Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №523/2092/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/2092/26

Провадження №2/523/3385/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі

головуючої судді – Середи І.В.,

за участю секретаря – Ячменьової Д.В.,

представника позивача – Ставніченка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі №9 в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

УСТАНОВИВ:

29 січня 2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 26 січня 2016 року, зареєстрованого за реєстровим номером №587 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» грошових коштів в розмірі 41864, 21 грн .

В обгрунтування вимоги позивачка зазначила, що вона є спадкоємцем свого сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачем не було дотримано вимоги щодо повідомлення боржника перед здійсненням виконавчого напису, оскільки ОСОБА_2 жодної вимоги не отримував, до того ж в матеріалах виконавчого провадження також відсутні будь-які документи, що в свою чергу могли б підтвердити факт його повідомлення. Також позивачка вказувала на відсутність нотаріального посвідчення договору та безспірності заборгованості. Крім того, вона просила стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу на загальну суму 7 064,96 грн.

Відповідач заперечуючи проти вимоги подав відзив в якому зазначив, що позивачка у встановленому законом порядку не спростувала того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надала доказів часткового чи повного погашення заборгованості. Доводи позивачки стосовно того, що кредитний договір не був нотаріально посвідчений, що унеможливлює висновок про безспірність боргу та наявність підстав для вчинення виконавчого напису на його підставі, банк вважає безпідставними, оскільки на день видачі спірного виконавчого напису, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містив вимоги надання для вчинення виконавчого напису кредитного договору, посвідченого нотаріально. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду, якою постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», була прийнята 22.02.2017, тобто після вчинення спірного виконавчого напису. Безпідставними Банк вважає також доводи позивача стосовно недотримання вимоги щодо повідомлення боржника перед здійсненнями виконавчого напису, оскільки таке повідмолення передбачено лише для договорів, що забезпечені іпотекою.

Крім того, відповідачем також зазначено, що надати докази направлення відповідної вимоги на адресу кредитора не видається за можливе оскільки приміщення, де зберігались такі документи, було знищено внаслідок ракетного обстрілу 05.10.2025. За фактом даної події було відкрито кримінальне провадження №22025140000000276.

Також відповідач просив застосувати строки позовної давності, оскільки такий строк сплив 26.01.2019 року.

Щодо розміру витрат правничої допомоги відповідач заперечував та зазначив, що оскільки додатковою угодою встановлено фіксований розмір гонорару, банк вважає, що співмірність витрат у сумі 6000 грн в даному випадку підлягає оцінці через співвідношення суми фіксованого гонорару в тому числі, але не виключно, зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, доказів, що підлягають дослідженню. Так заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу розмірі 6000 грн є завищеною та неспівмірною з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі. Даний спір не є складним, та нормативно обтяженим, має незначний обсяг доказів, явка учасників справи обов`язковою не визнавалась.

В додаткових письмових поясненнях позивачка не погоджуючись з твердженнями відповідача зазначила, що не було сповіщено належним способом ОСОБА_1 про наявний виконавчий напис, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивачка також заперечувала проти твердження відповідача про пропуск строку позовної давності посилаючись на те, що вона прийняла спадщину лише 27.05.2019 року. Натомість, навіть якщо відлік строку позовної давності обраховується з 28.02.2019 року, як вказує відповідач, то стороною позивача строк позовної давності не пропущено, зважаючи на наступне. З 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний) був продовжений через дію карантинних обмежень, також перебіг позовної давності зупиняється на строк дії воєнного стану, а після 04 вересня 2025 року було поновлено строки позовної давності. До моменту продовження перебігу строків позовної давності через карантинні обмеження, з даного строку сплило лише 1 рік 1 місяць та 6 днів.

Після надходження позовної заяви суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

02 лютого 2026 року у справі відкрито провадження та визначено її розгляд здійснювати в порядку загального позовного провадження.

23 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позов та його обгрунтування заперечував проти застосування строків позовної давності посилаючись на те, що такий строк не був пропущений.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про слухання справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як слідує із виконавчого напису вчиненого 26 січня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого за реєстровим номером №587, нотаріусом запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 41 864,21 гривні з ОСОБА_2 , які є його боргом за Кредитним договором № б/н від 07.07.2014 року, укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк». Пропоную задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Приватбанк» у розмірі: Залишок заборгованості за кредитом – 16 111,94 гривень; Сума заборгованості за відсотками - 22 039,69 гривень; Пеня та комісія - 100,00 гривень; Штраф - 1 912,58 гривень, що всього становить 40 164,21 гривні (сорок тисяч сто шістдесят чотири гривні 21 копійка), Витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису - 1 700,00 гривень. Всього, з урахуванням витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, 41 864,21 гривні. Строк, за який провадиться стягнення, - один рік чотири місяці двадцять три дні, а саме з 07.07.2014 року по 30.11.2015 року.

02.08.2017 року головним державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Теличко Н. Б. було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 4 186,42 грн. та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі 81,00 грн. за виконавчим провадженням № 50808413. 10.10.2017 року було прийнято постанову про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження 46 301,63 грн. 07.12.2017 року прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим провадженням № 50808413.

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданим 23.09.1983 року відділом РАЦС Центрального району м.Одеси ОСОБА_1 є матірю ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер і після його смерті приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О. заведена спадкова справа №35/19 про що видано витяг сформований 27 травня 2019 року і його спадкоємицею, яка прийняла спадщину є ОСОБА_1 .

У відповідь на ухвалу суду приватним нотаріусом повідомлено про знищення виконавчого напису та документів, які стали підставою для його вчинення за строком зберігання знищені, та надіслано копію акту від 05 січня 2021 року №8 .

За нормами ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст.1220 ЦК України).

Згідно з вимогами ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Відповідно до частин 1,3 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, враховуючи встановлені обставини та вказані норми позичка як спадкоємиця майна сина ОСОБА_2 , успадкувавши і виконання його обов`язків, має право на звернення з вказаним позовом.

Статями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17.

Слід звернути увагу на те, що відповідач не надав суду докази щодо повідомлення ОСОБА_3 про розмір заборгованості. Крім того, для перевірки доводів спірності розміру заборгованості судом досліджено надані відповідачем докази, а саме анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованостi за договором № SAMDNWFC00006681533 вiд 07.07.2014, станом на 30.11.2015.

Однак із наданих документів неможливо встановити погоджені умови по процентам і відповідно, правильність їх розрахунку.

Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: пункту 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Так дійсно, на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису, визнана незаконною норма діяла, тому відсутність вимоги про нотаріальне посвідчення кредитного договору вказують на правомірність дій нотаріуса.

Щодо строків звернення до суду з даним позовом

Як судом вже встановлено позивачка є спадкоємицею боржника ОСОБА_2 , і вчинила дії для прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадкове майно не оформила через наявність арешту накладеного для забезпечення виконання виконавчого напису.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України встановлений карантин.

Строк дії карантину уряд неодноразово продовжував, а відмінив о 24 годині 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року , розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12.

Згідно з цим пунктом під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року (далі - Закон № 2120-ІХ), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 19.

Згідно з пунктом 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З 4 вересня 2025 року це зупинення завершилося: набрав чинності Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК — норму, що зупиняла перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану. Перебіг позовної давності відновився.

Позивачка вказує на дату з якої потрібно відраховувати строк позовної давності 27.05.2019 року, коли вона прийняла спадщину, однак погоджується і на дату визначену відповідачем 28 лютого 2019 року, тобто дату закінчення строку для подання заяви про прийняття спадщини за ОСОБА_2 .

Приймаючи до уваги вказані норми суд погоджується, що для розрахунку строків позовної давності потрібно врахувати такі періоди: 28.02.2019 року до 02.04.2020 року, та з 04.09.2025 року до 31.01.2026 року.

З огляду на встановлені судом обставини, а також наявні в матеріалах докази, які регулюють спірні правовідносини, та дату звернення до суду 29.01.2026 року суд дійшов висновку, що позивачка не пропустила трирічний строк звернення до суду.

Частинами 1 - 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, обов`язок надання доказів у підтвердження своїх доводів є не тільки у позивача, але і у відповідача.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з вказаних норм процесуального права та позиції позивачки, саме відповідач повинен був надати суду докази на підтвердження надання приватному нотаріусу всіх належних документів для вчинення виконавчого напису.

Однак, відповідачем до суду не були надані жодні документи, які були подані приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, а відтак суду не було надано жодного доказу у підтвердження дотримання ним вимог закону при зверненні до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

З матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.

Також суд враховує, що у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №554/6777/17-ц (провадження № 61-17750 св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

З урахуванням викладеного у сукупності, позовна вимога про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 064,96 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У своєму відзиві відповідач заперечував проти розміру правничої допомоги, оскільки сума в 6000 грн є завищеною та неспівмірною з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі. Даний спір не є складним, та нормативно обтяженим, має незначний обсяг доказів, явка учасників справи обов`язковою не визнавалась. Судова практика з питання визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є сталою, послідовною та добре відомою кожному адвокату. Матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, а також акту приймання-передачі адвокатських послуг (п.2.4. договору про надання правничої допомоги), а тому стороною позивача не виконано вимог ЦПК України щодо надання доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням зазначеного відповідач вважає, що розмір заявлених витрат не відповідає критерію співмірності, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, та є недоведеним, тому просить суд відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

Для підтвердження отримання правничої допомоги позивачка надала договір про надання правничої допомоги від 30 грудня 2025 року №30/12/25-1 та додаткову угоду 27/01 від 27 січня 2026 року за умовами якої визначено гонорар у вигляді фіксованої суми 6000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи адвокатом було підготовлено позов, клопотання про витребування доказів від банку та від нотаріуса, письмові пояснення по доводам відзиву на позов, до звернення до суду подавався адвокатський запит до банку та двічі приймав участь у судових засіданнях.

Отже, проаналізувавши зазначені обставини, хоча і справа не є складною, однак і не є типовою за виниклих правовідносин, разом з тим, суд враховує надані адвокатом послуги та участь у судових засіданнях і прийшов до висновку, що сума -6000 грн не є завищеною та підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 141, 259, 263-265, 268, 279, 353, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу від 26.01.2016 року, зареєстрованого за реєстровим номером №587 щодо стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ – 14360570) грошових коштів в розмірі 41 864 (сорок одна тисяча вісімсот шістдесят чотири) гривні 21 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ – 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 7 064,96 грн

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складення рішення.

Рішення складено 18 вересня 2026 року.

Суддя