Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №463/213/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/213/25 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/3708/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А.Левика, М.М. Шандри

секретар: І.І. Попенко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 жовтня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просив визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ( адреса квартири у 2019 році зазначена, як: АДРЕСА_1 ), а за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ( адреса квартири у 2019 році зазначена, як: АДРЕСА_1 ) в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 нежитлового приміщення, а саме кладової II, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ( адреса приміщення 2 у 2019 році зазначена, як: АДРЕСА_2 ), а за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - 1/2 частини нежитлового приміщення, кладову ІІ, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (адреса приміщення 2 у 2019 році зазначена, як: АДРЕСА_2 ) в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя.

Позов мотивував тим, що 20.08.2009 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

09.05.2024 року рішенням Личаківського районного суду м.Львова шлюб між сторонами було розірвано.

За час спільного проживання у шлюбі відповідачка набула у власність нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 70,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення – кладову II, загальною площею 4,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 28.02.2019 року та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Після розірвання шлюбу між сторонами не було досягнуто згоди в позасудовому подяку щодо поділу спільного майна подружжя, яке було набуте ними у шлюбі за спільні сімейні кошти, тому й виникла необхідність звернутись до суду з даним позовом.

17.02.2025 року представником відповідача – адвокатом Васечко Ю.А. подано зустрічну позовну заяву про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до якої сторона відповідача просить суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 72/100 частки у квартирі АДРЕСА_3 загальною площею 70,2 кв.м; визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 21/100 частки квартири АДРЕСА_3 загальною площею 70,2 кв.м; визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 2/3 частки нежитлового приміщення, а саме - кладової ІІ, загальною площею 4,3 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Разом з тим, в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 7/100 часток квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 70,2 кв.м. та 1/3 частки нежитлового приміщення, кладової ІІ, загальною площею 4,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зустрічний позов мотивований тим, що 20.08.2009 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції між сторонами було укладено шлюб, який відповідно до рішення Личаківського районного суду м.Львова від 09.05.2024 року розірвано. До моменту укладення шлюбу, а саме, 23.11.2007 року відповідачка ОСОБА_4 уклала з Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» в особі директора Львівської філії АБ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_5 договір №29/01 про участь у Фонді фінансування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4 , а саме: квартири АДРЕСА_5 , загальною проектною площею 47,68 кв.м. 05 червня 2009 року ОСОБА_4 у відповідності до договору №29/01 від 23.11.2007 року було внесено кошти в сумі 212 206, 05 гривень та здійснено 100 % інвестування конкретного об`єкта, що підтверджується довідкою №27/17 від 05.06.2009 року. Згідно акту прийому-передачі від 24.09.2009 року ВАТ «Миколаїв-Львівський комбінат будівельних конструкцій» в особі голови управління Нижника В.В. передано ОСОБА_3 дану квартиру. Виконавчим комітетом Винниківської міської ради 09.11.2009 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_6 . Відтак хоч і право власності на дану квартиру зареєстровано під час шлюбу, остання придбана відповідачкою виключно за її особисті кошти до реєстрації шлюбу, тому вважає вищезазначену квартиру особистою приватною власністю. Після народження двох дітей виникла необхідність у купівлі більшої за площею квартири, тому 20.12.2018 року ОСОБА_3 прийняла рішення відчужити квартиру АДРЕСА_6 , яка належить їй на праві приватної власності за продаж якої отримала кошти у сумі 388 815,00 гривень. 28 лютого 2019 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 70,2 кв.м. вартістю 534 000,00 гривень. Окрім цього, 28 лютого 2019 року ОСОБА_3 придбано нежитлове приміщення, кладову II, загальною площею 4,3 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_7 , приміщення 2 вартістю 24 300,00 гривень. Беручи до уваги вищенаведене, зокрема те, що вклад особистих коштів ОСОБА_3 у купівлю спірної квартири становив 388 815, 00 гривень, що у відсотковому значені складає 72 % (72/100 частки) квартири, тому правовим статусом спільної сумісної власності подружжя наділені лише 28/100 частини помешкання, тобто по 14/100 частки квартири кожному з подружжя.

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - 72/100 частки у квартирі АДРЕСА_3 загальною площею 70,2 кв.м.

Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 21/100 частку квартири АДРЕСА_3 загальною площею 70,2 кв.м.

Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 2/3 частки нежитлового приміщення - кладової ІІ, загальною площею 4,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 7/100 часток квартири АДРЕСА_3 загальною площею 70,2 кв.м.

Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/3 частку нежитлового приміщення, кладової ІІ,загальною площею 4,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 5128,20 гривень.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що належних доказів про те, що саме ОСОБА_4 сплачувала кошти за договором №29/01 про участь у Фонді фінансування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4 не надано. Аналогічно відсутні докази щодо джерел походження коштів на придбання квартири АДРЕСА_4 в розмірі 212 206 грн. Крім того, поза увагою суду залишились пояснення первісного позивача про те, що сторони проживали у цивільному шлюбі з середини 2005 року. Відступаючи від рівності часток подружжя, суд безпідставно поклав на позивача за первісним позовом тягар доведення відсутності обставин, передбачених ч.2 ст.70 СК України, на які посилалась відповідачка і фактично застосував у цій справі концепцію негативного доказу, вказавши , що ОСОБА_1 не спростував доводів відповідачки про те, що він за час шлюбу не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї. Зазначає, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 не надала жодних доказів щодо наявної різниці в коштах, яка складає 145185 грн після продажу квартири АДРЕСА_6 та купівлі квартири АДРЕСА_3 . Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення,яким первісний позов задовольнити, а у задоволені зустрічного позову відмовити.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Васечко Ю.А. подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначив, що вважає рішення законним, а апеляційну скаргу безпідставною. Наголосив, що оплата вартості квартири АДРЕСА_8 у розмірі 212206,05 грн була здійснена 23 листопада 2007 року, тоді як шлюб між сторонами укладено лише 20 серпня 2009 року. Таким чином, кошти на придбання квартири є особистими коштами позивачки, а майно-її особистою приватною власністю. Твердження відповідача про тривале проживання сторін однією сім`єю до укладення шлюбу не відповідають дійсності, оскільки не підтверджені жодним належним та допустимим доказом. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що 72/100 частини квартири та кладової є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , а об`єктом поділу є лише 28/100 частин майна. Крім того, суд правомірно відступив від рівності часток подружжя, оскільки судом встановлено істотні обставини, зокрема неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дітей.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу заперечив, просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.57 СК України собистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7 ст.57 СК України).

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідач – ОСОБА_7 до шлюбу з позивачем, 23.11.2007 року уклала з АБ «Брокбізнесбанк» в особі директора Львівської філії АБ «Брокбізнесбанк» Паньківа П.М. договір №29/01 про участь у Фонді фінансування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4 , зокрема квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 47,68 кв.м (а.с.55).

Згідно довідки №27/17 про 100 % інвестування об`єкта від 05 червня 2009 року ОСОБА_4 внесла кошти в сумі 212 206, 05 гривень та здійснила 100% інвестування квартири АДРЕСА_8 (а.с.58).

20.08.2009 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 .

Згідно акту прийому-передачі від 24.09.2009 року та свідоцтва про право власності від 09.11.2009 року, виданого виконкомом Винниківської міської ради на квартиру за адресою АДРЕСА_10 , така належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с.55-60).

Згідно договору купівлі-продажу від 20.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кодлубай Н.П., ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 48,3 кв.м. за 388 815, 0 гривень, яка належала їй на праві приватної власності.

28.02.2019 року, ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 70,2 кв.м, вартістю 534 000,0 гривень та нежитлове приміщення, кладову II, загальною площею 4,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - вартістю 24 300,0 гривень.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 09 травня 2024 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано.

Сторони у справі є батьками двох дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Діти проживають разом з матір`ю у спірній квартирі.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22.07.2024 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі по 3000,0 (три тисячі гривень) на кожну дитину, щомісячно, з наступною індексацією, відповідно до закону, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до розрахунку заборгованості АСВП №75964629 від 12.02.2025 року, на момент подання позовної заяви до суду у ОСОБА_1 була наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 15323,74 гривень, яка частинами погашена після пред`явлення зустрічного позову.

Ухвалюючи рішення про визнання 72/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 , суд виходив з того, що ця частка квартири придбана за її власні кошти, отримані від продажу особистого майна, а саме квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 48,3 кв.м, а відповідно об`єктом права спільної сумісної власності, що підлягає поділу між подружжям, є 28/100 частини квартири та приміщення комірки.

Відступаючи від засади рівності часток подружжя, суд першої інстанції зазначив, що розмір визначених ОСОБА_1 аліментів є недостатнім для належного утримання дітей, аліменти позивачем сплачуються нерегулярно зі значними затримками.

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується, враховуючи наступне.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Встановивши, що спірне нерухоме майно було придбано в період перебування сторін у шлюбі, але частково за особисті кошти ОСОБА_3 в розмірі 388815,00 грн, отриманої нею від продаджу належного їй нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спільним майном подружжя, яке підлягає поділу між сторонами в рівних частинах є 28/100 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 та приміщення комірки.

Посилаючись на те, що він також вкладав особисті кошти у купівлю квартири АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 не надав доказів, на підтвердження цього, а також не довів, що вказана квартира за час його шлюбу з ОСОБА_3 істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок його трудових та грошових затрат. При цьому ОСОБА_1 не спростував доводів ОСОБА_3 про купівлю квартири частково за її особисті кошти, отримані нею від відчуження квартири АДРЕСА_6 , яку вона набула на підставі інвестиційного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не надала доказів щодо наявної різниці в коштах від продажу квартири по АДРЕСА_4 та купівлі квартири по АДРЕСА_7 у розмірі 145185 грн є безпідставними, оскільки у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 686/8610/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого, сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого з подружжя, не власника майна. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого з подружжя (не власника) у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального здорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 надала належні та допустимі докази того, що кошти, вкладені нею у придбання спірної квартири і нежитлового приміщення у розмірі 388815,00 грн були її особистою приватною власністю, які вона отримала від продажу майна, набутого нею до шлюбу, разом з тим ОСОБА_1 не спростовано зазначених обставин.

Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині відступу від рівності часток подружжя, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується.Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21.

Зменшуючи частку ОСОБА_1 у спільному майні подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що розмір визначених ОСОБА_1 аліментів є недостатнім для належного утримання дітей, та навіть в такому розмірі аліменти, до подання зустрічного позову ОСОБА_3 у даній справі, ним сплачувалися нерегулярно. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 добровільно не брав участі в утриманні та вихованні дітей. Посилання представника ОСОБА_2 на те, що мати дітей має право на збільшення аліментів, однак з таким позовом не зверталася, свідчить про відсутність добровільного виконання батьком обов`язків щодо утримання та виховання дітей, покладених на нього законом, що є для нього негативною обставиною .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення, тому підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А.Левик

М.М. Шандра