Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №307/2960/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/2960/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Шевчука В.В.,

суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А.,

з участю секретаря Авдєєвої К.Т.,

представника позивача (прокурора) Роман М.М.,

представника відповідача та третьої особи: Колотухи І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2026 року (Бряник М.М.) у справі за позовом Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави до Солотвинської селищної ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Палсір», про витребування майна із незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

В серпні 2025 року Тячівська окружна прокуратура Закарпатської області звернулася до суд з позовом до Солотвинської селищної ради, Тячівського району, Закарпатської області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Палсір» про витребування майна з незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Тячівською окружною прокуратурою у ході здійснення представницької функції щодо захисту державних інтересів у суді шляхом моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та публічної кадастрової карти встановлено порушення вимог земельного законодавства на території Тячівського району Закарпатської області під час розпорядження землями комунальної власності. Так, встановлено, що 18.06.2020 державним реєстратором зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ТОВ «Палсір» на земельну ділянку з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161, площею 1,8635 га, з цільовим призначенням землі оздоровчого призначення, розташовану в АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності за ТОВ «Палсір», вказаної земельної ділянки, став договір купівлі - продажу земельної ділянки, укладений між Солотвинською селищною радою та ТОВ «Палсір» 18.06.2020. Предметом вказаного договору є земельна ділянка з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161, площею 1,8635 га., з цільовим призначенням землі оздоровчого призначення, для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, розташована в АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу укладений на підставі рішення 26 сесії 7 скликання Солотвинської селищної ради № 613 від 01.10.2019 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення». При цьому, вказана земельна ділянка на момент продажу ТОВ «Палсір» перебувала в користуванні ТОВ «Палсір» на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.06.2006.

Позивач вказував, що положення ч. 2 ст. 134 ЗК України не передбачають можливості продажу не на конкурентних засадах земельної ділянки для здійснення будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. Проте, жодних таких умов при продажі земельної ділянки з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161 Солотвинської селищною радою ТОВ «Палсір» прокуратурою не встановлено. З цих підстав зазначав, що Солотвинською селищною радою в порушення вищенаведених норм, без проведення обов`язкових земельних торгів незаконно відчужено земельну ділянку комунальної власності, площею 1,8635 га., а тому такий правочин є нікчемним та не тягне за собою жодних юридичних наслідків.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки, зазначав, що відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати. Вказуючи про недобросовісність набувача, позивач стверджує про те, що ТОВ «Палсір» 15.09.2020 відчужило спірну земельну ділянку громадянину ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу, в короткий період часу (менш ніж через 3 місяці) після придбання ТОВ «Палсір». Крім того, земельна ділянка має цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. При цьому, ОСОБА_1 не є фізичною особою підприємцем та не здійснює діяльність в сфері надання медичних та оздоровчих послуг. Також, на думку позивача викликає сумнів вартість придбаної земельної ділянки, як за договором купівлі-продажу між Солотвинською селищною радою та ТОВ «Палсір» так і за договором купівлі продажу між ТОВ «Палсір» та ОСОБА_1 . Зокрема, вартість земельної ділянки площею 1,8635 га. (яка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення) за договорами купівлі - продажу становила 131 351 грн. та 135 000 грн. відповідно. При цьому, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки ще в 2012 році становила 499 604,35 грн., що значно вище вартості, за яку було відчужено спірну земельну ділянку. Крім цього, ОСОБА_1 та директор і власник ТОВ «Палсір» ОСОБА_2 є близькими родичами, а саме рідним братом та сестрою. Вказане на думку позивача свідчить про те, що ТОВ «Палсір» та ОСОБА_1 є пов`язаними між собою особами та шляхом укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки намагалися створити умови щодо добросовісності набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , хоча останній проявивши звичайну обачність та враховуючи положення Земельного кодексу України щодо придбання земельних ділянок державної та комунальної власності на земельних торгах міг знати, що земельна ділянка придбана в селищної ради без проведення таких. За таких обставин вважає, що ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним набувачем в розумінні ст. 388 ЦК України.

З цього приводу зазначає, що підставою для звернення до суду з вказаним позовом є саме ст. 387 Цивільного кодексу України, так як, положення ст. 388 ЦК України не розповсюджуються на дані правовідносини у зв`язку з відсутністю добросовісного набувача. Таким чином, власником спірних земельних ділянок відповідно до положень ст. 83 Земельного кодексу України та ст. 122 цього кодексу є держава Україна в особі Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, яка в свою чергу має виключне право на розпорядження вказаними земельними ділянками, які знаходяться на її території. В той же час, Солотвинська селищна рада через неправомірні дії щодо відчуження спірної земельної ділянки у позазаконний спосіб є відповідачем у вказаній справі, у зв`язку з чим прокурор набуває прав позивача та звертається до суду в інтересах держави, так як іншого уповноваженого органу, який вправі розпоряджатися та набувати право власності на спірну земельну ділянку не має. Згідно витягу з технічної документації з нормативно-грошової оцінки НВ-9970353052025 земельної ділянки з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161 нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 2 448 172,75 грн.

Щодо наявності повноважень прокурора на звернення з позовом до суду, зазначав, що відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Вказує, що статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч.4 ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз.3 ч.5 ст.56 ЦПК України).

Крім того позивач зазначав, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав законної сили 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року та який діє по теперішній час. З цих підстав зазначає, що строк позовної давності з 24.02.2022 до часу звернення прокуратури з вказаним позовом не враховується у строк позовної давності через введення в Україні воєнного стану в зв`язку з чим, строк на звернення до суду з вказаною позовною заявою не сплив.

На підставі наведеного просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161, площею 1,8635 га загальною вартістю 2 448 172,75грн., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, в комунальну власність Солотвинської селищної ради та стягнути з відповідачів на користь Закарпатської обласної прокуратури судові витрати у справі.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд прешої інстанції прийшов до висновку про те, що набувач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а тому позивачем та Солотвинською селищною радою, слід було попередньо внести вартості майна на депозитний рахунок суду чого зроблено не було.

В апеляційній скарзі Закарпатська обласна прокуратура просить скасувати оскаржуване рішення від 15 травня 2026 року, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачів на користь Закарпатської обласної прокуратури судові витрати у справі.

В обґрунтування апеляційних вимог Закарпатська обласна прокуратура вказує, що TOB «Палсір» не набуло право приватної власності на спірну земельну ділянку, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1046 від 18.06.2020 є нікчемним, а отже товариство не вправі було відчужувати земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Зазначене зумовлює підстави для витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади.

Апелянт вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є директоркою TOB «Палсір» та відчужувала спірну земельну ділянку, як представник товариства, є рідними братом та сестрою, що свідчить про обізнаність ОСОБА_3 про незаконність набуття спірної земельної ділянки у власність товариством.

Уникнувши проведення земельних торгів, селищна рада відчужила земельну ділянку на користь TOB «Палсір» за ціною 131 351 грн (з розрахунку 7,04 грн за 1 кв.м.). В свою чергу, TOB «Палсір» продало земельну ділянку ОСОБА_1 за ціною 135 000 грн. Вказане засвідчує невідповідність визначеної сторонами вартості земельної ділянки ринковій.

Вважає, що вищевказані обставини в сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є близькими особами, усвідомлюючи незаконність набуття права приватної власності TOB «Палсір» на земельну ділянку, з метою унеможливлення витребування такої у комунальну власність територіальної громади, уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1687 від 15.09.2020 лише для створення видимості добросовісності набуття права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

При цьому, суд першої інстанції при формуванні висновку про добросовісність ОСОБА_1 під час набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161, в порушення ст. ст. 76-79, 89 ЦПК України, не надав належну оцінку вищенаведеним обставинам, відтак, прийшов до необґрунтованих висновків щодо добросовісності відповідача.

Апелянт вважає, що сукупність фактичних обставин даної справи свідчить про те, що ОСОБА_1 усвідомлював наявність істотних правових дефектів набуття права власності. Це виключає можливість визнання його добросовісним набувачем та підтверджує наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Колотуха І.О. просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вказує, що ТОВ «Палсір» як орендар спірної земельної ділянки, відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про оренду землі» мав переважне право на купівлю об`єкта оренди. Ініціатором купівлі виступила селищна рада, яка листом від 01.03.2019 за №77/02-21 звернулася до товариства з пропозицією купівлі орендованої земельної ділянки. Товариство погодилося на викуп земельної ділянки та після визначеної експертом ціни викупило таку.

Рішення 26 сесії 7 скликання Солотвинської селищної ради №613 від 01.10.2019 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення» є чинним та нескасовано.

Крім того зазначав, що правомірність дій посадових осіб селищної ради щодо продажу земельної ділянки були предметом дослідження у межах кримінального провадження, винних осіб не встановлено.

В судовому засіданні представник позивача (прокурор) підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити із наведених у ній підстав. Вважає, що матеріалами справи, враховуючи наявність родинних зв`язків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підтверджується обізнаність обох про протиправність набуття у власність TOB «Палсір» спірної земельної ділянки та подальше її відчуження. Вказане свідчить про наявність підстав для витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння на підставі ст. 387 ЦК України

Представник відповідача та третьої особи Колотуха І.О. заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. Зазначив, що земельна ділянка перебувала в довгостроковій оренді у TOB «Палсір» і товариство не вчиняло жодних дій для її купівлі оскільки і так було її користувачем. Ініціатором придбання у власність орендованої земельної ділянки виступила Солотвинська селищна рада, яка листом від 01.03.2019 за №77/02-21 звернулася до товариства з пропозицією купівлі орендованої земельної ділянки. Вартість земельної ділянки виставила селищна рада на підставі визначеної експертом оцінки. За таких обставин вважає ТОВ «Палсір» добросовісним покупцем, який будь-яких протиправних дій при вчиненні правочину ініційованого селищною радою не вчиняв. Наступний продаж земельної ділянки товариством для ОСОБА_1 є виключно господарською діяльністю товариства та розподілом активів між членами сім`ї.

Інші учасники, будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи належним чином, до суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції в частині наявності або відсутності добросовісності набувача - ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду не оскаржено та не переглядається судом апеляційної інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.09.2020 року ТОВ «Палсір» передає у власність за плату, а покупець ОСОБА_1 приймає у власність і оплачує на нижче викладених умовах земельну ділянку площею 1,8635 га, кадастровий номер 2124455900:02:003:0161, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2043219721244, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. Продаж земельної ділянки вчиняється за ціною 135 000 гривень (т.1, а.с.21-23).

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 421130855 від 04.04.2025, відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2124455900:02:003:0161, площею 1,8635 га, з її цільовим призначенням землі оздоровчого призначення.

Відповідно до витягу №НВ-9970353052025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 2124455900:02:003:0161, підтверджено, що станом на 10.07.2025 року нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 2 448 172,75 гривень (т.1, а.с.33).

Згідно повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №000552368470 та №00052368491 від 12.07.2025 року, а також з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00052368719 від 12.07.2025 року слідує, що відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є рідними братом та сестрою, їх батьками значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.1, а.с.34-39, 40-42).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником юридичної особи ТОВ «Палсір» являється ОСОБА_2 , мешканка АДРЕСА_2 (т.1, а.с.43).

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перебування відповідача у родинних відносинах з директором юридичної особи - ТОВ «Палсір», а також наявність трьох місячного періоду між датами укладення договорів купівлі-продажу Солотвинською селищною радою - ТОВ «Палсір» та «ТОВ Палсір» - Стан І.М. не свідчить про недобросовісність набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки.

З даним висновком погоджується апеляційний суд, оскільки такий відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно із ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже в основі розмежування добросовісності набувача майна лежить не оплатність чи безвідплатність договору, на підставі якого набувалося майно, а обізнаність набувача про наявність у контрагента права відчужувати відповідне майно.

Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/20528/21.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати, що особа, від якої він набув майно, не мала права його відчужувати.

До набуття у власність, даною земельною ділянкою спірної земельно ТОВ "Палсір" користувалося на підставі договору оренди від 15.06.2006 року, відповідно до якого договір укладено на 49 років (т.1, арк. 25-30).

В матеріалах справи наявний договір купівлі продажу земельної ділянки укладений між Солотвинською селищною радою та ТОВ «Палсір», якій містить посилання щодо всіх істотних умов договору, предмету, ціни та ін. Також, в цьому договорі наявні посилання на висновок експерта щодо грошової оцінки спірної земельної ділянки та затвердження визначеної ціни на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Продаж земельної ділянки було ініційовано органом місцевого самоврядування, про що листом було повідомлено орендаря - ТОВ "Палсір" (т.1, а.с.18-20,68).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що не було встановлено будь-яких фактів підробки рішень Солотвинської селищної ради на підставі якого спірна земельна ділянка вибула у власність ТОВ «Палсір» та як наслідок, позивачем не доведено відсутності волі органу місцевого самоврядування на відчуження спірного майна.

При цьому, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні у межах якого здійснювалося досудове розслідування щодо можливих протиправних дій з боку службових осіб Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області під час продажу земельної ділянки, відомості про яке внесено до ЄРДР за №42021070000000007 від 12.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 364 КК України завершився (т.1,а.с. 201-204).

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що набуваючи у власність орендовану земельну ділянку ТОВ "Палсір" не знало про нікчемність правочину та розраховувало на законність дій селищної ради. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

З наведеного випливає, що ОСОБА_1 не можна вважати недобросовісним набувачем, оскільки він не був обізнаний про те, що органом місцевого самоврядування порушена процедура продажу земельної ділянки, а отже у ТОВ «Палсір» відсутнє право відчужувати таку ділянку.

На момент відчуження спірної земельної ділянки ТОВ "Палсір" для ОСОБА_1 будь-яких заборон, обмежень чи арештів на земельну ділянку не було, що вказує на те, що товариство, як власник земельної ділянки мало право розпоряджатися майном на власний розсуд.

Сам факт перебування відповідача у родинних відносинах з директором юридичної особи - ТОВ «Палсір», а також трьох місячного періоду між датами укладення договорів купівлі- продажу Солотвинською селищною радою - ТОВ «Палсір», та «ТОВ Палсір" - ОСОБА_1 не свідчить про недобросовісність набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував, що ОСОБА_1 після посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1687 від 15.09.2020, уклав 28.12.2020 договір іпотеки з ОСОБА_8 , з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3,5 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Отже, з врахуванням вимог ст.319 ЦК України ОСОБА_1 має право вчиняти будь-які дії щодо своєї власності.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції вірно застосував висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2026 року у справі №603/102/25 від 18 березня 2026 року у справі №390/599/25 про те, що у разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі не доведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду. Такі висновки

Оскільки позивачем не доведено недобросовісності набувача та судом встановлено, що набувач ОСОБА_1 є добросовісним, позивачем та Солотвинською селищною радою, попередньо не внесено вартості майна на депозитний рахунок суду, що є підставою для відмову у задоволенні позовних вимоги прокурора до ОСОБА_1 про витребування майна в комунальну власність з чужого незаконного володіння.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.09.2026.

Головуючий

Судді