Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №926/548/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 926/548/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою: Фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни,

на рішення:Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026 (суддя Проскурняк О.Г., повний текст рішення складено 29.06.2026),

у справі:№ 926/548/26,

за позовом:Чернівецької міської ради, м. Чернівці,

до відповідача:Фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни, с. Вікно, Чернівецька обл.,

про:стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 604 777,35 грн

Представники учасників справи: не з`явились.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Чернівецька міська рада (надалі позивач) звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни (надалі відповідач, апелянт) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 604 777, 35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 20 лютого 2019 року до 30 жовтня 2025 року, відповідач була власником нерухомого майна за адресою: м. Чернівці, вул. Петера Деманта (Декабристів), 22, яке розміщується на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008. Зокрема, у період з 09.10.2023 до 30.10.2025 відповідач фактично користувалася вказаною земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати за неї. Внаслідок цього відповідач безпідставно зберегла кошти, які мала сплатити на користь позивача за фактичне користування земельною ділянкою що, на думку позивача, є підставою для застосування положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 16.06.2026 у справі 926/548/26 позовні вимоги задоволив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не погодилася з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке рішення ухвалено з порушенням правил предметної юрисдикції.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив виключно з наявності у відповідача статусу фізичної особи - підприємця, не встановивши, чи виступала вона у спірних правовідносинах саме як суб`єкт господарювання та чи виник спір у зв`язку зі здійсненням нею господарської діяльності.

На думку апелянта, спір щодо стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди виник з цивільних, а не господарських правовідносин. Зазначає, що наявність у фізичної особи статусу ФОП сам по собі не свідчить про її участь як підприємця у всіх правовідносинах, а визначальним є характер конкретних спірних правовідносин. При цьому апелянт посилається на те, що належне їй нерухоме майно у м. Чернівці у спірний період не використовувалося у підприємницькій діяльності, а матеріали справи не містять доказів використання земельної ділянки з метою здійснення господарської діяльності чи існування між сторонами господарських відносин.

Також апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування цивільної та господарської юрисдикції у спорах за участю фізичних осіб - підприємців, відповідно до яких сам по собі наявність статусу ФОП не означає, що всі правовідносини за його участю є господарськими. Зазначає, що для визначення юрисдикції необхідно встановити використання земельної ділянки саме у господарській діяльності, тоді як у цій справі таких обставин не встановлено. Апелянт також вказує, що статус нерухомого майна як нежитлового не свідчить про його використання у господарській діяльності та не може сам по собі визначати юрисдикцію спору. У зв`язку з цим апелянт вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а порушення правил юрисдикції є підставою для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі.

З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та закрити провадження у справі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта. Зокрема зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо непідсудності спору господарському суду є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини пов`язані з використанням відповідачем нерухомого майна та земельної ділянки у господарській діяльності.

Вказує, що належне відповідачу нежитлове приміщення площею 202, 3 кв.м. розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008, яка належить до земель промисловості та має цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд підприємств, що, на думку позивача, свідчить про використання цього майна у підприємницькій діяльності

Також, Чернівецька міська рада посилається на судові рішення у справах № 926/4230/21 та № 926/2016/24, якими з ФОП Ковалюк К.Г. стягувалися на користь позивача безпідставно збережені кошти за користування тією самою земельною ділянкою за попередні періоди. Зазначає, що встановлені у цих справах обставини мають преюдиціальне значення для розгляду цієї справи.

За таких обставин, позивач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2026, справу № 926/548/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я. та Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни від 19.07.2026 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026 у справі № 926/548/26, призначено розгляд апеляційної скарги на 14.09.2026, витребувано в Господарського суду Чернівецької області матеріали справи № 926/548/26.

Представник позивача 04.08.2026 через підсистему Електронний суд подав відзив на апеляційну скаргу, в судове засідання 14.09.2026 не з`явився.

У судове засідання 14.09.2026 представник апелянта не з`явився, 14.09.2026 через підсистему Електронний суд подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає що наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України. Так, за змістом ч. 1 та п. 2 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання обгрунтовано його участю у іншому судовому процесі (справа № 718/1185/26), однак вказані причини неявки суд не може вважати поважними. Судом встановлено що судові засідання у справах призначені на різний час (у справі № 926/548/26 на 10.00 год, а у справі № 718/1185/26 на 14.00 год), що не позбавляло представника апелянта можливості прийняти участь в судовому засіданні у справі № 926/548/26 в режимі відеоконференції.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України цим та іншими законами.

Суб`єктами права власності на землі комунальної власності згідно з статтею 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування в оренду.

Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно із ст. 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування, а об`єктами оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.10.2023 № HB-7300433552023, земельна ділянка площею 0, 6121 га, з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008 належить Чернівецькій міській раді на праві комунальної власності. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку проведена 14 серпня 2008 року. Вид цільового призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних, і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Вказане свідчить про те, що земельна ділянка є сформованою, є об`єктом цивільних прав та відповідно є об`єктом плати за землю.

Згідно з ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватись в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 458796706, за Ковалюк Катериною Георгіївною було зареєстровано право власності на нерухоме майно (нежитлова будівля мазутопостачання) загальною площею 202, 3 кв.м., за адресою Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Декабристів, 22, у період із 20 лютого 2019 року по 31 жовтня 2025 року.

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0, 6121 га, з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що відповідач, не оформивши належним чином право користування земельною ділянкою на умовах оренди, фактично безоплатно користувалася нею у період з 09 жовтня 2023 року до 30 жовтня 2025 року.

На підтвердження даних доводів зазначає, що на адресу відповідача Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради було направлено лист від 07 квітня 2025 року № 24/01-08/3-07/525 про оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Крім того, працівниками Департаменту здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування без належних на те правових підстав у період з 09 жовтня 2023 року до 30 жовтня 2025 року земельною ділянкою, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно, про що повідомлено відповідача шляхом направлення на його адресу листа від 25.09.2025. Проте, на вказаний лист відповідач не відреагувала та не сплатила безпідставно збережені кошти на рахунок Чернівецької міської ради.

Колегія суддів, звертає увагу, що відповідно до ч. 4, 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших. Правило про преюдиціальність спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 року у справі № 907/375/25.

Апеляційним господарським судом встановлено, що у справі № 926/4230/21 постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задоволено, рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2022 у справі № 926/4230/21 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнуто з фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 409 649,38 грн за використання земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008 за період з 20.02.2019 до 23.04.2021.

Крім того, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.12.2024 у справі № 926/2016/24 задоволено позовні вимоги Чернівецької міської ради, стягнуто з фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти в сумі 567 460,86 грн. за використання земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008 за період з 24.04.2021 до 08.10.2023 роки.

Тобто, в даному випадку преюдиціальним є встановлений факт користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що потягнуло за собою фактичне безоплатне її використання.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає наступне.

Користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72 14.1.136 пункту 14. 1 статті 14 ПК України).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008 розташований об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлова будівля мазутопостачання площею 202, 3 кв. м, який належав на праві власності відповідачці.

Фізична особа - підприємець Ковалюк Катерина Георгіївна не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для неї, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14. 1. 72 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач в період з 09.10.2023 до 30.10.2025 фактично користувалася земельною ділянкою без оформлених правових підстав та без сплати орендної плати за землю.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати:

- фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;

- площу земельної ділянки;

- суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки)

- період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі (постанова Верховного Суду від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/20).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених ст. ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом та перевірено колегією суддів, відповідач, яка була власником об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі мазутопостачання, у спірний період з 09.10.2023 до 30.10.2025 користувалася земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування землею та не сплачуючи коштів за користування нею.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:27:002:0008, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату.

Так, при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 08.10.2024 у справі № 916/2498/22).

Крім того, чинним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

У пункті 7.19 вищенаведеної постанови передбачено, що витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначити дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство не містить обґрунтування щодо обов`язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. (п. 289.2 Податкового кодексу України).

Згідно з витягом із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 02.10.2023 № НВ - 7300410612023, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:27:002:0008 становила 8 783 573, 79 грн, станом на 2023 рік.

Нормативно-грошова оцінка за 2024 рік розрахована позивачем з урахуванням коефіцієнта індексації за 2024 рік, який становив 1, 12, а відтак нормативно - грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:27:002:0008 становила 9 399 036, 21 грн.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 19.09.2025 № НВ - 7300410612023, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:27:002:0008 станом на 2025 рік становила 10 526 920, 56 грн.

Відповідно до Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 № 715 ставка орендної плати становить 3 % від нормативно грошової оцінки для земель згідно категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки.

Позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів за формулою: розмір орендної плати за землю за один день х кількість днів.

Відповідно до вказаного розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю від 07.01.2026 за період з 09.10.2023 до 31.12.2023, з 01.01.2024 до 31.12.2024 та період з 01.01.2025 до 30.10.2025, сума безпідставно збережених відповідачкою коштів становить 604 777, 35 грн.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду та вважає вказаний розрахунок обґрунтованим та арифметично правильним.

Щодо тверджень апелянта про те, що розгляд вказаного спору не належить до юрисдикції господарського суду та має розглядатись за правилами цивільного судочинства, оскільки відповідачем у спірних правовідносинах є фізична особа, а не суб`єкт господарювання та її клопотання про закриття провадження у справі з вказаних підстав, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Приписами статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення.

Вирішення питання про юрисдикційність спору за участі фізичної особи - підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Ознаками господарського спору є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.

Як вже зазначалось, згідно із даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно на земельній ділянці за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Декабристів, 22, розміщено об`єкт нерухомості, а саме - нежитлова будівля мазутопостачання, який на праві власності належить відповідачці. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 7310136600:27:002:0008, яка розміщена вул. Петера Деманта (Декабристів), 22 у м. Чернівці, вбачається, що вона є землею промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид цільового призначення: 11.02 – для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, а отже їх використання призначене для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з частиною першою статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця.

Однак наявність реєстрації права власності за фізичною особою не є безумовною підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, якщо спірні правовідносини виникли щодо використання цього майна в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, фізична особа, яка має статус ФОП та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах.

Оскільки в період заявлених позовних вимог відповідач не припинила підприємницьку діяльність, не ініціювала зміну цільового призначення земельної ділянки, на якій розташований належний їй об`єкт нерухомості, враховуючи також основний вид діяльності відповідача, а за відсутності доказів використання належної їй нежитлової будівлі та земельної ділянки, на якій вона розташована, в інших, аніж підприємницька діяльність, цілях, зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про те, що спір виник щодо майна, яке належить їй на праві приватної власності та не використовується у підприємницькій діяльності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 926/1270/25.

Враховуючи вказані норми права, правові позиції Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини та оцінивши надані позивачем розрахунки безпідставно збережених коштів, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідачки на користь Чернівецької міської ради 604 777,35 грн безпідставно збережених коштів у формі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 09.10. 2023 до 30.10. 2025 року.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що апелянт в апеляційній скарзі не навела інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецькоїї області від 15.06.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фізичної особи - підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни від 20.07.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026 у справі № 926/548/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.