Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби
Дата: 09 вересня 2026 р.
Справа: №490/6248/26
Суддя: Алєйніков В. О.
УКРАЇНА
ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА
__________________________________________________
Справа № 490/6248/26
Провадження № 1-кп/490/1101/2026
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2026 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
його захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Ново-Петрівка Баштанського /на той час – Снігурівського/ району Миколаївської області, є українцем, громадянином України, здобула базову середню освіту, є розлученим, неповнолітніх дітей не має, виконує польові роботи, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не вчиняв злочинів та не судився
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України, -
В С Т А Н О В И В :
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
І……Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (затвердженого Законом України № 2102- ІХ від 24 лютого 2022 року) /із змінами, внесеними Указами: від 14 березня 2022 року № 133/2022 (затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ); від 18 квітня 2022 року № 259/2022 (затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), від 17 травня 2022 року № 341/2022 (затвердженим Законом України від 23 травня 2022 року № 2263-ІХ), від 12 серпня 2022 року № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), від 07 листопада 2022 року № 757/2022 (затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738 - ІХ), від 06 лютого 2023 року № 58/2023 (затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ), від 01 травня 2023 року (затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ), від 26 липня 2023 року № 451/2023 (затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ), від 06 листопада 2023 року № 734/2023 (затвердженим Законом України від 07 листопада 2023 року № 3429-IX), від 05 лютого 2024 року № 49/2024 (затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-ІХ), від 06 травня 2024 року № 271/2024 (затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-ІХ), від 23 липня 2024 року № 469/2024 (затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ), від 28 жовтня 2024 року (затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ), від 14 січня 2025 року № 26/2025 (затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ), від 06 травня 2024 року № 271/2024 (затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-IX), від 14 липня 2025 року № 478/2025 (затвердженим Законом України від 15 липня 2025 року № 4524-IX), від 20 жовтня 2025 року № 793/2025 (затвердженим Законом України № 4643-ІХ від 21 жовтня 2025 року), від 12 січня 2026 року № 40/2026 (затвердженим Законом України № 4757-ІХ від 14 січня 2026 року), від 27 квітня 2026 року (затвердженим Законом України № 4857-ІХ від 28 квітня 2026 року), від 13 липня 2026 року № 596/2026 (затвердженим Законом України № 4928-IX від 14 липня 2026 року)/ з 24 лютого 2022 року й до теперішнього часу в Україні безперервно діє військовий стан.
З огляду на таке Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року (затвердженого Законом України № 2106-ІХ від 03 березня 2022 року /зі змінами, внесеними Указами: від 17 травня 2022 року № 342/2022 (затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264–IX); від 12 серпня 2022 року № 574/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2501–IX); від 7 листопада 2022 року № 758/2022 (затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2739–IX); від 6 лютого 2023 року № 59/2023 (затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2916–IX); від 1 травня 2023 року № 255/2023 (затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3058–IX); від 26 липня 2023 року № 452/2023 (затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3276–IX); від 6 листопада 2023 року № 735/2023 (затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3430–IX); від 5 лютого 2024 року № 50/2024 (затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3565–IX); від 6 травня 2024 року № 272/2024 (затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3685–IX); від 23 липня 2024 року № 470/2024 (затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3892–IX); від 28 жовтня 2024 року № 741/2024 (затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4025–IX); від 14 січня 2025 року № 27/2025 (затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4221–IX); від 15 квітня 2025 року № 236/2025 (затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4357–IX); від 14 липня 2025 року № 479/2025 (затвердженим Законом України від 15 липня 2025 року № 4525–IX); від 20 жовтня 2025 року № 794/2025 (затвердженим Законом України від 21 жовтня 2025 року № 4644–IX); від 12 січня 2026 року № 41/2026 (затвердженим Законом України від 14 січня 2026 року № 4758–IX); від 27 квітня 2026 року № 343/2026 (затвердженим Законом України від 28 квітня 2026 року № 4858–IX) та від 13 липня 2026 року № 597/2026 (затвердженим Законом України № 4929-IX від 14 липня 2026 року)/ з 24 лютого 2026 року й до теперішнього часу оголошена та проводиться загальна мобілізація.
ІІ……В зв`язку із таким 11 березня 2024 року ОСОБА_7 був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлений для подальшого проходження військової служби до військових частин.
ІІІ……Однак ОСОБА_7 :
-13 червня 2024 року о 18 годині 45 хвилин самовільно залишив визначене йому у встановленому законом порядку місце служби - підрозділ 1 механізованої роти військовій частині НОМЕР_1 , який тимчасово розміщувався за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 - та був відсутнім за місцем служби без поважних причин до 16 грудня 2024 року (коли звернувся за подальшим проходженням військової служби до військової частини НОМЕР_2 );
-20 грудня 2024 року о 16 годині 00 хвилин, діючи повторно, самовільно залишив визначене йому місце служби - пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_3 – та був відсутнім за місцем служби без поважних причин до 24 квітня 2026 року (коли був затриманим співробітником відділення поліції № 2 Баштанського районного відділу Поліції Головного управління Національної Поліції в Миколаївській області)
Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України – як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відомості про укладену угоду.
Під час судового розгляду – 09 вересня 2026 року - між обвинуваченим та прокурором була укладена угода про визнання винуватості.
Умови укладеної між сторонами угоди є такими.
І……Обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (в межах пред`явленого обвинувачення).
Отже, він погоджується з таким.
1. 11.03.2024 [він] відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_3 та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 .
2. Командиром військової частини НОМЕР_3 призначено ОСОБА_4 на посаду курсанта військової частини НОМЕР_3 , зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та поставлено на всі види забезпечення.
…
Однак 13.06.2024 о 18 год. 45 хв. солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, … з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, самовільно залишив місце служби у підрозділі 1 механізованої роти військовій частині НОМЕР_1 , який тимчасово розміщувався за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 та незаконно перебував поза межами місця служби тривалістю понад три доби, проводячи час на власний розсуд, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який самовільно залишив місця служби, до 16.12.2024.
16.12.2024 солдат ОСОБА_4 , розуміючи протиправність своїх дій, повернувся на військову службу до військової частини НОМЕР_2 , де продовжив свій обов`язок із несення військової служби.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 обвинувачується… у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України – у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
3. В подальшому ОСОБА_4 продовжив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , де наказом командира цієї частини № 353 від 16.12.2024 ОСОБА_4 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 354 від 17.12.2024 ОСОБА_4 призначено на посаду матроса резерву 3 взводу резерву рядового складу 1 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 .
Однак, 20.12.2024 о 16 год. 00 хв. старший солдат ОСОБА_4 проходячи військову службу на посаді матроса резерву 3 взводу резерву рядового складу 1 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 , знову вирішив самовільно залишити місце служби.
З цією метою ОСОБА_4 , тоді ж, діючи умисно та повторно, всупереч вищезазначених вимог законодавства, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків з військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби - пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_3 та незаконно перебував поза її межами понад три доби, проводячи час на власний розсуд, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби до 24.04.2026.
Співробітником СКП ВП № 2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області в порядку ст. 191 КПК України затримано ОСОБА_4 24.04.2026 о 13 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, солдат ОСОБА_4 обвинувачується… у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України – у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
ІІ……За вчинення цих дій ОСОБА_4 призначається покарання за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України – у вигляді позбавлення волі строком на 05 років.
Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про можливість затвердження угоди.
Вирішуючи питання про можливість затвердження поданої сторонами угоди, суд враховує приписи статті 474 Кримінального Процесуального Кодексу України, відповідно до яких
Перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:
1)що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:
-мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
-мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;
-допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
2)наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу;
3)характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;
4)вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
/частина 4/
…
Суд зобов`язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Для з`ясування добровільності укладення угоди у разі необхідності суд має право витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.
/частина 6/
Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1)умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2)умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3)умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4)існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5)очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;
6)відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
…
У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії судового провадження, останнє продовжується у загальному порядку.
/частина 7/
З огляду на ці приписи суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
А……Під час судового засідання 09 вересня 2026 року обвинувачений висловив свою згоду на укладення угоди про визнання винуватості на вказаних вище умовах.
Оцінюючи цю позицію обвинуваченого, суд дійшов такого.
І……Порядок врахування такої позиції є врегульованим у таких приписах законодавства та настановах судової практики.
1. Відповідно до частини 5 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини
2. Європейський суд з прав людини запровадив підхід, відповідно до якого
ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови
/див., окрім іншого, рішення у справі "Боротюк проти України" (пункт 80); "Сейдович проти Італії" (Sejdovic v. Italy) (пункт 86)/
3. Суд враховує також процитовані вище приписи статті 474 Кримінального Процесуального Кодексу України.
ІІ……З огляду на ці вимоги діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
1. Погодившись з укладанням угоди на вказаних вище умовах, ОСОБА_4 поза розумним сумнівом відмовився від свого права на гарантії справедливого судового розгляду.
1.1. Зокрема, щойно процитовані приписи статті 474 Кримінального Процесуального Кодексу України доводять, що у такий спосіб він свідомо відмовився, щонайменш:
-від права мовчати;
-від можливості подати докази, що свідчать на його користь.
1.2. Та очевидно, що з укладанням цієї угоди ОСОБА_4 відмовився від перевірки доказової вартості зібраних у справі доказів, а також - від вирішення питання про те, чи не заподіяла процедура, що була застосована під час збирання доказів, непоправної шкоди справедливості судового розгляду.
2. З огляду на таке суд відзначає, що «відмова» ОСОБА_8 від таких гарантій була виражена у передбаченій законом «недвозначній формі», а саме – шляхом підписання ним власноручно тексту угоди та прямого підтвердження наміру її укласти під час судового засідання.
3. Далі, відповідно до дороговказів, що містяться у наведеній правовій позиції Європейського суду з прав людини та процитованих вище приписах частини 3 статті 474 Кримінального Процесуального Кодексу України суд перевірив, чи правильно розуміє обвинувачений характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим.
Під час такої перевірки суд встановив наступне.
3.1. Обставини, про які йдеться в обвинувальному акті, ОСОБА_4 виклав самостійно під час судового засідання 14 серпня 2026 року.
(а) При цьому показовим є те, що обвинувачений не тільки навів відомості на підтвердження обставин цього кримінального провадження, але – самостійно навів мотиви своїх дій, а саме – зазначив, що у разі, якщо його «покалічать» (пошкодять руки, ноги), то він стане «нікому не потрібним» та не зможе працювати й самостійно забезпечити себе /аудіо відеограма судового засідання за посиланням https://vkz.court.gov.ua/conference/play?f=b3bc2b119aaeced27c32ad2f6a74b562_2eb137d3-67c8-46a5-9719-0fd994b65609.mp4&time=1786695189; часова позначка 23:00/.
(б) Та з огляду на таке суд відзначає, що ці пояснення обвинуваченого, хоча безумовно й не виправдовують його дії, але – логічно та переконливо пояснюють їх мотиви та причини.
При цьому суд відзначає, що описаний обвинуваченим результат усвідомлення обставин, у яких було вчинене правопорушення, природно тягне дії, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.
3.2. Далі, суд відзначає, що у своїх показаннях обвинувачений прямо вказував, що наслідком визнання його винуватим у вчиненні правопорушення за викладених ним же обставин є позбавлення його свободи.
3.3. Окрім того суд враховує, що у розгляді кримінального провадження бере участь захисник, в присутності якого обвинувачений надав як визнавальні показання під час судового засідання 14 серпня 2026 року, так й - надавав згоду на укладання угоди.
Наведене у сукупності не залишає приводів для розумного сумніву у тому, що ОСОБА_8 вірно розуміє зміст висунутого йому обвинувачення.
4. Далі, відповідно до дороговказів, що містяться у наведеній правовій позиції Європейського суду з прав людини та процитованих вище приписів статті 474 Кримінального Процесуального Кодексу України суд відзначає, що відповідна «відмова» ОСОБА_8 супроводжувалась передбаченими законом гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови
4.1. Так, судом обвинуваченому роз`яснена можливість розгляду справи у загальному порядку з метою його /обвинуваченого/ реабілітації та права, передбачені частиною 5 статті 474 КПК України, зокрема - право на справедливий судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого її обвинувачують, а також - наслідки укладання угоди.
При цьому обвинувачений на затвердженні угоди наполягав.
4.2. До того ж, у розгляді кримінального провадження, зокрема - під час висловлювання обвинуваченою згоди на затвердження угоди брав участь захисник, що є гарантією як дотримання прав ОСОБА_8 у процесі, так й - реалізації нею права не свідчити проти себе.
5. Зрештою, відповідно до дороговказів, що містяться у наведеній правовій позиції Європейського суду з прав людини та процитованих вище приписах статті 474 Кримінального Процесуального Кодексу України відзначає, що в обставинах цього кримінального провадження укладання угоди відповідає усвідомленому та добровільному волевиявленню обвинуваченого.
5.1. Так, під час судового засідання 14 серпня 2026 року обвинувачений зазначив: «В тюрмі колись двері закриються та відкриються, а в землі цього ніколи не буде» /аудіо відеограма судового засідання за посиланням https://vkz.court.gov.ua/conference/play?f=b3bc2b119aaeced27c32ad2f6a74b562_2eb137d3-67c8-46a5-9719-0fd994b65609.mp4&time=1786695189; часова позначка 22:51/.
5.2. До того ж, надана суду угода узгоджується із згаданими вище мотивами дій обвинуваченого в обставинах цього кримінального провадження та є є природним наслідком таких дій.
Отже, рішення ОСОБА_4 про укладання угоди слід вважати «дійсним».
Б……Вирішуючи питання про відповідність наданої угоди вимогам кримінального процесуального закону, суд враховує таке.
1. Законодавство допускає укладання угод у справах цієї категорії.
2. Ця угода була складена сторонами та поданою на розгляд суду у передбаченому законом порядку.
3. У повній відповідності із приписами статті 472 Кримінального Процесуального Кодексу України у наданій сторонами угоді зазначені:
-дата її укладання;
-сторони угоди;
-формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
-істотні для відповідного кримінального провадження обставини;
-беззастережне визнання обвинуваченою своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення;
-узгоджене покарання;
-згода обвинуваченої на призначення узгодженого покарання та звільнення від його відбування з випробуванням,
-умови застосування спеціальної конфіскації,
-наслідки укладення та затвердження угоди
-наслідки невиконання угоди.
При цьому надана угода скріплена підписами сторін.
Отже, надана сторонами угода відповідає вимогам кримінального процесуального закону щодо її форми та змісту.
Отже, надана суду угода повністю відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
В……Вирішуючи питання про відповідність наданої угоди вимогам закону про кримінальну відповідальність, суд зауважує про таке.
І……Стверджуванні прокурором та визнані ОСОБА_4 обставини кримінального провадження містять усі елементи складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України, а саме – самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
ІІ……В той же час, суд звертає увагу й на такі обставини.
В тексті угоди про визнання винуватості:
-під час викладення формулювання обвинувачення та його правової кваліфікації - дії ОСОБА_8 по епізодам від 13 червня – 16 грудня 2024 року та від 20 грудня 2024 року – 24 квітня 2026 року кваліфіковані окремо, внаслідок чого вчинені ним дії двічі кваліфіковані за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України.
-під час викладення ж узгодженого сторонами покарання - зазначено, що дії ОСОБА_8 кваліфіковані за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України лише один раз та за кожен епізод окреме покарання не призначене.
1. Оцінюючи цю обставину, суд виходе з таких приписів законодавства та настанов судової практики.
1.1. Відповідно до частини 1 статті 32 Кримінального Кодексу України
Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
1.2. Відповідно до статті 33 Кримінального Кодексу України
Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
/частина 1/
При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
/частина 2/
1.3. Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові № 7 від 04 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» значив таке.
За змістом статті 32 КК повторністю злочинів визнається неодночасне вчинення однією і тією ж особою двох або більше злочинів, якщо вони:
1)передбачені тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК;
2)передбачені різними статтями Особливої частини КК і в статті, за якою кваліфікується наступний злочин, вчинення попереднього злочину зазначено як кваліфікуюча ознака.
/пункт 3/
якщо вчинені злочини, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до частини другої статті 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана з проникненням у житло). Якщо ж злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані з проникненням у житло, п`ять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
/абзац 2 пункту 7/
Згідно з частиною першою статті 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден із яких її не було засуджено.
Сукупність можуть утворювати також злочини, передбачені однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК, якщо:
1)вони вчинені неодночасно і за наступний злочин новою редакцією відповідної статті чи частини статті Особливої частини КК передбачено новий за своїм змістом склад злочину;
2)вони вчинені неодночасно і за наступний злочин новою редакцією відповідної статті чи частини статті Особливої частини КК посилено кримінальну відповідальність;
3)вчинені злочини мають різні стадії;
4)було вчинено закінчений замах на злочин і незакінчений замах на злочин;
5)один чи декілька злочинів особа вчинила самостійно (одноособово) чи була його (їх) виконавцем (співвиконавцем), а інший (інші) вчинила як організатор, підбурювач чи пособник;
6)один злочин особа вчинила як організатор, підбурювач чи пособник, а при вчиненні іншого була іншим співучасником.
…
/ пункт 8/
За змістом частини другої статті 33 КК злочини, які утворюють сукупність, підлягають окремій кваліфікації.
/ пункт 9/
2. З огляду на ці приписи законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
2.1. Окрема кваліфікація дій ОСОБА_4 по кожному епізоду, як це запропоновано під час викладення формулювання обвинувачення та його правової кваліфікації, не узгоджується з вимогами закону про кримінальну відповідальність та є зайвою.
2.2. При цьому кваліфікація, яка враховувалась сторонами під час призначення покарання обвинуваченому (яка, як зазначено вище, в цьому випадку його дії були кваліфікованими за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України лише один раз) повною мірою узгоджується з вимогами кримінального закону, отже – є повною мірою вірною.
2.3. Та той факт, що саме вірна кваліфікація була застосованою сторонами під час визначення покарання (тобто – під час визначення юридично значущих наслідків злочину), на переконання суду, доводить, що саме така кваліфікація відповідає дійсному волевиявленню сторін угоди.
Отже, під час ухвалення вироку на підставі наданої угоди суд:
-виходе з того, що сторони дійшли згоди про кваліфікацію дій ОСОБА_8 лише за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України (однократно);
-виснує, що таке повною мірою відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність;
-посилання про окрему кваліфікацію дій ОСОБА_8 за кожним епізодом вважає суто редакційними , з огляду на що ними вирок не обґрунтовує.
ІІІ……Далі, суд відзначає, що запропоновано сторонами покарання за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України відповідає передбаченій законом санкції.
Наведене доводить, що надана сторонами угода повною мірою відповідає приписам закону України про кримінальну відповідальність.
Г……Вирішуючи питання про відповідність наданої угоди інтересам суспільства, суд відзначає таке.
І……Контекстом цієї справи є те, що наразі Україна є вимушеною захищатись від збройної агресії російської федерації та вести запеклу боротьбу за збереження своєї Державності та ідентичності Української Нації.
Так, в межах цього кримінального провадження йдеться про ухилення ОСОБА_4 від виконання свого обов`язку щодо захисту Державності та ідентичності Української Нації з огляду на особисті обставини.
1. Очевидним є те, що під час війни неприпустимим є різке протиставлення публічного (державного) інтересу, відповідних конституційних цінностей, з одного боку, та поваги до індивідуальних прав людини, з іншого боку, як це нерідко бувало в мирні часи.
У цей період найбільше має виявлятися сприйняття того, що публічний інтерес - оборона, національна безпека – не протистоїть, але – навпаки - акумулює індивідуальні права і свободи людини.
Також слід розуміти, що усі гарантії індивідуальних прав і свобод людини спираються на конституційний порядок України і ефективно діють лише там, де цей конституційний порядок реально функціонує; там, де частина території України перебуває в тимчасовій окупації, індивідуальні права і свободи людини атаковані окупантом найбільш брутально.
2. Далі, також очевидним є те, що під час війни публічною владою (законодавцем, уряду, спеціальних органів) вживаються заходи щодо виконання функції з захисту суверенітету та національної безпеки України
Та ці заходи /як то – загальна мобілізація/ будучи необхідними, інколи здаються незвичними і надто сміливими для мирного періоду; доцільність їх вжиття визначається не судом, а іншими гілками державної влади.
3. Внаслідок такого в особливий період загострюються проблеми, головна з яких - напруженість між двома конституційними цінностями: з одного боку, йдеться про прагнення народу України і сформованих ним органів державної влади задіяти для протидії агресії усі доступні й ефективні засоби, а, з другого боку, - про потребу в конституційному захисті прав і свобод кожної людини. Знайти такі формули законодавчого регулювання та їх виконання, які подолали б цю напруженість - конституційний обов`язок Верховної Ради України, Президента України і Уряду України1.
Та Верховний Суд наголошував, що саме Парламент, а не окрема особа, є найбільш адекватним засобом знаходження балансу різноманітних суспільних інтересів в демократичному суспільстві2.
ІІ……З огляду на таке суд відзначає, що сторонами у цій справі запропонована угода, у якій передбачені законодавцем /Верховною Радою України, Президентом України/ склад злочину та рамки покарання відповідають один одному.
Така позиція законодавця доводить, що умови угоди відповідають дійсним вимогам балансу між вказаними конституційними цінностями - прагненням народу України і сформованих ним органів державної влади задіяти для протидії агресії усі доступні й ефективні засоби та потребами в конституційному захисті прав і свобод кожної людини.
Таке не дає підстав для сумніву у відповідності наданої угоди інтересам суспільства.
Наведене у сукупності призводить до висновку про те, що умови запропонованої сторонами угоди інтересам суспільства відповідають.
Ґ……Як доведено вище, рішення обвинуваченого щодо укладання угоди слід вважати «дійсним», що виключає можливість порушення внаслідок її укладання його /обвинуваченого/ інтересів.
Щойно також доведено, що умови запропонованої сторонами угоди відповідають інтересам суспільства.
При цьому матеріали кримінального провадження доводять, що це кримінальне провадження окремих осіб (окрім сторін угоди) не стосується.
Таке доводить, що умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Д……Зобов`язання, які бере на себе ОСОБА_4 внаслідок укладання угоди, вочевидь можуть бути ним виконаними.
Е……Переконливість показань обвинуваченого в обставинах цього кримінального провадження не дозволяє бодай припускати в обставинах цього кримінального провадження можливу відсутність підстав для визнання винуватості.
Отже, надана суду угода між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 підлягає затвердженню судом.
Доказування встановлених судом обставин.
1. Дії ОСОБА_4 є викладеними у погодженій сторонами угоді, яка, як доведено вище, підлягає затвердженню судом.
2. При цьому суд відзначає таке.
2.1. У тексті наданої суду угоді дії ОСОБА_4 не завжди описані цілком вдало; окрім того, як доведено вище, надана суду угода містить певні редакційні неточності.
2.2. В той же час, ці неточності не перешкоджають усвідомленню змісту протиправних дій обвинуваченого та їх належному викладені у вироку суду.
З огляду на таке суд вважає за необхідне, визнавши доведеними вказані в угоді обставини, викласти їх під час формулювання обвинувачення у вироку суду з необхідними стилістичними правками.
Отже, вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених судом обставин суд вважає доведеною.
Мотиви призначення покарання.
Норми права та настанови судової практики.
1. Відповідно до статті 65 Кримінального Кодексу України
Суд призначає покарання:
1)у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення…
2)відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3)враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
/частина 1/
…
У випадку затвердження вироком угоди … про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
/частина 5/
2. Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 12 Постанови № 13 від 11 грудня 2015 року Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
«Сторони угоди (незалежно від її виду) зобов`язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди).
Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи:
-положення пунктів 1-2 ч. 1 ст. 65 КК, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК, та 2) відповідно до положень Загальної частини КК. Зокрема, у випадку, коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу X Загальної частини КК;
-ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК)…
Врахування означених вимог кримінального закону має бути відображено у змісті угоди, а узгоджена міра покарання повинна мати конкретний вираз.
3. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 761/13021/19 зробив обов`язковий для врахування висновок про застосування норм права, відповідно до якого
«Перевірка достовірності обставин, які згідно ст. 470 КПК підлягають врахуванню при укладенні угоди про визнання винуватості, є обов`язком прокурора. При цьому, зважаючи на визначені законом наслідки невиконання угоди (процесуального характеру, передбачені ст. 476 КПК, або за наявності для того підстав - ініціювання прокурором кримінального провадження за ст. 389-1 КК) на суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обов`язки щодо перевірки можливості її затвердження ніж ті, які прямо передбачені у ст. 474 КПК».
4. Стаття 470 Кримінального Процесуального Кодексу України ж передбачає, що
Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний враховувати такі обставини:
1)ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
2)характер і тяжкість обвинувачення (підозри);
3)наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
4)наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
5. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 716/1224/19 зробив обов`язковий для врахування висновок про застосування норм права, відповідно до якого
«Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.».
У розвиток цього висновку Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16 травня 2023 року у справі № 758/10499/21 зазначив:
…кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
…
Справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Застосування цих приписів в обставинах цього кримінального провадження.
І……Як зазначено вище, в цьому випадку сторонами узгоджене покарання, яке слід призначити обвинуваченому за вчинення дій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження – у вигляді позбавлення волі строком на 05 років.
ІІ……Стосовно сутності угоди в цій частині суд відзначає таке.
1. Відомостей, які вказують про істотну (очевидну, тобто – дуже помітну, таку, що кидається у вічі) диспропорцію (порушення рівноваги) між вчинками ОСОБА_4 та негативними наслідками для нього, матеріали кримінального провадження не містять.
Навпаки, в обставинах цього кримінального провадження обвинувачений, ухилившись від військової служби має провести тривалий час в умовах ізоляції від суспільства в уставної закритого типу, що виглядає цілком домірним.
2. Далі, суд відзначає таке.
2.1. Стороною угоди є прокурор, на якого, як доводять наведені приписи законодавства, покладений обов`язок щодо врахування, зокрема:
-ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього, що знаходить своє відображення, зокрема (але – не виключно) у передбачених пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального Кодексу України обставинах, що пом`якшують покарання;
-характер і тяжкість обвинувачення, який (характер) включає й фактори, передбачені у статтях 66 та 67 Кримінального Кодексу України, як обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Відомості про те, що в обставинах цього кримінального провадження прокурор такий обов`язок не виконав, матеріали кримінального провадження не містять.
Таке, відповідно до дороговказів, що містяться у щойно процитованій Постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 761/13021/19, позбавляє суд підстав щодо додаткової перевірки можливості затвердження угоди в аспекті вказаних обставин.
2.2. Додатково суд відзначає таке.
Як зазналось вище, у цьому провадженні йдеться про ухилення ОСОБА_4 від виконання свого обов`язку щодо захисту Батьківщини.
З огляду на це суд відзначає, що в цьому випадку стороною угоди виступає прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, який, з огляду на його посаду та пов`язаних із нею особливостей службових обов`язків має достатній рівень професійної свідомості, що дозволяє йому оцінити специфічні фактори, що впливають на призначення покарання у цьому випадку.
Та підстави вважати, що в цьому випадку прокурор узгодив покарання, яке не відповідає інтересам оборони України або – особі обвинуваченого в суду відсутні.
3. Суд також відзначає, що, як доведено вище, умови укладеної між сторонами угоди не порушують інтереси сторін у справі та відповідають інтересам суспільства.
Наведене у сукупності дозволяє суду прийти до висновку про те, що запропоноване сторонами угоди покарання є по суті справедливим та домірним скоєному.
ІІІ……Щодо обставин оформлення домовленості про призначення покарання у наданій суду угоді суд, спираючись про дороговкази, що містяться у щойно процитованій Постанові № 13 від 11 грудня 2015 року Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відзначає таке.
1. Узгоджене сторонами покарання є конкретним та форма його визначення в тексті угоди є недвозначною.
2. Далі, у змісті угоди сторони відобразили, що під час узгодження покарання «врахували» обставини, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та ті, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 .
Стосовно цієї обставини суд відзначає таке.
2.1. Суд не може не відзначити, що запропонований сторонам виклад обставин, що враховувався ними під час узгодження покарання, не завжди є юридично коректним.
Але з приводу цієї обставини суд відзначає таке.
(а) Очевидним є те, що ці обставини сторонами угоди зазначені так, як вони їх усвідомлювали та вважали за доцільно викласти під час узгодження покарання.
(б) При цьому процитовані вище законодавчі приписи статті 471 Кримінального Процесуального Кодексу України не передбачають обставини, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та ті, що пом`якшують та обтяжують покарання, як істотні умови укладеної між сторонами угоди.
Наведене у сукупності дозволяє під час ухвалення вироку на підставі наданої угоди виходити з того, що:
-у її тексті сторони навели обґрунтування її /угоди/ справедливості;
-таке обґрунтування є результатом правосвідомості сторін, але – не є обов`язковим для суду.
2.2. При цьому:
-викладені сторонами обставини по суті характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього, які, як доведено вище, були врахованими належним чином;
-як доведено вище, узгоджене сторонами покарання по суті є справедливим, тобто – таким, що має бути призначеним відповідно до обставин справи
Наведене дозволяє, незалежно від запропонованого сторонами обґрунтування, дійти висновку про прийнятність запропонованої угоди.
2.3. Наведене ж у сукупності позбавляє докладний аналіз викладеного сторонами обґрунтування будь-якого сенсу.
Отже, правильність запропонованого обґрунтування судом не оцінюється.
Наведене у сукупності дозволяє під час ухвалення вироку на підставі наданої угоди суд виходити з того, що надана сторонами угода містить у своєму тексті передбачені настановами судової практики вказівки.
Наведене у сукупності дозволяє суду прийти до висновку про те, що домовленість про призначення покарання у наданій суду угоді є оформленою належним чином.
Отже, обвинуваченому слід призначити узгоджене сторонами покарання - у вигляді позбавлення волі строком на 05 років.
Порядок застосування покарання.
1. Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід рахувати з моменту набрання чинності цим вироком.
2. При цьому на підставі частини 5 статті 72 Кримінального Кодексу України у строк покарання, що призначається ОСОБА_4 за цим вироком, слід зарахувати період його попереднього ув`язнення під час здійснення цього кримінального провадження - період з 24 квітня 2026 року до моменту набрання чинності цим вироком з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 1 день позбавлення волі.
Вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
І…….В межах цього кримінального провадження запобіжний захід відносно ОСОБА_4 застосовувався таким чином.
1. 24 квітня 2026 року ОСОБА_4 було затримано.
2. Ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_9 від 25 квітня 2026 року відносно нього обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 14 червня 2026 року включно.
Цією ж ухвалою слідчим суддею визначена сума застави у розмірі 66.560 грн., за умови якої ОСОБА_4 підлягав звільненню з-під варти.
Слідчим суддею також визначалось, що у разі звільнення ОСОБА_4 з-під варти на нього слід покласти такі обов`язки:
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.
Ухвалою слідчого судді цього ж суду ОСОБА_10 від 09 червня 2026 року строк тримання під вартою ОСОБА_4 був продовженим до 14 липня 2026 року включно.
Одночасно слідчим суддею ухвалено «залишити розмір застави та обов`язки, визначені ухвалою від 25.04.2026».
3. До закінчення строку дії ухвал слідчих суддів – 13 липня 2026 року – ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва відносно ОСОБА_4 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Цією ж ухвалою судом визначена сума застави у розмірі 66.560 грн., за умови якої ОСОБА_4 підлягав звільненню з-під варти.
Судом також визначалось, що у разі звільнення ОСОБА_4 з-під варти на нього слід покласти такі обов`язки:
-негайно після звільнення повідомити суд про своє місце перебування та номери засобів зв`язку;
-повідомляти суд про зміну місця проживання та засобів зв`язку;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну у випадку їх наявності.
ІІ……Порядок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після ухвалення вироку, але – до моменту набрання вироком чинності, є врегульованим у статті 377 Кримінального Процесуального Кодексу України, відповідно до приписів якої
Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов`язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.
/частина 1/
При засудженні до обмеження волі суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право звільнити обвинуваченого з-під варти.
/частина 2/
Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.
/частина 3/
ІІІ……Наведені приписи законодавства доводять, що:
-у разі, якщо на момент ухвалення вироку обвинувачений тримається під варто, він звільняється з-під варти на підставі вироку суду лише у разі:
-виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов`язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання;
-при засудженні, зокрема, до позбавлення волі - у виключних випадках, які мають бути встановлені та зазначені у вироку суду;
-в інших випадках до набрання вироком чинності до обвинуваченого застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
IV……З огляду на таке суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
1. Наразі можливість бути звільненим під заставу обвинуваченим не реалізована, у зв`язку із чим на момент ухвалення вироку він на законних підставах тримається під вартою.
2. Цим вироком обвинуваченому призначається покарання у вигляді позбавлення волі.
3. Виключні обставини, здатні за таких обставин виправдати звільнення обвинуваченого з-під варти, в обставинах цього кримінального провадження є відсутніми; захист про наявність таких обставин не посилається.
Отже, до набрання вироком чинності до обвинуваченого має застосовуватись запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права бути звільненим, зокрема, під заставу.
За такого запобіжний захід, що наразі застосовується до нього, підлягає відповідній зміні – на тримання під вартою без права звільнення під заставу.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження у цій справі не застосвувались.
Цивільний позов в межах цього кримінального провадження не заявлявся.
Речові докази та судові витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 373-374, 474 - 475 Кримінального Процесуального Кодексу України, суд, -
У Х В А Л И В :
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 09 вересня 2026 року між обвинуваченим ОСОБА_4 та прокурором.
ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України.
Призначити ОСОБА_12 покарання за частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України у вигляді позбавлення волі строком на 05 /п`ять/ років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_12 рахувати з моменту набрання чинності цим вироком.
Обраний відносно ОСОБА_6 запобіжний захід змінити на тримання під вартою без права на звільнення під заставу.
Застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання чинності цим вироком.
На підставі частини 5 статті 72 Кримінального Кодексу України зарахувати ОСОБА_12 у строк відбуття покарання період його попереднього ув`язнення – з 24 квітня 2026 року до моменту набрання чинності цим вироком.
Вирок може бути оскарженим до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з моменту його проголошення.
СУДДЯ = ОСОБА_13
10.09.2026
1 - такі ж міркування висловлені, зокрема, у збіжній думці судді Конституційного Суду України ОСОБА_14 , яку він надав за результатами постановлення Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року у справі № 1-р(ІІ)/2022. у справі; Електронний ресурс] / Режим доступу: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/ docs/1_p2_2022_1.pdf
2 - ухвала Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 243/6674/17-к; пункт 47
Оригінал: reyestr.court.gov.ua