Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №910/3507/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа№ 910/3507/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026

у справі №910/3507/26 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" про стягнення 263528,16 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання складських логістичних послуг №040225-01 від 04.02.2025 в частині оплати отриманих послуг за лютий-березень 2025 року, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 189618,93 грн основного боргу, 11065,85 грн інфляційних втрат, 5570,68 грн 3% річних та 57272,70 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 відкрито провадження у справі №910/3507/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/3507/26 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" 189618,93 грн основного боргу, 5555,09 грн 3% річних, 11065,85 грн інфляційних втрат та 57111,66 грн пені, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, в основу рішення покладено докази, подані позивачем з порушенням порядку, встановленого ст. ст. 80, 164 ГПК України.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- в порушення норм процесуального права суд першої інстанції прийняв подані позивачем докази (акти приймання-передачі товару від 04.02.2025 та від 01.03.2025, акти повернення зі зберігання товару від 28.02.2025 та від 31.03.2025) без встановлення причин їх неподання разом з позовом;

- позивачем не доведено позовних вимог, оскільки не надано документів, які б підтверджували обсяг та вартість фактично наданих послуг, позаяк подані позивачем акти приймання-передачі робіт без інших, визначених умовами договору документів, цей обов`язок не виконують.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" у справі №910/3507/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 апеляційну скаргу у справі №910/3507/26 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/3507/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

14.08.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що повністю виконав свої зобов`язання за договором №040225-01 від 04.02.2025 про що свідчать підписані між сторонами акти здачі-прийняття робіт. Підписання відповідачем актів здачі-прийняття робіт без жодних зауважень вказує на те, що відповідач підтвердив факт наданих послуг, їх обсяг та вартість. У той же час відповідачем не надано жодних доказів, які б вказували на відсутність заборгованості за спірним договором.

14.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" подало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" (замовник) укладено договір про надання складських логістичних послуг №040225-01, за умовами п. 2.1 якого виконавець зобов`язується зберігати вантаж, переданий йому замовником, та повернути вантаж у схоронності замовнику, а також надавати послуги, замовлені згідно повідомлення, а замовник зобов`язується оплачувати надані виконавцем послуги, відповідно до погоджених тарифів (додаток №1).

Згідно з п. 3.1, пп. пп. 3.5.1-3.5.2 п. 3.5 договору виконавець надає замовнику послуги, зазначені у п. 2.1 цього договору, на території складу. Вантаж замовника протягом часу здійснення послуг зберігається на складі з дотриманням виконавцем умов зберігання, які відповідають діючим в Україні нормативним документам на вантаж. Увесь вантаж замовника, що розвантажений з ТЗ та знаходиться у складському приміщенні виконавця, підлягає підрахунку та сплаті за його складське обслуговування відповідно до тарифів, вказаних у додатку №1.

Відповідно до п. 6.1 договору приймання-передача наданих за цим договором послуг здійснюється сторонами шляхом підписання ними акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акту звірки руху товару та його залишків за звітний місяць у 2-х оригінальних примірниках - по одному для кожної сторони.

Умовами п. п. 7.2, 7.4 визначено, що підставою для розрахунків за цим договором є копія рахунку-фактури виконавця на оплату послуг, яка надсилається замовнику електронною поштою не пізніше 3-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Оригінали рахунку-фактури та актів приймання-передачі вантажу надсилаються поштою або кур`єрською доставкою не пізніше 23-го числа цього ж місяця. Оплата за календарний місяць здійснюється протягом 5 банківських днів з дати виставлення рахунку.

За змістом п. 11.1 договору останній вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до 17.03.2025 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взаємних зобов`язань по цьому договору.

04.02.2025 та 01.03.2025 сторонам підписано акти приймання-передачі товару, за умовами яких замовник передав, а виконавець прийняв товар на склад для надання послуг за договором №040225-01 від 04.02.2025.

28.02.2025 сторони без жодних зауважень та заперечень підписали акт №280209/1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 134893,52 грн, 31.03.2025 - акт №310309/1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 54725,41 грн.

Також 28.02.2025 та 31.03.2025 сторони підписали акти повернення-передачі товару, переданого на склад Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско інвест".

Згідно з п. 7.10 договору сторони погодили використання електронного підпису в порядку і на умовах, передбачених законодавством України про електронні документи та електронний документообіг, в тому числі при складанні і підписанні цього договору, додаткових угод, додатків, первинних документів (рахунків на оплату, актів виконаних робіт, актів звірки) та інших документів до цього договору. Для обміну вищевказаними документами сторони погодили використання наступного сервісу: Вчасно, МеДок.

14.03.2025 позивач направив відповідачу рахунок-фактуру №280209/1 від 28.02.2025 на суму 134893,52 грн за послуги зі складської логістики за лютий 2025 року, 30.04.2025 - рахунок-фактуру №310309/1 від 31.03.2025 на суму 54725,41 грн за послуги зі складської логістики за березень 2025 року.

Однак, всупереч взятих на себе зобов`язань за договором №040225-01 від 04.02.2025, відповідач, у встановлені п. 7.4 договору строки, оплату за отримані від позивача послуги не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 189618,93 грн.

Окрім цього, враховуючи невиконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просив суд стягнути з відповідача також 3% річних у розмірі 5570,68 грн, 11065,85 грн інфляційних втрат та 57272,70 грн пені.

Відповідач заперечував проти позовних вимог вказуючи, що позивачем не надано жодних доказів реальності надання послуг, окрім підписаних ним в односторонньому порядку актів. Вказував, що за умовами спірного договору приймання-передача наданих послуг здійснюється сторонами шляхом підписання актів здачі-прийняття робіт та актів звірки руху товару та його залишків за звітні місяці.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач зазначив, що відповідач, підписавши без будь-яких зауважень чи заперечень акти приймання-передачі товару, акти повернення-передачі товару та акти здачі-прийняття робіт, засвідчив свою волю щодо умов та строків надання послуг, а також погодився з їх розміром.

Враховуючи поведінку відповідача, який заперечував факт отримання послуг, позивач, з метою повного та всебічного дослідження судом всіх обставин справи, просив суд долучити до матеріалів справи акти приймання-передачі товару та акти повернення-передачі товару.

Місцевий господарський суд розглянувши клопотання позивача про долучення доказів, з метою всебічного і об`єктивного розгляду справи, зважаючи на принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів, дійшов висновку про його задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що прийняття відповідних доказів здійснено судом в порушення норм процесуального права. Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженнями відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно зі ст. 166 ГПК України позивач має право подати відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення (ч. 1). Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті (ч. 4).

Як слідує з матеріалів справи, в підтвердження позовних вимог позивач долучив до позовної заяви акти здачі-прийняття робіт за договором та рахунки-фактури на оплату. При цьому, колегія суддів зауважує, що акт здачі-приймання наданих послуг (виконаних робіт) є первинним документом, який підтверджує факт виконання зобов`язань за договором та прийняття їх результату замовником.

В подальшому, з огляду на заперечення відповідача щодо факту отримання послуг за договором, до відповіді на відзив позивачем долучено акти приймання-передачі товару та акти повернення зі зберігання товару.

Колегія суддів зауважує, що спірні докази були надані позивачем разом із відповіддю на відзив у строк, встановлений судом, з метою спростування заперечень відповідача. А відтак, оскільки потреба в наданні цих доказів виникла у позивача лише після ознайомлення з аргументами відзиву на позов, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх долучення до матеріалів справи.

За результатами розгляду спору Господарський суд міста Києва, встановивши факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за договором. У той же час, суд встановивши невірність наданих позивачем розрахунків 3% річних, інфляційних втрат та пені (позивачем невірно визначено початок прострочення грошового зобов`язання), здійснивши власний розрахунок заявлених сум, вказав, що вірними до стягнення з відповідача є пеня у сумі 57111,66 грн, 3% річних у сумі 5555,09 грн та інфляційні втрати у заявленій позивачем сумі - 11065,85 грн.

З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вірно вказав суд першої інстанції, договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 ЦК України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в їх сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, враховуючи умови договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за умовами укладеного сторонами договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско інвест", як виконавець, зобов`язалось зберігати вантаж, переданий йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна", та повернути вантаж у схоронності замовнику, а останній зобов`язався оплачувати ці послуги.

У додатку №1 до договору про надання складських логістичних послуг від 04.02.2025 визначено тарифи на складські послуги.

Матеріалами справи підтверджується, що сторони без жодних зауважень чи заперечень підписали акти здачі-прийняття робіт за договором за лютий та березень 2025 року (№280209/1 від 28.02.2025 та №310309/1 від 31.03.2025).

14.03.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" було направлено за допомогою системи електронного документообігу "M.E.DOC" Товариству з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" рахунок-фактуру №280209/1 від 28.02.2025 на суму 134893,52 грн за послуги зі складської логістики за лютий 2025 року, 30.04.2025 - рахунок-фактуру №310309/1 від 31.03.2025 на суму 54725,41 грн за послуги зі складської логістики за березень 2025 року.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що підставою для розрахунків за договором є копія рахунку-фактури виконавця на оплату послуг. Оплата за календарний місяць здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати виставлення рахунку (п. 7.4 договору).

У встановлений договором строк і станом на час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач свій обов`язок щодо оплати отриманих у лютому - березні 2025 року складських логістичних послуг не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" за надані послуги підтверджена належними та допустимими доказами і становить 189618,93 грн. А тому, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо стягнення з відповідача цієї заборгованості.

Як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що позивачем не доведено позовних вимог, оскільки не надано документів, які б підтверджували обсяг та вартість фактично наданих послуг, позаяк подані позивачем акти приймання-передачі робіт без інших, визначених умовами договору документів, цей обов`язок не виконують. Встановлення наведених обставин можливе лише за наявності повідомлень замовника, актів здачі-прийняття робіт та актів звірки руху товарів у їх сукупності.

Щодо наведених тверджень скаржника колегія суддів відмічає, що згідно п. 3.4.1 договору повідомлення - це документ, на підставі якого здійснюється приймання вантажу на зберігання. А відтак, повідомлення замовника свідчить лише про його намір передати товар на зберігання, а не про факт наданих послуг і зберігання вантажу.

Акт звірки руху товарів є документом, який підтверджує узгодження залишків (сальдо) та відображає позицію сторін на певну дату, проте він не є первинним документом і сам по собі не доводить факт реального здійснення господарської операції. У той же час, саме акт здачі-прийняття робіт є первинним документом, який свідчить про реальність господарської операції та підтверджує факт наданих послуг.

На підтвердження факту наявності заборгованості за договором позивачем долучено до матеріалів справи підписані між сторонами акти здачі-прийняття робіт, акти прийняття/повернення на/із зберігання товару за лютий-березень 2025 року, які беззаперечно підтверджують факт замовлення та отримання відповідачем наданих позивачем послуг, оскільки підписанням актів здачі-прийняття робіт без зауважень, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" підтвердило факт отриманих послуг, їх обсяг та вартість.

За таких обставин не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско інвест" позовних вимог.

При цьому в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення колегія суддів звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Дослідивши всі матеріали справи в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем докази, в підтвердження позовних вимог, є більш вірогідними ніж твердження відповідача наведені в їх спростування (без надання жодних доказів в підтвердження своєї позиції).

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за договором, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідачем отримано послуги за договором, а відтак у нього виник обов`язок з їх оплати.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5570,68 грн, 11065,85 грн інфляційних втрат, пені в розмірі 57272,70 грн, колегія суддів зауважує слідуюче.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3. договору сторонами унормовано, що у випадку несвоєчасної оплати послуг замовник сплачує на користь виконавця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати з дати виникнення відповідної заборгованості, при цьому нарахування пені здійснюється протягом всього часу існування грошового зобов`язання.

За умовами договору, оплата за календарний місяць здійснюється протягом 5 банківських днів з дати виставлення рахунку (п. 7.4).

Відповідно до розрахунку позивача стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" підлягає пеня в розмірі 57272,70 грн, з яких 42297,43 грн за період з 21.03.2025 - 26.03.2026 (нараховані на вартість отриманих у лютому 2025 року послуг) та 14975,27 грн за період з 07.05.2025 - 26.03.2026 (нараховані на вартість отриманих у березні 2025 року послуг).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рахунок-фактуру за послуги за лютий 2025 року отримано відповідачем 14.03.2025, а відтак оплата за отримані у лютому 2025 року послуги мала бути здійснена відповідачем до 21.03.2025, з 22.03.2025 відповідач є таким, що прострочив зобов`язання.

Рахунок-фактуру за послуги за березень 2025 року отримано відповідачем 30.04.2025, а відтак оплата за отримані у березні 2025 року послуги мала бути здійснена відповідачем до 07.05.2025, з 08.05.2025 відповідач є таким, що прострочив зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням вірного періоду настання прострочення боржника, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції та вважає, що вірним до стягнення з відповідача є пеня у розмірі 57111,66 грн та 3% річних у розмірі 5555,09 грн. Надані ж позивачем розрахунки інфляційних втрат є арифметично вірними, а відтак до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 11065,85 грн.

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.

Таким чином, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/3507/26 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіс Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/3507/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов