідні дані повинні надаватися без персональних даних ОСОБА_1 та за період, зазначений судом вище.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з урахуванням аналізу наявних матеріалів справи, доводів та вимог сторін, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та задовольнив вимоги, яких станом на момент ухвалення рішення в процесуальному сенсі вже не існувало, а отже, суд порушив принцип диспозитивності, з огляду на таке.

Дійсно, за приписами ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Згідно з пунктами 2, 5 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

У даному випадку, як свідчать наявні матеріали справи, як у первісно поданій позовній заяви, так й заяві про зміну предмету позову, предметом спору була саме вимога позивача про зобов`язання відповідача надати відповідні документи, передбачені ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд не зобов`язував відповідача надати документи поза тими, що були предметом заявлених позовних вимог, не визнач іншого способу їх надання, не застосував іншого способу захисту порушених прав позивача.

В той же час, суд першої інстанції фактично прийняв рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог, конкретизувавши період за який мають бути надані затребувані позивачем документи.

Як вже було вказано вище, у мотивах оскаржуваного рішення Господарський суд Одеської області дійшов висновку, що вимоги ТОВ «ТПК «ЗЕНІТ» щодо надання документів за період після отримання ТОВ «ПВК «ІНТЕХ» відповідних вимог та попередження (по 18.12.2025) є передчасними, оскільки позивач не звертався до відповідача із новою вимогою в порядку ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Саме з цих підстав суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог в частині надання запитуваних позивачем документів за період після 28.10.2025, що відповідно свідчить про часткове задоволення заявлених позовних вимог, а не вихід суду за межі заявлених позовних вимог, як на то помилково посилається скаржник.

Щодо тверджень апелянта про те, що інформація, яку суд зобов`язав надати у п. 2 резолютивної частини (зокрема, щодо підстав працевлаштування третіх осіб, роботи на обладнанні тощо), не належить до жодної з категорій документів, обов`язкове зберігання та доступ до яких передбачено ч. 1 ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», колегія суддів зазначає таке.

Одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію.

Відтак внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №906/157/19, від 03.12.2020 у справі №910/13808/19, від 24.12.2020 у справі №911/73/20, від 29.08.2024 у справі №922/169/24, від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, від 09.07.2025 у справі №927/400/24 та у справі №927/401/24.

Зокрема, у постанові від 21.05.2025 у справі №922/3416/24 Верховний Суд зауважив, що зі змісту норм статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності із положеннями статей 96-1, 116 ЦК вбачається, що закон встановлює для юридичної особи імперативний обов`язок щодо надання її учаснику (засновнику) будь-якої інформації щодо діяльності (у тому числі і господарської) товариства. При чому перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним.

У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить перелік документів, з якого неможливо однозначно та вичерпно встановити усі конкретно визначені документи (назви таких), до яких товариство зобов`язано надати доступ його учаснику/учасникам (засновнику/засновникам), адже деякі з пунктів є загальною назвою пакета документів (зокрема, але не виключно, документи звітності; документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; документи бухгалтерського обліку), а деякі з них взагалі є відсилочними нормами (зокрема, "інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства").

У постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24, Верховний Суд виснував, що положення статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містять вичерпного переліку документів, які стосуються його діяльності, і, відповідно, право на ознайомлення з якими має його учасник, адже у вказаній нормі наведені як конкретні документи, що мають бути надані учаснику, наприклад статут товариства, протоколи загальних зборів учасників, так і групи документів, що можуть формуватися у зв`язку зі здійснюваною товариством діяльністю у певній сфері (документи бухгалтерського обліку, правовстановлюючі документи, інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства тощо), однак чіткий перелік яких недоцільно унормовувати через те, що назва, вид, форма, відповідних документів, встановлюються іншими нормативними актами, а господарська діяльність товариства потребує гнучкого регулювання.

З огляду на викладене, для з`ясування питання чи має учасник товариства право на ознайомлення з певним запитуваним ним документом, який прямо не визначений в статуті товариства та в Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", вирішальне значення має з`ясування обставин того, чи підпадає запитуваний документ під певну категорію, що наведені у частині першій статті 43 указаного Закону. У випадку якщо певний документ підпадає під загальну категорію документів, учасник товариства має право на доступ до нього.

У даному випадку, документи, які були предметом позову, а саме документи щодо прийняття працівників на роботу, накази про призначення, документи щодо допуску осіб до обладнання підприємства, внутрішні розпорядчі документи, документи бухгалтерського обліку, що відображають відповідні господарські операції, належать до документації товариства та створюються ним у межах здійснення господарської діяльності.

Відтак, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд цілком правомірно дійшов висновку про необхідність зобов`язання ТОВ ,,ІНТЕХ’’ надати документи, які безпосередньо стосуються господарської діяльності ТПК ,,ЗЕНІТ”, чим сприяв реалізації прав останнього як учасника відповідача, передбачених приписами ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що позивач не звертався до нього з вимогою в порядку ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’, в т.ч. через його представника, щодо надання документів, які намагається витребувати позивач у судовому порядку, адже в матеріалах справи наявний адвокатський запит № 26/11-25 від 26.11.2025 року до ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з метою з`ясування, з яких підстав вимога про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 8 від 28.10.2025 року, попередження про неприпустимість вчинення протиправних дій № 9 від 28.10.2025 року та вимога про надання доступу до документів підприємства та надання інформації № 10 від 28.10.2025 року від ТПК “Зеніт” щодо надання документів про діяльність ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” не виконані та не надані відповідні запитувані документи.

При цьому, судова колегія зауважує, що правова позиція про те, що вимога про надання документів, передбачених ст.43 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю’’, може оформлюватись шляхом направлення адвокатського запиту, а повноваження адвоката на представництво інтересів можуть підтверджуватись ордером, міститься у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 р. у справі № 910/9198/24.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Щодо оскаржуваного апелянтом додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по цій справі, яким у задоволенні заяви ТОВ “Проектно-виробничій компанії “Інтех” про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено, колегія суддів зазначає таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в якій відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що під час подання відзиву на позов відповідач виконав вимоги процесуального закону та заявив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн.

За твердженням відповідача, рішенням Господарського суду Одеської області від 19.05.2026 позов Торгово промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а тому відповідні витрати мають бути компенсовані за рахунок позивача.

Судова колегія зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведених законодавчих приписів, часткове задоволення заявлених позовних вимог зумовлює покладення витрат понесених сторонами, у разі часткового задоволення позову, - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вже було вказано вище, у даному випадку рішенням Господарського суду Одеської області від 19.05.2026 року позов Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-виробнича компанія “Інтех” про зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що часткове задоволення заявлених позовних вимог було зумовлено передчасністю заявлених вимоги щодо окремих часових періодів та окремої інформації, яка містила персональні дані фізичної особи.

Так, позивачем заявлені позовні вимоги у справі № 916/5063/25 з кінцевим періодом – 18.12.2025 року, натомість у вимогах про надання копій документів, на які посилається позивач, обґрунтовуючи підстави позову, для підпункту 2, 3, 4, 5 позовних вимог кінцевим періодом, за який вимагається надання документів, визначено 28.10.2025, натомість для підпункту 6 та 7 позовних вимог вимагається надання документів станом на 30.09.2025.

Крім того, місцевий господарський суд вказав, що позовна вимога щодо надання копій всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 18.12.2025 року, є значно ширшою за змістом та охоплює, в тому числі, позовну вимогу стосовно надання копій договорів оренди та додаткових угод до них, укладених щодо вказаного майна, та є її складовою частиною.

З огляду на зазначене, вказані позовні вимогу суд задовольнив у наступному формулюванні: “Копії всіх договорів, укладених TOB “Проектно-виробнича компанія “Інтех” з третіми особами щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 01.06.2024 року по 28.10.2025 року, в тому числі копії всіх укладених з ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” договорів оренди щодо належного ТОВ “Проектно-виробнича компанія “Інтех” нерухомого майна, а саме: нежитлових виробничих будівель за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Одеса, вулиця Адмірала Лазарєва (Михайла Болтенка), будинок 59, з додатками та додатковими угодами до таких договорів, за період з 15.07.2025 року по 28.10.2025 року”.

Також суд виснував, що відповідні дані повинні надаватися без персональних даних Єскіна Миколи Дмитровича.

Відповідно, рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог було зумовлено не відмовою позивачеві у задоволенні будь-якої із заявлених позовних вимог про витребування у відповідача документів, а фактично уточненням періодів, за які повинна надаватися заявлена позивачем інформація, та у зазначенні персональних даних особи, щодо якої запитувалася інформація, однак судом задоволено всі категорії документів, які були заявлені позивачем.

При цьому суд першої інстанції не відмовив позивачеві у захисті його корпоративного права як такого та не визнав вимоги про надання документів необґрунтованими. Таким чином, за результатами розгляду справи саме позивач є стороною, на користь якої ухвалено рішення по суті спору.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат понесених відповідачем під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції.

Щодо оскаржуваного відповідачем додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/5063/25, яким частково задоволено заяву Торгово-промислової компанії “Зеніт” (Товариства з обмеженою відповідальністю) про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн, судова колегія зазначає таке.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).

Так, позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу було додано до матеріалів справи: Договір про надання правничої (правової) допомоги № 27/2528 від 28 липня 2025 року укладений між адвокатом Хаджи Іриною Дмитрівною (адвокат) та Торгово-промисловою компанією “Зеніт” (Товариство з обмеженою відповідальністю) (клієнт), додаткову угоду № 01/26 до договору № 27/25 від 28.07.2025, акт приймання-передач наданих послуг № 1-1/26 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 27/25 від 28.07.2025, рахунки-фактури від 20.05.2026 р. на суму 5500,00 грн., від 21.05.2026 р. на суму 5350,00 грн., від 20.05.2026 р. на суму 4150,00 грн та квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 20.05.2026 року на суму 5500,00 грн.; № 5 від 20.05.2026 року на суму 4150,00 грн.; № 9 від 21.05.2026 року на суму 5350,00 грн.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд оцінивши розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які заявлено до стягнення з відповідача, врахував таке:

- складність даної справи не є високою, спір по даній справі № 916/5063/25 для кваліфікованого та професійного юриста є спором незначної складності;

- практика з подібних спорів є досить сталою та обширною, тому пошук та аналіз актуальної судової практики не потребує досить значного часу. Також спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України “Про товариства з обмеженою додатковою відповідальністю”, відтак великої кількості законів чи підзаконних нормативно-правових актів, які підлягали би дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають;

- дана справа є вже третьою подібною справою з подібними позовними вимогами, раніше між сторонами господарським судом були розглянуті справи № 916/3924/24 та № 916/3861/25, з огляду на що у позивача вже наявна сформована правова позиція щодо даної категорії спорів.

Також судом першої інстанції взято до уваги доводи викладені у клопотанні відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Наведене стало підставою для частково задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів вважає такі висновки місцевого господарського суду обґрунтованими, оскільки у даному випадку судом оцінено фактично понесені позивачем витрати, а також їх співмірність з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторін.

В той же час, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта про те, що включення до витрат на правничу допомогу написання заяви про зміну предмету позову не відповідає критерію необхідності та неминучості у даній справі, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд зазначив, що включення до витрат на правничу допомогу написання заяви про зміну предмету позову не відповідає критерію необхідності та неминучості у даній справі, оскільки позивач при зверненні з позовом до суду мав відразу визначитися зі своїми позовними вимогами та відповідно не покладати на відповідача зайві витрати.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що виконаний адвокатом обсяг робіт (наданих послуг): складення позовної заяви, яка не є об`ємною, її текст викладено на 13 аркушах, більша частина з яких становить цитування положень актів законодавства та висновків суду, викладених у рішеннях по попередніх справах, що не потребувало значних зусиль адвоката. Також судом звернуто увагу на те, що справа не відноситься до категорії складних та не потребувала отримання будь-яких додаткових документів для підтвердження позовних вимог, вивчення судової практики, проведення експертиз чи витребування доказів тощо.

Відповідно, при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення, судом першої інстанції враховано відповідні заперечення відповідача, які наразі ним продубльовано у апеляційній скарзі, що й стало підставою для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.

В той же час, стверджуючи про те, що сума правової допомоги, яку присудив суд першої інстанції, є необґрунтовано високою та підлягає зменшенню судом апеляційної інстанції до 500,00 грн, апелянт не надав жодних підтверджених документально обґрунтувань, у тому числі - розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, у зв`язку з чим суд вбачає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що мала б наслідком їх зменшення до того розміру, який просить відповідач.

До того ж, колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що адвокатом не надавались позивачеві послуги пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у цій справі та/або такі послуги не пов`язані з цією справою.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення та додаткові рішення підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2026, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/5063/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.