Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №907/1106/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1106/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М., Орищин Г.В.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор: Панькевич Р.В.,

позивача: не з`явився,

відповідача 1: Гачак І.Й.,

відповідача 2: Півоваров М.В.,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Закарпатської обласної прокуратури б/н від 30.04.2026 (вх. суду від 30.04.2026 № 01-05/1310/26)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2026 ( повне рішення складено 15.04.2026, суддя Пригуза П.Д.)

у справі № 907/1106/24

за позовом: Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави

в особі Державної аудиторської служби України, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів

до відповідача 1: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», с. Серне, Закарпатська обл.

про: визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» про визнання недійсним договору від 30.03.2020 про закупівлю товару та стягнення 717 471,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що рішенням Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к встановлено вчинення ТОВ «Запорізький механічний завод» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі.

На думку прокурора, вказаним рішенням підтверджено незаконний спосіб отримання права на укладення договору про закупівлю, що є підставою для визнання договору поставки укладеного за результатами проведеної закупівлі, недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, як такому, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Рішенням Господарського суду Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор не довів того, що спірний договір суперечить інтересам держави та суспільства, тому відсутні підстави для визнання його недійсним в порядку ст. 228 Цивільного кодексу України. Суд також вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, який відповідач 2 оплатив, що визнається учасниками справи.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Закарпатська обласна прокуратура звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2026 у справі № 907/1106/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Скаржник зазначає, що порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі».

На думку прокурора, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій та дій в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а значить спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що отримання відповідачем 2 у позаконкурентний спосіб державного замовлення з пропозицією іншого технічного учасника не відповідає інтересу держави щодо ефективного витрачання коштів вказаного замовника та, відповідно, належної реалізації ним функції стратегічної потреби держави у сфері вантажних та пасажирських перевезень.

Таким чином, прокурор вважає, що у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2026 у справі № 907/1106/24 суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства, фактично виключивши ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України із застосування у цивільних правовідносинах.

Державна аудиторська служба України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що в межах наданих їй повноважень нею не проводилось жодних заходів державного фінансового контролю щодо закупівлі та виконання договору від 30.03.2020 № Л/НХ-20146/НЮ, а тому вважає, що позбавлена можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог.

Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві відповідач 1 зазначив, що на виконання оспорюваного правочину залізницею сплачено кошти, задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, саме до такого висновку вірно, на думку відповідача 1, прийшов суд першої інстанції.

Відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві відповідач 2 зазначив, що прокурор посилається виключно на рішення Антимонопольного комітету. Однак, на думку відповідача 2, сам лише факт встановлений рішенням Антимонопольного комітет України факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Третя особа пояснень на апеляційну скаргу не подала.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 справу № 907/1106/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури б/н від 30.04.2026 (вх. суду від 30.04.2026 № 01-05/1310/26) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2026 у справі № 907/1106/24, витребувано матеріали справи з місцевого господарського суду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 розгляд справи № 907/1106/24 призначено на 07.07.2026.

07.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання прокуратури про зупинення провадження у справі № 907/1106/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7314/23.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 розгляд справи № 907/1106/24 відкладено на 28.07.2026.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, керівник апарату розпорядився провести автоматизований розподіл апеляційної скарги у цій справі.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 для розгляду справи № 907/1106/24 визначено такий склад суду: Бонк Т.Б. – головуючий суддя, судді Бойко С.М. та Орищин Г.В.

Ухвалою суду від 28.07.2026 розгляд справи № 907/1106/24 відкладено на 14.09.2026.

У судовому засіданні 14.09.2026 взяли участь прокурор та представники відповідачів 1-2. Представник позивача запрошення суду на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не прийняв.

У постанові Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 916/3011/21 вказано, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України.

Водночас колегія суддів враховує принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

За таких обставин, колегія суддів вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу за участі прокурора та відповідачів 1-2, що з`явились у судове засідання 14.09.2026.

У судовому засіданні 14.09.2026 прокурор повідомив суд, що клопотання про зупинення провадження, що подане до суду 07.07.2026 не підтримує, просить залишити його без розгляду.

Заслухавши пояснення, порадившись на місці, суд, у судовому засіданні 08.09.2026 в порядку ч.10 ст. 240 ГПК України, враховуючи принцип диспозитивності, постановив залишити без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 14.09.2026 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, відповідачі 1-2 заперечили проти таких доводів, сторони надали суду усні пояснення.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

20.02.2020 Регіональною філією «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі «ДК 021:2015:34630000-2 – Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху» (ідентифікатор закупівлі UA-2020-02-20-002839-b).

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 502 857,70 гривень. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли два суб`єкти: ТОВ «Запорізький механічний завод» з пропозицією 502 818 грн (без ПДВ) та ТОВ «Металскарб» з пропозицією 502 857 грн (без ПДВ).

Протоколом засідання тендерного комітету РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2020 № 21 ТОВ «Запорізький механічний завод» визнано переможцем відкритих торгів.

30.03.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» укладено договір № Л/НХ-20146/НЮ про закупівлю товару на суму 603 351,60 грн, у тому числі ПДВ 20% 100 558,50 грн.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Постачальник зобов`язується у 2020 році поставити Покупцю товар відповідно до Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною Договору, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити такий товар.

З урахуванням додаткової угоди від 28.12.2020 № 1 до Договору загальна його вартість склала 717 471,60 грн з ПДВ.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент пред`явлення позову у цій справі, Регіональною філією «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за Договором від 30.03.2020 № Л/ НХ-20146/НЮ на рахунок ТОВ «Запорізький механічний завод» перераховано кошти у загальній сумі 717 471,60 грн , тобто Договір від 30.03.2020 № Л/НХ-20146/НЮ виконаний обома сторонами, що сторонами та учасниками справи не оспорюється.

У матеріалах справи наявні картки взаєморозрахунків за 2020, 2021 роки та платіжні доручення про оплату від 04.08.2020 № 2928315 (#542526186414) на суму 210 014,40 грн, від 25.08.2020 № 2928340 (#553863677214) на суму 231 300 грн, від 11.09.2020 № 3044016 (#564885925414) на суму 162 037,20 грн, від 28.04.2021 № 3632979 (#709801220601) на суму 114 120 грн.

Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к у справі № 63/1-01-11-2021 визнано ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб» винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з ідентифікатором UA-2020-02-20-002839-b (п. 4 резолютивної частини рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к).

Вказаним рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб» накладено штраф за виявлені порушення у розмірі 25 000 грн (п.п. 5, 6 резолютивної частини рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к).

Рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до суду не оскаржувалось, накладені штрафи ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб» сплачені добровільно, про що Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомило обласну прокуратуру листами від 21.10.2024 № 63-02/4004е, від 18.11.2024 № 63-02/4520е.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору про закупівлю товару із застосуванням наслідків недійсності правочину, а правовою підставою позову – ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

Як слідує з апеляційної скарги, доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенні Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Апеляційний суд враховує, що матеріалами справи підтверджено та жоден з учасників справи не заперечує, що оспорюваний договір виконаний сторонами в повному обсязі.

За встановленими у справі обставинами, договір поставки має реальний характер, ціна договору не перевищує ціну закупівлі, а умови оспорюваного договору відповідачами виконано в повному обсязі, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору сторона замовника отримала зазначений у специфікації до договору товар на визначених у тендерній документації умовах.

Колегія суддів бере до уваги також висновки Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3436/25, де Суд вказав, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Верховний Суд у цій справі зауважив, що сам факт порушення антимонопольного законодавства під час проведення торгів/аукціонів не є правовою підставою для кваліфікації правочину як такого, що суперечить публічному порядку в розумінні статті 228 ЦК України. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2026 у справі № 927/648/25.

Апеляційний суд наголошує, що у цій справі фактичною підставою для визнання договору недійсним, прокурор посилається виключно на те, що спірний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників, що підтверджується рішенням Антимонопольного комітету України. Інших підстав для визнання договору недійсним прокурором не наведено.

При цьому прокурор не доводить, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До того ж, як встановлено судами, рішенням Антимонопольного комітету України на ТОВ «Запорізький механічний завод» накладено штраф за виявлені порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 наголошено, що стаття 228 ЦК України може застосовуватися лише у виключних випадках, зокрема при вчиненні особою кримінального злочину, що підтверджується вироком суду, або у разі доведення завдання значних збитків державі, де винна особа незаконно збагатилася.

На підставі викладеного, беручи до уваги те, що сам факт порушення антимонопольного законодавства під час проведення торгів не є правовою підставою для кваліфікації правочину як такого, що суперечить публічному порядку в розумінні статті 228 ЦК України, апеляційний суд зазначає про обґрунтовану відмову суду першої інстанції в позові у цій справі.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), тому сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури б/н від 30.04.2026 (вх. суду від 30.04.2026 № 01-05/1310/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2026 у справі № 907/1106/24 – залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.В. Орищин