Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №906/969/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Справа № 906/969/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Єфімчук А.І.

за участю представників сторін:

прокурора: Ковальчук І.Л.

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.07.26р. у справі №906/969/25, ухвалене суддею Соловей Л.А., повне рішення складено 13.07.26р.

за позовом Керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради (м.Коростишів Житомирського району Житомирської області)

до Фізичної особи-підприємця Абдулгадер Олени Ігорівни (с.Мала Рача Житомирського району Житомирської області)

за участю у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 (с. Козіївка, Коростишівського району, Житомирської області)

про зобов`язання звільнити зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди.

Керівник Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просить зобов`язати фізичну особу-підприємця Абдулгадер Олену Ігорівну звільнити зайняту земельну ділянку із кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 шляхом демонтажу за власний рахунок встановленої нею тимчасової споруди розміром 3.1м х 6.1м - торгового павільйону за адресою - АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ФОП Абдулгадер О.І. на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 незаконно, без відповідних дозвільних документів розмістила тимчасову споруду, щодо якої не видавався паспорт прив`язки. Таке незаконне користування земельною ділянкою комунальної власності порушує інтереси держави і територіальної громади, оскільки здійснюється всупереч встановленому законодавством порядку.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.07.2026 позов задоволено повністю. Зобов`язано фізичну особу-підприємця Абдулгадер Олену Ігорівну звільнити зайняту земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 шляхом демонтажу за власний рахунок встановленої нею тимчасової споруди розміром 3,1 м Ч 6,1 м - торгового павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Абдулгадер Олени Ігорівни на користь Житомирської обласної прокуратури 3 028,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 13.07.2026 у справі № 906/969/25 за позовом Коростишівської окружної прокуратури в інтересах Коростишівської міської ради до фізичної особи-підприємця Абдулгадер Олени Ігорівни про зобов`язання звільнити зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 р. по справі №906/969/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.07.26р. у справі №906/969/25. Витребувано у Господарського суду Житомирської області матеріали справи №906/969/25 Запропоновано Керівнику Коростишівської окружної прокуратури, Коростишівській міській раді та Фізичній особі-підприємцю Абдулгадер Олені Ігорівні надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в строк до 31.08.2026.

26.08.2026 Коростишівська міська рада звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою, в якій просила розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами. Вимоги апеляційної скарги не підтримала в повному обсязі та просила відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.07.2026 у справі №906/969/25 залишити без змін.

28.08.2026 Коростишівська окружна прокуратура подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.07.2026 у справі № 906/969/25 залишити без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "17" вересня 2026 р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

У судовому засіданні прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники Коростишівської міської ради, ФОП Абдулгадер Олени Ігорівни та ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи зазначені учасники були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 270 ГПК України неявка належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає її розгляду. За таких обставин колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності зазначених учасників.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт незаконного розміщення ФОП Абдулгадер О. І. на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 тимчасової споруди - торговельного павільйону площею 18,91 кв. м (3,1 м Ч 6,1 м), розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Суд встановив, що невжиття відповідачем заходів щодо звільнення частини земельної ділянки комунальної власності та демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди суперечить вимогам земельного та містобудівного законодавства України та порушує право Коростишівської міської ради на користування і розпорядження відповідною земельною ділянкою в інтересах територіальної громади.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом зобов`язання ФОП Абдулгадер Олени Ігорівни звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 шляхом демонтажу за власний рахунок встановленої нею тимчасової споруди - торговельного павільйону розміром 3,1 м Ч 6,1 м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Житомирської області з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено без повного і всебічного дослідження обставин справи.

Скаржниця вважає помилковим висновок суду першої інстанції про доведеність порушення відповідачем ФОП Абдулгадер О. І. прав та законних інтересів Коростишівської територіальної громади.

Зокрема, скаржниця зазначає, що єдиною обставиною, на яку суд послався як на підтвердження причетності ФОП Абдулгадер О. І. до спірних правовідносин, є її звернення до Коростишівської міської ради із заявою від 09.08.2024 про попереднє погодження встановлення тимчасового павільйону. При цьому, на думку скаржниці, сама заява, додані до неї документи та інші докази у справі не підтверджують права власності чи користування відповідача спірною тимчасовою спорудою. Також акт комісії Коростишівської міської ради, на який послався суд, не містить висновків щодо належності цієї споруди саме відповідачу.

Водночас скаржниця посилається на те, що суд першої інстанції встановив наявність орендних правовідносин між третьою особою та відповідачем щодо торговельного кіоску, розташованого за тією ж адресою. При цьому у відзиві відповідач, за твердженням скаржниці, визнала належність тимчасової споруди третій особі та підтвердила наявність між ними орендних правовідносин. Отже, звернення відповідача до міської ради саме по собі, на думку скаржниці, не підтверджує належності спірної споруди відповідачу.

Скаржниця також вважає помилковим висновок суду про те, що висновок суду про те, що тимчасова споруда розміром 3.1 м х 6.1 м - торговий павільйон, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 у м. Коростишів не є тією ж тимчасовою спорудою - кіоском, який належить третій особі на підставі договору купівлі-продажу є помилковим і наслідком недостатнього дослідження обставин у справі.

Водночас, ні судом, ні сторонами не спростовано дійсність договору купівлі- продажу торгівельного кіоску від 21 листопада 2008 року. Суд посилається на обставини, встановлені комісією Коростишівської міської ради, щодо демонтажу кіоску. Проте, матеріали справи, у тому числі вказаний акт не містить доказів того, коли і як саме демонтований кіоск і встановлений павільйон, що робить встановлені судом обставини припущенням.

Досліджуючи правові підстави розміщення третьою особою кіоску за цією адресою, суд виходив виключно з договору купівлі-продажу та договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Усі інші докази, які були подані третьою особою на підтвердження належності тимчасової споруди саме їй - суд не дослідив взагалі, а досліджені докази, які згадані у рішенні досліджені неналежним чином, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Відтак, суд першої інстанції не врахував, що тимчасова споруда - торгівельний кіоск, який розташований на земельній ділянці із кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 за адресою - АДРЕСА_1 у м. Коростишів належить Третій особі на праві власності та переданий у користування Відповідачу у справі. Інших доказів належності тимчасової споруди, що розміщена за цією адресою саме відповідачу і здійснення саме відповідачем, на думку прокуратури порушення законних інтересів держави у матеріалах справи відсутні.

Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо належного суб`єктного складу учасників справи, внаслідок чого не врахував доводів про пред`явлення позову до неналежного відповідача.

На думку скаржника, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів та обґрунтованості заявлених позовних вимог є обов`язком суду, який реалізується під час розгляду справи по суті. Саме по собі пред`явлення позову до неналежного відповідача або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ГПК України. Водночас встановлення неналежності відповідача за результатами розгляду справи може мати наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що у цій справі належність ФОП Абдулгадер О.І. до суб`єктів, на яких може бути покладено обов`язок щодо демонтажу спірної тимчасової споруди, не доведена, оскільки матеріалами справи, на його думку, не підтверджено належність зазначеної споруди відповідачу на праві власності, натомість наявні докази свідчать про наявність такого права у третьої особи.

За таких обставин скаржник вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відтак, суд першої інстанції, на думку апелянта, мав врахувати відсутність доказів належності спірної тимчасової споруди ФОП Абдулгадер О.І. та наявність доказів щодо права власності на неї третьої особи і відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, заступник керівника Коростишівської окружної прокуратури у відзиві зазначає, що доводи апелянта про неповне дослідження судом першої інстанції доказів є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не була обмежена у можливості подання доказів, а надані нею матеріали були належним чином оцінені судом та не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Прокурор звертає увагу, що із заявою щодо надання дозволу на розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, зверталася саме ФОП Абдулгадер О.І. При цьому договір оренди тимчасової споруди від 20.10.2021, на який посилається відповідач, стосується іншого об`єкта, оскільки передбачає оренду споруди площею 15 кв. м за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 56, м. Коростишів, тоді як спірний торговельний павільйон має площу 18,91 кв. м та розташований за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, строк дії зазначеного договору обмежений 2024 роком.

Також прокурор зазначає, що долучений ОСОБА_1 договір купівлі-продажу від 21.11.2008, за яким остання придбала торговельний кіоск, не містить достатніх ідентифікуючих ознак цього об`єкта, зокрема щодо його матеріалу, кольору та фізичних розмірів. Відтак, на думку прокурора, відсутні підстави ототожнювати зазначений у договорі кіоск зі спірною тимчасовою спорудою.

Крім того, прокурор посилається на документи, відповідно до яких саме ФОП Абдулгадер О.І. у 2024 році зверталася до Коростишівської міської ради з питання попереднього погодження встановлення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, подавши відповідну заяву, документи, що посвідчують її особу та статус фізичної особи-підприємця, проєкт паспорта прив`язки та погодження Управління патрульної поліції в Житомирській області від 09.08.2024. У задоволенні цієї заяви було відмовлено. На думку прокурора, зазначені обставини підтверджують, що саме ФОП Абдулгадер О.І. вчиняла дії щодо оформлення документів на розміщення спірної тимчасової споруди та здійснювала в ній господарську діяльність, а тому доводи про покладення відповідних обов`язків на ОСОБА_1 не узгоджуються з матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта про перешкоджання Коростишівською міською радою реалізації намірів ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки прокурор зазначає, що доказів оскарження відповідного рішення органу місцевого самоврядування або його скасування матеріали справи не містять. При цьому питання правомірності такого рішення не є предметом спору у цій справі.

Також прокурор заперечує доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Коростишівської міської ради, зазначаючи, що вказане питання було предметом розгляду суду першої інстанції та отримало належну правову оцінку. Відповідні обґрунтування наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави були наведені у позовній заяві та інших процесуальних документах, поданих під час розгляду справи, а висновок суду першої інстанції щодо наявності таких підстав належним чином мотивований в оскаржуваному рішенні.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коростишівської міської ради від 28.08.2018 № 165 затверджено комплексну схему розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Київській у м. Коростишеві (т. 1, а. с. 59).

09.08.2024 фізична особа-підприємець Абдулгадер Олена Ігорівна звернулася до Коростишівської міської ради із заявою щодо погодження встановлення тимчасового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 26).

Листом від 04.11.2024 № 08.1-14/297 Коростишівська міська рада повідомила ФОП Абдулгадер О.І., що тимчасовий павільйон за адресою: м. Коростишів, АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 0,11 га, кадастровий номер 1822510100:01:009:0547, з цільовим призначенням 03.03 - для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, яка перебуває у постійному користуванні КП «Коростишівська центральна районна лікарня ім. Д. І. Потєхіна».

У вказаному листі також зазначено, що встановлення зазначеного павільйону потребує виділення окремої земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням для здійснення торговельної діяльності. При цьому проєкт рішення про надання дозволу КП «Коростишівська центральна районна лікарня ім. Д. І. Потєхіна» на поділ земельної ділянки площею 0,11 га, кадастровий номер 1822510100:01:009:0547, на дві окремі земельні ділянки площею 0,1069 га та 0,0031 га, розглянуто на засіданні 38-ї (позачергової) сесії Коростишівської міської ради 25.10.2022, однак відповідного рішення депутатами не прийнято. Крім того, ФОП Абдулгадер О.І. рекомендовано у найкоротший строк здійснити демонтаж тимчасового павільйону, встановленого за вказаною адресою (т. 1, а. с. 37).

Однак, як встановлено судом першої інстанції, відповідач вимогу щодо демонтажу споруди не виконала.

Розпорядженням міського голови Коростишівської міської ради від 25.10.2024 № 284 створено комісію щодо перевірки дотримання фактичного використання площі при встановленні тимчасових споруд, зазначеної у відповідних рішеннях, по вул. Київській у м. Коростишеві, та затверджено її склад (т. 1, а. с. 50-51).

15.11.2024 комісією Коростишівської міської ради проведено перевірку дотримання та відповідності фактичного використання площі тимчасових споруд, зазначеної у відповідних рішеннях, по вул. Київській у м. Коростишеві.

За результатами проведеної перевірки складено протокол № 4 від 19.11.2024, у якому зафіксовано виявлені порушення під час обстеження тимчасових споруд, розташованих по вул. Київській у м. Коростишеві. Згідно із зазначеним протоколом, ФОП Абдулгадер О.І. розміщено на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, тимчасову споруду розміром 3,1 м х 6,1 м, щодо якої паспорт прив`язки не видавався (т. 1, а. с. 20-25).

Коростишівська міська рада листами від 16.01.2025 № 03-21/137 та від 25.02.2025 №03-21/507 повідомила, що ФОП Абдулгадер О.І. попереднє погодження на встановлення тимчасової споруди та паспорт прив`язки тимчасової споруди за адресою: м. Коростишів, АДРЕСА_1 не видавалися (т. 1, а. с. 45-48).

При цьому, за доводами прокурора, комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженою рішенням Коростишівської міської ради від 28.08.2018 № 165, розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, також не передбачено.

З метою досудового врегулювання питання та на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Коростишівська окружна прокуратура листом від 25.07.2025 № 53/3-3398вих-25 повідомила Коростишівську міську раду про виявлені порушення та запропонувала вжити відповідних заходів реагування, зазначивши, що у разі їх невжиття прокуратурою буде ініційовано звернення до суду в інтересах держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування (т. 1, а. с. 56).

Листом від 30.07.2025 №4510/-25 Коростишівська міська рада повідомила прокуратуру, що заходи щодо звільнення земельної ділянки від самовільно встановленої відповідачем споруди вживатися не будуть у зв`язку з необхідністю понесення додаткових фінансових витрат, а також підтвердила наявність правових підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради (т. 1, а. с. 58).

Враховуючи викладене, прокурор зазначив, що Коростишівською міською радою протягом тривалого часу не вжито належних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, у зв`язку з чим Бердичівська окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради з позовом про зобов`язання звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 шляхом демонтажу за рахунок ФОП Абдулгадер О.І. розміщеної на ній тимчасової споруди розміром 3,1 м х 6,1 м - торговельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.07.2026 позов задоволено повністю.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.ч.1-3 ст.78 ЗК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальний власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно з ч.2 ст.90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною 2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 ЦК України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з п.3 ч.1ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 4 ст.53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст.6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі№826/13768/16, від 05.09.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі№912/2385/18, 06.07.2021 у справі №911/2169/20, 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 виснувала, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу.

Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у цій сфері та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18).

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно зі ст.80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частинами 5, 8 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (ч.1 ст.12 ЗК України).

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів тощо.

Також положеннями ч.1 ст.10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належать, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

Виходячи з наведених правових норм та аналізу обставин, встановлених під час розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком про те, що саме Коростишівська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах щодо земельної ділянки комунальної власності.

Ураховуючи, що компетентним органом не було вжито жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави, зокрема після отримання повідомлення прокуратури, а виявлені порушення залишилися невиправленими, колегія суддів зазначає, що керівник Коростишівської окружної прокуратури, дотримавшись вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», правомірно звернувся до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради.

Наведене у сукупності свідчить про нездійснення компетентним органом належного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та підтверджує наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Щодо предмета спору колегія суддів зазначає наступне.

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод, зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 №633/211.

На виконання ч.4 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі Порядок №244).

Згідно з п.1.3 Порядку №244, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до п.п.2.1, 2.20, 2.21 Порядку №244, підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС. Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС. Відхилення від паспорта прив`язки ТС не допускається.

Паспорт прив`язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності (п.1.4 цього Порядку), типова форма якого поряд з іншими документами затверджена додатком 1 до Порядку, який містить, зокрема, форму схеми розміщення ТС із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (п.2.2 Порядку №244). Перелік документів, які додаються до заяви, наведено у п.2.3 цього Порядку, і є вичерпним.

За змістом п.п.2.4, 2.5 Порядку №244, відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви. У разі відсутності у складі відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради органу з питань містобудування та архітектури відповідність намірів щодо місця розташування ТС на території сільської, селищної, міської ради визначає орган з питань містобудування та архітектури відповідної районної державної адміністрації за територіальною належністю. У такому випадку строк розгляду заяви становить п`ятнадцять робочих днів.

Для оформлення паспорта прив`язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає документи, зазначені у п.2.6 Порядку №244, які замовником отримуються самостійно. Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (п.2.7 Порядку №244).

Відповідно до п.п.2.23, 2.24, 2.25 Порядку, після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив`язки. Паспорт прив`язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника ТС, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив`язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних ТС).

Пунктами 2.30, 2.31 Порядку №244 визначено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи не підтверджено дотримання відповідачкою встановлених законодавством вимог під час розміщення спірної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Зокрема, відповідачкою не надано доказів отримання паспорта прив`язки на тимчасову споруду розміром 3,1 Ч 6,1 м, розташовану по АДРЕСА_1, що є необхідною передумовою для її законного розміщення відповідно до вимог Порядку № 244. Відповідні документи також відсутні в матеріалах справи.

При цьому сам факт фактичного розміщення тимчасової споруди та здійснення у ній підприємницької діяльності не свідчить про наявність у відповідачки належного права на використання земельної ділянки та не замінює передбачених законодавством документів, необхідних для розміщення такої споруди.

Також матеріалами справи не підтверджено, що відповідачкою було отримано необхідні погодження та дотримано встановленої процедури розміщення тимчасової споруди. Навпаки, наявні у справі докази свідчать про відсутність у відповідачки документів, які б надавали їй право на розміщення спірного об`єкта на земельній ділянці з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547.

Отже, сукупність установлених обставин свідчить про те, що спірна тимчасова споруда розміщена відповідачкою без належних правових підстав та з недотриманням установленої законодавством процедури.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про самовільне розміщення спірної тимчасової споруди та наявність правових підстав для задоволення вимог про її демонтаж і звільнення земельної ділянки.

Водночас відповідачка заперечує проти покладення на неї обов`язку з демонтажу спірної споруди за власний рахунок, посилаючись на те, що не є її власником. На підтвердження зазначеного вона вказує, що 20.10.2021 між нею та третьою особою ОСОБА_1 укладено договір оренди тимчасової споруди (кіоску), розташованої за адресою: м. Коростишів, вул. Героїв Небесної Сотні, 56 (на розі АДРЕСА_1).

Аналогічні доводи наведені скаржницею, яка стверджує про належність їй торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1. На підтвердження своїх тверджень ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу торговельного кіоску від 21.11.2008 та договору оренди тимчасової споруди (кіоску) від 20.10.2021.

Як убачається з матеріалів справи, 21.11.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу торговельного металевого кіоску (т. 1, а. с. 89).

20.10.2021 між фізичною особою ОСОБА_1 (орендодавець/третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача) та фізичною особою-підприємцем Абдулгадер Оленою Ігорівною (орендар/відповідач) укладено договір оренди тимчасової споруди (кіоску), за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язався прийняти у строкове платне користування тимчасову споруду (к і о с к) та зобов`язався сплачувати орендодавцю орендну плату.

Пунктом 1.2. договору визначено місцезнаходження об`єкта: Житомирська область, м.Коростишів, вул.Героїв Небесної Сотні 56 (на розі вулиць Київська та Небесної Сотні, поблизу стоматологічної поліклініки.

Загальна площа об`єкта 15м.кв. (п.1.3. договору).

Тобто, вказаний договір оренди стосується іншої споруди - металевого кіоску площею 15м.кв., натомість обставини справи та надані докази свідчать про розміщення на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 торгового павільйону площею 18,91м.кв. (3,1м х 6,1м), який виготовлений з полегшених конструкцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з долученої відповідачкою копії договору від 15.12.2020 про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії вбачається, що його укладено щодо об`єкта без зазначення конкретної адреси його розташування. Водночас у звітах про стан розрахунків за енергопостачання як адресу споживача зазначено: с. Козіївка, Коростишівський район, Житомирська область, а не АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 146- 162).

За таких обставин зазначені документи не містять відомостей, які б давали змогу достовірно ідентифікувати об`єкт електропостачання зі спірною тимчасовою спорудою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подані документи не є належними доказами на підтвердження обставин, на які посилається відповідачка.

Правилами пожежної безпеки на ринках України, затверджених наказом МНС України від 17.01.2005 17.01.2005 №30 визначено, що павільйон - торговельний об`єкт у роздрібній торгівлі, який призначається для організації продажу товарів кінцевим споживачам, розміщується в окремій споруді полегшеної конструкції та має торговельну залу для покупців; кіоск - торговельний об`єкт для організації роздрібного продажу товарів, який має постійне просторове місцезнаходження, займає окрему закриту споруду некапітального типу на одне робоче місце без торговельної зали для покупців та додаткової площі для розміщення запасу товарів.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що Коростишівською міською радою проведено виїзне засідання комісії з метою обстеження торговельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 у м.Коростишеві, за результатами якого складено акт комісійного обстеження тимчасової споруди - торговельного павільйону від 18.12.2025 (т. 1, а. с. 180- 181).

Як убачається із зазначеного акта, комісією встановлено, що спірна тимчасова споруда фактично є павільйоном, виготовленим за сучасними стандартами із металевих полегшених конструкцій, металопластикових вікон та двох вхідних дверей, і не є кіоском, який ОСОБА_1 передала відповідачці в оренду за договором від 20.10.2021.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що під час обстеження комісією виявлено факт демонтажу кіоску, який, імовірно, був переданий ОСОБА_1 в оренду відповідачці та розташовувався на розі вулиць Київської та Героїв Небесної Сотні, а також облаштування бетонних стовпів, на яких встановлено існуючий на час проведення обстеження павільйон (т. 1, а. с. 198).

Отже, наведені обставини спростовують посилання відповідачки на те, що спірний торговельний павільйон є саме тією тимчасовою спорудою, яку вона отримала в оренду від ОСОБА_1 за договором від 20.10.2021.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що саме ФОП Абдулгадер О.І. зверталася до Коростишівської міської ради та Департаменту патрульної поліції з питань отримання дозволу на розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1. Також матеріалами справи підтверджується, що саме відповідачка здійснює підприємницьку діяльність у спірній тимчасовій споруді.

У сукупності наведені обставини, з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів передачі відповідачці у користування земельної ділянки з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 та отримання паспорта прив`язки на спірну тимчасову споруду, свідчать про розміщення ФОП Абдулгадер О.І. без належних правових підстав торговельного павільйону площею 18,91 кв. м (3,1 Ч 6,1 м) на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту самовільного розміщення відповідачкою зазначеної тимчасової споруди.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що невжиття відповідачкою заходів, спрямованих на звільнення частини земельної ділянки комунальної власності та демонтаж розміщеної на ній тимчасової споруди, не відповідає вимогам містобудівного та земельного законодавства України та, як наслідок, створює перешкоди Коростишівській міській раді у здійсненні повноважень щодо користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою в інтересах територіальної громади.

При цьому усунення таких перешкод спрямоване на забезпечення належного здійснення територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, а також на забезпечення контролю за використанням відповідного майна відповідно до його цільового призначення та вимог законодавства.

Отже, вимога про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу самовільно розміщеної на ній тимчасової споруди має легітимну мету та спрямована на захист права територіальної громади на належне використання і розпорядження земельною ділянкою комунальної власності. Важливість забезпечення такого захисту зумовлена, зокрема, правовим режимом спірної земельної ділянки та необхідністю дотримання встановленого законодавством порядку її використання.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував належність спірної тимчасової споруди - торговельного кіоску, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , третій особі на праві власності та передання її в користування відповідачці.

Як уже зазначалося, матеріалами справи не підтверджено, що спірна тимчасова споруда, яка на час проведення обстеження розташовувалася на земельній ділянці з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547, є саме тим кіоском, який, за твердженням відповідачки та третьої особи, був придбаний ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 21.11.2008 та переданий відповідачці в оренду за договором від 20.10.2021.

Зокрема, відповідно до акта комісійного обстеження від 18.12.2025 спірна тимчасова споруда фактично являє собою торговельний павільйон, виготовлений із металевих полегшених конструкцій, металопластикових вікон та двох вхідних дверей, і за своїми характеристиками не відповідає кіоску, який, як стверджує третя особа, було передано відповідачці в оренду. Крім того, під час обстеження встановлено факт демонтажу кіоску та облаштування бетонних стовпів для встановлення існуючого павільйону.

При цьому матеріали справи свідчать, що саме ФОП Абдулгадер О.І. зверталася до Коростишівської міської ради та Департаменту патрульної поліції з питань розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, а також саме відповідачка здійснює підприємницьку діяльність у спірному павільйоні.

Посилання апелянта на відсутність доказів належності спірної споруди відповідачці не спростовує встановлених обставин, оскільки предметом спору є не встановлення права власності на тимчасову споруду, а усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу споруди, розміщеної на ній без належних правових підстав.

Саме по собі посилання на право власності третьої особи на інший об`єкт - торговельний кіоск, а також укладення договору його оренди з відповідачкою не підтверджує правомірності розміщення спірного павільйону на земельній ділянці з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 та не звільняє відповідачку від обов`язку дотримуватися встановленого законодавством порядку розміщення тимчасових споруд.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та правильно встановив обставини розміщення спірної тимчасової споруди, а наведений довід апеляційної скарги не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Довід апеляційної скарги про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням його до неналежного відповідача колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтований.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів того, що саме вона встановила спірну тимчасову споруду на земельній ділянці з кадастровим номером 1822510100:01:009:0547 та здійснює її використання.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що саме ФОП Абдулгадер О.І. зверталася до Коростишівської міської ради та Департаменту патрульної поліції щодо погодження розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, подавала відповідні документи, у тому числі проєкт паспорта прив`язки, а також здійснює у спірному павільйоні підприємницьку діяльність.

Посилання відповідачки та третьої особи на договір оренди тимчасової споруди від 20.10.2021 не підтверджує тотожності орендованого кіоску зі спірним павільйоном, оскільки за договором його площа становить 15 кв. м, адреса вул. Героїв Небесної Сотні, 56, а строк дії обмежений 2024 роком. Натомість спірний павільйон розташований за адресою: АДРЕСА_1, має площу 18,91 кв. м (3,1 Ч 6,1 м).

Не підтверджує такої тотожності й договір купівлі-продажу торговельного кіоску від 21.11.2008, оскільки він не містить достатніх ідентифікуючих характеристик придбаного об`єкта. Крім того, актом комісійного обстеження від 18.12.2025 встановлено, що фактично розміщений павільйон не є кіоском, який, за твердженням третьої особи, був переданий відповідачці в оренду.

Таким чином, доводи про належність спірної споруди третій особі та неналежність відповідачки не підтверджені матеріалами справи. Сукупність доказів, навпаки, свідчить про безпосередній зв`язок ФОП Абдулгадер О.І. зі спірним павільйоном та його розміщенням на земельній ділянці комунальної власності.

За таких обставин підстав для висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача колегія суддів не вбачає.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Відтак, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.07.2026 у справі №906/969/25 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/969/25 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "18" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.