Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №635/4198/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 635/4198/25

н/п 2/953/4549/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.,

учасники справи у судове засідання не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ), у якому просить стягнути заборгованість за розпискою в розмірі 50 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 550,68 грн, процентів за користування кредитом – 7 100,34 грн, інфляційних втрат – 7 567,77 грн, всього 66 218,79 грн. також просив стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачка отримала кошти від позивача у користування на визначений строк, однак не повернула такі. Через неповернення на суму основної заборгованості нараховано 3 % річних та проценти за користування коштами.

Виклад позиції відповідача

23.09.2025 від представника відповідачки надійшов відзив, в якому він просив відмовити в позові в частині 3 % річних, інфляційних втрат та процентів за користування коштами і витрат на правову допомогу.

Відзив на позов мотивовано таким:

-відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України під час дії воєнного стану позичальник звільняється від сплати 3% річних та інфляційних втрат, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню;

-проценти за користування коштами заявлено після спливу строку повернення коштів, визначеного у розписці, а тому не підлягають задоволенню;

-позивач на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надав договір про надання правової допомоги, в якому відсутнє положення про вартість послу. Інших доказів на підтвердження вартості наданих послуг не надано.

07.09.2026 від представника відповідачки надійшли додаткові пояснення, в яких він просить витребувати докази на предмет погашення частини вимог; відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 7 100,34 грн процентів за користування позикою, 7 567,77 грн інфляційних втрат та 1 550,68 грн трьох процентів річних — усього 16 218,79 грн; визначити розмір основного боргу з урахуванням часткового повернення 7 000,00 грн готівкою та суми банківського переказу, встановленої за результатами витребування доказів; у частині вже виконаного зобов`язання у позові відмовити; відмовити у стягненні 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, як не підтверджених належними доказами; судові витрати розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пояснення мотивовані таким:

-після отримання коштів ОСОБА_2 частково виконувала зобов`язання перед ОСОБА_1 , зокрема, вона передала позивачу готівкою 7 000,00 грн та здійснювала переказ коштів на банківський рахунок, повідомлений позивачем;

-розпискою визначено кінцевий строк повернення позики 01.05.2024, однак усі 7 100,34 грн процентів за статтею 1048 ЦК України позивач розрахував за період з 02.05.2024 до 14.05.2025, тобто вже після закінчення строку позики;

-3 % річних та інфляційні втрати нарахував усупереч спеціальному правилу, чинному на період воєнного стану;

-витрати на правничу допомогу заявив без документів, які визначають їх розмір та підтверджують обсяг робіт.

Процесуальні дії у справі

Харківський районний суд Харківської області від 13.06.2025 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду.

12.08.2025 представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача і представника.

13.04.2026 Харківський районний суд Харківської області ухвалою передав справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на розгляд Київського районного суду міста Харкова за підсудністю.

16.06.2026 матеріали справи надійшли до Київського районного суду м. Харкова.

Суд ухвалою від 20.06.2026 залишив позовну заяву без руху та надав строк для усунення недоліків.

29.06.2026 Київський районний суд м. Харкова прийняти позовну заяву до розгляду, ухвалив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав та призначив справу до розгляду.

Розгляд справи відкладався до 21.09.2026.

Щодо клопотання про витребування доказів

Представник відповідачки у додаткових поясненнях заявив клопотання про витребувати доказів на предмет погашення частини вимог. Вказує, що у відповідачки відсутній банківській документ. Такі відомості про зарахування коштів перебувають у володінні банку і позивача, тому просить витребувати такі докази.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (ч. 2 ст. 84 ЦПК України).

По-перше, відповідач подав клопотання з пропуском строку, встановленого законом та не порушував питання про поновлення такого, а тому відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

По-друге, відповідач в поручення ч. 2 ст. 84 ЦПК України не вказує, який саме доказ та в кого потрібно витребувати (який конкретно банк, виписку, платіжну інструкцію тощо), вжиті особою заходи для отримання такого доказу.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про витребування доказів, оскільки таке подано з пропуском строку, встановленого законом та без належного обґрунтування, передбаченого ч. 2 ст. 84 ЦПК України.

21.09.2026 учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали та повісток, які доставлені представникам до електронних кабінетів, що підтверджується довідками суду та в розумінні ч. 5 ст. 130 і ч. 7 ст. 272 ЦПК України. Про обізнаність сторін також вказують їхні заяви.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Суд, ураховуючи належне повідомлення сторін, дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність учасників справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до розписки від 14.11.2023 ОСОБА_2 отримала в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000,00 грн, які зобов`язується повернути у строк до 01.05.2024 готівкою у ті самі сумі та у тій самі валюті.

У розписці вказано, що така написана у присутності свідків: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Заперечень щодо факту складання розписки та отримання коштів відповідачка не заявляла.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між сторонам склались правовідносини позики. Спір у справі стосується повернення отриманих в позику коштів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.201 у справі № 464/3790/16-ц сформовано висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Суд встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір позики, що підтверджується складеною відповідачем розпискою від 14.11.2023, яка містить зобов`язання останньої повернути надані кошти. Обставини складання розписки та отримання коштів відповідачка не спростовувала. Наведене підтверджує наявність боргового зобов`язання у відповідача перед позивачем.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Позивач долучив до матеріалів справи розписку. Указана розписка не містить жодних застережень щодо повернення боргу повністю чи частково.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Представник відповідачки, вказуючи, що остання здійснила часткове погашення боргу не надає жодного доказу в розумінні ст. 76 – 80 ЦПК України в порядку визначеному ст. 81 ЦПК України. Заявивши клопотання про витребування доказів, представник не вказав, які дії він вчинив для самостійного витребування таких доказів та в кого такі докази можуть бути.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не довів в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не довів факту часткового погашення заборгованості за розпискою від 14.11.2023.

При цьому як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання відповідачу коштів у користування, однак в порушення статей 509, 525, 1048, 1049 ЦК України та розписки, відповідачка зобов`язання належним чином не виконала та не повернула кошти, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість. А тому суд визнає обґрунтованими вимоги в частині основної заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. З цих підстав суд відхиляє заперечення відповідачки.

Щодо процентів за користування коштами, 3 % та інфляційних втрат

Положеннями розписки від 14.11.2023 передбачено, що відповідачка зобов`язується повернути кошти у строк до 01.05.2024 готівкою у тій самі сумі та у тій самі валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (ч. 1 ст. 536 ЦК України).

Водночас сторони у розписці не передбачили обов`язку боржниці сплачувати проценти за користування наданими в борг коштами.

Крім того, за правомірне використання коштів (у межах визначеного строку кредитування) застосовується процентна ставка узгоджена сторонами, а в разі прострочення права кредитора підлягають захисту шляхом застосування положень статті 625 ЦК України, якщо інше не передбачено договором. Наведене повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Як вбачається з наведеного позивачем розрахунку, позивач здійснив нарахування процентів за користування коштами з 02.05.2024, тобто після узгодженого сторонами строку повернення коштів, тобто за фактичне неправомірне користування коштами, відповідно, майнова сфера кредитора у такому випадку може бути захищена положеннями ст. 625 ЦК України, а не ст. 536 ЦК України.

Відповідно до принципу диспозитивності суд здійснює розгляд справи в межах заявлених вимог, відповідно вимога про стягнення процентів за користування наданими коштами не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.

Згідно з пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває по теперішній час.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23 зробив висновок, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, оскільки 3 % річних та інфляційні втрати, як відповідальність за частиною другою статті 625 ЦК України за розпискою нарахована у період дії воєнного стану, то відповідачка звільняється від обов`язку їх сплати на користь кредитора і суд вважає за можливе безпосередньо застосувати пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, оскільки саме вказаним положенням урегульовані спірні правовідносини.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивач про стягнення процентів за користування коштами у розмірі 7 100,34 грн відповідно до ст. 536 ЦК України, 3% річних у розмірі 1 550,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 567,77 грн відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у період дії воєнного стану без урахування заборони передбаченої п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та поза межами строку повернення коштів є безпідставними, а тому в частині нарахованих процентів, 3 % річних та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України суд відмовляє за безпідставності. У цій частині суд приймає заперечення відповідачки.

Висновки за результатами розгляду заяви

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягають частковому задоволенню, в розмірі 50 000,00 грн, в решті вимог про стягнення процентів за користування коштами у розмірі 7 100,34 грн, 3% річних у розмірі 1 550,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 567,77 грн слід відмовити за необґрунтованістю.

Судовий витрати

Позивач заявив до стягнення 1 211,20 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Питання відшкодування судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та покладає на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо витрат на правову допомогу

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (п. 39 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Суд зазначає, що позивач був обізнаний про дату розгляду справи (представник отримав повістку в електронному кабінеті), однак заяви про те, що докази на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу будуть надання і протягом п`яти днів після ухвалення рішення та не можливості їх подання до ухвалення рішення не вчинив. А тому суд враховує надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат.

Так, до позову було додано договір-доручення про надання правничої допомоги від 14.05.2025, укладений між адвокатом Соломнець С.М. і позивачем. Положення вказаного договору не містять визначення вартості наданих послуг (фіксованої суми). Жодних інших доказів на підтвердження вартості наданих послуг позивач та його представник не надали.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу на підставі ч. 3 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у строк, визначений законом.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 223, 263 – 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики про стягнення боргу задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 50 000,00 грн та судовий збір у розмірі 914,54 грн.

У решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач стягувач): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач (боржник): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 21.09.2026.

Суддя Роман ВІТЮК