Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №907/303/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/303/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Прядко О.В., Рима Т.Я.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

Прокурор – Панькевич Р.В.

від Позивача 1 – не з`явився

від Позивача 2 – не з`явився

від Відповідача 1 – не з`явився

від Відповідача 2 – не з`явився

від Третьої особи - не з`явився

переглянувши справу №907/303/25

за позовом: Берегівської окружної прокуратури, Закарпатська область, м. Берегове, в інтересах держави в особі

Позивача 1: Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів

Позивача 2: Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород

до Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Індустрія», м. Київ

до Відповідача 2: Берегівської районної військової адміністрації Закарпатської області, м. Берегове

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів: Антимонопольний комітет України, м. Київ

про: визнання недійсним договору та стягнення коштів

за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури (вх. №01-05/2317/26 від 14.07.2026)

на Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.06.2026 (повний текст рішення складено 29.06.2026, суддя Сисин С.В.)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Керівник Берегівської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (Позивач 1) та Закарпатської обласної військової адміністрації (Позивач 2), звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Індустрія» (Відповідач 1) та Берегівської районної військової адміністрації Закарпатської області (Відповідач 2), в якому просив визнати недійсним Договір про надання послуг з капітального ремонту автомобільної дороги загального користування місцевого значення С 070110 (Попово – Шом – Каштаново) км 0+000 – 5+000 Закарпатської області від 13.09.2018 № 27 (далі – Договір), укладений між Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області (правопопередником Відповідача 2) та Відповідачем 1 за результатами відкритих торгів UA-2018-07-05-000186-с, та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Відповідача 1 на користь Відповідача 2 коштів у сумі 1 800 000,00 грн, а з Відповідача 2 одержаних ним за рішенням суду коштів у цій сумі – в дохід держави.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 № 229-р у справі № 145-26.13/10-22 встановлено вчинення Відповідачем 1 і ТОВ «Колтехтранс» порушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, за наслідками яких укладено Договір. На переконання прокурора, це є підставою для визнання Договору недійсним за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.06.2026 у справі № 907/303/25 (суддя Сисин С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладено на прокурора.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції визнав обґрунтованим представництво прокурором інтересів держави в особі обох позивачів, однак по суті спору дійшов висновку, що прокурором не доведено, що саме Договір (а не процедура проведення торгів) укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та не доведено наявності умислу сторін на такі протиправні наслідки. Суд керувався висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у Постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, за якими ч. 3 ст. 228 ЦК України, що передбачає наслідки конфіскаційного характеру, застосовується лише у виключних випадках – за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або дій, якими державі і суспільству завдано значних збитків, співставних із вартістю стягуваного, а саме по собі порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист економічної конкуренції для застосування цієї норми не є достатнім. Суд встановив, що Договір виконаний сторонами реально і в повному обсязі, доказів завищення ціни робіт чи неналежного їх виконання, а також доказів заподіяння державі майнової шкоди в матеріалах справи немає.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Закарпатська обласна прокуратура звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 14.07.2026, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідачів.

1.3. Процесуальні дії суду в апеляційному провадженні

Ухвалою від 20.07.2026 Суд залишив без руху апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури з підстав неподання апелянтом доказів сплати судового збору у повному розмірі.

Оскільки скаржник усунув недоліки скарги у встановлений Судом строк, ухвалою від 29.07.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 17.09.2025.

У судове засідання з`явився прокурор. Інші учасники справи не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Враховуючи наведене, положення ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а в матеріалах справи наявний достатній обсяг відомостей для перегляду оскарженого рішення в апеляційному порядку, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників сторін та третьої особи, належно повідомлених про розгляд справи.

У судовому засіданні 17.09.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Апелянт

В апеляційній скарзі прокуратура наводить такі доводи:

1) Рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України та порушенням ст. ст. 76– 79, 86, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

2) Скаржник обстоює широке розуміння поняття «інтереси держави» (з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, Конвенцію ООН проти корупції, Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, ч. 3 ст. 42 Конституції України) і вважає, що усунення конкуренції під час публічної закупівлі саме собою підриває ці інтереси, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність суперечності Договору інтересам держави є помилковим.

3) Посилається також на практику Верховного Суду, за якою для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій і застосування наслідків ч. 3 ст. 228 ЦК України не є обов`язковим доведення збитків чи наявності вироку суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 23.01.2020 у справі № 922/1539/19, від 05.12.2019 у справі № 910/3095/19, від 22.10.2024 у справі № 913/321/23, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20).

4) Також апелянт вказує на Ухвалу Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 907/7314/23, якою справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення або відступу від висновків, викладених, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, – як на підставу вважати застосовану судом першої інстанції практику нестабільною.

5) Заперечує проти висновку про конфіскаційний характер наслідків ч. 3 ст. 228 ЦК України та проти застосовності критеріїв Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 420/12471/22 та № 924/971/23, а також практику Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (справи № 6-1528цс15, № 461/5273/16, № 682/2889/16-ц, № 905/1250/18, № 922/2645/20, № 922/3322/20).

6) Заперечує скаржник також і проти сприйняття вироку суду як обов`язкової умови доведення умислу, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та від 16.04.2025 у справі № 924/971/23.

7) Заперечує проти тлумачення судом першої інстанції механізму спеціальної реституції за реченнями другим і третім ч. 3 ст. 228 ЦК України, вважаючи, що при наявності умислу лише в однієї сторони одержане нею підлягає поверненню іншій стороні договору, а одержане чи належне цій останній стороні – стягненню в дохід держави, незалежно від того, чи є одержане грошима, чи виконаними роботами.

2.2. Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

Відповідач 1 та Відповідач 2 відзиву на апеляційну скаргу не подали, як не подавали відзиву на позовну заяву і в суді першої інстанції.

Позивач 1 (Західний офіс Держаудитслужби) подав пояснення від 06.08.2026 в порядку ст. 42 ГПК України, в якому не заперечує по суті доводів апеляційної скарги щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, однак заперечує обґрунтованість власного залучення до участі у справі як позивача, посилаючись на те, що не проводив заходів державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі, а Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» не наділяє органи Держаудитслужби правом звертатися до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю поза межами проведених контрольних заходів. Додатково посилається на Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведених Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області відкритих торгів UA-2018-07-05-000186-с з очікуваною вартістю 12 742 582,00 грн, у яких взяли участь чотири учасники (ТОВ «Євробуд-Індустрія» з остаточною ціновою пропозицією 12 426 086,00 грн, ДП «Алькор» з пропозицією 12 550 000,00 грн, а також ТОВ «Колтехтранс» та ТОВ «Мего ЛТД», пропозиції яких відхилено як такі, що не відповідали вимогам тендерної документації), переможцем закупівлі визначено ТОВ «Євробуд-Індустрія», з яким 13.09.2018 укладено Договір № 27 на суму 12 426 386,00 грн.

Додатковими угодами № 1 від 30.07.2019 та № 2 від 27.12.2019 до Договору уточнено бюджетні зобов`язання та продовжено строк дії Договору; Додатковою угодою № 4 від 28.12.2020 дію Договору за взаємною згодою сторін припинено, з підтвердженням відсутності між сторонами будь-яких неврегульованих спорів.

Оплата за фактично виконані роботи згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 19.09.2018 та № 2 від 02.09.2019 склала 1 800 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 216 від 19.09.2018 та № 232 від 03.09.2019.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 № 229-р у справі № 145-26.13/10-22 встановлено, що ТОВ «Євробуд-Індустрія» і ТОВ «Колтехтранс» вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «капітального ремонту автомобільної дороги загального користування місцевого значення С 070110…» (ідентифікатор закупівлі UA-2018-07-05-000186-с) – позначеної в цьому рішенні як «Торги 17». За вказане порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 3 775 600,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі №910/16038/23 (набрала законної сили) підтверджено законність рішення Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 № 229-р. Цією постановою, зокрема, встановлено, що щодо Торгів 17 (закупівля, за результатами якої укладено спірний Договір) ТОВ «Євробуд-Індустрія» і ТОВ «Колтехтранс» протягом 2018-2019 років були пов`язані договірними відносинами (перерахування коштів за послуги та транспортні послуги на загальну суму 914 163,60 грн у 2018 році та 1 571 880,80 грн у 2019 році), що, за висновком Північного апеляційного господарського суду, свідчить про наявність господарських взаємовідносин, спільність економічних інтересів та відсутність конкуренції між цими суб`єктами господарювання. Ці обставини встановлені та відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують повторного доведення в цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

4.1. Межі перегляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга оскаржує рішення суду першої інстанції в повному обсязі та стосується відмови в задоволенні позовних вимог по суті спору. Нових доказів у розумінні ст. 269 ГПК України учасники справи не подали. Тому Суд переглядає рішення в межах доводів, наведених у пункті 2.1 цієї постанови.

Висновок суду першої інстанції про обґрунтованість представництва прокурором інтересів держави в особі обох позивачів жодною зі сторін в апеляційному порядку не оскаржений. Заперечення Позивача 1 проти власного статусу, викладене в Поясненні від 06.08.2026, не є апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в цій частині, а тому не є предметом перегляду Суду за відсутності підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України.

4.2. Щодо розмежування поняття «інтереси держави» як підстави представництва прокурора і як ознаки недійсності правочину

Довід апеляційної скарги про широке тлумачення поняття «інтереси держави» ґрунтується на практиці, яка стосується підстав представництва прокурором інтересів держави в суді (ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України). У цій частині суд першої інстанції з прокурором погодився і визнав наявність інтересу держави в бюджетній та закупівельній сферах достатньою підставою для представництва.

Водночас предметом спору є інша, самостійна юридична категорія – суперечність самого Договору інтересам держави і суспільства як підстава недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України. Для застосування цієї норми недостатньо встановити абстрактний інтерес держави у сфері публічних закупівель – необхідно довести, що саме оспорюваний правочин (а не процедура, за результатами якої його укладено) переслідував мету, яка завідомо суперечить цим інтересам, та наявність умислу сторони (сторін) на такі наслідки.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовували б установлені судом першої інстанції обставини реального виконання Договору та відсутності доведеної майнової шкоди державі. Цінова пропозиція ТОВ «Євробуд-Індустрія» була нижчою за пропозицію Державного підприємства «Алькор», однак сама ця обставина не є самостійним доказом відповідності ціни ринковому рівню; водночас доказів її завищення прокурор не подав. Довід апеляційної скарги про широке тлумачення «інтересів держави» цих обставин не спростовує і по суті стосується іншого питання, ніж те, на якому ґрунтується відмова в задоволенні позову.

4.3. Щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до порушень законодавства про захист економічної конкуренції

Посилання апелянта на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 2019– 2024 років у справах № 914/1507/23, № 910/8399/19, № 922/1539/19, № 910/3095/19, № 913/321/23 та № 904/5558/20 не спростовують висновку суду першої інстанції. Зазначені постанови ухвалено до формування Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду конкретизованого підходу щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, викладеного в Постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформульовано висновок, за яким ч. 3 ст. 228 ЦК України може застосовуватися лише у виключних випадках порушення інтересів держави і суспільства – за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або дій, якими державі і суспільству завдано значних збитків, співставних із вартістю стягуваного на користь держави; ця норма не може бути застосована лише у зв`язку з порушенням суб`єктом господарювання законодавства про захист економічної конкуренції.

Верховний Суд у Постанові від 19.08.2026 у справі № 913/318/23, розглядаючи касаційну скаргу прокурора у справі з подібними правовідносинами (визнання недійсними рішення тендерного комітету і договору про закупівлю, укладеного з учасником, якого визнано антимонопольним органом таким, що вчинив антиконкурентні узгоджені дії), прямо відхилив посилання на постанову від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та іншу практику 2019– 2024 років, вказавши, що «правова позиція зазнала змін та конкретизації із ухваленням постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23» (п. 86 постанови), і зазначив, що судові рішення, які застосовували інший підхід, ухвалені до внесення цих змін та конкретизації в судову практику, що зумовило застосування ними норм права, яке відповідало практиці, актуальній на момент їх ухвалення (п. 88 постанови). Верховний Суд також констатував, що після ухвалення постанови у справі № 922/3456/23 склався узгоджений і послідовний підхід Касаційного господарського суду при застосуванні ч. 3 ст. 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п. 50 постанови), застосований, зокрема, у постановах від 04.02.2026 у справі № 913/330/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, від 10.02.2026 у справі № 922/26/24, від 03.03.2026 у справах № 925/405/24 та № 908/2939/23, від 28.04.2026 у справі № 903/997/25, від 30.04.2026 у справі № 922/597/24, від 12.05.2026 у справі № 922/3045/24.

Суд бере до уваги, що встановлені у цій справі обставини – реальне і повне виконання Договору без зауважень щодо якості чи обсягу робіт, відсутність доказів завищення ціни та відсутність обвинувального вироку суду – є релевантно подібними до обставин, оцінених Верховним Судом у справі № 913/318/23 (п. 93 постанови). У тій справі цінова пропозиція переможця торгів також була нижчою за пропозицію учасника, щодо якого антиконкурентних дій не встановлено; водночас вирішальним є те, що прокурор не довів завищення ціни або іншої майнової шкоди державі. Суд першої інстанції правильно застосував до встановлених обставин висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у Постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

4.4. Щодо доводу апеляційної скарги про передачу питання застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Апелянт посилається на ухвалу Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 907/7314/23, якою нібито справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення чи відступу від висновків, викладених у постановах № 910/6654/24 та № 922/3456/23. Суд зазначає, що в цій частині апеляційна скарга містить неточність у номері справи: за матеріалами постанови Верховного Суду від 19.08.2026 у справі № 913/318/23 (п. п. 60– 63) йдеться про справу № 910/7314/23, передану на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Разом з тим сам факт передачі питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підтверджує доводу апелянта про нестабільність застосованої судом першої інстанції практики, а, навпаки, спростовує його: Ухвалою від 22.07.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 910/7314/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, вкотре підтвердивши усталеність практики щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України. Це друга така відмова Великої Палати Верховного Суду прийняти це питання до розгляду – раніше, Ухвалою від 08.04.2026, вона так само повернула справу № 910/20111/23, вказавши на відсутність суперечливих правових висновків суду касаційної інстанції у справах з подібними правовідносинами.

За таких обставин станом на час розгляду цієї апеляційної скарги питання застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, всупереч доводу апелянта, є стало вирішеним у судовій практиці Верховного Суду на користь підходу, застосованого судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

4.5. Щодо конфіскаційного характеру наслідків ч. 3 ст. 228 ЦК України та практики Європейського суду з прав людини

Довід апеляційної скарги про те, що Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 та постанови у справах № 420/12471/22 і № 924/971/23 не містять висновків про конфіскаційний характер наслідків ч. 3 ст. 228 ЦК України та підтверджують можливість застосування цієї статті до господарських правовідносин без вироку суду, не спростовує застосованого судом першої інстанції підходу.

Як зазначено Верховним Судом у Постанові від 19.08.2026 у справі № 913/318/23, викладені в постановах № 420/12471/22, № 924/971/23 та № 918/1043/21 висновки не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної ч. 3 ст. 228 ЦК України (п. 84 постанови).

Аналогічно необґрунтованими визнано й посилання на постанови у справах № 6-1528цс15, № 461/5273/16 та № 682/2889/16-ц, оскільки в жодній з них не міститься висновків щодо застосування саме ч. 3 ст. 228 ЦК України, а їх застосування ст. 228 ЦК України загалом не суперечить підходу, сформованому в постанові у справі № 922/3456/23 (п. 85 постанови у справі № 913/318/23).

4.6. Щодо необхідності доведення умислу без вироку суду

Довід апеляційної скарги про те, що обвинувальний вирок не є єдиним доказом умислу (з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та від 16.04.2025 у справі № 924/971/23), слушний, однак не спростовує рішення суду першої інстанції: останній визначив вирок суду і значні збитки держави як альтернативні, а не кумулятивні умови застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Відмова в позові ґрунтується не лише на відсутності вироку, а й, самостійно, на недоведеності прокурором значних збитків держави чи безпідставного збагачення Відповідача 1, співставних із сумою позову, – обставина, якої апелянт не спростовує і щодо якої не наводить жодних доказів (завищення ціни робіт, їх неналежного виконання тощо).

4.7. Щодо механізму спеціальної реституції

Довід апеляційної скарги щодо тлумачення механізму спеціальної реституції, передбаченого реченнями другим і третім ч. 3 ст. 228 ЦК України, стосується наслідків недійсності правочину і застосовний лише за умови встановлення самої підстави для визнання Договору недійсним. Оскільки суд першої інстанції, а за результатами цього перегляду і Суд, дійшли висновку про недоведеність такої підстави, необхідність оцінки цього доводу не виникає.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Жодне з наведених скаржником тверджень не переконало Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та повно з`ясував усі обставини, що мають значення для розгляду справи. Тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судові витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Залишити без змін Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.06.2026 у справі №907/303/25, а апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури – без задоволення.

2. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.