Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №450/2594/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2594/26 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є. О.

Провадження № 33/811/1523/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на постанову судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2026 року,

встановив:

цієї постановою, провадження у справі № 450/2594/26 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрито за відсутністю в його діях складу вказаних адміністративних правопорушень.

Відповідно до постанови, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 212493 від 12.05.2026, 23.04.2026 о 19 год 30 хв в АДРЕСА_1 у місці проживання ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 в присутності їх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в ході якого виражався ненцензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 212494 від 12.05.2026, 24.04.2026 о 10 год 30 хв в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 яке виражалося в погрозах фізичною розправою та ображання нецензурною лайкою, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

На вказану постанову потерпіла ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2026 року, якою визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 та ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення.

В обгрунтування вказує, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не повно і не всебічно дослідив обставини справи та дав неправомірну оцінку зібраним доказам.

Вказує, що у тексті оскаржуваної постанови суду не відображено факт її участі у судовому засіданні як потерпілої разом із адвокатом Войтович О. М., а також не наведено і не оцінено доводи та пояснення, надані її представником на обґрунтування вини правопорушника. Це є порушенням вимог ст. 245, 252, 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та дотримання принципів змагальності сторін.

Крім того, суд першої інстанції в порушення статті 251 КУпАП неналежним чином дослідив фактичні обставини справи та повністю проігнорував наявні докази.

Суд безпідставно відкинув той факт, що конфлікт тривав протягом 3 години, натомість свідком у судовому засіданні та в поясненнях чітко зазначалося про те, що він протягом 10 хвилин чув стуки, а також крики і образи. Попри це, суд не надав належної правової оцінки показанням свідка. Під час розгляду справи в суді першої інстанції адвокат заявляв клопотання про належне дослідження та перегляд відеозапису в судовому засіданні, проте суд не здійснив необхідних процесуальних дій.

У судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , захисник адвокат Глинська-Кривонос С.О., потерпіла ОСОБА_1 , представник адвокат Войтович О.М., будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення апеляційного розгляду не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП за таких обставин неявка вказаних осіб в судове засідання апеляційного суду не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти законне вмотивоване рішення.

Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ході апеляційного перегляду справи не встановлено обставин, які б спростовували вказані висновки суду.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 12.05.2026 серії ВБА № 212493, 23.04.2026 о 19 год 30 хв в АДРЕСА_1 у місці проживання ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 в присутності їх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в ході якого виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 12.05.2026 серії ВБА № 212494, 24.04.2026 о 10 год 30 хв в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 яке виражалося в погрозах фізичною розправою та ображання нецензурною лайкою, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Протоколи про адміністративне правопорушення мають містити в собі належним чином встановлені та підтверджені відомості і факти, які свідчать про вчинення особою адміністративних правопорушень.

Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи фактичне настання фізичної або психологічної шкоди.

Жодним із здобутих доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо ОСОБА_1 , а саме психологічне насильство, зазначене в протоколах про адміністративне правопорушення від 12.05.2026 серії ВАД № 212493, від 12.05.2026 серії ВАД № 212494.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні достатні обставини які б вказували, що в діях ОСОБА_2 є склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 1ст. 173-2 КУпАП, оскільки не встановлено, що внаслідок його дій була завдана шкода психічному або фізичному здоров`ю ОСОБА_1 , тому вказані обставини не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним» є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Враховуючи вище викладене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення фізичного чи психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду потерпілою та її представником не надано доказів на підтвердження факту наявності в діях ОСОБА_2 ознак домашнього насильства, які б свідчили про вчинення ним відповідних адміністративних правопорушень.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при винесенні постанови.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було.

Суддя відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Докази, які лягли в основу судового рішення, були досліджені суддею в ході судового розгляду й отримали належну оцінку.

Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.

З огляду на наведене, оскаржувана постанова судді першої інстанції є законною, обґрунтованою, а отже підстав для її зміни чи скасування та задоволення апеляційних вимог потерпілої немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а постанову судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 липня 2026 року відносно ОСОБА_2 – залишити без змін.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук