Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №922/314/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/314/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Васильєв Є.О. , суддя Попков Д.О.

за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.

та представників учасників справи:

від Позивача: Морозов Д.М., Дейнегін С.М. - представники

від Відповідача: Степанишина А.В. – представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" на рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/314/26

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ"

до Державного підприємства "ХАРКІВСЬКЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО З МАШИНОБУДУВАННЯ ІМЕНІ О.О. МОРОЗОВА"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Дочірнє підприємство Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" (далі- Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "ХАРКІВСЬКЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО З МАШИНОБУДУВАННЯ ІМЕНІ О.О. МОРОЗОВА" (далі- Відповідач), про стягнення 244.143,68 грн основної заборгованості, 12.712,90 дол. США основної заборгованості, вираженої в іноземній валюті доларах США, еквівалент яких, станом на 30.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України, становить 544.726,15 грн; 44 434,15 грн пені за порушення відповідачем умов та термінів перерахування грошових коштів; 2.313,75 дол. США пені за порушення відповідачем умов та термінів перерахування грошових коштів, виражених в іноземній валюті доларах США, еквівалент яких, станом на 30.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України, становить 99.140,25 грн; 32.969,43 грн 3% річних; 1.716,76 дол. США 3% річних, еквівалент яких, станом на 30.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України, становить 73.560,25грн; 161.635,01 грн інфляційних втрат.

Також Позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних на суму основної заборгованості, вираженої в національній та іноземній валютах, з 31.01.2026 та до моменту повного погашення Відповідачем судового рішення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2026р. у задоволенні позовних вимог – відмовлено.

Позивач, не погодившись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати спірне рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог заявник скарги зазначив, що судом першої інстанції не встановлено об`єктивно всі обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

За змістом доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що:

- суд першої інстанції не врахував, що заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 23.04.2018 року за звітом комісіонера у розмірі 221 343,68 гривень підтверджується матеріалами справи, а підписанням цього звіту Відповідач визнав її наявність;

- заборгованість у розмірі додатково понесених Позивачем витрат з митного оформлення та транспортування виробів, у розмірі 22 800,00 грн, реальність понесення яких підтверджується: актом виконаних робіт від 14 грудня 2018 року на суму 22 800,00; платіжною інструкцією № 1299 від 28 березня 2019 року щодо сплати вартості послуг з митного оформлення та транспортування Виробів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еір Київ Карго», на суму 22 800,00 грн, однак зазначені обставини судом не було враховано;

- суд першої інстанції, всупереч правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові у справі №916/499/20, не врахував, що акт звірки взаємних розрахунків на суму 244 134,68грн від 30.06.2025, який підписано Відповідачем, разом з підтвердженням наявності такого боргу первинними документами, свідчить про визнання боржником такого боргу, а чинне законодавство не містить вимоги про те, щоб у акті звірки зазначалось формулювання про визнання боргу Відповідачем;

- судом першої інстанції неправильно витлумачена норма статті 1011 Цивільного кодексу України, оскільки така норма передбачає вчинення саме правочину, а не укладання договору на виконання договору комісії, відтак саме дія юридичної особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, яка полягала в укладенні зовнішньоекономічного договору на постачання товарів, може передувати укладенню вищезазначеного договору комісії;

- судом не враховано, що зазначений у судовому рішенні контракт міг передбачати поставки відповідного товару в майбутньому, тобто укладення контракту до укладання договору комісії не суперечить вищезазначеній статті Цивільного кодексу України, оскільки відповідні правочини щодо закупівлі товару здійснювались після укладання договору комісії;

-сторонами не заперечується укладання відповідного Договору комісії №8ТЕ-2-68-Д/К-18, у відповідності до якого встановлена комісійна плата.

Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу Позивача, за змістом якого погоджувався з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, вважав, що Позивачем не надано первинні документи, які б відображали та підтверджували зміст та вартість відповідних господарських операцій в рамках виконання Договору, а наявні в матеріалах справи незасвідчені належним чином копії документів є неповними та такими, що містять суттєві недоліки, розбіжності та помилки, що викликають обґрунтовані сумніви в їх достовірності та відповідності оригіналам.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 року у справі №922/314/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення, а ухвалою від 03.08.2026року розгляд справи призначено на 03.08.2026 о 12:45.

У судовому засіданні 03.08.2026 кожна зі сторін підтримувала свою правову позицію по справі, судом було оголошено перерву до 07.09.2026 до 11:30.

У судовому засіданні 07.09.2026 за участю представників сторін було оголошено про перехід до стадії ухвалення постанови, відкладення її проголошення до 08.09.2026 о 10:45.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення між сторонами 13.03.2018р. Договору комісії №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ, за умовами якого Відповідач доручив Позивачу, а Позивач взяв на себе зобов`язання за комісійну плату укласти від свого імені в інтересах і за рахунок Відповідача зовнішньоекономічний контракт з нерезидентом -продавцем на постачання засобів військового радіозв`язку (вироби), зазначених у Додатку №1 до даного Договору, відповідно до кількості, якості, строків та за ціною згідно з умовами даного Договору, а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити вироби згідно з умовами даного Договору;

- визначення Додатком №1 до Договору (котрий наданий Позивачем) специфікації виробів, що передаються комітентом по Договору, а саме: комплекс засобів зв`язку у складі: радіостанція УКХ Aselsan, АВЗК Aselsan, шоломофонів Aselsan у кількості 8 комплектів ;

- виставлення Позивачем Відповідачу рахунку-фактури від 02.04.2018 №STE-INN-31.2/20/37/2018 на суму 345.300,82 доларів США;

- перерахування Відповідачем Позивачу грошових коштів в розмірі 9.033.400,94 грн у якості предоплата 100% за радиостанции по дог. №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ від 13.03.2018 зг. рах. №STE-INN-31.2/20/37/2018 від 02.04.2018 на підставі платіжної інструкцією від 16.04.2018 №1888;

- придбання Позивачем 23.04.2018 за рахунок Відповідача, а також частково за власний рахунок 353.166,00 доларів США за курсом 26,155 грн за 1 долар США загальною сумою 9.236.272,08 грн. та понесення витрат на оплату комісії банку на суму 18.472,54 грн;

- підписання 23.04.2018 між сторонами звіту комісіонера, згідно з яким Позивач виконав, а Відповідач прийняв послуги по виконанню умов Договору та погодження у зазначеному звіті, що заборгованість Відповідача станом на 23.04.2018 складає 221.343,68 грн.;

- повідомлення Позивачем Відповідача листом від 17.10.2018 №31.2/20/8502-18 про готовність виробів до відвантаження з проханням Відповідача звернутися до митних органів для оформлення пільгового режиму оподаткування ПДВ;

- повідомлення Відповідачем Позивача листом від 25.01.2019 №426/20 про поставку 26.12.2018 восьми комплексів засобів зв`язку за Договором та термінову необхідність направлення звіту комісіонера для можливості поставити на бухгалтерський облік зазначений товар;

-направлення листа Відповідачем від №747/04 20.02.2026 про визнання акту звірки взаємних розрахунків від 30.06.2025 недійсним з огляду на відсутність первинних документів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначав про невиконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань у частині відшкодування витрат, які здійснив Позивач за Договором комісії, посилаючись на направлення акту комісіонера по Договору комісії №SТЕ-2-68-Д/К-18 від 13.03.2018р. на суму 244 143,68грн.

Враховуючи порушення з боку Відповідача умов Договору комісії, Позивач просив стягнути на його користь 244.143,68 грн основної заборгованості, 12.712,90 дол. США основної заборгованості, вираженої в іноземній валюті доларах США, еквівалент якої, станом на 30.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України, становить 544.726,15 грн; 44 434,15 грн пені за порушення Відповідачем умов та термінів перерахування грошових коштів; 2.313,75 дол. США пені за порушення Відповідачем умов та термінів перерахування грошових коштів, виражених в іноземній валюті доларах США, еквівалент яких, станом на 30.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України, становить 99.140,25 грн; 32.969,43 грн 3% річних; 1.716,76 дол. США 3% річних, еквівалент яких, станом на 30.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України, становить 73.560,25грн; 161.635,01 грн інфляційних втрат.

Також Позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних на суму основної заборгованості вираженої в національній та іноземній валютах, з 31.01.2026 та до моменту повного погашення Відповідачем судового рішення.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначав про недоведеність заявлених Позивачем вимог достатніми та належними доказами. Зокрема, він зазначив наступне:

- надані Позивачем незасвідчені належним чином копії документів є неповними та такими, що містять суттєві недоліки, розбіжності та помилки, що викликають обґрунтовані сумніви в їх достовірності та відповідності оригіналам, натомість належні первинні документи, які б відображали та підтверджували зміст та вартість відповідних господарських операцій в рамках виконання Договору в матеріалах справи відсутні;

-надані незасвідчені ані банком, ані самим Позивачем: копії платіжної інструкції від 16.04.2016 №1888, платіжної інструкції в іноземній валюті від 23.04.2018 №142932 та звіту комісіонера від 23.04.2018. не підтверджують понесення ним витрат у розмірі 9.254.744,62 грн на купівлю іноземної валюти, оскільки ні перерахування ним отриманих від Відповідача коштів продавцю, ні доказів поставки товару на відповідну суму, ні оформлення митної документації на товар тощо, Позивачем не надано;

-в матеріалах справи відсутні первинні документи, які відображають здійснені операції в рамках Договору, а посилання Позивача на знищення документів, пов`язаних із Договором, унеможливлює встановлення заявлених Позивачем обставин справи й доведення обґрунтованості заявлених вимог;

- наявності різниці у загальній ціні виробів та у розмірі комісійної винагороди (п. 6.4. Договору), оскільки у наданій Позивачем копії Договору визначено, що загальна ціна виробів за Договором становить 332.390,00 доларів США, а вже у Додатку №1 до Договору загальна вартість виробів вже складає 353.136,00 доларів США, у пункті 6.4. примірнику Договору зазначено, що комісійна винагорода складає 11.966,04 доларів США, а не 12.712,90 доларів США як заявляє Позивач;

- матеріали справи не містять доказів вчасного надсилання Позивачем Відповідачу належним чином оформленого акту комісіонера, рахунків на оплату, а Відповідач такі рахунки не отримував до подання позовної заяви;

- заявляючи про обов`язок оплатити митне оформлення, Позивач не надає інформації та документального підтвердження щодо здійснення такого оформлення, оскільки як вбачається у Звіті комісіонера від 23.04.2018 міститься посилання на Контракт №STE-2-217-К/КІ-16 від 06.04.2017 з компанією «Aselsan Elektronik Sanayi», тобто Договір комісії укладений майже на рік пізніше, ніж контракт з іноземним продавцем, що суперечить предмету Договору комісії.

Разом із тим, Відповідач стверджує, що ним було повністю сплачена вартість виробів за Договором та комісійна винагорода на підставі платіжної інструкції від 16.04.2018 №1888 на суму 9.033.400,94 грн, яка в перерахунку на долари США відповідає сумі, яка була зазначена позивачем у виставленому рахунку на оплату від 02.04.2018 №STE-INN-31.2/20/37/2018 (345.300,82 доларів США). Окрім цього Відповідач стверджував про сплив строку позовної давності щодо вимоги про сплату комісійної винагороди та пені.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами наявності у Відповідача заборгованості перед Позивачем у розмірі 244.143,68 грн та заборгованості з комісійної винагороди в розмірі в розмірі 12.712,90 доларів США з огляду на встановлені в ході розгляду даної справи обставини, а також наявності різних редакцій Договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні основного боргу, то суд вважав відсутніми підстави до стягнення похідних вимог у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також залишив без задоволення заяву Позивача про зазначення в рішенні про нарахування 3% річних на суму основної заборгованості до моменту повного виконання Відповідачем судового рішення за цих же підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими, а висновки суду щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 221 343,68 грн. - помилковими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ст.1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (частина третя статті 1012 ЦК України).

Договір комісії - один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору (постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/7149/21 та від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20).

Відповідно до статті 1014 ЦК України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 1016 ЦК України комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Згідно із ст. 1017 ЦК України комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була погоджена, комітент має право не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю. Якщо комітент не надішле комісіонерові повідомлення про відмову від купленого для нього майна, воно вважається прийнятим комітентом. Якщо комісіонер при купівлі майна заплатив різницю у ціні, комітент не має права відмовитися від прийняття виконання договору.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначення вартості майна, яке придбається комісіонером за рахунок комітента, відбувається за погодженням з комітентом і є суттєвою умовою договору, який укладається комісіонером з третьою особою. А отже, у комітента як, власника майна, яке придається комісіонером за його рахунок, виникає обов`язок щодо сплати вартості предмета закупівлі в розмірі, який встановлений в договорі між комісіонером та продавцем.

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції, а також під час перегляду рішення суду в порядку апеляційного провадження ані Позивачем, ані Відповідачем не було надано оригінал договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ у зв`язку з його знищенням.

Позивач при зверненні з позовом зазначав про знищення оригіналів документів, пов`язаних з виконанням даного Договору в підтвердження чого надав акт про знищення №13вс-2022 від 26.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та виникнення прямої загрози захоплення матеріальних носіїв інформації.

Відповідач також повідомив, що в результаті ворожих атак на підприємстві сталась пожежа, внаслідок чого оригінали документів, у тому числі спірний договір комісії разом з додатками, рахунками-фактурами, виписками було знищено.

Зазначені обставини підтверджується витягом з €РДР 24.04.2025, актом про пожежу від 24.04.2025, витягом з протоколу огляду подій протокол №1 від 05.05.2025, які Відповідачем було додано до відзиву.

Також Відповідач зазначав про наявність в нього лише сканованих копій договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ, додатку №1 до нього, рахунку-фактури Позивача №STE-INN-31.2/20/37/2018 02.04.2018 та банківської виписки.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ( постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування (пункт 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 р. у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 р. у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 р. у справі № 910/4437/23).

Дослідивши надані сторонами докази, судова колегія вважає наведені сторонами обставини неможливості надання оригіналів документів, що стосуються предмету спору поважними, оскільки це є прямим наслідком військового вторгнення на територію України ворожої держави та веденням бойових дій, отже справа підлягає розгляду з урахуванням наведених стандартів доказування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №910/366/21 від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2304/14.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Вимоги щодо вірогідності доказів визначені статтею 79 ГПК України. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Сторонами не оспорюється факт укладення договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ, проте під час розгляду справи Позивачем був наданий примірник Договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ, в якому, зокрема, визначена загальна вартість виробів у розмірі 332.390,00 доларів США та комісійна плата в розмірі 11.996,04 доларів США, яка дорівнює 3,6% від вартості виробів, а також Додаток №1 до вказаного договору, в якому загальна вартість виробів вже становить 353.136,00 доларів США.

У свою чергу, Відповідачем був долучений примірник Договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ, в якому, зазначена загальна вартість виробів у розмірі 353.136,00 доларів США та комісійна плати в розмірі 12.712,89 доларів США за тим же самим відсотком. Також Відповідачем надано Додаток №1 до Договору комісії, в якому зазначена загальна вартість виробів – 332.390,00 доларів США, проте до якого саме договору комісії він відноситься встановити не можливо, оскільки не зазначено ані повного номеру договору, ані його дати.

Інші умови Договору є ідентичними.

Відповідно до пункту 6.1. Договору платежі по даному Договору здійснюються в національній валюті України шляхом прямого банківського переказу комітентом на рахунок комісіонера. Комітент забезпечує комісіонера необхідними коштами в національній валюті України за курсом Українського міжбанківського валютного ринку, що діє на дату здійснення комітентом платежу, з урахуванням банківських витрат та інших обов`язкових платежів (пенсійний збір) та податків для здійснення розрахунків з постачальником та оплати комісіонером витрат, пов`язаних з виконанням доручень комітента по даного Договору.

Платежі по даному Договору здійснюються комітентом на підставі рахунку-фактури комісіонера, направленого комітенту, протягом двох днів з дати отримання комітентом такого рахунку-фактури (пункт 6.3. Договору).

Умовами пункту 6.7. Договору передбачено, що комісіонер надає комітенту звіт комісіонера за виконані послуги із всіма підтверджуючими документами (копіями платіжних доручень) протягом десяти днів з дня отримання коштів від комітента. Звіт комісіонера є первинним документом в рамках виконання договорів комісії (стаття 1022 ЦК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»), на підставі якого визнаються витрати (абзац 1 статті 138.2. ПК України), які враховуються для визначення об`єкту оподаткування.

Якщо комітент має заперечення по звіту комісіонера, він зобов`язаний повідомити про них комісіонера протягом тридцяти днів з дня отримання звіту комітентом. Інакше, направлений комітенту звіт комісіонера, при відсутності іншої письмової угоди між сторонами, вважається прийнятим комітентом (пункт 6.8. Договору).

В матеріалах справи наявна копія звіту комісіонера від 23.04.2018, що підписаний сторонами без зауважень, зі змісту якого вбачається, що комісіонер виконав, а комітент прийняв послуги по виконанню умов Договору комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18 згідно Контракту №STE-2-217-К/КІ-16 від 06.04.2017 з компанією «Aselsan Elektonik Sanayi» (Турецька республіка) на суму 221, 343,68грн.

За наданим звітом згідно умов Договору комісії за дорученням та за рахунок коштів Відповідача, Позивачем здійснено 23.04.2018 платіж на суму 353 136,00 дол США платіжним дорученням №112 від 19.04.2018р. для виконання вищезазначеного платежу Комісіонером придбано за рахунок коштів Відповідача та частково за власні кошти, Позивачем на УМВР валюту у розмірі 353 136,00 дол. США (за курсом 26,155 грн. за 1 дол. США) на суму 9 236 272,08 грн., крім того комісія банку 0,2 % - 18 472,54 грн., разом витрачено -9 254 744,62 грн.

Так, в матеріалах справи відсутні первинні документи щодо поставки товару, проте з листа Відповідача від 25.01.2019 №426/20 вбачається, що відповідний товар у передбаченій Договором кількості та найменуванні йому поставлений 26.12.2018.

В зазначеному листі дійсно йдеться про неможливість поставити такий товар на бухгалтерський облік у зв`язку з відсутністю звіту комісіонера, проте на даний момент Відповідачем не доведено та не заявлено обставини невиконання такого обов`язку Позивачем, внаслідок чого цей товар був повернутий або залишився на відповідальному зберіганні, тобто не був оформленим належним чином в бухгалтерському обліку Відповідача, отже судова колегія приходить до висновок, що обов`язок Позивача, як комісіонера за Договором, ймовірно був виконаним.

Між сторонами відсутній спір щодо факту поставки відповідного товару, його якості, кількості або вартості, отже з урахуванням вищенаведеного стандарту доказування судова колегія вважає доведеним факт наявності заборгованості на суму 221, 343,68грн. на момент звернення Позивача з позовом до суду, яка узгоджена сторонами в звіті комісіонера від 23.04.2018р. з урахуванням факту отримання товару Відповідачем, як кінцевої мети укладення відповідного Договору.

Таким чином, судова колегія вважає доведеним Позивачем факт наявності у Відповідача заборгованості за спірним Договором комісії у розмірі 221 343,68грн., яка підлягає стягненню з Відповідача на його користь.

В цій частині суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, що мають значення для розгляду спору.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не доведено, а Відповідачем заперечується сам момент виникнення відповідного обов`язку з оплати комісійної винагороди в сумі 12.712,90 доларів США та відшкодування вартості послуг з митного оформлення та транспортування виробів в розмірі 22 800 грн з урахуванням вимог Договору, оскільки факт направлення Позивачем Відповідачу належно оформленого акту з відповідними первинними документами -відсутній.

При цьому, факт отримання таких документів Відповідачем заперечується.

Судовою колегією не може бути прийнятий до уваги лист Позивача від 30.07.2021 №31.34/1124/5870-21, в якому останній повідомляє Відповідача про виявлені розбіжності, зокрема, за Договором комісії від 13.03.2018 №STE-2-68-Д/К-18/0-2-ХКБМ та направляє новий узагальнений звіт комісіонера разом із рахунками на оплату від 29.07.2021 №17 на суму 12.712,90 доларів США та від 29.07.2021 №18 на суму 244.143,68 грн., оскільки доказів надсилання вказаного листа з доданими до нього документи матеріали справи не містять.

Щодо вимог про стягнення додатково понесених Позивачем витрат з митного оформлення та транспортування виробів у розмірі 22 800,00 грн, понесення яких Позивач підтверджує актом виконаних робіт від 14 грудня 2018 року на зазначену суму та платіжною інструкцією № 1299 від 28 березня 2019 року про сплату вартості послуг з митного оформлення та транспортування виробів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еір Київ Карго» на суму 22 800,00 грн., то з їх змісту не вбачається належність цих витрат до укладеного між сторонами Договору, оскільки відповідний акт містить посилання на договір № STE-10-66-Д-16 від 19.09.2016 та на заявку №2-217-16 IM-40 від 12.12.2018р., існуванням яких спірні правовідносини також не обґрунтовуються.

Аналіз наданих Позивачем доказів докладно викладений в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, з яким в частині недоведеності вищенаведених сум - 12.712,90 доларів США та 22 800 грн -судова колегія погоджується.

Отже зазначені витрати Позивача не підлягають задоволенню за рахунок Відповідача в межах даної справи.

Доводи апелянта стосовно підтвердження Відповідачем заборгованості у розмірі 244 134,68 гривень шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків від 30 червня 2025 року відхиляються судовою колегією, оскільки акт звірки взаємних розрахунків лише разом з підтвердженням наявності такого боргу первинними документами може свідчити про визнання боржником такого боргу.

Однак, первинних документів на підтвердження визнання Відповідачем витрат з митного оформлення та транспортування виробів, у розмірі 22 800,00 грн, які включає у себе означений акт звірки розрахунків, Позивачем не надано, а факт підписання акту з боку Відповідача лише бухгалтером, тобто неуповноваженою особою, взагалі не може свідчити про визнання такого боргу.

Узагальненого звіту комісіонера Відповідачем не підписано за мотивами відсутності належно оформлених підтверджуючих документів.

Зважаючи на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог у розмірі 12.712,90 доларів США основної заборгованості, вираженої в іноземній валюті доларах США, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів надсилання як первинних документів так і рахунків на оплату на адресу Відповідача, отримання яких Відповідач заперечує, а надані Позивачем докази у своїй сукупності належним чином не підтверджують наявності у Відповідача заборгованості перед Позивачем заборгованості з комісійної винагороди в розмірі в розмірі 12.712,90 доларів США.

Висновки суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованими та не спростовані доводами апеляційної скарги.

Щодо вимог про стягнення 44.434,15 грн. пені, 2.313,75 дол. США пені грн. еквівалент 99.140,25 грн, заявлених на підставі п. 12.2 Договору комісії; 32.969,43 грн 3% річних; 1.716,76 дол. США 3% річних, еквівалент яких, 73.560,25грн; 161.635,01 грн інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України, то ці вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів надсилання як первинних документів так і рахунків на оплату на адресу Відповідача, суд позбавлений можливості встановити точну дату, з якої почалось прострочення виконання грошового зобов`язання.

Без встановлення цієї дати, неможливо здійснити розрахунок пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних та притягнути Відповідача до відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України, оскільки неможливо визначити період прострочення.

Отже висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині також є обґрунтованим.

Наведені вище обставини виключають можливість застосування судом ч. 10 ст. 238 ГПК України щодо можливості нарахування відсотків до моменту виконання рішення, оскільки така можливість суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду).

Отже висновки суду першої інстанції в цій частині також є обґрунтованими.

З урахуванням встановленого вище, рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/314/26 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог у стягненні суми заборгованості у розмірі 221 343,68грн., а також в частині розподілу судових витрат на підставі пункту 1 частини першої статті 277 ГПК України через неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи.

В скасованій частині слід прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" до Державного підприємства "ХАРКІВСЬКЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО З МАШИНОБУДУВАННЯ ІМЕНІ О.О. МОРОЗОВА"– задовольнити, стягнувши з Відповідача на користь Позивача заборгованість розмірі 221 343,68грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/314/26 слід залишити без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, керуючись статтею 129 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про покладення цих витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, що зумовлює стягнення з Відповідача на користь Позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2656,12грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 3984,19грн.

Про стягнення інших витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сторонами не заявлено, отже вони не підлягають розподілу.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" на рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/314/26- задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/314/26 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог у стягненні суми заборгованості у розмірі 221 343,68грн., а також в частині розподілу судових витрат.

Прийняти в частині відмови нове рішення, яким позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" до Державного підприємства "ХАРКІВСЬКЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО З МАШИНОБУДУВАННЯ ІМЕНІ О.О. МОРОЗОВА"– задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "ХАРКІВСЬКЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО З МАШИНОБУДУВАННЯ ІМЕНІ О.О. МОРОЗОВА" (61001, Харків, вул. Георгія Тарасенка,126 ідентифікаційний код 14310299) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" 04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 7, ідентифікаційний код 30019335) заборгованість розмірі 221 343,68грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2656,12грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 у справі №922/314/26 –залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Державного підприємства "ХАРКІВСЬКЕ КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО З МАШИНОБУДУВАННЯ ІМЕНІ О.О. МОРОЗОВА" (61001, Харків, вул. Георгія Тарасенка,126 ідентифікаційний код 14310299) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" 04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 7, ідентифікаційний код 30019335) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3984,19грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Є.О. Васильєв

Суддя Д.О. Попков