Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №308/2486/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 308/2486/17

провадження № 61-1105св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Ужгородська місцева прокуратура,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду від

12 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Джуги С. Д. та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 січня

2025 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

13 березня 2017 року Ужгородська місцева прокуратура звернулась до суду

з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про скасування рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок.

Позов мотивований тим, що рішенням Ужгородської міської ради від

29 травня 2014 року № 1325 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на

АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року № 1508 ОСОБА_3 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано її у власність.

Позивач вказував, що вказані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч нормам земельного та містобудівного законодавства України,

у зв`язку з чим вони підлягають визнанню незаконними, оскільки відведення земельної ділянки відбулось за рахунок територій, на яких згідно

з генеральним планом міста Ужгорода та планом зонування, затвердженим рішенням Ужгородської міської ради від 10 березня 2016 року № 119, будівництво житлової забудови заборонено.

Прийняття рішення про передання земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку також порушує норми Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, згідно з пунктом 5.32 яких відстань від автозаправних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель

і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м.

Разом з тим встановлено, що спірна земельна ділянка частково розташована

в 50 метровій зоні автозаправочних станцій поблизу цієї земельної ділянки.

Позивач зазначав, що в 2015 році ОСОБА_3 спірну земельну ділянку поділила на 2 земельні ділянки: з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470, площею 0,06 га, і з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, площею 0,03 га.

В подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471 01 липня 2015 року відчужена ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 1362.

Позивач указував, що волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передання у власність могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог Ужгородською міською радою законодавства при прийнятті відповідних рішень, а прийняття оспорюваних рішень усупереч нормам закону не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття ділянок з комунальної власності.

Посилаючись на викладене, Ужгородська місцева прокуратура просила визнати незаконним та скасувати пункт 2.11 рішення Ужгородської міської ради від 29 травня 2014 року № 1325; визнати незаконним та скасувати пункт 1.25 рішення Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року № 1508; витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, площею 0,03 га, вартістю 276 333,00 грн на користь територіальної громади міста Ужгорода; витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470, площею

0,06 га, вартістю 276 333,00 грн на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

18 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, урахувавши погодження управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради розробленого ОСОБА_3 проєкту землеустрою, дійшов висновку про те, що в Ужгородської міської ради не було підстав для відмови

у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Земельна ділянка відповідно до класифікації видів цільового призначення земель віднесена до земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), код цільового призначення 02.01. Витребування земельних ділянок не відповідатиме критерію «пропорційності» та призведе до порушення норм статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Окрім цього, суд наголосив, що оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію шляхом виконання, а їх скасування не забезпечує реального захисту порушених прав.

Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

15 липня 2022 року керівник Закарпатської обласної прокуратури звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2022 року у справі № 308/6447/22, що набрала законної сили 15 червня 2022 року, звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності,

а провадження у справі закрито у відповідності до статті 284 КПК України.

Згідно з пред`явленим 17 жовтня 2014 року обвинуваченням ОСОБА_4 вніс недостовірні відомості до графи № 2 висновку від 17 жовтня 2014 року до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 на

АДРЕСА_1 , в якій зазначив, що відведення земельної ділянки

з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації.

Прокурор указував на те, що суд, приймаючи рішення про відмову

в задоволенні позову, констатував недоведеність порушень в частині невідповідності цільового призначення земельної ділянки вимогам містобудівної документації, посилаючись на погодження проєкту із землеустрою управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, що, як встановлено ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2022 року у справі № 308/6447/22, виявилось підробленим (фальшивим) за його змістом.

Посилаючись на статті 423-429 ЦПК України, прокурор просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

18 вересня 2017 року у справі № 308/2486/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

25 липня 2022 року накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:24:001:0470 і 2110100000:24:001:0471 та заборонено ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та іншим особам здійснювати дії, спрямовані на відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:24:001:0470 і 2110100000:24:001:0471, надання їх в оренду або інше користування третім особам.

Ухвала мотивована тим, що вибуття спірних земельних ділянок з володіння територіальної громади певною мірою зумовлене кримінально протиправною поведінкою третіх осіб, що створює обґрунтований сумнів у правомірності процедури відведення земельних ділянок та можливості їх подальшого відчуження. Спірні земельні ділянки вже були предметом договорів купівлі-продажу та переходу права власності від первісного власника ОСОБА_5 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Подальша реалізація у будь-який спосіб земельних ділянок може призвести до того, що втрачається сенс подальшого розгляду заявлених позовних вимог, а також може зробити неможливим відновлення порушених інтересів держави та виконання ймовірного рішення суду щодо заявлених позовних вимог.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

02 вересня 2022 року замінено ОСОБА_3 на ОСОБА_2 . Залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

17 листопада 2023 року заяву Ужгородської окружної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року у справі № 308/2486/17 задоволено.

Скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано пункт 2.11 рішення Ужгородської міської ради від 29 травня 2014 року № 1325; пункт 1.25 рішення Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року № 1508.

Витребувано на користь територіальної громади міста Ужгорода від

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,03 га з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, вартістю 276 333,00 грн; від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470, вартістю 497 400,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня

2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що Ужгородська міська рада

07 листопада 2014 року ухвалила рішення № 1508 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки

з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461, площею 0,0900 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та передання її у власність на підставі підробленого (фальшивого) за своїм змістом висновку стосовно проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17 жовтня 2014 року,

а саме: внесення до графи № 2 недостовірних відомостей стосовно того, що відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації. Зазначена обставина встановлена ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2022 року у справі № 308/6447/22.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції скасував рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року у справі № 308/2486/17 та задовольнив позов повністю.

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року змінено заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2022 року.

Заборонено ОСОБА_1 , іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471.

Заборонено Державній інспекції архітектури та містобудування України і її територіальним структурним підрозділам, а також управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення будівництва об`єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471.

Заборонено ОСОБА_2 , іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, зміни цільового призначення, передачі

в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470.

Заборонено ОСОБА_1 , іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо стосовно земельної ділянки

з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471.

Заборонено органам та особам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки

з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470 та щодо будь-яких об`єктів нерухомого майна ній.

Заборонено органам та особам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки

з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471 та щодо будь-яких об`єктів нерухомого майна на ній.

Ухвала мотивована тим, що подальша забудова чи реалізація у будь-який спосіб спірних земельних ділянок може призвести до неможливості відновлення порушених інтересів держави та виконання рішення суду по заявленим позовним вимогам, у зв`язку з чим є підстави для запровадження заборони щодо вчинення дій, спрямованих на реалізацію предмету спору: поділу, об`єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо, заборони здійснювати будь-які будівельні роботи на них, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Ільницький М. П., і ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаранич С. С., задоволено частково.

Заяву Закарпатської обласної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 вересня

2017 року, задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 листопада 2023 року

в частині задоволення позову Ужгородської окружної прокуратури про витребування на користь територіальної громади м. Ужгорода від ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0300 га та від ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0600 га скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким

в задоволенні цих вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки обставина щодо фальшивості документа, а саме підроблення висновку стосовно проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки) на АДРЕСА_1 , який був виданий управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради

17 жовтня 2014 року за підписом в. о. начальника цього управління

ОСОБА_4, що встановлена ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2022 року у справі № 308/6447/22, не була встановлена судом та не була і не могла бути відома позивачу, який звертається із заявою про перегляд рішення за нововиявленою обставиною, то вона має істотне значення для розгляду справи і виконання судового рішення та є істотною для справи обставиною і підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Ужгородська міська рада прийняла рішення від 07 листопада

2014 року № 1508 про затвердження проєкту землеустрою та передання

у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0900 га з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки) на АДРЕСА_1 на підставі підробленого висновку управління містобудування та архітектури від 17 жовтня 2014 року за підписом

в. о. начальника цього управління ОСОБА_4 , який є фальшивим документом (письмовим доказом), що вказує на незаконність такого рішення Ужгородської міської ради.

Задовольняючи вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки правомірності втручання у право мирного володіння земельними ділянками та добросовісності відповідачів під час набуття ними права власності з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

ОСОБА_3 добросовісно відповідно до статей 116, 118, 121 ЗК України отримала спірну земельну ділянку, не підозрюючи, що Ужгородська міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке передавання земельної ділянки у власність. Пізніше ОСОБА_3 отримала всі необхідні документи та дозволи на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво та обслуговування будівель торгівлі,

а в подальшому - на поділ такої земельної ділянки на дві окремі ділянки, які надані тим же органом, міською радою.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які набули право власності на спірні земельні ділянки за відплатними договорами купівлі-продажу, не були відомі обставини, які в подальшому були встановлені під час розгляду кримінальної справи, і вони мали законні сподівання, що, передаючи у 2014 році ОСОБА_3 права власності на землю, Ужгородська міська рада діяла в межах повноважень. Окрім цього, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на спірних земельних ділянках збудували нежитлові приміщення, цільове призначення яких - будівлі торгівлі. Тому володіння відповідачами на праві власності комерційними приміщеннями за наявності витребування спірних земельних ділянок, на яких вони розміщені, спричинить у майбутньому наявність у відповідачів проблем, пов`язаних з користуванням приміщеннями торгівлі.

Апеляційний суд також зазначив те, що хоча прокурор посилався на визнання в. о. керівника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради ОСОБА_4 винним у зловживанні службовим становищем

у питаннях виділення землі, він при цьому не стверджував, що це мало який-небудь стосунок до ситуації ОСОБА_3 чи що вона була якимось чином до цього причетна. У будь-якому випадку цей аргумент не впливає на відповідальність міської ради як органу державної влади.

Спірна земельна ділянка не вибула із комунальної власності Ужгородської міської ради поза її волею внаслідок обману, насильства, чи зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, бо таких доказів

у матеріалах справи немає. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки на час придбання спірних земельних ділянок попередній власник ОСОБА_3 мала право на їх відчуження.

Витребування у відповідачів спірних земельних ділянок, на яких розміщені нежитлові приміщення комерційного призначення, без виплати їм будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування є достатнім для того, щоб дійти висновку, що в результаті позбавлення ОСОБА_1

і ОСОБА_2 цих земельних ділянок на відповідачів буде покладено непропорційний тягар, що безумовно може свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Задоволення позову в частині витребування спірних земельних ділянок

у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 порушить принцип «належного врядування», оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна мати наслідком непропорційне втручання у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2025 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті у цій справі ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року.

Ухвала мотивована тим, що оскільки постанова Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року, якою в частині задоволення позову про витребування на користь територіальної громади м. Ужгород від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0300 га і від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким

в задоволенні цих вимог відмовлено, набрала законної сили з моменту її прийняття, а тому підстав для продовження дії заходів забезпечення позову немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 січня 2025 року Закарпатська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 січня

2025 року про скасування заходів забезпечення позову і залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

17 листопада 2024 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від

11 квітня 2024 року про вжиття заходів забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави

у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно

з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Заявник указує, що прийняття міською радою незаконного рішення про передання земельної ділянки у приватну власність за наявності прямої законодавчої заборони на її приватизацію свідчить про дефект волі територіальної громади міста Ужгорода як власника земельної ділянки на прийняття відповідного рішення. Втручання має легітимну мету, оскільки спрямоване на відновлення порушених інтересів держави щодо захисту права власності на земельну ділянку, яка всупереч встановленому законом порядку безоплатно вибула з власності територіальної громади міста Ужгорода. Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461, площею 0,0900 га не могла надаватись у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, адже це не було передбачено містобудівною документацією. ЗК України не передбачає можливості отримувати у власність земельні ділянки для будівництва

і обслуговування будівель торгівлі безоплатно. Вказані обставини свідчать про недобросовісність ОСОБА_3 та подальших набувачів земельних ділянок, адже вони, усвідомлюючи вимоги містобудівної документації, розуміли факт неможливості використання земельної ділянки для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку і не мали такого наміру. Витребування земельної ділянки у кінцевих набувачів становить «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки є задоволенням суспільної потреби у відновленні прав інших громадян та законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо розпорядження земельними ділянками, а тому вимогу про витребування спірної земельної ділянки суд першої інстанції задовольнив обґрунтовано.

Заявник вказує, що за наведених підстав також підлягає скасуванню ухвала Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2025 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

14 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Щодо клопотання про розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участю представника прокуратури

В касаційній скарзі заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури, зокрема, просив здійснювати розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участю представника прокуратури.

Це клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції(частина друга статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

В абзаці другому частини першої даної статті визначено, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень

у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень

у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої і шостої статті 279 ЦПК України, якими врегульовано розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Оскільки необхідності у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень колегія суддів не встановила, то підстав для розгляду справи за участю сторін немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року

в частині вимог про скасування пунктів рішень Ужгородської міської ради не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Відповідно до пункту 2.11 рішення Ужгородської міської ради від 29 травня

2014 року № 1325 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки площею 0,0900 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на

АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.25 рішення Ужгородської міської ради від 29 травня

2014 року № 1508 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення

ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461, площею 0,0900 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на

АДРЕСА_1 та передано її у власність.

Згідно з висновком управління містобудування та архітектури від 17 жовтня

2014 року за підписом в. о. начальника управління ОСОБА_4 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд не суперечить наявній містобудівній документації.

Згідно з технічною документацією, підготовленою ФОП ОСОБА_6 , здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461 на дві земельні ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470, площею 0,0600 га, з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, площею 0,0300 га.

01 липня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на

АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дудись В. Н. та зареєстровано в реєстрі

за № 1362.

Відповідно до пункту 1.25 рішення Ужгородської міської ради від 13 грудня

2018 року № 1351 затверджено ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, площею 0,0300 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на АДРЕСА_1 , зі зміною цільового призначення.

14 листопада 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470, площею 0,0600 га, призначеної для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на АДРЕСА_1 .

Наказом управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 01 листопада 2023 року № 166-М затверджено містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва, а саме: нове будівництво будівлі магазину на АДРЕСА_1 , де замовником є ОСОБА_1 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

07 червня 2022 року у справі № 308/6447/22 звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 49 КК України - у зв`язку з закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності,

а провадження у справі закрито у відповідності до статті 284 КПК України.

ОСОБА_4 обвинувачувався у внесенні недостовірних відомостей до графи

№ 2 висновку від 17 жовтня 2014 року стосовно проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,900 га на АДРЕСА_1 , оскільки попри те, що відповідно до генерального плану м. Ужгорода, затвердженого у 2004 році, земельна ділянка відносилася до території багатоквартирної житлової забудови, зазначив у вказаній графі, що відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації. На підставі заздалегідь підробленого висновку від 17 жовтня 2014 року Ужгородська міська рада рішенням від 07 листопада 2014 року № 1508 затвердила проєкт землеустрою та передала ОСОБА_3 у власність земельну ділянку

з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461, площею 0,900 га.

Закриваючи кримінальне провадження, Ужгородський міськрайонний суд констатував, серед іншого, що обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав і надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності, вину

у пред`явленому йому обвинуваченні визнав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня

2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зроблено висновок про те, що «за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від

19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

В контексті вказаних обставин Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява

№ 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява

№ 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення ЄСПЛ у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких

є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило

б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява

№ 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

За обставинами цієї справи, фізичній особі, яка набула право власності на спірну земельну ділянку, не були відомі обставини, які в подальшому були встановлені в ході розгляду кримінальної справи, і вона мала законні сподівання, що, передаючи їй у 2014 році право на землю, Ужгородська міська рада діяла в межах своїх повноважень.

Апеляційний суд правильно врахував, що задоволення позову про витребування спірних земельних ділянок порушить принцип «належного врядування», оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які діяли у правовідносинах із набуття права власності на земельну ділянку добросовісно і не вчиняли у цьому контексті протиправних дій, не можуть за відсутності будь-якої їхньої вини зазнавати негативних наслідків, нести майнову відповідальність у вигляді позбавлення права власності на земельну ділянку, про що, власне, пред`явлений позов прокурора, за дії, вчинені органом місцевого самоврядування (неналежне урядування), апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про витребування спірних земельних ділянок, оскільки такі дії органу, який, отримавши погодження і документи, прийняв рішення про надання земельної ділянки, на правомірність якого ОСОБА_3 обґрунтовано покладалася, перебувають поза волею і контролем відповідачів.

ОСОБА_3 добросовісно відповідно до статей 116, 118, 121 ЗК України отримала спірну земельну ділянку, не підозрюючи, що Ужгородська міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке передання земельної ділянки у власність. Пізніше ОСОБА_3 отримала всі необхідні документи та дозволи на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво та обслуговування будівель торгівлі,

а в подальшом - на поділ такої земельної ділянки на дві окремі ділянки, які надані тим же органом, міською радою.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які набули право власності на спірні земельні ділянки за відплатними договорами купівлі-продажу, не були відомі обставини, які в подальшому були встановлені у ході розгляду кримінальної справи, і вони мали законні сподівання, що, передаючи у 2014 році

ОСОБА_3 права власності на землю, Ужгородська міська рада діяла

в межах своїх повноважень. Окрім цього, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на спірних земельних ділянках збудували нежитлові приміщення, цільове призначення яких - будівлі торгівлі. Тому володіння відповідачами на праві власності комерційними приміщеннями за умови витребування спірних земельних ділянок, на яких вони розміщені, спричинить у майбутньому наявність у відповідачів проблем, пов`язаних з користуванням своїми правами власності на такі приміщення торгівлі.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Згідно з частинами дев`ятою, десятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд

у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ураховуючи наведене, а також те, що за результатами перегляду справи

в суді апеляційної інстанції апеляційний суд дійшов висновку про відмову

в задоволенні позову про витребування спірних земельних ділянок, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, оскільки підстава і потреба

у забезпеченні позову відпали.

Доводи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених

у постановах, зазначених у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі, не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня

2024 року в частині позовних вимог Ужгородської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок та ухвали Закарпатського апеляційного суду від 16 січня

2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участю представника прокуратури відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року

в частині позовних вимог Ужгородської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун