Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №444/2110/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №444/2110/25 Головуючий у 1 інстанції:Оприск З. Л.

Провадження №22-ц/811/3416/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні позивачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх представника ОСОБА_3 , прокурора Мошкова Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Бабіча Сергія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_4 на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області в складі судді Оприска З.Л. від 18 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, Служба у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав, зміну способу стягнення аліментів та збільшення розміру аліментів, -

в с т а н о в и л а :

заочним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.

Позбавлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його дитини, а саме дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Змінено спосіб стягнення аліментів та розмір аліментів, призначений рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі № 444/1914/19, провадження № 2/444/144/2020, а саме змінено спосіб із стягнення аліментів у частці від доходу (заробітку) відповідача на стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та збільшено розмір аліментів, що стягуються із ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягуються в користь ОСОБА_5 .

Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце праці невідоме, кошти на утримання (неповнолітньої) дитини (аліменти), а саме дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 15000 (п`ятнадцять) тисяч гривень 00 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття та зобов`язано стягувати такі в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 25 вересня 2020 року органом 4628, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 25 вересня 2020 року органом 4628, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп., який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Вказане рішення оскаржив Бабіч Сергій Анатолійович в інтересах ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі просить заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким змінити спосіб із стягнення аліментів у частці від доходу відповідача на стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та стягувати з ОСОБА_4 , кошти на утримання дитини, а саме дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2500 грн., щомісячно але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття та стягувати такі в корить ОСОБА_2 ; відмовити в задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, відносно доньки ОСОБА_1 .

Апелянт не погоджується із оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає його необґрунтованим та незаконним оскільки судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Зазначає, що в матеріалах справи повністю відсутні будь-які докази того, що відповідач має доходи, які б дозволяли йому сплачувати аліменти в розмірі 15000 грн. щомісячно. Позивачки у своїй позовній заяві стверджують, що відповідач нібито проживає у королівстві Іспанія, де заробітні плати є значно вищими. Однак жодного доказу на підтвердження цього твердження до матеріалів справи не надано. Вважає, що твердження про те, що в Іспанії заробітні плати вищі ніж в Україні, є загальновідомою обставиною, яка не потребує доказуванню, жодним чином не підтверджує факт працевлаштування конкретно відповідача та отримання ним доходів. Позивачки не надали жодної довідки з місця роботи відповідача, жодного трудового договору, жодних податкових декларацій, жодних банківських виписок чи інших документів,які б підтверджували наявність у відповідача доходів. Зазначає, що відповідач дійсно вимушено виїхав з України до Королівства Іспанія у зв`язку зі збройною агресією рф та введенням воєнного стану в Україні. Останнє зареєстроване місце проживання відповідача знаходиться у тимчасово окупованому місті Генічеськ Херсонської області, що унеможливлює його повернення та проживання за вказаною адресою. Вказує, що відповідач перебуває в Іспанії як переміщена особа, не має офіційного працевлаштування, не отримує жодних соціальних виплат чи дотацій у цій країні. Зазначає, що встановлюючи аліменти на одну дитину у розмірі 15000 грн. без врахування наявності другої дитини, суд порушив принцип рівності прав дітей на утримання батьками та позбавив відповідача можливості забезпечувати належне утримання іншої своєї дитини. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 15000 грн. щомісячно, фактично поклав весь тягар утримання дитини виключно на відповідача, чим порушив принцип рівності обов`язків обох батьків. Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував факт, що у відповідача є ще інша малолітня дитини, яка перебуває на його утриманні, оскільки наявність у платника аліментів інших неповнолітніх дітей є обставиною, яка обов`язково повинна бути врахована судом при визначенні розміру аліментів, оскільки батько зобов`язаний утримувати всіх своїх дітей рівною мірою. Вважає, що позивачка, як мати дитини, також зобов`язана брати участь в утриманні дитини нарівні з відповідачем. Вказує, що не ухиляється від обов`язку утримувати свою дитину і не заперечує проти зміни способу стягнення аліментів з частки від доходу на тверду грошову суму. Вважає, що з урахуванням матеріального становища відповідача, відсутність у нього будь-яких доходів, наявність іншої малолітньої дитини на утриманні, вимушеного перебування за межами України внаслідок війни, розмір аліментів у твердій грошовій сумі повинен становити 2500 гривень щомісячно, що є розумним, справедливим та реально можливим до виконання. Що стосується оскаржуваного рішення в частині позбавлення батьківських прав, то апелянтом вказано, що відповідач завжди прагнув підтримувати зв`язок з дочкою через телефонні дзвінки, повідомлення в месенджерах та особисті зустріч, коли це було можливо, аж до осені 2024 року, коли дитина почала рідше відповідати, що ймовірно, пов`язано з зовнішнім впливом. Зазначає, що воєнний стан в Україні суттєво вплинув на можливість відповідача брати участь у житті дитини. Звертає увагу, що орган опіки прямо вказав на неможливість доведення злісного невиконання обов`язків через війну, що суд проігнорував. Зазначає, що думка дитини, яка досягла 14 років, була врахована судом як ініціатива позову, але без належної перевірки на предмет зовнішнього впливу, оскільки позивачка та вітчим, які проживають з дитиною, могли сформувати її думку через щоденний вплив, що суперечить принципу вільного вираження волі дитини. Вважає, що відсутність емоційного зв`язку через об`єктивні причини (як розлука) не є підставою для позбавлення прав, оскільки це може призвести до психологічної травми для дитини. Зазначає, що відсутність фізичних зустрічей з 2014 року зумовлена відстанню та роботою, а не байдужістю, що не є злісним ухиленням. Звертає увагу, що суд першої інстанції не дослідив докази відповідача, такі як скріншоти переписок та свідчення про надіслані подарунки, а також не встановив чи є бажання дитини добровільним, ігноруючи ймовірність маніпуляції з боку матері, яка має щоденний доступ до дитини.

В судове засідання відповідач та представник органу опіки та піклуванняЖовківської міської ради Львівського району Львівської області не з`явились, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі учасники повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що від Бабіча Сергія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_4 подано заяву про розгляд справи без участі апелянта та його представника з короткими поясненнями по суті розгляду, а також враховуючи те, що позиція органу опіки та піклування Жовківської міської ради Львівського району Львівської області викладена у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно дитини ОСОБА_1 , та те, що ніхто із учасників справи на обов`язковій участі представника органу опіки та піклуванняне наполягав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачок, їх представника та прокурора в заперечення апеляційної скарги, (позивачка ОСОБА_1 , будучи неповнолітньою була заслухана судом в присутності психологині ОСОБА_6 , яка ствердила про те, що пояснення надані неповнолітньою позивачкою вільно, без ознак зовнішнього тиску, впливів чи навіювань та відповідають її внутрішній волі та переконанням), дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, висновку органу опіки та піклування Жовківської міської ради Львівського району Львівської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно дитини ОСОБА_1 , заяви про перегляд заочного рішення, додаткових письмових пояснення відповідача, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, а також усних заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 2, 5, 13, 81, 82, 89, 141, 247, 263-265, 280 - 282 ЦПК України, ст.ст.150, 152, 157, 164, 165, 180-182, 192 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства`п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та задовольняючи позовні вимоги, - виходив з того, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати дитини - позивачка ОСОБА_2 . Позивачі проживають окремо від відповідача, дитина ОСОБА_1 проживає з позивачем ОСОБА_2 , знаходиться на її утриманні та утриманні чоловіка ОСОБА_2 . Відповідно до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно дитини ОСОБА_1 вбачається, що Служба у справах дітей Жовківської міської ради з`ясувала в телефонному режимі думку батька щодо невиконання ним батьківських обов`язків та розгляду питання доцільності позбавлення його батьківських прав на що ОСОБА_4 відповів, що він не згоден з питанням позбавлення його батьківських прав, він спілкується з дочкою, враховуючи військовий стан в Україні не має можливості більше приділяти уваги дитині. Лише підтвердив, що дитина проживає з матір`ю за взаємною згодою батьків. ОСОБА_4 зобов`язується сплачувати аліменти офіційно, хоча до цього надсилав передачі та гроші не офіційно. На засіданні комісії батько дитини ОСОБА_4 в телефонному режимі повідомив, що він дуже любить дочку, яка виросла у нього на руках та не хоче, щоб його позбавляли батьківських прав відносно ОСОБА_7 , що вихованням дитини не займається з поважної причини, цікавиться життям своєї дочки, періодично надсилав передачі, почав ліквідовувати заборгованість по аліментах. Вважає, що колишня дружина має вплив на думку дитини. ОСОБА_8 , 2011 р. н. повідомила членам комісії, що батько нею не цікавиться, спілкується з ним тільки телефоном, вона хоче, щоб батька позбавили батьківських прав відносно неї тому і звернулася до суду. Виконком підтримує бажання дитини ОСОБА_8 щодо позбавлення батька відносно неї батьківських прав, як таке, що має право на розгляд, однак вважає, що не можливо повністю доведення злісного невиконання батьківських обов`язків у зв`язку з воєнним станом в Україні. Судом було встановлено, що твердження відповідача, висловлене ним Службі у справах дітей Жовківської міської ради в телефонному режимі на засіданні комісії, про те, що він враховуючи військовий стан в Україні не має можливості більше приділяти уваги дитині, спростовується показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відповідно до яких відповідач не бере участі у житті дитини протягом тривалого часу, тобто ще до введення в Україні військового стану. Твердження відповідача, висловлене ним Службі у справах дітей Жовківської міської ради в телефонному режимі на засіданні комісії, про те, що він вихованням дитини не займається з поважної причини, цікавиться життям своєї дочки, періодично надсилав передачі, почав ліквідовувати заборгованість по аліментах, не підтверджується достатніми належними та допустимими доказами та спростовується показами свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , листом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 13586 від 02 червня 2025 року, відповідно до якого в період з 01 лютого 2022 року по 02 червня 2025 року кошти на утримання дитини, ОСОБА_1 , згідно рішення суду про стягнення аліментів відповідачем взагалі не сплачувалися. Щодо твердження відповідача, висловленого ним Службі у справах дітей Жовківської міської ради в телефонному режимі на засіданні комісії, про те, що він вважає, що колишня дружина має вплив на думку дитини, судом встановлено, що психолог у судовому засіданні зазначила, що у судовому засіданні психологічного тиску на ОСОБА_7 не було, сама дитина в засіданні вказала, що це вона була ініціатором позову про позбавлення батьківських прав. Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідач не цікавиться фізичним і духовним розвитком дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не приймає участі у її вихованні, неналежно виконує обов`язок утримання дитини, тобто фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дочки, питання щодо її виховання та утримання вирішуються вітчимом та матір`ю. На підставі вищенаведеного, беручи до уваги інтереси дитини, суд прийшов до висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_4 його батьківських прав відносно його неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таке позбавлення батьківських прав буде в повній мірі відповідати інтересам самої дитини та реалізації її законних прав. При визначенні розміру аліментів суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Суд також звернув увагу на те, що розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 років до 18 років, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на час розгляду справи становить 3196,00 грн., для дитини віком до 6 років - 2563,00 грн. З огляду на встановлені у справі обставини, керуючись принципами законності, справедливості та розумності, враховуючи рівність обов`язку утримувати дітей обох батьків, те, що позивач просить змінити спосіб стягнення аліментів, те, що з часу попереднього визначення розміру аліментів змінився матеріальний стан сторін та сімейний стан стягувача аліментів, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги позивача про зміну способу стягнення аліментів та збільшення розміру аліментів потрібно задовольнити повністю.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, Служба у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав, зміну способу стягнення аліментів та збільшення розміру аліментів, в якому просили:

- позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно його дитини, а саме, дочки ОСОБА_1 ;

- змінити спосіб стягнення аліментів та розмір аліментів, призначений рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі №444/1914/19, провадження №2/444/144/2020, а саме змінити спосіб із стягнення аліментів у частці від доходу (заробітку) відповідача на стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та збільшити розмір аліментів, що стягуються із ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягуються в користь ОСОБА_5 ;

- стягувати з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце праці невідоме, кошти на утримання (неповнолітньої) дитини (аліменти), а саме дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 15000 (п`ятнадцять) тисяч гривень 00 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття та стягувати такі в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 25 вересня 2020 року органом 4628, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

В обґрунтування позову покликались на те, що 05 березня 2010 року між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. У даному шлюбі в сторін народилася одна дитина, дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач 2 ОСОБА_2 змушена була 25 липня 2019 року звернутися в суд із позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення аліментів для того щоб в першу чергу нагадати батькові, що в нього є дитина та що він має обов`язок її утримувати, а також для захисту прав та інтересів дочки на краще матеріальне забезпечення для забезпечення її добробуту. Відповідач фактично проживав з ОСОБА_2 та їх спільною дитиною до 2014 року, оскільки у 2013 році, коли дитині було 2 (два) роки ОСОБА_4 поїхав з міста Генічеськ у місто Ялта, Автономна Республіка Крим, по роботі, де працював, а позивачка ОСОБА_2 разом із дитиною залишилися проживати у місті Генічеськ Херсонської області. Зазначали, що ОСОБА_2 спочатку надіялася, що відповідач забере її з дитиною до себе та відповідно вони будуть проживати однією сім`єю, однак відповідач став байдужим до інтересів сім`ї, почав щораз рідше спілкуватися на той час ще із своєю дружиною, а також із їх спільною дитиною, навіть по 2-3 тижні не телефонував. Фактично із січня 2014 року шлюбні відносини між ОСОБА_2 та відповідачем були припинені. Відповідач був байдужим до інтересів та потреб сім`ї, їх спільної дитини, однак ОСОБА_2 мала надію, що у відповідача проявиться батьківський інстинкт, він буде більше цікавитися життям їх спільної дитини, ОСОБА_1 , спілкуватися із дочкою, брати участь у її житті, забезпечувати потреби дитини на достатньому рівні, а тому до 2019 року не зверталася в суд із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. Фактично з 2014 року відповідач не бере участі у житті дитини, ОСОБА_1 , фактично не спілкується з нею, були лише поодинокі випадки, коли ОСОБА_4 бачився з дитиною. Водночас ОСОБА_2 навпаки сама ініціювала спілкування батька з дитиною. Першочерговим ініціатором судового процесу про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав є сама дитина, ОСОБА_1 . Упродовж останніх 10 (десяти) років відповідач фактично не бере жодної участі у житті дитини, її виховному процесі, становленні як особистості, фізичному, інтелектуальному, моральному, культурному, духовному і соціальному розвитку. Відповідач не забезпечує потреб дитини взагалі, не надає жодного матеріального утримання, аліментів не сплачує. Після виїзду відповідача за кордон він ухиляється від сплати аліментів. ОСОБА_10 прийняв ОСОБА_1 як рідну дочку, саме виконує всі батьківські обов`язки, утримує її, тобто замінив їй батька. Жодних перешкод у відповідача у спілкуванні з дочкою, їхнім зустрічам не було та немає. Вказали, що матеріальне становище відповідача значно покращилося. Однак, незважаючи на це, надалі ігнорує потреби дитини. Крім того, ОСОБА_2 має іншу сім`ю та ще одну дитину, яка в тому числі перебуває на її утриманні. При зверненні в суд із позовом про стягнення аліментів в частці від доходу (заробітку) відповідача ОСОБА_2 керувалася тим, що відповідач був офіційно працевлаштований. В той же час станом на дату подання позовної заяви про зміну способу стягнення аліментів, збільшення розміру аліментів, відомо, що відповідач отримує заробітну плату за межами України, в Королівстві Іспанія, де заробітні плати є значно вищими, що є загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування, а тому і його матеріальне становище покращилося, саме цим зумовлене подання позову про зміну способу стягнення аліментів та їх збільшення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2016 року у справі № 653/4066/15-ц, провадження № 2/653/183/16, яке набрало законної сили 12 лютого 2016 року, шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , зареєстрований 05 березня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Генічеського районного управління юстиції Херсонської області, актовий запис №18, розірвано, що підтверджується копією такого рішення.

У даному шлюбі в сторін народилася одна дитина, дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в Книзі реєстрації народжень 07 квітня 2011 року було зроблено відповідний актовий запис за № 62, її батьком є ОСОБА_4 (відповідач), матір`ю - ОСОБА_12 (позивач 2), що підтверджується викладеним у свідоцтві про народження серії НОМЕР_5 .

Що стосується оскаржуваного рішення в частині позбавлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його дитини, а саме дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції задовольняючи позов в цій частині виходив з того, що відповідач не цікавиться фізичним і духовним розвитком дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не приймає участі у її вихованні, неналежно виконує обов`язок утримання дитини, тобто фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дочки, питання щодо її виховання та утримання вирішуються вітчимом та матір`ю.

Однак, колегія судді вважає за необхідне з цього приводу зазначити таке.

Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Як вбачається із п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно абзацу 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні цього спору колегія суддів виходить з інтересів неповнолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ) зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції (995_004) Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Згідно з Рекомендацією Rec(2006)19 «Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками», прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до зазначеної правової норми батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України" (Заява N39948/06) від 18 грудня 2008 року встановлено наступне: «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (995_004) (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції (995_004) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61). Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали за інтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97). У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів (див. згадані вище рішення у справах К. і Т., п. 166; Кутцнера, п. 67, та Мозера, п. 70) і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Кутцнера, п. 76-77, та "К. і Т. проти Фінляндії" [GC], п. 179)».

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки №111, яка видана 28 квітня 2025 року Жовківським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №3 Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, та характеристики № 98 ОСОБА_1 , яка видана 28 квітня 2025 року Жовківським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, вбачається, що всі батьківські обов`язки та комунікація з дирекцією школи щодо виховання ОСОБА_1 виконуються матір`ю ОСОБА_2 , батько дитини ОСОБА_4 участі у навчально-виховному процесі відносно дитини у школі не бере.

В сім`ї позивачів панують доброзичливі відносини, батьки з уважністю відносяться до дітей, активно приймають участь у їхньому вихованні, забезпечують їх матеріальний добробут та розвиток, не спостерігається агресія чи погане ставлення до дітей. Рідний батько дитини, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , зі слів дитини та матері, ОСОБА_2 , з ними не проживає та провідувати не приїжджає упродовж 10 років, дитина, ОСОБА_1 , називає вітчима, ОСОБА_10 , татом. Діти повністю забезпечені їжею, одягом та всім необхідним, сім`я благополучна в матеріальному, соціальному та психоемоційному плані. Викладене підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, який 06 червня 2025 року складений комісією у складі голови ОСББ «Орхідея 15-А» М. Богачевської, голови ревізійної комісії ОСББ «Орхідея 15-А» Д. Бойчука, які є жителями будинку, а також жительки будинку І. Кунинець.

З довідки № 181, яка видана 24 квітня 2025 року КНП «Рава-Руська лікарня», вбачається, що ОСОБА_13 як лікар-педіатр КНП «Рава-Руська лікарня» надала як сімейний лікар дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інформацію про те, що лікуванням дитини, її профілактичними оглядами, консультаціями займається виключно її мама, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько дитини, ОСОБА_4 жодного разу участі у відвідуванні лікаря з дитиною не приймав.

На адвокатський запит Жовківська міська рада листом № 09-08/1424 від 04 червня 2025 року, повідомила, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертався у Жовківську міську раду Львівського району Львівської області із заявами щодо усунення йому перешкод у спілкуванні з дитиною, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначення графіку побачень з дитиною, що підтверджується копією листа № 09-08/1424 від 04.06.2025 року.

Також, Служба у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області на адвокатський запит листом № 09-48/46 від 02 червня 2025 року, який додається (додаток № 22 до позовної заяви), повідомила, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертався у Службу у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області із заявами щодо усунення йому перешкод у спілкуванні з дитиною, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначення графіку побачень з дитиною, що підтверджується копією листа № 09-08/46 від 02.06.2025 року.

З довідки № 135041-2025 від 25 квітня 2025 року, яка видана Відділом поліції №2 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління поліції у Львівській області, вбачається, що згідно Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертався з будь-якими заявами, клопотаннями щодо перешкод йому у спілкуванні, побаченні з його дочкою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак, колегія суддів звертає увагу, що окрім національного законодавства, також, і аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі №466/9380/17 (провадження № 61-2175св20) зазначено, що: позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Однак, судом першої інстанції не враховано того, що стороною позивачок не доведено тривалого, навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків, його винної поведінки, враховуючи те, що батько не втрачав та не втрачає і на час розгляду справи інтересу до своєї дитини, а тому суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав. До такого висновку колегія суддів прийшла з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає сторона відповідача, ОСОБА_4 змушений був виїхати за межі України та зараз знаходиться за кордоном, а саме в Королівстві Іспанії, оскільки останнє зареєстроване місце проживання відповідача знаходиться в місті Генічеськ Херсонської області, яке наразі перебуває під тимчасовою окупацією рф.

Так, відповідач не заперечує своєї відсутності в Україні протягом тривалого часу, а тому вказує, що він не має змоги особисто приводити та брати участь у вихованні дитини.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в суді першої інстанції надано скрін-шот переписки сторін (т.1, а.с.139-158, 176-185), з яких вбачається, що відповідач спілкується з дитиною, підтримує з нею зв`язок через месенджери та цікавиться її життям.

Стороною позивачок ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, не заперечувався та не спростований факт таких переписок, а також спілкування телефоном, однак дитина ОСОБА_1 вказує, що таке спілкування відбувається занадто рідко, приблизно раз на місяць. Особисте спілкування ж між нею та батьком відбувалося, коли вона перебувала у Іспанії, як стверджує і відповідач, однак таке мало місце фактично з її ініціативи та ініціативи матері.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

З рішення виконавчого комітету Жовківської міської ради від 14.08.2025 року № 8 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав» та висновку до цього рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно дитини ОСОБА_1 вбачається, що Служба у справах дітей Жовківської міської ради, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», з`ясувала в телефонному режимі думку батька щодо невиконання ним батьківських обов`язків та розгляду питання доцільності позбавлення його батьківських прав на що ОСОБА_4 відповів, що він не згоден з питанням позбавлення його батьківських прав, він спілкується з дочкою, враховуючи воєнний стан в Україні не має можливості більше приділяти уваги дитині. Лише підтвердив, що дитина проживає з матір`ю за взаємною згодою батьків. ОСОБА_4 зобов`язується сплачувати аліменти офіційно, хоча до цього надсилав передачі та гроші не офіційно. На засіданні комісії батько дитини ОСОБА_4 в телефонному режимі повідомив, що він дуже любить дочку, яка виросла у нього на руках та не хоче, щоб його позбавляли батьківських прав відносно ОСОБА_7 , що вихованням дитини не займається з поважної причини, цікавиться життям своєї дочки, періодично надсилав передачі, почав ліквідовувати заборгованість по аліментах. Вважає, що колишня дружина має вплив на думку дитини. ОСОБА_8 , 2011 р. н. повідомила членам комісії, що батько нею не цікавиться, спілкується з ним тільки телефоном, вона хоче, щоб батька позбавили батьківських прав відносно неї тому і звернулася до суду. Виконком підтримує бажання дитини ОСОБА_8 щодо позбавлення батька відносно неї батьківських прав, як таке, що має право на розгляд, однак вважає, що неможливо повністю доведення злісного невиконання батьківських обов`язків у зв`язку з воєнним станом в Україні.

Фактично судом першої інстанції не враховано, що у вказаному висновку, органом опіки та піклування не визнано за доцільне позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дитини, оскільки злісне ухилення від виконання батьком своїх обов`язків щодо дитини не доведено. При цьому неодноразово вказано про позицію батька, який заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, має бажання спілкуватися та брати участь у вихованні дитини, у її житті, не втратив зв`язку із дитиною та вказує на перешкоди у спілкуванні, що пов`язані з його проживанням за кордоном у іншій державі та воєнним станом в Україні.

Також, колегія суддів звертає увагу, що сторони розірвали шлюб, дитина залишилася проживати з матір`ю, а відповідач, перебуваючи за межами України не може безпосередньо брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею, однак неодноразово виявляв бажання брати участь у житті дитини, що вбачається з долучених відповідачем до матеріалів справи доказів. Факти періодичного спілкування з дитиною визнають і позивачки, як і епізодичних випадків надання певних речей дитині.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не часто спілкується з дитиною, та неналежним чином бере участь у її утриманні (що вказує на необхідність стягнення з нього аліментів що він сам і визнає), однак вказане нечасте спілкування, як згадано вище, в більшій мірі пов`язано з об`єктивними, поважними причинами (перебування за кордоном та воєнний стан), однак будь-яких доказів, що він негативно впливає на духовний чи фізичний розвиток дитини, вчиняв будь-які неправомірні дії щодо матері чи дитини, - немає, як і немає будь-яких доказів, які б свідчили, що застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав буде виправданим та позитивно вплине на інтереси дитини.

Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання та спроможність виконувати свої батьківські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Окрім того, ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дитини.

Крім цього, зважаючи на зміст ст.8 Конвенції про права людини та основоположних свобод, про що зокрема, йшлося в рішення ЄСПЛ, про яке вказано вище, позбавлення батьківських прав слід вважати втручанням у права гарантовані ст. 8 Конвенції особи, відносно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав та таке втручання серед іншого повинно переслідувати мету насамперед захисту інтересів дитини, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав відповідачки.

Як вбачається із позовної заяви та матеріалів справи, жодних обґрунтованих доводів з приводу того як позбавлення батьківських прав сприятиме захисту прав та інтересів дитини та яких саме, позивачками не наведено.

Враховуючи вказане підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав на відповідача, як на особу, яка, на думку позивачок, не виконує батьківських обов`язків та ухиляється від їх виконання, - немає.

Відтак, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо доньки, врахувавши бажання батька спілкуватися з дитиною, а також те, що батько малолітньої дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у її вихованні, - підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 немає, а тому рішення у вказаній частині слід скасувати та у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Що стосується рішення в частині зміни способу стягнення аліментів та розміру аліментів, визначених рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі №444/1914/19, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України,ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Положеннями ст. 141 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо після виконання аліментних зобов`язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся дляпостійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом МіністрівУкраїни. Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Згідно ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи обставини, що мають значення для справи в контексті згаданих норм матеріального закону та її тлумачень колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги частково підставними.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі № 444/1914/19, провадження № 2/444/144/2020, яке набрало законної сили 06 серпня 2020 року, копія якого додається (додаток № 10 до позовної заяви), позов ОСОБА_12 було задоволено та вирішено стягувати з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_3 , місце праці: виконавчий комітет ІЦасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, посада: головний архітектор, паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої та проживаючої: АДРЕСА_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , ІПН НОМЕР_4 , на утримання неповнолітньої дитини, а саме дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати подання позовної заяви, тобто 25 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Так, звертаючись до суду з позовом про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів, позивачки вказували, що розмір аліментів в розмірі 15000 грн. обумовлений тим, що дитина швидко росте, а тому постійно потребує купівлі нового одягу, взуття. Зазначала, що необхідним є надання корисних продуктів харчування, ціни на які постійно зростають, купівлі засобів гігієни, проведення дозвілля, лікування, відвідування гуртків, репетиторів, тощо.

Як вбачається з долучених до позовної заяви доказів, на утриманні позивачки ОСОБА_2 , окрім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває також малолітня дитина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 16 липня 2021 року (т.1, а.с.31).

Як вбачається з відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб виданих Жовківською міською радою Львівського району Львівської області №208/05-23 від 25.04.2025 року, за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані: ОСОБА_14 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також, як встановлено вище та не заперечується сторонами, відповідач у ході розгляду справи підтвердив, що він фактично проживає поза межами території України, а саме в Королівстві Іспанії.

Водночас, на підтвердження відсутності доходів відповідачем подано виключно докази, які стосуються його доходів на території України, що свідчить про вибірковий та свідомо обмежений характер поданих доказів.

Зокрема, суду надано лише індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_4 з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (т.2, а.с.28-30). Проте, зазначений документ жодним чином не підтверджує відсутність у відповідача доходу поза межами України, зокрема на території Королівства Іспанії, де він фактично перебуває.

На адвокатський запит Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надано відповідь №13586 від 02 червня 2025 року, а саме надіслано довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів та розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні ВП № 62035506.

З даних документів вбачається, що в період з 01 лютого 2022 року по 02 червня 2025 року кошти на утримання дитини, ОСОБА_1 , згідно рішення суду про стягнення аліментів взагалі не сплачувалися. При цьому аліменти нараховувалися лише у сумі 2821 грн. 25 коп. на місяць.

Однак, як вбачається з доводів сторони відповідача, такий фактично визнає можливість сплати аліментів у розмірі 2500 тис. грн. щомісячно.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на утриманні відповідача перебуває ще одна дитина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком якої він є, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 07 листопада 2018 року (т.2, а.с.27).

Так, що стосується доводів ОСОБА_4 , що у зв`язку із збройною агресією рф та веденням воєнного стану в Україні, відповідач був змушений залишити територію України, то такі зазначені обставини є загальновідомими та стосуються не лише відповідача, а й його дитини, яка залишилася на території держави, де триває збройна агресія.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що відповідач, піклуючись виключно про власну безпеку, фактично самоусунувся від належного виконання батьківських обов`язків, залишивши дитину на утриманні та повному догляді позивачки.

Що стосується доводів відповідача про те, що такий перебуває в Королівстві Іспанія як переміщена особа, не має офіційного працевлаштування, не отримує жодних соціальних виплат чи дотацій у цій країні, то слід вказати про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні дані, які б свідчили про неможливість відповідача працевлаштуватися або отримувати дохід за кордоном. При цьому, зазначені доводи жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку утримувати власну дитину, особливо в умовах воєнного стану, в яких перебуває дитина, а також враховуючи наявність у нього доходів та можливості сплати аліментів, чого не заперечує відповідач.

Також, наявність у нього доходів для власного проживання та можливості сплачувати аліменти, слід вважати очевидним, оскільки тривале його перебування у країні Європейського Союзу свідчить про наявність у нього таких доходів, оскільки в іншому випадку перебування б його у цій країні було б неможливим.

Також, загальновизнаним та очевидним є і той факт, що доходи і видатки у державі Європейського Союзу є значно вищими, що дозволяє відповідачу сплачувати аліменти в більшому розмірі ніж передбачено законом в мінімальному розмірі, зважаючи на збільшення витрат на утримання дитини у зв`язку із досягненням нею п`ятнадцятирічного віку, зростанням цін на продукти харчування, а відтак для забезпечення нормального утримання та розвитку дитини, яка росте, розвивається, вчиться, іноді хворіє, потребує повноцінного харчування, цікавого відпочинку, вітамінів, одягу і взуття, з якого швидко виростає, необхідно збільшити розмір аліментів, який мав би сплачуватися у розмірі 2821 грн. на місяць.

Зважаючи на вказане, а саме те, що обов`язок утримувати дитину до досягнення повноліття в рівній мірі покладено на обох батьків; те, що дитина сторін проживає з позивачкою ОСОБА_2 та перебуває на її повному утриманні; матеріальний стан обох батьків; склад сімей сторін та місця їх проживання; те, що на утриманні відповідача перебуває одна дитина; те, що відповідач проживає за межами України в Іспанії та визнав позов частково у розмірі 2500 грн.; прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, який відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» складав для дітей від 6 до 18 років - 3196 грн. на місяць; витрати на дитину про які заявила мати дитини (орієнтовно 30 тис. грн. в місяць); прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, який відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» складає для дітей від 6 до 18 років - 3512 грн. на місяць;те, що відповідач є працездатним; те, що доходи і видатки в країнах Європейського Союзу є значно більшими ні ж в Україні, - колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та сама скарга підлягає до часткового задоволення в цій частині вимог, однак визначені розміри аліментів позивачками та відповідачем слід вважати завищеним та заниженим відповідно.

Так слід вважати, що належним розміром аліментів зважаючи на обставини наведені вище буде 9000 грн. щомісячно.

А тому, в цій частині позов підлягав до часткового задоволення та помилково був задоволений судом повністю. Так, слід було б змінитиспосіб стягнення та фактично розмір аліментів, визначений судовим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі №444/1914/19 та зобов`язати стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі 9000 (дев`ять) тисяч гривень 00 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Вказаним доводи апеляційної скарги Бабіча Сергія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_4 слід визнати частково обґрунтованими та таку слід задовольнити частково.

Заочне ж рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2025 року слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов слід задовольнити частково. Так, слід змінити спосіб та розмір аліментів, визначений судовим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі №444/1914/19, а саме слід стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі 9000 (дев`ять) тисяч гривень 00 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, Служба у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав, зміну способу стягнення аліментів та збільшення розміру аліментів - задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення та розмір аліментів, визначений судовим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 06 березня 2020 року у справі №444/1914/19, а саме: стягувати з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце праці невідоме, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 25 вересня 2020 року органом 4628, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , аліменти на утримання дочки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі 9000 (дев`ять) тисяч гривень 00 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра