Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №160/22416/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа №160/22416/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

28.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення, викладене у формі протоколу № 7/04-2/26-КЄ, в частині відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії щодо встановлення статусу та видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що син позивачки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у період проходження військової служби, а постановою штатної військово-лікарської комісії захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті визнані пов`язаними з проходженням військової служби. Позивачка звернулася до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця та видачу відповідного посвідчення, надавши всі необхідні документи, проте рішенням комісії відповідача, оформленим протоколом від 24.04.2026 № 7/04-2/26-КЄ, їй відмовлено. Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між вживанням її сином алкогольних напоїв та настанням смерті, а обмежився припущенням, факт вчинення військовослужбовцем дій у стані алкогольного сп`яніння, які призвели б до смерті, не встановлений жодним документом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд справи призначено за наявними у справі матеріалами з 31.08.2026, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовних матеріалів доставлена до електронного кабінету відповідача 30.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет Електронного суду.

Станом на час розгляду справи від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Покровською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровської області.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 22.03.2022 № 65 ОСОБА_2 призначено стрільцем-санітаром ІНФОРМАЦІЯ_7 у АДРЕСА_1 та зараховано до списків особового складу.

З 18.08.2022 ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а з 04.05.2024 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на посаді водія-електрика 3 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2023 № 3033 ОСОБА_2 у період з 18.08.2022 по 20.05.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт Новомиколаївка Запорізького району Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 27.11.2024, виданим Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

За лікарським свідоцтвом про смерть від 25.11.2024 № 348, виданим Вільнянським міжрайонним відділенням комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, та довідкою про причину смерті № 348 причиною смерті є кардіоміопатія, неуточнена, гостра серцева недостатність.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 12.12.2024 № 243 «Про результати службового розслідування» у редакції наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 15.02.2025 № 44 установлено, що смерть солдата ОСОБА_2 настала в період проходження ним військової служби, внаслідок загального захворювання «кардіоміопатія, яка ускладнилась розвитком гострої серцевої недостатності», не пов`язана з виконанням ним обов`язків військової служби, професійними захворюваннями, не є наслідком його поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням ним військової служби, вчинення ним кримінального правопорушення, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, самогубства, дій третіх осіб, на момент смерті солдат ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп`яніння.

За висновками акта службового розслідування від 12.12.2024, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_2 виявлено співслужбовцями на його спальному місці у спальному приміщенні розташування особового складу підрозділу мертвим, без ознак насильницької смерті; інших неправомірних дій з боку ОСОБА_2 або третіх осіб, зокрема таких, що призвели до його смерті, не встановлено.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії « НОМЕР_4 Регіональна ВЛК (м. Дніпро)» від 05.06.2025 № 2025-0605-1025-3897-0 установлено, що захворювання солдата ОСОБА_2 «Гостра серцева недостатність. Кардіоміопатія, неуточнена», яке послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 , захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби. Цю постанову військово-лікарської комісії не скасовано і в установленому порядку не переглянуто.

Позивачка звернулася до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця та видачу відповідного посвідчення, додавши копії паспорта, документа про реєстраційний номер облікової картки платника податків, свідоцтва про смерть, лікарського свідоцтва про смерть, свідоцтва про народження та фотокартку.

Згідно з витягом з протоколу від 24.04.2026 № 7/04-2/26-КЄ засідання Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо вирішення спірних питань з розгляду матеріалів, пов`язаних із питаннями соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, комісія постановила: підстави для оформлення та видачі посвідчень члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, ОСОБА_1 відсутні.

Єдиним мотивом, наведеним у цьому рішенні, є те, що «при судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт у концентрації 2,5 ‰, така концентрація його у крові стосовно живих осіб може відповідати між середнім і важким ступенем алкогольного сп`яніння. Дане алкогольне сп`яніння в цьому випадку, найбільш ймовірно, сприяло погіршенню перебігу основного захворювання, а можливо й спровокувало його загострення».

Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини 6 статті 18 Закону № 2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Пунктом 13 статті 14 Закону № 2011-XII передбачено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1366) (далі - Порядок № 379). Норми Порядку № 379 наводяться в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 379 посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 3 Порядку № 379 підставою для видачі посвідчення є: витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв`язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу; свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім; документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).

Пунктом 4 Порядку № 379 визначено, що посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.

За приписами пункту 9 Порядку № 379 посвідчення видається протягом 30 календарних днів з дня надходження відповідної заяви з усіма необхідними документами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 379 посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Аналогічне за змістом обмеження закріплене частиною 2 статті 3 Закону № 2011-XII, згідно з якою дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

З аналізу наведених норм суд виходить із того, що визначальним для виникнення у батьків права на статус члена сім`ї військовослужбовця та відповідне посвідчення є факт смерті військовослужбовця під час проходження ним військової служби. Порядок № 379 не передбачає розширеного тлумачення підстав як для видачі, так і для відмови у видачі посвідчення.

Обмеження, встановлене пунктом 11 Порядку № 379 і частиною 2 статті 3 Закону № 2011-XII, застосовується не за будь-якої наявності алкоголю в організмі померлого, а лише тоді, коли смерть є наслідком вчинення військовослужбовцем дій у стані сп`яніння. Конструкція норми вимагає встановлення сукупності обставин: вчинення військовослужбовцем певних активних дій; перебування його при цьому у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, причинного зв`язку саме між цими діями і настанням смерті. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає застосування обмеження.

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24 сформулював висновок про те, що виплата не здійснюється лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп`яніння; сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння на час настання смерті не є підставою для відмови.

Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 160/27900/24, вирішуючи спір щодо відмови комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 у видачі посвідчення батькам померлого військовослужбовця, зазначив, що сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із вчиненням померлим певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі), а тому така обставина є необґрунтованою підставою для відмови у видачі посвідчення.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд встановив, що жоден із документів, які визначають причини та обставини смерті ОСОБА_2 , не пов`язує настання смерті з вчиненням ним будь-яких дій.

Причиною смерті і лікарським свідоцтвом про смерть від 25.11.2024 № 348, і довідкою про причину смерті № 348, і наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 12.12.2024 № 243 у редакції наказу від 15.02.2025 № 44, і постановою військово-лікарської комісії від 05.06.2025 визначено загальне захворювання - кардіоміопатію, яка ускладнилась розвитком гострої серцевої недостатності.

Наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 12.12.2024 № 243 у редакції наказу від 15.02.2025 № 44 засвідчує, що смерть ОСОБА_2 не є наслідком вчинення ним кримінального правопорушення, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, самогубства чи дій третіх осіб. Актом службового розслідування встановлено, що інших неправомірних дій з боку військовослужбовця, зокрема таких, що призвели до його смерті, не виявлено. Перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння зафіксоване у цих документах як стан на момент смерті, а не як причина смерті та не як наслідок його дій.

Більше того, постановою штатної військово-лікарської комісії від 05.06.2025 № 2025-0605-1025-3897-0 - документом, передбаченим абзацом п`ятим пункту 3 Порядку № 379 як підстава для видачі посвідчення, захворювання, яке призвело до смерті, та причину смерті ОСОБА_2 визнано пов`язаними з проходженням військової служби. Ця постанова прийнята після дослідження, зокрема, висновку експерта від 25.11.2024 № 348, тобто з урахуванням результатів судово-токсикологічного дослідження, на яке посилається відповідач.

Оскаржуване рішення відповідача ґрунтується виключно на припущенні: алкогольне сп`яніння, за формулюванням самої комісії, «найбільш ймовірно, сприяло погіршенню перебігу основного захворювання, а можливо й спровокувало його загострення». Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Імовірнісне судження, викладене у формі допущення, не є доказом і не може підміняти встановлення факту.

При цьому висновок комісії про сприяння сп`яніння погіршенню перебігу захворювання, навіть якби він був доведений, не є встановленням того, що смерть сталася внаслідок вчинення військовослужбовцем дій у стані сп`яніння, як цього вимагає пункт 11 Порядку № 379.

За приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача як суб`єкта владних повноважень. Відповідач цим правом не скористався, відзиву на позов не подав, доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 дій у стані алкогольного сп`яніння, які мали своїм наслідком його смерть, суду не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що передбачених пунктом 11 Порядку № 379 та частиною 2 статті 3 Закону № 2011-XII підстав для відмови позивачці у встановленні статусу та видачі посвідчення у відповідача не було, а рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 24.04.2026 № 7/04-2/26-КЄ, у частині відмови ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права, суд виходить із того, що позивачка є матір`ю померлого військовослужбовця, тобто особою, зазначеною у пункті 4 Порядку № 379, необхідні документи нею подані і зауважень щодо їх повноти відповідач не висловлював; обставини, з якими пункт 11 Порядку № 379 пов`язує відмову у видачі посвідчення, відсутні. Отже, для видачі посвідчення виконано всі умови, визначені законом, а прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом першим частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання відповідача вчинити дії щодо встановлення ОСОБА_1 статусу та видачі їй посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З наявної в матеріалах справи квитанції від 23.07.2026 вбачається, що позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним рішення, викладене у формі протоколу № 7/04-2/26-КЄ, в частині відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії щодо встановлення статусу та видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез