Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №464/5238/26 — Львівський апеляційний суд

Справа №464/5238/26 Головуючий у 1 інстанції:Чорна С.З.

Провадження №22-ц/811/3495/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні представниці заінтересованої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Чорної С.З. від 29 липня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 29 липня 2026 року заяву ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису задоволено частково.

Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на неї на строк 2 місяці такі обов`язки:

1) заборонено ОСОБА_1 перебувати у місці спільного проживання (перебування) із заявником ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) усунено перешкоди у користуванні заявником ОСОБА_3 майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя або його особистою приватною власністю, розташованим за вказаною адресою;

3) заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) заявника за вказаною адресою;

4) заборонено ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати заявника ОСОБА_3 , якщо він за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому їй, переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним;

5) заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори із заявником ОСОБА_3 або контактувати з ним через інші засоби зв?язку особисто чи через третіх осіб.

Відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи про видачу обмежувального припису - віднесено на рахунок держави.

Рішення суду про видачу обмежувального припису було допущено до негайного виконання, а, також, вказано, що його оскарження не зупиняє його виконання.

Повідомлено про прийняте рішення відділ поліції №2 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції у Львівській області для взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 29 липня 2026 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Зазначає, що у рішенні суд виходив із доведеності факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_3 , наявності загрози його продовження чи повторного вчинення та ризику настання тяжких наслідків, у зв`язку з чим дійшов висновку про необхідність застосування обмежувального припису. Основною підставою для звернення ОСОБА_3 є епізод від 12 липня 2026 року, під час якого, за його твердженням, ОСОБА_1 висловлювалася нецензурною лайкою, ображала його, вкусила за руку, завдала ударів по потилиці та обличчю і порізала ключем палець. За цим фактом 13 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис серії АА № 611395, яким одночасно застосовано зобов`язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборону входу та перебування у ньому і заборону контактувати з постраждалою особою. Апелянтка вважає зазначений терміновий заборонний припис необґрунтованим та незаконним, у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом про його скасування. Стверджує, що припис винесено без належної перевірки обставин події, встановлення факту насильства, його ініціатора та наявності реальних погроз. Також посилається на недостовірність окремих відомостей, зазначених у формі оцінки ризиків, зокрема щодо погроз застосування зброї, вбивства та можливості заподіяння шкоди життю і здоров`ю. Вказує, що такі відомості ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_3 та не підтверджені іншими доказами. При цьому зазначає, що під час розгляду попередньої заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_3 повідомляв суду про відсутність небезпеки для його життя чи здоров`я, а у формі оцінки ризиків на відповідне питання відповів негативно. Окремо зазначає, що ОСОБА_3 посилається на попередні термінові заборонні приписи, винесені щодо ОСОБА_1 , а саме від 03 травня 2024 року, 06 травня 2026 року, 16 травня 2026 року, а також 08 червня 2026 року. Зазначені приписи передбачали лише заборону контактувати з постраждалою особою та діяли від трьох до п`яти діб. Вважає, що такі обставини не свідчать про систематичність насильницької поведінки та не є співмірними із заявленими вимогами про застосування обмежувального припису на шість місяців. Зазначає, що постановою Сихівського районного суду м. Львова від 04 червня 2026 року у справі №464/3472/26 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з невиконанням термінового заборонного припису, що, на думку апелянтки, не підтверджує факт вчинення нею домашнього насильства. Лише постановою від 05 червня 2026 року у справі № 464/3596/26 її визнано винною у вчиненні домашнього насильства психологічного та фізичного характеру. Відтак вважає, що наявні матеріали не дають достатніх підстав для висновку про систематичне вчинення домашнього насильства. Також зазначає, що між сторонами протягом близько 32 років існували сімейні відносини, а конфліктні ситуації не свідчать про систематичне домашнє насильство. Вважає, що заявник фактично намагається використати механізм обмежувального припису для позбавлення ОСОБА_1 можливості користуватися квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . Звертає увагу, що зазначена квартира перебуває у спільній частковій власності, при цьому 1/5 частки належить ОСОБА_1 . Іншого житла вона не має, родичів чи близьких осіб, у яких могла б проживати, також немає, а син сторін проживає за кордоном. Вважає, що заборона ОСОБА_1 перебувати у місці спільного проживання, усунення її від користування квартирою та заборона наближатися до місця проживання ОСОБА_3 фактично позбавляють її можливості користуватися належною їй часткою майна. Зазначає, що такі заходи є надмірними та неспівмірними з обставинами справи, зокрема з огляду на тривалість попередніх заходів реагування.

В судове засідання заінтересована особа ОСОБА_1 не з`явилась, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за її відсутності, зважаючи на те, що така повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що в судовому засіданні інтереси ОСОБА_1 захищала представниця з належними повноваженнями.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці заінтересованої особи на підтримання апеляційної скарги, заявника - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів заяви, заперечень за заяву, відповідь на заперечення на заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 350-1, 350-2, 350-6 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 21, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та задовольняючи заяву частково, - виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому 14.11.1993 року шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11.05.2026 року (справа №464/2287/26). Місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_1 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_3 , у якій вони спільно проживають. 03.05.2024 року, 06.05.2026 року, 16.05.2026 року, 08.06.2026 року, щодо ОСОБА_1 виносилися тимчасові заборонні приписи. Постановами Сихівського районного суду м. Львова від 04.06.2026 року та 05.06.2026 року ОСОБА_1 притягувалася до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2, ч.2 ст. 173-8 КУпАП. Окрім цього, 13.07.2026 року був винесений терміновий заборонний припис серія AA № 611395 відповідно до якого ОСОБА_1 12.07.2026 року близько 23 год. 25 хв. за адресою АДРЕСА_4 , відносно колишнього чоловіка ОСОБА_3 виражалась нецензурною лайкою, ображала словесно та нанесла тілесні ушкодження: вкусила за руку вдарила по потилиці та обличчі, порізала ключем палець, чим вчинила домашнє насильство. Даний терміновий припис був винесений строком на 5 діб. Таким чином, суд вважав доведеним факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо колишнього чоловіка ОСОБА_3 . Оскільки існує загроза продовження чи повторного вчинення насильства, настання тяжких наслідків його вчинення, такі ризики є реальними та стверджуються зібраними у справі доказами, тому для попередження вчинення домашнього насильства, а також реального захисту і відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів постраждалої особи до кривдниці слід застосувати обмежувальний припис у спосіб, зазначений заявником, так як такий відповідає переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдниці, визначеному у статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Однак суд дійшов переконання, що обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 слід видати на строк 2 місяці, оскільки саме такий строк тимчасового обмеження прав кривдниці з метою забезпечення безпеки постраждалих осіб буде достатнім, обґрунтованим та легітимним заходом втручання у права та свободи особи, а тому заява підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У липні 2026 року ОСОБА_3 звернувся в суд із заявою про видачу обмежувального припису (заінтересована особа ОСОБА_1 ), в якій просив:

- видати обмежувальний припис стосовно кривдниці - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , документ, що посвідчує особу, - ID-картка громадянина України № НОМЕР_2 , видана органом 4656, 13.08.2024, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) шляхом застосування до неї таких заходів тимчасового обмеження прав:

- заборонити ОСОБА_1 перебувати у місці спільного проживання (перебування) із заявником ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні заявником ОСОБА_3 майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя або його особистою приватною власністю, розташованим за вказаною адресою;

- заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) заявника за вказаною адресою;

- заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати заявника ОСОБА_3 , якщо він за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому їй, переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним;

- заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори із заявником ОСОБА_3 або контактувати з ним через інші засоби зв?язку особисто чи через третіх осіб;

- установити строк дії обмежувального припису стосовно кривдниці тривалістю 6 (шість) місяців;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині видачі обмежувального припису стосовно кривдниці.

В обґрунтування заяви зазначав, що він є особою, яка постраждала від домашнього насильства у розумінні п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», внаслідок протиправних діянь фізичного та психологічного характеру, вчинених щодо нього 12 липня 2026 року його колишньою дружиною ОСОБА_1 . На відміну від усіх попередніх задокументованих епізодів, епізод 12 липня 2026 року вперше супроводжувався заподіянням йому тілесних ушкоджень, а уповноважений підрозділ Національної поліції України вперше застосував щодо заінтересованої особи повний набір заходів термінового заборонного припису, включно із зобов`язанням залишити місце його проживання та забороною входу до нього. Строк дії цього припису спливає о 01 годині 30 хвилин 18 липня 2026 року, після чого ОСОБА_3 залишиться без відповідного правового захисту. ОСОБА_3 та заінтересована особа перебували у зареєстрованому 14.11.1993 року шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11.05.2026 року (справа №464/2287/26). Незважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжують спільно проживати за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 та п.2 ч.2 ст.3 Закону його дія поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання. Квартира перебуває у спільній частковій власності чотирьох осіб: ОСОБА_3 належить 2/5 частки, його матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - 1/5 частки, їхньому сину - 1/5 частки, заінтересованій особі - 1/5 частки. Таким чином, ОСОБА_3 є співвласником цього житла. У квартирі також постійно проживає його мати віком 84 роки, яка систематично зазнає з боку заінтересованої особи нецензурної лайки та образ. Новою фактичною підставою для звернення є епізод, що стався 12.07.2026 року близько 23 години 29 хвилин у помешканні за вказаною адресою. ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 висловлювалася нецензурною лайкою, словесно ображала його та заподіяла тілесні ушкодження: вкусила за руку, завдала ударів по потилиці та обличчю, а також порізала ключем палець, чим вчинила домашнє насильство фізичного та психологічного характеру. Зазначені обставини задокументовані уповноваженим підрозділом Національної поліції України та зафіксовані у терміновому заборонному приписі стосовно кривдниці серії АА № 611395 від 13 липня 2026 року, винесеному старшим інспектором сектору протидії домашньому насильству Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області. Вказував, що принципове значення має те, що на відміну від чотирьох попередніх термінових заборонних приписів, якими застосовувався лише один захід - заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, приписом від 13 липня 2026 року вперше застосовано всі три передбачені статтею 25 Закону заходи одночасно: зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборону на вхід та перебування у ньому; заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Припис винесено на строк 5 діб - з 01 години 30 хвилин 13 липня 2026 року до 01 години 30 хвилин 18 липня 2026 року. Від підпису про отримання копії припису заінтересована особа відмовилася. Епізод 12 липня 2026 року не є окремим, а становить чергову ланку послідовної та наростаючої за тяжкістю моделі насильницької поведінки заінтересованої особи. Так, 3 травня 2024 року щодо неї винесено терміновий заборонний припис серії АА № 342454. 6 травня 2026 року винесено припис серії АА № 611345, а 7 травня 2026 року заінтересована особа порушила встановлену ним заборону, за що постановою Сихівського районного суду м. Львова від 4 червня 2026 року у справі №464/3472/26 її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП. 16 травня 2026 року винесено терміновий заборонний припис серії ЕТ №109248 у зв`язку з нецензурними висловлюваннями, погрозами фізичною розправою та шарпанням за одяг; постановою Сихівського районного суду м. Львова від 5 червня 2026 року у справі №464/3596/26 її визнано винною у вчиненні домашнього насильства психологічного та фізичного характеру за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. 8 червня 2026 року винесено терміновий заборонний припис серії АА №611381 у зв`язку з нецензурними висловлюваннями, погрозами фізичною розправою та побиттям його квітами по голові. Наголошував, наведена хронологія відображає очевидну ескалацію: від словесних образів і погроз - до шарпання за одяг, нанесення ударів предметом по голові та, нарешті, 12 липня 2026 року - до заподіяння тілесних ушкоджень із застосуванням зубів і стороннього предмета та нанесенням ударів у ділянку голови. Ескалація відбулася протягом двох місяців, попри чотири винесені термінові заборонні приписи та дві постанови суду про притягнення заінтересованої особи до адміністративної відповідальності. Особливо показовим є те, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 3 липня 2026 року у справі №464/4610/26 у задоволенні попередньої заяви заявника про видачу обмежувального припису було відмовлено, зокрема, з мотивів недоведеності ризику настання тяжких наслідків. Проте вже через дев`ять днів, 12 липня 2026 року, заінтересована особа вчинила щодо ОСОБА_3 насильство, яке призвело до заподіяння тілесних ушкоджень. Таким чином, ризик, який суд визнав недоведеним, фактично реалізувався у найкоротший строк. Це є самостійним і вагомим доказом того, що поведінка заінтересованої особи не піддається корекції ні заходами адміністративного впливу, ні короткостроковими поліцейськими заходами, ні самим фактом судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11 травня 2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 листопада 1993 року у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №3015.

З витягу з реєстру територіальної громади від 18.06.2026 року вбачається, що ОСОБА_3 з 18.07.1986 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

З витягу з реєстру територіальної громади від 24.03.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 з 11.01.1994 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Після розірвання шлюбу сторони проживають за вказаною адресою разом.

З матеріалів справи вбачається, що щодо заінтересованої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було винесено терміновий заборонний припис серії АА №342454 від 03.05.2024 року у зв`язку із скоєнням нею домашнього насильства. Вказаний терміновий заборонний припис було винесено щодо кривдниці стосовно постраждалої особи ОСОБА_3 строком на 3 доби з 23 год. 00 хв. 03.05.2024 року до 23 год. 00 хв. 06.05.2024 року (а.с.18).

06.05.2026 року було винесено терміновий заборонний припис серії АА №611345 щодо заінтересованої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із скоєнням нею 06.05.2026 року близько 22 год. за адресою: АДРЕСА_2 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого колишнього чоловіка, а саме нецензурно виражалась в його сторону та погрожувала фізичною розправою. Вказаний терміновий заборонний припис було винесено щодо кривдниці стосовно постраждалої особи ОСОБА_3 строком на 3 доби з 23 год. 55 хв. 06.05.2026 року до 23 год. 55 хв. 10.05.2026 року (а.с.17).

У зв`язку з невиконанням вимоги вказаного термінового заборонного припису стосовно кривдниці, постановою Сихівського районного суду м. Львова від 04 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-8 КУпАП, та застосовано до неї стягнення у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн.

Згодом, 16.05.2026 року було винесено ще один терміновий заборонний припис серії ЕТ №109248 щодо заінтересованої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із вчиненням нею домашнього насильства, а саме 16.05.2026 року близько 01 год. хв. за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , перебуваючи у п`яному вигляді, вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 , а саме виражалася до останнього нецензурною лексикою, словесно ображала, погрожувала фізичною розправою, шарпала за одяг, замахувалась руками та намагалась вдарити, чим зі слів потерпілого завдала шкоди його психічному здоров`ю, не заподіявши тілесних ушкоджень. Вказаний терміновий заборонний припис було винесено щодо кривдниці стосовно постраждалої особи ОСОБА_3 строком на 5 доби з 02 год. 50 хв. 16.05.2026 року до 02 год. 50 хв. 21.05.2026 року. Також кривдниці роз`яснено положення ст.173-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за невиконання термінованого заборонного припису (а.с.15-16).

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 05 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн.

08.06.2026 року було винесено ще один терміновий заборонний припис серії АА №611387 щодо заінтересованої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із скоєнням нею фізичного та психологічного насильства, а саме 07.06.2026 року о 23 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 спровокувала конфлікт з колишнім чоловіком ОСОБА_3 , ображала нецензурно, погрожувала фізичною розправою та побила квітами по голові. Вказаний терміновий заборонний припис було винесено щодо кривдниці стосовно постраждалої особи ОСОБА_3 строком на 3 доби з 01 год. 30 хв. 08.06.2026 року до 01 год. 30 хв. 11.06.2026 року (а.с.14).

13.07.2026 року було винесено ще один терміновий заборонний припис серії АА №611395 щодо заінтересованої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із скоєнням нею 12.07.2026 року близько 23 год. у помешканні за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 виражалась нецензурною лайкою, ображала словесно та нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_3 , а саме вкусила за руку, вдарила по потилиці та обличчі, порізала ключем палець, чим вчинила домашнє насильство. Вказаний терміновий заборонний припис було винесено щодо кривдниці стосовно постраждалої особи ОСОБА_3 строком на 5 діб з 01 год. 30 хв. 13.07.2026 року до 01 год. 30 хв. 18.07.2026 року. Крім того, було вжито заходи термінового заборонного припису стосовно кривдниці шляхом: зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, заборони на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи, а також заборони в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (а.с.13).

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана:

1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;

3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;

4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

За ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців. Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла вісімнадцятирічного віку, не може обмежувати право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування). Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) дитина-кривдник - особа, яка не досягла 18 років та вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

2) дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;

3) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

4) економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

5) запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

6) кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

7) обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;

8) особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;

9) оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи;

10) програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків;

11) програма для постраждалої особи - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у постраждалої особи здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

12) протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки;

13) профілактичний облік - здійснення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України організаційно-практичних заходів щодо контролю за поведінкою кривдника з метою недопущення повторного вчинення домашнього насильства, за дотриманням ним тимчасових обмежень його прав та виконанням обов`язків, покладених на нього у зв`язку із вчиненням домашнього насильства;

14) психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

15) сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

16) терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;

17) фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно ст. 2 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо недопущення насильства.

За ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах:

1) гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини;

2) належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3) врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

4) визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства;

5) повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

6) конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства;

7) добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб;

8) врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;

9) ефективна взаємодія суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об`єднаннями, неурядовими організаціями, засобами масової інформації та іншими заінтересованими особами.

У разі якщо постраждалою особою є дитина, будь-які дії, що вчиняються щодо неї, базуються на принципах, визначених Конвенцією ООН про права дитини, Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України у сфері захисту прав дитини. Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою. Звичаї, релігійні переконання, віросповідання, традиції не можуть розглядатися як виправдання будь-яких форм домашнього насильства, передбачених цим Законом, або бути підставою для звільнення кривдника від відповідальності.

За ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:

1) запобігання домашньому насильству;

2) ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3) надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством;

4) належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать:

1) визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства;

2) підвищення рівня поінформованості населення про форми, прояви, причини і наслідки домашнього насильства;

3) сприяння розумінню суспільством природи домашнього насильства, його непропорційного впливу на жінок і чоловіків, зокрема на осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;

4) формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед постраждалих дітей, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини;

5) викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

6) заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству.

За ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

1) постраждала особа або її представник;

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті. Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи. Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім`ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством. У разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19 (провадження №61-11564св19) зроблено висновок, що враховуючи положення Закону №2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на запобігання вчиненню насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Крім цього, з практики ЄСПЛ, що стосується розгляду справ з аналогічними правовідносинами вбачається таке:

«42. Суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі [БП], № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI).

43. Надалі, Суд нагадує, що в силу взятих разом положень статей 1 і 3, держави повинні приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке звернення з боку приватних осіб (див. A. проти Сполученого Королівства від 23 вересня 1998 року, § 22, Звіти постанов і рішень 1998 VI і вищенаведене рішення у справі Опуз, § 159). В зобов`язання влади, крім іншого, входило зробити все, що можна було розумно очікувати від них, щоб уникнути безпосередньої і прямої загрози для життя встановленої особи або осіб від кримінально-забороненого діяння з боку третіх осіб, про який вони знали або повинні були знати (див ., серед багатьох інших, Осман проти Сполученого Королівства від 28 жовтня 1998 року, § 116, Звіти 1998 VIII; E. та інші проти Сполученого Королівства, № 33218/96, § 88, 26 листопада 2002 роки; і Й.Л. проти Латвії, № 23893/06, § 64, 17 квітня 2012 року).

44. У роль Суду не входить субституція собою національних органів влади при виборі можливих запобіжних заходів, які слід було призначити для забезпечення виконання позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 3 Конвенції (див., Серед багатьох інших, Беваква і С. проти Болгарії, № 71127 / 01, § 82, 12 червня 2008 року). У той же час, на підставі статті 19 Конвенції та відповідно до принципу, що полягає в тому, щоб не теоретично або ілюзорно, а практично гарантувати ефективні права, Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в його юрисдикції (див . Ніколова і Величкова проти Болгарії, № 7888/03, § 61, 20 грудня 2007 року).

45. Надалі, стаття 3 зобов`язує Держави приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке поводження з боку приватних осіб (див. MC проти Болгарії, № 39272/98, § 151, ЄСПЛ 2003 XII, і Денис Васильєв проти Росії, № 32704/04, §§ 98-99, 17 грудня 2009 року). Для того щоб розслідування могло вважатися "ефективним", воно повинно, в принципі, бути здатне забезпечити з`ясування фактів, встановлення особистості та покарання винних у вчиненні злочину осіб. Зобов`язання розслідувати - це "не зобов`язання отримати результат, а зобов`язання вжити заходів". У справах, які зачіпають статті 2 і 3 Конвенції, в яких ставилося під сумнів ефективність офіційного розслідування, Суд часто оцінював, чи реагували влади на скарги невідкладно. Надавалося значення порушенню кримінальної справи, затримкам отримання показань і тривалості початкового розслідування (див. Вищенаведене постанову по справі Денис Васильєв, § 100 з подальшими посиланнями; і Стойка проти Румунії, № 42722/02, § 67, 4 березня 2008 року).

46. ?Втручання влади в приватне або сімейне життя може стати необхідним для охорони здоров`я і захисту прав особи або з метою попередження незаконних дій при певних обставинах (див. Вищенаведене справу Опуз, § 144). У підсумку, Держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідну законодавчу базу і застосовувати її для надання захисту від жорстокого поводження з боку приватних осіб (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, § 22 і 23, Серія A № 91; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; Д.П. і Ж.С. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; вищенаведене справу MC проти Болгарії, § § 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; вищенаведене справу Беваква, § 65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05, § 45, 5 березня 2009 року ).»

«55. Також, Суд зазначив, що перша заявниця спробувала отримати захист від можливого жорстокого поводження до неї, заступаючись про виселення ОСОБА_6 з їх загальної квартири. Проте, в своєму рішенні від 20 травня 2009 року Вища судова палата відхилила її вимоги, прийшовши до висновку, що метою поданої скарги, швидше за все, було право ОСОБА_6 на користування квартирою, а не захист першої заявниці від передбачуваної неминучої загрози. Також, Вища судова палата встановила, не достатню кількість доказів, які б свідчили про те, що він систематично порушував правила спільного проживання, не дивлячись на те, що стосовно ОСОБА_6 було порушено шість адміністративних справ, в результаті його насильницької поведінки по відношенню до першої заявниці (див. вищенаведений § 14).

56. Надалі, судові інстанції посилалися на рішення від 20 травня 2009 року як підставу для відхилення скарги заявниці, тоді, коли вона клопотала про тимчасове виселення ОСОБА_6 з їх загальної квартири після нападу від 21 серпня 2011 року (див. вищенаведений § 17). Суд вважає, що національні судові інстанції повинні були взяти до уваги фактичні події, які мали місце після винесення рішення від 20 травня 2009 року, а саме ті два додаткових напади ОСОБА_6 (Див. Вищенаведений § 16).

57. Не оспорювався і той факт, що ОСОБА_6 неодноразово нападав на першу заявницю в їх спільній квартирі. Це стало причиною для винесення судовою інстанцією захисного припису 1 вересня 2011 року (див. Вищенаведений § 18). Незважаючи на кілька вжитих заходів, метою яких було перешкодити будь-якому зв`язку ОСОБА_6 з першою заявницею, включаючи заборону наближатися до місця її знаходження, місця роботи або зв`язуватися з нею будь-якими засобами, - ОСОБА_6 дозволили проживати в їх спільній квартирі. Суд згоден з доводом першої заявниці, який вона також привела перед Апеляційною палатою Кишинеу (див. Вищенаведений § 19) про те, що дозволивши ОСОБА_6 проживати в одній квартирі з жертвою, інші заходи, про які розпорядилися в захисному приписі, були неефективними і піддали її загрозі можливого жорстокого поводження.

58. Також, схоже, що саме спільне проживання зі своїм агресором у своїй власній квартирі піддало першу заявницю постійного відчуття страху перед можливим жорстоким поводженням, беручи до уваги кількість попередніх нападок. Цей страх був досить серйозним, щоб спровокувати страждання і занепокоєння першої заявниці, склавши нелюдське поводження за змістом статті 3 Конвенції.

59. Суд не може прийняти аргумент влади про те, що перша заявниця не була піддана загрозі можливого жорстокого поводження і що вона мала на меті отримання видалення ОСОБА_6 від права на загальну квартиру, тим більше що вона клопотала в 2011 році про його тимчасове виселення і ясно клопотала перед судовими інстанціями про те, щоб вони не приймали рішення про спосіб розпорядження правом власності над майном (див. вищенаведений § 17). Це б дозволило національним судовим інстанціям дотримати обидва права, гарантованих Конвенцією (право заявниці не наражатися на жорстокому поводженню і право ОСОБА_6 користуватися квартирою), надавши реальний захист першої заявниці і в той же час не позбавивши ОСОБА_6 свого майна. Також, судові інстанції могли б оцінити важливість твердження першої заявниці, що грунтувалось на статті 102 Житлового кодексу (див. Вищенаведений § 22). Проте, судові інстанції не зробили цього.

60. Беручи до уваги вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що влада не виконала належним чином свої позитивні обов`язки, взяті на підставі статті 3 Конвенції для того, щоб захистити першу заявницю від жорстокого поводження.»

«69. Суд повторює, що в той час як основним предметом статті 8 Конвенції є захист особи від самовільних дій органів державної влади, додатково можуть існувати і невіддільні позитивні зобов`язання по "поваги" приватного життя і сім`ї. Ці зобов`язання тягнуть за собою прийняття деяких заходів у сфері відносин між приватними особами. Особливо діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, §§ 23-24 і 27, Серія A № 91, і рішення по справі Огаст проти Сполученого Королівства, № 36505 / 02, 21 січня 2003 року).

70. Що стосується поваги приватного життя, Суд раніше стверджував в різних контекстах, що поняття приватного життя включає фізичну і психологічну цілісність особи, і зобов`язанням Держави є захистити його, навіть якщо небезпека відбувається в результаті дій інших осіб. У цьому напрямку, Держави повинні мати у своєму розпорядженні і застосовувати на практиці відповідну законодавчу базу, яка надає захист проти насильницьких дій з боку приватних осіб (див. Вищенаведене рішення у справі X та Y проти Голландії, §§ 22 і 23; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства, 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; DP і Ж.C. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; MC проти Болгарії, № 39272/98, §§ 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; A. проти Хорватії, № 55164/08, § 60, 14 жовтня 2010 року; і вищенаведене справу Хаждуова, § 46). В даному контексті Суд зазначає, що особлива вразливість жертв домашнього насильства і необхідність активного втручання держави щодо їх захисту підкреслені в різних міжнародних документах (наприклад, див. Вищенаведене справу Беваква, §§ 64-65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05 , §§ 44-45, 5 березня 2009 року).»

«71. У цій справі, Суд зазначив, що фізична і моральна цілісність заявниці, складова предмет поняття приватного життя (див. X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 23, серія A № 91), була порушена періодичними зловживаннями з боку ОСОБА_6 . У цьому сенсі, Суд посилається на свої констатування з вищенаведених параграфів 54-58 стосовно страждання і занепокоєння, перенесених першої заявниці в її власній квартирі, коли вона стикалася з реальною загрозою жорстокого поводження.

72. Більш того, влада знала про ці обставини, оскільки ці обставини були розглянуті органами поліції та національними судовими інстанціями. На думку Суду, це повинно було спонукати владу діяти в силу своїх позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 8 Конвенції.

73. У роль Суду не входить підміна собою національних органів влади, однак Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в її юрисдикції. Тому, Суд вивчить, чи державні органи, особливо судові інстанції, при розгляді справи порушили своє позитивне зобов`язання, взяте на підставі статті 8 Конвенції (див. Вищенаведене справу Сандра Янкович, § 46).

74. У цьому сенсі, Суд зазначив, що 20 травня 2009 року Вища судова палата, скасувавши рішення судів нижчої інстанції, не вважала достатніми доказами шість адміністративних справ щодо ОСОБА_6, що з упевненістю свідчать про жорстоке поводження з боку ОСОБА_6 до першої заявниці. У цивільному процесі, що мав місце в 2011 році, судові інстанції зробили посилання на рішення від 20 травня 2009 року для того, щоб підтвердити право ОСОБА_6 не бути виселеним з квартири, не взявши до уваги жорстоке поводження, застосоване ним в 2010 і 2011 роках. Судові інстанції навіть не спробували оцінити, чи право ОСОБА_6 користуватися квартирою в деякій мірі порушує права першої заявниці, гарантовані положеннями статті 8 Конвенції та статті 102 Житлового кодексу (див. вищенаведений § 22).

75. За таких обставин, Суд приходить до висновку, що органи національної влади не дотримали свої позитивні зобов`язання, взяті на підставі статті 8 Конвенції. Таким чином, вони піддали першу заявницю постійній загрозі жорстокого поводження або того, щоб вона покинула свій будинок.

Тому, було допущено порушення статті 8 Конвенції.»

Вказане є цитатами рішення ЄСПЛ від 16 липня 2013 року «Б. проти Республіки Молдова» (скарга № 61382/09).

Таким чином, зважаючи на наведені вище докази та норми закону, яким є і практика ЄСПЛ, суд першої інстанції підставно вважав доводи заяви обґрунтованими та таку задовольнив.

Так, із матеріалів справи вбачається, що починаючи з травня 2024 року та продовжуючи з травня 2026 року щодо ОСОБА_1 протягом нетривалого періоду неодноразово застосовувалися заходи реагування у зв`язку з конфліктними ситуаціями щодо ОСОБА_3 . При цьому характер зазначених подій не обмежувався лише словесними непорозуміннями, а включав нецензурні висловлювання, образи, погрози фізичною розправою, шарпання за одяг, замахи на нанесення ударів, нанесення ударів, а в подальшому заподіяння тілесних ушкоджень.

При цьому, терміновий заборонний припис від 13 липня 2026 року відрізнявся від попередніх за характером застосованих заходів та був винесений у зв`язку з повідомленням про застосування щодо ОСОБА_3 фізичного насильства, а також застосуванням одночасно декількох заходів реагування, включно із зобов`язанням залишити місце проживання та забороною входу до нього.

Таким чином, враховуючи повторюваність конфліктних ситуацій, наявність застосованих раніше заходів реагування, факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та виникнення нового епізоду 12 липня 2026 року, за наслідками якого було застосовано найбільш суворі на цей момент заходи термінового реагування, - колегія погоджується з судом першої інстанції, що сукупність наявних у справі доказів є достатньою для висновку про існування реального ризику повторення насильницької поведінки щодо ОСОБА_3 , а тому застосування обмежувального припису є обґрунтованим, а визначений судом першої інстанції строк дії обмежувального припису у два місяці відповідає встановленим обставинам справи, є достатнім для забезпечення тимчасового захисту заявника та не є надмірним з огляду на характер застосованих обмежень.

Додатково про підставність видання обмежувального припису із застосуванням відповідних заходів свідчить і той факт, що зі слів заявника за час дії обмежувального припису мали місце неодноразові випадки порушення заборон вказаних у приписі для заінтересованої особи. Один із випадків порушення визначених у обмежувальному приписі зобов`язань визнала і представниця заінтересованої особи.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 29 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра