Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №909/452/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/452/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іванчук С.В., судді Рим Т.Я., Шаповал Д.В., розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Кліща Миколи Миколайовича , б/н від 30.06.2026 (вх.№01-05/2142/26 від 01.07.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 (суддя О.В. Рочняк)

у справі №909/452/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Кліща Миколи Миколайовича

до відповідача: Приватного підприємства «Комора КС»

про стягнення упущеної вигоди за використання інформаційних площин у сумі 57 240 грн 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Фізична особа-підприємець Кліщ Микола Миколайович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства “Комора КС” про стягнення упущеної вигоди за використання інформаційних площин у сумі 57240 грн 00 коп.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, всупереч вимогам п. 7.1.4 договору оренди, без згоди позивача, розмістив зовнішню рекламу на стінах нежитлового приміщення, яке належить позивачу на праві приватної власності. У зв`язку з користуванням відповідачем без оплати рекламними площинами протягом 27 місяців (з 01.09.2023 по 01.12.2025), відповідач безпідставно зберіг кошти в сумі 57 240 грн 00 коп., які підлягають стягненню на користь позивача. Також позивач зазначив, що використання відповідачем інформаційних площин без укладення договору оренди, позбавило його можливості як власника майна отримати дохід в очікуваному розмірі від здачі інформаційних площин (рекламних щитів) в оренду.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- на фасаді будинку за адресою: вул. Галицька, 68, на рівні першого поверху розміщені вивіски “Комора КС Ціновий прогрес”, які містять інформацію про найменування суб`єкта господарювання та режим його роботи; така інформація на будівлі є вивіскою та не належить до реклами, а отже, її розміщення не потребує отримання дозволу власника будівлі чи іншого погодження, передбаченого для розміщення рекламних засобів;

- умовами укладеного між сторонами договору оренди не передбачено обов`язку орендаря здійснювати будь-яку додаткову оплату за розміщення на фасаді будівлі вивіски, яка містить інформацію про найменування суб`єкта господарювання та режим його роботи. Так само матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу існування між сторонами домовленості щодо внесення такої плати;

- долучені до матеріалів справи акти про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин лише відображають односторонню позицію позивача щодо правової природи розміщених відповідачем вивісок та не підтверджують виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів за їх розміщення, відтак зазначені документи не доводять наявності правових підстав для стягнення заявленої позивачем плати;

- розміщення відповідачем на фасаді будівлі, в якій ним орендується нежитлове приміщення, вивіски, за розміщення якої не встановлено обов`язку здійснювати окрему плату, не свідчить про набуття або збереження ним майна (коштів) за рахунок позивача у розумінні статті 1212 ЦК України;

- матеріали справи не містять доказів того, що позивач реально міг би отримати дохід від надання в користування рекламних площин на будівлі у місці розташування вивісок відповідача, а також того, що такий дохід не був отриманий ним саме внаслідок дій відповідача;

- оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Фізична особа-підприємець Кліщ Микола Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від10.06.2026 у справі № 909/452/26 у повному обсязі та ухвалити нове, яким позов задоволити повністю. Стягнути з Приватного підприємства “Комора КС” на користь ФОП Кліща Миколи Миколайовича судові витрати, понесені у судах першої та апеляційної інстанцій, у тому числі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт покликається на такі доводи:

- актами фіксації, фотоматеріалами та матеріалами справи підтверджується розміщення на фасаді/зовнішніх конструкціях приміщення площин із позначенням “Комора КС”, графіком роботи, зображеннями товарів, фірмовим оформленням, написом “Ціновий прогрес” та іншими елементами комерційного візуального оформлення;

- місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо застосування Закону України “Про рекламу”, оскільки предметом цієї справи є не демонтаж рекламного засобу, не притягнення відповідача до відповідальності у сфері реклами і не оскарження рішення органу місцевого самоврядування. Предметом спору є майнові правовідносини між власником/орендодавцем та орендарем щодо фактичного використання майнового ресурсу позивача без письмового погодження, без окремого договору та без оплати;

- Закон України “Про рекламу” не встановлює для орендаря речового чи зобов`язального права безоплатно використовувати чужу фасадну площину, а лише визначає умови, за яких певна інформація може не вважатися рекламою для цілей рекламного законодавства;

- суд першої інстанції мав з`ясувати не лише класифікацію конструкцій як реклами чи вивіски, а насамперед: чи були фасадні/металеві/інформаційні площини передані відповідачу у безоплатне користування; чи існувало письмове погодження позивача; чи входило користування цими площинами до основної орендної плати; чи довів відповідач правову підставу безоплатного користування; чи зберіг відповідач кошти, які мав би сплатити за користування таким майновим ресурсом;

- суд не надав належної оцінки п. 7.1.4 договору оренди; відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував письмове погодження позивача; погодження конкретної площі конструкцій; погодження конкретного місця розміщення; погодження строку користування; погодження безоплатності такого користування; включення вартості користування до основної орендної плати; укладення окремої додаткової угоди;

- суд повинен був дослідити, чи кожна окрема конструкція відповідає критеріям вивіски; чи не перевищує кожна з них допустиму площу; чи всі конструкції розміщені саме біля входу; чи їх зміст обмежений лише найменуванням, видом діяльності та графіком роботи; чи зображення товарів і напис “Ціновий прогрес” не мають промоційної та рекламної функції;

- місце розміщення рекламного/інформаційного засобу не є автоматичним і безоплатним додатком до орендованого приміщення; воно може мати самостійну майнову цінність і бути предметом платного користування;

- формальне зазначення у прохальній частині позову “упущеної вигоди” не звільняло суд від обов`язку оцінити фактичну і правову сутність вимоги як вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів;

- суд першої інстанції помилково сприйняв претензію лише як односторонній розрахунок позивача, не оцінивши її як доказ обізнаності відповідача, добросовісності позивача та відсутності своєчасного заперечення проти платності користування;

- суд першої інстанції послався на практику Верховного Суду щодо розмежування вивісок і реклами. Однак наведені правові позиції стосуються переважно публічно-правових спорів щодо дозволів, демонтажу або повноважень органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:

- оскаржуване рішення містить окремий аналіз статей 1212 та 1214 ЦК України, умов їх застосування, наявності або відсутності збереження коштів за рахунок позивача, а також доказів доходу чи іншої майнової вигоди;

- принцип “jura novit curia” не означає, що суд зобов`язаний створити за сторону відсутні фактичні підстави позову або замінити недоведені елементи вимоги власними припущеннями;

- між сторонами діє договір оренди №01/07/2022 від 01.07.2022, за яким відповідач отримав у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 285,1 кв.м. Пункт 1.2 договору одночасно надає орендарю право користування прилеглою земельною ділянкою у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди, зокрема для вільного доступу, розташування об`єктів зовнішньої реклами, облаштування фасаду, входів і під`їздів. Пункт 7.1.4 регулює порядок погодження зовнішньої та внутрішньої реклами; відтак користування об`єктом, його фасадом для ідентифікації місця господарської діяльності та оформлення входу відбувалося в межах чинного договору оренди;

- матеріали справи не містять акта передання відповідачу окремих рекламних щитів, інвентарних документів чи інших доказів, що конкретні металеві конструкції є самостійним майном позивача та були передані поза складом орендованої будівлі;

- відповідно до статей 525, 629, 651, 654 ЦК України одностороння зміна зобов`язання не допускається, договір є обов`язковим для сторін, а зміна його умов здійснюється за згодою сторін у формі, встановленій для договору. Претензія від 19.09.2023 не є додатковою угодою і не може замінити двосторонню домовленість про нову ціну;

- позивач не довів ані правової підстави для окремої плати, ані її розміру;

- наявність у цивільному обороті договорів про платне користування рекламними місцями доводить лише те, що сторони можуть укласти такий договір;

- посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц є помилковим за критерієм подібності правовідносин; у тій справі фактичний користувач земельної ділянки користувався нею без оформленого права оренди, а розмір коштів визначався відповідно до спеціального земельного законодавства як орендна плата;

- відповідач не підписував претензію, додаткову угоду, акт приймання- передачі окремого ресурсу, рахунок або акт надання послуг, не здійснював часткової оплати та не надсилав повідомлення про прийняття ставки 100 грн/кв.м.;

- документи самого позивача містять істотну суперечність: у претензії та первісному розрахунку зазначено 21,2 кв.м, а в актах - 20,1 кв.м. Апеляційна скарга не усуває цю суперечність, а лише пропонує альтернативну суму для стягнення – 54 270,00 грн.;

- акти від 15.07.2022 та 01.12.2025 складені комісією самого орендодавця без участі та підпису відповідача;

- немає доказів реального доходу, який був би втрачений саме через відповідача;

- саме позивач заявив грошову вимогу та повинен був довести: окремий об`єкт користування, право вимагати плату, відсутність правової підстави, період, площу, ставку і підсумкову суму;

- часткове задоволення можливе лише за умови доведення самого права на стягнення та хоча б мінімально достовірного розміру.

Скаржник у відповіді на відзив зазначає наступне:

- договір не містить жодного застереження, що до цієї суми включено право орендаря займати зовнішні фасади будівлі чи металеві конструкції (щити) для власних комерційних потреб у будь-яких обсягах;

- відповідач не надав жодного контррозрахунку чи доказу того, що комерційне використання фасадів у цьому регіоні є безкоштовним або коштує менше, перекладаючи весь тягар виправдання своєї недобросовісної поведінки на скаржника;

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026, сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В. (суддя-доповідач), судді Зварич О.В., Шаповал Д.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 року залишено без руху апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кліща Миколи Миколайовича.

У зв`язку з відпусткою судді члена колегії Зварич О.В відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді Шаповал Д.В., Рим Т.Я.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026, після усунення недоліків скаржником, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кліща Миколи Миколайовича (вх.№01-05/2142/26 від 01.07.2026) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 у справі №909/452/26 вирішено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

27.07.2026 скаржник подав клопотання (вх.№01-04/6299/26) про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, з підстав визначених у ній.

04.08.2026 відповідач подав відзив (вх.№01-04/6529/26 від 05.08.2026), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

27.08.2026 скаржник подав відповідь на відзив (вх.№01-04/7213/26 від 28.08.2026), в якому підтримав вимоги апеляційної скарги.

Ухвали суду доставлено учасникам справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів та поштовими повідомленнями про вручення рекомендованого відправлення.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.07.2022 фізичною особою-підприємцем Кліщем Миколою Миколайовичем (орендодавець) та Приватним підприємством “Комора КС” (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №01/07/2022, відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною фактичною площею 285,1 м2, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Рогатин, вул. Галицька, буд. 68 а, 1-й поверх. (Том 1, а.с. 7)

За змістом п.1.2 договору, одночасно з об`єктом оренди орендарю надається право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт оренди (його будівля), а також право на вільне користування земельною ділянкою, яка прилягає до об`єкта оренди (його будівлі) у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди, зокрема для можливості вільного доступу до об`єкта оренди, розташування об`єктів зовнішньої реклами, облаштування фасаду, входів, під`їздів до будівлі, в якій розташований об`єкт оренди тощо.

В п. 1.3 договору визначено, що об`єкт оренди належить орендодавцю на основі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №276193927 від 22.09.2024 та п.4 Договору №1 від 01.07.2022 про закріплення приміщення на праві господарського відання, та не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими Фізичними або Юридичними особами або державою та передається в оренду Орендарю.

Вступ орендаря у володіння та користування об`єктом оренди настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди (п.2.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору, розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням загальною фактичною площею 285,1 кв.м. становить 40 000 грн 00 коп. в місяць.

Відповідно до п. 7.1.4 договору, орендар має право розміщувати на об`єкті оренди та на фасаді будівлі зовнішню і внутрішню рекламу, з письмовим погодженням орендодавця.

Як вбачається з акту прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.07.2022, на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною фактичною площею 285,1 м2, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Рогатин, вул. Галицька, буд. 68 а, 1-й поверх. (Том 1, а.с. 11)

15.07.2022 комісією орендодавця проведено зовнішній огляд нежитлового приміщення, що перебуває в оренді ПП “Комора КС”, на підставі договору оренди нерухомого майна №01/07/2022 від 01.07.2022 та встановлено, що на фасаді будівлі та/або на зовнішніх конструкціях приміщення розміщені рекламні площини (вивіски, рекламні носії, конструкції) з ідентифікуючими ознаками діяльності “Комора КС”, а саме: а) над вхідними дверми у приміщення: 2,63м*1,00 м – 1 шт.; 1,5 м * 0,45 м – 1 шт.; 2,63 * 0,41 м – 1 шт; б) на фасаді: 1,35 м* 0,85 – 1 шт.; 2,23 м * 0,51 м – 1 шт.; 2,23 м * 1,27м – 1 шт.; 2,23 м * 4,7 м – 1 шт. Загальна площа = 20,1 м2, про що складено акт про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин (зовнішніх елементів нежитлового приміщення) від 15.07.2022. (Том 1, а.с. 13)

Відповідно до листа №1 від 19.09.2023, ФОП Кліщ М.М. повідомив ПП “Комора КС”, що підприємством без письмового погодження на його щитах встановлено реклами і вивіски, чим порушено п. 7.1.4 договору та просив з 01.09.2023 щомісячно проводити оплату в сумі 2120 грн 00 коп. за розміщення реклами на 21,2 м.кв. Факт вручення зазначеної претензії ПП “Комора КС” підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, поштовою накладною №7700104133875. (Том 1, а.с. 19)

01.12.2025 комісією орендодавця повторно проведено зовнішній огляд нежитлового приміщення, що перебуває в оренді ПП “Комора КС”, на підставі договору оренди нерухомого майна №01/07/2022 від 01.07.2022 та встановлено, що на фасаді будівлі та/або на зовнішніх конструкціях приміщення розміщені рекламні площини (вивіски, рекламні носії, конструкції) з ідентифікуючими ознаками діяльності “Комора КС”, а саме: А) над вхідними дверми у приміщення: 2,63м*1,00 м – 1 шт.; 1,5 м * 0,45 м – 1 шт.; 2,63 * 0,41 м – 1 шт; Б) на фасаді: 1,35 м* 0,85 – 1 шт.; 2,23 м * 0,51 м – 1 шт.; 2,23 м * 1,27м – 1 шт.; 2,23 м * 4,7 м – 1 шт. Загальна площа = 20,1 м2, про що складено акт про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин (зовнішніх елементів нежитлового приміщення) від 01.12.2025. (Том 1, а.с. 16)

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку, сума безпідставно збережених коштів як розмір плати за використання рекламних щитів за період з 01.09.2023 по 01.12.2025 становить 57 240 грн 00 коп. (2120 грн 00 коп. х 27 міс.). (Том 1, а.с. 2)

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є вимога Фізичної особи-підприємця Кліща Миколи Миколайовича до Приватного підприємства “Комора КС” про стягнення 57 240,00 грн коштів, які, за твердженням позивача, відповідач безпідставно зберіг унаслідок користування без окремого письмового погодження та без оплати фасадними та інформаційними площинами нежитлового приміщення, що належить позивачу та перебуває в оренді відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи встановлено, що між фізичною особою Кліщем Миколою Миколайовичем (орендодавець) та Приватним підприємством “Комора КС” (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №01/07/2022.

Згідно із ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до п.1.1 спірного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною фактичною площею 285,1 м2, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Рогатин, вул. Галицька, буд. 68 а, 1-й поверх.

Згідно із п. 1.2 договору, одночасно з об`єктом оренди орендарю надається право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт оренди (його будівля), а також право на вільне користування земельною ділянкою, яка прилягає до об`єкта оренди (його будівлі) у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди, зокрема для можливості вільного доступу до об`єкта оренди, розташування об`єктів зовнішньої реклами, облаштування фасаду, входів, під`їздів до будівлі, в якій розташований об`єкт оренди тощо.

Пунктом 3.1 договору визначено розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням загальною фактичною площею 285,1 кв.м. в сумі 40 000 грн 00 коп. в місяць.

Згідно із пунктом 7.1.2 договору орендар має право позначати своє місцезнаходження у приміщенні, що орендується, шляхом розміщення відповідних вивісок, вказівних табличок, рекламних стендів, погодивши це у випадках ,передбачених вимогами чинного законодавства України, з органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 7.1.4 договору, орендар має право розміщувати на об`єкті оренди та на фасаді будівлі зовнішню і внутрішню рекламу, з письмовим погодженням орендодавця.

Згідно із ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Колегія суддів зазначає, що зі змісту пунктів 1.2 та 7.1.4 договору у їх системному взаємозв`язку не вбачається встановлення сторонами окремого платного користування фасадом будівлі.

Навпаки, пунктом 1.2 договору передбачено можливість використання прилеглої території, зокрема для розташування об`єктів зовнішньої реклами та облаштування фасаду, тоді як пунктом 7.1.4 встановлено необхідність письмового погодження з орендодавцем саме за розміщення зовнішньої та внутрішньої реклами.

Відтак, для вирішення спору істотне значення має встановлення правової природи розміщених відповідачем на фасаді будівлі інформаційних конструкцій, зокрема з`ясування, чи є вони зовнішньою рекламою у розумінні пункту 7.1.4 договору, розміщення якої потребувало письмового погодження орендодавця, чи за своїм змістом та функціональним призначенням належать до вивісок (табличок), на які зазначена умова договору не поширюється.

У зв`язку з цим доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд безпідставно застосував положення Закону України “Про рекламу”, оскільки предметом спору не є демонтаж рекламних засобів, притягнення до відповідальності у сфері реклами чи оскарження рішень органу місцевого самоврядування, є необґрунтованими.

Застосування судом положень спеціального законодавства у цій частині було зумовлене не необхідністю вирішення публічно-правового спору у сфері реклами, а потребою встановити зміст поняття “зовнішня реклама”, безпосередньо використаного сторонами у пункті 7.1.4 договору, та, відповідно, визначити, чи поширюється передбачена цим пунктом вимога щодо письмового погодження орендодавця на фактично розміщені відповідачем конструкції.

Отже, з`ясування відповідності спірних конструкцій ознакам реклами або вивіски не виходить за межі предмета доказування у цій справі, а навпаки, є необхідним для встановлення обсягу прав та обов`язків сторін за укладеним ними договором оренди.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до ст. 1 Закону України “Про рекламу”, зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України “Про рекламу”, зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України “Про рекламу” визначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Вивіска чи табличка – елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб`єктом, не є рекламою у розумінні ч. 7 ст.8 та ч. 6 ст. 9 Закону України “Про рекламу”, оскільки підпадає під визначення "вивіска" чи "табличка".

З матеріалів справи встановлено, що на фасаді будинку за адресою: вул. Галицька, 68, на рівні першого поверху розміщені вивіски “Комора КС Ціновий прогрес”, які містять інформацію про найменування суб`єкта господарювання та режим його роботи, що підтверджується долученими до матеріалів справи фотографіями спірного об`єкту нерухомості.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те, що така інформація на будівлі є вивіскою та не належить до реклами, а отже, її розміщення не потребує отримання дозволу власника будівлі в розумінні п. 7.1.4 спірного договору чи іншого погодження, передбаченого для розміщення рекламних засобів.

Щодо посилання апелянта на те, що наведена судом першої інстанції практика Верховного Суду сформована переважно у публічно-правових спорах, колегія суддів зазначає, що наведені правові позиції використані місцевим господарським судом не для визначення порядку видачі дозволу, правомірності демонтажу чи компетенції органу місцевого самоврядування, а для розмежування понять “реклама” та “вивіска”, визначених одним і тим самим законодавством. Відмінність предмета та суб`єктного складу справ, у яких сформовано відповідні висновки, не виключає можливості врахування тлумачення Верховним Судом положень Закону України “Про рекламу” при встановленні змісту відповідних понять у цій справі.

Колегія суддів також критично оцінює посилання апелянта на акти про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин від 15.07.2022 та 01.12.2025 як на докази виникнення у відповідача обов`язку здійснювати окрему плату.

З матеріалів справи встановлено, що зазначені акти складені комісією орендодавця в односторонньому порядку, без участі представника ПП “Комора КС” та без його підпису. У зв`язку з цим такі документи можуть підтверджувати факт здійснення працівниками (представниками) позивача відповідного огляду та відображати зафіксовані ними зовнішні ознаки розміщених на фасаді конструкцій, однак самі по собі не підтверджують ані погодження відповідачем викладених у них обставин, ані виникнення у нього грошового зобов`язання перед позивачем.

Крім того, визначення комісією позивача спірних конструкцій у зазначених актах як “рекламних площин”, “рекламних носіїв” чи “рекламних конструкцій” відображає оцінку їх правової природи самим позивачем і не надає таким конструкціям статусу зовнішньої реклами у розумінні Закону України “Про рекламу”. Правова кваліфікація відповідних об`єктів має здійснюватися судом з урахуванням їх фактичного змісту, місця розташування, функціонального призначення та встановлених законом критеріїв розмежування реклами і вивіски (таблички).

Разом з цим, відповідно до п. 5.1.3 договору передбачено, що орендодавець, зокрема, має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану об`єкта внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору.

Водночас матеріали справи не містять доказів реалізації орендодавцем передбаченого зазначеним пунктом договору права щодо внесення змін до його умов, зокрема щодо встановлення окремої плати за використання фасаду будівлі чи інформаційних площин, визначення розміру такої плати або порядку її обчислення. Так само у матеріалах справи відсутні додаткові угоди до договору, щодо зміни розміру орендної плати чи інші докази досягнення сторонами домовленості про запровадження додаткового платежу за відповідне користування.

Листом №1 від 19.09.2023 позивач повідомив відповідача про те, що, на його думку, ПП “Комора КС” без письмового погодження розмістило рекламу та вивіски, та запропонував з 01.09.2023 щомісячно здійснювати оплату у сумі 2 120,00 грн за розміщення реклами на площі 21,2 кв. м.

Колегія суддів зазначає, що вказаний лист за своїм змістом є односторонньою вимогою орендодавця про здійснення визначеної ним плати. Доказів прийняття відповідачем запропонованого позивачем розміру плати, укладення відповідної додаткової угоди чи вчинення інших дій, які б свідчили про досягнення сторонами домовленості щодо встановлення такого платежу, матеріали справи не містять.

При цьому з умов спірного договору не вбачається, що фасад будівлі або окремі його площини сторонами визначені як самостійний об`єкт платного користування понад установлену договором орендну плату. Договір також не містить розміру такої додаткової плати, порядку її визначення .

Посилання апелянта на відсутність письмового погодження, передбаченого пунктом 7.1.4 договору, також не підтверджує заявленої грошової вимоги. Навіть у разі встановлення того, що окремі конструкції за своїми характеристиками та змістом є зовнішньою рекламою і їх розміщення потребувало письмового погодження орендодавця, відсутність такого погодження могла б свідчити про недотримання орендарем установленого договором порядку розміщення реклами. Однак, із цього не випливає виникнення у відповідача грошового зобов`язання у розмірі, одноосібно визначеному позивачем.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на суперечливість наданих самим позивачем вихідних даних для визначення заявленої до стягнення суми. Так, в актах від 15.07.2022 та 01.12.2025 загальну площу відповідних конструкцій визначено у розмірі 20,1 кв.м, тоді як у листі від 19.09.2023 та здійсненому на його підставі розрахунку позивач виходив із площі 21,2 кв. м. При цьому будь-якого обґрунтування зазначеної розбіжності матеріали справи не містять

Колегія суддів також не приймає довід про те, що суд першої інстанції, виходячи з формального зазначення позивачем у прохальній частині позову “упущеної вигоди”, не дослідив правову сутність заявленої вимоги.

Так, суд першої інстанції встановив, що в підтвердження покликання позивача на упущену вигоду, позивачем не доведено ані факту її заподіяння, ані її розміру. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач реально міг би отримати дохід від надання в користування рекламних площин на будівлі у місці розташування вивісок відповідача, а також того, що такий дохід не був отриманий ним саме внаслідок дій відповідача.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками, що були завдані внаслідок упущеної вигоди, є такі збитки, які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Системне тлумачення вказаної норми цивільного законодавства свідчить про те, що позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов`язаний надати суду докази, які підтверджують те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи і лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Як встановлено зі змісту оскаржуваного рішення, суд надав оцінку твердженням позивача про безпідставне збереження відповідачем коштів та перевірив наявність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Зокрема, місцевим господарським судом правильно зазначено, що для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна необхідним є встановлення факту набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач набув чи зберіг будь-яке майно (кошти) за рахунок позивача. Факт розміщення відповідачем на фасаді будівлі, в якій ним орендується нежитлове приміщення, вивіски, за розміщення якої не встановлено обов`язку здійснювати окрему плату, не свідчить про набуття або збереження ним майна (коштів) за рахунок позивача у розумінні статті 1212 ЦК України.

Долучений до справи розрахунок позивача, здійснений виходячи із самостійно визначеної ним вартості 100 грн за 1 кв. м площі, не підтверджує існування реальних доходів, які позивач міг би одержати за звичайних обставин господарської діяльності.

Крім того, позивачем не доведено ані наявності у нього права на отримання плати за розміщення таких вивісок, ані факту отримання відповідачем доходів чи іншої майнової вигоди за рахунок позивача, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1214 ЦК України.

Відтак, враховуючи наведені обставини та надані учасниками справи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про безпідставність заявлених позивачем вимог .

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Висновки апеляційного господарського суду.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення судових витрат на скаржника.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Кліща Миколи Миколайовича , б/н від 30.06.2026 (вх.№01-05/2142/26 від 01.07.2026) – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 у справі №909/452/26 – залишити без змін.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Рим Т.Я.

суддя Шаповал Д.В.