Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №910/1173/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. м. Київ

Справа № 910/1173/26

Господарський суд Київської області у складі:

cудді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гербор-Холдінг» до фізичної особи-підприємця Хужаєва Уміджона Кахрамоновича про стягнення 56 951,31грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гербор-Холдінг» (далі – позивач, ТОВ «Гербор-Холдінг») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Хужаєва Уміджона Кахрамоновича (далі – відповідач, ФОП Хужаєв У.К.) про стягнення 56 951,31грн, з яких: 43 350грн – основний борг; 1 036,84грн – 3% річних за період з 11.04.2025 по 26.01.2026; 1 850,49грн – втрати від інфляції за період з 11.04.2025 по 26.01.2026; 10 713,98грн – пеня за період з 11.04.2025 по 26.01.2026 (з урахуванням уточнення позовних вимог; а.с.1-3, 42-44).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором від 07.11.2023 №015/ГХ/Т в частині оплати наданих послуг в установлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 матеріали позовної заяви передано на розгляд до Господарського суду Київської області за підсудністю (а.с.27-28).

Позовна заява надійшла до Господарського суду Київської області 16.03.2026 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 передана судді Ейвазовій А.Р. (а.с.33, 35).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.04.2026: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.48-49).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 13.04.2026 о 22:22, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.51).

Як визначено ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копія ухвали від 13.04.2026 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №R067148080418, яке повернуто з довідкою від 21.04.2026 відділенням поштового зв`язку, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній» (а.с.52-54), що також підтверджується відомостями вебсайту АТ «Укрпошта» (а.с.55-56). При цьому, адреса, за якою направлено відповідне поштове відправлення, відповідає адресі відповідача, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як станом на 21.03.2026 (а.с.37), так і станом на 24.04.2026 (а.с.57); іншої адреси відповідач суду не повідомив.

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

В силу п.п.2, 5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, відповідна ухвала вважається врученою: позивачу - наступного робочого дня – 14.04.2026; відповідачу – 21.04.2026 (день складання довідки відділенням поштового зв`язку).

В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідач не скористався правом на подання відзиву; із заявою про поновлення встановленого законом строку для подання відзиву відповідач не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

07.11.2023 між ФОП Хужаєв У.К. (далі – замовник) та ТОВ «Гербор-Холдінг» (далі – виконавець) укладено договір №015/ГХ/Т (а.с.7; далі – договір).

В силу п.1.1 договору виконавець надає замовнику послуги МЦ (місце доставки товару транспортними засобами) по прийманню, диспетчеруванню і зберіганню транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, в місце доставки товару транспортними засобами згідно Положення про місце доставки товарів транспортними засобами ТОВ «Гербор-холдінг» (м. Володимир, вул. Князя Олега, 53), погодженого з Волинською митницею Держмитслужби та на умовах, визначених законодавством України.

Відповідно до п.2.1 договору плата за послуги МД встановлюється в таких розмірах: приймання однієї одиниці автотранспорту вагою до 5т в місце доставки товару транспортними засобами - 450грн з врахуванням ПДВ; вагою понад 5т – 500грн з врахуванням ПДВ; стоянка однієї одиниці автотранспорту більше шести годин – 80грн за добу з врахуванням ПДВ.

В силу п.п.2.2, 2.3 договору: для обліку автомобілів виконавець видає нумеровані дозволи на в`їзд до МД згідно затвердженої форми та веде реєстр автомобілів; оплата наданих послуг МД проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця чи в готівковій формі через касу виконавця, в національній валюті України гривні протягом одного робочого дня з для отримання рахунку-фактури; у випадку невиконання чи неналежного виконання виконавцем умов договору замовник має право затримати оплату до повного врегулювання.

Термін дії договору - один рік з моменту його підписання; якщо жодна сторона в термін 1 місяць до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично продовжується на наступний рік (п.п.3.1, 3.2 договору).

Як визначено п.4.1 договору, на виконавця покладений обов`язок, зокрема надати акт виконаних робіт та податкову накладну по виконаних послугах за місяць не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за звітним. Замовник зобов`язується, як передбачено п.4.2 договору, здійснювати платежі у відповідності до п.2.3 договору.

Згідно п.5.2 договору: у випадку несвоєчасної оплати за надані послуги замовник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених послуг за кожний день прострочення; пеня не нараховується у випадках, передбачених п.2.4 договору.

Як повідомив позивач, відповідач надані послуги МЦ оплатив частково - на суму 137 780грн, на підтвердження чого позивач надав платіжні інструкції кредитового переказу коштів, а саме від: 06.08.2024 №620967155.1 на суму 12 750грн (а.с.16, зворот); 06.08.2024 №620951899.1 на суму 17 250грн (а.с.16); 12.08.2024 №623613189.1 на суму 10 000грн (а.с.15, зворот); 18.08.2024 №626516330.1 на суму 20 000грн (а.с.15); 26.08.2024 №629900440.1 на суму 9 000грн (а.с.14, зворот); 28.08.2024 №630797273.1 на суму 5 000грн (а.с.14); 30.08.2024 №531559155.1 на суму 5 520грн (а.с.13); 25.10.2024 №656193762.1 на суму 20 000грн (а.с.12, зворот); 24.12.2024 №684511929.1 на суму 14 260грн (а.с.11,зворот); 11.11.2024 №663177383.1 на суму 24 000грн (а.с.10). В графі «призначення платежу» всіх платіжних інструкцій зазначено: «Рахунок на оплату ФОП Хужаєв У.К.».

В підтвердження здійснених оплат позивач також надав виписки по рахунку (а.с.10, зворот; а.с.11, 12, 13, зворот).

До поданої позовної заяви позивач долучив копію претензії від 11.04.2025 вих.№85, адресовану відповідачу, про сплату боргу в розмірі 43 350грн за послуги за договором (а.с.17), однак, доказів направлення такої претензії відповідачу позивач не надав, отже, суд вважає, що позивач не довів факту направлення такої претензії відповідачу.

Окрім того, позивач надав копію «остаточної претензії» за вих.№143 від 02.09.2025 щодо сплати боргу з урахуванням інфляції та процентів (а.с.8), однак доказів направлення такої претензії позивач суду не надав, тому суд вважає факт направлення відповідного листа недоведеним.

До матеріалів позовної заяви позивач також долучив складений ним реєстр автомобілів щодо яких позивач, як він зазначає, надавав послуги на умовах укладеного договору у період з 01.12.2024 по 31.12.2024. У відповідному реєстрі вказані: дата та час в`їзду; номер дозволу та авто; дата та час виїзду; кількість та вартість послуги. Загальна вартість послуг, як вбачається з даного реєстру у вказаний період визначена позивачем у розмірі 9 100грн (а.с.18).

Окрім того, позивачем надано акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2023 по 26.01.2026, у якому вказано сальдо на кінець періоду – 30.12.2024 у розмірі 43 350грн (а.с.5). Водночас, такий акт підписаний лише позивачем; доказів направлення його для узгодження відповідачу позивач не надав, як і доказів відмови від його підписання відповідачем.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплатити послуги за договором, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством, за порушення зобов`язання з оплати наданих послуг.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і далі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст правовідносин, що склалися між сторонами за умовами укладеного договору, його предмет, права й обов`язки сторін за ним, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, що передбачає надання послуг пі час переміщення транспортних засобів через митний кордон України.

Так, відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто; у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України установлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Однак, обов`язок оплатити відповідну послугу кореспондується із обов`язком виконавця надати таку послугу, а за відсутності факту надання послуги у виконавця такої послуги не виникає підстав вимагати їх оплати від замовника.

У даній справі позивач не довів факту надання послуг, вартість яких заявлена ним до стягнення, оскільки не надав доказів, що свідчать про це.

Так, двосторонніх актів про надання визначених договором послуг не надано, у т.ч. доказів відмови відповідача від їх підписання, як і митних декларацій, які могли б разом із іншими зібраними у справі доказами, оціненими судом у сукупності, підтвердити факти надання відповідних послуг, оскільки підтвердили б факт проходження відповідаем митного оформлення.

Відповідно до ст.543 Митного кодексу України (далі – МК України) встановлено, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи.

Згідно ст.ст.546, 547 МК України: митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митні органи; митний пост є митним органом, який входить до складу митниці як структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митні органи.

Частиною 2 ст.556 МК України визначено, що у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється митними органами безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов`язані безоплатно надавати митним органам у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали електронних комунікацій.

Для забезпечення здійснення митного контролю та виконання митних формальностей та інших завдань митних органів, створюються зони митного контролю та відокремлені структурні підрозділи (митні пости), що розташовуються на територіях суб`єктів господарювання, які надають фізичним і юридичним особам послуги, що пов`язані з митним оформленням, оскільки без них неможливо здійснити необхідні митні формальності.

Згідно п.23 ч.1 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

У відповідності до п.п. 20, 29 ч.1 ст.4 МК України: митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митний режим, у який вона бажає помістити товари, та до якої внесено відомості залежно від митних формальностей, встановлених цим Кодексом для митних режимів; митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами, а також автоматизованою системою митного оформлення з метою дотримання вимог законодавства України з питань митної справи.

Згідно ч.1 ст.318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Оскільки випуск вантажів та транспортних засобів для вільного обігу за межі митної території України передбачає переміщення таких товарів через митний кордон України, то такі товари підлягають обов`язковому митному контролю.

У відповідності до п.24 ч.1 ст.4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно п.14 ч.1 ст.4 МК України зона митного контролю - місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні формальності.

Таким чином, митні формальності (митний контроль та митне оформлення) можуть виконуватись лише в зонах митного контролю.

Статтею 329 МК України установлено, що з метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов`язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю.

Згідно ч.1 ст.330 МК України порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №646 від 30.05.2012 «Про місця доставки товарів транспортними засобами» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – наказ №646) передбачено, що місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу (п.1.1).

Як визначено ч.1 ст.200 МК України: після надання митним органом дозволу на пропуск товарів через митний кордон України особа, яка ввозить товари (перевізник або інша особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму транзиту), зобов`язана забезпечити доставку товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів на них без будь-якої зміни їх стану у визначене митним органом місце - місце доставки або на об`єкт підприємства, зазначений в авторизації на застосування спрощення, або до центральної сортувальної станції, або місця міжнародного поштового обміну, чи з дозволу митного органу призначення в інше місце, узгоджене з цим митним органом призначення, і забезпечити пред`явлення цих товарів та документів посадовим особам митного органу; місця доставки можуть створюватися на території (або її частині) морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, підрозділу митного органу призначення, в якому безпосередньо проводиться митне оформлення, або на території, прилеглій до складу тимчасового зберігання або митного складу.

На території місця доставки створюється зона митного контролю в порядку, передбаченому законодавством України (п.1.5 наказу №646).

Відповідно до п.4 наказу Державної митної служби України від 27.08.2012 №426 «Про ведення переліку місць доставки» кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.

Судом встановлено, що згідно наказу Міністерства фінансів України від 26.11.2019 №495 «Про затвердження Класифікатора Державної митної служби України, її територіальних органів та їх структурних підрозділів» у м. Володимир (колишня назва Володимир-Волинський) за адресою вул. Князя Олега, 53 розташований митний пост «Володимир» (колишня назва митний пост «Володимир-Волинський») коди місця митного оформлення - UA205K03, UA205080, що відповідає адресі, визначеній п.1.1 договору, що є «місцем доставки товару» для митного оформлення та митного контролю.

Враховуючи, що митні формальності здійснюються лише в межах зони митного контролю, то їх здійснення поза межами зони митного контролю не допускається, що свідчить про те, що здійснення митних формальностей на територіях, де розміщені митні пости та зони митного контролю, неможливе без заїзду та перебування на їхніх територіях транспортних засобів.

В силу ч.1 ст.248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію

Частиною 8 ст.264 МК України унормовано, що з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант та митний представник несуть відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларацій.

З наданого підписаного лише позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 26.01.2026 вбачається, що позивач нарахував плату за надання послуг з місця доставки товару позивачу за грудень 2024 року, водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів, зокрема, митних декларацій чи документів, що їх замінюють, які б підтверджували факт проходження відповідачем митного оформлення.

Аналіз умов п.п.2.2 та 4.1 договору свідчить, що сторони пов`язали виникнення обов`язку з оплати послуг із дотриманням сукупних вимог: отриманням рахунку-фактури, складанням акту виконаних робіт та реєстрацією податкової накладної. Водночас позивачем не надано доказів виставлення відповідачу рахунку, складання та направлення відповідачу акту (або наявності підписаного обома сторонами такого акту), а також оформлення та реєстрації податкової накладної за спірний період.

В підписаному лише позивачем акті звірки вказано, що відповідач розраховувався за надані послуги і до заявленого спірного періоду борг відповідача становив 0,00грн; неоплаченими у акті вказані лише послуги спірного періоду, доказів надання яких фактично не надано, а відповідач факт надання таких послуг не визнав.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі №910/4994/18 виснувала, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства; обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Пунктами 1-3 ч.1 ст.237 ГПК України установлено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Наявність чи відсутність обставин (фактів), якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечують проти таких вимог встановлюються судом на підставі доказів, подання яких є обов`язком сторони, яка посилається на відповідні обставини.

Так, відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, що установлено ч.1 ст.13 ГПК України. Так, в силу ч.ч.3, 4 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Оцінивши зібрані у справі докази у сукупності, враховуючи не доведення позивачем, шляхом подання доказів, які підтверджують фактичне надання відповідних послуг на заявлену суму (підписаних обома сторонами актів надання послуг, доказів направлення таких актів відповідачу та не підписання їх ним у встановлений строк; митних декларацій; рахунків-фактур; складення та реєстрації податкових накладних тощо), беручи до уваги не надання позивачем будь-яких інших доказів на підставі яких би суд міг встановити реальність надання послуг, суд вважає, що факт надання відповідних послуг позивачем у спірний період вартістю 43 350грн не доведений.

Зважаючи на викладене, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 43350грн основного боргу, а також похідних вимог про стягнення з відповідача 1 036,84грн – 3% річних за період з 11.04.2025 по 26.01.2026, 1 850,49грн – втрат від інфляції за період з 11.04.2025 по 26.01.2026, 10 713,98грн – пені за період з 11.04.2025 по 26.01.2026 слід відмовити.

Відповідно до п.2 ч.1, п.2 ч.4 ст.129 ГПК України: судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволені заявлених вимог відмовлено повністю, витрати по оплаті позову судовим збором та інші судові витрати підлягають покладенню на ТОВ «Гербор-Холдінг».

При цьому, судом враховано, що позивач при поданні позову сплатив судовий збір понад встановлений розмір, оскільки не взяв до уваги те, що, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026, в силу ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», становить 3328грн.

Фактично з поданої позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 662,40грн (56 951,31:100*1,5

Між тим, в силу ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у визначених відповідною нормою випадках.

Клопотань про повернення судового збору, сплаченого понад встановлений розмір, позивач до прийняття рішення у справі не подавав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гербор-Холдінг» (ідентифікаційний код 30088756; 44700, Волинська обл., Володимирський р-н, м. Володимир, вул. Луцька, буд. 211А) до фізичної особи-підприємця Хужаєва Уміджона Кахрамоновича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення 43 350грн – основного боргу, 1 036,84грн – 3% річних, 1850,49грн – втрат від інфляції, 10 713,98грн – пені.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова