Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №907/1109/24 (907/181/26) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1109/24 (907/181/26)

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Хом`як Х.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності “БУДБЕТОНСЕРВІС” від 22.06.2026 (вх. №01-05/2024/26 від 23.06.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 (повний текст складено 02.06.2026, суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі №907/1109/24 (907/181/26)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл.,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДБЕТОНСЕРВІС”, м. Київ

про стягнення 129 879,75 грн.

у межах справи №907/1109/24

за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород, (ідентифікаційний код: 44106694)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036)

про банкрутство

за участю представників:

від апелянта (відповідача): адвокат Корнієнко О.А. (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів)

від позивача: арбітражний керуючий Огулькова А.М. (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів)

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/181/26) позов задоволено повністю; стягнуто з ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” на користь ТзОВ “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” суму 129 879,75 грн заборгованості; стягнуто з ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” в дохід Державного бюджету України суму 2 662,40 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі № 907/1109/24 (907/181/26) скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" до ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” залишити без задоволення.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 14.08.2026, призначено розгляд справи на 19.08.2026.

14.08.2026 ліквідатор позивача подала відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/6802/26), в якому просить залишити оскаржене рішення без задоволення.

19.08.2026 відповідач подав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. №01-04/6919/26).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 відкладено розгляду справи на 09.09.2026.

В судовому засіданні 09.09.2026 представниця апелянта, яка брала участь в засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, заявила усне клопотання про дослідження судом апеляційної інстанції доказів, а саме відповідей на адвокатські запити, які представниця має намір подати шляхом надсилання через електронні засоби комунікації.

Ліквідатор позивача проти задоволення заявленого клопотання заперечила.

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні заявленого усно клопотання представниці апелянта про дослідження доказів, які заявниця має намір подати суду, з огляду на таке.

Відповідно до вимог п.6 ч. ст.258 ГПК України нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції мають бути зазначені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.9 ст.42 ГПК України якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.

Відповідно до ч.6 ст.42 ГПК України процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч.10 ст.80 ГПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Відповідно до ч.9 ст.80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи наведені процесуальні норми, апелянт мав обов`язок зазначити в апеляційній скарзі про необхідність дослідження нових доказів, навести причини неподання таких доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, та подати апеляційному суду такі докази через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему, зокрема, через засоби підсистеми «Електронний суд» заздалегідь до судового засідання разом із доказами надсилання копій поданих доказів позивачу.

Натомість, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань щодо необхідності дослідження доказів, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, у скарзі не повідомлено суд про те, що апелянт має намір подати нові докази під час апеляційного провадження.

Відповідно до ч.4 ст.80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Проте, впродовж апеляційного провадження, яке розпочалось з 27.07.2026, до судового засідання 09.09.2026, апелянт не повідомляв суд про те, що існують об`єктивні причини, які перешкоджали поданню доказів одночасно з апеляційною скаргою.

Відтак у задоволенні усно заявленого клопотання представниці апелянта, висловленого в судовому засіданні 09.09.2026, про необхідність дослідження доказів, які представниця апелянта має намір подати суду шляхом надсилання засобами електронної комунікації, слід відмовити.

Також в судовому засіданні представниця апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, надала пояснення щодо викладених у скарзі доводів та фактичних обставин спору, просила оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ліквідатор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, надала пояснення щодо фактичних обставин спору, просила залишити оскаржене рішення без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

В провадженні Господарського суду Закарпатській області перебуває справа №907/1109/24 про банкрутство до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008".

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 у справі №901/1109/24 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" призначено арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013).

16.02.2026 ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДБЕТОНСЕРВІС” про стягнення коштів в розмірі 129 879,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за інформацією, отриманою ліквідатором із податкового кабінету боржника було встановлено, що ТзОВ “Транспортна компанія Перевізник 2008” з листопада 2020 року до січня 2021 року надало транспортні послуги відповідачу на загальну суму 486 870, 00 грн., що підтверджується податковими накладними: № 65 від 04.12.2020 на суму 154 700,00 грн, № 77 від 27.11.2020 на суму 67 820,00 грн, № 166 від 30.11.2020 на суму 114 200,00 грн, № 64 від 25.01.2021 на суму 150 150,00 грн.

Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ “Приватбанк” показав, що ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” за надані послуги сплатило лише 356 990,25 грн.

У зв`язку із цим, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 129 879, 75 грн.

02.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №02-12-25/16/02-05 про погашення цієї заборгованості, проте поштове відправлення було повернуто адресанту. Оскільки відповідь на вказану вимогу-претензію ліквідатор відповідно не отримала, так само як і не виконано зобов`язання з погашення заборгованості, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 129 879, 75 грн вартості наданих послуг.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції правом подання відзиву на позов не скористався.

Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 26.02.2026 про відкриття провадження у справі було надіслано на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, однак поштове відправлення повернулось на адресу суду.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності, з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, підтверджують обставини вчинення господарських операцій між сторонами на суму 486 870, 00 грн та обставини оплати відповідачем отриманих послуг лише частково на суму 356 990,25 грн.,

Відповідачем станом на дату розгляду справи не надано до матеріалів справи доказів відсутності договірних відносин з позивачем, сплати позивачу повної вартості отриманих послуг на суму 486 870, 00 грн, а також не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", суми 129 879, 75 грн основного боргу.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, апелянт покликається на такі доводи:

- задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання транспортних послуг, а факт їх надання підтверджується податковими накладними та банківськими документами про здійснення часткової оплати, однак такий висновок є передчасним та не ґрунтується на належних і допустимих доказах;

- позивач заявив вимогу про стягнення вартості транспортних послуг, отже саме на позивача відповідно до статті 74 ГПК України покладався обов`язок довести факт надання таких послуг, їх обсяг, вартість, а також настання обов`язку відповідача здійснити оплату;

- з матеріалів справи, а саме з акту звірки взаєморозрахунків від 14.10.2025 д № 6 до позовної заяви) за період листопад 2020 – жовтень 2025 випливає, що дійсно між сторонами були наявні господарські відносини, станом на дату складання акту обліковується заборгованість відповідача на суму 129 879,75 грн., проте такий акт відповідачем не підписаний та не направлявся останньому для узгодження з 2021 року;

- апелянт не погоджується із сумою, зазначеною у податковій накладній № 64 від 25.01.2021, а саме 150 150,00 грн.; транспортні послуги дійсно надавалися у той період, однак вартість фактично наданих послуг становила 20 270,25 грн., які були сплачені 11.02.2021 відповідачем у повному обсязі відповідно до виставленого самим позивачем рахунку № 20 від 25.01.2021;

- відповідач вчиняв дії з метою підписання актів виконаних робіт та здійснення корегування суми, зазначеної у податковій накладній № 64, проте зв`язок з позивачем був втрачений, це підтверджується також актом від 14.10.2025, з якого випливає, що ніяких взаємодій між сторонами з 11.02.2021 не було;

- з 2021 року до моменту звернення до суду позивач не направляв відповідачу претензій щодо наявності заборгованості у сумі 129 879,75 грн., вимог про її погашення, актів звірки взаєморозрахунків для підписання або інших документів, які б свідчили про наявність спору щодо неоплаченої частини вартості послуг;

- відсутні докази того, що позивач після реєстрації податкової накладної вчиняв будь-які дії щодо оформлення первинних документів за результатами виконання робіт чи намагався забезпечити їх підписання сторонами, при цьому саме позивач як сторона, яка стверджує про надання послуг на певну суму, відповідно до принципу змагальності та правил розподілу тягаря доказування, зобов`язаний довести обсяг та вартість фактично наданих послуг належними і допустимими доказами;

- реєстрація податкової накладної не може підміняти первинні документи бухгалтерського обліку та не є безумовним доказом надання послуг у відповідному обсязі, так само відображення податкового кредиту не звільняє позивача від обов`язку довести факт та обсяг виконання господарської операції;

- суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення, детально навів положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, а також правові висновки Верховного Суду щодо необхідності підтвердження господарських операцій належними первинними документами, проте не встановив наявності жодного первинного документа, який би підтверджував безпосередньо факт надання спірних транспортних послуг;

- у рішенні відсутні посилання на договір перевезення, акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), товарно-транспортні накладні, заявки на перевезення, маршрутні листи або інші первинні документи, які б містили відомості про конкретні перевезення, їх обсяг, маршрут, дату виконання та прийняття відповідачем, натомість як докази надання послуг судом були використані лише податкові накладні та банківські виписки про здійснення окремих платежі;

- податкова накладна не є первинним документом бухгалтерського обліку, який підтверджує факт виконання конкретного перевезення, його обсяг та прийняття замовником, а банківська виписка лише підтверджує факт руху коштів, але не підтверджує зміст господарської операції, за яку здійснювалася оплата;

- між наведеними судом правовими висновками та фактичними висновками у справі існує очевидна суперечність, визнавши необхідність підтвердження господарської операції належними первинними документами, суд задовольнив позов за відсутності таких документів у матеріалах справи;

- суд першої інстанції фактично поклав на відповідача обов`язок спростовувати обсяг послуг, визначений позивачем в односторонньому порядку, тоді як саме позивач повинен був довести належними доказами факт надання послуг на суму 150150,00 грн., за відсутності таких доказів висновок суду про існування заборгованості є передчасним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи;

- суд поклав в основу рішення лише припущення про існування заборгованості, не встановивши належними доказами факт та обсяг надання транспортних послуг.

Також відповідач в апеляційній скарзі просить застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності та зазначає, що відповідна заява не була подана під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки відповідач фактично не брав участі у розгляді справи та не подавав процесуальних документів у зв`язку з неотриманням копії позовної заяви та ухвали про відкриття провадження, а також у зв`язку з відсутністю зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі електронний суд (до 18.06.2026).

Після отримання інформації про існування судового рішення відповідач уперше отримав можливість реалізувати своє право на захист та заявити про сплив позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:

- апеляційна скарга не містить жодних належних доказів на підтвердження того, що вартість транспортних послуг, наданих позивачем у січні 2021 року, становила не 150 150,00 грн, як відображено у податковій накладній № 64 від 25.01.2021, а лише 20 270,25 грн. та побудована на поясненнях, які прямо суперечать власній господарській та податковій поведінці відповідача у спірних правовідносинах;

- з апеляційної скарги випливає, що апелянт не заперечує факту надання та оплати транспортних послуг за такими господарськими операціями: транспортні послуги згідно податкової накладної № 77 від 27.11.2020 на суму 67 820,00 грн; транспортні послуги згідно податкової накладної № 166 від 30.11.2020 на суму 114 200,00 грн; транспортні послуги згідно податкової накладної № 65 від 04.12.2020 на суму 154 700,00 грн., та не заперечує здійснення ним на користь позивача платежів за транспортні послуги: 30.11.2020 — 67 820,00 грн; 15.12.2020 — 114 200,00 грн; 23.12.2020 — 20 884,50 грн; 04.02.2021 — 133 815,50 грн;

- загальна сума зазначених платежів становить 336 720,00 грн, що повністю відповідає загальній вартості транспортних послуг за податковими накладними № 77 № 166 та № 65: 67 820,00 грн + 114 200,00 грн + 154 700,00 грн = 336 720,00 грн., отже, фактично апелянт не оспорює ані існування господарських відносин між сторонами, ані реальність надання транспортних послуг у листопаді — грудні 2020 року, ані проведення розрахунків за ними;

- спір в апеляційному провадженні стосується виключно однієї господарської операції — надання транспортних послуг за податковою накладною № 64 від 25.01.2021 на загальну суму 150 150,00 грн., при цьому і щодо цієї господарської операції апелянт не заперечує самого факту надання позивачем транспортних послуг, навпаки, в апеляційній скарзі прямо зазначено, що транспортні послуги дійсно надавалися у той період;

- між сторонами фактично відсутній спір щодо самого існування господарської операції за податковою накладною № 64 від 25.01.2021, спірним є лише обсяг та вартість отриманих транспортних послуг;

- апелянт стверджує, що фактична вартість послуг становила лише 20 270,25 грн, які, за його твердженням, були сплачені 11.02.2021, таким чином, навіть за версією самого апелянта, господарська операція за податковою накладною № 64 реально відбулася, а ТзОВ «БУДБЕТОНСЕРВІС» здійснило частковий платіж за транспортні послуги;

- суду не потрібно встановлювати, чи існували між сторонами договірні відносини взагалі, чи надавалися транспортні послуги у відповідний період, чи здійснював відповідач платежі на користь позивача, адже усі ці обставини фактично визнаються самим апелянтом;

- єдиним спірним питанням є те, чи відповідає дійсності нова версія апелянта про те, що вартість послуг за податковою накладною № 64 становила лише 20 270,25 грн, а не 150 150,00 грн., і така версія не підтверджується жодним належним доказом та прямо суперечить власній податковій поведінці відповідача, який відобразив у податковій декларації господарську операцію за податковою накладною № 64 у повному обсязі та сформував відповідний податковий кредит;

- твердження відповідача про вчинення ним дій, спрямованих на коригування податкової накладної № 64, не підтверджено жодним доказом;

- незрозуміло, яким чином односторонній документ позивача, який апелянт одночасно відмовляється визнавати доказом заборгованості, повинен перетворитися на доказ вчинення самим апелянтом якихось дій у 2021 році;

- акт від 14.10.2025 може свідчити про стан взаєморозрахунків, відображений у бухгалтерському обліку позивача на дату його складення, однак жодним чином не підтверджує вчинення відповідачем дій щодо коригування податкової накладної № 64;

- твердження апелянта про те, що зв`язок з позивачем був втрачений, не є доказом ані вчинення відповідачем відповідних дій, ані неможливості їх вчинення, адже ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» упродовж усього відповідного періоду залишалося зареєстрованою юридичною особою, відповідач не надав жодного доказу направлення будь-якого документа за зареєстрованим місцезнаходженням позивача та його повернення, невручення чи відмови в отриманні;

- апелянт не спростував ключової обставини, встановленої в рішенні суду першої інстанції: він сам відобразив спірну господарську операцію у власному податковому обліку;

- ключовим для вирішення цього спору є те, що відповідач не просто отримав податкову накладну № 64 від 25.01.2021, він скористався нею у власному податковому обліку та сформував на її підставі податковий кредит;

- суд першої інстанції встановив, що ДПС України на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області надала податкову декларацію відповідача з ПДВ разом із додатком 5 до неї, якою підтверджено відображення господарських операцій із ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» у податковому обліку самого відповідача;

- якщо фактична вартість отриманих від позивача транспортних послуг справді становила лише 20 270,25 грн, як тепер стверджує апелянт, відповідач мав відобразити у власному податковому обліку господарську операцію саме у фактичному обсязі, натомість він цього не зробив; відповідач задекларував господарську операцію у тому обсязі, який відповідав зареєстрованим позивачем податковим накладним, та скористався відповідною сумою ПДВ для формування власного податкового кредиту;

- апелянт фактично пропонує суду апеляційної інстанції одночасно прийняти дві взаємовиключні версії: для цілей оподаткування — відповідач придбав у позивача транспортні послуги у повному обсязі, зазначеному у податковій накладній № 64; для цілей виконання цивільного зобов`язання та розрахунку з позивачем — тих самих послуг у відповідному обсязі він нібито не отримував; така позиція не може бути визнана послідовною, добросовісною та розумною;

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 сформулювала принциповий для цієї справи висновок: податкові накладні, отримані з ЄРПН, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та спричиняють відповідні правові наслідки; підставою ж для виникнення права на податковий кредит є реальне здійснення операції;

- у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 зазначено, що якщо сторона заперечує господарську операцію, але водночас формує податковий кредит за цією операцією і не пояснює правової підстави такої своєї поведінки, така поведінка не є добросовісною та розумною; податкова накладна за таких обставин може бути допустимим доказом прийняття товару/послуги на визначену суму, якщо покупець учинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за відповідною операцією; саме цей підхід правильно застосував суд першої інстанції;

- твердження апеляційної скарги про те, що суд нібито визнав податкову накладну самодостатнім і безумовним доказом надання послуг, не відповідає змісту оскаржуваного рішення, адже суд оцінював не лише сам факт складення позивачем податкових накладних, а сукупність взаємопов`язаних юридично значимих дій обох сторін, а саме: складення та реєстрацію позивачем податкових накладних; відображення відповідачем відповідних господарських операцій у власній податковій звітності; формування відповідачем податкового кредиту; здійснення відповідачем часткової оплати транспортних послуг; відсутність будь-якого коригування відповідачем власної податкової звітності; відсутність доказів заперечення відповідачем проти обсягу господарської операції у 2021 році;

- суд першої інстанції окремо встановив, що у разі помилкового включення відповідної суми до податкового кредиту відповідач мав можливість подати уточнюючий розрахунок, однак цього не зробив;

- якщо відповідач справді з 2021 року вважав, що податкова накладна № 64 містить завищену майже у 7,5 раза вартість отриманих послуг, логічним та добросовісним продовженням такої позиції мало бути приведення власного податкового обліку у відповідність до тієї господарської операції, яка, за його твердженням, відбулася реально, натомість протягом усього цього часу господарська та податкова поведінка відповідача відповідала саме версії позивача, і лише після стягнення з нього судовим рішенням 129 879,75 грн відповідач уперше заявив, що реальний обсяг господарської операції нібито був іншим

- апеляційна скарга не спростовує висновків суду першої інстанції, а фактично пропонує суду надати перевагу новим поясненням сторони над її власними юридично значимими діями, вчиненими безпосередньо під час господарської операції;

- апелянт стверджує, що сума 20 270,25 грн була сплачена ним 11.02.2021 відповідно до виставленого самим позивачем рахунку № 20 від 25.01.2021, однак самого рахунку № 20 від 25.01.2021 до апеляційної скарги не додано, тобто відповідач фактично пропонує суду апеляційної інстанції встановити зміст документа, якого він суду не надав;

- власна процесуальна бездіяльність сторони не перетворює апеляційне провадження на новий розгляд справи, у якому сторона може вперше формувати доказову базу на власний розсуд;

- апелянт заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності, посилаючись на те, що транспортні послуги надавалися у січні 2021 року, а позов подано у лютому 2026 року, однак такий розрахунок не враховує спеціальне законодавче регулювання перебігу позовної давності у період карантину COVID-19 та воєнного стану, внаслідок якого за найбільш сприятливого для відповідача підходу строк позовної давності за вимогою, право на яку виникло у січні — лютому 2021 року, на момент звернення аозивача до суду 16.02.2026 не сплив;

- ліквідатор ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» листом вих. № 14-10-25/5/02-05 від 14.10.2025 направила Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДБЕТОНСЕРВІС» запит арбітражного керуючого в порядку ст. 12-1 КУзПБ про надання усіх наявних у сторони господарської операції первинних документів, цей запит було отримано відповідачем, докази чого містяться в матеріалах справи, тобто, щонайменше з 23.10.2025 відповідачу було відомо про наявність запитань щодо взаємовідносин з ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008», проте, це не спонукало відповідача зареєструвати електронний кабінет; у суді першої інстанції відповідач не подав відзиву на позов, не надав жодного доказу на спростування заявленої заборгованості та взагалі не сформував позиції щодо предмета спору;

- права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі не направлення йому позивачем паперової копії позовної заяви при поданні позову з використанням підсистеми «Електронний суд», відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету.

У додаткових поясненнях у справі, апелянт просить врахувати, що предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з ТзОВ «Будбетонсервіс» 129 879,75 грн. нібито наявної заборгованості за транспортні послуги. Отже, для задоволення позову позивач повинен довести не лише факт існування господарських відносин між сторонами та факт надання транспортних послуг, а й: конкретний розмір погодженої сторонами вартості послуг; обсяг фактично виконаного відповідачем грошового зобов`язання; суму проведених розрахунків; розмір залишку невиконаного зобов`язання; існування такого залишку саме у розмірі 129 879,75 грн. станом на момент звернення до суду.

Натомість значна частина доводів позову та відзиву на апеляційну скаргу зводиться до того, що ТзОВ «Будбетонсервіс» отримало податкові накладні, відобразило відповідні суми у податковому кредиті та не здійснило їх коригування. Таким чином, позивач фактично пропонує суду зробити висновок про існування господарської заборгованості на підставі обставин податкового обліку відповідача.

Правильність формування відповідачем податкового кредиту та виконання ним обов`язків платника ПДВ є питаннями податкових правовідносин і не встановлюють автоматично наявності грошової заборгованості перед контрагентом. Якщо контролюючий орган вважає, що платником податків неправильно сформовано податковий кредит, не здійснено необхідного коригування або допущено інше порушення податкового законодавства, відповідні питання вирішуються у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Натомість у цій справі потрібно встановити, чи існує у ТОВ «Будбетонсервіс» невиконане господарське зобов`язання перед ТзОВ «Транспортна компанія перевізник та який його дійсний розмір. Інакше суд фактично виходитиме з презумпції існування боргу, яка ґрунтується лише на сумі податкових накладних.

В постанові від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 Верховний Суд наголосив, що на позивача покладається тягар доведення наявності заборгованості, а належне дослідження доказів та встановлення дійсності заборгованості має першочергове значення.

Відсутність доказів на підтвердження заперечень відповідача не замінює доказів, які повинен надати позивач на підтвердження своїх вимог.

У цій справі, однак, позивачем не надано належних доказів, які б дозволяли встановити саме розмір невиконаного грошового зобов`язання відповідача.

Податкова накладна може мати доказове значення щодо існування господарської операції. Так, зокрема, ТзОВ «Будбетонсервіс» не заперечує самого факту отримання транспортних послуг.

Однак хоча податкові накладні містять вартісні показники відповідних операцій для цілей оподаткування, вони не містять жодних відомостей про стан взаєморозрахунків між сторонами.

Зокрема, з них неможливо встановити: яку суму відповідач фактично сплатив; коли саме здійснювалася оплата; яким способом здійснювалися розрахунки; які саме платежі відносилися до конкретної операції; чи здійснювалися інші форми розрахунків; який залишок зобов`язання існував після здійснення платежів; чи визнавав відповідач будь-яку суму заборгованості.

Таким чином, податкова накладна не може бути доказом існування боргу.

Сам факт ненадання відповіді на запит ліквідатора у жовтні 2025 року про надання копій первинних документів щодо спірних господарських операцій не може розглядатися як визнання відповідачем наявності заборгованості або підтвердження правильності розрахунку позивача.

На момент отримання запиту у відповідача були відсутні первинні документи за господарськими операціями, що мали місце у 2020– 2021 роках, які дозволяли б належним чином перевірити наведені ліквідатором відомості щодо обсягів наданих послуг, їх вартості та проведених розрахунків.

Відповідно до абзацу першого пункту 44.3. статті 44 ПК України (у редакції станом на 01.01.2021) платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. Тобто строк зберігання документів сплив у 2023-2024 рр.

За таких обставин відповідач не мав об`єктивної можливості ані підтвердити, ані спростувати наведені у вимозі розрахунки, оскільки для цього необхідним було зіставлення відповідних даних із первинними документами, яких у відповідача на той момент уже не було.

Аналогічною є ситуація з актом звірки взаєморозрахунків, складеним позивачем. Додатково відповідач звертає увагу, що претензія позивача, направлена у грудні 2025 року, не була отримана ТОВ «Будбетонсервіс», оскільки керівник підприємства перебував у відпустці у період з 06.12.2025 по 05.01.2026 (копія наказу надається).

Інших уповноважених осіб, які б могли отримати претензію, підприємство не має.

У зв`язку з тим, що у встановлений поштовим оператором строк відправлення не було отримано, воно було повернуто відправнику.

Відтак відсутність відповіді на зазначену претензію не може розглядатися як її визнання, погодження з наведеним у ній розрахунком або підтвердження існування заборгованості.

Спірні господарські правовідносини виникли у 2020– 2021 роках, тоді як претензія щодо нібито існуючої заборгованості була пред`явлена позивачем лише наприкінці 2025 року перед поданням позову у 2026 році. За таких обставин встановлення дійсного стану взаєморозрахунків між сторонами не може ґрунтуватися виключно на податкових накладних, складених у момент здійснення господарських операцій, та на відомостях про окремі безготівкові платежі, здійснені відповідачем. Як уже зазначалося відповідачем в апеляційній скарзі, за останньою господарською операцією між сторонами відповідачем було здійснено безготівкову оплату у розмірі 20 270,25 грн. згідно з рахунком, виставленим самим позивачем. Рахунок, на підставі якого здійснювалася оплата, на сьогодні у відповідача не зберігся, однак факт здійснення відповідного платежу підтверджується наявною у відповідача платіжною інструкцією № 491 (копія надається), у якій зазначено відповідне призначення платежу.

При цьому зазначена господарська операція була останньою операцією між сторонами. У березні 2021 року у позивача відбулися зміна власника та зміна найменування (відомості з ЄДР надаються), після чого подальша господарська співпраця між сторонами припинилася, а фактичний зв`язок між підприємствами був втрачений.

Відтак обставини, пов`язані з останньою господарською операцією, необхідно оцінювати з урахуванням того, що відповідач здійснив оплату саме на суму, визначену у виставленому позивачем рахунку, а після цього господарські відносини між сторонами фактично припинилися. Жодних вимог щодо доплати будь-якої іншої суми позивач протягом наступних років відповідачу не пред`являв.

Якщо позивач дійсно вважав, що за результатами господарських операцій 2020– 2021 років за відповідачем залишився борг у конкретно визначеному розмірі, логічним було б очікувати наявності хоча б певних документальних слідів такого спору: вимог про оплату, претензій, листування, актів звірки, підписаних сторонами, або інших доказів, які б свідчили про те, що відповідач був повідомлений про наявність та розмір такого боргу. Натомість таких доказів позивачем не надано.

До вказаних пояснень додано копії наказу ТзОВ «Будбетонсервіс» від 05.12.2025та платіжного доручення №491 від 11.02.2021 на суму 20 270,25 грн., однак апеляційний суд не бере такі докази до уваги, оскільки у додаткових поясненнях скаржник не порушує питання поновлення строку для їх подання.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

З документів, доданих до позовної заяви, встановлено такі обставини:

Головне управління ДПС у Закарпатській області у відповідь на запит арбітражного керуючого Анни Огулькової листом №4588/6/07-16-12-02-10 від 14.03.2025 надало інформацію про рахунки у банках та фінансових установах, надану платником податків або банківськими установами щодо Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія Перевізник 2008” станом на 13.03.2025, а саме товариства мало відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) до 04.12.202, та в АТ КБ “ПриватБанк” з 16.09.2020 до березня 2021 року.

В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ “Приватбанк” було отримано виписки про рух коштів на рахунках ТзОВ “Транспортна компанія Перевізник 2008”, а також отримано доступ до податкового кабінету.

Згідно з інформацією, отриманою із податкового кабінету позивача, ліквідатор встановила, що ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 42490036, попередня назва боржника) з листопада 2020 року до січня 2021 року зареєструвало податкові накладні щодо надання транспортних послуг ТзОВ «БУДБЕТОНСЕРВІС» на загальну суму 486 870, 00 грн, а саме:

№ 65 від 04.12.2020 на суму 154 700,00 грн;

№ 77 від 27.11.2020 на суму 67 820,00 грн;

№ 166 від 30.11.2020 на суму 114 200,00 грн;

№ 64 від 25.01.2021 на суму 150 150,00 грн.

Аналіз ліквідатором виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ “Приватбанк” показав, що ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” за надані послуги сплатило лише 356 990,25 грн., у зв`язку із чим, позивач вважає, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 129 879, 75 грн.

Так, у виписці по рахунку містяться відомості про те, що:

30.11.2020 відповідач перерахував позивачу 67820,00 грн з призначенням платежу «оплата за послуги з-но рах.№80 від 27.11.2020 в сумі 56516,67 грн., ПДВ – 20% 11033,33 грн.»;

15.12.2020 відповідач перерахував позивачу 114 200,00 грн з призначенням платежу «оплата за транспортні послуги з-но рах.№80 від 30.11.2020 в сумі 95166,67 грн., ПДВ – 20% 19033,33 грн.»;

23.12.2020 відповідач перерахував позивачу 20 884,50 грн. з призначенням платежу «часткова оплата за транспортні послуги з-но рах.№20 від 04.12.2020 в сумі 17403,75 грн. грн., ПДВ – 20% 3480,75 грн.»;

04.02.2021 відповідач перерахував позивачу 133 815,50 грн. з призначенням платежу «оплата за транспортні послуги з-но рах.№20 від 04.12.2020 в сумі 111 512,92 грн., ПДВ – 20% 22302,58 грн.»;

11.02.2021 відповідач перерахував позивачу 20 270,25 грн з призначенням платежу «оплата за транспортні послуги з-но рах.№20 від 25.01.2020 в сумі 16891,88 грн. грн., ПДВ – 20% 3378,38 грн.».

Згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість, які подало ТзОВ “БУДБЕТОНСЕРВІС” до податкових органів в розрізі контрагентів, відповідач вказав операції з придбання з податком на додану вартість на загальну суму 486 870,00 грн.:

від 17.12.2020 на суму 151 683,34 грн і 30 336,66 грн. ПДВ,

від 18.01.2021 на суму 128 916,67 грн. і 25 783,33 грн ПДВ,

від 14.02.2021 на суму 125 125,00 грн. і 25025,00 грн ПДВ.

14.10.2025 ліквідатор скерувала відповідачу акт звірки взаєморозрахунків, лист було отримано 23.10.2025. Доказів надання відповіді на цей лист матеріали справи не містять.

02.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №02-12-25/16/02-05 про погашення заборгованості перед ТзОВ “Транспортна компанія Перевізник 2008”. Вказане поштове відправлення, з штрих-кодовим ідентифікатором № 0311011597691, 09.12.2025 було повернуто позивачу.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 129 879,75 грн вартості наданих послуг.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом позовних вимог є стягнення заборгованості в розмірі 129 879,75 грн, яка за твердженням позивача, виникла у зв`язку з неповною оплатою наданих транспортних послуг.

Щодо позивача порушено справу про банкрутство, яка перебуває на стадії ліквідаційної процедури, при цьому, за твердженням ліквідатора їй не було передано жодної документації банкрута, відтак на підтвердження позовних вимог додано виписку по банківському рахунку боржника, зареєстровані боржником податкові накладні та подані відповідачем податкові декларації, у яких відображено операції з придбання послуг у позивача.

Також позивач склав акт звірки взаєморозрахунків, а згодом –вимогу претензію про сплату заборгованості та скерував їх відповідачу, однак відповіді не отримав.

Інших доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції до матеріалів справи долучено не було.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Слід зазначити, що доведення чи спростування відповідних прав та обставин у господарському судочинстві, то система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 цього Кодексу).

Згідно з положеннями частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до усталеної судової практики, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (висновки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що банківські виписки та податкові накладні можуть враховуватися господарським судом під час установлення господарських операцій, однак предметом доказування у спорі про стягнення оплати за надання послуг є підстави виникнення заборгованості, її розмір та наявність у відповідача обв`язку сплатити позивачу таку заборгованість.

Водночас, у спірному випадку в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, з наданих позивачем доказів – податкових накладних позивача та податкових декларацій відповідача, неможливо встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2021 році, умови надання послуг, порядок розрахунків між сторонами, строки здійснення оплати за надані послуги тощо.

Зокрема, до транспортних послуг належать як послуги перевезення пасажирів так і послуги перевезення вантажу та послуги транспортного експедирування, які мають різне правове регулювання, в тому числі щодо спеціальної позовної давності.

З наданих позивачем доказів не є можливим встановити які саме договірні правовідносини існували між сторонами, натомість в оскарженому рішенні суд першої інстанції послався і на загальну норму ст. 901 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, і на норми ст. ст. 929, 931 ЦК України, які регулюють договір транспортного експедирування, і на норми ст.909 ЦК України, які регулюють договір перевезення вантажу.

Позивач покликається на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до яких у разі, якщо сторона заперечує господарську операцію, але водночас формує податковий кредит за цією операцією і не пояснює правової підстави такої своєї поведінки, така поведінка не є добросовісною та розумною, а податкова накладна за таких обставин може бути допустимим доказом прийняття товару/послуги на визначену суму, якщо покупець учинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за відповідною операцією.

Однак, у справі №922/2115/19 були відмінні від спірних фактичні обставини, а саме судами було встановлено, що сторони уклали договір поставки, встановлено умови такого договору, факт укладення додатків до цього договору, які передбачали строк поставки товару, його вартість та строк оплати, на підтвердження факту поставки товару позивач у справі №922/2115/19 надав ряд видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, за якими здійснювалась часткова оплата товару, натомість, у зв`язку із запереченням відповідачем фактів поставки товару в певні періоди, позивач додатково надав суду ряд доказів, в тому числі, лист податкового органу про те, що відповідач у своїй податковій звітності відобразив спірні господарських операції та оформив податковий кредит за ними.

Крім того, у зазначеній постанові об`єднана палата конкретизувала, що податкова накладна залежно від установлених обставин може бути допустимим доказом постачання товару покупцю та його прийняття останнім, якщо сторона, яка заперечує факт постачання, вчинила юридично значущі дії щодо відповідної господарської операції, зокрема відобразила її у податковому та бухгалтерському обліку і сформувала податковий кредит. Оцінюючи податкові накладні, господарські суди повинні враховувати їх у сукупності з іншими доказами, а також фактичні дії постачальника і покупця.

Натомість, у цій справі відсутні первинні документи, які б дозволили встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2021 році, умови надання транспортних послуг, вид таких послуг, факт їх належного виконання, умови та строки їх оплати тощо.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19.

У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У постанові Верховного Суду від 21.05.20206 у справі № 902/1083/24 викладено правові висновки, відповідно до яких у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що сукупність наведених доказів, а саме: складання та реєстрація податкових накладних позивачем, формування відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією, а також здійснення відповідачем часткової оплати вартості отриманих послуг з чітким зазначенням у призначенні платежу посилання на рахунки, свідчить про фактичне виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин та реальне виконання сторонами їх умов. Наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов`язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов`язання. Таким чином, поведінка сторін у спірних правовідносинах узгоджується між собою, є послідовною та взаємопов`язаною, що унеможливлює висновок про відсутність між ними договірних відносин або недоведеність факту отримання послуг.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що надані позивачем податкові накладні боржника, податкові декларації відповідача та виписка з банківського рахунку позивача в сукупності підтверджують існування договірних правовідносин, разом з цим, без наявності первинних документів не є можливим встановити обставини, які є предметом доказування у спорах про стягнення заборгованості за надані послуги.

Так, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату а не лише наявність первинних документів. аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що відповідач не надав жодних доказів на спростування позовних вимог, адже саме на позивача покладається тягар обґрунтування та доведення наявності підстав для задоволення позовних вимог. Відсутність доказів на спростування самих лише тверджень позивача не може зумовлювати визнання таких тверджень доведеними.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/153/26) - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача із врахуванням того, що ухвалою суду від 26.02.2026 було відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" сплату судового збору у справі до вирішення справи по суті.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальності “БУДБЕТОНСЕРВІС” від 22.06.2026 (вх. №01-05/2024/26 від 23.06.2026) – задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/181/26) скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.

3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги – покласти на позивача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код в ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДБЕТОНСЕРВІС” (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 16, код в ЄДРПОУ 42612061) 3993,60 грн. (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні шістдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 21.09.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.