Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №910/3462/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3462/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Баранець О.М.

за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,

представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи 1: Романюк І.І.,

від третьої особи 2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва (Ломака В.С.)

від 09.09.2025 (повний текст складений 15.09.2025)

та на постанову Північного апеляційного господарського суду (Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

від 23.04.2026 (повний текст складений 05.05.2026)

у справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Світло", 2) ОСОБА_3 ,

про визнання договору удаваним, розірвання договору, повернення частки у статутному капіталі, визначення часток у статутному капіталі

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач, Скаржник) про:

- визнання удаваним укладеного між сторонами договору дарування від 30.01.2014 року (далі - Договір) (включаючи додаткову угоду від 30.01.2014 року (далі - Додаткова угода)) частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Світло" (далі - Товариство) (код ЄДРПОУ 03594342) вартістю 720 000,00 грн., що складає 36 % статутного капіталу Товариства, та визнання Договору (включаючи Додаткову угоду) договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн., що складає 36 % його статутного капіталу;

- розірвання договору купівлі-продажу частки від 30.01.2014 року в статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн., що складає 36 % його статутного капіталу;

- повернення Позивачу частки у статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн., що складає 36 % статутного капіталу Товариства;

- визначення частки Позивача у статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн, що складає 36 % статутного капіталу, визначення розміру статутного капіталу Товариства у розмірі 2 000 000,00 грн., визначення розміру частки учасника ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства у розмірі 1 280 000,00 грн., що складає 64 % статутного капіталу Товариства.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що укладенням Додаткової угоди сторони повністю змінили сутність і умови Договору, який фактично є удаваним та вчиненим сторонами для приховування іншого договору - договору купівлі-продажу в кредит (з відстроченням платежу).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.09.2025, залишеним без змін у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі №910/3462/25, у задоволенні позову відмовив.

4. Суд попередніх інстанцій зазначили, що обставини справи свідчать про удаваність оспорюваного правочину з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, який сторони насправді вчинили (з урахуванням підписання Договору та укладенням між ними у той же день Додаткової угоди). Отже, спірні відносини за Договором (з урахуванням Додаткової угоди до нього, яка є невід`ємною частиною цього правочину) у даній справі регулюються правилами щодо правочину купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

5. Водночас, суди дійшли висновку, що Позивач звернувся з позовом поза межами встановленого законом трирічного строку позовної давності, а тому відмовили у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

6. 25 травня 2026 року Відповідач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 910/3462/25, в якій просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів недоведеності правових підстав для цього; стягнути з Позивача на користь Скаржника судові витрати.

7. Підставами касаційного оскарження судових рішень Скаржник зазначає пункти 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права - статті 235 ЦК України, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.12.2025 у справі №639/7066/23.

9. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо удаваності спірного договору дарування, не дослідили питання щодо порушення прав та інтересів дружини Скаржника ОСОБА_4 , і не залучили її до участі у справі як третю особу на стороні Відповідача.

10. Також Скаржник стверджує, що доказ, на якому ґрунтуються оскаржувані судові рішення, а саме додаткова угода від 30.01.2015 до спірного договору дарування частки, є неналежним та недопустимим доказом.

11. Крім того, за доводами Скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували рішення, яке має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а саме рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 у справі №910/1681/15-г за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 і ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Світло" про визнання договору удаваним та переведення прав та обов`язків покупця, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

12. 30 липня 2026 року Позивач, із використанням підсистеми "Електронний суд", подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. 30.01.2014 між Позивачем (дарувальник) та Відповідачем (обдаровуваний) був укладений Договір, за умовами якого дарувальник безоплатно передає обдаровуваному у власність, а обдаровуваний приймає у власність частку у статутному капіталі Товариства вартістю 720 000 (сімсот двадцять тисяч) грн. 00 коп., що складає 36 % (тридцять шість відсотків) статутного капіталу Товариства.

14. Згідно з пунктом 1.2 Договору частка у статутному капіталі Товариства, що дарується за цим Договором, є повністю оплаченою дарувальником і належить йому на підставі статуту Товариства.

15. Обдаровуваний приймає частку Товариства в момент підписання цього Договору (пункт 1.4 Договору).

16. Відповідно до пункту 1.4 Договору право власності обдаровуваного на частку в статутному капіталі Товариства, що дарується за цим Договором, виникає з моменту укладення і підписання сторонами даного Договору.

17. Пунктом 1.5 Договору передбачено, що на його укладення надана згода дружини дарувальника та дружини обдаровуваного, викладена у розділі 2 цього Договору.

18. За умовами пункту 3.1 цього правочину останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

19. Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, Позивач посилався на те, що одночасно з підписанням Договору сторони 30.01.2014 уклали Додаткову угоду до нього, в якій погодили, що після набуття обдаровуваним права власності на часту в статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн, що складає 36 % статутного капіталу Товариства, обдаровуваний зобов`язаний повідомити про це Товариство та ініціювати свій вступ до Товариства.

20. За умовами пункту 2 Додаткової угоди обдаровуваний зобов`язаний поставити перед Товариством та його учасниками питання щодо реальної вартості частки, яку обдаровуваний отримав у дар від дарувальника за Договором.

21. Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди після визначення реальної вартості частки Товариства, яку обдаровуваний отримав у дар від дарувальника за Договором, обдаровуваний зобов`язується компенсувати дарувальнику вартість цієї частки шляхом її оплати.

22. Вищенаведений Договір, а також Додаткова угода підписані Позивачем та Відповідачем.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

23. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

24. Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання договору удаваним, розірвання договору, повернення частки у статутному капіталі, визначення часток у статутному капіталі.

25. Скаржником оскаржуються рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині висновків, викладених в мотивувальній частині судових рішень, відповідно до яких суди визнали обґрунтованими вимоги Позивача про визнання удаваним укладеного між сторонами договору дарування від 30.01.2014 (включаючи додаткову угоду від 30.01.2014) частки в статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн., що складає 36 % статутного капіталу Товариства, та визнання цього правочину (включаючи додаткову угоду від 30.01.2014 до нього) договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

26. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права - статті 235 ЦК України, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.12.2025 у справі №639/7066/23.

27. Розглянувши вказані доводи Скаржника, Суд звертає увагу на наступне.

28. Відповідно до частини першої статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

29. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частина друга вказаної статті).

30. У справі № 639/7066/23, на яку посилається Скаржник, розглядалися вимоги про визнання договору дарування удаваним і переведення прав та обов`язків покупця за удаваним договором дарування щодо 50/100 у праві спільної часткової власності на два житлові будинки з надвірними будівлями та спорудами. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивачкою не надано доказів наявності волі сторін оспорюваного договору дарування, спрямованої на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування, та виникнення між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені оспорюваним правочином.

31. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанції, у постанові від 25.12.2025 у справі №639/7066/23 вказав, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Разом з тим Верховний Суд зауважив, що у цій справі, за результатами оцінки доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не встановив спрямованості сторін договору дарування на встановлення цивільно-правових відносин та настання прав і обов`язків, характерних для договору купівлі-продажу, а тому немає передбачених статтею 235 ЦК України підстав для визнання оспорюваного правочину удаваним.

32. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанції було встановлено, що за умовами Додаткової угоди, підписаної сторонами одночасно з Договором, обдаровуваний зобов`язався компенсувати дарувальнику вартість частки шляхом її оплати. Водночас суди звернули увагу, що Відповідачем не надано доказів на підтвердження розумних мотивів укладення договору дарування частки у статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн. (тобто майна, яке має значну вартість), а також наявності будь-якого економічного сенсу в безоплатній передачі Позивачем Відповідачу наведеного майна; Відповідачем не надано й доказів та не зазначено доводів, які свідчать про наявність між сторонами дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити вчинення такого одностороннього безоплатного правочину.

33. Суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли висновку, що зазначені вище обставини свідчать про удаваність оспорюваного правочину з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, який сторони насправді вчинили (з урахуванням підписання Договору та укладенням між ними у той же день Додаткової угоди), отже, спірні відносини за Договором (з урахуванням Додаткової угоди до нього, яка є невід`ємною частиною цього правочину) регулюються правилами щодо правочину купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

34. Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 року в справі № 909/1294/15 зазначив, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.

35. У постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 922/2182/21, від 03.11.2022 у справі № 912/3747/20 викладена позиція, відповідно до якої власник майна має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном; водночас, якщо законодавством передбачено переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, має довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним.

36. Суд зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

37. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 року в справі № 902/761/18, від 20.08.2020 року в справі № 914/1680/18.

38. Таким чином, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до статті 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимог Позивача про визнання удаваним укладеного між сторонами договору дарування від 30.01.2014 (включаючи додаткову угоду від 30.01.2014) частки в статутному капіталі Товариства вартістю 720 000,00 грн, та визнання цього правочину (включаючи додаткову угоду від 30.01.2014 до нього) договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

39. Вказані висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові від 25.12.2025 у справі №639/7066/23, на яку посилається Скаржник.

40. Суд зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Відмінність висновків суду по суті спору, яка викликана відмінністю між обставинами справи та поданими сторонами доказами, не свідчить про неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

41. З огляду на викладене, посилання Скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 25.12.2025 у справі № 639/7066/23, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

42. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо удаваності спірного договору дарування, не дослідили питання щодо порушення прав та інтересів дружини Скаржника ОСОБА_4 , і не залучили її до участі у справі як третю особу на стороні Відповідача.

43. Пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

44. У зв`язку з цим Суд звертає увагу, що у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки стосовно переданого на її вирішення питання про те, що таке рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, не залученої до участі у справі, а також про повноваження касаційного суду скасовувати таке рішення.

45. Так, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.

46. Певні висновки суду, викладені у мотивувальній частині рішення, можуть мати обов`язкове (преюдиціальне) значення поза справою, у якій вони зроблені судом, однак за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

47. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

48. Таким чином, за висновками Великої Палати Верховного Суду, присуд про права, інтереси та (або) обов`язки особи (стягнення з неї коштів, зобов`язання вчинити певні дії або утриматись від них, зміна чи припинення правовідносин з її участю, визнання недійсним або скасування документу, який посвідчує право особи, тощо) містить саме резолютивна частина рішення.

49. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог до Скаржника, відтак резолютивна частина оскаржуваних судових рішень не змінює правового становища (прав та обов`язків) осіб, в тому числі дружини Скаржника. Разом з тим, Скаржник оскаржує судові рішення у цій справі лише в частині мотивів, викладених в мотивувальній частині.

50. З огляду на викладене, оскільки Скаржник не довів, а Суд не встановив, що резолютивна частина оскаржуваних судових рішень у цій справі містить присуд про права, інтереси та (або) обов`язки його дружини, підстави для застосування пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України у цьому випадку відсутні.

51. Також Скаржник стверджує, що доказ, на якому ґрунтуються оскаржувані судові рішення, а саме Додаткова угода від 30.01.2015 до спірного Договору дарування від 30.01.2015, є неналежним та недопустимим доказом.

52. Суд зауважує, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

53. Статтею 77 ГПК України, яка визначає допустимість доказів, передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

54. За доводами Скаржника суди у цій справі допустили порушення принципу належності та допустимості доказів з огляду на те, що Додаткова угода від 30.01.2015 до спірного Договору дарування від 30.01.2015 мала бути підписана також дружинами сторін договору.

55. У зв`язку з цим Суд звертає увагу, що відповідно до положень статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

56. У постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що аналіз положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

57. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що як Договір, так і Додаткова угода підписані сторонами цього правочину - Позивачем та Відповідачем.

58. Водночас Скаржник не наводить доводів, що Договір та Додаткова угода були оскаржені дружиною Скаржника та визнані недійсними судом.

59. Інших підстав для визнання недійсними Договору та/або Додаткової угоди судами попередніх інстанцій у цій справі також не встановлено.

60. Таким чином, оскільки Скаржником не доведено існування підстав для визнання Додаткової угоди недопустимим доказом, Суд відхиляє вказані доводи Скаржника як необґрунтовані.

61. Щодо доводів Скаржника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 у справі №910/1681/15-г, яке на думку Скаржника має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, Суд зауважує, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що у справі № 910/1681/15-г суди виходили з ненадання позивачем на підтвердження своїх доводів належних та допустимих доказів щодо встановлення обов`язку ОСОБА_1 вчинити по відношенню до відповідача будь-яких дій майнового чи немайнового характеру. У той же час, учасниками справи № 910/1681/15-г не подавалася, а судами під час розгляду означеної справи не досліджувалася Додаткова угода до Договору, якою передбачений обов`язок ОСОБА_1 поставити перед Товариством та його учасниками питання щодо реальної вартості частки, яку обдаровуваний отримав у дар від дарувальника, та після визначення її реальної вартості компенсувати дарувальнику таку вартість шляхом її оплати.

62. Таким чином, обставина існування Додаткової угоди та визначені неї права та обов`язки сторін не були досліджені та встановлені судами у справі №910/1681/15-г, а висновок суду про недоведеність позивачем у межах однієї справи певної обставини, по суті, є результатом оцінки наявних у справі доказів, та не є обставиною, що має преюдиційне значення при розгляді іншої справи з іншим обсягом доказів.

63. Інші доводи Скаржника не охоплюються підставами касаційного оскарження, стосуються переоцінки доказів у справі, а тому не беруться до уваги Судом з огляду на приписи статті 300 ГПК України.

64. Таким чином, неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на які посилається Скаржник, не підтвердилося, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

66. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

67. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Судові витрати

68. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на неї, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 910/3462/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

О. Баранець