Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/1912/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 м.Дніпро Справа № 904/1912/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Золотарьової Я.С. (доповідач),

суддів: Андрейчука Л.В., Висоцького А.М.

секретар судового засідання: Запорожець В.О.

представники учасників провадження:

від позивача: Тарасюк В.В.

від відповідача (скаржника): Макієвська Н.Д.

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026, повне рішення складено 28.05.2026, суддя Євстигнеєва Н.М.

у справі №904/1912/26

За позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях", м. Дніпро

про визнання припиненими трудових відносин

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст справи

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, та просить визнати припиненими трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях", з 30 березня 2026 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що на підставі рішення засновника №1209-01 від 12.09.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" позивач приступив до виконання обов`язків директора цього товариства з 13.09.2024, про що видано наказ №9-К від 12.09.2024.

Реалізуючи своє право на працю, 19.02.2026 позивач подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням з 30.03.2026. Як одноосібний виконавчий орган товариства, позивач направив свою заяву про звільнення на адресу Товариства та єдиного учасника цього товариства, яким є ОСОБА_2 . Разом із заявою про звільнення позивачем на адресу єдиного учасника товариства направлено письмову вимогу про прийняття рішення з наступних питань:

- про звільнення ОСОБА_3 з посади директора товариства з 30.03.2026; повідомлення про скликання загальних зборів 30.03.2026 з порядком денним щодо:

- про обрання директора ТОВ "Транспортна компанія "Агрошлях";

- про проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР.

Однак, ОСОБА_2 , як єдиний учасник товариства жодного рішення із запропонованих питань не прийняв.

З огляду на те, що рішення про звільнення позивача з посади директора товариства єдиним засновником товариства не прийнято, позивачка просить визнати припиненими з 30.03.2026 трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі №904/1912/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" про припинення трудових відносин - задоволено частково.

Припинено трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" у зв`язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст.38 Кодексу законів про працю України, з дня набрання рішенням суду законної сили.

У решті заявлених вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3328,00грн.

Мотиви рішення суду ґрунтуються на таких аргументах:

Суд зазначив, що кожен має право на вільно обрану зайнятість, а примушування до праці у будь-якій формі забороняється. Стаття 38 КЗпП України гарантує працівникові право розірвати трудовий договір за власним бажанням, попередивши про це власника письмово за два тижні.

Директор є не лише працівником, а й одноосібним виконавчим органом, тому його звільнення має відбуватися за рішенням загальних зборів (або єдиного учасника). Проте директор не може бути позбавлений права на звільнення через бездіяльність власника.

Суд встановив, що ОСОБА_1 вчинила всі необхідні дії, подала заяву про звільнення за власним бажанням більше ніж за 30 днів до дати звільнення; направила заяву та вимогу про прийняття рішення на адреси Товариства та єдиного учасника ОСОБА_2 ; ініціювала скликання загальних зборів для вирішення питання про своє звільнення та призначення нового керівника.

Попри отримання повідомлень, єдиний учасник товариства не прийняв жодного рішення щодо звільнення позивачки та обрання нового директора. Суд підкреслив, що за відсутності такого рішення у директора немає іншого способу захисту своїх прав, крім звернення до суду.

Посилаючись на практику Верховного Суду, суд вказав, що визнання припиненими відносин «ретроспективно» (минулою датою) є неправильним. Тому належним способом захисту є саме припинення трудових відносин рішенням суду з дати набрання ним законної сили.

Суд визнав відповідача належним чином повідомленим про розгляд справи, оскільки ухвали надсилалися на офіційну адресу, а їхнє повернення з відміткою про відсутність особи за адресою вважається врученням згідно з ГПК України.

Тому, суд дійшов висновку, що оскільки право позивача на звільнення було порушене бездіяльністю учасника товариства, ці відносини мають бути припинені в судовому порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, через систему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 року у справі № 904/1912/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі; витрати по сплаті судового збору стягнути з ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 по справі № 904/1912/26 є незаконним та необґрунтованим внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права.

Заявник стверджує, що суд першої інстанції помилково визнав процедуру звільнення належною. Поштові відправлення Позивача повернулися «без вручення», тому засновник фактично не знав про її намір звільнитися.

Позивач перебувала у постійному особистому спілкуванні з ОСОБА_2 , але жодного разу не згадувала про звільнення. Скаржник вважає, що вона навмисно обрала шлях формального надсилання документів поштою на адреси, де кореспонденція не могла бути отримана, що свідчить про штучне створення умов для позову та порушення принципу добросовісності.

Також ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи. Оскільки ухвали суду поверталися без вручення, Відповідач дізнався про рішення лише після його ухвалення, що є порушенням принципу змагальності та права на справедливий суд.

Директор повністю припинив виконання обов`язків у критичний для підприємства період. Зокрема, позивач не подала пояснення до ДПС для розблокування 209 податкових накладних, хоча граничний 365-денний строк припадав саме на період її «самоусунення» (грудень 2025 - квітень 2026).

Скаржник наголошує, що подання позову з вимогою визнати її звільненою саме з 30.03.2026 року є спробою легалізувати правопорушення, оскільки це позбавило товариство можливості розблокувати накладні (що потребує ЕЦП керівника). Така бездіяльність створює ризики штрафів та віднесення підприємства до категорії ризикових.

Заявник вважає, що суд першої інстанції не дослідив факт свідомого самоусунення керівника від виконання обов`язків турботливості та обачності.

На підставі цього скаржник просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач у вересні 2025 року звернувся до єдиного учасника товариства ОСОБА_2 із письмовою заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця роботи. Надісланий на його офіційну адресу рекомендований лист повернувся через «закінчення строку зберігання», що відповідно до закону є ризиком самого одержувача.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 та його бізнес-партнер ОСОБА_4 достеменно знали про намір директора звільнитися. Через бездіяльність засновника, у лютому 2026 року Позивач повторно надіслав ОСОБА_2 та на адресу товариства цінні листи із заявою про звільнення та вимогою скликати позачергові Загальні збори для вирішення цього питання. Ці листи також повернулися неотриманими.

Позивач виконав всі вимоги ст. 38 КЗпП України, попередивши власника про звільнення за власним бажанням значно раніше ніж за два тижні. Подальше утримання позивача на посаді через бездіяльність засновника порушує ст. 43 Конституції України, яка забороняє примусову працю.

Товариство фактично припинило господарську діяльність ще у травні 2025 року, про що свідчать подані декларації з ПДВ із нульовими показниками. Протягом усього часу роботи на посаді директора Позивач вчасно подавав фінансову та податкову звітність, а підприємство не має жодної заборгованості перед бюджетом.

Блокування податкових накладних відбулося через віднесення підприємства ДПС до категорії ризикових через транзакції з контрагентом ТОВ «МАСЛОРЕСУРСМИКОЛАЇВ». Саме ОСОБА_2 дав вказівку призупинити подання пояснень для розблокування цих накладних, оскільки контрагент уже перебував у переліку ризикових, і автоматично надходила відмова.

Суд першої інстанції неодноразово та належним чином надсилав ухвали на офіційну адресу відповідача, зазначену в ЄДР. Повернення поштових конвертів із відміткою про відсутність особи за адресою згідно зі статтями 120, 242 ГПК України прирівнюється до належного вручення.

Оскільки засновник ухилявся від прийняття рішення про звільнення керівника та призначення нового, у Позивача не залишилося інших варіантів захисту свого права, окрім звернення до суду.

Ухвалене судом рішення про припинення трудових відносин з дати набрання судовим рішенням законної сили є відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

На основі цього позивач просить апеляційний суд залишити скаргу підприємства без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів - Андрейчука Л.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі №904/1912/26 залишено без руху. Скаржнику надано 10 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги.

02.07.2026 через систему "Електронний суд" від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплати судового збору у розмірі 3994,00 грн та доказами направлення скарги і доданих до неї документів позивачу - ОСОБА_1 .

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження. Призначено судове засідання на 15.09.2026. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи (оскарження) №904/1912/26 необхідні для розгляду апеляційної скарги.

10.07.2026 матеріали справи №904/1912/26 надійшли до суду апеляційної інстанції.

13.07.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Разом із відзивом позивачем заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Клопотання обґрунтовано тим, що ці документи не були надані нею в якості доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, необхідність їх долучення на стадії апеляційного провадження виникла виключно для спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів залишає вищезазначене клопотання без задоволення, з огляду на таке.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегієя суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Так, заявником не обґрунтовано належним чином неможливість подання вищезазначених доказів до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останні вже існували на момент розгляду справи, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

При цьому клопотання про долучення нових доказів, не містить належного обґрунтування поважності причин, з яких вони не могли бути подані раніше, як і власне необхідності їх подання до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, позивач не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а тому апеляційним судом не приймаються нові докази до розгляду.

Під час виступу в судовому засіданні представник скаржника зазначив про те, що єдиний учасник до подання позову був обізнаний про намір позивача звільнитися, це усно обговорювалось між позивачем та єдиним учасником, але відповідне рішення про звільнення не приймалось, оскільки єдиний учасник вважав про те, що позивачка буде звільнена пізніше, після узгодження питання з податковими накладними.

В судовому засіданні 15.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним судом

Згідно рішення №1 від 21.05.2024 громадянина України ОСОБА_2 створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях", про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вчинено запис №1002241020000105181 від 23.05.2024.

Згідно зі Статутом Товариства єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" є ОСОБА_2 .

Пунктом 8.1. Статуту встановлено, що вищим органом товариства є загальні збори учасників (п.8.1.).

До компетенції загальних зборів учасників належить обрання одноосібного виконавчого органу Товариства або членів колегіального виконавчого органу (підпункт 7 пункту 8.2. Статуту).

Виконавчим органом товариства, що здійснює поточне керівництво діяльністю товариства є директор. Загальні збори учасників можуть передати частину своїх повноважень до компетенції директора товариства.

Відповідно до п. 8.7 Статуту, позачергові збори учасників скликаються виконавчим органом товариства у випадку необхідності термінового вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Згідно пункту 8.4. Статуту загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Позачергові загальні збори скликаються виконавчим органом Товариства у випадку необхідності термінового вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства. Про проведення засідання вищого органу управління учасники повідомляються виконавчим органом товариства шляхом вручення повідомлення під розписку письмово із зазначенням часу і місця проведення загальних зборів учасників та порядку денного або шляхом надіслання такого повідомлення поштою. Повідомлення про засідання загальних зборів учасників повинно бути зроблено не менш як за тридцять днів до скликання загальних зборів.

Особливості проведення загальних зборів учасників товариства, що має одного учасника Статутом не встановлено.

Рішенням №1209-01 від 12.09.2024 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" ОСОБА_2 , який є власником частки у розмірі 100% статутного капіталу, що відповідає 100% голосів Товариства, вирішено припинити повноваження виконавчого органу - директора Товариства ОСОБА_5 та звільнити з роботи за власним бажанням згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України, обрати і призначити на посаду директора Товариства ОСОБА_1 .

Згідно з наказом №9-к від 12 вересня 2024 року ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора Товариства з 13 вересня 2024 року, про що зроблено запис у вкладиші НОМЕР_1 до трудової книжки НОМЕР_2 під номером 36.

Згідно з довідкою форми ОК-5 за період з серпня 2024 року до грудня 2025 року Товариство сплачувало страхові внески за ОСОБА_1 (а.с.45-46).

19 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" та єдиного учасника цього товариства ОСОБА_2 з листами, в яких просила:

- звільнити її з 30.03.2026 за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з посади директора товариства;

та повідомила про скликання позачергових загальних зборів учасників товариства з ініціативи виконавчого органу і проведення цих зборів 30.03.2026 о 10:30год за адресою АДРЕСА_1 та порядок денний, а саме - звільнення 30.03.2026 ОСОБА_1 з посади директора товариства за власним бажанням (а.с.31).

Листи-повідомлення від 19.02.2026 направлені шляхом надсилання засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення на адресу ТОВ "Транспортна компанія "Агрошлях" (49051, Україна, м. Дніпро, вул. Осіння, будинок 3а), а також єдиного учасника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), однак поштові відправлення повернуті позивачці без вручення (роздруківки трекінгів поштових відправлень з сайту Укрпошти містяться в матеріалах справи, а.с.32-41).

Однак, ОСОБА_2 , як єдиний учасник товариства, жодного рішення із запропонованих питань до звернення позивача до суду не прийняв.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати.

Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов`язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про зайнятість населення" кожен має право на вільно обрану зайнятість, примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення" держава гарантує у сфері зайнятості, зокрема, вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про зайнятість населення" кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.

Відповідно до частини 4 статті 22 Кодексу законів про працю України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Відповідно до ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначено, що відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Отже, директор товариства користується такими ж правами як і будь-який інший працівник.

Разом з тим, особливість звільнення директора товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства, а у товариствах, що мають одного учасника - за рішенням єдиного учасника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначила, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.02.2020 по справі №462/5997/17, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення. У товариствах з одним учасником директор має право вимагати прийняття відповідних рішень від єдиного учасника.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тому, у разі відсутності рішення єдиного учасника товариства про звільнення, у директора товариства немає іншого способу захисту своїх прав ніж звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 по справі №758/1861/18 - у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Проте, як зазначено у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі №761/40378/18, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення. Зазначений правовий висновок, викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №127/27466/20 від 06.09.2023.

Рішенням єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" від 12.09.2024 ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства.

За приписами частини першої статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства, прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників (ч. 1, 2 (п.7) ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (ч. 1-3 ст. 99 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті (ч.2 ст. 37 цього Закону).

Вимога позивача до єдиного учасника Товариства про прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства та обрання на посаду директора іншої особи направлена більш ніж за тридцять днів до запланованої дати звільнення.

Однак, рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника так і не було прийнято.

Апеляційний суд не приймає доводи скаржника про неналежне повідомлення про звільнення, оскільки позивач виконав вимоги ст. 38 КЗпП та Статуту, надіслав заяву про звільнення цінним листом з описом вкладення на офіційні адреси товариства та учасника, зазначені в ЄДР.

Апеляційний суд зазначає, що якщо документ направлено за належною адресою і повернуто поштою через відсутність адресата або закінчення строку зберігання, він вважається врученим. Незабезпечення отримання пошти за офіційною адресою - це ризик самого Товариства та його власника.

Закон вимагає саме письмового попередження. Особисте спілкування не замінює офіційну процедуру, а право на звільнення не може залежати від суб`єктивного сприйняття власником усних розмов.

Також апеляційний суд звертає увагу, що під час судового засідання в апеляційному суді представник відповідача повідомив, що єдиний учасник до подання позову був обізнаний про намір позивача звільнитися. Це усно обговорювалось між позивачем та єдиним учасником, але відповідне рішення про звільнення єдиним учасником не приймалось, оскільки він вважав, що позивачку слід звільнити пізніше, після узгодження питання з разблокуванням податкових накладних.

Апеляційний суд розцінює такі пояснення як суперечливу поведінку відповідача, з огляду на те, що в апеляційній скарзі було вказано про те, що єдиний учасник не був обізнаний з намірами позивача звільнитися.

Також, колегія суддів не приймає доводи скаржника про порушення його права на захист у суді першої інстанції, з огляду на таке.

Суд першої інстанції неодноразово надсилав ухвали на адресу Відповідача, які поверталися з відмітками «відсутність особи за адресою».

Відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

Крім того, відповідач мав можливість зареєструвати електронний кабінет або забезпечити отримання пошти за місцем реєстрації, чого зроблено не було.

Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем були вчинені всі необхідні, передбачені законодавством та статутом залежні від нього дії для звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях".

З огляду на те, що позивач у визначений чинним законодавством України строк повідомила єдиного учасника Товариства про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю України, однак Товариство не вчинило жодних дій на припинення трудових відносин, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту шляхом припинення трудових відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" та ОСОБА_1 з дати набрання законної сили рішенням суду у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Агрошлях" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі №904/1912/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі №904/1912/26 - залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 21.09.2026.

Головуючий суддя Я.С. Золотарьова

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький