Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №465/3565/23 — Львівський апеляційний суд

Справа №465/3565/23 Головуючий у 1 інстанції:Ванівський Ю.М.

Провадження №22-ц/811/3605/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представниці відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м.Львова в складі судді Ванівського Ю.М. від 19 вересня 2025 року у справі за позовом правонаступниці ОСОБА_6 - ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Бризіцької Ганни Петрівни про визнання недійсним договору дарування, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Франківського районного суду м.Львова від 19 вересня 2025 року в задоволенні позову правонаступниці ОСОБА_6 - ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Бризіцька Ганна Петрівна про визнання недійсним договору дарування, - відмовлено.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Франківського районного суду м.Львова від 19 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає рішення незаконним та необгрунтованим. Зазначає, що матеріали справи містять докази, які свідчать про те, що первинна позивачка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення спірних договорів дарування була особою похилого віку з наявними віковими змінами та проявами зниження когнітивних функцій. Згідно з висновком клінічного психолога ОСОБА_7 , з урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних характеристик та рівня розумового розвитку ОСОБА_6 могла усвідомлювати значення своїх дій, однак не повною мірою керувала ними. У висновку також зазначено, що вона зазнавала психологічного тиску з боку сусідки - баби відповідачки та через індивідуально-психологічні особливості й рівень освіти була обмежена у здатності повною мірою прогнозувати наслідки своїх дій. До висновку долучено протокол виконання письмових завдань ОСОБА_6 . Суд першої інстанції критично оцінив зазначений висновок, пославшись на те, що він не є висновком експерта у розумінні ст. 102 ЦПК України та не може слугувати доказом стану психічного здоров`я позивачки. Водночас апелянтка вважає, що такий документ мав бути оцінений судом принаймні як письмовий доказ, чого зроблено не було. Також зазначає, що з огляду на незначний розмір пенсії ОСОБА_6 потребувала матеріальної допомоги. Свідок - мати відповідачки - підтвердила, що їхня сім`я надавала їй допомогу продуктами, побутовою технікою та у вирішенні побутових питань. Відповідно до умов оскаржуваного договору право власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_1 виникло з моменту отримання примірника договору дарування 14.05.2020 року. Разом з тим, відповідачка фактично у володіння квартирою не вступила, оскільки у ній продовжувала проживати та залишалася зареєстрованою ОСОБА_6 . При цьому пунктом 15 договору передбачено, що його укладено у двох примірниках - один зберігається у нотаріуса, інший у відповідачки, що свідчить про ненадання дарувальниці примірника договору та фактичне позбавлення її можливості повторно ознайомитися з його змістом. Після укладення договору відповідачка, отримавши квартиру у власність, залишила позивачку проживати у ній та надавала їй допомогу, фактично виконуючи обов`язки набувача за договором довічного утримання. Факт здійснення догляду підтверджено, також, представником відповідачки у судовому засіданні 16.09.2025 року. Водночас позивачка продовжувала самостійно сплачувати комунальні платежі. З осені 2022 року відповідачка припинила надавати матеріальну допомогу, у зв`язку з чим ОСОБА_6 , перебуваючи у немічному стані та не маючи можливості самостійно забезпечувати себе, звернулася по допомогу до ОСОБА_8 . На думку апелянтки, наведені обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_6 дійсного волевиявлення на безоплатне відчуження належної їй квартири, яка була її єдиним нерухомим майном, а також про відсутність фактичної передачі спірного майна обдарованій особі. Відтак вважає, що саме лише підписання договору та формальне роз`яснення його змісту нотаріусом не є безумовним доказом розуміння дарувальницею правової природи укладеного правочину, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним є передчасним і таким, що не відповідає завданню цивільного судочинства щодо справедливого та неупередженого захисту порушених прав.

В судове засідання окрім представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2., представниці відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційної скарги, представниці відповідачки - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи №465/8912/23, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.21 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 76, 77, 81, 102, 141 ЦПК України, ст.ст. 3, 6, 15, 16, 203, 204, 225, 267, 627, 717-719, 722 ЦК України, п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», постанову Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №759/17065/14-ц, постанову Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №947/32485/20, постанову Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №335/15805/17, постанову Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №288/1366/21, постанову Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №161/17523/16-ц, постанову Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №447/2297/19, постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №133/1804/20, постанову Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №463/2372/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, - що ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 23.03.1995 року. В ході судового розгляду були допитані свідки. Згідно договору дарування квартири, який було укладено 14.05.2020 року ОСОБА_6 (дарувальниця) передає безоплатно у власність ОСОБА_3 (обдаровуваної) належну дарувальниці квартиру АДРЕСА_1 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.05.2023 року №330803075, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 14.05.2020 року №329. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла у віці 88 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено актовий запис №4296. Як вбачається з спадкової справи №30/2024, яка заведена після смерті ОСОБА_6 31.07.2024 року до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки І.В. звернулась ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Стороною позивачки надано висновок спеціаліста №146 від 15.05.2023 року, згідно якого, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку спроможна була усвідомлювати реальний зміст власних дій та не повною мірою керувати ними. ОСОБА_6 неповною мірою вільно та усвідомлено могла приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, через свою невпевненість та недостатню обізнаність потребувала підтримки та допомоги. Внаслідок комплексу індивідуально-психологічних особливостей та отриманої освіти ОСОБА_6 (надмірна довірливість, поступливість, стан самотності, безпомічність, страх тощо) здатність повною мірою прогнозувати наслідки власних дій була обмежена. Суд критично оцінив наданий висновок спеціаліста, який не є висновком експерта у розумінні положень ст.102 ЦПК України, не може слугувати доказом стану психічного здоров`я позивачки, а також її здатності розуміти та усвідомлювати свої дії. Своїми підписами на договорі сторони підтвердили, що договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій. Із змісту оспорюваного договору вбачається, що при його посвідченні нотаріусом роз`яснено сторонам всі умови укладення договору, момент набуття права власності на предмет договору, текст договору сторонами прочитано особисто, його зміст зрозумілий та відповідає їх волі. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що договір дарування вчинено під впливом обману, стороною позивачки не надано, як і не надано доказів примушування до укладення договору дарування. Оскільки не встановлено судом порушеного права позивачки, то в задоволенні позову відмовлено через його необґрунтованість.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

У травні 2023 року ОСОБА_6 (правонаступниця - ОСОБА_1 ) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Ганна Петрівна (залучена ухвалою, що внесена до протоколу судового засідання від 26.10.2023 року) про визнання недійсним договору дарування, у якому просила:

- визнати недійсним договір дарування від 14.05 2020 року серія та номер 329 квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцькою Ганною Павлівною, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 14.05.2020 року зареєстровано договір дарування квартири АДРЕСА_1 у приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцької Г.П. Відповідачка ввівши в оману позивачку щодо правових наслідків, змусила її підписати невигідний правочин, поставивши себе цим в скрутне матеріальне становище, уклавши з нею договір дарування квартири, замість договору довічного утримання, якого потребувала позивачка. Тому, посилаючись, зокрема, на ст. 229 ЦК України, вважаючи, що при укладенні договору фактично помилилася, просила позов задовольнити.

Частиною першою статті 202 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 Цивільного Кодексу України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 717 Цивільного Кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 Цивільного Кодексу України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

На відміну від договору дарування, за договором довічного утримання (догляду), одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного Кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтями 229-233 Цивільного Кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

За змістом частини першої статті 229 Цивільного Кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Таким чином, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19).

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 23.03.1995 року.

Згідно Договору дарування квартири, який було укладено 14.05.2020 року ОСОБА_6 (дарувальниця) передала безоплатно у власність ОСОБА_3 (обдаровуваної) належну дарувальниці квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, за умовами укладеного договору ОСОБА_6 безоплатно та без встановлення будь-яких зустрічних обов`язків з боку обдаровуваної відчужила належну їй квартиру.

Також, позивачці (дарувальниці) на час укладення спірного договору будь-якого іншого нерухомого майна не належало. Вказане сторонами не оспорювалося та не спростовано будь-якими доказами.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.05.2023 року №330803075, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 14.05.2020 року №329.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла у віці 88 років - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено актовий запис №4296.

Як вбачається з спадкової справи №30/2024, яка заведена після смерті ОСОБА_6 31.07.2024 року до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки І.В. звернулась ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Крім цього, відповідно до п.8 Договору дарування квартири від 14.05.2020 року, сторони підтверджують, що усі, подані ними документи та відомості достовірні та правдиві, зміст договору точно відповідає їхнім дійсним намірам, у них відсутні заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення, умови договору та його правові наслідки для кожної з Сторін, усвідомлюють значення вчинюваної нотаріальної дії, її наслідки, зміст роз`яснень нотаріуса, договір не носить характеру фіктивного удаваного правочину, не приховує іншого правочину і спрямований на реалізацію настання наслідків, які обумовлені в ньому, укладення і виконання цього договору, не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає вимогам. Сторони розуміють, що договір дарування є безоплатним договором. Дарувальник передає Обдаровуваній вищевказану квартиру у власність безоплатно, та не вимагає від Обдаровуваної вчинення будь-яких дій майнового чи немайнового характеру.

Також, відповідно до п.12 вказаного Договору дарування квартири, право власності на відчужувану квартиру в Обдарованої виникає з моменту її прийняття та відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Прийняття дарунка вважається одержання Обдаровуваною примірника договору після його нотаріального посвідчення.

Таким чином з вказаного Договору дарування квартири вбачається, що в ньому немає умов про те, коли дарувальниця має звільнити житло; коли обдарована має його фактично прийняти, а також немає інших домовленостей щодо умов та строку подальшого проживання дарувальниці у квартирі.

Відтак, доводи позивачки про те, що вона фактично розраховувала на подальше проживання у квартирі, а також утримання та догляд з боку відповідачки, колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки за своєю правовою природою такі обов`язки характерні саме для договору довічного утримання (догляду), а не для договору дарування. При цьому після укладення договору ОСОБА_6 , якій на час укладення договору дарування було 84 роки, продовжила проживати у спірній квартирі (як вказала представниця відповідачки у суді апеляційної інстанції - за усною домовленістю), а як також підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . cім`я відповідачки надавала ОСОБА_6 допомогу продуктами, побутовою технікою та здійснювала інколи догляд за нею. А також однією з умов ОСОБА_6 при укладенні договору було забезпечення її поховання після смерті.

Також, у матеріалах справи міститься висновок спеціаліста №146 від 15.05.2023 року щодо спроможності ОСОБА_6 усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою керувати ними, відповідно до якого перед спеціалісткою ОСОБА_7 були поставлені наступні питання:

1. Чи була спроможна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з врахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища (залежність, погроза, омана тощо) усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою керувати ними і передбачати їх наслідки у період підписання договору дарування квартири АДРЕСА_1 14.05.2020 року?

2. Чи здатна була підекспертна особа з врахуванням визначних обставин повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями?

3. Чи здатна особа повною мірою прогнозувати наслідки власних дій?

Фахівець, оцінивши індивідуально-особистісні особливості досліджуваної ОСОБА_6 , відповіді на питання та результати виконання завдань визначила, що можна дати наступні відповіді на запитання:

1. Визначається рівень функціонування психічних процесів відповідний для віку досліджуваної. На момент дослідження наявні зміни, які відображають наявність тривоги, що підсилювались «страшними» історіями сусідки, ситуативний депресивний стан, також вікові зміни у функціонування психічних процесів та прояви зниження когнітивних функцій, що не супроводжуються грубою патологією. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку спроможна була усвідомлювати реальний зміст власних дій та не повною мірою керувати ними.

2. Враховуючи визначені обставини ОСОБА_6 не повною мірою вільно та усвідомлено могла приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, через свою невпевненість та недостатню обізнаність потребувала підтримки та допомоги.

3. Внаслідок комплексу індивідуально-психологічних особливостей та отриманої освіти ОСОБА_6 (надмірна довірливість, поступливість, стан самотності, безпомічність, страх тощо) здатність повною мірою прогнозувати наслідки власних дій була обмежена.

У свою чергу, на противагу даному висновку стороною відповідачки не було подано жодних інших доказів, які б спростовували встановлені спеціалістом обставини щодо вікових та індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_6 , зниження когнітивних функцій, а також обмеження її здатності повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення, керувати своїми діями та прогнозувати їх наслідки.

Крім цього, апеляційним судом було витребувано та досліджено матеріали цивільної справи №465/8912/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання особи недієздатною та встановлення опіки.

07.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Франківського районного суду м.Львова з заявою, в якій просила визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначити опікуном ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 .

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 14 серпня 2024 року закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання особи недієздатною та встановлення опіки у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 .

У матеріалах вказаної справи міститься виписка із медичної амбулаторної картки ОСОБА_6 , з якої вбачається, що 11.08.2023 року у останньої наявний діагноз F06.8 - інші уточнені психічні розлади внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку або соматичної хвороби; функціональний діагноз: змішані (переважно тривожні і стани сплутаної свідомості) внаслідок органічного ураження головного мозку (ГХ + церебр. атеросклероз) з інтелектуально-мнестичним зниженням до рівня помірно вираженої деменції.

Таким чином, наведені медичні документи додатково підтверджують наявність у ОСОБА_6 у подальшому (через три роки після укладення договору дарування) певних психічних та когнітивних порушень, які впливали на її здатність належним чином сприймати інформацію, оцінювати обставини та прогнозувати наслідки власних дій, а також мають значення для оцінки загального стану ОСОБА_6 та до певної міри узгоджуються із висновком спеціаліста №146 від 15.05.2023 року, який також містить відомості про її вікові зміни психічних процесів та зниження когнітивних функцій саме на час укладення спірного договору дарування.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_6 посилалася на те, що вона є особою похилого віку, за станом здоров`я потребує стороннього догляду і матеріальної допомоги, укладаючи з відповідачкою договір дарування належної їй на праві власності квартири, вважала, що укладає договір довічного утримання, тому помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та ОСОБА_3 , укладаючи договір, вона не мала наміру дарувати квартиру, яка була єдиним її житлом.

Отже, сукупність встановлених у справі обставин свідчить про те, що внутрішня воля ОСОБА_6 була спрямована на забезпечення себе доглядом, матеріальною та побутовою допомогою з можливістю подальшого проживання у спірній квартирі, тоді як умови укладеного нею договору дарування передбачали безоплатне та безумовне відчуження квартири на користь відповідачки.

Відтак, встановивши, що ОСОБА_6 була особою похилого віку, з огляду на що потребувала сторонньої допомоги, спірна квартира була єдиним її житлом, у якому вона проживала і після укладення договору та до смерті; а наявні у матеріалах справи докази свідчать про наявність у неї психічних та когнітивних порушень, обмеження здатності повною мірою усвідомлювати та прогнозувати наслідки власних дій станом на час укладення договору, а також враховуючи відсутність у договорі будь-яких умов щодо її довічного утримання чи догляду, колегія суддів вважає, що є достатні підстави вважати, що при укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_6 могла помилятися щодо його правової природи та правових наслідків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування квартири, що, у свою чергу, є підставою для визнання договору дарування квартири від 14 травня 2020 року недійсним.

Щодо строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч.3, 4 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачка, звернувшись до суду з даним позовом 08.05.2023 року та оспорюючи правочин вчинений 14.05.2020 року - не пропустила строків позовної давності.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та таку слід задовольнити, рішення ж суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов слід задовольнити та визнати недійсним спірний договір дарування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 19 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов правонаступниці ОСОБА_6 - ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцької Ганни Петрівни про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.

Договір дарування від 14.05.2020 року серія та номер 329 квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцькою Ганною Павлівною, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 - визнати недійсним.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра