Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №689/1693/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 689/1693/20

провадження № 61-9828св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Ярмолинецька селищна рада Хмельницької області,

треті особи: Комунальне підприємство «Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації» Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, треті особи: Комунальне підприємство «Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації» Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішень селищної ради, свідоцтв про право власності на житловий будинок та свідоцтв про право особистої власності на забудову і їх державної реєстрації

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Басюр Лесі Миколаївни на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 березня 2025 року у складі судді Шевчик О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О. Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 20 грудня 1959 року № 19 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить голові колгоспного двору ОСОБА_4 »;

визнати недійсним і скасувати в 1/3 частині свідоцтва про право особистої власності на будівництво від 04 грудня 1959 року, визнане за ОСОБА_4 права власності на 1/3 будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та його державну реєстрацію;

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 10 січня 1960 року № 3 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить голові колгоспного двору ОСОБА_5 »;

визнати недійсним і скасувати в 1/3 частині свідоцтва про право особистої власності на будівництво від 21 лютого 1960 року, визнане за ОСОБА_5 право власності на 1/3 будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та його державну реєстрацію;

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 25 липня 1974 року № 97 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить голові колгоспного двору ОСОБА_5 »;

визнати недійсним і скасувати в 1/3 частині свідоцтва про право особистої власності на будівництво від 15 серпня 1974 року, визнане за ОСОБА_6 права власності на 1/3 будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та його державну реєстрацію.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що її батько ОСОБА_7 був головою колгоспного двору «Іскра» на АДРЕСА_1 , і йому було надано у власність земельну ділянку площею 0,13 га, сарай та частку у розмірі 1/2 частини житлового будинку, збудованого в 1927 році. Зазначала, що протягом періоду з 1928 року до 1998 року на АДРЕСА_2 був зареєстрований її батько як власник будинку, який проживав разом із дружиною ОСОБА_6 , яка була зареєстрована в іншому будинковолодінні. Інша частка у розмірі 1/2 частини будинку на АДРЕСА_3 та 1/2 частини сараю, збудованого в 1957 році, згідно з погосподарською книгою належали ОСОБА_8 .

Стверджувала, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 14 листопада 1975 року, не будучи співвласниками спірного нерухомого майна, подарували ОСОБА_9 начебто належні їм частки у розмірі 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Підставою для посвідчення цього договору були свідоцтва про право власності дарувальників на частки у розмірі по 1/3 частині будинку, видані виконавчим комітетом Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих Хмельницької області від 21 лютого 1960 року та від 15 серпня 1974 року, зареєстровані в Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року та 15 серпня 1974 року.

Позивачка наполягала на тому, що згідно з погосподарською книгою № 24 будинковолодіння на АДРЕСА_2 обліковувалося за її батьком ОСОБА_7 , а з 1974-1975 років за ним також була закріплена земельна ділянка площею 0,13 га та сарай, збудований у 1922 році.

Відповідно до погосподарської книги № 2821 запис № 250, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 належало будинковолодіння на АДРЕСА_4 .

Позивачка вважала, що її матір ОСОБА_6 не була головою будинковолодіння на АДРЕСА_1 , адже проживала із ОСОБА_7 з 1963 року в будинковолодінні на АДРЕСА_1 , хоча на підставі рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 25 липня 1974 року № 97 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на особисту власність на частку в розмірі 1/3 частини житлового будинку від 15 серпня 1974 року як голові колгоспного двору.

На переконання ОСОБА_1 , свідоцтва про право особистої власності на будівництво, видані виконавчим комітетом Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих Хмельницької області 04 грудня 1959 року, 21 лютого 1960 року та 15 серпня 1974 року, зареєстровані в Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року за № 84 та 15 серпня 1974 року за № 2-84 на ім`я ОСОБА_4 і ОСОБА_6 (як голів колгоспного двору), є недійсними та підлягають скасуванню, оскільки оформлені без ухвалення відповідних рішень виконавчого комітету селищної ради.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області рішенням від 01 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2022 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 22 листопада 2023 року рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області рішенням від 17 березня 2025 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не довела того, що її батько ОСОБА_12 був членом колгоспного двору на час видачі оспорюваних свідоцтв про право власності та на час прийняття відповідних рішень виконавчим комітетом Ярмолинецької селищної ради, а тому не довела порушення її права як спадкоємиці батька. Оскільки порушення прав та законних інтересів позивачки не встановлено, суд не встановлював відповідність оспорюваних рішень та свідоцтв вимогам законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Хмельницький апеляційний суд постановою від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 березня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Басюр Л. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 березня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2025 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 607/9837/23, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 14 липня 2020 року у справі № 487/10132/14-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/6421/19 та постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 120/4617/18-а, від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 11 березня 2021 року у справі № 717/1041/19, від 06 липня 2023 року у справі № 748/490/21;

суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх наданих позивачкою доказів, а саме погосподарських книг та відповідей Ярмолинецької селищної ради, що підтверджують права ОСОБА_7 на спірне домоволодіння. Зокрема, записи у погосподарських книгах № 9, № 17, № 24 підтверджують, що ОСОБА_7 був зареєстрований головою господарства за адресою: АДРЕСА_2 та був членом колгоспного двору «Іскра». Суди залишили поза увагою і те, що оспорювані свідоцтва про право власності на частини будинку були видані без належних рішень виконавчого комітету, що прямо порушує норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповіді державного архіву підтверджують відсутність таких рішень у фондах архіву.

Суди не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 22 листопада 2023 року щодо необхідності дослідити всі обставини справи у сукупності та взаємозв`язку, зокрема:

встановити чи є адреси АДРЕСА_5 одним і тим самим об`єктом нерухомості, а також правовий статус ОСОБА_7 у цьому домоволодінні.

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними й обґрунтованими.

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Басюр Л. М. подала відповідь на відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 подала заперечення на відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 жовтня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до акта від 10 травня 1957 року Ярмолинецька машинно-тракторна станція передала ОСОБА_4 та його спадкоємцям: сину ОСОБА_5 та дочкам ОСОБА_13 і ОСОБА_14 житловий будинок площею 47,2 кв. м з прибудинковою територією, а вони передали машинно-тракторній станції старий будинок площею 68,25 кв. м.

Право на це домоволодіння оформлялося у такому порядку.

Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на будинок, виданим Ярмолинецькою селищною радою 04 грудня 1959 року на підставі рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради від 20 листопада 1959 року № 19, зареєстрованим у бюро технічної інвентаризації 12 грудня 1959 року за № 84, 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 (аркуш 12 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на будинок, виданим Ярмолинецькою селищною радою 04 грудня 1959 року на підставі рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради від 20 листопада 1959 року за № 19, зареєстрованим у бюро технічної інвентаризації 12 грудня 1959 року за № 84, 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_15 (аркуш 11 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 .

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради від 10 лютого 1960 року № 3 за ОСОБА_16 визнано право власності на 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 (аркуш 14 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 ).

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого Ярмолинецькою селищною радою 21 лютого 1960 року на підставі рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 10 лютого 1960 року № 3, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року за № 84, 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_16 (аркуш 13 інвентарної справи домоволодіння

АДРЕСА_5 була змінена, зокрема: номер спірного будинку змінено з 28 на АДРЕСА_6 , що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_17 , довідкою Хмельницького бюро технічної інвентаризації від 26 червня 1975 року № 33, згідно з якою житловий будинок АДРЕСА_5 , житловою площею 41,38 кв. м, зареєстрований у реєстровій книзі за № 84 і належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_15 - по 1/3 частці кожному (аркуш 22 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 , та відповіддю Комунального підприємства «Ярмолинецьке БТІ» від 02 березня 2020 року № 63, згідно з якого адреса домоволодіння на АДРЕСА_1 була змінена на АДРЕСА_6 .

Отже, спочатку свідоцтвом від 04 грудня 1959 року підтверджується право власності на 1/3 будинковолодіння на АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , а свідоцтвом від 21 лютого 1960 року підтверджується право власності на 1/3 домоволодіння на АДРЕСА_6 за ОСОБА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на будівництво від 15 серпня 1974 року, за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частки будинковолодіння, що на АДРЕСА_1 . Його видано взамін свідоцтва про право особистої власності на будівництво від 04 грудня 1959 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 будинковолодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 (аркуш 17 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 .

З відповіді Ярмолинецької селищної ради від 13 листопада 2020 року № 356 відомо, що згідно з погосподарською книгою за 1958 - 1960 роки № 22, особовий рахунок № НОМЕР_1 , на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: хутір Шевченка імені Мічуріна до 26 грудня 1960 року.

Згідно з відповіддю Ярмолинецької селищної ради від 02 червня 2020 року, відповідно до погосподарської книги за 1958 - 1960 роки № 17 ОСОБА_7 повернувся в домогосподарство 26 грудня 1960 (господарство перебуває в колгоспі «Іскра», адреса господарства: АДРЕСА_9).

ОСОБА_7 прибув у спірне господарство 26 грудня 1960 року, однак не повернувся, а з`явився як зять, що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_17 , відповідями Ярмолинецької селищної ради, погосподарською книгою за 1958 - 1960 роки № 17.

До прибуття ОСОБА_7 у спірне домогосподарство 26 грудня 1960 року як зятя, власником будинку (головою колгоспного двору), як у старому будинку (с. Березівка, колгосп ім. Сталіна), так і в новому ( АДРЕСА_1 , без номера), був ОСОБА_4 , 1888 року народження.

Ці обставини підтверджуються відповіддю Ярмолинецької селищної ради від 31 серпня 2020 року № 272, згідно з якою відповідно до погосподарської книги за 1947 - 1949 роки № 39 за адресою: с. Березівка (без номера будинку) головою сім`ї є ОСОБА_4 ; згідно з погосподарською книгою за 1953 - 1955 роки № 5 власником будинку в с. Березівка, колгосп ім. Сталіна, є ОСОБА_4 (вулиця та погосподарський номер не вказано); згідно з погосподарською книгою за 1955 - 1957 роки № 8 власником будинку с. Березівка колгосп ім. Сталіна, є ОСОБА_4 ; згідно з погосподарською книгою за 1958 - 1960 роки № 17 власником будинку АДРЕСА_7 , є ОСОБА_4 .

Зокрема, з погосподарської книги за 1958 - 1960 роки № 17 відомо, що ОСОБА_7 з`явився у домогосподарстві в АДРЕСА_7 26 грудня 1960 року як зять; головою цього колгоспного двору був ОСОБА_4 .

Лише через декілька років після прийняття оспорюваних рішень виконкомом Ярмолинецької селищної ради і видачі свідоцтв про право власності та після смерті ОСОБА_4 , згідно з погосподарською книгою (без номера) за 1963 - 1972 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 , на АДРЕСА_1 зареєстрований власник ОСОБА_7 (погосподарський номер переведено згідно з рішенням райвиконкому від 24 березня 1965 року, протокол № 5).

У подальшому, в 1974 - 1985 роках ОСОБА_7 зареєстрований як власник за адресою: АДРЕСА_2 , а з 1986 до 2013 року (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зареєстрований як власник за адресою: АДРЕСА_6 .

Ту обставину, що ОСОБА_7 з`явився у спірному домоволодінні лише в період зазначений в погосподарській книзі (грудень 1960) підтвердили в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_17 .

Зокрема, відповідачка пояснила, що ОСОБА_7 приблизно в 1960 році прийшов як зять у домогосподарство за адресою: АДРЕСА_5 . Одна, з її тіткою ОСОБА_6 він одружився лише в 1969 році, до цього часу він мав іншу сім`ю в Чернівцях і з попередньою дружиною розлучився приблизно в 1966 році.

Отже, до 1969 року ОСОБА_7 юридично не був членом сім`ї ОСОБА_4 , що сторона позивачки не спростувала.

Також з показань ОСОБА_2 відомо, що ОСОБА_7 проживав за адресою: АДРЕСА_5 з 1960 року до 1972 - 1973 років, адже пішов проживати в новий будинок на АДРЕСА_6 .

Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 , вона є родичкою позивачки та відповідачки третього ступеня по батьковій лінії. В 1960 - 1970-ті роки вона проживала через чотири хати від адреси АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_1 ), часто бачилася і спілкувалася з родичами, які там жили. Їй відомо, що АДРЕСА_6 і АДРЕСА_1 - це один і той самий будинок. ОСОБА_28 були власниками старого будинку, який в 1957 році поміняли на новий. Головою двору як у старому, так і в новому будинку був ОСОБА_19 . Потім цьому будинку була присвоєна адреса: АДРЕСА_5 . За цією адресою проживали: ОСОБА_19 та його діти - ОСОБА_20 (батько відповідачки ОСОБА_2 ), ОСОБА_21 і ОСОБА_22 . ОСОБА_19 поділив будинок на трьох дітей.

ОСОБА_7 ніякого стосунку до цього будинку не мав, він прийшов проживати на АДРЕСА_1 в 1960 році на все готове як зять, до того часу проживав на АДРЕСА_10, а в 1970 році пішов проживати в нову хату. Хоча ОСОБА_7 фактично проживав на АДРЕСА_1 у 1960 - 1970 роках, однак зловживав алкогольними напоями, господарством не займався, сарай валився. Крім того, ОСОБА_7 не працював у колгоспі, а працював в будівельній організації.

Також свідок пояснила, що за життя ОСОБА_7 не мав жодних претензій щодо цього домоволодіння. Більше того, йому було відомо, що на весіллі ОСОБА_2 її батько ОСОБА_16 , та його сестра ОСОБА_6 (матір позивачки та дружина її батька ОСОБА_7 ) подарували свої частки (по 1/3 кожен) відповідачці ОСОБА_2 (договір дарування від 14 листопада 1975 року, аркуш 26 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 ).

На АДРЕСА_4 ОСОБА_5 (батькові відповідачки) дали землю, він почав будуватися і з сім`єю перейшов жити в цю хату. Після свого весілля ОСОБА_2 в 1975 році перейшла жити в будинок на АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_1 ), 2/3 частки якого їй подарували на весілля.

Отже, на час прийняття відповідних рішень виконкомом Ярмолинецької селищної ради, а саме, з 20 листопада 1959 року до 21 лютого 1960 року, ОСОБА_7 не був ні головою, ні членом спірного колгоспного двору.

Щодо рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 25 липня 1974 року № 97 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 , належить голові колгоспного двору ОСОБА_4 » та свідоцтва про право особистої власності на будівництво від 15 серпня 1974 року, на підставі якого за ОСОБА_6 визнано права власності на 1/3 домоволодіння на АДРЕСА_1 , суди встановили, що ці документи прийняті та видані у зв`язку зі смертю спадкодавця ОСОБА_4 на користь спадкоємиці його дочки ОСОБА_6 .

При цьому суд урахував, що на час прийняття рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 20 грудня 1959 року № 19 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 », та на час видачі свідоцтва про право особистої власності на будівництво за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 від 04 грудня 1959 року, головою колгоспного двору був ОСОБА_4 .

ОСОБА_7 в цей час не був ні головою, ні членом колгоспного двору, проживав в іншому місці та мав іншу сім`ю.

Крім того, згідно з актом від 10 травня 1957 року Ярмолинецька машинно-тракторна станція передала ОСОБА_4 та його спадкоємцям, у тому числі ОСОБА_24 , житловий будинок площею 47,2 кв. м. з прибудинковою територією, водночас вони передали машинно-тракторній станції старий будинок площею 68,25 кв. м.

Тобто за декілька років до появи у спірному домогосподарстві ОСОБА_7 його майбутня дружина ОСОБА_6 мала право на частку у цьому господарстві, яку оформила на себе після смерті батька.

На виконання вказівок, які містились у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у цій справі, суд дослідив відповідь Ярмолинецької селищної ради Ярмолинецького району Хмельницької області від 17 лютого 2020 року № 64, відповідно до якої згідно з погосподарською книгою за 1963-1965 роки № 18 на АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 обліковувалася земельна ділянка, площею 0,23 га (сторінка 33) та 1/2 частини житлового будинку, збудованого 1918 року, та 1/2 сараю, збудованого 1957 року, а в 1965-1972 роках за ОСОБА_7 рахувалася земельна ділянка площею 0, 3 га (сторінка 33) та 1/2 частини житлового будинку, збудованого 1918 року, і 1/2 сараю, збудованого 1957 року; має місце запис «Погосподарський номер переведено згідно з рішенням райвиконкому від 24 березня 1965 року, протокол № 5».

З наданої Ярмолинецькою селищною радою інформації від 24 червня 2020 року № 209, вбачається, що згідно з погосподарською книгою без номера за 1963-1972 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований власник ОСОБА_7 (погосподарський номер переведено згідно з рішенням райвиконкому від 24 березня 1965 року, протокол № 5). Згідно з погосподарською книгою № 9 за 1974-1985 роки, особовий рахунок № НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований власник ОСОБА_7 .

У відповіді Ярмолинецької селищної ради від 16 січня 2016 року № 93 вказано, що за даними погосподарської книги за 1974-1975 роки АДРЕСА_8 за ОСОБА_7 рахувалася земельна ділянка, площею 0,13 га та 1/2 частини житлового будинку, збудованого 1928 року, і 1/2 сараю, збудованого 1922 року.

Згідно з відповіддю Ярмолинецької селищної ради від 31 серпня 2020 року № 272, за інформацією з погосподарської книги без номера за 1963-1973 роки (особовий рахунок № НОМЕР_2 , сторінка 33) головою колгоспного двору на АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 , 1932 року народження, а ОСОБА_6 , 1927 року народження, зареєстрована за цією адресою як його дружина. За даними погосподарської книги № 9 за 1974-1985 роки (особовий рахунок № НОМЕР_3 , сторінка 28), за адресою: АДРЕСА_2 головою сім`ї є ОСОБА_7 , 1932 року народження. Разом із ним за цією адресою зареєстрована дружина ОСОБА_25 , 1927 року народження.

Житловий будинок на АДРЕСА_5 входив до суспільної групи колгоспних дворів, що підтверджується відповіддю Ярмолинецької селищної ради від 02 червня 2020 року, згідно з якою відповідно до даних погосподарської книги за 1958-1960 роки № 17 ОСОБА_7 повернувся в господарство 26 грудня 1960 року (господарство перебуває в колгоспі «Іскра», адреса господарства: АДРЕСА_9)

Як відомо з рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради від 25 липня 1974 року № 97, у зв`язку зі смертю голови колгоспного двору ОСОБА_4 постановлено оформити право особистої власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 на нового голову колгоспного двору ОСОБА_6

25 липня 1974 року переведено погосподарський номер з ОСОБА_4 на ОСОБА_6 (архівний витяг з протоколу засідання виконкому Ярмолинецької селищної ради від 25 липня 1974 року № 14).

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого Ярмолинецькою селищною радою 21 лютого 1960 року на підставі рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 10 лютого 1960 року № 3, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року за № 84, 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_16 (арк. 13 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 14 листопада 1975 року, посвідченого державним нотаріусом Ярмолинецької державної нотаріальної контори Побігушко В. Ф., ОСОБА_16 і ОСОБА_6 подарували відповідачці ОСОБА_2 свої частки (по 1/3 кожен) (аркуш 26 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 .

Зазначений договір дарування є чинним.

ОСОБА_1 , стверджувала, що її батько був членом колгоспного двору на АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_1 , проте суд встановив, що станом на 15 квітня 1991 року у вказаному господарстві батько позивачки ОСОБА_7 зареєстрований не був, не проживав у цьому господарстві, а відповідно, не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, оскільки більше як три роки до 15 квітня 1991 року проживав за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_6 .

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями відповідачки ОСОБА_2 про те, що в оспорюваному будинку вона проживає з 1976 року, після того як їй подарували 2/3 цього будинку на весілля, що підтверджується договором дарування посвідченим державним нотаріусом Ярмолинецької державної нотаріальної контори Побігушко В. Ф. та зареєстрованим у Хмельницькому обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації 27 листопада 1975 року за № 84 (арк. 25 - 26 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_5 .

Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_7 в 1969 році почав будувати новий будинок за адресою: АДРЕСА_6 , куди перейшов жити зі своєю сім`єю приблизно у 1972 - 1973 роках.

Зазначене підтверджується і показаннями свідка ОСОБА_17 про те, що ОСОБА_7 почав будуватися і в 1970 році перейшов зі спірного господарства з жінкою і дітьми проживати в новий будинок на АДРЕСА_6 .

При цьому, як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_1 , вона з батьками перейшла проживати в нову хату на АДРЕСА_6 в 1986 році.

Крім того, як відомо з відповіді Ярмолинецької селищної ради від 02 червня 2020 року № 181, згідно з погосподарською книгою за 1986 - 1993 роки № 15 особовий рахунок № НОМЕР_4 , за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрований власник ОСОБА_7 ; згідно з погосподарською книгою за 1994 - 2005 роки № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрований власник ОСОБА_7 ; згідно з погосподарською книгою за 2006 - 2010 роки № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрований власник ОСОБА_7 ; згідно з погосподарською книгою за 2011 - 2015 роки № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_6 зареєстрований власник ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 04 травня 1987 року житловий будинок АДРЕСА_6 належав на праві власності ОСОБА_7 . Згідно з висновком про реєстрацію будинку від 04 травня 1987 року ОСОБА_7 за вказаним свідоцтвом належить право власності на цілий будинок на АДРЕСА_6 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 липня 1999 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_1 , яка діяла від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_6 . Право власності на це нерухоме майно 27 липня 1999 року зареєстроване за ОСОБА_26 та ОСОБА_27 в рівних частках.

Отже, враховуючи пояснення позивачки та інформацію із зазначених погосподарських книг, ОСОБА_7 принаймні з 1986 року, а можливо, і значно раніше (згідно з поясненнями ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_17 - з 1970-1973 року), почав проживати у новому будинку на АДРЕСА_6 , де був зареєстрований як власник, і 04 травня 1987 року отримав свідоцтво про право особистої власності на цей житловий будинок. За вказаною адресою ОСОБА_7 був зареєстрований і проживав до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, ОСОБА_7 більше трьох років підряд, до 15 квітня 1991 року, не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору за адресою: АДРЕСА_5 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка обґрунтовували свої вимоги, зокрема, тим, що вона є спадкоємцем ОСОБА_7 , та стверджувала, що він був головою колгоспного двору «Іскра» на АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності новим Кодексом, то суд при розгляді керується нормами, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, колгоспний двір був сімейно-трудовим об`єднанням осіб, які використовували майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Згідно із частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до усталеної судової практики спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за правовими нормами, які регулювали питання права власності цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, які втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

У постановах від 29 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц (провадження № 61-22088св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 183/6031/16 (провадження № 61-25427св18) Верховний Суд, здійснивши аналіз наведених норм права, виснував, що майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.

Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу другого пункту 20 Вказівок № 112/5 винятком із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Відповідно до статті 100 ЦК УРСР в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності (стаття 101 ЦК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій установили, що станом на час прийняття відповідних рішень виконавчим комітетом Ярмолинецької селищної ради та на час видачі оспорюваних свідоцтв про право власності, а саме, з 20 листопада 1959 року до 21 лютого 1960 року, а також станом на 15 квітня 1991 року, ОСОБА_7 не був ні головою, ні членом колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_5 , а тому не мав права на частку в майні цього колгоспного двору.

З досліджених у судовому засіданні письмових доказів, зокрема, відповідей Ярмолинецької селищної ради, відповідно до яких згідно з погосподарською книгою за 1974 - 1985 року № 9, особовий рахунок № НОМЕР_3 , за адресою АДРЕСА_2 зареєстрований власник ОСОБА_7 , та пояснень в судовому засіданні сторін і їх представників об`єктивно не встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_6 (право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_7 ) і будинок на АДРЕСА_2 є одним і тим самим будинком, що не спростовує того факту, що ОСОБА_7 у зазначені періоди не був ні головою, ні членом колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_5 .

Встановивши, що позивачка не довела належності її батькові ОСОБА_7 на праві власності житлового будинку на АДРЕСА_5 , суди дійшли правильного висновку, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих та оспорювані свідоцтва про право особистої власності на частку будинковолодіння не порушують прав та законних інтересів ні ОСОБА_7 , ні позивачки як спадкоємиці.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Басюр Лесі Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 березня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев

І. А. Воробйова

Є. В. Коротенко