Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №924/242/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Справа № 924/242/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Петухов М.Г.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача: Гінінгер А.З.

відповідача: Бойко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 (суддя Субботіна Л.О., м.Хмельницький, повний текст рішення складено 22.06.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26 (суддя Субботіна Л.О., м. Хмельницький, повний текст складено 26.06.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля"

до відповідача Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України

про визнання укладеною додаткової угоди

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 04.07.2007 №231-07/15 у викладеній позивачем редакції.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26 позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду до договору генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм від 04.07.2007 № 231-07/15. Стягнуто з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" - 2662,40 грн витрат на оплату судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" про розподіл судових витрат від 17.06.2026 у справі №924/242/26 задоволено частково. Стягнуто з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" 25000,00 витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України звернувся до суду апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна група «Поділля» відмовити в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26 про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26 та на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16 вересня 2026 року.

09 серпня 2026 року ТОВ "Будівельна група Поділля" поданий відзив на апеляційну скаргу, в якій просить суд ухвалити постанову, якою апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

14 серпня 2026 року Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційну скаргу задовольнити повністю. Скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна група «Поділля» відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.09.2026 підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.

Представник позивача в судовому засіданні 16.09.2026 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, у відповіді на відзив, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами діє договір від 04.07.2007 №231-07/15, яким у редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015 чітко визначено порядок розподілу об`єкта будівництва: 22% загальної площі житла (сумарної площі квартир) належить замовнику, 78% житла та 100% нежитлових приміщень - генпідряднику. Додатковою угодою №8 від 11.12.2019 сторони погодили попередній розподіл квартир у секціях №3 та №9. Після завершення їх будівництва та технічної інвентаризації позивачем складено остаточний акт, за яким відповідачу передаються 3 квартири площею 265,3 кв. м у секції №3 та 26 квартир площею 1775,5 кв. м у секції №9, що відповідає погодженому сторонами попередньому розподілу та пунктам 1.8, 21.8 договору.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про необхідність додаткового виділення йому площ творчих майстерень та інших нежитлових приміщень. Встановив, що творчі майстерні за проектною документацією є нежитловими приміщеннями, доказів їх переведення до житлового фонду немає, а сама подібність їх планування до квартир не змінює їх правового статусу. Також стаття 4 Закону України «Про використання земель оборони» не встановлює окремої частки держави у таких об`єктах, відповідну частку сторони самостійно визначили договором.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що зміна нумерації квартир в остаточному акті була наслідком технічної інвентаризації та коригування проектної документації і не змінила індивідуально визначених квартир, які раніше були погоджені для передачі відповідачу. Відмову відповідача від підписання остаточного розподілу суд оцінив як таку, що суперечить його попередній поведінці та принципу добросовісності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся з позовом, а додаткова угода підлягає визнанню укладеною, у зв`язку з чим позов задоволено.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26 та заперечення інших учасників справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд не врахував спеціального правового режиму земельної ділянки площею 2,5 га, кадастровий номер 6810100000:04:002:0124, розташованої на вул. Шевченка, 46 у м. Хмельницькому, на якій здійснюється будівництво за договором генерального підряду та пайової участі від 04.07.2007 №231-07/15. Посилаючись на статтю 19 Конституції України, статтю 77 Земельного кодексу України, статті 1, 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони», відповідач наголошує на необхідності дотримання цільового призначення земель оборони. Додатково зазначає, що пунктом 3.1.11 договору в редакції додаткової угоди від 10.11.2023 №10-23 прямо передбачено обов`язок генпідрядника здійснювати забудову відповідно до вимог статті 4 зазначеного Закону. На переконання апелянта, оскільки містобудівні умови та обмеження не передбачали спорудження об`єктів соціально-культурного призначення, забудова мала здійснюватися для забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також будівництва соціального й доступного житла.

Основним матеріально-правовим доводом скарги є незгода відповідача з віднесенням творчих майстерень до нежитлових приміщень, які відповідно до пункту 1.8 договору в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015 повністю передаються генпідряднику. Апелянт зазначає, що за архітектурно-планувальною структурою такі приміщення фактично є квартирами: мають ізольовані кімнати, кухонні зони, ванні кімнати та санвузли, а їх планування на десятих поверхах є ідентичним плануванню квартир типових поверхів. На підтвердження цього посилається на робочі креслення секцій №3, №9, №10, положення ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», оголошення про продаж нерухомості, а також відомості про перебування відповідних приміщень у власності фізичних осіб і використання їх як житла.

За твердженням відповідача, позивач, здійснюючи делеговані йому функції замовника проєктування, штучно оформив житлові за своїм призначенням приміщення як «майстерні художника» та «майстерні архітектора», щоб залишити у своїй власності 100% їх площі та уникнути передачі замовнику 22%, передбачених договором для житла. Такі дії скаржник вважає несумісними з принципами добросовісності, розумності та справедливості, закріпленими статтею 3 ЦК України. Наголошує, що формальне найменування приміщень у проєктній документації не може нівелювати майнові права держави, а відсутність документів про переведення їх у житловий фонд пояснює тим, що відповідна процедура здійснюється власниками вже після введення об`єктів в експлуатацію.

Обґрунтовуючи обсяг неврахованої частки замовника, апелянт наводить розрахунок, за яким загальна площа творчих майстерень становить 3972,60 кв. м, а 22% від неї - 873,97 кв. м. Після врахування 306,5 кв. м п`яти квартир, які генпідрядник зобов`язався додатково передати за додатковою угодою від 15.12.2022 №09-22, неврахованою, на думку відповідача, залишається площа 567,47 кв. м. Скаржник також посилається на листи від 04.08.2025 №04.3/7012-25-Вих та від 23.02.2026 №10/2282-26-Вих, якими повідомляв позивача про необхідність урахування своїх зауважень, зокрема включення до проєкту додаткової угоди частки від творчих майстерень у розмірі 567,47 кв. м та від нежитлових приміщень у розмірі 312,02 кв. м.

Окремо відповідач посилається на безпідставну, на його переконання, відмову суду першої інстанції у зупиненні провадження до набрання законної сили рішенням у справі №924/424/26 за позовом Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави до ТОВ «Будівельна група «Поділля» про внесення змін до договору. Зазначає, що в цій справі вирішується питання про включення до остаточного розподілу 567,47 кв. м творчих майстерень, 312,02 кв. м нежитлових приміщень у введених в експлуатацію секціях та 572,9 кв. м нежитлових приміщень у секціях, не введених в експлуатацію. На думку апелянта, відповідне рішення матиме преюдиційне значення згідно із частиною четвертою статті 75 ГПК України, а тому суд мав застосувати пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України та зупинити провадження.

Позивач, заперечуючи доводи апеляційної скарги, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 законним та обґрунтованим. Позивач наголошує, що умовами договору №231-07/15 від 04.07.2007, зокрема пунктом 1.8 у редакції додаткової угоди №4, чітко визначено розподіл результату будівництва: замовнику належить 22 % загальної площі житла, а генпідряднику - 78 % житла та 100 % нежитлових приміщень. Пунктом 3.1.7 договору також передбачено обов`язок замовника після введення об`єкта в експлуатацію передати генпідряднику 78 % житла та 100 % нежитлових приміщень.

Позивач зазначає, що додатковою угодою №8 від 11.12.2019 сторони вже погодили порядок розподілу площ у секціях №3 та №9 та підписали відповідні попередні акти розподілу. Після введення цих секцій в експлуатацію на підставі сертифіката відповідності від 05.03.2025 №ІУ 122250228440І відповідно до пунктів 1.8 та 21.8 договору в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015 мав бути здійснений остаточний розподіл площ. ТОВ «Будівельна група «Поділля» направило відповідачу проєкт додаткової угоди та остаточний акт, однак відповідач відмовився їх підписувати, вимагаючи додатково врахувати площі творчих майстерень та інших нежитлових приміщень. На думку позивача, така вимога прямо суперечить погодженому сторонами порядку розподілу.

Окремо позивач посилається на статті 526, 599, 610, 629 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору, а одностороння відмова від виконання погоджених умов не допускається. Відзив виходить із того, що відповідач має право лише на 22 % житла, тоді як 100 % нежитлових приміщень належить генпідряднику, тому вимога врахувати нежитлові приміщення при розподілі житла не відповідає змісту договору.

Також, позивач посилається на містобудівну та проектну документацією та зазначає, що саме відповідач як замовник затверджував завдання на проектування та проєкти будівництва, якими було передбачено розміщення творчих майстерень як нежитлових приміщень. Додатково наведено положення ДБН В.2.2-15:2019 та ДБН В.2.2-15-2005, якими допускалося влаштування творчих майстерень на технічних поверхах. Тому твердження апелянта про те, що такі приміщення фактично є житлом і повинні враховуватися у 22-відсотковій частці замовника, позивач вважає необґрунтованим.

Відповідач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначає, що аргументи ТОВ «Будівельна група «Поділля» не спростовують доводів апеляційної скарги, а відмова Головного центру від підписання додаткової угоди у запропонованій позивачем редакції була обґрунтованою. Зокрема, відповідач посилається на те, що ще листом від 04.08.2025 №04.3/7012-25-Вих повідомляв позивача про необхідність врахування при остаточному розподілі площ творчих майстерень, які на його думку, за плануванням є аналогічними квартирам. Надалі, оскільки ці вимоги позивачем враховані не були, листом від 23.02.2026 №10/2282-26-Вих відповідач повторно вимагав включити до проєкту додаткової угоди його частку у творчих майстернях у розмірі 567,47 кв. м та у нежитлових приміщеннях 312,02 кв.м.

Відповідач вважає, що така позиція узгоджується зі статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони», а також зі статтями 627, 651 Цивільного кодексу України. На його думку, він не надавав акцепту на запропоновану позивачем редакцію додаткової угоди, а навпаки - неодноразово висував власні вимоги щодо істотних умов договору, зокрема щодо предмета та розподілу площ, які позивачем були проігноровані.

Окремо відповідач посилається на наявність іншого судового спору - справи №924/424/26, у якій за його твердженням, досліджується питання правомірності розподілу площ у розмірах 567,47 кв. м, 312,02 кв. м та 572,9 кв. м. У зв`язку з цим відповідач вважає, що до остаточного вирішення зазначеної справи він не мав правових підстав підписувати додаткову угоду в редакції, запропонованій позивачем.

Крім того, відповідач заперечує твердження позивача про те, що останній нібито не мав відношення до визначення параметрів будівництва. Посилаючись на пункти 1.3, 3.2.2, 3.2.3 та 5.1 договору, Головний центр зазначає, що саме на генпідрядника були покладені обов`язки зі збору вихідних даних, розроблення проєктно-кошторисної документації, її погодження, проходження експертизи та подання замовнику на затвердження.

На цій підставі відповідач стверджує, що позивач, маючи делеговані функції у сфері проєктування, фактично оформив приміщення, які на думку відповідача, за своїми характеристиками є житловими - з ізольованими кімнатами, кухонними зонами, ванними кімнатами та санвузлами, як «нежитлові творчі майстерні», що дозволило не включати їх до площ, які підлягають розподілу між сторонами.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2007 року між Департаментом забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Поділля" (далі - генпідрядник) був укладений договір №231-07/15 генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 є комплексна забудова земельної ділянки Державної прикордонної служби України орієнтовною площею 1,2 га у м.Хмельницькому по вул.Шевченка, 46 багатоповерховими житловими будинками з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення з інженерними мережами та благоустроєм (далі - об`єкт) (а.с.11-17 т.1).

Згідно з п. 1.2 договору генпідрядник виконує на свій ризик власними коштами, а також залученими коштами, силами і засобами обсяг усіх робіт, визначених в п. 1.1 цього договору, а замовник на умовах цього договору здійснює їх приймання, а саме: передпроектні роботи до початку процесу проектування; розробку, погодження та затвердження проектно-кошторисної документації для будівництва; будівництво об`єкта та авторський нагляд проектних організацій за будівництвом об`єкта; роботи по підключенню об`єкта до міських інженерних мереж; поетапну, пусковими комплексами, здачу об`єкта в експлуатацію за актом державній комісії та передачу об`єкта експлуатуючій організації; усування протягом гарантійного строку експлуатації об`єкта недоробок, зумовлених неякісним виконанням робіт.

Генпідрядник спільно із замовником здає об`єкт в експлуатацію, що оформляється актом державної приймальної комісії (п. 1.4 договору).

За умовами п. 1.5 договору фінансування будівництва об`єкту здійснюється генпідрядником власними і залученими коштами (далі - власні кошти), які складають його пайову участь від загальної вартості будівництва об`єкта. Загальний обсяг фінансування будівництва об`єкта включає в себе всі роботи, зазначені в п. 1.2 цього договору.

Пунктом 1.6 договору визначено, що генпідрядник приймає участь у фінансуванні будівництва об`єкту у порядку пайової участі шляхом перерахування коштів або виконання обсягів будівельно-монтажних робіт у будівництві з подальшим набуттям у власність відповідної частки житла та нежитлових приміщень, побудованого за рахунок цих пайових внесків, з оформленням свідоцтва про право власності як первісного набувача нерухомості.

Згідно з п. 1.8 договору частки власності (розподіл пайової участі) у новозбудованому об`єкті, на які сторони набувають право власності за цим договором, розподіляються наступним чином: замовникові належить 22 відсотки від загальної площі житла (сумарна площа квартир), що будується генпідрядником "під ключ" його власним коштом та набувається замовником у власність за умовами цього договору та 100 відсотків від загальної площі житла (сумарна площа квартир), що будується за кошти замовника; генпідрядникові (третім особам, що ним залучені) належить 78 відсотків загальної площі житла та 100 відсотків нежитлових приміщень соціально-побутового призначення у об`єкті.

Відповідно до п. 1.9 договору з метою реалізації майнових прав на відповідні частини об`єкту, що має бути побудований, сторони здійснюють узгодження конкретних частин об`єкта, що підлягає передачі кожній із сторін. Таке узгодження відбувається після позитивного висновку комплексної державної експертизи проектно-кошторисної документації. Фактична площа житлових приміщень, належних кожній із сторін, підлягає уточненню відповідно до здійсненого ними фактичного фінансування в межах відсотку кошторисної вартості об`єкту, встановленого цим договором.

Вартість робіт на час укладення договору складає 37145522,00 грн, включаючи ПДВ (п. 2.1 договору).

У п. 3.1 договору визначені обов`язки замовника, зокрема спільно з генпідрядником здійснювати отримання вихідних даних та технічних умов для розробки проектно-кошторисної документації (підп. 3.1.3); виконувати функції замовника, які не передані генпідряднику (підп. 3.1.4); у місячний строк після введення об`єкту в експлуатацію передати генпідряднику в натурі (як окремі об`єкти нерухомого майна) або за його письмовою вказівкою третім особам 78% площі житла та 100% нежитлових приміщень, які збудовані генпідрядником за власні та/або залучені ним кошти (підп. 3.1.7).

Згідно з підп. 3.2.9 договору технічний стан побудованого за кошти генпідрядника житла, яке належить замовнику згідно з п. 1.8 цього договору, повинен відповідати вимогам ч. 1 ст. 50 ЖК України.

За умовами п. 4.2 договору генпідрядник зобов`язується забезпечити виконання робіт та поетапно, пусковими комплексами, ввести об`єкт в експлуатацію до 1 грудня 2009 року та передати його експлуатуючій організації. Строки виконання окремих етапів робіт, здача їх замовнику визначаються графіком їх виконання, що буде визначено додатковим договором до цього договору після затвердження проектно-кошторисної документації.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що генпідрядник спільно з замовником отримує вихідні дані для розробки проектно-кошторисної документації, організовує її розроблення організацією, що має відповідну ліцензію, відповідно до погодженого замовником завдання на проектування, та здійснює її оплату.

Замовник дорученням уповноважує генпідрядника передати весь обсяг проектно-кошторисної документації Укрінвестекспертизі для отримання в подальшому позитивного висновку державної комплексної експертизи. Генпідрядник подає замовнику на затвердження проектно-кошторисну документацію у чотирьох примірниках. Після затвердження замовник повертає два примірники проектно-кошторисної документації генпідряднику (п.п. 5.2, 5.3 договору).

Відповідно до п. 5.6 договору генпідрядник виконує роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, будівельних норм і правил, графіків виконання робіт, погоджених замовником.

Замовник має право вносити у ході будівництва зміни і доповнення до проектної документації, складу й обсягів робіт згідно чинного законодавства та діючої нормативної бази. При цьому можливе корегування термінів введення в експлуатацію об`єкта (п. 5.7 договору).

У п. 21.4 договору передбачено, що генпідрядник здійснює пайову участь у фінансуванні будівництва об`єкту (пускового комплексу) у обсязі, що погоджується замовником, з набуттям у власність відповідної частки житла, побудованого за власні кошти генпідрядника та інші залучені ним кошти, за виключенням 22% від загальної площі житла, що відходить у власність замовнику відповідно до договору.

Замовник за надане генпідряднику право бути пайовиком у будівництві об`єкту погоджує із генпідрядником перелік квартир та набуває у власність 22 % загальної площі житла (квартир), побудованого за власні кошти генпідрядника та інші залучені ним кошти (підп. 21.4.1 договору).

Згідно з п. 21.5 договору, генпідрядник та замовник підтверджують, що при зміні або уточнені показників щодо загальної площі об`єкта (у т.ч. пускового комплексу) під час розробки проекту або за результатами технічної інвентаризації об`єкту, що будуть вказані у матеріалах бюро технічної інвентаризації, відсоток загальної площі житла (квартир), що передається замовнику відповідно до п. 1.8 договору, залишається незмінним.

Відповідно до п.22.6 договору, всі зміни та доповнення до договору оформлюються додатковими договорами в письмові формі.

Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 1 березня 2010 року. Договір може бути пролонгований сторонами за взаємною згодою (п. 22.7 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

26 лютого 2010 року сторонами укладено додаткового договору № 1/2-2010, в якій сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору № 231-07/15 від 04.07.2007, в зв`язку із чим виклали п. 4.2 договору в наступній редакції: "4.2 Генпідрядник зобов`язується протягом строку, встановленого проектом організації будівництва, виконати роботи та поетапно, пусковими комплексами, ввести об`єкт в експлуатацію та передати його на баланс експлуатуючої організації. Терміни завершення будівництва, виконання окремих етапів робіт та здача їх замовнику визначаються графіком їх виконання, що буде визначено додатковим договором до цього договору після затвердження проектно-кошторисної документації". Поряд з цим, викладено в новій редакції п. 22.7 договору, а саме: "Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до виконання ними своїх зобов`язань у повному обсязі, але не пізніше 01.04.2014. Договір може бути пролонгований сторонами за взаємною згодою" (а.с.18 т.1).

29 грудня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду №3, якою сторони, зокрема продовжили термін дії договору, виклавши п.22.7 договору № 231-07/15 від 04.07.2007 в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до виконання ними своїх зобов`язань у повному обсязі, але не пізніше 30 грудня 2015 року. Договір може бути пролонгований сторонами за взаємною згодою» (а.с.19 т.1).

24 грудня 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду №4, якою у зв`язку із зміною концепції забудови земельної ділянки Національної академії Державної прикордонної служби України у м.Хмельницькому на вул.Шевченка, 46 погодили внести зміни до договору № 231-07/15 від 04.07.2007 шляхом викладення, зокрема в новій редакції п. 1.1 договору: "1.1 Предметом цього договору є комплексна забудова земельної ділянки Державної прикордонної служби України орієнтовною площею 2,5 га, яка знаходиться у м.Хмельницькому на вул.Шевченка, 46 багатоповерховими житловими будинками з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення з інженерними мережами та благоустроєм (далі - об`єкт) на умовах, визначених цим договором. Будівництво об`єкту передбачає забудову земельної ділянки орієнтовною площею 2,5 га, яка складається із 7 будинків, перший будинок - 9-ти поверховий двохсекційний 74-квартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, який включає в себе будівництво двох черг: 1 черга - 32 квартири, 2 черга - 42 квартири." (а.с.20-23 т.1).

Пункт 1.8 договору був викладений у наступній редакції: "1.8 Після завершення будівництва право власності на об`єкт будівництва, окремі його частини у вигляді квартир, нежитлових приміщень або результату інших будівельних робіт набувається сторонами в наступному порядку (порядок розподілу пайової участі):

- замовник набуває у власність, як первісний набувач, 22 відсотки від загальної площі житла (сумарна площа квартир), профінансованого генпідрядником за право забудови земельної ділянки,

- генпідрядник або треті особи, залучені генпідрядником для фінансування об`єкту будівництва, набувають у власність, як первісні набувачі, 78 відсотків від загальної площі житла (сумарної площі квартир) та 100 відсотків нежитлових приміщень, що збудовані генпідрядником за власні або залучені кошти.

Після затвердження замовником проектно-кошторисної документації, по кожній черзі будівництва сторони підписують "Попередній акт розподілу квартир".

Після завершення будівництва кожного будинку сторони підписують "Остаточний акт розподілу квартир, офісних та інших приміщень", яким визначаються первісні набувачі по кожній окремій частині об`єкта будівництва.

Житло, яке передається замовнику, будується "під ключ".

Також викладено в новій редакції п. 2.1 договору: "Вартість робіт будівництва першого 74-квартирного житлового будинку складає 40042,778 тис. грн, в тому числі:

1 черга складає 20652,772 тис. грн,

2 черга складає 19390,006 тис. грн.

Вартість інших будинків буде визначатися по кожному будинку окремо після отримання містобудівних умов та обмежень, а також після завершення проектування будинків і отримання експертного звіту."

Також розділ 21 договору був доповнений, зокрема пунктами 21.7, 21.8 у наступній редакції:

"21.7 У випадку, коли розподіл квартир у кожній конкретній черзі будівництва не може бути здійснений з чітким дотриманням вимог пункту 1.8 цього договору, кінцеві розрахунки по розподілу загальної площі житла у об`єкті сторони здійснюють при розподілі останнього будинку з урахуванням обмірів технічної інвентаризації усіх раніше одержаних квартир.

Замовник, генпідрядник та/або треті особи, які залучені генпідрядником до фінансування об`єкту будівництва на умовах визначених цим договором набувають у власність належну їм частину об`єкту як первісні набувачі нерухомості з одержанням відповідного свідоцтва на право власності.

21.8. Після завершення будівництва об`єкту (черги, пускового комплексу. будинку) сторонами на підставі обмірів технічної інвентаризації проводиться остаточний розподіл часток сторін (квартир, нежитлових приміщень), що оформлюється "Остаточним актом розподілу квартир, офісних та інших приміщень", який у подальшому є підставою для оформлення таких квартир, нежитлових та допоміжних приміщень у власність сторін, як первісних набувачів, а саме: замовником, генпідрядником та/або третіми особами, що залучені генпідрядником у межах своєї частки.

До акту включаються усі квартири, офісні та інші нежитлові приміщення, а також окремі споруди, тощо, які підлягають розподілу між сторонами."

Пункт 22.7 викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до виконання ними своїх зобов`язань у повному обсязі, але не пізніше 30 грудня 2022 року. Договір може бути пролонгований сторонами за взаємною згодою."

Також у п. 5 додаткової угоди № 4 від 24.12.2015 сторони вказали, що здійснили розподіл загальної площі житла (квартир) будівництва, про що склали акт попереднього розподілу квартир першого 74-квартирного житлового будинку, який є додатком 3 до цієї додаткової угоди.

У вказаному додатку 3 визначений перелік квартир із зазначенням їх номерів, поверху, кількості кімнат, загальної площі, які передаються замовнику та генпідряднику, визначено, що вбудовані приміщення (комерційного призначення, майстерні художників та архітекторів) та допоміжні приміщення передаються генпідряднику (а.с.23 на звороті - 24 т.1).

15 липня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду №5, якою у зв`язку із завершенням будівництва І черги (32 квартири) 9-ти поверхового двохсекційного 74-квартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, відповідно до п.п. 1.8, 21.8 договору та обмірів технічної інвентаризації погодили «Остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир), офісних та інших приміщень», що є додатком 4 до договору (а.с.25 т.1).

08 грудня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду №6 за умовами, якої у зв`язку із завершенням будівництва ІІ черги (42 квартири) 74-квартирного житлового будинку по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому на виконання п.п.1.8, 21.8 договору здійснили розподіл загальної площі житла (квартир), який є додатком до цієї додаткової угоди. У вказаному додатку визначений перелік квартир із зазначенням їх номерів, поверху, кількості кімнат, загальної площі, які передаються замовнику та генпідряднику, вказано, що вбудовані приміщення (комерційного призначення, майстерні художників та архітекторів) та допоміжні приміщення передаються генпідряднику (а.с.26-27 т.1).

21 вересня 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду №7 від 28.09.2017, відповідно до якої, зокрема абзац другий п. 1.1 договору викладено в наступній редакції: "Будівництво об`єкту передбачає забудову земельної ділянки орієнтовною площею 2,5 га, яка складається із 7 будинків: перший будинок - 9-ти поверховий двохсекційний 74-квартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, який включає в себе будівництво двох черг: 1 черга - 32 квартири, 2 черга - 42 квартири; другий будинок - 9-ти поверховий 96-квартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення".

Пункт 2.1 договору доповнено наступним абзацом: "Вартість робіт будівництва 96-квартирного житлового будинку складає 46436,533 тис. грн".

Також у додатковій угоді № 7 від 28.09.2017 сторони в зв`язку з початком будівництва 96-квартирого житлового будинку здійснили розподіл загальної площі житла (квартир) будівництва, про що склали акт попереднього розподілу квартир 96-квартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, який є додатком до цієї додаткової угоди (а.с.28-31 т.1).

У вказаному попередньому акті сторони керуючись пунктами 1.8 договору від 04.07.2007 №231-07/15 погодили розподіл загальної площу житла (квартир) в 96-ти квартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 в м.Хмельницькому, згідно якого вбудовані приміщення: комерційного призначення; майстерні художників та архітекторів становить 1 690,05 кв.м. Загальна площа квартир у будинку становить 6 204,70 кв.м., з них розрахункова частка замовника (22%) становить 1 365,0 кв.м. Замовнику передається 21 квартира загальною площею 1 358,55 кв.м. Таким чином генпідряднику передається 6,48 кв.м. надлишкової площу житла, яка буде врахована в наступних розподілах. Генпідряднику передається 75 квартир загальною площею 4846,15 кв.м. та 100% кв.м. соціальної інфраструктури з вбудованого-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного і адміністративного призначення.

11 грудня 2019 року сторонами укладено додаткову угоду №8 (а.с.32-35 т.1) якою, зокрема виклали в новій редакції абзац другий п. 1.1 договору № 231-07/15 від 04.07.2007, а саме: "Будівництво об`єкту передбачає забудову земельної ділянки орієнтовною площею 2,5 га, яка складається із дев`ятиповерхових 13 зблокованих секцій і трансформаторної підстанції для інженерного забезпечення комплексу:

1. 25-квартирний житловий будинок - секція № 1;

2. 96-квартирний житловий будинок - секція № 2;

3. 96-квартирний житловий будинок - секція № 3;

4. 74-квартирний житловий будинок складається із:

- 32-квартирний житловий будинок - секція № 4;

- 42-квартирний житловий будинок - секція № 5;

5. 108-квартирний житловий будинок (бюджетна забудова) складається із:

- 36-квартирний житловий будинок - секція № 6;

- 36-квартирний житловий будинок - секція № 7;

- 36-квартирний житловий будинок - секція № 13;

6. 36-квартирний житловий будинок - секція № 8;

7. 45-квартирний житловий будинок - секція № 9;

8. 108-квартирний житловий будинок - секція № 10;

9. 45-квартирний житловий будинок - секція № 11;

10. 36-квартирний житловий будинок - секція № 12.

Пункт 22.7 викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до виконання ними своїх зобов`язань у повному обсязі, але не пізніше 30 грудня 2025 року. Договір може бути пролонгований сторонами за взаємною згодою."

Тобто в даній додатковій угоді вказані об`єкти, які є предметом розгляду у даній справі, зокрема: пункт 3 - 96-квартирний житловий будинок - секція № 3; пункт 7 - 45-квартирний житловий будинок - секція № 9.

У п. 6 додаткової угоди №8 від 11.12.2019 з метою забезпечення компактного проживання військовослужбовців Державної прикордонної служби України, що буде сприяти ефективності по їх оповіщенню в необхідних випадках, сторони дійшли до згоди внести зміни до попередніх актів розподілу 45-квартирного та 96-квартирного житлових будинків, в яких передбачити можливість виділення більшої частини житла в 45-квартирному житловому будинку. При цьому загальна частка площі житла замовника залишається незмінною - 22% від новозбудованого житла, а саме: 96-квартирий житловий будинок (секція № 3) загальна площа квартир 6204,7 кв.м., розрахункова частка замовника (22%) 1365,03 кв.м., замовнику передається 263,1 кв.м.; 45-квартирний житловий будинок (секція № 9) загальна площа квартир 2868,4 кв.м., розрахункова частка замовника (225) 631,05 кв.м., замовнику передається 1743,3 кв.м., а саме: 631,05 кв.м. - акт розподілу секція № 9, 1101,93 кв.м. - акт розподілу секція № 3, 10,32 кв.м. - передаються більше розрахункових, які скоригуються в подальшому. Остаточні розрахунки будуть здійснені після введення будинків в експлуатацію.

Також у п.6 вказаної додаткової угоди, стронами узгоджено, що акт попереднього розподілу загальної площі житла (квартир) 96-квартирного житлового будинку - секція №3, який є додатком 8 до додаткової угоди №7 від 08.09.2017 вважати таким, що втратив чинність з моменту підписання цієї додаткової угоди (ДУ №8) (а.с.34 на звороті т.1).

Поряд з цим, у додатковій угоді № 8 від 11.12.2019 сторони здійснили розподіл загальної площі житла (квартир) будівництва, про що склали акти попереднього розподілу загальної площі житла (квартир) 45-квартирного житлового будинку - секція №9, 108-квартирного житлового будинку - секція № 10, 36-квартирного житлового будинку - секція №8, 96-квартирного житлового будинку - секція № 3, які є додатками до цієї додаткової угоди.

Зокрема, у акті попереднього розподілу загальної площі житла (квартир) 96-квартирного житлового будинку (секція № 3) в редакції додаткової угоди №8 від 11.12.2019 передбачено, що замовнику передається 3 квартири (3-кімнатна квартира на 9 поверсі, 3-кімнатна квартира на 8 поверсі та 3-кімнатна квартира на 9 поверсі) загальною площею 263,1 кв.м. Решта - 93 квартири загальною площею 5941,60 кв.м. та усі вбудовані приміщення (комерційного призначення, майстерні художників та архітекторів) та допоміжні приміщення передаються генпідряднику (а.с.35 на звороті-37 т.1).

У акті попереднього розподілу загальної площі житла (квартир) 45-квартирного житлового будинку (секція № 9) в редакції додаткової угоди №8 від 11.12.2019 сторони передбачили, що замовнику передаються 26 квартир загальною площею 1743,3 кв.м. Решта - 19 квартир загальною площею 1125,1 кв.м. та усі вбудовані приміщення (комерційного призначення, майстерні художників та архітекторів) та допоміжні приміщення передаються генпідряднику (а.с.37 на звороті-38 т.1).

15 грудня 2022 року сторони уклали додаткову угоду №09-22 за умовами якої, внесли зміни в преамбулу договору, зокрема шляхом заміни сторони замовника з 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України на Головний центр капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України (а.с.155-156 т.1).

У п. 2 зазначеної додаткової угоди сторони відповідно до протоколу робочої зустрічі від 25.05.2022 № 6 дійшли згоди щодо додаткової передачі 5 двокімнатних квартир понад відсоток житла, передбачений для передачі замовнику згідно п. 1.8 договору та підлягають обов`язковому врахуванню при здійсненні остаточного розподілу площ об`єктів (секцій), після завершення будівництва, прийняття його в експлуатацію. Генпідрядник передає замовнику 5 двокімнатних квартир із виконаними внутрішньо-споряджувальними роботами та влаштованими внутрішньо-інженерними мережами, а саме: в 2-ій секції: квартира № 669, загальною площею 59,3 кв.м.; квартира №669, загальною площею 59,3 кв.м.; квартира №675, загальною площею 59,3 кв.м.; в 12-й секції: квартира №529, загальною площею 64,3 кв.м.; квартира № 533, загальною площею 64,3 кв.м.

Додатками до вказаної угоди оформлено протокол робочої зустрічі керівництва Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України з представниками ТОВ "Будівельна група Поділля" від 25.05.2022 № 6 та лист ТОВ "Будівельна група Поділля" від 26.05.2022 №299-22-Вх, в якому вказано про передачу ТОВ "Будівельна група Поділля" додатково 5 квартир у 2-ій та 12-ій секціях (а.с.156 на звороті-158 т.1).

10 листопада 2023 року між сторонами підписана додаткова угода №10-23, згідно з якою внесено зміни в преамбулу договору щодо назви замовника, замовником визначено Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (а.с.159-160 т.1).

До пунктів 1.3, 3.1.10 договору внесено зміни щодо передачі замовником генпідряднику функцій замовника щодо розробки проектно-кошторисної документації, отримання вихідних даних, робіт з проходження експертизи проекту, тощо.

У п.6 вказаної додаткової угоди визначено, що за умови отримання позитивного (експертного) звіту державної експертизи стадії ІІ у строк до 20.11.2023 сторони дійшли згоди ввести в експлуатацію чергу будівництва, яка складається з 3 секції (96-ти квартирний житловий будинок), 9 секції (45-ти квартирний житловий будинок) та трансформаторну підстанцію для інженерного забезпечення комплексу у строк до 31.12.2023.

11 грудня 2025 року сторони уклали додаткової угоди №11-25 сторони, зокрема продовжили строк дії договору до 31 грудня 2026 року (а.с.43 т.1).

На виконання умов договору та додаткових угод до нього ТОВ "Будівельна група Поділля", як генпідрядник здійснювало будівництво багатоквартирних житлових будинків за адресою: м.Хмельницький, вул.Шевченка, 46, в тому числі 45-квартирного житлового будинку (секція № 9) та 96-квартирного житлового будинку (секція № 3).

Вказані обставини підтверджуються наступними документами: містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки № 200/ГП-25.1-04 від 22.06.2015, видані Управлінням архітектури та містобудування на об`єкт будівництва: будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому (площа земельної ділянки під забудову - 2,6 га) (а.с.99-100 т.1); декларацією про початок виконання будівельних робіт, зареєстровану Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області 31.05.2017 за № ХМ083171511972, щодо об`єкту: "Будівництво 96-ти квартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому", з якої вбачається, що проектна документація була розроблена ФОП Дембіцьким В.Р. та затверджена замовником - наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України Зелюкіна Р.М. №20 від 26.05.2017 та наказ ректора Національної академії Державної прикордонної служби України Шинкарука О.М. №490аг від 25.05.2017 (а.с.101-103 т.1). Серед основних показників об`єкту будівництва вказано, зокрема, що площа житлового будинку становить 9150,57 кв.м., загальна площа квартир - 6204,70 кв.м., загальна площа нежитлових приміщень - 2945,87 кв.м., в т.ч. площа офісних приміщень 928,2 кв.м., площа творчих майстерень 761,85 кв.м. (а.с.101-103 т.1); витягом з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, в якому відображені відомості щодо реєстрації 31.05.2017 декларації про початок будівельних робіт по об`єкту: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому" - секція №3, секція №9 (а.с.129-140 т.1); завданням на проектування з виконання робіт щодо розробки документації по об`єкту: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення" по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому, затверджене 10.01.2019 начальником 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України, в якому в основних характеристиках запроектованого об`єкта передбачені приміщення соціально-побутового призначення: нежитлові вбудовані приміщення магазинів, офісів, творчих майстерень (а.с.104-105 т.1); схемою генерального плану, погоджену заступником голови Державної прикордонної служби України (а.с.106 т.1); проектом по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому - секція № 3 - 96-ти квартирний житловий будинок", розроблений в 2019 році (а.с.18-47 т.1); експертним звітом щодо розгляду проектної документації по проекту "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому " секція №9 - 45-ти квартирний житловий будинок, секція №10 - 108-квартирний житловий будинок та трансформаторна підстанція", затверджений 25.06.2019 (а.с.118-127 т.1); наказом 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України №31 від 03.07.2019, яким затверджено проектну документацію по проекту "Будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому" секція №9 - 45-ти квартирний житловий будинок, секція №10 - 108-квартирний житловий будинок та трансформаторна підстанція" (а.с.128 т.1).завданням на проектування з виконання робіт щодо коригування проектної документації по об`єкту: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка,46 у м.Хмельницькому", затверджене начальником Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України, в якому в запроектованому об`єкті визначено передбачати приміщення соціально-побутового призначення: нежитлові вбудовані приміщення магазинів, офісів, творчих майстерень (а.с.107-108 т.1); проектом по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому" (коригування), розроблений в 2022 році (а.с48-66 т.1).; витягом з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, в яких відображені відомості: щодо реєстрації 07.11.2022 проектної документації на об`єкт: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 у м.Хмельницькому"; щодо реєстрації 25.04.2023 експертизи проекту, в додатку до експертного звіту зазначено, зокрема, що в секціях 1, 2, 3, 4, 5 розміщуються вбудовані нежитлові приміщення соціально-побутового забезпечення. На технічному поверсі в секціях 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12 розміщуються вбудовані нежитлові приміщення - творчі майстерні (а.с.109-112 т.1).

05 березня 2025 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат № ІУ122250228440, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення (секція № 3 та № 9) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (а.с.45-46 т.1).

14 травня 2025 року позивач звернувся до відповідача з листом №4-01/25, в якому просив підписати проект додаткової угоди до договору №231-07/15 від 04.07.2007 та погодити остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир) та інших приміщень в багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 в м.Хмельницькому (3 та 9 секції). Проект додаткової угоди, в якій сторони погодили остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир) багатоквартирних житлових будинків вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 в м.Хмельницькому (3 та 9 секція), який є додатком до цієї додаткової угоди, долучений до матеріалів справи.

Розглянувши вказане звернення позивача, відповідач у листі №04.3/7012-25-Вих від 04.08.2025 повідомив, що проект додаткової угоди в наданій редакції не погоджено Адміністрацією Державної прикордонної служби України. Крім того, сторонами договору не врегульовано питання отримання квадратних метрів з творчих майстерень, які є аналогічними типовому плануванню квартири. З метою недопущення втрати квадратних метрів, які підлягають розподілу між сторонами, відповідач просив врахувати при розподілі квадратних метрів частку Головного центру у розмірі 567,47 кв.м. та включити її до проекту додаткової угоди до договору (а.с.66 т.2).

01 грудня 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 25-01/12, в якому просив підписати остаточний акт розподілу площ у секціях №3 та №9 багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул.Шевченка, 46 в м.Хмельницькому (а.с.47-50 т.1).

За результатами розгляду вказаного звернення позивача відповідач у листі №10/2282-26-Вих від 23.02.2026 повідомив, що запропонована редакція актів остаточного розподілу не враховує раніше заявлені вимоги Головного центру, висвітлені у листі від 04.08.2025 №04.3/7012-25-Вих, а саме - питання отримання квадратних метрів з творчих майстерень, які є аналогічними типовому плануванню квартир (567,47 кв.м.). Також з метою виконання договору у відповідності до чинного правового регулювання, передбаченого ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", є необхідність у отриманні Головним центром належної йому частки житлової площі у розмірі 312,02 кв.м. Тому з метою недопущення втрати квадратних метрів, які підлягають розподілу між сторонами, відповідач наполягав на попередньому врегулюванні питання розподілу часток у введених та невведених в експлуатацію будівлях шляхом включення до проекту додаткової угоди до договору від 04.07.2007 № 231-07/15 частки Державної прикордонної служби України від творчих майстерень у розмірі 567,47 кв.м. та від нежитлових приміщень у розмірі 312,02 кв.м. До моменту повного врегулювання вказаних обставин відповідач вважає підписання остаточних актів розподілу передчасним (а.с.51 т.1).

На підтвердження зміни нумерації квартир у секціях №3 та №9, площі квартир, зазначеної у остаточних актах розподілу, позивач долучив до матеріалів справи технічний паспорт, виготовлений 21.05.2024 ФОП Дембіцькою І.Б., в тому числі експлікації приміщень багатоквартирних будинків секцій № 3 та № 9 (а.с.207-245 т.1).

Також матеріали справи містять звернення асоційованих членів обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Академмістечко-2", що знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Шевченка, 46, щодо строків завершення будівництва багатоквартирних житлових будинків за вказаною адресою та листи Департаменту розвитку громад, будівництва та житлово-комунального господарства Хмельницької обласної військової адміністрації від 04.04.2024, Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Хмельницької міської ради від 26.03.2024, від 02.04.2024 щодо розгляду відповідних звернень (а.с.73-82 т.2).

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статей 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У ч. 1 ст. 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовою підставою виникнення спору між сторонами стало невиконання (неналежне виконання) відповідачем передбаченого пунктами 1.8 та 21.8 договору №231-07/15 від 04.07.2007 в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015 обов`язку щодо завершення договірної процедури остаточного розподілу часток сторін у збудованому та введеному в експлуатацію об`єкті шляхом погодження і підписання відповідного остаточного акта розподілу. Відмова відповідача погодити запропонований позивачем остаточний розподіл та обумовлення такого погодження включенням до нього додаткової частки Державної прикордонної служби України у творчих майстернях та нежитлових приміщеннях, яка не була передбачена раніше погодженим сторонами порядком розподілу, свідчить про наявність між сторонами спору щодо змісту та обсягу їхніх договірних прав і обов`язків. Саме неможливість завершення передбаченої договором процедури остаточного розподілу майна внаслідок такої позиції відповідача і стала безпосередньою підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Колегія суддів відзначає, що сама по собі правова конструкція передачі спору щодо укладення договору на підставі рішення суду має місце тоді, коли сторони не досягли згоди щодо необхідності його укладення як унаслідок відмови однієї зі сторін від його укладення, так і непогодження однією із сторін окремих його істотних умов.

Іншими словами, звертаючись до суду з відповідним позовом, сторони (або сторона) договору прагнуть не констатації факту його укладення у випадку досягнення згоди щодо всіх його істотних умов, а вирішення спору, яке включає в себе визначення судом (з урахуванням вимог законодавства та позицій сторін) його істотних умов. При цьому кожна сторона має право обґрунтовувати та доводити свою позицію у справі з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності, диспозитивності, змагальності тощо. Протилежний підхід призвів би до неможливості укласти договір (у разі наявності обов`язку щодо його укладення) за рішенням суду за наявності заперечень сторони щодо якоїсь його істотної умови, ухилення від його укладення внаслідок зловживання цивільними правами, а отже, нівелювання самої ідеї вирішення такого спору судом. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.05.2026 у справі №921/256/25.

Позови про спонукання до укладення договору і позови про врегулювання розбіжностей за договором є різними способами захисту, однак вони можуть мати спільний характер у тому числі, коли відповідач під час судового розгляду позову про спонукання до укладення договору, відмовляючись від підписання такого договору на запропонованих позивачем умовах, наведе ґрунтовні заперечення щодо цих умов.

В такому випадку, на суд покладається обов`язок оцінити умови договору на предмет наявності в ньому всіх істотних умов та всіх доводів сторін, а також вирішити по суті наявні розбіжності сторін і сформулювати умови договору відповідно до вимог законодавства.

Отже, якщо особа, яка зобов`язана укласти договір, ухиляючись від підписання договору, який є для неї обов`язковим, під час розгляду справи зазначила про розбіжності з умовами запропонованого проекту, то суд, зобов`язаний їх розглянути. Фактично вирішення судом спору про спонукання до укладення договору як при ухиленні від укладення договору, так і при виникненні розбіжностей щодо його умов, зводиться по суті до внесення визначеності в правовідносини сторін і встановлення судом умов, що не врегульовані сторонами в досудовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, зміст договору № 231-07/15 генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм від 04.07.2007 (а.с.11-17 т.1), укладених до нього додаткових угод (а.с.18-23, 25, 26, 28-29, 32-35, 43-44, 155-156 т.1), актів попереднього розподілу (а.с.23 на звороті - 24, 27, 29 на звороті-31, 35 на звороті - 42 т.1), проектної і технічної документації (а.с.104-140 т.1), а також перевіривши наведені в апеляційній скарзі заперечення відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для включення до частки замовника додаткових площ творчих майстерень та інших нежитлових приміщень, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду спору відповідач заперечував проти запропонованого позивачем остаточного розподілу та наполягав на необхідності додаткового включення до частки Державної прикордонної служби України 567,47 кв. м за рахунок творчих майстерень, 312,02 кв. м нежитлових приміщень у введених в експлуатацію секціях та 572,9 кв. м нежитлових приміщень у секціях, які на той час не були введені в експлуатацію.

Однак, колегія суддів зазначає, що вказана позиція відповідача не відповідає ані буквальному змісту укладеного сторонами договору, ані подальшим узгодженим діям сторін при його виконанні.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, не допускається, а зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Водночас стаття 629 Цивільного кодексу України закріплює імперативне правило про обов`язковість договору для сторін. Чинним актом цивільного законодавства станом на час апеляційного розгляду є Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

У пункті 1.8 договору № 231-07/15 від 04.07.2007 у редакції додаткової угоди № 4 від 24.12.2015 сторони безпосередньо та однозначно погодили порядок розподілу результату будівництва. Зокрема, замовник набуває у власність як первісний набувач 22 відсотки від загальної площі житла, тобто сумарної площі квартир, профінансованого генпідрядником за право забудови земельної ділянки, тоді як генпідрядник або треті особи, залучені ним до фінансування об`єкта, набувають 78 відсотків загальної площі житла та 100 відсотків нежитлових приміщень, збудованих за власні або залучені кошти генпідрядника.

Згідно пунктів 21.4, 21.4.1 договору №231-07/15 від 04.07.2007 генпідрядник здійснює пайову участь у фінансуванні будівництва об`єкту (пускового комплексу) у обсязі, що погоджується замовником, з набуттям у власність відповідної частки житла, побудованого за власні кошти генпідрядника та інші залучені ним кошти, за виключенням 22% від загальної площі житла, що відходить у власність замовнику відповідно до договору. Замовник за надане генпідряднику право бути пайовиком у будівництві об`єкту погоджує із генпідрядником перелік квартир та набуває у власність 22 % загальної площі житла (квартир), побудованого за власні кошти генпідрядника та інші залучені ним кошти. Поряд з цим, пунктом 21.5 сторони спеціально передбачили, що навіть у разі зміни або уточнення показників загальної площі об`єкта за результатами проектування чи технічної інвентаризації відсоток загальної площі саме житла (квартир), який передається замовнику відповідно до пункту 1.8 договору, залишається незмінним. Тобто сторонами заздалегідь було врегульовано і ситуацію, коли після технічної інвентаризації фактичні площі відрізнятимуться від проектних: це не змінює базового критерію розподілу - 22 % саме від житла, а не від загальної площі всіх без винятку приміщень об`єкта.

Отже, договір містить чітке змістовне розмежування двох самостійних категорій об`єктів: житла, під яким сторони безпосередньо розуміють сумарну площу квартир та нежитлових приміщень. Для першої категорії встановлена пропорція 22 % / 78 %, тоді як щодо другої категорії сторони прямо погодили набуття генпідрядником 100 % таких приміщень.

Таке розмежування узгоджується і з нормативно визначеним правовим режимом квартир та нежитлових приміщень.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 14.05.2015 №417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII) нежитловим є ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Цим же Законом багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, у якому поряд із квартирами можуть бути розташовані нежитлові приміщення - самостійні об`єкти нерухомого майна.

Таким чином, законодавець не ототожнює квартиру та нежитлове приміщення, а розглядає їх як різні за своїм функціональним призначенням та правовим режимом об`єкти нерухомого майна.

При цьому, колегія суддів зауважує, що наведені приписи Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» використовуються у спірних правовідносинах саме для юридичної кваліфікації відповідних приміщень, тоді як безпосереднім джерелом визначення майнових часток сторін є укладений між ними договір №231-07/15 від 04.07.2007 та додаткові угоди до нього. Закон № 417-VIII не встановлює іншого порядку розподілу результату будівництва і не дає підстав прирівнювати нежитлове приміщення до квартири лише залежно від його внутрішнього планування.

Такого ж це відповідає Державним будівельним нормам України ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.03.2019 №87.

Так, пункт 3.12 ДБН В.2.2-15:2019 визначає житлове приміщення як опалювальне приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання, пункт 3.15 окремо визначає квартиру як комплекс взаємопов`язаних приміщень, що використовується для проживання однієї сім`ї, тоді як за пунктом 3.24 нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду.

Вказані нормативні визначення мають істотне значення для оцінки доводу апеляційної скарги про те, що творчі майстерні за своїм плануванням є аналогічними квартирам і тому повинні враховуватися у складі житла при визначенні 22-відсоткової частки замовника.

Колегія суддів відзначає, що планувальне, архітектурне чи функціональне наближення певного нежитлового приміщення до квартири не змінює його юридичного статусу. Вирішальне значення мають його визначене проектною та технічною документацією функціональне призначення, належність або неналежність до житлового фонду та юридичне оформлення зміни такого статусу.

У постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №671/1433/19 Касаційний цивільний суд, аналізуючи ДБН В.2.2-15:2019 та питання зміни правового режиму приміщення, зазначив, що переведення можливе за сукупності наступних умов: наявність волевиявлення власника приміщення на зміну його правового статусу, благоустроєність приміщення та його придатність для постійного або тимчасового проживання громадян, відповідність приміщення встановленим санітарним і технічних вимогам. При цьому Верховний Суд прямо вказав, що переведення нежитлового приміщення у житлове має здійснюватися за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

У цій справі матеріали не містять доказів того, що творчі майстерні, які проектувалися, будувалися і були технічно обліковані як нежитлові приміщення у встановленому порядку були переведені до житлового фонду. Навпаки, наявні докази підтверджують їх первісне та незмінене функціональне призначення саме як нежитлових приміщень.

Тому посилання апелянта виключно на аналогічність планування творчих майстерень квартирам не може бути достатньою правовою підставою для включення їх площі до показника «загальна площа житла (сумарна площа квартир)», визначеного пунктом 1.8 договору в редакціх додаткової угоди №4 від 24.12.2015.

Цей висновок додатково підтверджується проектною документацією, яка була погоджена самим замовником (а.с.99-117 т.1).

Так, будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на вул. Шевченка, 46 у м. Хмельницькому, зокрема секцій № 3 та № 9, здійснювалося відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 200/ГП-25.1-04 від 22.06.2015, а також проектної документації, затвердженої замовником наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України Р.М. Зелюкіна від 26.05.2017 № 20 та наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України О.М. Шинкарука від 25.05.2017 № 490аг.

Замовником також затверджувалися завдання на проектування та на коригування проектної документації по об`єкту «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Шевченка, 46 у м. Хмельницькому», якими безпосередньо передбачалося розміщення у будинках нежитлових приміщень магазинів, офісів та творчих майстерень. Доказів скасування, визнання недійсною чи оскарження цієї проектної документації матеріали справи не містять.

Отже, відповідач не лише був обізнаний із тим, що творчі майстерні проектуються як нежитлові приміщення, а й сам у межах своїх повноважень замовника погоджував відповідну проектну документацію.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що аналогічний договірний підхід вже застосовувався сторонами щодо раніше побудованих секцій. Зокрема, під час здійснення будівництва попередніх секцій, у яких так само були передбачені офіси та творчі майстерні, у відповідача не виникало заперечень щодо віднесення 100 % таких нежитлових приміщень до частки генпідрядника, що зокрема підтверджувалося укладеними сторонами додатковими угодами № 5 від 15.07.2016 та № 6 від 08.12.2016.

Ще більш показовим є зміст додаткової угоди №8 від 11.12.2019 та складених до неї актів попереднього розподілу загальної площі житла (квартир) щодо секцій №3 та №9.

У зазначеній додатковій угоді сторони прямо зафіксували, що незважаючи на необхідність зосередження більшої кількості квартир для військовослужбовців у 45-квартирному будинку - секції № 9, загальна частка площі житла замовника залишається незмінною - 22 % від новозбудованого житла.

При цьому щодо 96-квартирного житлового будинку секції №3 - загальна площа квартир становила 6204,7 кв. м, розрахункова частка замовника 22 % - 1365,03 кв. м, однак у цій секції замовнику фактично передавалося лише 263,1 кв. м.

Щодо 45-квартирного житлового будинку секції №9 - загальна площа квартир становила 2868,4 кв.м, 22-відсоткова розрахункова частка замовника - 631,05 кв. м, однак замовнику передавалося 1743,3 кв. м, із яких 631,05 кв. м становила належна частка у секції №9, 1101,93 кв. м - частина належної йому частки із секції № 3, а ще 10,32 кв. м передавалися понад розрахункову площу з подальшим коригуванням.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведені цифрові показники підтверджують, що сторони здійснювали розрахунок 22-відсоткової частки замовника саме від загальної площі квартир, а не від загальної площі житлових будинків разом із вбудованими нежитловими приміщеннями.

Більше того, в акті попереднього розподілу щодо секції №3 (а.с.35 на звороті-37 т.1) сторони погодили передачу замовнику трьох квартир загальною площею 263,1 кв. м, тоді як 93 квартири загальною площею 5941,60 кв. м та усі вбудовані приміщення, у тому числі приміщення комерційного призначення, майстерні художників та архітекторів, а також допоміжні приміщення, передавалися генпідряднику.

Так само щодо секції № 9 замовнику передавалися 26 квартир загальною площею 1743,3 кв. м, а генпідряднику - 19 квартир загальною площею 1125,1 кв. м та всі вбудовані приміщення, включаючи майстерні художників та архітекторів (а.с.37 на звороті-38 т.1).

Тобто ще 11.12.2019 сторони не лише абстрактно погодили правило про належність генпідряднику 100 % нежитлових приміщень, але й конкретизували його щодо саме тих секцій № 3 та № 9, які є предметом цього спору.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що довід відповідача в апеляційній скарзі про те, що після завершення будівництва відповідач вправі вимагати 22 % площі творчих майстерень, фактично означає необхідність ретроспективної зміни вже погодженого сторонами розподілу та умов пункту 1.8 договору в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015, для чого належних правових підстав не встановлено.

Колегія суддів також не погоджується з посиланням апелянта на лист ТОВ «Будівельна група «Поділля» від 30.12.2021 №35, який за твердженням відповідача, є додатком до договору №231-07/15 від 04.07.2007 та підтверджує зміну погодженого сторонами порядку розподілу приміщень. Зі змісту цього листа вбачається, що у відповідь на лист №723-1216 від 20.12.2021 ТОВ «Будівельна група «Поділля» повідомило про передачу додатково п`яти конкретно визначених квартир, а саме: у секції №2 - квартири №675 площею 59,30 кв. м, №669 площею 59,30 кв. м, №663 площею 59,30 кв. м; у секції №12 - квартири №529 площею 64,3 кв. м та №533 площею 64,3 кв. м. Однак буквальний зміст наведеного листа не містить ані положення про зміну пункту 1.8 договору, ані домовленості про включення площ творчих майстерень до загальної площі житла, від якої розраховується 22-відсоткова частка замовника, ані умови про зміну функціонального чи правового статусу всіх творчих майстерень або інших нежитлових приміщень. Навпаки, вжите у листі формулювання «передає додатково 5 квартир» свідчить про прийняття генпідрядником окремого додаткового зобов`язання щодо передачі замовнику п`яти індивідуально визначених квартир понад обсяг житла, належний йому відповідно до загального механізму розподілу, а не про зміну самого механізму такого розподілу. Такий зміст листа узгоджується і з подальшим волевиявленням сторін, зафіксованим у пункті 2 додаткової угоди №09-22 від 15.12.2022, за яким сторони погодили саме «додаткову передачу» п`яти двокімнатних квартир понад відсоток житла, передбачений для передачі замовнику згідно з пунктом 1.8 договору. Водночас будь-яких домовленостей щодо здійснення подальшого розподілу приміщень із включенням до частки замовника площі творчих майстерень ця додаткова угода не містить.

Такий висновок відповідає правилам тлумачення правочину, встановленим статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину насамперед береться до уваги однакове для всього його змісту значення слів і понять, а лише якщо їх буквальне значення не дає можливості з`ясувати зміст відповідної умови, вона встановлюється шляхом зіставлення з іншими частинами правочину, усім його змістом та намірами сторін. Частина перша статті 637 ЦК України прямо передбачає здійснення тлумачення умов договору відповідно до правил статті 213 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції послідовно виходить із того, що тлумачення правочину спрямоване на встановлення змісту вже існуючих прав та обов`язків сторін і не може створювати нових умов договору, яких сторони у ньому не погодили. Отже, із положення про передачу п`яти конкретно визначених квартир не може шляхом розширювального тлумачення виводитися зовсім інша за змістом домовленість - про зміну встановленого пунктом 1.8 договору співвідношення часток або про поширення 22-відсоткової частки замовника на творчі майстерні та інші нежитлові приміщення.

При цьому навіть визнання листа від 30.12.2021 №35 додатком або складовою частиною договору саме по собі не надає йому змісту, якого текст такого документа об`єктивно не містить. Для висновку про зміну пункту 1.8 договору необхідно встановити узгоджене волевиявлення сторін саме щодо зміни відповідної умови договору. Натомість наведений лист індивідуалізує виключно п`ять квартир за секцією, номером та площею і не містить жодної вказівки на 567,47 кв. м творчих майстерень, 312,02 кв. м інших нежитлових приміщень, на їх включення до частки Державної прикордонної служби України чи на зміну правила, за яким 100 % нежитлових приміщень належить до частки генпідрядника. Отже, використання апелянтом цього листа як доказу зміни правового режиму творчих майстерень ґрунтується не на його фактичному змісті.

Більше того, подальше закріплення сторонами саме передачі п`яти конкретних квартир у додатковій угоді №09-22 від 15.12.2022 підтверджує спеціальний, індивідуальний характер відповідної домовленості (а.с.155-156 т.1). Якби лист від 30.12.2021 №35 мав наслідком зміну загального принципу розподілу та означав погодження сторонами віднесення творчих майстерень до житла, не було б необхідності обмежувати наступну додаткову угоду переліком п`яти конкретних квартир із зазначенням їх номерів і площ та прямо визначати, що вони передаються «понад відсоток житла, передбачений для передачі замовнику згідно п. 1.8 договору». Саме останнє формулювання, навпаки, підтверджує, що сторони виходили з чинності та незмінності пункту 1.8 договору в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015, а передачу п`яти квартир розглядали як окремий виняток із погодженого загального порядку, а не як його зміну.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки лист ТОВ «Будівельна група «Поділля» від 30.12.2021 №35 та наступна додаткова угода №09-22 від 15.12.2022 у їх системному взаємозв`язку підтверджують лише додаткове зобов`язання генпідрядника передати замовнику п`ять індивідуально визначених квартир понад передбачену пунктом 1.8 договору в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015 частку житла і не містять волевиявлення сторін щодо зміни правового статусу творчих майстерень, включення їх до житлового фонду або зміни погодженого договором порядку розподілу нежитлових приміщень.

Крім того, колегією суддів досліджено протокол №6 робочої зустрічі керівництва Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України з представниками ТОВ «Будівельна група Поділля» від 25.05.2022 (а.с.157-158 т.1), на який посилається відповідач в обґрунтування доводів апеляційної скарги, та не вбачає підстав для тлумачення його змісту у запропонований апелянтом спосіб, враховуючи наступне.

Як вбачається зі змісту зазначеного протоколу, за результатами робочої зустрічі сторонами було зафіксовано три рішення. По-перше, Головний центр взяв на себе зобов`язання підготувати та направити ТОВ «Будівельна група Поділля» лист із проханням розглянути можливість виділення Головному центру додаткових п`яти квартир понад відсоток житла, передбачений для передачі Головному центру згідно з договором, за рахунок площ творчих майстерень, розміщених у технічних поверхах. По-друге, ТОВ «Будівельна група Поділля» взяло на себе зобов`язання передати Головному центру додатково п`ять двокімнатних квартир понад відсоток житла, передбачений договором, а саме три квартири у секції №2 та дві квартири у секції №12, площа яких підлягала уточненню при укладенні відповідної додаткової угоди. По-третє, сторони домовилися окремо розглянути питання зміни строків введення будинків в експлуатацію.

Таким чином, буквальний зміст протоколу №6 свідчить, що предметом домовленості сторін було не внесення змін до встановленого пунктом 1.8 договору порядку розподілу всього результату будівництва та не зміна правового статусу творчих майстерень, а вирішення конкретного питання щодо додаткового виділення п`яти квартир понад уже встановлену договором частку житла замовника.

При цьому використане у пункті 1 протоколу формулювання «за рахунок площ творчих майстерень» не може тлумачитися ізольовано від інших положень цього ж протоколу та подальшої додаткової угоди, якою сторони юридично оформили досягнуту на робочій зустрічі домовленість. Зазначене формулювання відображало джерело, за рахунок якого сторони обговорювали можливість надання замовнику додаткового майнового еквівалента, однак саме по собі не містить домовленості про визнання творчих майстерень житловими приміщеннями, включення їх площі до бази для обчислення 22-відсоткової частки замовника або передачу замовнику 22 % від усіх творчих майстерень.

Колегія суддів звертає увагу, що визначальним у цьому контексті є те, що результат робочої зустрічі надалі був безпосередньо оформлений сторонами додатковою угодою №09-22 від 15.12.2022. У пункті 2 цієї додаткової угоди сторони, посилаючись саме на протокол робочої зустрічі від 25.05.2022 №6, погодили додаткову передачу п`яти двокімнатних квартир понад відсоток житла, передбачений для передачі замовнику згідно з пунктом 1.8 договору, з обов`язковим урахуванням цих квартир при остаточному розподілі площ відповідних об`єктів після завершення будівництва та прийняття їх в експлуатацію.

Отже, при юридичному оформленні домовленостей, зафіксованих у протоколі №6, сторони не закріпили положення про передачу замовнику певного відсотка творчих майстерень, не визначили їх житлом, не змінили поняття «загальна площа житла (сумарна площа квартир)» та не внесли змін до співвідношення 22 % / 78 %, установленого пунктом 1.8 договору.

Навпаки, сама конструкція пункту 2 додаткової угоди №09.22 - «понад відсоток житла, передбачений для передачі замовнику згідно п. 1.8 Договору» підтверджує, що сторони виходили з чинності встановленого договором базового механізму розподілу та розглядали передачу п`яти квартир як окреме додаткове надання квартир, а не як зміну самого механізму визначення часток. Особливого значення набуває і пункт 3 додаткової угоди №09.22 від 15.12.2022, відповідно до якого «інші умови Договору залишаються без змін і Сторони підтверджують свої зобов`язання за ним». Зазначена умова безпосередньо спростовує твердження апелянта про те, що внаслідок протоколу №6 та подальшої додаткової угоди сторони нібито змінили пункт 1.8 договору або домовилися надалі враховувати площу творчих майстерень при визначенні 22-відсоткової частки замовника.

Крім того, сам протокол №6 не містить будь-якого розрахунку площ усіх творчих майстерень, не визначає їх загальну площу, не встановлює частку замовника у таких приміщеннях у розмірі 22 %, не містить переліку творчих майстерень, що підлягають передачі замовнику та не передбачає зміни актів попереднього розподілу щодо секцій №3 та №9. Натомість він конкретно визначає єдиний результат домовленості - додаткову передачу п`яти квартир у секціях №2 та №12.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим намагання апелянта поширити зміст протоколу №6 на всі творчі майстерні комплексу та вивести з нього право замовника на додаткові 567,47 кв. м за рахунок творчих майстерень. Такий висновок не випливає ні з буквального змісту протоколу, ні з додаткової угоди №09-22, якою його домовленості були реалізовані.

Більше того, якщо б сторони за результатами робочої зустрічі від 25.05.2022 дійсно мали намір змінити загальний порядок розподілу та визнати творчі майстерні складовою житлової площі, від якої визначається 22-відсоткова частка замовника, об`єктивно відсутня була б необхідність погоджувати передачу саме п`яти конкретних квартир «понад відсоток житла». У такому випадку сторони мали б внести відповідні зміни безпосередньо до пункту 1.8 договору та визначити новий порядок розрахунку часток. Проте цього зроблено не було.

Таким чином, протокол №6 робочої зустрічі від 25.05.2022 у системному взаємозв`язку з додатковою угодою №09-22 від 15.12.2022 не підтверджує доводів апеляційної скарги, а навпаки свідчить про те, що сторони зберегли незмінним погоджений договором порядок розподілу результату будівництва та домовилися лише про одноразову додаткову передачу замовнику п`яти конкретних квартир понад належну йому за пунктом 1.8 договору 22-відсоткову частку житла.

Отже, згідно пункту 2 зазначеної додаткової угоди №09-22 від 15.12.2022, укладеної з урахуванням протоколу робочої зустрічі від 25.05.2022 №6, сторони погодили додаткову передачу замовнику п`яти двокімнатних квартир понад відсоток житла, передбачений пунктом 1.8 договору. При цьому в секції № 2 були визначені квартири площею по 59,3 кв. м, а в секції №12 - квартири № 529 та № 533 площею по 64,3 кв. м. Ці п`ять квартир мали бути враховані при остаточному розподілі площ відповідних об`єктів після завершення їх будівництва та введення в експлуатацію (а.с.156 на звороті). Однак жодного положення про зміну встановленого пунктом 1.8 співвідношення, про включення творчих майстерень до поняття житла, про зміну їх функціонального призначення чи про передачу замовнику певного відсотка нежитлових приміщень додаткова угода №09-22 від 15.12.2022 не містить.

У зв`язку з цим посилання апелянта на статтю 654 Цивільного кодексу України також не підтверджує його позицію, оскільки приписи цієї статті врегульовує форму зміни або розірвання договору, але сама по собі не створює зміни умов договору. Для зміни правового режиму майна та встановленої пунктом 1.8 пропорції необхідна відповідна домовленість сторін, виражена в належній формі. Такої домовленості додаткова угода від 15.12.2022 не містить.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача про те, що укладенням додаткової угоди № 09-22 від 15.12.2022 сторони начебто погодили правовий режим усіх творчих майстерень як житлових приміщень.

Безпідставним є і посилання апелянта на статтю 4 Закону України від 27.11.2003 №1345-IV «Про використання земель оборони», оскільки у редакції Закону України від 04.11.2010 №2674-VI чинній у відповідний період будівництва, частина друга статті 4 передбачала, що землі оборони можуть використовуватися, зокрема, для будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей без зміни їх цільового призначення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ані наведена редакція статті 4, ані її чинна редакція не визначали і не визначають жодної конкретної частки держави, Державної прикордонної служби України чи землекористувача у квартирах або нежитлових приміщеннях, створених внаслідок будівництва на земельній ділянці оборони. Така частка в конкретних правовідносинах сторін була визначена саме договором №231-07/15 від 04.07.2007 - 22 % від загальної площі житла, тобто квартир.

Таким чином, вбачається, що відповідач фактично надає статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» зміст, якого законодавець у ній не закріплював.

Колегія суддів зазначає, що спеціальний правовий режим земельної ділянки як земель оборони не означає автоматичного виникнення в держави права власності на визначений відсоток кожного збудованого на такій земельній ділянці самостійного об`єкта нерухомості незалежно від погоджених сторонами умов будівництва. Закон визначає допустимі напрями використання земель оборони; конкретне ж співвідношення результатів інвестування і будівництва у цій справі врегульовано договором.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на принцип venire contra factum proprium як на підставу для висновку про недобросовісність позивача, враховуючи наступне.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 сформулювала базовий підхід до доктрини venire contra factum proprium, виснувавши, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Тобто, Верховний Суд пов`язує заборону суперечливої поведінки з випадками, коли особа надалі діє несумісно зі своїми попередніми заявами або поведінкою, на які інша сторона розумно покладалася.

Колегія суддів відзначає, що у даній справі поведінка позивача такої суперечності не містить. Навпаки, його позиція відповідає пункту 1.8 договору, додатковій угоді №8 від 11.12.2019, підписаним сторонами актам попереднього розподілу та затвердженій замовником проектній документації (а.с.32-42, 104-140 т.1).

Натомість відповідач спочатку погодив умову про належність генпідряднику 100 % нежитлових приміщень, затверджував проектну документацію, де творчі майстерні визначені саме як нежитлові приміщення, підписав акти попереднього розподілу щодо секцій №3 та №9, за якими такі майстерні передавалися генпідряднику, раніше не заперечував проти аналогічного розподілу в інших секціях, а після завершення будівництва став вимагати включення частини цих же нежитлових приміщень до своєї 22-відсоткової частки.

Саме така зміна поведінки на завершальній стадії виконання договору обґрунтовано оцінена судом першої інстанції крізь призму принципу добросовісності.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним заперечення апелянта стосовно невідповідності остаточного акта попередньому розподілу у зв`язку зі зміною номерів та уточненням площ квартир, оскільки пункт 21.8 договору в редакції додаткової угоди №4 від 24.12.2015 безпосередньо передбачає здійснення остаточного розподілу після завершення будівництва на підставі обмірів технічної інвентаризації. Тому сам факт уточнення площі або нумерації після проведення технічної інвентаризації є реалізацією передбаченого сторонами договірного механізму, а не зміною його суті.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що квартири визначені для передачі замовнику в остаточному акті, не змінили свого місця розташування відносно секції, поверху та кількості кімнат, а зміна нумерації була зумовлена проведенням технічної інвентаризації та коригуванням проектної документації. Зокрема, номери №№ 123 - 128 у секції №3 були присвоєні нежитловим приміщенням (а.с.207-245 т.1).

При цьому згідно з Остаточним актом розподілу загальної площі житла (квартир) у багатоквартирних житлових будинках з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Шевченка, 46 у м. Хмельницькому секції № 3 та № 9 - загальна площа 141 квартири після технічної інвентаризації становить 9102,0 кв.м (а.с.48 на звороті-50 т.1).

Розрахункова частка замовника - 22 % становить 2002,44 кв. м. Водночас відповідно до остаточного розподілу замовнику передаються 29 квартир загальною площею 2042,80 кв. м, тобто на 40,36 кв. м більше його розрахункової частки, і цей надлишок підлягає врахуванню при наступних розподілах (а.с.48 на звороті-50 т.1).

Генпідряднику відповідно передаються 112 квартир загальною площею 7059,2 кв. м та 100 % приміщень соціально-побутового призначення, визначених як нежитлові приміщення, загальною площею 2254,8 кв.м (а.с.48 на звороті-50 т.1).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні цифрові показники остаточного акта додатково спростовують твердження апелянта про порушення майнової частки замовника, оскільки відповідач не лише одержує погоджені договором 22% житлової площі, але на цьому етапі розподілу фактично отримує 40,36 кв. м понад розрахункову частку.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що остаточний акт не встановлює нового розподілу майна та не змінює економічної моделі договору, а лише конкретизує на підставі технічної інвентаризації ті права сторін, які вже були визначені пунктами 1.8, 21.4, 21.4.1, 21.5, 21.8 договору, додатковою угодою № 8 від 11.12.2019 та актами попереднього розподілу.

За таких обставин довід відповідача про відсутність погодження істотних умов проекту додаткової угоди також не є самостійною підставою для відмови у позові.

Частина перша статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Водночас колегія суддів відзначає, що предметом спору у даній справі є саме усунення розбіжностей щодо завершального оформлення вже врегульованих чинним договором прав та обов`язків сторін. Тому незгода відповідача з редакцією документа, зумовлена його вимогою додатково передати йому частину нежитлових приміщень, не означає, що суд повинен залишити таку незгоду невирішеною.

Щодо моменту укладення спірної додаткової угоди колегія суддів також вважає необхідним уточнити нормативне обґрунтування, оскільки Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV, на частину другу статті 187 якого спирався Верховний Суд у постанові від 28.11.2023 у справі №922/1307/22, втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб».

Водночас законодавець не відмовився від відповідного правила, а встановив його у спеціальному Законі України від 09.01.2025 №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» (далі - Закон України №4196-IX).

Частиною другою статті 16 цього Закону встановлено, що день набрання законної сили рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо інше не визначено рішенням суду.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для включення до тексту додаткової угоди положення про набрання нею чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками є правильним по суті, однак при апеляційному перегляді його нормативне обґрунтування суд апеляційної інстанції враховує приписи чинної частини 2 статті 16 Закону України №4196-IX.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем в апеляційній скарзі аргументи ґрунтуються на помилковому ототожненні понять «житло (квартири)» та «нежитлові приміщення», вибірковому тлумаченні умов договору та додаткових угод до нього і не враховують попередньо погодженого сторонами механізму розподілу об`єкта будівництва.

Умовами договору від 04.07.2007 № 231-07/15 у редакції додаткової угоди № 4 від 24.12.2015 однозначно визначено право замовника на 22 % загальної площі житла - сумарної площі квартир, а не на 22 % загальної площі всіх створених у результаті будівництва об`єктів (а.с.20-23 т.1).

Творчі майстерні відповідно до затвердженої самим замовником проектної документації, технічної документації, ДБН В.2.2-15:2019 та законодавчого визначення, закріпленого Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», мають статус нежитлових приміщень. Доказів зміни їх правового статусу та переведення до житлового фонду матеріали справи не містять.

Додаткова угода № 09-22 від 15.12.2022 також не змінила зазначеного режиму, оскільки не містить жодної домовленості про включення творчих майстерень до житлової площі, а передбачає лише передачу п`яти конкретно визначених квартир понад 22-відсоткову частку замовника.

Стаття 4 Закону України «Про використання земель оборони» не встановлює будь-якої нормативної частки держави у створених на землях оборони об`єктах нерухомого майна, а тому не може бути правовою підставою для одностороннього збільшення погодженої договором частки відповідача.

Водночас остаточний акт, складений за наслідками технічної інвентаризації, підтверджує забезпечення майнового інтересу замовника: при розрахунковій 22-відсотковій частці 2002,44 кв. м йому передаються 29 квартир загальною площею 2042,80 кв. м, тобто із перевищенням розрахункової частки на 40,36 кв. м.

Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставним доводи апеляційної скарги про те, що у секціях №№ 3, 8, 9, 10 усі квартири на десятих поверхах були продані, а відповідно до оголошень про продаж нерухомості, розміщених на вебсторінках у мережі Інтернет, ціни на квартири десятих поверхів були дещо нижчими, ніж на аналогічні квартири на 2-9 поверхах, оскільки матеріали справи не містять жодних оголошень про продаж нерухомості, розміщених на вебсторінках у мережі Інтернет, на які посилається апелянт. Відсутні у справі й будь-які інші належні докази, які б підтверджували наведені відповідачем відомості щодо факту продажу саме спірних приміщень, їх реалізації як квартир, ціни такого продажу чи співвідношення цін на об`єкти, розташовані на десятих та інших поверхах.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина перша статті 76 цього Кодексу визначає належними докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, а за змістом статті 79 ГПК України обставина може вважатися доведеною лише за наявності доказів, достатньо вірогідних для її встановлення. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює саме наявні у справі докази на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження.

Таким чином, викладення в апеляційній скарзі відомостей про нібито розміщені в мережі Інтернет оголошення не звільняє апелянта від обов`язку подати відповідні докази. Суд не може встановлювати юридично значимі обставини виключно на підставі непідтверджених тверджень учасника справи та самостійно здійснювати пошук доказів, які сторона не подала на підтвердження власних доводів.

Більше того, навіть наведене апелянтом твердження про можливе майбутнє переведення творчих майстерень до житлового фонду не підтверджує їх житлового статусу на час виникнення спірних правовідносин. Навпаки, сам апелянт фактично визнає, що таке переведення, на його думку, є лише наступною стадією, яка може бути реалізована після введення об`єкта в експлуатацію. Отже, до здійснення відповідної процедури та прийняття належних рішень уповноваженими органами спірні приміщення зберігають той правовий статус, який визначений проектною і технічною документацією.

Матеріалами справи встановлено, що творчі майстерні проектувалися та будувалися саме як нежитлові приміщення, а доказів їх переведення у житловий фонд у встановленому законом порядку матеріали справи не містять. Водночас затвердженими замовником завданнями на проектування і коригування проектної документації безпосередньо передбачалося розміщення у будинках нежитлових приміщень магазинів, офісів та творчих майстерень.

Отже, доводи апелянта побудовані на припущенні про можливу майбутню зміну правового статусу відповідних об`єктів, а не на їх фактичному статусі на час здійснення договірного розподілу. Потенційна можливість власника у майбутньому ініціювати процедуру зміни функціонального призначення нерухомого майна не наділяє таке майно житловим статусом ретроспективно та не змінює погодженого сторонами у пункті 1.8 договору №231-07/15 від 04.07.2007 редакції додаткової угоди № 4 від 24.12.2015 порядку розподілу, відповідно до якого замовник набуває 22 % від загальної площі житла - сумарної площі квартир, тоді як 100% нежитлових приміщень віднесено до частки генпідрядника.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що твердження відповідача про продаж квартир на десятих поверхах, їх нижчу ціну та можливе подальше переведення творчих майстерень у житловий фонд не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки перші два твердження не підтверджені жодними наявними у матеріалах справи доказами, а останнє стосується лише гіпотетичної майбутньої зміни правового статусу приміщень і не має юридичного значення для визначення їх статусу та порядку розподілу на момент виникнення спору у даній справі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №924/242/26 до вирішення Господарським судом Хмельницької області справи №924/424/26 (а.с.177-178 т.1), враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідне клопотання розглянуто судом першої інстанції у підготовчому засіданні 21.05.2026, за результатами якого постановлено протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні (а.с.86 т.2).

Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження, відповідач посилався на пов`язаність даної справи зі справою №924/424/26 провадження в якій 29.04.2026 відкрито за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до ТОВ «Будівельна група «Поділля» про зміну умов того самого договору генерального підряду та пайової участі №231-07/15 від 04.07.2007. Зокрема, у справі №924/424/26 прокурор посилається на недоотримання Державною прикордонною службою України 119,57 кв. м житлової площі у секціях №№4, 5 та на наявність передумов для недоотримання 462,92 кв. м у секціях №№3, 8, 9, 10, пов`язуючи це, серед іншого, з використанням у проектній документації поняття творчих майстерень (а.с.177-178 т.1).

Разом з тим, сама по собі обставина, що обидві справи стосуються одного договору №231-07/15 від 04.07.2007 та певною мірою пов`язані з питанням розподілу створених у результаті будівництва площ, не утворює передбаченої процесуальним законом підстави для обов`язкового зупинення провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження лише у разі об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи. При цьому закон прямо забороняє посилатися на таку неможливість, якщо зібрані докази дозволяють суду встановити та оцінити обставини, що є предметом судового розгляду.

Отже, визначальним для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України є не формальна пов`язаність двох справ і навіть не можливість того, що рішення в одній справі матиме певне значення для правовідносин сторін, а встановлення саме об`єктивної неможливості суду самостійно з`ясувати факти, необхідні для вирішення спору, в межах предмета доказування у справі, що розглядається.

У постанові від 24.03.2021 у справі №910/2327/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду наголосив, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Тобто, зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України можливо лише тоді, коли певні обставини, підстави, факти тощо не можуть бути з`ясовані та встановлені судом у даному процесі, проте які мають значення для справи. Натомість вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Більше того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 виснувала що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Таких обставин у справі №924/242/26 колегією суддів не встановлено.

Предметом даної справи є вимога ТОВ «Будівельна група «Поділля» про визнання укладеною додаткової угоди, якою відповідно до пунктів 1.8 та 21.8 договору №231-07/15 від 04.07.2007 здійснюється остаточний розподіл квартир та інших приміщень у вже завершених будівництвом і введених в експлуатацію секціях №3 та №9. Для вирішення такого спору суд повинен встановити зміст чинних договірних зобов`язань сторін, зміст додаткових угод до договору, погоджений сторонами попередній розподіл, правовий статус відповідних приміщень та фактичні показники об`єкта за результатами технічної інвентаризації. У матеріалах справи наявні договір №231-07/15 від 04.07.2007, додаткова угода №4 від 24.12.2015, додаткова угода №8 від 11.12.2019 та акти попереднього розподілу до неї, додаткова угода від 15.12.2022, проектна документація, завдання на проектування, технічний паспорт, результати технічної інвентаризації, сертифікат Державної інспекції архітектури та містобудування України від 05.03.2025 №ІУ122250228440, листування сторін та інші докази, які у своїй сукупності дають можливість суду самостійно встановити всі юридично значимі для цього спору обставини. Саме на підставі таких доказів суд першої інстанції встановив зміст прав та обов`язків сторін і здійснив перевірку запропонованої позивачем редакції остаточного розподілу.

Натомість предмет справи №924/424/26 є іншим. У вказаній справі прокурором поставлено питання про зміну умов чинного договору №231-07/15 від 04.07.2007, тобто йдеться не про встановлення змісту вже існуючих на час виникнення спору умов договору, а про їх можливу трансформацію шляхом зміни в судовому порядку. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 29.04.2026 у справі №924/424/26 провадження відкрито саме за позовом про змінення умов договору генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм № 231-07/15 від 04.07.2007.

Колегія суддів відзначає, що ця відмінність має принципове правове значення.

Так, за змістом частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється в судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Отже, саме існування справи №924/424/26, у якій заявлено вимогу про зміну договору, не змінює чинних на цей час умов договору №231-07/15 та не позбавляє суд у справі №924/242/26 можливості оцінити права й обов`язки сторін виходячи з редакції договору, яка є чинною та обов`язковою для них. Потенційне ухвалення в майбутньому судового рішення про зміну окремих умов договору не може розглядатися як факт, без попереднього встановлення якого об`єктивно неможливо вирішити спір щодо виконання умов договору в їх чинній редакції.

Необґрунтованим у цьому контексті є й посилання апелянта на частину четверту статті 75 ГПК України та можливе преюдиційне значення обставин, які можуть бути встановлені у справі №924/424/26.

Частина четверта статті 75 ГПК України надає преюдиційного значення лише обставинам, які вже встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. Водночас частиною сьомою цієї статті прямо передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Суд апеляційної інстанції також наголошує, що преюдиційність стосується встановлених фактів, а не правової оцінки таких фактів.

Таким чином, сама перспектива встановлення в іншому, ще не завершеному судовому провадженні певних обставин не може підміняти передбачений пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України критерій об`єктивної неможливості розгляду цієї справи.

Колегія суддів також враховує, що предмет доказування у справі №924/242/26 дозволяє безпосередньо дослідити та надати правову оцінку тим обставинам, на які посилається відповідач: умовам розподілу житлових і нежитлових приміщень, статусу творчих майстерень, змісту проектної документації, додаткових угод та поведінці сторін під час виконання договору. Тобто жодна з цих обставин не перебуває поза межами юрисдикції господарського суду в цій справі і не потребує обов`язкового попереднього встановлення іншим судом.

Відтак наявність справи №924/424/26 може свідчити про існування між сторонами та державою іншого спору щодо можливості зміни умов договору №231-07/15, однак не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду справи №924/242/26 за наявними у ній доказами. Зупинення провадження за таких умов фактично означало б очікування можливого майбутнього перегляду договірних правовідносин сторін, а не усунення об`єктивної процесуальної перешкоди для вирішення спору.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який протокольною ухвалою від 21.05.2026 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №924/242/26 та відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині як такі, що не підтверджують порушення судом першої інстанції пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин і не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України могло б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що додаткова угода до договору генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм від 04.07.2007 № 231-07/15 підлягає визнанню укладеною саме в редакції, визначеній у резолютивній частині оскаржуваного рішення, як така, що відповідає змісту чинних договірних зобов`язань сторін, раніше погодженому ними механізму розподілу майна та фактичним результатам виконання договору №231-07/15 генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм від 04.07.2007.

Щодо апеляційної скарги Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України в частині на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26

4. Зміст додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 у справі №924/242/26 позов ТОВ «Будівельна група Поділля» про визнання укладеною додаткової угоди було задоволено. У позовній заяві позивач зазначив попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн та заявив про намір подати докази їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення рішення. 17.06.2026 позивач подав відповідну заяву про розподіл судових витрат на суму 60 000,00 грн, тобто у строк, передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України. Відповідач в свою чергу заперечував проти заяви, просив відмовити у її задоволенні, а в разі визнання витрат обґрунтованими зменшити їх на 99 %, посилаючись, зокрема, на відсутність деталізованого розрахунку вартості кожної послуги, доказів фактичної оплати та на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи.

Дослідивши докази, суд першої інстанції встановив, що 10.02.2026 між адвокатом Гінінгером А.З. та ТОВ «Будівельна група Поділля» було укладено договір про надання юридичних послуг, яким передбачено твердий (фіксований) гонорар у розмірі 60 000,00 грн за представництво інтересів клієнта в одній судовій інстанції. 17.06.2026 сторони підписали акт №01/25-1 приймання-передачі наданих послуг та розрахунок винагороди на суму 60 000,00 грн; акт містив перелік виконаних адвокатом робіт і процесуальних дій, а строк оплати становив шість місяців з дня його підписання. Суд також встановив фактичну участь адвоката у підготовчих і судових засіданнях 08.04.2026, 24.04.2026, 06.05.2026, 21.05.2026, 25.05.2026, 08.06.2026 та 12.06.2026, а також подання ним низки процесуальних документів. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів сам факт надання йому професійної правничої допомоги у справі.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення 60 000,00 грн не відповідають у повному обсязі критеріям співмірності, розумності та необхідності. Суд врахував предмет спору, незначну кількість матеріалів, долучених до позовної заяви, обсяг процесуальних документів, зокрема те, що відповідь на відзив становила дві сторінки, а додаткові пояснення одну сторінку, та визнав необґрунтовано завищеними заявлені 28 годин на підготовку відповідних документів. Окремо суд зазначив, що три клопотання про долучення доказів від 10.05.2026, 11.05.2026 та 23.05.2026 могли бути оформлені одним процесуальним документом, у зв`язку з чим витрати на підготовку всіх трьох клопотань не були визнані необхідними у заявленому обсязі. З огляду на це суд визнав суму 60 000,00 грн неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим адвокатом часом та такою, що становила б надмірний тягар для іншої сторони.

Разом з цим, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що відсутність у договорі та акті вартості кожної окремої послуги є підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат, оскільки гонорар був визначений у фіксованому розмірі. Також суд відхилив посилання на відсутність доказів фактичної сплати гонорару, виходячи з того, що за пунктом 1 частини другої статті 126 ГПК України розподілу підлягають як уже сплачені витрати, так і ті, що підлягають сплаті. Врахувавши фактичний обсяг роботи адвоката, участь у всіх судових засіданнях, характер спору та критерії реальності й розумності витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення суми відшкодування до 25 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а в решті заяви відмовив.

5. Узагальнені доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26 та заперечення інших учасників справи.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26 апелянт фактично не наводить самостійних доводів щодо неправильності визначення розміру, складу, співмірності чи розподілу судових витрат. Оскарження додаткового рішення обґрунтовано виключно його похідним характером від основного рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026.

Зокрема, скаржник зазначає, що основне рішення від 12.06.2026 на його переконання, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та підлягає повному скасуванню, а тому відповідно підлягає скасуванню і додаткове рішення від 26.06.2026, яким здійснено розподіл судових витрат. Апелянт прямо виходить із того, що додаткове рішення є похідним від рішення по суті спору, а скасування основного рішення, на його думку, є підставою для скасування й додаткового судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення зводяться не до заперечення правильності самого розподілу судових витрат, а виключно до твердження про необхідність його скасування як наслідку скасування основного рішення у справі. У прохальній частині апеляційної скарги скаржник просить окремо скасувати додаткове рішення від 26.06.2026 про розподіл судових витрат та покласти на ТОВ «Будівельна група «Поділля» судовий збір за подання апеляційної скарги.

Отже, самостійних матеріально-правових чи процесуальних підстав для скасування додаткового рішення від 26.06.2026 апеляційна скарга не містить.

ТОВ «Будівельна група «Поділля» у поданому відзиві не навело самостійних заперечень щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026. Наведена у відзиві аргументація спрямована виключно на спростування доводів апелянта щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.06.2026 по суті спору.

6. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26.

Позивач у позовній заяві повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу за представництво інтересів в суді першої інстанції становить 60 000,00 грн. Вказав, що докази понесення судових витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення на підставі ч.8 ст.129 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" до Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України про визнання укладеною додаткової угоди задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду до договору генерального підряду та пайової участі по розробці і виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву комплексу багатоповерхових житлових будинків з інженерними мережами та благоустроєм від 04.07.2007 № 231-07/15 в редакції, викладеній в резолютивній частині рішення.

17 червня 2026 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, згідно з якою останній просить розподілити судові витрати у справі №924/242/26 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 60000,00 грн.

23 червня 2026 року від представника відповідача до суду першої інстанції надійшли заперечення на клопотання (заяву), в яких останній просить відмовити в задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат, а у разі якщо суд дійде висновку про необхідність задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат, зменшити розмір витрат заявлених позивачем на 99 %.

Додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" про розподіл судових витрат від 17.06.2026 у справі №924/242/26 задоволено частково. Стягнуто з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" 25000,00 витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви відмовлено.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При поданні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відповідачем дотримано ч. 8 ст.129 ГПК України, оскільки подано докази понесення судових витрат в межах встановленого п`ятиденного строку після ухвалення судом рішення від 12.06.2026 у справі №924/242/26.

З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Гінінгер Анатолієм Залмановичем (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" (далі - клієнт) 10 лютого 2026 року укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.3 договору визначено, що клієнт надає адвокату повноваження діяти від його імені з усіма правами наданими позивачу, апелянту, особі, що подає скаргу, іншій особі у справі про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 04.07.2007 № 231-07/15 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України із додатком до додаткової угоди "Остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир) в багатоквартирних житлових будинках з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Шевченка, 46 в м.Хмельницькому (3 та 9 секція). Гонорар за представництво інтересів клієнта у справі, передбаченій цим пунктом, є твердим (фіксованим) та складає 60 000 (шістдесят тисяч гривень 00 коп.) грн. за представництво інтересів в одній справі в одній інстанції (першій або апеляційній або касаційній) як на стадії розгляду справи, так і на стадії судового контролю, виконання судового рішення.

За умовами п. 5.1 договору оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих адвокатом послуг здійснюється на підставі та у відповідності до актів приймання-передачі наданих послуг, оформлених у двосторонньому порядку. Строк оплати встановлюється в актах приймання - передачі наданих послуг.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2026 року (п. 8.1 договору).

17 червня 2026 року сторонами підписано акт №01/25-1 приймання - передачі наданих послуг, згідно з п. 1 якого адвокат в рамках представництва інтересів клієнта у справі №924/242/26 в Господарському суді Хмельницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Поділля" до Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 04.07.2007 № 231-07/15 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України із додатком до додаткової угоди "Остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир) в багатоквартирних житлових будинках з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Шевченка, 46 в м.Хмельницькому ( 3 та 9 секція)".

Відповідно до п. 2 акту вартість послуг адвоката за цим актом приймання-передачі послуг у відповідності до п.2.4. договору становить тверду грошову суму 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

На підтвердження факту надання послуг надається такий розрахунок:

- підготовка, перевірка, підписання та направлення позовної заяви (18 годин роботи на 12 сторінок позовної заяви з урахуванням додатків до позовної заяви, 2 години на перевірку), період з 11.02.2026 - 03.03.2026;

- підготовка, перевірка, підписання та направлення відповіді на відзив (4 години), період з 30, 31.03.2026 - 01.04.2026;

- представництво інтересів позивача в підготовчому засіданні 08.04.2026;

- представництво інтересів позивача в підготовчому засіданні 24.04.2026;

- підготовка, перевірка, підписання та направлення додаткових пояснень (4 години) 01.05.2026;

- представництво інтересів позивача в підготовчому засіданні 06.05.2026;

- підготовка, перевірка, підписання та направлення клопотання (4 години) 10.05.2026;

- підготовка, перевірка, підписання та направлення клопотання (4 години) 11.05.2026;

- підготовка, перевірка, підписання та направлення заперечення на клопотання (2 години) 13.05.2026;

- представництво інтересів позивача в підготовчому засіданні 21.05.2026;

- підготовка, перевірка, підписання та направлення клопотання (2 години) 23.05.2026;

- представництво інтересів позивача в підготовчому засіданні 25.05.2026;

- представництво інтересів позивача в судовому засіданні 08.06.2026;

- представництво інтересів позивача в судовому засіданні 12.06.2026.

За умовами п. 3 акту підписанням цього акту сторони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 10 лютого 2026 року.

Клієнт оплачує послуги за цим актом протягом 6 (шести) місяців з дня підписання акту (п. 4 акту).

17 червня 2026 року сторонами підписано розрахунок розміру винагороди за договором про надання юридичних послуг від 10.02.2026, відповідно до п. 3 якого враховуючи факт надання юридичних послуг, приймаючи до уваги обсяг наданих юридичних послуг (правової допомоги), винагорода адвоката Гінінгера А.З. за надання юридичних послуг (правової допомоги) у відповідності до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 10 лютого 2026 року складає: 60 000 (шістдесят тисяч гривень 00 коп.) грн.

Матеріали справи містять довіреність на справи господарського судочинства у порядку передоручення від 05.03.2026, видану керівником ТОВ "Будівельна група Поділля" Пилипюком Ігорем Григоровичем адвокату Гінінгеру А.З., а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №175 від 17.07.1998 року, видане Гінінгеру А.З.

Суд апеляційної інстанції враховує, що адвокат Гінінгер А.З. приймав участь в підготовчих засіданнях, що відбулись 08.04.2026, 24.04.2026, 06.05.2026, 21.05.2026, 25.05.2026 та в судових засіданнях 08.06.2026, 12.06.2026.

Подана у даній справі позовна заява від 05.03.2026 скріплена електронним цифровим підписом керівника товариства Пилипюка І.Г., подані заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від 01.04.2026, відповідь на відзив від 01.04.2026, додаткові пояснення у справі від 01.05.2026, клопотання від 10.05.2026 та від 11.05.2026, заперечення на клопотання про зупинення провадження від 13.05.2026, клопотання від 23.05.2026, вступне слово від 07.06.2026, заява про розподіл судових витрат від 17.06.2026 подані через електронний суд та скріплені електронним цифровим підписом адвоката Гінінгера А.З.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач згідно з вимогами ст.74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги під час розгляду справи №924/242/26 у Господарському суді Хмельницької області.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п.4.16. постанови від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони та суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто, критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Представник відповідача подав до суду першої інстанції заперечення на клопотання, згідно з яким останній просить відмовити в задоволенні клопотання позивача, а в разі визнання його обґрунтованим зменшити витрати на професійну правничу допомогу на 99%. В обґрунтування заперечень вказує, що саме по собі посилання на фіксований розмір гонорару не може бути підставою звільнення заявника від обов`язку доведення співмірності, обґрунтованості та розумності витрат на правничу допомогу. Звертає увагу, що загальна вартість наданих послуг склала 60 000,00 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи, в договорі № б/н від 10.02.2026 та акті 01/25-1 наданих послуг не визначено/не зазначено порядок розрахунку по кожному виду наданої правової допомоги, що також не наведено представником позивача і в заяві про розподіл судових витрат, зазначена лише загальна сума. Крім того, позивач не долучив жодних доказів фактичної оплати за надані послуги з професійної правової допомоги, за період з лютого по червень 2026 року, що виглядає не логічно зважаючи на тривалий розгляд справи лютий-червень 2026 року. Відтак, на думку відповідача, позивачем не підтверджено розрахунок таких витрат, що в свою чергу є порушенням вимог статей 126 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу, що пов`язана з представництвом інтересів в ході розгляду справи №924/242/26, яка складає 60 000,00 гривень, є необґрунтованою, неспіврозмірною із виконаною роботою, а також не відповідає критеріям реальності, розумності та пропорційності. Зазначає, що Головний центр є державним органом, відтак стягнення необґрунтованих витрат на правничу допомогу, з державної установи, яка фінансується за рахунок Державного бюджету, не відповідатиме принципам господарського судочинства. Більш того, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Перевіривши матеріали справи в частині вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження їх понесення, а також заперечення відповідача щодо розміру таких витрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна група Поділля» та стягнення з відповідача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Так, з акта №01/25-1 приймання-передачі наданих послуг від 17.06.2026 вбачається, що загальна вартість професійної правничої допомоги, заявлена позивачем до відшкодування за результатами розгляду справи №924/242/26 у суді першої інстанції, становить 60 000,00 грн. У зазначеному акті, а також у розрахунку розміру винагороди від 17.06.2026 наведено перелік наданих адвокатом послуг, дати їх виконання, кількість підготовлених процесуальних документів, процесуальних дій та зазначено кількість часу, витраченого на виконання окремих видів робіт (а.с.150 т.2).

Водночас колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції про те, що сам факт погодження між адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару у сумі 60 000,00 грн і підтвердження факту надання правничої допомоги не означає автоматичного покладення всієї зазначеної суми на іншу сторону спору. При вирішенні питання про розподіл витрат суд зобов`язаний перевірити їх реальність, необхідність, розумність та співмірність із конкретними обставинами справи, складністю виконаних адвокатом робіт, їх обсягом, витраченим часом і значенням спору для сторін.

Дослідивши предмет спору, обсяг матеріалів справи, зміст підготовлених представником позивача процесуальних документів та характер вчинених ним процесуальних дій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена до компенсації сума 60 000,00 грн не є у повному обсязі співмірною з фактичним обсягом і складністю наданої правничої допомоги. Зокрема, підготовка позовної заяви та матеріалів справи, з урахуванням характеру спірних правовідносин та кількості доказів, долучених до позову, об`єктивно не потребувала такого обсягу часових витрат, який зазначений у поданому позивачем розрахунку.

Колегія суддів також враховує зміст відповіді на відзив та додаткових пояснень від 01.05.2026. Вказані документи є незначними за обсягом: відповідь на відзив викладена на двох сторінках, а додаткові пояснення - на одній сторінці. За таких обставин зазначення у розрахунку значного обсягу часу для їх підготовки обґрунтовано оцінено судом першої інстанції як таке, що не повною мірою відповідає фактичному обсягу виконаної роботи. У сукупності заявлені адвокатом часові витрати на підготовку відповідних процесуальних документів становили 28 годин, однак, з урахуванням їх змісту та обсягу, така кількість часу не може бути визнана співмірною з часом, який об`єктивно необхідний кваліфікованому фахівцю у галузі права для виконання відповідних завдань.

Обґрунтованим є також висновок суду першої інстанції щодо витрат, пов`язаних із підготовкою та поданням представником позивача окремих клопотань про долучення доказів від 10.05.2026, 11.05.2026 та 23.05.2026. Відповідно до частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви. Хоча необхідність подання додаткових доказів у даному випадку виникла у ході підготовчого провадження з огляду на пояснення представника відповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такі докази могли бути подані шляхом оформлення одного процесуального клопотання. Тому заявлені витрати, пов`язані з підготовкою трьох окремих однотипних клопотань, не можуть у повному обсязі вважатися необхідними для належного захисту прав позивача у цій справі.

Отже, дослідивши фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, складність спору, зміст підготовлених ним процесуальних документів та кількість заявленого часу на їх підготовку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем до стягнення 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та фактичними часовими витратами, а покладення всієї цієї суми на відповідача не відповідало б критеріям розумності, справедливості та пропорційності розподілу судових витрат.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що правнича допомога позивачу у справі фактично надавалася. Представник позивача здійснював підготовку заяв по суті справи та заяв із процесуальних питань, брав участь у підготовчих засіданнях 08.04.2026, 24.04.2026, 06.05.2026, 21.05.2026, 25.05.2026, а також у судових засіданнях 08.06.2026 та 12.06.2026. Суд першої інстанції при визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації, належним чином врахував як сам факт надання професійної правничої допомоги, так і характер спору, тривалість судового розгляду, кількість проведених судових засідань та обсяг процесуальної роботи, фактично виконаної представником позивача.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що розумним, співмірним та достатнім розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає покладенню на відповідача у зв`язку із задоволенням позову, є 25 000,00 грн. Такий розмір, на переконання колегії суддів, відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності витрат, враховує фактичний обсяг наданих послуг і не покладає на іншу сторону надмірного фінансового тягаря.

Колегія суддів також погоджується з відхиленням судом першої інстанції доводів відповідача про те, що відсутність у договорі про надання правничої допомоги від 10.02.2026 та акті №01/25-1 від 17.06.2026 окремої вартості кожного виду правничої допомоги є підставою для повної відмови у відшкодуванні таких витрат.

Як правильно враховано судом першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 звернула увагу на те, що адвокатський гонорар може встановлюватися у двох основних формах - у фіксованому розмірі або у формі погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення гонорару: при встановленні фіксованого розміру винагороди фактична кількість часу, витраченого адвокатом на виконання окремих дій, не є способом визначення розміру самого гонорару, тоді як при погодинній оплаті його розмір визначається залежно від кількості витрачених годин та погодженої вартості однієї години роботи.

Оскільки договором про надання юридичних послуг від 10.02.2026 сторонами погоджено саме твердий (фіксований) розмір гонорару - 60 000,00 грн за представництво інтересів у одній судовій інстанції, відсутність окремого грошового еквівалента кожної виконаної адвокатом дії не свідчить про невизначеність розміру гонорару та сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Водночас фіксований характер гонорару не позбавляє іншу сторону права заперечувати проти покладення на неї всієї суми таких витрат і доводити їх неспівмірність. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, при фіксованому розмірі гонорару неспівмірність витрат може доводитися, зокрема, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених процесуальних документів, кількості судових засідань та тривалості розгляду справи. Саме такі критерії і були застосовані судом першої інстанції при зменшенні суми, що підлягає компенсації, із 60 000,00 грн до 25 000,00 грн.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про відсутність доказів фактичної сплати позивачем гонорару адвокату. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат враховується вартість правничої допомоги, яка не лише фактично сплачена стороною, а й така, що відповідно до умов договору підлягає сплаті.

Аналогічний правовий висновок викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №904/1038/19 витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу між сторонами незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені стороною, чи відповідна сума лише підлягає сплаті.

У даному випадку акт №01/25-1 від 17.06.2026 підтверджує факт надання адвокатом відповідних послуг, їх прийняття клієнтом та виникнення у позивача обов`язку оплатити їх у погоджений сторонами строк. Тому сама по собі відсутність на момент вирішення питання про розподіл судових витрат платіжного документа про фактичну сплату 60 000,00 грн не спростовує реальності зобов`язання позивача перед адвокатом та не є передбаченою законом підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та належним чином дослідив надані сторонами докази, врахував як доводи позивача щодо фактичного надання правничої допомоги, так і заперечення відповідача щодо співмірності заявленого розміру витрат, застосував передбачені статтями 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України критерії реальності, необхідності, розумності та пропорційності витрат і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Будівельна група Поділля» зі стягненням на його користь 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

7. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість оскаржуваних рішень суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у оскаржуваних рішеннях суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування оскаржуваних рішень суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційна скарга Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26, без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2026 у справі №924/242/26, без змін.

2. Справу №924/242/26 повернути Господарському суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "21" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.