Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №522/3068/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 522/3068/24

провадження № 61-9965св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрімпорт KV», Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника Combinatul de Vinuri

«CRICOVA» S.A. - адвоката Розенбойма Юрія Олександровича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня

2025 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. звернулася до суду

з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрімпорт КV» (далі - ТОВ «Укрімпорт КV»), Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»

(далі - ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»), про припинення права власності.

Позов мотивований тим, що згідно з інформаційним листом від 02 жовтня

2002 року № 17/772, підписаний Генеральним директором Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A., позивач в особі генерального директора ОСОБА_3, що діє на підставі статуту, доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів

і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 , з наступною уступкою прав Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.

У подальшому відповідач зареєстрував знаки для товарів та послуг із включенням найменування «CRICOVA» за свідоцтвами України: від 15 травня 2003 року № 31977, № 31978, від 12 березня 2012 року № 152770, від

20 лютого 2016 року № 214944, від 25 серпня 2016 року № 215574, № 215575, № 215576, від 27 серпня 2019 року № 263991.

13 грудня 2007 року між Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. і ТОВ «Укрімпорт КV» укладено ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V і додаткову угоду від 13 грудня 2007 року № 01 до дистриб`юторської угоди.

Додатковою угодою від 13 грудня 2007 року № 01 встановлено, що відповідач

як голова ради директорів третьої особи та від імені третьої особи, та

у якості та від імені фізичної особи ОСОБА_1 забезпечить і здійснить

в безумовному порядку за першої вимоги позивача, але не пізніше дати закінчення строку дії цієї угоди уступку на ім`я позивача всіх прав на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України на ім`я відповідача.

Водночас дотепер відповідач не повернув позивачу шляхом відступлення на підставі відповідної додаткової угоди всі права на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України відповідно до вказаних вище свідоцтв.

Посилаючись на викладене, Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. просила припинити право власності ОСОБА_1 на права інтелектуальної власності на торговельні марки та на торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA», які були зареєстровані за ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвами України від 15 травня 2003 року № 31977 ; № 31978 ; від 12 березня 2012 року

№ 152770; від 20 лютого 2016 року № 214944; від 25 серпня 2016 року

№ 215574; № 215575; № 215576; від 27 серпня 2019 року № 263991.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що договірні відносини склались саме між Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. і ТОВ «Укрімпорт KV». Позивач не довів існування будь-яких договірних або зобов`язальних правовідносин між Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. і ОСОБА_1 .

Вказівка у додатковій угоді на те, що відповідач діє як голова ради директорів ТОВ «Укрімпорт KV» і від імені ТОВ «Укрімпорт KV» та як та від імені фізичної особи позивача, не є належною підставою для виникнення у відповідача як фізичної особи зобов`язання щодо уступки прав на оспорювані торговельні марки у зв`язку з тим, що у цьому документі немає підпису відповідача як фізичної особи, що підтвердив би його згоду на вступ до договору як його сторони із покладенням на нього відповідних зобов`язань.

Згідно з умовами додаткової угоди передача прав на оспорювані торговельні марки мала бути здійснена за умови компенсації позивачем відповідачу усіх підтверджених витрат у зв`язку з реєстрацією та уступкою прав. Таким чином, передумовою виникнення обов`язку щодо уступки прав на оспорювані позначення було виконання позивачем свого обов`язку щодо відшкодування таких витрат. У матеріалах справи немає доказів виконання позивачем відповідного обов`язку, а отже, посилання позивача на порушення відповідачем умов наведених договорів також є безпідставними з огляду на те, що відповідного зобов`язання у відповідача не виникло.

Посилання на ексклюзивну дистриб`юторську угоду від 13 грудня 2007 року

№ 22-V і додаткову угоду від 13 грудня 2007 року № 1, стороною яких відповідач не є, суд відхилив як такі, що суперечать статті 511 ЦК України.

У матеріалах справи немає доказів, що свідчили би про набуття позивачем будь-яких прав на позначення «CRICOVA» на території України, зокрема права заперечувати проти реєстрації відповідних позначень відповідачем.

Суд уважав, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений ані законом, ані договором.

З огляду на те що суд дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог, заяви, зроблені відповідачем і ТОВ «Укрімпорт KV», про застосування строку позовної давності суд по суті не розглядав.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року змінено, виключено з мотивувальної частини посилання на недоведеність позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, про що вказував суд першої інстанції,

є самостійною підставою для відмови у позові та не потребує встановлення факту доведенності чи недоведенності позовних вимог. У зв`язку з цим

у задоволенні вказаних вимог належало відмовити саме з цієї правової підстави (неналежний спосіб захисту).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 липня 2025 року представник Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. - адвокат Розенбойм Ю. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня

2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2025 року

й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що ексклюзивна дистриб`юторська угода від 13 грудня

2007 року № 22-V не створила для ОСОБА_1 жодних зобов`язань у спірних правовідносинах, є неправильними. Заявник вказує, що немає висновку Верховного Суду щодо належності способу захисту для позивача

у правовідносинах у сфері охорони прав на знак для товарів і послуг

у разі, коли такі права були набуті на законних підставах, але

в подальшому ці підстави припинили існувати (відпали). Заявник указує, що

з огляду на зміст статтей 18, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» наведені випадки застосування певних способів захисту, що відповідають цим випадкам, не свідчать про неможливість застосування

в інших випадках (правовідносинах) інших способів захисту, що прямо передбачені ЦК України.

Аргументи інших учасників справи

18 жовтня 2025 року представник ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» - Поліщук Н. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2025 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що правомірність видачі охоронних документів чи дії ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» позивач не оспорює. Суди правильно встановили, що відповідач належним чином та у законний спосіб набув права на торговельні марки відповідно до процедури, передбаченої законодавством. Звертає увагу на те, що чинне законодавство України чітко розділяє право власності і право інтелектуальної власності, а тому вимога про припинення права власності на права інтелектуальної власності на торговельні марки є незаконною та неможливою до виконання, оскільки відповідачу належить право інтелектуальної власності на торговельні марки, яке, всупереч твердженням позивача, не може ототожнюватися із правом власності. Позивач помилково вважає що торговельні марки є майном в розумінні законодавства України і щодо них можуть застосовуватися відповідні положення ЦК України, в тому числі щодо захисту права власності на майно.

04 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня

2025 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що зазначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження не відповідають дійсності та фактично зводяться до незгоди заявника з рішеннями судів попередніх інстанцій. У касаційній скарзі немає посилання на норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, що унеможливлює застосування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що заявлені вимоги є неналежним способом захисту, і їх задоволення не відновить нібито порушених прав позивача, оскільки не призведе до набуття ним прав на відповідне позначення, або до виконання умов договору щодо здійснення переуступки таких прав. Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

10 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Компанія Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. є іноземною юридичною особою, зареєстрованою 06 жовтня 1999 року за адресою: 2084, Республіка Молдова, мун. Кишенеу, г. Крикова, вул. Унгуряну,1.

Компанія Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. є власником ряду торговельних марок у Республіці Молдова, правова охорона яким була надана починаючи

з 18 березня 1993 року. Також на ім`я позивача протягом 2002-2020 років здійснено ряд міжнародних реєстрацій, що включають найменування «CRICOVA»: за № 794492 від 05 грудня 2002 року; за № 1394743 від

30 листопада 2017 року; за № 1486445 від 15 липня 2019 року; за № 1507964 від 28 жовтня 2019 року та за № 1509044 від 18 листопада 2019 року для товарів і послуг у класі 33 МКТП.

Згідно з інформаційним листом від 02 жовтня 2002 року № 17/772, підписаним генеральним директором Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. Бодюл В. Е., поданого до начальника відділу кваліфікаційної експертизи знаків для товарів

і послуг ДП «Український інститут промислової власності», підприємство «Комбинатул де Вінурі «КРІКОВА» СА» (Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.)

в особі генерального директора ОСОБА_3, що діє на підставі статуту, доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 , з наступною уступкою прав Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.

За вказаним дозволом позивача відповідач зареєстрував торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA» за свідоцтвами України від

15 травня 2003 року № 31977, № 31978.

13 грудня 2007 року між Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. і ТОВ «Укрімпорт КV» укладено ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V і додаткову угоду

№ 1 до дистриб`юторської угоди.

За змістом ексклюзивної дистриб`юторської угоди № 22-V, дистриб`ютор

(ТОВ «Укрімпорт КV») здійснює дистрибуцію товару на території України,

а виробник (Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.) надає дистриб`ютору ексклюзивні виключні права на дистрибуцію товару клієнтам на території України протягом строку дії цієї угоди.

Додатковою угодою № 1 встановлено, що ОСОБА_1 як голова ради директорів ТОВ «Укрімпорт КV» та від імені ТОВ «Укрімпорт КV», та як та від імені фізичної особи ОСОБА_1 забезпечить і здійснить в безумовному порядку за першої вимоги виробника, але не пізніше дати закінчення строку дії цієї угоди уступку на ім`я Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. всіх прав на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України на ім`я ОСОБА_1 (пункт 2 (d) додаткової угоди). При цьому у додатковій угоді вказується, що передання прав здійснюється за умови компенсації зі сторони Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. ОСОБА_1 усіх підтверджених витрат у зв`язку з реєстрацією та уступкою прав.

Протягом 2012-2016 років відповідач зареєстрував ряд інших торговельних марок за свідоцтвами: від 12 березня 2012 року № 152770 , від 20 лютого

2016 року № 214944, від 25 серпня 2016 року № 215574 , № 215575 , № 215576 .

23 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача і третьої особи із вимогою щодо здійснення уступки прав на торговельні марки за свідоцтвами

№ 31977 , 31978 і № 152270 та забороною вчинення відповідачем і третьою особою будь-яких юридичних дій та / або актів щодо зареєстрованих на території України знаків для товарів і послуг із включенням найменування «CRICOVA», включаючи торговельні марки № 31977, № 31978, № 152770.

Останню торговельну марку із включенням найменування «CRICOVA» за свідоцтвом України № 263991 було зареєстровано на ім`я відповідача

27 серпня 2019 року.

У травні 2021 року Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. звернулася до суду

з позовом до ОСОБА_1 , ДП «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа - ТОВ «Укрімпорт КV», у якому просила визнати недійсними свідоцтва від 15 травня 2003 року № 31977, № 31978, від

12 березня 2012 року № 152770, від 20 лютого 2016 року № 214944, від

25 серпня 2016 року № 215574, № 215575, № 215576, від 27 серпня 2019 року № 263991 на знаки для товарів і послуг 33, 35 класів МКТП з використанням найменування «CRICOVA»; зобов`язати ДП «Український інститут інтелектуальної власності» опублікувати в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомості про визнання недійсними повністю вказаних свідоцтв та внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними повністю вищевказаних свідоцтв (справа № 522/7802/21).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року

у справі № 522/7802/21 у задоволенні позову Combinatul de Vinuri

«CRICOVA» S.A. відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач не довів наявність порушеного права, яке підлягало б захисту, не довів належними та допустимими доказами факт порушення прав позивача внаслідок видачі оспорюваних свідоцтв, не довів законності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Суд у справі № 522/7802/21 установив, що ОСОБА_1 мав письмовий дозвіл від Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. на реєстрацію вказаних торговельних марок на власне ім`я. Зокрема, 02 жовтня 2002 року позивач надав письмову згоду № 17/772 на реєстрацію знака для товарів і послуг зі словом та / або найменуванням «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 . На підставі цього ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я дві торговельні марки за свідоцтвами України № 31977 , № 31978 у класах 33, 35 МКТП, а також усі подальші торговельні марки, що підтверджується офіційною інформацією, яка міститься на сайті ДП «Укрпатент».

ОСОБА_1 як фізична особа не є агентом або представником позивача - заводу «Кріково», оскільки ексклюзивна дистриб`юторська угода і додаткова угода до неї жодним чином не стосуються ОСОБА_1 . Отже, на момент реєстрації ОСОБА_1 торговельних марок були відсутні будь-які договірні правовідносини між ОСОБА_1 як фізичною особою і Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з цим позовом, Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. посилалася на інформаційний лист від 02 жовтня

2002 року № 17/772 та на ексклюзивну дистриб`юторську угоду від 13 грудня 2007 року № 22-V і додаткову угоду від 13 грудня 207 року № 1 та на невиконання відповідачем обов`язків, визначених у цих документах, зокрема щодо уступки прав позивачу.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, і саме з цих підстав слід відмовити в позові.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду

з огляду на таке.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року

у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня

2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку

з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі

№ 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня

2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором (частина перша статті 431 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

У частині другій статті 432 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення

з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» захист прав на торговельну марку здійснюється

у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв`язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв`язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва.

Розділом V Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що права інтелектуальної власності можуть бути припинені виключно шляхом припинення дії свідоцтва або визнання його недійсним. При цьому, підстави для припинення дії свідоцтва чітко визначені у статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та не передбачають можливості припинення дії свідоцтва з огляду на невиконання умов договору.

Якщо позивач фактично прагне ліквідувати правову охорону зареєстрованої торговельної марки, то Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлює спеціальний механізм - дострокове припинення дії свідоцтва.

Отже, якщо фактична мета позивача - відповідач більше не повинен мати виключних прав на цю зареєстровану торговельну марку, то потрібно встановити, яка саме юридична підстава припинення правової охорони передбачена спеціальним законом.

Не можна обійти спеціальну процедуру просто шляхом зміни формулювання позовної вимоги на припинення правовідношення. Інакше загальна норма статті 16 ЦК України фактично використовувалася б для обходу спеціальної норми.

Якщо предмет позову фактично полягає у тому, щоб позбавити відповідача правової охорони зареєстрованої торговельної марки, то вимога про абстрактне «припинення правовідношення» не є належною заміною спеціальної вимоги про припинення дії свідоцтва.

Якщо ж позивач прагне припинити конкретне існуюче правовідношення між ним і відповідачем, пов`язане з використанням/розпорядженням торговельною маркою, тоді пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України може бути самостійною правовою підставою - за умови, що таке правовідношення дійсно існує і його припинення дає необхідний правовий результат.

Але саме по собі посилання на пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України не робить таку вимогу належною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18) вказано, що «захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав

у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року

у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений

у пунктах 6.6., 6.7 постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження 12-80гс20) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20)).

Вирішуючи цей спір, апеляційний суд наведеного не врахував, вказавши лише про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, не з`ясував, яке саме правовідношення існує; між ким воно існує; яка юридична підстава його виникнення, яке право позивача порушено / оспорюється; яка обставина

є юридичною підставою його припинення; чи не встановлює спеціальний закон інший, спеціальний спосіб припинення відповідного правового стану; чи призведе рішення про припинення правовідношення безпосередньо до відновлення порушеного права; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

З огляду на те що до повноважень Верховного Суду не належить встановлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінка зібраних

у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду для встановлення фактичних обставин, які мають значення для її правильного вирішення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені апеляційним судом, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені апеляційним судом, який не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, то постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2025 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. - адвоката Розенбойма Юрія Олександровича задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2025 рокускасувати,

а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун