Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №160/22059/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа №160/22059/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

24.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 протиправною щодо не звільнення мене, ОСОБА_1 , з лав Збройних Сил України на підставі пп. «д» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно з поданим рапортом в адвокатському запиті вих. №29062607 від 29.06.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України мене, ОСОБА_1 на підставі пп. «д» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдата, куди був направлений після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кримінального кодексу України. Під час проходження військової служби та виконання обов`язків військової служби позивач потрапив у полон і перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Позивач зазначив, що бажання продовжувати військову службу він не висловлював, а через свого представника подав рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону, проте відповідач жодних дій, спрямованих на припинення (розірвання) укладеного з позивачем контракту, не вчинив.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К.І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні); у позивача витребувано копію рапорту.

07.08.2026 від позивача надійшло клопотання про виконання ухвали суду. Однак, витребувану судом копію рапорту позивач не подав. Зміст рапорту від 29.06.2026 відтворено в адвокатському запиті від 29.06.2026 вих. № 29062607, копія якого долучена до позовної заяви.

18.08.2026 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позивач підписав контракт з відповідачем, як особа, яку умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України. Станом на момент подання позову діяла редакція ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», не передбачала можливості для звільнення з військової служби для осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, після повернення такої особи з полону. Отже, станом на момент подання позивачем позову військовою частиною НОМЕР_1 жодних прав позивача не було порушено і військовою частиною НОМЕР_1 жодних протиправних дій та рішень не було прийнято при відмові у задоволенні рапорту про звільнення позивача з військової служби. 14.07.2026 до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» законодавець вніс зміни, якими розширив для такої категорії перелік підстав для звільнення з військової служби, додавши, у тому числі, таку підставу для звільнення, як звільнення після полону. Наразі позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби і командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про його звільнення з військової служби. Після проходження організаційних процедур (проходження обхідного листа), у найкоротший термін позивача буде виключено зі списків військової частини.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Ухвалою суду від 10.07.2024 ОСОБА_1 умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кримінального кодексу України для проходження військової служби за контрактом.

18.07.2024 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового і сержантського складу.

Згідно з довідкою Служби безпеки України від 22.08.2025 № 34/С-3098д солдат ОСОБА_1 у період з 21.10.2024 по 14.08.2025 перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

23.03.2026 представник позивача - адвокат Крамной С.С. звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом вих. № 23032630 щодо наявності підстав для звільнення позивача з військової служби.

Листом від 14.04.2026 № 2748 Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що відповідно до абзацу другого частини сьомої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, припиняється (розривається), а такі військовослужбовці звільняються з військової служби за станом здоров`я, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення або обмеження волі, та у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням рішення про демобілізацію, у зв`язку з чим підстави для припинення (розірвання) укладеного з позивачем контракту за підпунктом «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону відсутні.

29.06.2026 представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом вих. № 29062607, до якого долучив рапорт позивача від 29.06.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо його незвільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Статтею 26 Закону № 2232-XII визначено підстави звільнення з військової служби, які диференційовано залежно від виду військової служби та періоду, у який вирішується питання про звільнення.

Підпунктом «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, на який посилається позивач, передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Водночас для військовослужбовців із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, Закон № 2232-XII установлює окреме правове регулювання: статтею 21-5 визначено підстави прийняття таких осіб на військову службу за контрактом, статтею 21-6 - особливості проходження ними військової служби, а статтею 21-7 - підстави їх звільнення з військової служби.

Відповідно до статті 21-7 Закону № 2232-XII звільнення з військової служби військовослужбовців з числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, здійснюється відповідно до частини сьомої статті 26 цього Закону.

Абзацом другим частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час подання позивачем рапорту від 29.06.2026 і на час звернення позивача до суду, було передбачено, що контракт осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставі: а) за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення або обмеження волі; в) у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням рішення про демобілізацію.

Наведений перелік підстав є вичерпним і такої підстави звільнення, як звільнення з полону, не містив.

Отже, підстави звільнення з військової служби, передбачені частиною п`ятою статті 26 Закону № 2232-XII, у тому числі підпункт «д» пункту 3 цієї частини, на військовослужбовців із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кримінального кодексу України, не поширюються, оскільки для цієї категорії військовослужбовців стаття 21-7 та частина сьома статті 26 Закону № 2232-XII установлюють спеціальне правило.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходить військову службу за контрактом саме як особа, умовно-достроково звільнена від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кримінального кодексу України.

За таких обставин, звертаючись до відповідача з рапортом від 29.06.2026, позивач послався на підставу звільнення, яка до нього застосована бути не могла, а відповідач, не вчиняючи дій щодо припинення (розірвання) укладеного з позивачем контракту за цією підставою, вимог закону не порушив. Про відсутність підстав для звільнення позивача за підпунктом «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII відповідач повідомляв ще раніше - листом від 14.04.2026 № 2748 у відповідь на адвокатський запит від 23.03.2026.

Суд ураховує, що Законом України від 14.07.2026 № 4931-IX частину сьому статті 26 Закону № 2232-XII викладено в новій редакції, якою перелік підстав звільнення з військової служби військовослужбовців із числа осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кримінального кодексу України, доповнено підпунктом «б» - у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Ця редакція набрала чинності 06.08.2026, тобто після подання позивачем рапорту від 29.06.2026, після розгляду цього рапорту відповідачем і після звернення позивача до суду.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Правомірність бездіяльності суб`єкта владних повноважень перевіряється судом виходячи з правового регулювання, чинного на час, коли така бездіяльність мала місце. Відповідач не може вважатися таким, що діяв протиправно, через незастосування норми, якої на час розгляду рапорту позивача не існувало.

Отже, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII протиправною не є, а позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача саме за цією підставою задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши поведінку відповідача за наведеними критеріями, суд не встановив її невідповідності вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України: відповідач діяв у межах наданих йому повноважень і відповідно до закону, який регулював спірні відносини.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Ураховуючи, що спір у цій справі зводиться до застосування норм права, які визначають підстави звільнення позивача з військової служби, а обставини, з якими позивач пов`язує свої вимоги, встановлені судом на підставі наявних у справі доказів і відповідачем не заперечувалися, суд не вбачає підстав для такої кваліфікації.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; від 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

За наведених обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез