Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №915/1257/14(915/1737/25) — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1257/14(915/1737/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання – І.С. Мисько,

за участю представників учасників справи:

від позивача: І.В. Бєлоусов

від відповідачів:

1) ОСОБА_1 : не з`явився

2)Головного управління ДПС у Миколаївській області: не з`явився

3)Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство»: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 (суддя В.С.Адаховська, м. Миколаїв)

у справі №915/1257/14(915/1737/25)

за позовом керуючого реалізацією у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи ОСОБА_1 – арбітражного керуючого Бєлоусова Ігоря Валентиновича

до відповідачів:

1) ОСОБА_1 ;

2) Головного управління ДПС у Миколаївській області;

3) Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство»

про визнання недійсними правочинів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1257/14 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 ).

У грудні 2025 року керуючий реалізацією у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи ОСОБА_1 – арбітражний керуючий Бєлоусов Ігор Валентинович (надалі – ОСОБА_2 ) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просив:

-визнати недійсним правочин боржника – фізичної особи ОСОБА_1 по оплаті заборгованості поза процедурою банкрутства, вчинений 09.04.2021 шляхом перерахування коштів на користь Головного управління ДПС в Миколаївській області в розмірі 6987,30 грн;

-визнати недійсним правочин боржника – фізичної особи ОСОБА_1 по оплаті заборгованості поза процедурою банкрутства, вчинений 09.04.2021 шляхом перерахування коштів на користь Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» в розмірі 7617,36 грн;

-застосувати наслідки недійсного правочину шляхом повернення Головним управлінням ДПС в Миколаївській області отриманих грошових коштів в розмірі 6987,30 грн на спеціальний рахунок, відкритий арбітражним керуючим Бєлоусовим І.В. НОМЕР_1 ; код 2351819132, в АТ «Кредобанк» (м. Херсон);

-застосувати наслідки недійсного правочину шляхом повернення Комунальним підприємством «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» отриманих грошових коштів в розмірі 7617,36 грн на спеціальний рахунок, відкритий арбітражним керуючим Бєлоусовим І.В. НОМЕР_1 ; код 2351819132, в АТ «Кредобанк» (м.Херсон).

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю правочинів щодо перерахування грошових коштів боржником ОСОБА_1 з огляду на порушення черговості задоволення вимог кредиторів, визначеної статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2025 прийнято вказану позовну заяву до розгляду в межах справи №915/1257/14 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 , відкрито провадження у справі та присвоєно їй номер 915/1257/14(915/1737/25); постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним правочин боржника – фізичної особи ОСОБА_1 по оплаті заборгованості поза процедурою банкрутства, вчинений 09.04.2021, щодо перерахування коштів на користь Головного управління ДПС в Миколаївській області в розмірі 5253,97 грн. Визнано недійсним правочин боржника – фізичної особи ОСОБА_1 по оплаті заборгованості поза процедурою банкрутства, вчинений 09.04.2021, щодо перерахування коштів на користь Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» в розмірі 7618,00 грн. Зобов`язано Головне управління ДПС в Миколаївській області перерахувати на спеціальний рахунок, відкритий арбітражним керуючим Бєлоусовим І.В. НОМЕР_1 ; код 2351819132, в АТ «Кредобанк» (м. Херсон) грошові кошти в сумі 5253,97 грн, отримані від ОСОБА_1 в рахунок погашення грошових вимог у справі №915/1257/14 за квитанцією №0.0.2081467523.1 від 09.04.2021. Зобов`язано Комунальне підприємство «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» перерахувати на спеціальний рахунок, відкритий арбітражним керуючим Бєлоусовим І.В. НОМЕР_1 ; код 2351819132, в АТ «Кредобанк» (м.Херсон) грошові кошти в сумі 7618,00 грн, отримані від ОСОБА_1 в рахунок погашення грошових вимог у справі №915/1257/14 за фіскальним чеком каса послуг КП ТВКГ м.Южноукраїнськ №0000058509 від 09.04.2021. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 погашення вимог кредиторів – Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» та Головного управління ДПС у Миколаївській області здійснено поза межами процедури неплатоспроможності, без участі арбітражного керуючого та з порушенням черговості задоволення вимог кредиторів, визначеної статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства (у тому числі сплати винагороди та витрат керуючого реалізацією). При цьому суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог до Головного управління ДПС у Миколаївській області та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано порядок повернення таких сум, який визначений Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 №417.

Також скаржник зауважив на тому, що відповідно до інтегрованої картки платника податків заявлену в межах справи №915/1257/14 заборгованість погашено, при цьому на запит арбітражного керуючого від 13.05.2024 №01-21/37.6 про проведення зборів кредиторів шляхом опитування, Головне управління ДПС у Миколаївській області вкотре повідомило, що у 2021 році грошові вимоги кредитора повністю погашено. Крім того, у відповідь на запит арбітражного керуючого від 12.09.2024 №01-21/37.7 Головне управління ДПС у Миколаївській області погодило клопотання арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. про завершення процедури погашення боргів та закриття провадження у справі №915/1257/14, однак відповідного клопотання до суду направлено не було, що, на думку податкового органу, є затягуванням процедури банкрутства.

Позиція арбітражного керуючого щодо апеляційної скарги

Арбітражний керуючий Бєлоусов І.В. у відзиві на апеляційну скаргу просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, арбітражний керуючий, зокрема, зазначив, що Порядок, на який посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі, не може бути застосований до спірних правовідносин, адже платник, тобто боржник ОСОБА_1 , не збирається виконувати цей Порядок, зокрема, подавати заяву про повернення коштів, адже вважає свої дії законними.

На переконання арбітражного керуючого, судом першої інстанції на підставі дослідження належних доказів та обставин справи у їх сукупності встановлено, що кошти, внесені боржником ОСОБА_1 на рахунок кредитора, за своєю суттю не є помилково або надмірно сплаченими коштами в рахунок погашення кредиторської заборгованості, яку відображено в реєстрі вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , а сплачені кошти є коштами, які сплачені поза межами встановленої процедури, тобто поза межами встановлених правових норм Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, статті 133 цього Кодексу, а відтак, поза межами закону. Отже, така сплата не може вважатися помилковою або надмірно сплаченою, як про це зазначено в пункті 6 Порядку і на чому наполягає скаржник, така сплата є незаконною, а тому на неї не можуть розповсюджуватися приписи Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 №417.

Крім того, арбітражний керуючий зазначив, що у позовній заяві, за наслідками розгляду якої ухвалено оскаржуване рішення, арбітражний керуючий посилався на обставини погашення боржником кредиторських вимог податкового органу, а також заявляв до суду клопотання про закриття провадження у справі, яке згодом просив суд залишити без розгляду з огляду на його передчасність, оскільки боржник ОСОБА_1 подав позов про визнання недійсними результатів аукціонів з продажу майна банкрута.

Позиція боржника щодо апеляційної скарги

У заяві (вх.№2487/26/Д5 від 14.09.2026) ОСОБА_1 зазначає, що не вважає, що ним порушено законодавство при оплаті боргів кредиторам, оскільки він діяв по розпорядженню арбітражного керуючого Ткачука Д.В. Боржник просить суд зняти з нього відповідальність за дії арбітражних керуючих по його справі про банкрутство, а також зазначає, що в діях арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. при виконанні своїх обов`язків явно вбачаються дії, вигідні тільки для нього.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу зареєстровано судом 17.06.2026 за вх.№2487/26.

Одночасно скаржником заявлено клопотання (вх.№2491/26 від 17.06.2026) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 у справі №915/1257/14(915/1737/25) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1257/14(915/1737/25) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

02.07.2026 матеріали справи №915/1257/14(915/1737/25) надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 у справі №915/1257/14(915/1737/25) залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7267,20 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

У межах встановленого ухвалою суду від 07.07.2026 строку, від скаржника надійшла заява (вх.№2487/26/Д1 від 14.07.2026) про усунення недоліків апеляційної скарги.

Між тим, судді – учасники колегії суддів перебували у відпустці з 13.07.2026 по 07.08.2026, з огляду на що питання щодо апеляційної скарги вирішувалося 10.08.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 поновлено Головному управлінню ДПС у Миколаївській області пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 у справі №915/1257/14(915/1737/25). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 у справі №915/1257/14(915/1737/25). Встановлено учасникам справи строк до 25.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.09.2026 о 10:00 год. Зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 у справі №915/1257/14(915/1737/25).

21.08.2026 арбітражний керуючий через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2487/26/Д2).

14.09.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій викладено міркування боржника щодо розгляду справи.

У судовому засіданні арбітражний керуючий надав усні пояснення, відповідно до яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Відповідачі про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом.

Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши арбітражного керуючого, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2014 за результатами підготовчого засідання, за заявою ініціюючого кредитора - Фізичної особи-підприємця Єкушенко О.В. порушено провадження у справі №915/1257/14 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 за ознаками статей 90, 91 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, накладено арешт на майно Шеремети В.А., тощо.

11.09.2014 за №8664 було здійснено офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ОСОБА_1 .

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2014 у справі №915/1257/14 фізичну особу ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором у справі призначено арбітражну керуючу Тетерич Н.В.

18.09.2014 за №9020 було здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про визнання ОСОБА_1 банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором у справі арбітражну керуючу Тетерич Наталію Вікторівну.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2015 у справі №915/1257/14 затверджено реєстр вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_1 на загальну суму 410356,20 грн, у тому числі:

-вимоги першої черги:

1)Южноукраїнська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в сумі 6987,30 грн;

-вимоги третьої черги:

1)Фізична особа – підприємець Єкушенко О.В. в сумі 396000,00 грн.

2)Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» у розмірі 7368,90 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2015 у справі №915/1257/14 звільнено арбітражну керуючу Тетерич Н.В. від виконання обов`язків ліквідатора в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2015 ліквідатором у справі про банкрутство (неплатоспроможність) фізичної особи ОСОБА_1 призначено арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2015 у справі №915/1257/14 встановлено основну грошову винагороду арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. за виконання повноважень ліквідатора у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень ліквідатора.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2015 у справі №915/1257/14 затверджено звіт ліквідатора Бєлоусова І.В. про нарахування грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 14.05.2015 по 11.09.2015 в сумі 9732,98 грн та понесених витрат в розмірі 1613,25 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2016 у справі №915/1257/14 затверджено звіт ліквідатора Бєлоусова І.В. за виконання повноважень ліквідатора в період з 11.09.2015 по 11.03.2016 в сумі 16503,39 грн та понесених витрат в розмірі 840,96 грн.

Ухвалою суду від 16.11.2017 у справі №915/1257/14 затверджено звіт ліквідатора Бєлоусова І.В. за виконання повноважень ліквідатора в період з 12.03.2016 по 09.10.2017 у сумі 87492,12 грн та понесених витрат у розмірі 138,03 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.02.2019 у справі №915/1257/14 припинено повноваження ліквідатора Бєлоусова І.В. у справі №915/1257/14 про банкрутство (неплатоспроможність) фізичної особи ОСОБА_1 на підставі його заяви.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2019 у справі №915/1257/14, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2019, відмовлено арбітражному керуючому Бєлоусову І.В. у задоволенні заяви від 26.08.2019 №21-03/08 про стягнення сум грошової винагороди та компенсацію витрат за рахунок пропорційного розподілу їх між кредиторами.

Ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2022 у справі №915/1257/14 задоволено клопотання арбітражного керуючого Ткачука Д.В. щодо припинення повноважень ліквідатора у справі №915/1257/14 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 ; призначено керуючим реалізацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.; залишено без розгляду заяву арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. про пропорційне стягнення з кредиторів суми основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора та понесених витрат в загальній сумі 116320,73 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 задоволено клопотання керуючого реалізацією арбітражного керуючого Бєлоусова І. В. (вх. №1125/24); затверджено звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого Бєлоусова І. В. при виконання повноважень керуючого реалізацією у справі №915/1257/14/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за період з 15.03.2023 по 21.05.2023 та з 01.08.2023 по 02.11.2023 в розмірі 42095,50 грн; зобов`язано арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. вжити заходи щодо прискорення завершення процедури банкрутства та надати суду пропозиції щодо можливості завершення процедури та закриття провадження у справі.

З метою отримання актуальної інформації щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_2 (свідоцтво про смерть якого видане 19.11.2019) та, як наслідок, підтвердження чи спростування погашення заборгованості перед ініціюючим кредитором – Фізичною особою - підприємцем Єкушенко О.В., судом здійснено запит до Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області.

На виконання вимог ухвали Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2025 у справі №915/1257/14, Арбузинська державна нотаріальна контора Миколаївської області супровідним листом №426/01-16 від 02.12.2025 (вх. №17539/25) направила до суду Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та копію спадкової справи №11/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) вбачається відсутність прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Таким чином, як встановлено Господарським судом Миколаївської області з матеріалів справи №915/1257/14, ініціюючий кредитор – Фізична особа-підприємець Єкушенко О.В. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про його спадкоємців та правонаступників в матеріалах справи відсутні.

Ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2015, 17.03.2016, 12.10.2016, 25.04.2017, 16.11.2017, 18.02.2021 судом продовжувався строк ліквідаційної процедури у справі №915/1257/14.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2025 у справі №915/1257/14, серед іншого, залишено без розгляду звіт арбітражного керуючого Ткачука Д.В. №02-01/915/1257/14-8 від 22.11.2021; задоволено клопотання Головного управління ДПС у Миколаївській області про заміну кредитора його правонаступником №б/н від 30.05.2023 (вх. №6899/23); замінено у справі №915/1257/14 кредитора – Южноукраїнську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 38708873) правонаступником – Головним управлінням ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 44104027); відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, боржник (банкрут), перебуваючи у процедурі реалізації майна, самостійно здійснив перерахування грошових коштів.

Так, у поданій ОСОБА_1 до суду 15.04.2021 заяві від 12.04.2021 у справі №915/1257/14 про закриття провадження у справі зазначено, що останній погасив заборгованість перед кредиторами, а саме: Головним управлінням ДПС в Миколаївській області в розмірі 5253,97 грн, Комунальним підприємством «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» в розмірі 7618,00 грн, і додав до вказаної заяви не засвідчені належним чином копії:

-квитанції №0.0.2081467523.1 від 09.04.2021 на суму 5253,97 грн (отримувач: ГУ ДПС у Миколаївській області, платник: ОСОБА_1 , призначення платежу: «*;101; НОМЕР_3 ;7104 0000; ЄСВ для ФОП у т.ч. спрощена система оподаткування: ОСОБА_1 »;

-фіскального чеку КП ТВКГ м. Южноукраїнськ №0000058509 від 09.04.2021 на суму 7618,00 грн.

Матеріали даної справи та, як встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи №915/1257/14 про неплатоспроможність ОСОБА_1 не містять оригіналів вказаних платіжних документів, як і не містять належним чином засвідчених їх копій.

За твердженнями ОСОБА_1 , оригінали зазначених платіжних документів у нього не збереглись.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи №915/1257/14 містять копії листів кредиторів на запит ліквідатора Ткачука Д.В. №02-01/915/1257/14-12 від 10.08.2021, а саме:

-лист Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» №23/1101 від 18.08.2021, в якому зазначено, що Фізичною особою - підприємцем Шереметою В.А. 09.04.2021 погашено борг за комунальні послуги, а саме: кредиторську заборгованість у справі №915/1257/14 в сумі 7617,36 грн, та до якого додано довідку №103 від 18.08.2021 про відсутність заборгованості та оборотну сальдову відомість Фізичної особи - підприємця Шеремета В.А. за 2021 рік;

-лист Головного управління ДПС в Миколаївській області №17661/6/14-29-13-07-07 від 19.08.2021, в якому зазначено, що станом на 19.08.2021 по банкруту ОСОБА_1 відсутня заборгованість по податкам, зборам, платежам до бюджету та по єдиному соціальному внеску.

Крім того, із додаткових пояснень Головного управління ДПС у Миколаївській області вбачається, що крім коштів у сумі 5253,97 грн, сплачених 09.04.2021 ОСОБА_1 , було стягнуто з останнього в рамках виконавчих проваджень 491,38 грн відповідно до платіжного доручення №438 вiд 04.02.2020 та 491,38 грн відповідно до платіжного доручення №639 вiд 13.02.2020, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 по ЄСВ відсутня, в підтвердження чого Головним управлінням ДПС у Миколаївській області додано до письмових пояснень виписку з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 .

Позивач, звертаючись з позовом у даній справі, обґрунтовував незаконність правочинів щодо перерахування грошових коштів боржником ОСОБА_1 порушенням черговості задоволення вимог кредиторів, визначеною статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства.

Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору звертався до Головного управління ДПС у Миколаївській області і Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» в запиті про проведення зборів кредиторів шляхом опитування №01-21/37.10 від 27.10.2025, сформованим в системі «Електронний суд» 29.10.2025, з пропозицією повернути перераховані ОСОБА_1 грошові кошти на спеціальний рахунок боржника НОМЕР_1 , код НОМЕР_4 в АТ «Кредобанк» (м. Херсон), відкритий арбітражним керуючим Бєлоусовим І.В. для розрахунків з кредиторами у справі №915/1257/14 для подальшого перерахування в законний спосіб на рахунки кредиторів суми вимог згідно реєстру вимог кредиторів у справі №915/1257/14 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Проте, як вказує позивач, від Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» та Головного управління ДПС у Миколаївській області не надходили відповіді на запит керуючого реалізацією та останніми не повернуто перераховані ОСОБА_1 грошові кошти. Матеріали справи також не містять вказаних обставин.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (частини друга та п`ята статті 202 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що правочин є найбільш поширеним юридичним фактом сфери приватного права, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Правочин характеризується сукупністю ознак, що властиві йому та надають можливість відмежувати його від інших юридичних фактів.

Тобто, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є основною ознакою правочину як юридичного факту.

Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність), або якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Главою 3 розділу I книги 1 Цивільного кодексу України регулюється захист прав та інтересів осіб. Так, за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 Цивільного кодексу України).

Так, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що, зокрема, підтверджується висновками, сформульованими в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 27.07.2021 у справі №910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вказані правила щодо оспорення правочину є загальними.

Водночас інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20)). Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють таке провадження від позовного. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності – максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Арбітражний керуючий Бєлоусов І.В. в межах даної справи оспорює правочини, вважаючи, що будь-яка оплата, яка здійснена безпосередньо банкрутом - фізичною особою на користь кредиторів вчинена у спосіб, який не передбачено нормами Кодексу України з процедур банкрутства, а тому не може вважатися погашенням кредиторських вимог.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов арбітражного керуючого, виходив з того, що ОСОБА_1 погашення вимог кредиторів – Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» та Головного управління ДПС у Миколаївській області здійснено поза межами процедури неплатоспроможності, без участі арбітражного керуючого та з порушенням черговості задоволення вимог кредиторів, визначеної статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства (у тому числі сплати винагороди та витрат керуючого реалізацією).

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Відповідно до частини сьомої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства боржник, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, власник корпоративних прав боржника, а у випадках, передбачених законодавством, - третя особа протягом провадження у справі про банкрутство з метою погашення вимог кредиторів та закриття провадження у справі мають право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені).

Для одночасного погашення всіх вимог кредиторів арбітражний керуючий зобов`язаний надати особі, яка виявила намір погасити вимоги кредиторів, реєстр вимог кредиторів.

У разі задоволення всіх вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені), господарський суд ухвалою закриває провадження у справі про банкрутство. Вимоги щодо неустойки (штрафу, пені) вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи зобов`язаний відкрити спеціальний рахунок для розрахунків із кредиторами, а згідно до пункту 9 цієї частини - зобов`язаний погашати вимоги кредиторів згідно з черговістю у процедурі погашення боргів боржника, а якщо планом реструктуризації передбачено продаж майна боржника – відповідно до плану реструктуризації за рахунок коштів, отриманих від продажу такого майна.

За приписами частини четвертої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства задоволення вимог кредиторів здійснюється згідно з планом реструктуризації боргів боржника за рахунок коштів, отриманих від виконання плану реструктуризації боргів боржника, боржником або арбітражним керуючим, якщо планом реструктуризації боргів боржника передбачена його подальша участь у виконанні такого плану, у черговості, визначеній статтею 133 цього Кодексу.

Частиною першою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.

Відкриття такого рахунку та внесення на нього коштів від продажу майна боржника з урахуванням цілей та завдань процедури банкрутства має за мету справедливе, рівномірне задоволення вимог всієї сукупності кредиторів боржника та унеможливлення будь-яких зловживань під час розподілу відповідних коштів. Тож задоволення вимог кредиторів у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця має здійснюватися за рахунок коштів від продажу майна боржника, які вносяться на окремий банківський рахунок боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1)у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2)у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3)у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються за рахунок коштів від продажу майна боржника після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Поряд з наведеним, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право, серед іншого, отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.

За змістом частини четвертої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Апеляційний суд зауважує, що із приписів статей 12, 30 Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень безоплатно.

Як зазначалось:

-ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2015 задоволено клопотання ліквідатора Бєлоусова І.В. щодо встановлення основної грошової винагороди у розмірі двох мінімальних заробітних плат та щодо затвердження звіту про нарахування грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 14.05.2015 по 11.09.2015 в сумі 9732,98 грн та понесених витрат в розмірі 1613,25 грн; встановлено основну грошову винагороду арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. за виконання повноважень ліквідатора у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень ліквідатора; затверджено звіт про нарахування грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 14.05.2015 по 11.09.2015 в сумі 9732,98 грн та понесених витрат в розмірі 1613,25 грн.

-ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2016 задоволено клопотання ліквідатора Бєлоусова І.В. про нарахування основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 11.09.2015 по 11.03.2016 в сумі 16503,39 грн та понесених витрат в розмірі 840,96 грн та затверджено звіт про нарахування грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 11.09.2015 по 11.03.2016 в сумі 16503,39 грн та понесених витрат в розмірі 840,96 грн.

-ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2017 задоволено клопотання ліквідатора Бєлоусова Ігоря Валентиновича про нарахування основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 12.03.2016 по 09.10.2017 у сумі 87492,12 грн та понесених витрат у розмірі 138,03 грн; затверджено звіт про нарахування грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора в період з 12.03.2016 по 09.10.2017 у сумі 87492,12 грн та понесених витрат у розмірі 138,03 грн.

Таким чином, станом на день добровільного погашення ОСОБА_1 кредиторських вимог Головного управління ДПС в Миколаївській області та Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» загальна сума затвердженої винагороди та здійснених витрат арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. становила 116320,73 грн.

Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

За встановленими у цій справі обставинами, боржник ОСОБА_1 самостійно сплатив суми заборгованості на рахунки його кредиторів, а саме: Головного управління ДПС в Миколаївській області в розмірі 5253,97 грн та Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» в розмірі 7618,00 грн.

Факт здійснення Шереметою В.А. зазначених платежів підтверджується копіями платіжних документів, письмовими поясненнями Головного управління ДПС у Миколаївській області та Комунального підприємства «Теплопостачання та водоканалізаційне господарство» про відсутність заборгованості та наданою Головним управлінням ДПС у Миколаївській області випискою з інтегрованої картки платника Шеремети В.А., а також не оспорюється кредиторами.

З урахуванням викладеного у сукупності, колегія суддів зазначає, що кошти, які сплатив боржник ОСОБА_1 , мали б бути внесені на спеціальний рахунок, відкритий арбітражним керуючим для розрахунків з кредиторами в процедурі неплатоспроможності ОСОБА_1 , а з цього рахунку розподілятися згідно порядку та черговості, встановлених статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про те, що Шереметою В.А. погашення вимог кредиторів Головного управління ДПС у Миколаївській області та Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» здійснено поза межами процедури неплатоспроможності, без участі арбітражного керуючого та з порушенням черговості задоволення вимог кредиторів, визначеної статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства, що є підставою для визнання відповідних правочинів недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування певних способів захисту.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).

Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Зокрема, за змістом преамбули Кодексу України з процедур банкрутства одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.

Одним із способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника. Однак пред`явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, у випадку укладення фраудаторного правочину, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), але не є виконаним на момент його оспорення, задоволення позову про визнання недійсним такого правочину матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.

Однак у разі, якщо на виконання фраудаторного правочину його сторони вчинили певні дії, тобто передали майно, сплатили кошти тощо, тоді для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку має забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц зауважила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Статтею 216 Цивільного кодексу України врегульовано наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою зазначеної статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

У постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду також зазначила, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 131 Кодексу України з процедур банкрутства майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.

У даному випадку самостійне перерахування боржником коштів припиняє зобов`язання перед відповідним кредитором та змінює склад ліквідаційної маси, а отже, є одностороннім правочином.

Саме визнання недійсними правочинів боржника із застосуванням наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, забезпечує повернення спірних коштів до ліквідаційної маси на спеціальний рахунок, відкритий арбітражним керуючим в процедурі банкрутства, та відновлення спеціального правового режиму неплатоспроможності.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано порядок повернення таких сум, який визначений Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 №417, колегія суддів відхиляє, оскільки цей Порядок не може бути застосований до спірних правовідносин, так як кошти, внесені боржником ОСОБА_1 на рахунок кредитора, за своєю суттю не є помилково або надмірно сплаченими коштами, а є коштами, які сплачені поза межами встановленої процедури, тобто поза межами встановлених правових норм Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, статті 133 цього Кодексу.

Щодо інших доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, то апеляційний суд не вбачає підстав для надання таким оцінки, оскільки вищенаведені аргументи суду у даній постанові, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для часткового задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв`язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2026 у справі №915/1257/14(915/1737/25) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 21.09.2026.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран