Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №464/6377/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/6377/23 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/3104/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.

секретар: Попенко І.І.

за участю: представника ОСОБА_1 - Зозулі Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 31 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

20 вересня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за трьома кредитними договорами на загальну суму 111 320 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 лютого 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 1786536, який підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором. Позивач зазначав, що свої зобов`язання за договором кредитодавець виконав у повному обсязі, надавши відповідачці позику, однак остання належним чином зобов`язання щодо її повернення та сплати процентів не виконала. 11 серпня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 11-08/2021, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за вказаним договором позики. За розрахунком позивача, заборгованість за ним становить 30 920 грн, з яких 10 000 грн — основна сума боргу, 15 920 грн — проценти за користування позикою та 5 000 грн — проценти за прострочену позику. Крім того, 14 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 08426-04/2021, який також підписано одноразовим ідентифікатором. Позивач зазначав, що кредитодавець виконав свої договірні зобов`язання, надавши відповідачці кредит, однак вона належним чином його не повернула та не сплатила нараховані проценти. 30 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 30112021-1, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги за цим кредитним договором. Заборгованість за ним, за твердженням позивача, становить 44 400 грн, з яких 12 000 грн — основна сума боргу та 32 400 грн — проценти. Також 14 квітня 2021 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 348506521/667539, який підписано одноразовим ідентифікатором. Позивач посилався на невиконання відповідачкою зобов`язань за цим договором та зазначав, що 9 грудня 2021 року між первісним кредитором і ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 09122021, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідачки. За розрахунком позивача, заборгованість за цим договором становить 36 000 грн, з яких 9 000 грн — основна сума боргу та 27 000 грн — проценти. Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за вказаними договорами та набуття ним прав вимоги до неї на підставі договорів факторингу, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 111 320 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 31 липня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" заборгованість за договором позики №1786536 від 26.02.2021 в розмірі 30920 грн, за кредитним договором №08426-04/2021 від 14.04.2021 у розмірі 44400 грн, за кредитним договором №3482506521/667539 від 14.04.2021 в розмірі 36000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" 2481 грн. судового збору, сплаченого при поданні позову.

Рішення оскаржив представник ОСОБА_1 - Зозуля Ю.М.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що відповідачка заперечувала факт укладення вказаних договорів, однак суд не надав належної оцінки цим запереченням та фактично виходив лише з тверджень позивача про використання одноразових ідентифікаторів. При цьому в матеріалах справи, на думку апелянтки, відсутні докази направлення таких одноразових ідентифікаторів саме на належний відповідачці номер телефону чи адресу електронної пошти, а також докази того, що саме відповідачка ввела відповідні ідентифікатори в інформаційно-комунікаційні системи первісних кредиторів. На думку апелянтки, самі лише дані про зарахування коштів на банківські картки відповідачки не підтверджують, що ці кошти були перераховані саме первісними кредиторами та саме як кредитні кошти. Окремо апелянтка заперечує висновок суду про те, що зарахування на карткові рахунки 10 000 грн, 12 000 грн та 9 000 грн підтверджує отримання відповідачкою кредитів. Звертає увагу, що в інформації АТ КБ «ПриватБанк» щодо зазначених операцій відсутні відомості про платників. Тому, на її переконання, суд лише припустив, що кошти надійшли саме від первісних кредиторів і саме на виконання спірних кредитних договорів, хоча вони могли бути отримані з інших джерел та з інших правових підстав. Апелянтка наголошує, що відповідно до принципів змагальності та розподілу тягаря доказування позивач повинен довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вважає, що суд першої інстанції, визнавши доведеними факт укладення кредитних договорів та отримання відповідачкою кредитних коштів, фактично ґрунтував свої висновки на припущеннях, а не на належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - Зозуля Ю.М. просив апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом встановлено, що 26 лютого 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1786536, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. За умовами договору позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 10 000 грн строком на 27 днів, до 25 березня 2021 року, зі сплатою процентів за базовою процентною ставкою 1,99 % від суми позики за кожен день користування.

Відповідно до пункту 2.6 договору позики кошти мали бути надані позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок, зареєстрований позичальником в особистому кабінеті на вебсайті товариства, протягом трьох днів з дати підписання договору.

Того ж дня, 26 лютого 2021 року, сторонами укладено додаткову угоду до договору позики № 1786536, якою, зокрема, продовжено строк виконання зобов`язання щодо повернення позики до 24 квітня 2021 року та визначено порядок нарахування процентів із погодженням графіка обов`язкових платежів.

Матеріалами справи підтверджується виконання позикодавцем своїх зобов`язань щодо надання відповідачці коштів. Зокрема, відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, 26 лютого 2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти в сумі 10 000 грн.

11 серпня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11-08/2021, за умовами якого первісний кредитор передав позивачу права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників.

Згідно з витягом із реєстру боржників до зазначеного договору факторингу до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 1786536 у розмірі 30 920 грн, з яких 10 000 грн — заборгованість за основною сумою позики, 15 920 грн — заборгованість за процентами за користування позикою та 5 000 грн — заборгованість за процентами.

14 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» укладено кредитний договір № 08426-04/2021, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.

За умовами пункту 1.1 цього договору кредитодавець надав позичальниці фінансовий кредит у розмірі 12 000 грн, а позичальниця зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах, визначених договором. Кредит надавався строком на 18 днів, до 1 травня 2021 року, зі сплатою процентів за ставкою 1,25 % від суми кредиту за кожен день користування, що відповідало 456,25 % річних.

Відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, 14 квітня 2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти в сумі 12 000 грн, що підтверджує виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів.

30 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 30112021-1, за умовами якого до позивача перейшли права вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі.

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 30112021-1 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 08426-04/2021 у розмірі 44 400 грн, з яких 12 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 32 400 грн — заборгованість за процентами.

Крім того, 14 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» укладено кредитний договір № 3482506521/667539, який також підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.

За умовами пункту 1.1 цього договору кредитодавець надав відповідачці фінансовий кредит у розмірі 9 000 грн, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредит надавався строком на 30 днів, до 13 травня 2021 року, зі сплатою процентів за ставкою 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування, що відповідало 912,5 % річних.

Відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, 14 квітня 2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти в сумі 9 000 грн, що підтверджує надання кредитних коштів за цим договором.

09 грудня 2021 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 09122021, за умовами якого до позивача перейшли права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників.

Згідно з відповідним реєстром боржників ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3482506521/667539 у розмірі 36 000 грн, з яких 9 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 27 000 грн — заборгованість за процентами.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» також повідомило про наявність у ОСОБА_1 карткових рахунків, зокрема № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 . За наданою банком інформацією, на картковий рахунок № НОМЕР_2 26 лютого 2021 року зараховано 10 000 грн, а на картковий рахунок № НОМЕР_3 14 квітня 2021 року зараховано 12 000 грн та 9 000 грн. Інформація про платників за вказаними операціями банком не зазначена.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 прийняла умови кредитних договорів № 1786536, № 08426-04/2021 та № 3482506521/667539, підписавши їх, а відтак взяла на себе передбачені ними зобов`язання, проте належним чином їх не виконала, зокрема не повернула отримані кредитні кошти та не сплатила нараховані проценти за користування кредитами, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача заборгованості за основною сумою кредитів і заборгованості за процентами.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що вона не укладала спірних кредитних договорів, є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується їх укладення в електронній формі та підписання електронним підписом позичальника. При цьому використання такого способу підписання передбачає попередню реєстрацію користувача та отримання одноразового ідентифікатора, за допомогою якого здійснюється підписання електронного договору. Відповідачка, заперечуючи факт укладення договорів, не надала належних та допустимих доказів того, що її персональні дані, обліковий запис чи засоби ідентифікації були використані іншою особою, нею не здійснювалася реєстрація в інформаційних системах первісних кредиторів або що спірні електронні договори були укладені без її волевиявлення.

Саме по собі посилання апелянтки на відсутність у матеріалах справи окремих відомостей про направлення одноразових ідентифікаторів не свідчить про неукладення договорів, оскільки такі обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, які підтверджують виникнення між сторонами відповідних правовідносин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що інформація АТ КБ «ПриватБанк» не містить відомостей про платників за спірними операціями, а тому не підтверджує надання кредитних коштів саме первісними кредиторами. Відсутність у наданій банком інформації відомостей про платника сама по собі не спростовує факту отримання відповідачкою грошових коштів у розмірах, які відповідають сумам кредитів, визначеним у спірних договорах, та датам їх укладення.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 26 лютого 2021 року, тобто в день укладення договору позики № 1786536, на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано 10 000 грн — саме ту суму, яка визначена договором як розмір позики. Аналогічно 14 квітня 2021 року, у день укладення кредитних договорів № 08426-04/2021 та № 3482506521/667539, на картковий рахунок відповідачки зараховано відповідно 12 000 грн та 9 000 грн, що точно відповідає сумам кредитів, визначеним у цих договорах.

Таким чином, оцінка зазначених банківських операцій у взаємозв`язку з електронними договорами, відомостями про їх підписання, умовами договорів щодо способу надання кредитних коштів та іншими матеріалами справи дає достатні підстави для висновку про отримання відповідачкою саме спірних кредитних коштів.

Крім того, факт переходу до позивача прав вимоги за кожним із спірних договорів підтверджується відповідними договорами факторингу та реєстрами боржників, у яких зазначено ОСОБА_1 та розмір переданої заборгованості. Доказів недійсності цих правочинів, їх розірвання чи припинення або відсутності у первісних кредиторів права на відступлення відповідних вимог апелянткою не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 31 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 21.09.2026.

Головуючий

Судді