Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №909/512/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/512/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Бойко С.М., Бонк Т.Б.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

від Позивача – Дудник А.В.

від Відповідача – не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (вх. №01-05/2379/26 від 20.07.2026)

на Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2026 (повний текст ухвали складено 08.07.2026, суддя Кобецька С.М.) у справі №909/512/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПОСТУП»

до відповідача: Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області

про: визнання протиправними рішень та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог, заяв сторін та ухвали суду першої інстанції

У квітні 2026 року ТОВ «АГРО-ПОСТУП» ( далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі - Відповідач) про: визнання протиправними та скасування рішень сільської ради № 1097-44/2025 від 22.12.2025 та № 1197-45/2026 від 16.03.2026; визнання поновленим Договору оренди землі №10 від 26.04.2019, шляхом визнання укладеною Додаткової угоди № 1 від 27.02.2026 до Договору в редакції Позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.04.2019 між сторонами укладено Договір оренди землі № 10, відповідно до якого Відповідач передав Позивачу в строкове платне користування на сім років земельну ділянку площею 24,0788 га з кадастровим номером 2624081200:01:004:0003. У порядку, визначеному Законом України «Про оренду землі», Позивач повідомив Відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк, подавши відповідну заяву та проєкт додаткової угоди. Однак Відповідач оскаржуваними рішеннями припинив право оренди Позивача з 26.04.2026 та відмовив у продовженні Договору на новий строк.

У процесі розгляду справи ТОВ «АГРО-ПОСТУП» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 24,0788 га з кадастровим номером 2624081200:01:004:0003, а також шляхом заборони державним кадастровим реєстраторам вносити до Державного земельного кадастру відомості щодо поділу чи об`єднання цієї земельної ділянки, зміни її конфігурації, кадастрового номера або цільового призначення з урахуванням клопотання Позивача про уточнення вимог заяви.

Заяву обґрунтовано тим, що Позивач отримав із відкритих джерел інформацію про намір Відповідача здійснити поділ спірної земельної ділянки під час розгляду справи. Зокрема, відповідно до оприлюдненого в мережі Інтернет порядку денного на розгляд чергової сесії сільської ради було винесено питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу цієї ділянки. На думку Позивача, реалізація такого наміру унеможливить реальне поновлення його порушених прав та виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Позивач зазначив, що 27.04.2026 державний реєстратор уже вніс до Державного реєстру речових прав запис про припинення права оренди, а тому Відповідач як власник має можливість передати спірну земельну ділянку в користування третім особам до вирішення спору по суті.

Відповідач подав клопотання про застосування заходів зустрічного забезпечення, в якому просив у разі задоволення заяви Позивача зобов`язати останнього внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі 479 797,15 грн, що відповідає нормативній грошовій оцінці спірної земельної ділянки. Зазначав, що саме така сума є об`єктивним орієнтиром можливих майнових втрат Відповідача у зв`язку з обмеженням його можливостей розпоряджатись спірною земельною ділянкою, так як застосування заходів забезпечення позову унеможливить формування нових земельних ділянок та подальшу передачу прав користування ними на земельних торгах.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2026 задоволено заяву Позивача про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про зустрічне забезпечення. Суд заборонив органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2624081200:01:004:0003 площею 24,0788 га, а також заборонив державним кадастровим реєстраторам вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо поділу чи об`єднання, зміни конфігурації, кадастрового номера, цільового призначення чи об`єднання цієї земельної ділянки.

Ухвала суду в частині задоволення заяви про забезпечення позову мотивована тим, що у зв`язку з виключенням з Державного реєстру речових прав запису про право оренди Позивача земельна ділянка є юридично вільною від обтяжень, що створює об`єктивну можливість для Відповідача як власника передати її в користування третім особам до вирішення спору по суті. До того ж представник Відповідача у судовому засіданні підтвердив наміри сільської ради щодо поділу, зміни цільового призначення та подальшого продажу земельної ділянки, що свідчить про реальну загрозу зміни юридичного статусу та фізичних характеристик предмета спору, а отже утруднення або унеможливлення захисту прав Позивача у випадку задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні клопотання Відповідача про зустрічне забезпечення, суд виснував, що Відповідач не довів реальності, невідворотності та обґрунтованості збитків територіальної громади у розмірі нормативної грошової оцінки земельної ділянки (479 797,15 грн). Зазначив, що можливий продаж ділянки є гіпотетичною подією, яка потребує проведення земельних торгів з непередбачуваним результатом, а нормативна грошова оцінка є базою для обчислення податку чи орендної плати, а не гарантованою сумою доходу або розміром упущеної вигоди.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Переріслянська сільська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу в частині задоволення заяви Позивача та постановити нову ухвалу, якою повернути таку заяву як подану без додержання вимог ст.139 ГПК України. У разі, якщо Суд дійде висновку про можливість розгляду заяви по суті, просить постановити нову ухвалу, якою відмовити ТОВ «АГРО-ПОСТУП» у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі. Також просить скасувати ухвалу в частині відмови у задоволенні клопотання Відповідача про зустрічне забезпечення позову та постановити нову ухвалу, якою таке задоволити та зобов`язати Позивача внести на депозитний рахунок суду, визначений судом апеляційної інстанції, грошові кошти в розмірі 479 797,15 грн.

1.3. Процесуальні дії Суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 27.07.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Переріслянської сільської ради та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 17.09.2026.

Ухвалою від 01.09.2026 Суд задоволив клопотання представника Позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання з`явився представник Позивача (в режимі відеоконференції).

Відповідач не забезпечив участі уповноваженого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Враховуючи наведене, положення ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, в апеляційній скарзі Відповідачем заявлено клопотання про розгляд такої за відсутності його представника, а в матеріалах справи наявний достатній обсяг відомостей для перегляду оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представника Відповідача, належно повідомленого про розгляд справи.

У судовому засіданні 17.09.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

Переріслянська сільська рада у апеляційній скарзі зазначає:

- заява Позивача про забезпечення позову не відповідала вимогам п. 6 ч.1 ст.139 ГПК України через відсутність у ній пропозицій щодо зустрічного забезпечення і з огляду на ч. 7 ст. 140 ГПК України підлягала поверненню, а тому суд першої інстанції безпідставно розглянув її по суті;

- ризики, на які послався Позивач та які враховані судом, ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені доказами вчинення Відповідачем незворотних дій, які унеможливлять виконання рішення суду ( прийняття рішення про передачу ділянки третім особам, оголошення земельних торгів, державна реєстрація прав за третіми особами тощо). Рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою має підготовчий характер і саме по собі не є правовстановлюючим актом;

- застосовані заходи забезпечення позову є надмірними та неспівмірними, виходять за межі предмета спору, фактично створюють повний реєстраційний і кадастровий мораторій щодо земельної ділянки комунальної власності та можуть перешкодити проведенню публічних конкурсних процедур щодо земельної ділянки, що суперечить ч. 12 ст.137 ГПК України;

- забезпечення позову спрямоване на процесуальне закріплення фактичного користування земельною ділянкою після припинення договору, оскільки Позивач продовжує фактичне користування земельною ділянкою (обробіток ґрунту, посів сільськогосподарської культури) без чинного договору та без волі власника;

- суд дійшов взаємовиключних висновків, визнавши ризик зміни статусу земельної ділянки реальним для цілей забезпечення позову і водночас гіпотетичним для цілей вирішення питання про зустрічне забезпечення; помилково звів питання про зустрічне забезпечення до доведення точного розміру збитків, тоді як стаття 141 ГПК України передбачає забезпечення можливих збитків, а нормативна грошова оцінка земельної ділянки (479 797,15 грн) наведена як об`єктивний орієнтир можливих майнових втрат, а не як гарантована ціна продажу.

2.2. Позивач

ТОВ «АГРО-ПОСТУП» просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

За доводами Позивача:

- вже в процесі розгляду цієї справи судом, будучи обізнаним про наявність спору, Відповідач звернувся до державного реєстратора із заявою про виключення з Державного реєстру речових прав відомостей про право оренди Позивача за Договором та виніс на розгляд сесії сільської ради питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки комунальної власності. Представник Відповідача у судовому засіданні підтвердив наміри щодо поділу, зміни цільового призначення та подальшого продажу земельної ділянки. Такі дії свідчать про недобросовісну поведінку Відповідача, спрямовану на створення перешкод у виконанні можливого судового рішення;

- вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими Позивачем вимогами;

- відсутність у заяві про забезпечення позову пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали, що узгоджується з висловленою у постановах від 21.12.2020 у справі № 487/5726/19 та від 06.05.2026 у справі № 991/8752/25 позиції Верховного Суду.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

3.1. Щодо доводів апелянта про невідповідність заяви Позивача вимогам п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

За змістом ч. 7 ст. 140 ГПК України встановивши невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам ст. 139 ГПК України щодо її змісту та форми, суд повертає її заявникові, про що постановляє ухвалу.

У ч.6 ст. 140 ГПК України визначено, що в ухвалі про забезпечення позову суд серед іншого вирішує питання зустрічного забезпечення.

Водночас, ураховуючи приписи ч. 4 ст. 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Зазначене відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому в ст. 13 ГПК України.

Ураховуючи наведене Верховний Суд у постановах від 12.09.2022 у cправі №911/172/22 та від 29.02.2024 у cправі № 916/4053/23 виснував, що розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням ним п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.

У цій справі Відповідач реалізував своє право та подав клопотання щодо застосування заходів зустрічного забезпечення, а суд розглянув таке по суті. Тому відсутність у заяві Позивача пропозицій щодо зустрічного забезпечення не призвела до порушення процесуальних прав Відповідача та не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з поверненням заяви Позивача про забезпечення позову.

3.2. Щодо наявності підстав для забезпечення позову

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом статті 137 ГПК України позов забезпечується серед іншого забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд оцінює розумність, обґрунтованість і адекватність заявленого заходу; його зв`язок із предметом позову та здатність забезпечити ефективний захист; імовірність істотного ускладнення такого захисту в разі невжиття заходу; співмірність можливих негативних наслідків для сторін; а також недопущення безпідставного обмеження прав інших осіб. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22 та від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність такого забезпечення.

У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (див. постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 16.10.2019 у справі №904/2285/19).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

У Постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суд розглядає вказану заяву із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 ГПК України).

Застосування заходів забезпечення позову здійснюється судом із використанням процесуального розсуду, який має бути реалізований у межах ГПК України з урахуванням установлених обставин конкретної справи, принципів верховенства права, справедливості та ефективного захисту порушених прав та інтересів учасників судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13).

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Водночас, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі чи інших осіб.

За обставинами цієї справи ТОВ «АГРО-ПОСТУП» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень Переріслянської сільської ради від 22.12.2025 № 1097-44/2025 про припинення Позивачу права оренди земельної ділянки та від 16.03.2026 № 1197-45/2026 про відмову Позивачу у продовженні договору оренди, а також про визнання поновленим Договору оренди землі № 10 від 26.04.2019 на новий строк.

Однак, під час судового розгляду справи за заявою Відповідача до Державного реєстру речових прав внесено запис про припинення права оренди Позивача щодо спірної земельної ділянки.

Крім того, будучи обізнаним про судовий розгляд цього спору, Відповідач ініціював розгляд питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки комунальної власності. Як зазначив суд першої інстанції, у судовому засіданні представник Відповідача підтвердив наміри сільської ради щодо поділу, зміни цільового призначення та подальшого продажу спірної земельної ділянки. Вказані обставини Відповідачем не заперечуються.

Реалізація таких намірів може призвести до зміни юридичного статусу та характеристик спірної земельної ділянки, її передачі третім особам і припинення існування як окремого об`єкта оренди, що може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист та поновлення прав Позивача в межах цього провадження, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

З огляду на немайновий характер заявлених вимог у цій справі оцінюванню підлягає не загроза невиконання рішення в порядку примусового виконання, а достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав Позивача в межах цього провадження. Реалізація підтверджених намірів Відповідача щодо поділу, зміни цільового призначення та відчуження земельної ділянки може змінити її юридичний статус і характеристики, залучити третіх осіб та зумовити необхідність нових звернень до суду.

Апелянт також посилається на те, що суд першої інстанції не здійснив індивідуальної оцінки обставин саме цієї справи, вказавши в мотивувальній частині ухвали «договір № 9» замість Договору оренди землі № 10 від 26.04.2019 та «наміри Позивача» замість намірів Відповідача щодо поділу, зміни цільового призначення і продажу земельної ділянки. Суд визнає, що наведені посилання є технічними неточностями тексту ухвали. Разом з тим ці неточності не спростовують установлених судом першої інстанції обставин і не впливають на суть ухваленого рішення, оскільки намір Відповідача щодо спірної земельної ділянки підтверджений безпосередньо поясненнями його представника в судовому засіданні, а не оспорюваним фрагментом мотивування, а факт виключення з Державного реєстру речових прав запису саме про право оренди Позивача за Договором оренди землі № 10 від 26.04.2019 підтверджується матеріалами справи і сторонами не заперечується. Тому наведені описки самостійною підставою для скасування ухвали бути не можуть.

Доводи скаржника про те, що забезпечення позову спрямоване на процесуальне закріплення фактичного користування Позивачем спірною земельною ділянкою після припинення договірних відносин (обробіток ґрунту, посів сільськогосподарської культури) без волі власника, Суд відхиляє. Питання правомірності фактичного користування Позивачем земельною ділянкою після припинення права оренди є предметом розгляду спору по суті і не входить до предмета перевірки при вирішенні заяви про забезпечення позову. При цьому, як зазначено нижче (підпункт 3.3), Позивач протягом квітня-червня 2026 року продовжував сплачувати кошти за користування спірною земельною ділянкою, що не узгоджується з твердженням апелянта про безумовно самочинний характер такого користування і не спростовує наявності спору щодо права на подальше користування ділянкою, який підлягає вирішенню судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Заборона державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, а також заборона вносити до Державного земельного кадастру відомості щодо її поділу чи об`єднання, зміни конфігурації, кадастрового номера або цільового призначення безпосередньо пов`язані з предметом позову про поновлення права оренди цієї земельної ділянки. Вони спрямовані на збереження її юридичного статусу та індивідуалізуючих характеристик до вирішення справи по суті й не встановлюють заборон щодо дій, які не можуть вплинути на існування земельної ділянки як предмета спірного договору.

Водночас цей захід не вирішує спору по суті, має тимчасовий характер і не припиняє права власності територіальної громади на земельну ділянку. Матеріали справи не містять відомостей про набуті третіми особами права на спірну земельну ділянку, які зазнавали б обмеження внаслідок застосованих заходів. За встановлених обставин такі заходи забезпечують належний баланс інтересів сторін, тому покликання апелянта на їх неспівмірність Суд відхиляє.

Покликання скаржника на те, що застосовані судом заборони можуть втручатися у публічні конкурсні процедури всупереч частині 12 статті 137 ГПК України, Суд відхиляє. Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення про проведення земельних торгів або початку відповідної процедури, а тому застосовані заходи не можуть вважатися втручанням у процедуру, яка фактично проводиться.

Водночас, заборона вжиття заходів забезпечення позову, передбачена ч. 12 ст. 137 ГПК України, стосується випадків втручання у проведення публічних процедур, зокрема земельних торгів, за умови прийняття рішення про проведення торгів і початку процедури їх проведення. Тобто, обмеженню підлягають заходи забезпечення, які будь-яким чином можуть вплинути на торги, щодо проведення яких прийнято рішення. Однак, можливе проведення торгів у майбутньому, коли здійснюється лише попередній добір земельних ділянок, не може вважатися етапом проведення торгів на який поширюються положення ч. 12 ст. 137 ГПК України (див. Постанову Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 915/113/20)

Зважаючи на встановлені обставини в сукупності, Суд дійшов висновку, що застосовані заходи забезпечення позову відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності, безпосередньо пов`язані з предметом спору й забезпечують баланс інтересів сторін. Невжиття цих заходів могло б істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав Позивача в межах цього провадження.

3.3. Щодо клопотання Відповідача про зустрічне забезпечення позову

Згідно із ч. 1, 3 ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи та має бути співмірним із заходами забезпечення позову і розміром збитків.

Отже, застосування зустрічного забезпечення є правом, а не обов`язком суду, та залежить від доведення заявником обставин, які свідчать про ймовірність виникнення у нього збитків саме внаслідок застосованих заходів забезпечення позову, наявність причинного зв`язку між такими заходами і можливими втратами, а також обґрунтованість заявленого розміру зустрічного забезпечення.

Відповідач подав клопотання щодо застосування заходів зустрічного забезпечення шляхом зобов`язання Позивача внести на депозитний рахунок суду 479 797,15 грн, що відповідає нормативній грошовій оцінці спірної земельної ділянки. Покликався на те, саме така сума є об`єктивним орієнтиром можливих майнових втрат Відповідача у зв`язку з обмеженням його можливостей розпоряджатись спірною земельною ділянкою, так як застосування заходів забезпечення позову унеможливить формування нових земельних ділянок та подальшу передачу прав користування ними на земельних торгах, порушує баланс інтересів сторін.

Надавши оцінку вказаному клопотанню, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач не довів достатньо обґрунтованої ймовірності виникнення збитків саме у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову, причинного зв`язку між такими заходами та можливими втратами, а також співмірності заявленого розміру зустрічного забезпечення.

Можлива передача права користування земельними ділянками чи їх відчуження є подією, реалізація якої залежить від учинення Відповідачем низки подальших дій, зокрема прийняття відповідних рішень, формування земельних ділянок, підготовки та проведення земельних торгів. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що на момент вирішення питання про зустрічне забезпечення відповідна процедура продажу була розпочата, сформовано лот, визначено стартову ціну або вчинено інші підготовчі дії, які б підтверджували реальність одержання Відповідачем відповідного доходу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки не є гарантованою ціною її продажу та не підтверджує розміру доходу, який територіальна громада могла б отримати за результатами земельних торгів. Відповідач не навів обґрунтування, з яких підстав можливі збитки прирівнюються саме до розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та не надав розрахунку ймовірних втрат.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково звів питання зустрічного забезпечення до доведення остаточного й точного розміру збитків. Проте визначення у статті 141 ГПК України можливого характеру збитків не звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати їх імовірний розмір, реальність ризику виникнення та причинний зв`язок із застосованими заходами забезпечення позову. Інакше розмір зустрічного забезпечення ґрунтувався б виключно на припущеннях і не відповідав би вимозі співмірності, встановленій частиною третьою статті 141 ГПК України.

Ризик зміни предмета спору та ризик виникнення майнових збитків мають різний предмет доказування. Перший підтверджується вже вчиненою державною реєстрацією припинення права оренди та визнаними Відповідачем намірами щодо поділу, зміни цільового призначення і відчуження земельної ділянки. Другий потребує обґрунтування того, що саме застосована реєстраційна та кадастрова заборона з достатньою ймовірністю спричинить Відповідачу конкретні майнові втрати у заявленому розмірі. Тому встановлення реального ризику зміни юридичного статусу та характеристик земельної ділянки не доводить автоматично можливості виникнення збитків у розмірі її нормативної грошової оцінки.

Крім того, матеріали справи містять докази, що протягом квітня-червня 2026 року Позивач продовжував сплачувати кошти за користування спірною земельною ділянкою. Ця обставина сама по собі не підтверджує поновлення Договору та не вирішує спору по суті, однак має значення для оцінки доводів про можливі майнові втрати Відповідача в період дії заходів забезпечення.

Таким чином, Відповідач не довів достатньо обґрунтованої можливості виникнення у нього збитків внаслідок забезпечення позову, причинного зв`язку між застосованими заходами та заявленими втратами, а також співмірності запропонованого зустрічного забезпечення у розмірі 479 797,15 грн.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування зустрічного забезпечення позову.

4. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Жодне з наведених скаржником тверджень не переконало Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Суд визнає, що суд першої інстанції постановив Ухвалу з додержанням норм процесуального права, повним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для розгляду заяв про забезпечення та зустрічне забезпечення позову, а тому дійшов висновку про залишення оскаржуваної ухвали без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2026 у справі №909/512/26, а апеляційну скаргу Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області – без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.