Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №466/106/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №466/106/25 Головуючий у 1 інстанції:Білінська Г.Б.

Провадження №22-ц/811/3154/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В,

за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 , представника позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» – Іващука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Білінської Г.Б. від 15 серпня 2025 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії та за послуги з постачання гарячої води та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дій неправомірними, зобов`язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», ЄДРПОУ – 05506460, місцезнаходження: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води за період з 01.12.2021 по 31.12.2023 в розмірі 19549,95 грн. ( дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок дев`ять гривень 95 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 3028 грн. судового збору та перерахувати кошти на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, ЄДРПОУ: 05506460.

В решті позовних вимог – відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дій неправомірними, зобов`язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди – відмовлено.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 15 серпня 2025 у частині задоволення вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго», а також у частині відмови суду в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 і відправити справу у цих частинах на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення не на підставі належних та допустимих доказів, а на припущеннях, без підтвердження фактичного надання послуг належної якості та обсягу саме до квартири відповідача, обмежившись посиланням на їх постачання «до будинку». Вказує, що позивач не надав жодних доказів якості та кількості послуг, з урахуванням незадовільного стану внутрішньобудинкових мереж, які належним чином не обслуговуються, унаслідок чого квартира не забезпечувалась належним опаленням, що судом безпідставно проігноровано. Також наголошує на неправильному застосуванні судом норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки обов`язок оплати покладається виключно на споживача, тоді як апелянт таким не є через відсутність укладеного відповідного договору та фактичного отримання послуг, які не відповідають його потребам. Таким чином суд безпідставно поклав на нього грошові зобов`язання, які можуть виникати виключно на підставі договору, чим порушив принцип свободи договору, гарантований законодавством. Крім того, вказує, що позивач не виконав вимог щодо належного надання послуг та укладення договору, а також безпідставно відмовляв у від`єднанні від мережі теплопостачання та не направляв відповідні заяви за належністю, чим порушив вимоги законодавства. Також, суд безпідставно залишив поза увагою доводи та докази, викладені у зустрічному позові, зокрема щодо відшкодування моральної шкоди, чим порушив право на справедливий судовий розгляд. Зазначає, що подані позивачем докази є неналежними, оскільки розрахунки заборгованості ЛМКП «Львівтеплоенерго» не містять відомостей щодо способу їх здійснення, показників загальнобудинкового та квартирних лічильників, а також інших даних, необхідних для підтвердження обсягу та якості наданих послуг, і виконані розрахунковим способом без належного обґрунтування. Вказує, що позивач не надав жодних доказів фактичного надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, їх кількості та якості, зокрема даних щодо підготовки будинку до опалювального сезону, обсягів теплової енергії за показниками лічильників та порядку їх розподілу. За наявності заперечень щодо отримання послуг такі розрахунки не можуть вважатися належними доказами ані факту надання послуг, ані правильності нарахування заборгованості. Зазначає, що за відсутності договору підлягають оплаті виключно фактично спожиті послуги, однак позивач не довів їх фактичного споживання жодними об`єктивними доказами, у тому числі показниками лічильників. Відтак, фактично послуги ним не споживаються, оскільки тривалий час використовуються альтернативні способи опалення та здійснюється ізоляція опалювальних приладів, у зв`язку з чим нараховані обсяги споживання є недостовірними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача на підтримання апеляційної скарги, представника позивача – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи №466/3406/16-ц за позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; матеріали цивільної справи № 466/3318/24 за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу,оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, зустрічної позовної заяви, письмових пояснень, заяви про збільшення позовних вимог, заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 274, 280-283, 354 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 541, 543, 625, 634, 1268 ЦК України, ст.ст. 67,68 ЖК України, ст.ст. 1, 13, 19, 20, 21, 26, Закону України «Про житлово-комунальні послуги, Закон України «Про теплопостачання», Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005, постанову Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6-59-цс13 та задовольняючи частково первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, – виходив з того, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №6 від 12.12.2024. Виходячи з вимог ст.1268 ЦК України, ОСОБА_1 є єдиним власником вказаної квартири, оскільки, проживаючи у ній, фактично прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак набув не лише права з управління, користування та розпорядження спадковим майном спадкодавця, але також і зобов`язання щодо цього майна. Щодо договірних відносин між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 , то відповідно до п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ЛМКП «Львівтеплоенерго» направлялись на ім`я відповідача примірники договору приєднання, що, не заперечив і відповідач. Погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня винесення проекту договору однією із сторін. Тобто, позивач своє зобов`язання щодо підготовки та направлення відповідачу договору приєднання для підписання виконав, проте відповідачем даний договір не підписувався через незгоду з його змістом. ОСОБА_1 посилався на те, що договір він не підписував, послуг з теплопостачання у квартирі не отримує, а послуги з постачання гарячої води є неефективними та неадекватними, які не в змозі задовольнити його потреби, та вважає, що він не є споживачем жодних послуг ЛМКП «Львівтеплоенерго». Як ствердив ОСОБА_1 , у Львівську міську Раду з питанням відключення його квартири від теплопостачання він не звертався, рішення міжвідомчої комісії про можливість такого відключення не отримував. Відтак, відповідач належним чином, згідно до встановленого законом порядку не оформляв відключення від мереж централізованого опалення квартири, належних документів, які б свідчили про відключення квартири до ЛМКП «Львівтеплоенерго» не подавав, у зв`язку з чим суд вважав, що позивачем правомірно здійснюється нарахування плати за надані послуги з теплопостачання та постачання гарячої води, які мають бути компенсовані відповідачем ОСОБА_1 . Згідно розрахунку за надані послуги з опалення за період з 01.12.2021 по 31.12.2023 сума боргу за оплату послуг по кв. АДРЕСА_2 складає 19549 грн. 95 коп. ( у тому числі 17810,81 грн. за послуги з постачання теплової енергії, 1739,14 грн. за послуги з постачання гарячої води). Суд вважав, що заявлені позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з централізованого опалення та за послуги з централізованого постачання гарячої води є підставними та обґрунтованими, та приходить до висновку про їх задоволення. Також суд не прийняв до уваги збільшені позовні вимоги, заявлені ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 та зазначив, що збільшення позовних вимог у відповідності до норм ЦПК України можливе до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання у спрощеному порядку. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 суд вказав, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх вимог, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» суд вважав недоведеними та такими, що до задоволення не підлягають.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваного рішення – немає.

У січні 2025 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії та за послуги з постачання гарячої води, у якому просило (з урахування заяви про збільшення позовних вимог):

- стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.05.2025 у розмірі 38940,83 грн., а саме: за послуги з постачання теплової енергії (в т.ч. задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, абонплата) в розмірі 31506,21 грн., пені в розмірі 3299,14 грн., інфляційних втрат в розмірі 999,74 грн., 3% річних в розмірі 222,27 грн.; за послуги з постачання гарячої води (в т.ч. витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, абонплата) у розмірі 2543,59 грн., пені в розмірі 315,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 43,60 грн., 3% річних в розмірі 10,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що позивач є зареєстрованим мешканцем кв. АДРЕСА_2 та споживачем послуг, які надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго» з подачі теплової енергії та гарячої води до будинку. Однак, за надані послуги оплату не здійснює, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість за період з 01.12.2021 по 31.12.2023 в сумі 19549,95 грн., яку просять стягнути з відповідача. Зазначило, що відповідно до п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня винесення проекту договору однією із сторін. До дня звернення в суд договір приєднання відповідачем не підписаний. Між відповідачем та позивачем утворилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг в сфері теплопостачання, а саме виконавець надавав послуги споживачу, останній такими послугами користувався для задоволення своїх потреб, та не відмовлявся від них, усвідомлюючи, що за послуги треба платити, але оплату не проводив. Всупереч п.5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч.1 п.18 постанови КМУ №630 від 21.07.2005, а також п.3.1 Договору приєднання, боржник не виконав свого зобов`язання щодо сплати послуги з централізованого опалення та послуги централізованого постачання гарячої води, а тому зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлення індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дій неправомірними, зобов`язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди, у якому просив:

- визнати кількість та якість нібито наданих ЛМКП «Львівтеплоенерго» послуг ОСОБА_1 такими, що не підлягають встановленню;

- визнати відсутність передбачених та оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України договірних відносин між ОСОБА_1 та ЛМКП «Львівтеплоенерго», що є грубим порушенням з боку позивача конституційних приписів, законів України, актів цивільного законодавства та інших нормативно-правових актів;

- визнати дії ЛМКП «Львівтеплоенерго» неправомірними в частині не укладення з ОСОБА_1 договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води;

- визнати безпідставними та протизаконними нарахування ОСОБА_1 плати за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 за період відсутності договірних відносин;

- зобов`язати ЛМКП «Львівтеплоенерго» виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. завдану їхніми незаконними діями та порушеннями ними його прав як споживача в частині п.3 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» і за агресивні дії ЛМКП «Львівтеплоенерго» по відношенню до ОСОБА_1 зазначені в ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- заборонити ЛМКП «Львівтеплоенерго» проводити будь-які нарахування заборгованості ОСОБА_1 за відсутності укладених відповідних договорів у письмовій формі;

- зобов`язати ЛМКП «Львівтеплоенерго» закрити всі особові рахунки, відкриті ним на ім`я ОСОБА_1 .

В обґрунтування зустрічних вимог зазначав, що у 2005–2007 роках у будинку спостерігалася систематично низька температура через неналежну роботу централізованого опалення, при цьому численні звернення до ЛМКП «Львівтеплоенерго» залишалися без реагування, у зв`язку з чим оплата послуг була частково, а згодом повністю припинена. Так, протягом тривалого часу неодноразово звертався із заявами про відмову від послуг та від`єднання від мережі теплопостачання, а також заявляв про неналежну якість послуг у судових справах, однак позивач належним чином не реагував та не вчиняв дій відповідно до вимог законодавства. Вважав, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» фактично нав`язує послуги неналежної якості, які ним не замовлялися та на отримання яких не надавалася згода, при цьому відсутня можливість індивідуального регулювання температурного режиму, що порушує права споживача та негативно впливає на стан здоров`я і умови проживання. Наголошує, що фактично не споживає теплову енергію, оскільки використовує альтернативні засоби опалення та ізолює батареї, а позивач не надав належних доказів фактичного споживання послуг і обґрунтованості нарахувань, які, на його думку, є недостовірними. Вказував на відсутність між сторонами укладеного договору про надання послуг теплопостачання, що, відповідно до вимог законодавства, виключає виникнення будь-яких грошових зобов`язань, а також статусу споживача, оскільки останній виникає виключно за наявності відповідного договору. Зазначив, що не надавав згоди на приєднання до запропонованих позивачем договорів, оскільки їх умови не відповідають вимогам законодавства та обмежують права споживача, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для покладення на нього обов`язку щодо оплати послуг. А тому, вважав, що за відсутності договірних правовідносин не виникло грошового зобов`язання, а відтак відсутні підстави для застосування положень ст.625 ЦК України щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки такі наслідки можливі лише у разі порушення існуючого зобов`язання. Додатково зазначав, що систематичне нав`язування послуг, які ним не замовлялися, ігнорування його звернень щодо припинення правовідносин та неналежної якості послуг, а також тривале судове переслідування з боку позивача, призвели до завдання йому моральної та матеріальної шкоди, що проявляється у погіршенні стану здоров`я, порушенні нормальних умов проживання та необхідності нести додаткові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, – ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №6 від 12.12.2024 (а.с.6).

ОСОБА_1 є єдиним власником вказаної квартири, оскільки, проживаючи у ній, фактично прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак набув не лише права з управління, користування та розпорядження спадковим майном спадкодавця, але також і зобов`язання щодо цього майна.

Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Права та обов`язки виконавця комунальної послуги та споживача визначені зазначеним вище Законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій.

Пунктом 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавцями послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності визначено суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання», Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, зокрема до будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

У відповідності до п. 4 ст. 19 Закону України «Про житло-комунальні послуги» із подальшими змінами виконавцями послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності визначено суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію), тобто Львівське міське комунальне підприємства «Львівтеплоенерго».

Частина 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає положення про те, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення з використанням внутрішньобудинкових систем, що укладається виконавцем із споживачем-фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.

Пунктом 1.1 Договору приєднання «Про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» від 01.12.2021 р. передбачено, що виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води за встановленими відповідними уповноваженими органами тарифами для відповідних категорій споживачів, у строки і на умовах, що передбачені цим договором приєднання.

Договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої види ЛМКП «Львівтеплоенерго» відповідає вимогам ст.634 ЦК України та є договором про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води і вважається укладеним між Львівським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», що є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води у м. Львові для населення згідно норм Закону України «Про житло-комунальні послуги» (далі по тексту Виконавець) та Споживачем (власником/співвласником/ балансоутримувачем будинку, квартири, житлових приміщень у багатоквартирних будинках, будинках, спорудах, які приєднані до теплових мереж ЛМКП «Львівтеплоенерго» і в яких послуги з централізованого постачання гарячої води надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго», а також користувачами вищевказаних приміщень, квартир, або особами, зареєстрованими (прописаними) у таких приміщеннях, квартирах, будинках).

Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово- комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Щодо договірних відносин між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 , то відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ЛМКП «Львівтеплоенерго» направлялись на ім`я відповідача примірники договору приєднання, що, не заперечив і відповідач. Погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня винесення проекту договору однією із сторін.

Тобто, позивач своє зобов`язання щодо підготовки та направлення відповідачу договору приєднання для підписання виконав, проте відповідачем даний договір не підписувався через незгоду з його змістом.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанова ВСУ від 30.10.2013 у справі №6-59-цс13).

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено та відповідачем за первісним позовом не спростовано, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією, суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, зокрема до будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .

Щодо доводів апелянта, про те, що йому не надавались послуги з теплопостачання, то колегія суддів звертає увагу на таке, що зі змісту зустрічної позовної ОСОБА_3 вбачається, що відповідач за первісним позовом фактично визнав надання йому послуг з теплопостачання зазначивши, що: «Єдиним способом зменшення високої температури приміщення спричиненої неадекватністю опалення є відкривання вікон, що є нічим іншим як викиданням надлишкової та непотрібної кількості тепла». Крім цього, відповідач вказав що ізолював батареї в своїй квартирі з допомогою ізолюючих матеріалів, оскільки такі в опалювальний період опалюють квартиру занадто інтенсивно та він не бажає користуватися послугами з централізованого опалювання взагалі. Фактично тим самим апелянт сам визнає, що послуги з теплопостачання його квартири ЛМКП «Львівтеплоенерго» надавалися.

Крім цього, у спірний період апелянт не подавав скарг, заяв до позивача з приводу надання йому послуг централізованого опалення у неналежної якості, кількості, чи ненадання таких у певні період. Відповідні, передбачені акти про надання послуг неналежної якості позивачем відповідачу не складалися.

Окрім того квартира АДРЕСА_2 обладнана квартирними приладами обліку гарячої води. Відповідно, нарахування кількості та вартості послуги з гарячого водопостачання проводяться згідно з показів квартирних приладів обліку гарячої води та встановлених тарифів. (а.с.79-80)

Щодо доводів апелянта про ненадання дозволу на відключення від системи теплопостачання будинку, то колегія судді зазначає таке.

Питання відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005 року.

Згідно з п.25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Виходячи зі змісту п.24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, право споживача відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не є абсолютним, воно можливо за умови дотримання певного порядку.

Згідно п.2.1 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання для вирішення питання відключення житлового будинку /будинків/ від мереж централізованого опалення його власник /власники/ повинен /повинні/ звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник /власники/ будинку зазначає причини відключення.

У п.п.2.2, 2.2.1 вказаного Порядку зазначено, що комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї.

Згідно п. 2.3.1 Порядку проект індивідуального /автономного/ теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником.

Відповідно до п. 2.4.2 Порядку проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж.

У п.2.5 Порядку передбачено, що відключення приміщень від внутрішньо-будинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача /орендаря/ квартири /нежитлового приміщення/ або уповноваженої ними особи.

Відповідно до п.п.2.6, 2.7 Порядку по закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Пункт 28 постанови № 630 Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. із змінами від 31.10.2007 року передбачає, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, тобто навіть якщо б споживач виконав всі пункти умов відключення, він повинен сплачувати плату за опалення місць загального користування.

Тому, судом першої інстанції правильно встановлено, що жодних заяв до ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо відключення квартири відповідача за адресою: АДРЕСА_1 від теплопостачання, шляхом демонтажу джерела живлення матеріали справи не містять. Також, відповідач за первісним позовом визнав наявності у його квартирі приладів опалення (батарей) які функціонують, проте ним ізольовані.

Відтак, відповідач за первісним позовом належним чином, згідно до встановленого законом порядку не оформляв відключення від мереж централізованого опалення квартири, належних документів, які б свідчили про відключення квартири до ЛМКП «Львівтеплоенерго» не подавав, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно вважав, що позивачем належно здійснюється нарахування плати за надані послуги з теплопостачання та постачання гарячої води, які мають бути компенсовані відповідачем ОСОБА_1 .

З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що за надані послуги з опалення за період з 01.12.2021 по 31.12.2023 сума боргу за оплату послуг по кв. АДРЕСА_2 складає 19549 грн. 95 коп. ( у тому числі 17810,81 грн. за послуги з постачання теплової енергії, 1739,14 грн. за послуги з постачання гарячої води) (а.с.13-14).

Вказаний розрахунок відповідачем за первісним позовом не спростовано, свого контррозрахунку не надано, обґрунтованих клопотань про витребування доказів на його спростування в судах першої та апеляційної інстанції не заявлено.

Установивши, що відповідач є споживачем послуг, які надає комунальне підприємство з теплопостачання, суд першої інстанції визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 за вказаний період на користь комунального підприємства, дав належну оцінку відповідним розрахункам, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на те, що відповідач має зобов`язання перед позивачем по оплаті комунальних послуг і зазначене ним не спростовано.

Що стосується вимог зустрічного позову, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.ч.1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів на підтвердження своїх вимог та такі спростовані наведеним вище, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» є недоведеними та такими, що до задоволення не підлягали та підставно відхилені судом першої інстанції..

Враховуючи вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 15 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра