Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №127/26692/25
Суддя: Ямкова О. О.
21.09.26
22-ц/812/1613/26
Справа № 127/26692/25 Головуючий у 1-й інстанції Муругов В. В.
Провадження № 22ц/812/1613/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
21 вересня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Круглікової А. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
яка подана від її імені адвокатом Головченком Олександром Андрійовичем,
на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Муругова В. В. у місті Баштанка Миколаївської області о 14 год 02 хв зі складанням повного рішення 27 травня 2026 року, у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Юніт Капітал»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 54 148 грн 68 коп. кредитної заборгованості, суму якої в подальшому зменшив на підставі поданої 20 січня 2026 року заяви про зменшення позовних вимог та просив про стягнення з позичальниці на користь товариства, як правонаступника первісного кредитора, борг в розмірі 36 740 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 9 березня 2024 року між відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою використання одноразового ідентифікатора та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео ШФД») укладено договір кредитної лінії №660734701 на суму 11 600 грн строком на 30 днів, тобто до 8 квітня 2024 року з можливістю його пролонгації протягом цього строку, як дисконтного періоду.
За умовами договору первісним кредитором надано позичальниці кошти зі сплатою процентів в розмірі 2,5% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що становить 912,5% річних, без повного дострокового повернення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду, але з обов`язковою сплатою нарахованих процентів на суму 1 983 грн 60 коп. задля пролонгації першого дисконтного періоду. Внаслідок цього орієнтовна загальна вартість кредиту складе 20 300 грн. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 8 700 грн та суму кредиту у розмірі 11 600 грн.
В той же час позичальницею своїх зобов`язань за договором належним чином не виконано та у неї виникла заборгованість за період користування кредитом з 9 березня по 4 вересня 2024 року у загальному розмірі 36 740 грн, яка складається із боргу за тілом кредиту в розмірі 11 599 грн 32 коп. та процентами за користування кредитом в сумі 24 140 грн 68 коп.
За вказаним договором ТОВ «Манівео ШФД» передало право вимоги на підставі договору факторингу з додатковою угодою спочатку Товариству з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Таліон Плюс», яке в подальшому його переуступило на підставі договору факторингу Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія (далі ТОВ ФК) «Онлайн Фінанс», яке його в свою чергу переуступило на підставі договору факторингу позивачу ТОВ «Юніт Капітал».
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року справу передано на розгляд за підсудністю до Баштанського районного суду Миколаївської області.
Ухвалою судді Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2025 року за позовом ТОВ «Юніт Капітал» відкрито провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , позовні вимоги не визнала, посилаючись на ті обставини, що сторони кредитного договору перебувають у вкрай нерівних відносинах, під час відступлення права вимоги кожному наступному факторові, відповідне повідомлення або вимога позичальниці не направлялась, як про це зазначено у змісті укладених договорів факторингу, крім того, фактор ТОВ «Таліон Плюс» здійснив додаткове нарахування процентів за користування кредитом за період з 11 червня по 19 грудня 2024 року, хоча сам, як і інші фактори не поніс витрат за договором. Загальна сума нарахованих процентів за користування кредитом майже в чотири рази перевищує суму тіла кредиту. Натомість проценти за користування кредитом мають бути нараховані лише за строк кредитування, за період з 9 березня до 8 квітня 2024 року за ставкою 0,570%, та становити 1983 грн 60 коп.
Наведене свідчить про несправедливість умов кредитного договору, оскільки вони порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, а також завдають шкоди споживачеві, тому до цих умов слід застосовати наслідки нікчемності.
Заперечувала проти стягнення з неї 11 599 грн 32 коп. тіла кредиту, оскільки вважала, що з урахуванням внесених нею 2 641 грн 32 коп. сума заборгованості за тілом кредиту має становити 10 042 грн 28 коп., на яку повинні нараховуватися проценти з урахуванням пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Заперечувала щодо отримання позивачем та попереднім фактором права вимоги на підставі договорів факторингу, так як укладені між попередніми кредиторами, зокрема і з позивачем, договори по своїй природі є договорами відступлення права вимоги.
Вважала заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу завищеними та неспівмірними складності справи, та просила про їх зменшення посилаючись на свій майновий та сімейний стан.
Клопотала про витребування відомостей про прийняття керівника позивача на роботу.
19 січня 2026 року позивач направив до суду заяву про зменшення позовних вимог разом з відповіддю на відзив відповідачки на позовну заяву, де виклав переважно доводи та обґрунтування, що ним наведені у позові.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідачка наполягала на обґрунтованості своїх доводів, наголошувала, що не укладала кредитний договір та заперечувала використання одноразового ідентифікатора саме з метою його укладення та повторно заперечила набуття позивачем права вимоги до неї.
У відзиві на заяву про зменшення позовних вимог зазначила про необхідність нарахування процентів на суму тіла кредиту з урахуванням здійснених нею погашень за кредитним договором.
22 січня 2026 року позивачем направлено додаткові пояснення у справі з більш докладним викладенням раніше вказаних аргументів.
Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2026 року витребувано з АТ КБ «Приватбанк» відомості про випуск картки та виписку про рух коштів по вказаному картрахунку, а також відомості про відповідність номеру телефону НОМЕР_1 фінансовому номеру телефону вищевказаного картрахунку та його наявність в анкетних даних ОСОБА_1 , також витребувано з ГУ ДПС в місті Києві повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_4 та від позивача копію наказу про прийняття ОСОБА_4 на роботу.
У березні 2026 року від позивача ГУ ДПС у місті Києві та АТ КБ «Приватбанк» надійшли відомості на виконання вищевказаної ухвали.
Рішенням Баштанського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2026 року позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено частково, ухвалено про стягнення на користь товариства з ОСОБА_1 36 526 грн 31 коп. В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за договором в більшому розмірі відмовлено. Розподілено судові витрати.
Ухвалюючи таке рішення суд виходив з наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитом та процентами в межах положень, визначених пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», без врахування заяви про зменшення позовних вимог за пропуском процесуального строку.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , посилалась на незаконність рішення суду в частині задоволених позовних вимог та розподіл судових витрат, з огляду на не з`ясування судом усіх обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого просила про його скасування в цій частині з ухваленням нового рішення відмову у задоволенні позову.
На думку відповідачки позивачем не доведено факт укладення кредитного договору в електронній формі, а отже сторони не досягли узгодження його істотних умов. Вказувала на нікчемність умови кредитного договору про нарахування процентів, з огляду на їх несправедливий розмір та непропорційність до розміру тіла виданого кредиту, що значно перевищує інфляційні втрати, які міг понести первісний кредитор та позивач.
Вважала, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги знижену процентну ставку передбачену пунктами 8.65.1., 8.7. договору та вважала, що розмір стягнутих процентів за період з 9 березня по 8 квітня 2024 року не може перевищувати 1 983грн 60коп., а самі проценти після закінчення терміну кредитування нараховуватись не можуть та мають бути нараховані на суму кредиту, з урахуванням здійснених погашень.
Зазначала, що місцевим судом не враховано її заперечення проти набуття позивачем права вимоги до неї з огляду на безгрошовість договору факторингу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, наполягаючи на укладенні з позичальницею електронного кредитного договору з використанням одноразового ідентифікатора та саме з ОСОБА_1 внаслідок проведення ідентифікації та верифікації її особи. Спростував доводи відповідачки про нікчемність умов договору щодо процентної ставки та необхідності її нарахування із застосуванням зниженої ставки, пославшись на зменшення розміру позовних вимог та нарахування заборгованості у відповідності до Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про споживче кредитування» та зазначивши про їх нарахування у повній відповідності до договору. Вказував на безпідставність заперечення відповідачки щодо набуття позивачем та попереднім фактором права вимоги за укладеним з нею договором, зазначивши, що ТОВ «Таліон Плюс» набув від первісного кредитора дійсне право вимоги відповідності до реєстру боржників, а не на дату укладення договору факторингу, та в подальшому передав це право позивачу.
Посилався на відповідну судову практику та вважав застосовані відповідачкою правові висновки нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.
Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 13 та 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи за положеннями частини 1 статті 369 ЦПК України, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у порядку письменного провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1054 ЦК України визначається, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
При вирішенні справи судом встановлено, що 9 березня 2024 року після заповнення заявки на отримання грошових коштів в кредит та отримання інформації про умови кредитування у паспорті споживчого кредиту продукту «СМАРТ» між позичальницею ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео ШФД» укладено договір кредитної лінії №660734701 на отримання кредитних коштів на суму 11 600 грн строком на рекомендований (не обов`язковий) термін повернення кредиту, який також є дисконтним періодом та становить 30 днів, тобто до 8 квітня 2024 року з кінцевою датою повернення кредиту 8 квітня 2024 року (п.п.2.3., 7.1., 7.2., 7.3.), із нарахуванням у цей період процентної ставки у розмірі 0,57 % на день (208,050% річних) за кожен день фактичного користування за умови дострокового повернення кредиту протягом перших 14 днів користування кредитом; та в подальшому у розмірі 1,89% на день (688,990 % річних) у разі пролонгації дисконтного періоду у порядку відповідно до пункту 3.2. цього договору. При цьому у відповідності до пунктів 8.3, 8.4 договору, за умови, якщо позичальниця не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту, то зобов`язання по сплаті процентів на весь строк дисконтного періоду кредитування визначається процентною ставкою у розмірі 2,5 % на день та є базовою процентною ставкою (т. 1 а.с.32, 46-47, 48-58).
За змістом договору верифікація позичальниці здійснена з офіційного джерела на підставі договору покладання з АТ КБ «Приватбанк» (п.4.7 договору кредитної лінії) та був підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора NDMW, відправленого 9 березня 2024 року о 12год 53хв 49 cек. та відповідно введений споживачкою 9 березня 2024 року о 12год 54 хв 25cек. (т. 1 а.с.58зв).
Зазначене відповідає довідці щодо дій позичальниці в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео ШФД» та містить відомості про вчинення дій з продовження дисконтного періоду із застосуванням процентної ставки 1,89% на день на строк 30 днів до 8 травня 2024 року (т. 1 а.с.23- 24).
На виконання умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ коштів ОСОБА_1 для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 у відповідності до платіжного доручення сформованого 9 березня 2024 року (т. 1 а.с.13, 128,130).
У подальшому АТ КБ «ПриватБанк» суду повідомлено, що зазначену платіжну картку емітовано на ім`я ОСОБА_1 , а номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером телефону відповідачки, на який відправляється інформація щодо підтвердження операцій, та на цю платіжну картку 9 березня 2024 року здійснене безготівкове зарахування як виплата займу Манівео на суму 11 600 грн ( т. 1 а.с.109-110).
За наведеного доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів підписання позичальницею кредитного договору є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, а висновки суду в цій частині є правильними і обґрунтованими, а також такими, що ґрунтуються на матеріалах справи.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги строком до 28 листопада 2019 року ( п. 8.2), а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором (т. 1 а.с.41-45).
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео ШФД» та ТОВ «Таліон Плюс» до договору факторингу №20/1118-01 від 28 листопада 2018 року укладено додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії вищевказаного договору продовжено до 31 грудня 2020 року. Складено нові реєстри прав вимоги (т. 1 а.с.48).
31 грудня 2020 року між цими сторонами знову укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою договір викладено у новій редакції та продовжено строк його дії до 31 грудня 2021 року (т. 1 а.с.49-52). Предметом договору стали зобов`язання клієнта відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором.
В подальшому, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео ШФД» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118/-01, за умовам якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги строком до 28 листопада 2019 року, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором (т.1 а.с.109-114).
Після чого до договору факторингу №20/1118-01 від 28 листопада 2018 року між тими самими сторонами укладено декілька додаткових угод: №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, за якими строк дії основного договору неодноразово продовжено, зокрема і до 31 грудня 2024 року (т. 1 а.с.114-119, 120-121).
Зі змісту договору факторингу та додаткових угод до нього слідує, що предметом договору стали зобов`язання клієнта (первісного кредитора) відступити фактору (наступному кредитору) права вимоги за кредитними договорами строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором. До цього договору додано реєстр прави вимоги №288 від 11 червня 2024 року, за яким первісним кредитором передано право вимоги за електронним кредитним договором з ОСОБА_1 на загальну суму 29 500 грн 38 коп., що складалася з заборгованості за кредитом у сумі 11 599 грн 32 коп. та заборгованістю за процентами за користування кредитом на суму 17 901 грн 06 коп. (т. 1. а.с.106-108).
В наступному, 19 грудня 2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №19/1224-01 строком до 31 грудня 2024 року (т. 1 а.с. 95-103). Предметом даного договору є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п.2.1.) також за змістом пункту 1.3. договору, до правом вимоги є права вимоги за кредитними договорами строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №2 від 19 грудня 2024 року до договору факторингу №19/1224-01 від 19 грудня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги, яке виникло у первісного кредитора до відповідачки ОСОБА_1 , з донарахованими процентами за користування грошовими коштами на загальну суму 54 148 грн (т. 1 а.с.92-94).
4 червня 2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого на підставі за акту прийому-передачі реєстру боржників до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором на загальну суму 54 148 грн 68 коп., яке складається з 11 599 грн 32 коп. заборгованості за тілом кредиту та 42 549 грн 36 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом (т. 1 а.с.81-83, 84-88).
На виконання умов вищевказаних договорів факторингу сторонами було перераховано визначену за його умовами оплату відповідно до наданих платіжних інструкцій ( т. 1 а.с.72-78, 89-91).
Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано виснувано, що позивачем правомірно набуто право грошової вимоги до позичальниці.
Тому доводи апеляційної скарги про безгрошовість договорів факторингу, укладених між кредиторами, первісним та наступним, та неправомірність відступлення права вимоги, не заслуговують на увагу, так як спростування презумпції правомірності правочинів відбувається лише у двох випадках: коли недійсність правочину прямо визначена імперативним приписом закону (у разі його нікчемності); та якщо правочин оспорений у судовому порядку та визнаний недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. В даному ж випадку, коли правочини не визнані судами недійсними, діє презумпція правомірності правочину, а також застосовується принцип його тлумачення favor contractus, за змістом якого місцевим судом, так і колегією суддів всі сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності цих договорів (правочинів) враховані на користь їх дійсності, чинності та виконуваності.
Отже, позивачем правомірно набуто право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 , яке виникло з підстав неналежного виконання нею кредитного зобов`язання за електронним кредитним договором, яке первісний кредитор ТОВ «Манівео ШФД» передав ТОВ «Таліон Плюс» не лише на підставі договору факторингу, а і у відповідності до додаткових угод, укладених до нього з приєднання витягів з реєстрів прав вимоги до боржників, яке в подальшому відійшло до ТОВ ФК «Онлайн Фінанс», та яке, в свою чергу, набув позивач.
Тому позивачем, як правонаступником попередніх кредиторів, заявлено не лише про стягнення сум боргу, платіж за якими настав станом на момент укладення першого договору факторингу та додаткової угоди №32 до нього станом на 11 червня 2024 року, тобто на момент передачі реєстру боржників, за яким первісним кредитором передано право наявної вимоги з можливістю застосування права майбутньої вимоги, а ще і додатково нарахованих фактором процентів за період з 12 червня по 19 грудня 2024 року, з дня передачі грошової вимоги, платіж за якою настав, та за період фактичного користування за наявністю права майбутньої вимоги (т.1 а.с.60).
За положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, в тому числі в частині права позикодавця на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом.
За такого та відповідно до вимог статті 526 ЦК України, за якими зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача з відповідачки ОСОБА_1 суми основного боргу та процентів за користування кредитними коштами у відповідності до умов договору.
Тобто враховуючи, що окрім погашення тіла та пролонгації договору при частковій сплаті процентів відповідно до пункту 3.3 договору кредитної лінії, саме тіло кредиту погашено позичальницею частково, внаслідок чого сума в розмірі 11 599 грн 32 коп. підлягає стягнення з відповідачки на користь товариства, як заборгованість за тілом кредиту. При тому слід врахувати, що відповідачкою та її представником не спростовано неправильність нарахування цій суми, так як погашення, що здійснені нею, здійснено, передусім, на погашення боргу зі сплати процентів за користування кредитною лінією згідно до пункту 7.7 договору.
Так, за довідкою первісного кредитора ТОВ «Манівео ШФД» слідує, що внесений відповідачкою 11 квітня 2024 року платіж здійснено нею з метою продовження дисконтного періоду на 30 днів (т.1 а.с.23-24), внаслідок чого кредитором за умовами договору в подальшому застосована процентна ставка у розмірі 1,89% на день відповідно до пункту 8.5.2 договору кредитної лінії (т.1 а.с.23-24).
В подальшому, за розрахунками, що надані позивачем та первісним кредитором, після закінчення 8 травня 2024 року дисконтного періоду, нарахування процентів здійснено із застосуванням базової процентної ставки 2,5 % на день (т. 1 а.с.70-71).
Однак з таким нарахуванням процентів як первісним кредитором, так і його правонаступником у повній мірі погодитись неможливо, не лише із доводів апеляційної скарги, але і виходячи з наступного.
Згідно до змісту пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо. Внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (частина 3 статті 8 цього Закону).
Враховуючи такі положення цього Закону, його частиною 5 статті 8 встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї же статті, яка не може перевищувати 1 %.
Таким чином під час укладення кредитного договору споживчого кредитування законодавцем визначені правила про максимальний розмір денної процентної ставки, внаслідок чого умови, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, зокрема, і в частині визначення договором про споживчий кредит більшого розміру процентів за його користування, є у розумінні абзацу 1 частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» нікчемними.
Одночасно до договорів, які укладено до набрання чинності цих положень Закону України «Про споживче кредитування», пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання ним чинності з 24 грудня 2023 року, встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Саме ці перехідні положення помилково застосовані судом першої інстанції під час визначення суми боргу за процентами у правовідносинах, що виникли за укладеним договором кредитної лінії, та ним не звернута увага, що договір між сторонами укладено на момент чинності положень Закону, що визначають максимальний розмір денної процентної ставки, внаслідок чого у справі відсутні підстави для застосування розміру процентної ставки відповідно до пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», але в той же час, на переконання колегії суддів, є підстави для нарахування процентів в межах, визначених частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», за нікчемністю узгоджених сторонами умов в нарахуванні та застосуванні процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі, що значно перевищує ставку визначену Законом, - 1,890 % або 2,5%, оскільки ця процентна ставка застосована кредитором за користування коштами, а не за неналежне виконання умов договору з повернення кредитних коштів та процентів.
Підстави для застосування у справі розміру процентів, визначених частиною 5 статті 8 цього Закону, відповідає висновкам про застосування норм права, які викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 7 вересня 2026 року під час розгляду справи № 552/672/23, та підлягають застосуванню відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України в цій справі, в частині того, що норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України №3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Тому захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.
За наведеного заборгованість позичальниці за процентами за користування кредитом слід розрахувати наступним чином: за період з 9 березня 2024 року по 8 квітня 2024 року, виходячи із принципу диспозитівності на підставі розрахунку первісного кредитора із застосуванням процентної ставки 0,57% на день; та в подальшому за період з 9 квітня по 4 вересня 2024 року з урахуванням ставки 1 % на день, що загалом становить суму в розмірі 19 266 грн 11 коп.
Таким чином з позичальниці на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором кредитної лінії у розмірі 30 865 грн 43 коп., який складається з: 11 599 грн 32 коп. заборгованості за тілом кредиту та 19 266 грн 11 коп. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
За наведеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог підлягає зміні відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, за яким з відповідачки ОСОБА_1 на користь товариства слід стягнути 30 865 грн 43 коп. заборгованості за договором та 1 380 грн 80 коп. сплаченого судового збору, а також зменшеного розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 1 710 грн, яка зменшена судом з урахуванням заперечень відповідачки та наведенням висновків відповідно до положень статей 137 та 141 ЦПК України. Додаткових підстав для зменшення суми витрат на правничу допомогу за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
У зв`язку зі зміною судового рішення та відповідно до статті 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідачки слід стягнути 309 грн 96 коп. судового збору, який нею сплачено під час подачі апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2026 року в частині задоволених вимог, розподілу витрат, змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії №660734701 від 9 березня 2024 року в загальному розмірі 30 865 грн 43 коп., яка складається з: 11 599 грн 32 коп. заборгованості за тілом кредиту та 19 266 грн 11 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, а також 1 380 грн 80 коп. судового збору, сплаченого у суді першої інстанції, та 1 710 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 309 грн 96 коп. сплаченого нею судового збору за апеляційний перегляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
А. В. Круглікова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua