Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №465/7097/23 — Франківський районний суд м. Львова

465/7097/23

1-кп/465/574/26

Вирок

Іменем України

21.09.2026 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження №62020140000001404 від 20.11.2020 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Білогорівка Радивилівського району Рівненської області, одруженого, із середньою освітою, не працюючого, інваліда внаслідок війни 3-ї групи, учасника бойових дій, раніше не судимого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , т.м. НОМЕР_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Збройних Сил України, перебуваючи з 06.08.2020 року на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_2 , в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в особливий період, який тривав з моменту видання Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від несення обов`язків військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, 25.08.2020 року самовільно залишив Військову частину НОМЕР_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та перебував поза межами розташування території Військової частини НОМЕР_2 до 04.04.2023 року.

Таким чином, військовослужбовець Військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), скоєне в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.407 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, визнав повністю, надав детальні показання про мотиви та обставини вчинення злочину. Вказав, що проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , однак, у серпні 2020 року в нього на службі вкрали річ, з приводу чого він звернувся до свого командування. На цьому ґрунті в нього виник конфлікт із командиром, тому 25.08.2020 року він покинув розташування Військової частини НОМЕР_2 та поїхав за місцем свого проживання у Хмельницьку область, де перебував до часу повномасштабного вторгнення в Україну російських військ. Вказані події спонукали його вступити до лав територіальної оборони за місцем проживання, а в подальшому, після розформування вказаного підрозділу, в порядку призову на військову службу за мобілізацією в умовах воєнного стану він вступив на службу до Військової частини НОМЕР_3 , в складі якої брав безпосередню участь у бойових діях та впродовж 2023-2024 років отримав 2 важких поранення та 2 контузії. Так, зокрема, у 2023 році був поранений в плече та голову, а 31.07.2024 року зазнав поранення ноги, що спричинило інвалідність. Внаслідок отриманих поранень на сьогодні одна з ніг обвинуваченого функціонує лише на 25%, відповідно, його працездатність значно обмежена. Останній, попри те, що звільнений з військової служби за станом здоров`я, не може працевлаштуватися у цивільному житті, планує, в разі можливості, влаштуватися в тилову військову частину за місцем проживання для проходження військової служби, якщо за станом здоров`я його кандидатуру не відхилять. Від явки до правоохоронних органів не відмовлявся і, коли у квітні 2023 року отримав повідомлення від прокурора про необхідність явки до м. Львова для надання пояснень по факту самовільного залишення військової частини, добровільно прибув для здійснення процесуальних дій попри те, що вже на той час проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 і брав участь у штурмових операціях. Про вчинене обвинувачений шкодує, розуміє, що зробив неправильно, усвідомлює порушення ним обов`язків військовослужбовця, у скоєному кається, просив суворо не карати, врахувавши, що свій обов`язок по захисту Батьківщини він виконав в умовах воєнного стану, внаслідок чого отримав статус інваліда війни.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України. З урахуванням позицій всіх учасників процесу та на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.

Отже, суд вважає доведеним факт вчинення військовослужбовцем ОСОБА_4 самовільного залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), скоєного в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненого ним злочину, який з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, мотив вчинення суспільно небезпечного діяння, а саме тимчасово залишити військову службу у відповідь на конфлікт з командуванням та на противагу виконанню військового обов`язку, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом`якшуючої обставини, якою суд визнає щире каяття обвинуваченого, а також особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий, вперше притягається до кримінальної відповідальності, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та військової служби, має на утриманні двох малолітніх дітей – Емілію (4 роки) та Софію (1 рік).

Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру і ступеня його суспільної небезпеки обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі. Водночас дані, які позитивно характеризують обвинуваченого ОСОБА_4 , в сукупності із встановленою пом`якшуючою відповідальність обставиною, дають підстави суду визначити таке покарання на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.407 КК України.

Водночас відповідно до ч.1 ст.75 КК України (в редакції, в якій діяв матеріальний закон на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У даному випадку, на переконання суду, до ОСОБА_4 можуть бути застосовані положення ст.75 КК України, оскільки встановлені в ході судового розгляду обставини, зокрема, усвідомлення обвинуваченим своєї провини, щире каяття останнього, добровільне з`явлення до правоохоронного органу, сприяння ним проведенню досудового розслідування, готовність відповідати за скоєне, відсутність судимостей, наявність статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю 3-ї групи внаслідок війни (посвідчення серії НОМЕР_4 від 02.12.2025 року, видане Управлінням з питань ветеранської політики Шепетівської РДА, витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни №20250929-00089294 від 29.09.2025 року), безпосередня участь та поранення обвинуваченого в бойовій обстановці в умовах воєнного стану (довідки про обставини травми №692/691 від 08.08.2024 року та про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, №6261 від 05.10.2025 року, видані Військовою частиною НОМЕР_3 ), отримання ним тяжких поранень при захисті України та відсічі збройної агресії рф, а також думка прокурора про доцільність застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України, є достатніми для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Разом з тим, на ОСОБА_4 слід покласти обов`язки, визначені ст.76 КК України, які відповідатимуть завданням контролю за поведінкою засудженого з метою встановлення факту його виправлення.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.

Судові витрати та речові докази у справі відсутні.

Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1