Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №916/2045/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/2045/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 (колегія суддів: Поліщук Л. В. - головуючий, Богатир К. В., Таран С. В.)

за заявою заступника керівника Одеської обласної прокуратури

про забезпечення позову у справі

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю ?АГРО-РЕНІ?,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства ?РЕНІЙСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ?,

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог та заяви про забезпечення позову

1.1 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Адміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю ?АГРО-РЕНІ? (далі - Товариство) та просив суд визнати за державою в особі Адміністрації право власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га: двох складів загальною площею 2 232 кв. м та 1 453 кв. м.

1.2 Позовні вимоги мотивовано тим, що Товариство самочинно побудувало спірні об`єкти будівництва, що не були передбачені інвестиційним проєктом, договором на реалізацію інвестиційного проєкту та які знаходяться на земельній ділянці державної форми власності, яка використовується Товариством не за цільовим призначенням, що, у свою чергу, є порушенням прав та інтересів Адміністрації як власника земельної ділянки.

1.3 Одночасно із позовною заявою прокурор подав до господарського суду заяву про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на спірні об`єкти будівництва;

- накладення заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірних об`єктів будівництва.

1.4 Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що саме Товариство виступало замовником будівництва, організовувало створення спірних об`єктів та здійснювало відповідні дії, пов`язані з їх зведенням та введення в експлуатацію, що свідчить про його безпосередній зв`язок із виникненням спірних правовідносин. Відсутність державної реєстрації права власності Товариства на об`єкти будівництва не свідчить про відсутність у відповідача статусу їх власника або особи, яка створила такі об`єкти. Можлива незаконна реєстрація права власності за відповідачем на спірні об`єкти під час розгляду цієї справи, а також, можливі переходи у подальшому прав до третіх осіб, що не є сторонами за цим позовом, унеможливить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде постановлене на користь позивача.

1.5 Прокурор звернув увагу, що спірні об`єкти введені в експлуатацію, що підтверджує завершення їх будівництва та створює правові підстави для державної реєстрації права власності на них. Хоча станом на момент звернення до суду право власності на зазначені об`єкти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, проте існує реальна можливість державної реєстрації права власності на спірні об`єкти будівництва у будь-який момент, що, у свою чергу, також створює ризик їх подальшого відчуження на користь третіх осіб.

1.6 На думку прокурора, про наміри відповідача зареєструвати право власності на спірні об`єкти будівництва також свідчить оскарження останнім у Одеському окружному адміністративному суді рішення про відмову у присвоєнні адрес закінченим будівництвом об`єктам.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 (суддя Волков Р. В.) частково задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна: склад загальною площею 2 232 кв. м та склад загальною площею 1 453 кв. м, які розташовані на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га. В решті заяви відмовлено.

2.2 Задовольняючи заяву в частині накладення арешту на спірне майно, суд першої інстанції виходив з того, що такий захід забезпечення позову є цілком обґрунтованим, адекватним та співмірним у цій справі та вважав, що саме такий захід забезпечення позову дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновленні порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог, а також відверне негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цього заходу, зокрема, неможливість захисту прав держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

2.3 Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 зазначену ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 про вжиття заходів забезпечення позову у справі скасовано, у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі відмовлено.

2.4 У межах апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції в частині накладення арешту на спірні об`єкти будівництва, апеляційний суд виснував необґрунтованість необхідності застосування цього заходу забезпечення позову. За позицією апеляційного суду, зі змісту відповідної заяви реальної загрози неможливості поновлення прав позивача у разі задоволення позову без нових звернень до суду не вбачається, заявником не зазначено жодних конкретних обставин які, на його думку, у випадку невжиття судом заходів забезпечення, можуть унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду з позовом у цій справі.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі прокурор просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 136, 137, 140, 236 ГПК України, помилково застосував статтю 331 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та від 25.09.2020 у справі № 921/40/20.

3.3 Узагальнено скаржник стверджує, що заявлені заходи забезпечення, зокрема, накладення арешту на спірні об`єкти будівництва, і були спрямовані на недопущення обставин потенційної державної реєстрації речових прав на спірні об`єкти нерухомого майна, яка, у свою чергу, створює ризики можливих переходів у подальшому таких прав до третіх осіб, що не є сторонами за цим позовом, та унеможливить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде постановлене на користь позивача.

3.4 У відзиві відповідач заперечує щодо доводів скаржника та вважає оскаржену постанову законною.

4. Мотивувальна частина

4.1 Предметом судового розгляду є питання щодо наявності правових підстав для вжиття заходу забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на об`єкти будівництва - склади загальною площею 2 232 кв. м. та 1 453 кв. м, які розташовані на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га.

4.2 Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

4.3 Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

4.4 Підстави забезпечення позову визначено у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

4.5 Відповідно до пункту 1 частини 1, частин 3, 4 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

4.6 За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21).

4.7 У питанні застосування норм статей 136, 137 ГПК України позиція Верховного Суду є усталеною та передбачає, що, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

4.8 Отже, суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19 тощо).

4.9 Отже, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди перевіряють, а заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову.

4.10 Суди попередніх інстанцій, у розгляді заяви прокурора про забезпечення позову, встановили, що у цій справі заявлено позов про визнання за державою в особі Адміністрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га: складу загальною площею 2 232 кв. м та складу загальною площею 1 453 кв. м.

4.11 За наслідками розгляду заяви прокурора суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для її задоволення в частині накладення арешту на спірні об`єкти нерухомого майна.

4.12 Так, суд першої інстанції виходив з того, що накладення арешту на спірне майно є цілком обґрунтованим, адекватним та співмірним заходом забезпечення позову у цій справі оскільки:

- у цьому випадку накладення арешту на спірні об`єкти будівництва - склади, площею 2 232 та 1 453 кв. м, розташовані по вул. Дунайській, 188 у м. Рені, на території Ренійського морського торговельного порту, на земельній ділянці з кадастровим номером 5124110100:02:009:0003, котрі, як зазначає прокурор, є самочинним будівництвом за замовленням відповідача та визнання права власності держави на які є предметом спору у цій справі, забезпечить збалансованість інтересів сторін, не порушивши при цьому прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог;

- можливість відповідача у будь-який момент розпорядитись таким майном, зокрема шляхом його відчуження, передачі, тощо є безумовною, відтак невжиття такого заходу може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду;

- саме такий захід забезпечення позову дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог, а також відверне негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цього заходу, зокрема, неможливість захисту прав держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

4.13 Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, звернувши увагу на те, що посилання прокурора на наявність у відповідача можливості у будь-який час розпорядитися своїм майном не містять обґрунтування того у чому саме полягає така можливість відповідача, адже на даний час право власності на спірні об`єкти нерухомого майна за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку, що виключає будь-яку юридичну здатність відповідача розпоряджатися майном, з приводу якого у цій справі заявлені позовні вимоги.

4.14 З урахуванням цього суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність переконливого обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно; недоведеність необхідності обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача на даному етапі судового розгляду; невмотивованість припущення, що невжиття таких заходів може унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду з позовом у цій справі.

4.15 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.16 Касаційне провадження за касаційною скаргою у справі відкрито за виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.17 У касаційній скарзі прокурор посилається на порушення апеляційним судом у прийнятті оскаржуваної постанови норми статей 136, 137, 140, 236 ГПК України, помилкове застосування статті 331 ЦК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах:

- від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19 про те, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами обов`язковому дослідженню підлягає питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду;

- від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 25.09.2020 у справі № 921/40/20 про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

4.18 У цьому контексті скаржник зазначає про залишення поза увагою апеляційного суду обставин того, що заявлені заходи забезпечення, зокрема, накладення арешту на спірні об`єкти будівництва, і були спрямовані на недопущення потенційної державної реєстрації речових прав на них, яка, у свою чергу, створює ризики можливих переходів у подальшому таких прав до третіх осіб, що не є сторонами за цим позовом, та унеможливить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде постановлене на користь позивача.

4.19 Колегія суддів погоджується з такими доводами скаржника, обґрунтованими з посиланням на наведені висновки Верховного Суду, та зазначає, що апеляційний суд у оцінці необхідності забезпечення заявленого позову шляхом накладення арешту на спірні об`єкти будівництва обмежився оцінкою обставин наявності у відповідача можливості розпорядитися такими об`єктами в умовах відсутності державної реєстрації речових прав відповідача на них, не врахувавши в цілому доводів заявника щодо спрямованості заявлених заходів забезпечення саме на недопущення потенційної державної реєстрації речових прав на них за відповідачем з подальший їх (об`єктів) відчуженням на користь третіх осіб.

4.20 Так, звертаючись із заявою про забезпечення позову, прокурор зазначав, що відповідач виступав замовником будівництва, організував створення спірних об`єктів будівництва та здійснював відповідні дії, пов`язані з їх введення в експлуатацію та подальшою реєстрацією прав на них.

4.21 Саме з метою недопущення потенційної державної реєстрації речових прав на спірні об`єкти будівництва та їх подальшого відчуження на користь третіх осіб, прокурор просив застосувати одночасно два заходи забезпечення позову: (1) накласти арешт на спірні об`єкти будівництва та (2) заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірних об`єктів нерухомого майна.

4.22 Оцінивши доводи заявника щодо необхідності застосування заявлених заходів забезпечення позову у контексті спрямованості такого забезпечення, виходячи з предмета та підстав цього позову, суд першої інстанції виснував наявність підстав для такого забезпечення саме в частині накладення арешту.

4.23 Суд першої інстанції у цьому питанні врахував позицію Верховного Суд у справі № 902/388/18 (ухвала від 19.04.2024), який, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема шляхом заборони усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об`єднання, тощо) щодо спірного майна як об`єкта самочинного будівництва, дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову за своєю суттю зводиться до обмеження права розпорядження майном з метою його збереження, що відповідає такому заходу забезпечення позову як арешт майна, а тому не підлягає застосуванню, оскільки вказаного результату (заборони розпорядження) буде досягнуто шляхом накладення арешту на спірне майно.

4.24 З урахування цієї позиції Верховного Суду виснував, що заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірних об`єктів будівництва не є необхідною саме з огляду на те, що арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження щодо реєстрації прав на спірні об`єкти будівництва.

4.25 Верховний Суд зазначає, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).

4.26 Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

4.27 Верховний Суд враховує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

4.28 У цій справі, у якій переглядається оскаржена у касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції встановив наявність прямого зв`язку між запропонованим прокурором заходом забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні об`єкти будівництва і предметом позову, вказав на необхідність недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

4.29 За результатом оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін, Верховний Суд вважає висновки суду першої інстанції цілком правомірними, належним чином обґрунтованими та таки, що не спростовані судом апеляційної інстанції.

4.30 Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового вжиття заходів забезпечення позову.

4.31 Натомість висновок апеляційного суду про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в частині арешту, є помилковим, зроблений без урахування мети такого забезпечення про яку стверджував прокурор та без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник.

4.32 Отже, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 136, 137 ГПК України при відмові у задоволенні заяви щодо накладення арешту на спірні об`єкти будівництва.

4.33 За вказаних обставин оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвалу місцевого господарського суду належить залишити в силі.

4.34 Постанову ухвалено 17.09.2026 у зв`язку із надходженням відповідних матеріалів справи до Касаційного господарського суду 11.09.2026.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 916/2045/26, скасувати, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.05.2026, залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов