Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №909/879/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/879/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді МАТУЩАКА О.І.

суддів СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК.Н.М.

за участю секретаря судового засідання – Ярина ТЕЛИНЬКО

представники апелянта – Калачик В.В. (адвокат);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" (вх. ЗАГС №01-05/5070/26 від 26.06.2026)

на ухвалу Господарського суду Івано – Франківської області від 16.06.2026 (суддя Шкіндер П.А.)

у справі №909/879/25

за заявою боржника ОСОБА_1 , м. Калуш, Івано - Франківська область

про неплатоспроможність фізичної особи

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 16.09.25 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_1 , призначено керуючим реструктуризацією боржника - арбітражного керуючого Каратуна Євгена Євгеновича, постановлено оприлюднити на офіційному веб-сайті повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 оприлюднене на офіційному веб-порталі судової влади України 17.09.25 (номер публікації 77167).

Ухвалою від 10.02.26 суд постановив затвердити план реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_1 у справі №909/879/25 та припинити повноваження керуючого реструктуризацією Каратуна Є.Є.

13.03.26 ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" подало заяву про грошові вимоги кредитора, у якій заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника в розмірі 60 884,80 грн, з яких: 49 560,00 грн заборгованості за договором про надання грошових коштів у позику №3441830324 від 22.03.24; 5324,80 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Господарський суд Івано – Франківської області ухвалою від 16.06.2026 відмовив в задоволенні заяви про грошові вимоги кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" до боржника, закрив провадження у справі № 909/879/25 про неплатоспроможність боржника у зв`язку з виконанням ним плану реструктуризації боргів; ухвалив вимоги конкурсних кредиторів, які виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , але не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства (надалі – КУзПБ) строк, вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню; звільнив фізичну особу ОСОБА_1 від боргів, окрім боргів за вимогами, передбаченими ч. 2 ст. 134 КУзПБ; припинив дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Ухвала суду мотивована тим, що ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» звернулося із заявою про визнання грошових вимог до боржника з пропуском установленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку та вже після затвердження судом плану реструктуризації боргів. На момент звернення кредитора план реструктуризації був погоджений зборами кредиторів, затверджений судом та частково виконаний боржником. При цьому, суд зазначив, що положення КУзПБ не наділяють його повноваженнями збільшувати розмір кредиторських вимог, які підлягають погашенню відповідно до вже затвердженого плану, оскільки внесення таких змін без дотримання встановленої КУзПБ процедури суперечило б умовам затвердження плану та меті процедури реструктуризації. Крім того, заявником не наведено обґрунтованих причин несвоєчасного заявлення кредиторських вимог, у зв`язку з чим у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» відмовлено.

Щодо закриття провадження у справі суд виходив із того, що боржником подано звіт про виконання плану реструктуризації та докази задоволення вимог кредиторів у порядку і спосіб, визначені цим планом. За результатами розгляду звіту, суд встановив повне виконання боржником умов плану, при цьому скарг кредиторів на дії боржника щодо його виконання до суду не надходило. Враховуючи приписи статей 129, 134 КУзПБ, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з виконанням плану реструктуризації та звільнення боржника від боргів, за винятком вимог, передбачених ч. 2 ст. 134 КУзПБ.

ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано – Франківської області від 16.06.2026 та прийняти нове рішення, яким визнати його грошові вимоги і направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у визнанні грошових вимог ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» лише з огляду на їх заявлення після спливу строку, встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ, та після затвердження плану реструктуризації боргів. Скаржник зазначає, що право вимоги до боржника набув лише 06.03.2026 на підставі договору факторингу, тобто вже після спливу 30-денного строку для заявлення кредиторських вимог, а із відповідною заявою звернувся 13.03.2026, майже одразу після набуття такого права. Вважає, що застосування негативних наслідків пропуску строку, якого він об`єктивно не міг дотриматися, порушує принципи справедливості та захисту права власності.

Скаржник покликається на те, що відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ кредитор, який заявив вимоги після закінчення встановленого строку, не втрачає статусу конкурсного кредитора, а лише позбавляється права вирішального голосу на зборах і комітеті кредиторів. Апелянт зазнеачає, що грошові вимоги, заявлені після затвердження плану реструктуризації, підлягають розгляду по суті, а у разі їх визнання кредитор або боржник має право ініціювати внесення змін до затвердженого плану. Відтак звернення кредитора поза межами встановлено 30-денного строку для заявлення кредиторських вимог не є підставою для відмови у визнанні грошових вимог.

Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції, не дослідивши вимоги кредитора по суті та не встановивши їх необґрунтованості, фактично застосував до них наслідки, передбачені ч. 4 ст. 90 КУзПБ, визнавши такі вимоги погашеними у зв`язку із закриттям провадження. Такий підхід не передбачений КУзПБ та порушує справедливий баланс між інтересами боржника і кредитора, оскільки фактично позбавляє останнього права на судовий розгляд і можливість задоволення належно підтвердженої вимоги.

В порядку ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, скаржник подав додаткові пояснення у справі.

У додаткових поясненнях скаржник покликається на те, що договір про надання грошових коштів у позику №3441830324 від 22.03.2024 був укладений у період дії перехідних положень Закону України №3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», якими поетапно встановлювався граничний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом: спочатку 2,5 %, надалі 1,5 %, а з 20.08.2024 - 1 % на день. У зв`язку з цим, скаржник здійснив перерахунок процентів за кредитом із застосуванням відповідних граничних ставок до окремих періодів дії договору.

Зокрема, за період з 22.03.2024 по 20.04.2024 проценти розраховано за договірною ставкою 1,5 % на день, за період з 22.04.2024 по 19.08.2024 - за граничною ставкою 1,5 % на день, а за період з 20.08.2024 по 17.03.2025 - за ставкою 1 % на день. За результатами такого перерахунку, загальна сума процентів становить 26 100,00 грн, з яких: 2 700,00 грн боржником сплачено, а 23 400,00 грн залишаються непогашеними.

Також скаржник зазначає, що нарахування процентів було припинено 17.03.2025 у зв`язку із закінченням строку кредитування, тобто ще до відкриття 16.09.2025 провадження у справі про неплатоспроможність, тому після відкриття такого провадження проценти не нараховувалися.

З урахуванням наведеного, скаржник уточнив розмір заявлених грошових вимог та просить визнати їх у загальній сумі 40 724,80 грн, з яких 6 000,00 грн - тіло кредиту, 23 400,00 грн - проценти, 5 324,80 грн - судовий збір та 6 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Відзиву на апеляційну скаргу, а також інших додаткових заяв чи клопотань учасники справи не подавали.

10.09.2026 в судове засідання взяв участь представник скаржника, який навів доводи по суті апеляційної скарги та просив її задовольнити з урахуванням поданих додаткових пояснень. Представники інших учасників справи не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного розгляду у цій справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до боржника, а також включення таких до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі – КузПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно із ст. 1 КУзПБ для цілей цього Кодексу терміни вживаються в такому значенні:

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

грошовим зобов`язанням (боргом) є, зокрема, зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

кредитором, окрім інших, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 120 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частина 1 ст. 122 КУзПБ визначає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ. Так, відповідно до положень частин 1, 1, 6 ст. 45 КУзПБ:

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у визнанні грошових вимог кредитора, виходив із того, що відповідну заяву подано після спливу строку, встановленого частиною першою статті 45 КУзПБ, а також після затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання заявлених кредиторських вимог, не здійснюючи при цьому їх перевірки та оцінки по суті.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважаючи їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Частина 4 ст. 45 КУзПБ визначає наслідки звернення кредиторами до суду із заявами про визнання грошових вимог до боржника поза межами визначеного строку. Так, кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Отже, такі кредитори не позбавляються права на задоволення своїх вимог, а лише втрачають право вирішального голосу.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2026 у справі № 918/174/25 у п. 9.43 вказав, що звертаючись до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника після спливу строку, встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ, такий кредитор не втрачає права на задоволення своїх вимог.

У разі визнання грошових вимог кредитора до боржника після затвердження судом плану реструктуризації боргів, кредитор або боржник має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про внесення змін до затвердженого судом плану реструктуризації боргів. При цьому, такому зверненню має передувати вирішення питання про внесення змін до затвердженого судом плану реструктуризації боргів зборами кредиторів та отримання згоди боржника.

Отже, подання кредитором заяви з грошовими вимогами після спливу строку, встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ, а також після затвердження плану реструктуризації боргів боржника не є самостійною підставою для відмови у визнанні таких вимог. Наслідком пропуску відповідного строку є втрата кредитором права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, проте не права на розгляд заявлених вимог судом та, у разі їх обґрунтованості, на їх визнання. При цьому, затвердження плану реструктуризації також не виключає можливості подальшого визнання грошових вимог кредитора, оскільки питання їх врахування у плані може бути вирішене шляхом внесення до нього змін у порядку, передбаченому КУзПБ.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні грошових вимог ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» виключно з підстав їх заявлення поза межами встановленого строку та після затвердження плану реструктуризації є передчасним і таким, що не ґрунтується на положеннях ст. 45 КУзПБ.

Оскільки суд першої інстанції не здійснив розгляду заявлених кредитором грошових вимог по суті, колегія суддів здійснила перевірку їх обґрунтованості, правових підстав виникнення та заявленого розміру.

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностях (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №913/479/18).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Матеріалами справи підтверджується, що в обґрунтування заявлених вимог кредитор посилається на заборгованість боржника за договором про надання грошових коштів у позику №3441830324 від 22.03.2024, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» на підставі договору факторингу.

Так, 22.03.2024 ОСОБА_1 та ТОВ «Іннова Фінанс» (нова назва - ТОВ «Іннова-Нова») уклали договір №3441830324 про надання грошових коштів у позику.

Відповідно до п. 2.3. – 2.5. договору первісний кредитор надав боржнику кредит у розмірі 6 000,00 грн, терміном на 360 днів на умовах цього договору.

06.03.2026 між ТОВ «Іннова-Нова» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» (новий кредитор) укладено договір факторингу №06032026, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» перейшло право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за договором про надання грошових коштів у позику №3441830324 від 22.03.2024.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, 514 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові від 01.06.2021 у справі №911/2581/14 Верховний Суд вказав, що у разі правонаступництва з підстав, передбачених ст. 512, 514 ЦК України, суд має дослідити та надати оцінку відповідним доказам, зокрема тим, на які послався заявник, обґрунтовуючи та підтверджуючи свої вимоги, при зверненні із відповідною заявою у справі: договорів відступлення права вимоги, актів приймання-передачі прав вимоги, актів приймання-передачі документів, розрахункових документів, тощо.

Тобто розгляд заяви кредитора у справі про банкрутство за правових підстав, передбачених ст. 512, 514 ЦК України, вимагає оцінки судом аргументів заявника щодо зазначених ним підстав та відповідно, дослідження та оцінки судом відповідних доказів, зокрема тих, на які послався заявник.

За загальним правилом, набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю в особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №916/1965/13.

Системний аналіз положень ст.43, 45 КУзПБ, ст. 512, 514 ЦК України дає змогу дійти висновку про те, що у справах про банкрутство на будь-якій стадії їх розгляду кредитора є можливим правонаступництво кредитора у разі вибуття чи заміни кредитора у зобов`язанні. У такому випадку господарський суд за заявою правонаступника або іншої учасника (учасників) справи здійснює заміну кредитора на будь-якій стадії провадження у справі її правонаступником.

Як підтверджується матеріалами справи, грошові вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» щодо боржника виникли у зв`язку із набуттям права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання грошових коштів у позику №3441830324 від 22.03.2024.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов?язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до п. 2.2. договору на умовах, встановлених договором, товариство (первісний кредитор) надає позичальнику (боржник) кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Як було зазначено вище, п.2.3. договору передбачає, що сума кредиту (загальний розмір) складає 6 000 гривень, а строк кредиту (строк дії договору) становить 360 днів (п.2.5. договору).

Пункт 2.7. договору визначає, що метою отримання кредиту є споживчі (особисті) потреби.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується боржником, що у встановлений договором строк боржник свої зобов`язання за договором в частині повернення кредитних коштів не виконав, а тому розмір заборгованості боржника перед кредитором за договором про надання грошових коштів у позику за тілом кредиту становить 6 000, 00 грн. Доказів повернення боржником отриманих у позику коштів у зазначеному розмірі матеріали справи не містять.

Як встановлено судом вище, право вимоги за цим договором у встановленому законом порядку перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» на підставі договору факторингу №06032026 від 06.03.2026. Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що грошові вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» у частині 6 000,00 грн основної заборгованості за кредитом є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають визнанню.

Щодо заявлених кредитором вимог про сплату процентів за користування кредитом колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 2 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Тобто, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом).

За змістом п. 2.6. договору за користування кредитом нараховуються проценти. Тобто позичальник, крім обов`язку повернути отриману суму кредиту, зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Пунктом 2.10.3. договору сторони погодили, що розмір денної процентної ставки на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом - 2,20%, а за стандартною процентною ставкою з урахуванням зниженої процентної ставки - 2,14%.

Разом з тим, умови договору щодо визначення розміру таких процентів та порядку їх нарахування підлягають оцінці не лише з огляду на принцип свободи договору, а й з урахуванням імперативних приписів законодавства у сфері споживчого кредитування, чинних на момент укладення договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При цьому, погодження сторонами певного розміру денної процентної ставки не свідчить про правомірність відповідної умови договору, якщо така умова суперечить встановленому законом граничному розміру денної процентної ставки. Оскільки положення законодавства про споживче кредитування в цій частині мають імперативний характер, умова договору щодо розміру денної процентної ставки підлягає оцінці судом на предмет її правомірності.

Так, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються:

- доходи кредитодавця у вигляді процентів;

- комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;

- інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:

1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит;

2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.

Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка та денна процентна ставка обчислюються на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

При цьому, денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t Ч 100%, де

ДПС - денна процентна ставка;

ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК - загальний розмір кредиту;

t - строк кредитування у днях.

Частина 5 вказаної статті визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Зазначена ч. 5 ст. 8 була доповнена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договором про надання грошових коштів у позику сторони погодили денну процентну ставку у розмірі 2, 20%.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог ч. 1 цієї статті, є нікчемним.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», яким визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Закон України від 22.11.2023 № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Колегія суддів звертає увагу, що перехідні положення Закону застосовуються, у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено п. 17 розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки договір про надання грошових коштів у позику №3441830324 був укладений 22.03.2024, тобто вже після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на правовідносини, що виникли із договору про надання грошових коштів у позику.

Таким чином, положення пункту 2.10.3. договору суперечать положенням ч. 5 ст. 8 Закон України «Про споживче кредитування».

У частинах 1, 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що п. 2.10.3. договору щодо встановлення денної процентної ставки у 2,2 % в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною, оскільки суперечить Закону.

За змістом ч. ч. 1, 4, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

При цьому, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Колегія суддів зазначає, що Закон дає право тільки сторонам визначити розмір денної процентної ставки в діапазоні від 0 % до 1 %, проте суд не наділений повноваженням визначити розмір денної процентної ставки, тим більше на рівні максимально допустимого розміру в 1 %, як того просить в додаткових поясненнях апелянт.

Таким чином, договір про надання грошових коштів у позику №3441830324 від 22.03.2024 не містить істотної умови договору такої як розмір денної процентної ставки, оскільки пункт 2.10.3. договору є нікчемним як такий, що не відповідають вимогам закону. Відтак така умова не породжує для боржника обов`язку зі сплати нарахованих на її підставі процентів.

Отже, нормою Закону України «Про споживче кредитування» встановлюється максимальна процентна ставка у розмірі 1 %, але в цьому випадку її застосувати неможливо, оскільки в силу нікчемності зазначених пунктів про нарахування процентів, розмір процентів у договорі сторонами не узгоджено.

З урахуванням наведеного вище, заявлені ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» грошові вимоги в частині процентів за користування кредитом визнанню не підлягають.

Щодо заявлених кредитором витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн колегія суддів виходить з такого.

Статтями 123, 124 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи

У прохальній частині заяви про грошові вимоги до боржника кредитор просив суд стягнути 6 000 грн витрат на правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), згідно зі ст. 26 якого адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 18.11.2025 між АО «Калачик та партнери» в особі керуючого Калачика Володимира Вікторовича та ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» укладено договір №8/2025 про надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до п. 1.1. договору, адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором з дотриманням Правил адвокатської етики, а клієнт зобов`язаний сплатити винагороду, відповідно до кожного акту наданих послуг, протягом десяти днів з дня підписання відповідного акту, які є невід`ємною частиною договору.

Повноваження адвоката визначені п. 1.2. договору.

Пункти 4.1., 4.2. договору визначають, що за правову допомогу, передбачену договором, клієнт сплачує адвокату винагороду, розраховану у відповідному акті наданих послуг. Грошові кошти перераховуються на картковий рахунок адвоката, вказаний у реквізитах договору.

11.03.2026 сторонами підписано акт про надання правничої (правової) допомоги до договору №8/2025 від 18.11.2025, яким підтверджено факт надання АБ «Калачик та партнери» ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» правничої допомоги, пов`язаної з підготовкою та поданням заяви про грошові вимоги кредитора у справі №909/879/25.

У вказаному акті сторони погодили перелік наданих послуг, їх обсяг та вартість, зокрема: аналіз документів клієнта, договорів, факторингових угод і виписок - 1 000,00 грн; аналіз ЄДРСР, кредитної документації та обставин щодо боржника - 1 000,00 грн; визначення складу та розміру грошових вимог кредитора - 1 000,00 грн; підготовка заяви про грошові вимоги кредитора - 2 000,00 грн; підготовка пакету документів для подання до суду через ЄСІТС - 1 000,00 грн. Загальна вартість наданих послуг визначена сторонами у розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування витрат, суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі №915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені не лише з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 31.10.2024 у справі №912/2308/23).

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18; постанови Верховного Суду 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Колегія суддів, оцінивши подані кредитором докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у їх сукупності, дійшла висновку, що факт надання АБ «Калачик та партнери» правничої допомоги ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», її обсяг та вартість належним чином підтверджені договором про надання правничої (правової) допомоги №8/2025 від 18.11.2025 та актом про надання правничої (правової) допомоги від 11.03.2026.

Зміст зазначеного акта дає можливість встановити конкретний перелік виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, та вартість кожної з наданих послуг. При цьому, передбачена договором винагорода у розмірі 6 000,00 грн є такою, що підлягає сплаті клієнтом, а тому відсутність доказів її фактичної оплати на момент розгляду справи не є самостійною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних витрат.

Разом з тим, вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають покладенню на боржника, суд враховує не лише факт їх понесення та документальне підтвердження, але й результат розгляду заяви кредитора, а також критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат.

У цьому випадку надана адвокатом правнича допомога була спрямована на підготовку та подання заяви про визнання грошових вимог кредитора у повному заявленому розмірі, тоді як за результатами її розгляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог лише частково. Відтак покладення на боржника всієї суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн не відповідало б результату розгляду заяви та критеріям розумності і пропорційності розподілу судових витрат.

З огляду на характер та обсяг наданих адвокатом послуг, їх безпосередній зв`язок із розглядом заяви про грошові вимоги, документальне підтвердження таких витрат, а також часткове визнання заявлених кредитором вимог, колегія суддів вважає обґрунтованим покладення на боржника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Отже, кредиторські вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому визнанню в сумі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 133 КУзПБ, витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються за рахунок коштів від продажу майна боржника після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги наведене вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених грошових вимог до боржника у розмірі 9 000, грн, з яких: 6 000, 00 грн – тіло кредиту (друга черга вимог кредиторів) та 3 000, 00 грн – витрати на правничу допомогу (підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів). В іншій частині грошові вимоги ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до боржника визнанню не підлягають.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовивши у розгляді по суті заяви ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» з грошовими вимогами до боржника виключно з підстав пропуску строку, встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ, та подання такої заяви після затвердження плану реструктуризації, неправильно застосував положення ст. 45 КУзПБ. Як зазначено вище, пропуск встановленого цією нормою строку не позбавляє кредитора права на розгляд та визнання його вимог, а має наслідком лише відсутність у такого кредитора права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. При цьому вимоги, заявлені після закінчення відповідного строку, підлягають розгляду судом із постановленням ухвали про їх визнання або відхилення повністю чи частково.

Не здійснивши перевірки підстав виникнення, розміру та обґрунтованості заявлених кредитором вимог, суд першої інстанції фактично залишив невирішеним питання щодо складу кредиторів боржника та обсягу його непогашених зобов`язань. Водночас суд закрив провадження у справі у зв`язку з виконанням плану реструктуризації, визнав незаявлені у встановлений строк конкурсні вимоги погашеними та звільнив боржника від боргів.

Колегія суддів вважає, що за наявності поданої та нерозглянутої по суті заяви кредитора висновок суду першої інстанції про наявність передбачених КУзПБ підстав для завершення процедури реструктуризації та закриття провадження у справі був передчасним. Факт виконання боржником затвердженого плану реструктуризації не міг бути оцінений відокремлено від необхідності належного вирішення заявлених у межах справи грошових вимог кредитора, оскільки визнання таких вимог безпосередньо впливає на склад зобов`язань боржника та подальший перебіг процедури неплатоспроможності.

За результатами апеляційного перегляду встановлено наявність підстав для часткового визнання грошових вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», що додатково свідчить про помилковість висновку місцевого господарського суду про можливість закриття провадження у справі без їх розгляду та врахування.

Отже, допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до постановлення необґрунтованої ухвали як у частині відмови у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» про визнання грошових вимог, так і в частині закриття провадження у справі про неплатоспроможність. Наведене є підставою для скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 та ухвалення нового рішення з урахуванням результатів розгляду грошових вимог кредитора.

Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" задовольнити частково.

2. Скасувати ухвалу суду Господарського суду Івано - Франківської області від 16.06.2025 у справі №909/879/25. Прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" задовольнити частково.

3. Визнати грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" до боржника – ОСОБА_1 у розмірі 9 000, 00 грн, з яких: 6 000, 00 грн – тіло кредиту (друга черга вимог кредиторів) та 3 000, 00 грн – витрати на правничу допомогу (підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів).

4. Справу №909/879/25 повернути до суду Господарського суду Івано - Франківської області для продовження розгляду в процедурі неплатоспроможності фізичної особи ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК

Судді Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК