Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №452/368/26 — Львівський апеляційний суд

Справа №452/368/26 Головуючий у 1 інстанції:Пташинський І.А.

Провадження №22-ц/811/836/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні в режимі відео конференції представниці позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Пташинського І.А. від 25 лютого 2026 року у справі за заявою представниці позивача ОСОБА_1 – адвокатки Прокопик Іванни Олегівни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах представницею - адвокаткою Прокопик Іванною Олегівною до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 лютого 2026 року узадоволенні заяви представниці позивача ОСОБА_1 - адвокатки Прокопик Іванни Олегівни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах представницею - адвокаткою Прокопик Іванною Олегівною, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості за договором позики – відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову від 20.02.2026 подану в інтересах ОСОБА_1 у справі №452/368/26 задовольнити повністю.

Зазначає, що, частково задовольняючи заяву про забезпечення позову ухвалою від 10 лютого 2026 року, суд встановив наявність ризиків та обставин, які зумовлюють необхідність застосування відповідних заходів, однак з урахуванням ціни позову та принципу співмірності обмежився накладенням арешту на майно боржника. Зазначена ухвала була направлена до органу державної виконавчої служби, однак згідно з листом Самбірського ВДВС у Самбірському районі Львівської області від 19 лютого 2026 року №1158/20.11-35/1599 за боржником зареєстрованого рухомого чи нерухомого майна не виявлено. Вважає, що застосований захід забезпечення позову фактично є недостатнім, оскільки не гарантує виконання можливого рішення суду, у зв`язку з чим 20 лютого 2026 року представниця позивача ще раз звернулася із заявою про забезпечення позову. Зазначає, що оскільки кошти за договором позики ОСОБА_3 отримав під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 та позику не повернуто, заборгованість за розпискою від 05 липня 2025 року підлягає стягненню з відповідачів солідарно. Вважає ефективним заходом забезпечення позову накладення арешту на майно та грошові кошти обох відповідачів. Також звертає увагу, що накладення арешту на грошові кошти не позбавляє відповідачів можливості ними користуватися, а лише тимчасово обмежує право розпорядження ними в частині, необхідній для забезпечення виконання можливого рішення суду. При цьому навіть за умови накладення арешту на всі грошові кошти особа не позбавляється можливості здійснювати видаткові операції з поточного рахунку в межах суми, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, а тому, на думку апелянта, такий захід не створює надмірного обмеження майнових прав відповідачів.

В судове засідання в режимі відео конференції окрім представниці позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці позивача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів заяви про забезпечення позову, позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 149-153, 247, 259, 260, 353, 354 ЦПК України та відмовляючи в задоволені заяви, – виходив з того, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Суд вказав, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд виходить із наявності спірних обставин, з якими пов`язується застосування відповідних заходів забезпечення позову та зв`язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позову, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову предмету позову. Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений. Разом з тим, суд звернув увагу, що в заяві про забезпечення позову заявником не доведено, що права його довірителя можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не надано доказів використання відповідачами в інтересах сім`ї коштів за договором позики та реального наміру відповідачів відчужити все своє майно чи кошти, а також їхнє бажання навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Крім того, суд вважав, що заходи забезпечення позову, які просив застосувати представник позивача є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами, а також можуть призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів до вирішення спору по суті. За таких обставин суд прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення; обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, – не доведені, а тому ухвалу слід вважати такою, що суперечить вимогам закону та підлягає скасуванню.

20 лютого 2026 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про забезпечення позову, в якій просила:

- накласти арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_3 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, в межах ціни позову у розмірі 5400 доларів США ;

- накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5400 доларів США;

- накласти арешт на грошові кошти які належать ОСОБА_4 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, в межах ціни позову у розмірі 5400 доларів США.

В обґрунтування заяви покликалася на те, що 05.07.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Згідно умов договору, позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_3 одержав грошові кошти у розмірі 6000 доларів США та зобов`язався повернути грошові кошти до 20 жовтня 2025 року. Після 20.10.2025 року відповідач ОСОБА_3 борг повернув частково, а саме у сумі 1500 доларів США. Відтак договірні зобов`язання не виконані. Зазначала, що разом із поданням позову представником позивача була подана заява про забезпечення позову, яка судом була задоволена частково, а саме: ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10.02.2026 року по справі №452/368/26 накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5400 доларів США. Згідно листа Самбірського ВДВС у Самбірському районі Львівської області від 19.02.2026 року №1158/20.11-35/1599 за боржником не зареєстровано жодного майна (ні рухомого, ні нерухомого). Відтак вважала, що застосований у межах судової справи захід забезпечення позову є недостатнім, тому просила суд застосувати додатковий захід забезпечення позову, оскільки відповідачі в будь-який момент можуть розпорядитися коштами (зняти, витратити, приховати), які знаходяться на рахунках, а незастосування таких заходів забезпечення позову може ускладнити або в цілому унеможливити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша, друга статті 149 ЦПК).

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).

Касаційний суд вже зазначав, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Помилковим є накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 (провадження №61-17180св20), від 01 листопада 2023 року у справі №453/179/23 (провадження № 61-11618св23), від 29 лютого 2024 року у справі № 902/611/22).

Аналогічний правовий висновок зазначено в ухвалі Верховного Суду від 21 січня 2025 року у справі №466/7004/24.

Відповідно до змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:

- між сторонами дійсно виник спір та

- існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

- з`ясувати обсяг позовних вимог,

- дані про особу відповідача, а також

- відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Вказане також відповідає висновкам, викладених у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі №759/22148/24.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень схожих за змістом правовідносин, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, – вважає, що заява про забезпечення позову підлягала до часткового задоволення та помилково була відхилена судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, в якому просив:

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 4500 доларів США – основна сума боргу та 900 доларів США – 1% від позиченої суми боргу за кожен тиждень прострочення за період з 21.10.2025 року по 02.02.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05.07.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у борг від ОСОБА_1 6000 доларів США, які зобов`язався повернути до 20.10.2025 року. Факт отримання коштів підтверджується розпискою від 05.07.2025 року, оригінал якої знаходиться у позивача. У розписці зазначено, що передані кошти мають статус позики відповідно до законодавства України. Після настання строку повернення позивач неодноразово вимагав від відповідача повернення коштів усно та шляхом листування у месенджерах. Відповідач повернув лише 1500 доларів США, у зв`язку з чим залишок заборгованості становить 4500 доларів США. На момент отримання позики відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та, за відомостями позивача, перебуває у ньому надалі. Посилається також на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20.01.2026 року у справі №452/4171/25, яким встановлено факт отримання відповідачем у серпні 2025 року позики в сумі 400 000 грн., яку ним добровільно не повернуто. Відповідно до розписки від 05.07.2025 року, у разі прострочення повернення позики відповідач зобов`язався сплачувати пеню у розмірі 1% від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення. Таким чином, при сумі позики 6000 доларів США розмір пені становить 60 доларів США за тиждень. За період прострочення з 21.10.2025 року по 03.02.2026 року (106 днів, 15 повних тижнів) сума пені становить 900 доларів США, а загальна сума заборгованості –5400 доларів США, з яких 4 500 доларів США – основний борг та 900 доларів США – пеня. У зв`язку з отриманням спірних коштів під час перебування відповідача у шлюбі просить стягнути заборгованість солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 лютого 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву адвокатки Прокопик Іванни Олегівни, поданою в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості за договором позики та відкрито провадження у даній справі.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач вже звертався до суду зі заявою про забезпечення позову, а саме одночасно з пред`явленням позову представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт:

- на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5 400 доларів США;

- на грошові кошти які належать ОСОБА_3 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, в тому числі інших держав, в межах ціни позову у розмірі 5 400 доларів США;

- на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4 у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5400 доларів США;

- на грошові кошти які належать ОСОБА_4 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, в тому числі інших держав, в межах ціни позову у розмірі 5 400 доларів США.

Ухвалю Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 лютого 2026 року заяву представниці позивача ОСОБА_1 – адвокатки Прокопик Іванни Олегівни про забезпечення позову – задоволено частково. Накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5400 (п`ять тисяч чотириста) доларів США. В іншій частині вимог заяви представниці позивача ОСОБА_1 – адвокатки Прокопик Іванни Олегівни про забезпечення позову – відмовлено.

Тому, по-перше, висновки суду в оскаржуваній ухвалі слід вважати суперечливими з його ж висновками в ухвалі про забезпечення позову від 10.02.2026 слід, оскільки там суд першої інстанції дійшов протилежного висновку ніж в оскаржуваній ухвалі, а саме про наявність передбачених законом підстав для забезпечення даного позову та необхідність застосування відповідного заходу, виходячи з існування ризику утруднення або неможливості виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Водночас, також, після постановлення зазначеної ухвали, з листа Самбірського ВДВС у Самбірському районі Львівської області від 19.02.2026 року №1158/20.11-35/1599, вбачається, що в АСВП жодного майна зареєстрованого в боржника ОСОБА_3 не виявлено.

За таких обставин відмова у забезпеченні позову, про що просить позивач, створить загрозу для можливості виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів, також, враховує, що предметом спору є саме грошове зобов`язання, а заявлений захід забезпечення у вигляді арешту грошових коштів безпосередньо пов`язаний із предметом позову та спрямований на забезпечення можливості фактичного виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

При цьому позов заявлено про солідарне стягнення коштів з двох відповідачів, а тому застосування заходів забезпечення позову щодо майна та грошових коштів обох відповідачів у межах ціни позову саме по собі не свідчить про їх неспівмірність із заявленими вимогами, тим більше враховуючи , що розмір майна та коштів, на які може бути накладено арешт, обмежений сумою 5400 доларів США, тобто розміром заявлених до стягнення позовних вимог.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про неспівмірність заявлених заходів забезпечення позову із позовними вимогами є помилковим, оскільки судом не враховано характер спірного правовідношення, предмет позову, розмір заборгованості та обмеження заходів забезпечення межами ціни позову.

Крім цього, на наявність ризику виконання можливого рішення суду вказують також обставини, встановлені рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 січня 2026 року у цивільній справі №452/4171/25, згідно з яким ОСОБА_3 отримував у борг грошові кошти, які добровільно не повернув та, які рішенням суду з нього були стягнуті.

Зважаючи на вказане, а саме на те, що спір виник щодо стягнення заборгованості за договором позики, невжиття заходів забезпечення позову ставить під загрозу можливість виконання потенційного рішення суду про задоволення позову, оскільки, у зв`язку із наявністю спору, грошові кошти можуть бути зняті з банківського рахунку, перераховані на інші рахунки, витрачені, відчужені або використані іншим способом.

З огляду на перебування спору на розгляді суду існує, також, загроза того, що на момент виконання можливого рішення суду відповідні кошти чи майно, про яке йдеться у заяві про забезпечення позову, можуть бути відсутні у відповідачів, видозмінені, відчужені, тощо, – що може істотно утруднити або унеможливити його виконання.

Наведене свідчить про наявність обґрунтованої загрози порушення майнового права позивача та необхідність вжиття заходів забезпечення позову, про які він просить за винятком накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться у банківських та небанківських установах за кордоном – зважаючи на відсутність юрисдикції у судів України на вчинення заборонних чи забезпечуваних дій стосовно установ інших держав без застосування спеціально передбаченої процедури та відсутності даних про такі грошові кошти у банківських чи небанківських установах у відповідачів за кордоном.

За таких обставин, слід вважати, що наявні потенційні загрози для виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою та підлягає до часткового задоволення, а ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

А саме слід накласти арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як в національній валюті (гривні), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах ціни позову у розмірі 5400 доларів США та накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5400 доларів США. В задоволенні решти вимог заяви слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Прокопик Іванни Олегівни в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 лютого 2026 року –скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву представниці позивача ОСОБА_1 – адвокатки Прокопик Іванни Олегівни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах представницею – адвокаткою Прокопик Іванною Олегівною до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Накласти арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_3 , як в національній валюті (гривні), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах ціни позову у розмірі 5400 доларів США.

Накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 5400 доларів США.

Накласти арешт на грошові кошти які належать ОСОБА_4 , як в національній валюті (гривні), так і в іноземній валюті, що містяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах ціни позову у розмірі 5400 доларів США.

В задоволенні решти вимог заяви – відмовити.

Стягувач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Боржник: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Боржниця: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду .

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра