Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №906/626/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 906/626/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

за участю представника апелянта ОСОБА_1 : ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області, постановлену 09.06.2026 суддею Макаревичем В.А. у м. Житомир (повний текст ухвали складено 11.06.2026)

у справі № 906/626/26

за заявою ОСОБА_1

про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви, ухвали суду першої інстанції, обставини справи та вимоги апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 22.05.2026 до Господарського суду Житомирської області надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність.

Обґрунтовуючи заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ОСОБА_1 зазначав, що з 2015 року перебував у кредитних правовідносинах з банківськими та іншими фінансовими установами, у тому числі такими, що надають мікрокредити. За поясненнями заявника, спочатку кредитні кошти використовувалися ним для придбання споживчих товарів, робіт і послуг для задоволення власних потреб, а у подальшому отримані кредитні кошти частково спрямовувалися на погашення раніше отриманих кредитів та процентів за ними.

Заявник посилався на наявність невиконаних прострочених зобов`язань, зокрема, перед ТзОВ "Оптимальні кредити", ТзОВ "Таліон плюс", ТзОВ "Укр кредит фінанс", ТзОВ "Авентус Україна", ТзОВ "Споживчий Центр", ТзОВ "Бізнес позика", ТзОВ "Лінеура Україна", ТзОВ "Мілоан", ТзОВ "ФК "Незалежні фінанси", ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", ТзОВ "ФК "Є гроші", ТзОВ "Сіроко фінанс", ТзОВ "ФК "ТОП 1", ТзОВ "ФК "Фінмаркет", АТ "ПУМБ", АТ "А-Банк" та АТ "Ідея Банк".

На момент звернення до місцевого господарського суду заявник визначав загальну суму заборгованості перед кредиторами у розмірі 583 722,93 грн, з яких прострочена заборгованість, за його розрахунком, становила 567 470,27 грн, а неустойка у вигляді штрафу та пені - 113 772,24 грн.

Однією з підстав для звернення до суду було вказано припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кредитними та іншими зобов`язаннями впродовж двох місяців, посилаючись таким чином на пункт 2 частини другої статті 115 КУзПБ.

Поряд із посиланням на припинення погашення кредитів заявник обґрунтовував звернення до суду також наявністю ознак загрози неплатоспроможності.

У заяві ОСОБА_1 зазначав про проходження ним військової служби, участь у бойових діях, проходження лікування, а також про те, що значна частина його коштів витрачалася на потреби, пов`язані з військовою службою, зокрема на амуніцію, військове спорядження, пальне, розхідні матеріали, лікарські засоби та інші потреби.

Крім того, заявник повідомляв, що певний час брав участь в азартних іграх в онлайн-казино, а намагання швидко погасити існуючі борги, за його поясненнями, призвели до залежності від азартних ігор. У додаткових поясненнях заявник вказував, що припинив таку діяльність та звернувся до уповноваженого органу із заявою про внесення його до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх.

На підтвердження обставин, пов`язаних із проходженням військової служби та станом здоров`я, заявником було долучено Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.04.2026 №108, відповідно до якого старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також Висновок-епікриз із медичної картки стаціонарного хворого №3250.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.06.2026 у справі № 906/626/26 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність; заяву арбітражної керуючої Курочкіної О.О. №01-13/20 від 11.05.2026 про участь у справі залишено без розгляду.

Мотивуючи постановлену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не доведено належними, допустимими та достатніми доказами існування передбачених частиною 2 статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства підстав для відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність.

Зокрема, перевіривши наведені заявником обставини щодо припинення погашення кредитів та здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців, місцевий господарський суд установив наявність у межах відповідного періоду платежів на користь АТ "ПУМБ" у рахунок погашення заборгованості за відсотками за кредитним договором, тоді як належних доказів, які б давали можливість встановити виконання передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 115 КУзПБ критерію щодо цього кредитного зобов`язання, заявником не надано.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про недоведеність наявності у заявника ознак загрози неплатоспроможності в розумінні статті 1 та пункту 4 частини другої статті 115 КУзПБ, оскільки наведені ним твердження щодо причин виникнення заборгованості, використання кредитних коштів та неможливості виконання грошових зобов`язань протягом наступних дванадцяти місяців не підтверджені доказами у достатньому обсязі.

Не погодившись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти цю апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.06.2026 у справі № 906/626/26 про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за заявою ОСОБА_1 до розгляду і відкрити апеляційне провадження; звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору при розгляді апеляційної скарги; скасувати повністю ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за заявою ОСОБА_1 , а справу направити до Господарського суду Житомирської області для продовження розгляду зі стадії авторозподілу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано скаржнику усунути встановлені при її поданні недоліки шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.06.2026 у справі № 906/626/26, а також призначено судове засідання на 14.09.2026 о 14:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.

Водночас, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Крейбух О.Г. розпорядженням керівника апарату суду від 14.09.2026 призначено автоматизовану заміну судді - члена колегії, за результатами якої для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В., суддя Розізнана І.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.06.2026 у справі № 906/626/26 до провадження в новому складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В., суддя Розізнана І.В.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував положення статей 115, 116, 119 КУзПБ та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Щодо пункту 2 частини 2 статті 115 КУзПБ апелянт вказує на надмірно формальний підхід суду до встановлення відомостей щодо кожного кредитора, оскільки можливість отримання повної інформації про кредитні зобов`язання фактично залежить від поведінки самих кредиторів. При цьому вважає, що після відкриття провадження кредитори самостійно звертатимуться до суду з грошовими вимогами та надаватимуть необхідні відомості.

Скаржник також не погоджується з урахуванням судом платежів на користь АТ "ПУМБ", зазначаючи, що відповідні списання здійснювалися банком автоматично та без його окремого волевиявлення. На його переконання, формулювання пункту 2 частини другої статті 115 КУзПБ боржник припинив погашення кредитів передбачає саме дії боржника, а тому автоматичне списання коштів банком не може свідчити про здійснення ним платежів.

Щодо наявності загрози неплатоспроможності скаржник зазначає, що розмір його заборгованості істотно перевищує прогнозований дохід протягом наступних дванадцяти місяців, а тому він об`єктивно не матиме можливості виконати грошові зобов`язання перед кредиторами. При цьому посилається на припинення військової служби, зменшення майбутніх доходів, стан здоров`я, а також витрати, пов`язані з проходженням військової служби.

Апелянт стверджує, що значна кількість кредитних зобов`язань виникла внаслідок так званої боргової спіралі, коли кошти, отримані від нових кредиторів, спрямовувалися на погашення попередньої заборгованості, що, на його думку, свідчить про відсутність умислу на створення штучної неплатоспроможності.

Окремо скаржник заперечує проти оцінки судом першої інстанції його добросовісності, способу використання кредитних коштів та участі в азартних іграх. Вважає, що такі обставини не є передбаченими частиною четвертою статті 119 КУзПБ підставами для відмови у відкритті провадження та не повинні мати визначального значення на цій стадії розгляду справи.

При цьому зазначає, що участь в азартних іграх не заборонена законом, а його звернення із заявою про самообмеження, навпаки, свідчить про усвідомлення проблеми, відкритість перед судом та намір змінити власну поведінку.

Також апелянт посилається на недопустимість надмірного формалізму та необхідність належного мотивування судового рішення відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

З урахуванням викладеного скаржник вважає, що надані докази підтверджують як припинення погашення кредитів у розумінні пункту 2 частини другої статті 115 КУзПБ, так і наявність загрози неплатоспроможності, а тому підстави для відмови у відкритті провадження у справі були відсутні.

У судовому засіданні 14.09.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідачку, присутнього у судовому засіданні представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кодекс України з процедур банкрутства встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

За наведеними у статті 1 КУзПБ визначеннями неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, а реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника.

Правове регулювання підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначено статтею 115 КУзПБ.

Так, згідно з частиною другою статті 115 КУзПБ боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; наявні ознаки загрози неплатоспроможності.

Водночас до складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, що прямо передбачено частиною третьою статті 115 КУзПБ.

При цьому право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не поставлено у залежність від наявності у сукупності всіх підстав, передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ.

Водночас сама лише вказівка боржника на існування однієї із передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ обставин не є достатньою для відкриття відповідного провадження.

Системний аналіз статті 113, частин першої, другої статті 116, частини першої статті 119 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатися судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи на момент звернення до суду з відповідною заявою або загрозу її неплатоспроможності у визначений зобов`язанням строк чи в майбутньому.

Разом з тим способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у частині третій статті 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватися до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог, суми заборгованості за основним зобов`язанням та неустойки окремо, підстав виникнення зобов`язань та строку їх виконання; відомості про всі наявні рахунки боржника; декларація про майновий стан боржника; а також інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.

Отже, звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строки виконання зобов`язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статей 76, 77 ГПК України, що також передбачено пунктами 3, 14 частини третьої статті 116 КУзПБ.

Відповідно, наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов`язань найближчим часом - загроза неплатоспроможності - має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.

З огляду на зміст пункту 2 частини другої статті 115 КУзПБ боржник, який посилається на зазначену підставу, повинен надати суду докази припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо доводів апелянта про наявність передбаченої пунктом 2 частини другої статті 115 КУзПБ підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та помилковість врахування судом автоматичних списань коштів АТ "ПУМБ" як погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 115 КУзПБ боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, якщо боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців.

Отже, для підтвердження наведеної підстави недостатньо самого факту наявності простроченої кредитної заборгованості або загального твердження боржника про припинення здійснення платежів, оскільки зміст зазначеної норми передбачає необхідність встановлення конкретної обставини - припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі, що перевищує 50 відсотків місячного платежу, за кожним окремим кредитним та іншим зобов`язанням протягом двох місяців.

При цьому саме боржник, який ініціює провадження у справі про власну неплатоспроможність та посилається на відповідну обставину як на підставу для застосування спеціальної судової процедури, повинен надати суду належні та допустимі докази, які дають можливість перевірити дотримання встановленого законодавцем критерію.

Із встановлених судами обставин вбачається, що відповідно до виписки з банківського рахунку № НОМЕР_2 за період з 02.12.2024 по 12.05.2026, відкритого ОСОБА_1 в АТ "ПУМБ", 27.03.2026 та 25.04.2026 здійснено платежі у сумі 2 200,00 грн кожний з призначенням платежу "Погашення заборгованості за відсотками згідно договору (200336717447 від 02.12.2024)".

Крім того, згідно з випискою з банківського рахунку № НОМЕР_3 за аналогічний період 28.03.2026 здійснено платіж у сумі 1 060,40 грн, а 25.04.2026 - у сумі 1 037,09 грн із тим самим призначенням платежу - погашення заборгованості за відсотками за договором № 200336717447 від 02.12.2024.

Отже, банківськими виписками, які безпосередньо відображають рух коштів за рахунками боржника, підтверджено здійснення у березні та квітні 2026 року платежів у рахунок виконання кредитного зобов`язання перед АТ "ПУМБ".

Колегія суддів звертає увагу, що наведені обставини мають значення не лише через факт здійснення відповідних банківських операцій, а насамперед тому, що вони спростовують твердження апелянта про повне припинення будь-якого погашення цього кредитного зобов`язання протягом двох місяців, які передували зверненню до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

За наявності таких платежів заявник, посилаючись на пункт 2 частини другої статті 115 КУзПБ, повинен був довести, що, незважаючи на здійснені платежі, несплаченою залишалася частина, яка перевищувала 50 відсотків установленого місячного платежу за відповідним кредитним зобов`язанням упродовж кожного із двох місяців. Для цього необхідними є відомості, які дозволяють встановити розмір належного до сплати щомісячного платежу, суму фактично погашеної заборгованості та співвідношення виконаної і невиконаної частин відповідного зобов`язання. Натомість належних, допустимих та достовірних доказів, на підставі яких суд міг би встановити, що за кредитним зобов`язанням перед АТ "ПУМБ" ОСОБА_1 упродовж двох місяців припинив здійснення платежів саме у розмірі більше 50 відсотків установленого місячного платежу, заявником не надано.

Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив не лише з факту наявності платежів, а з відсутності доказів, достатніх для підтвердження установленого пунктом 2 частини другої статті 115 КУзПБ кількісного критерію.

Щодо тверджень апелянта про те, що зазначені платежі не можуть враховуватися, оскільки вони були здійснені АТ "ПУМБ" шляхом автоматичного списання коштів без окремого волевиявлення боржника, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для неврахування таких операцій.

Як встановлено судами, у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що був ознайомлений з умовами кредитного договору, який особисто підписав. Дії АТ "ПУМБ" щодо списання коштів з рахунку заявником у встановленому порядку не оскаржувалися. Більше того, представник боржника у судовому засіданні прямо повідомив, що законність списання АТ "ПУМБ" коштів у рахунок погашення заборгованості за відсотками боржником не заперечується. Відтак, з одного боку апелянт не заперечує правомірності проведених банком операцій та не ставить під сумнів спрямування відповідних коштів на погашення його кредитної заборгованості, а з іншого - просить не враховувати ці самі платежі виключно з огляду на спосіб їх проведення. Такий підхід колегія суддів вважає необґрунтованим.

Пункт 2 частини другої статті 115 КУзПБ не ставить факт погашення кредиту у залежність від технічного способу проведення відповідної операції або від того, чи кожний окремий платіж ініційовано боржником шляхом самостійного платіжного доручення. Визначальним для застосування наведеної норми є безпосередній стан виконання кредитного зобов`язання протягом встановленого законом періоду.

Якщо кошти списані з рахунку боржника на підставі умов укладеного ним договору, зараховані кредитором у рахунок погашення заборгованості та правомірність відповідної операції самим боржником не оспорюється, такі обставини є виконанням відповідної частини грошового зобов`язання та не можуть бути проігноровані судом лише через механізм здійснення платежу. Інше тлумачення фактично означало б, що одна й та ж операція одночасно визнається боржником законним погашенням його кредитної заборгованості у відносинах із банком, однак не повинна враховуватися судом при перевірці того, чи припинив він погашення цього кредиту у розумінні статті 115 КУзПБ, що є внутрішньо суперечливим.

Відтак доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про неправильне застосування ним пункту 2 частини другої статті 115 КУзПБ.

Щодо доводів апелянта про наявність ознак загрози неплатоспроможності у розумінні пункту 4 частини другої статті 115 КУзПБ та неможливість виконання ним грошових зобов`язань протягом наступних дванадцяти місяців.

Колегія суддів з належною увагою ставиться до наведених ОСОБА_1 обставин, пов`язаних із проходженням ним військової служби, участю у захисті України, станом здоров`я та зміною його матеріального становища після припинення служби. Зазначені обставини безумовно мають істотне життєве та соціальне значення і підлягали врахуванню судом під час розгляду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Водночас предметом судового розгляду у цій частині є встановлення наявності визначеної пунктом 4 частини другої статті 115 КУзПБ юридичної підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Для застосування наведеної норми необхідно встановити об`єктивні обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконувати свої грошові зобов`язання у строки, передбачені для їх виконання, чи здійснювати звичайні поточні платежі.

Тобто існування значного розміру кредитної заборгованості, зменшення доходу або наявність складних життєвих обставин ще не є достатнім для автоматичного висновку про наявність загрози неплатоспроможності. Такі обставини повинні бути підтверджені сукупністю належних доказів, які дають суду можливість оцінити реальний фінансовий стан боржника та його здатність виконувати зобов`язання у найближчій перспективі.

Як підтверджується матеріалами справи, при подачі заяви до суду першої інстанції апелянт посилався, зокрема, на те, що значна частина його коштів під час проходження військової служби витрачалася на придбання амуніції, військового спорядження, пального, засобів індивідуального захисту, лікарських засобів та інші потреби, пов`язані з проходженням служби.

На підтвердження проходження військової служби та стану здоров`я заявником було надано Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.04.2026 №108 та Висновок-епікриз. Колегія суддів не ставить під сумнів достовірність цих документів та обставини, які вони підтверджують.

Разом з тим правове значення у межах пункту 4 частини другої статті 115 КУзПБ має не лише безпосереднє проходження військової служби чи понесення пов`язаних із нею витрат, а їх вплив на майновий стан боржника та можливість виконання ним грошових зобов`язань.

Саме тому суд першої інстанції ухвалою від 26.05.2026 запропонував заявнику конкретизувати ознаки загрози неплатоспроможності та надати докази, які підтверджують, що протягом наступних дванадцяти місяців він не зможе виконувати свої грошові зобов`язання у строки, передбачені для їх виконання, чи здійснювати звичайні поточні платежі. Серед іншого, скаржнику було запропоновано надати відомості про рух коштів по рахунках, документи щодо існуючих зобов`язань, строки їх виконання, а також докази на підтвердження пояснень щодо напрямів використання отриманих кредитних коштів.

03.06.2026 ОСОБА_1 подав додаткові пояснення та матеріали. Однак надані документи не дали можливості встановити обсяг витрат, пов`язаних із проходженням військової служби, їх співвідношення з отриманими доходами, а також ступінь їх впливу на можливість виконання кредитних зобов`язань.

При цьому колегія суддів враховує доводи представника скаржника, що в умовах проходження військової служби не всі понесені витрати об`єктивно можуть підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами чи розрахунковими квитанціями. Разом з тим навіть за таких обставин для встановлення юридичного факту загрози неплатоспроможності суд повинен мати достатню доказів, які дозволятимуть не припускати, а встановити фінансову неспроможність боржника. Такої сукупності доказів у матеріалах справи судом не встановлено.

Надані заявником документи підтверджують окремі обставини особистого та матеріального становища, однак не формують достатньої доказової сукупності для висновку про те, що протягом наступних дванадцяти місяців він об`єктивно не зможе виконувати свої грошові зобов`язання у строки, передбачені для їх виконання, чи здійснювати звичайні поточні платежі.

За таких обставин висновок місцевого господарського суду про недоведеність передбаченої пунктом 4 частини другої статті 115 КУзПБ підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги у цій частині не дають підстав для його зміни.

Щодо доводів апелянта про безпідставність оцінки судом першої інстанції його добросовісності на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Колегія суддів апеляційної інстанціїї вважає за необхідне звернути увагу на те, що добросовісність боржника, так само як і інформація про участь особи в азартних іграх, не передбачені частиною четвертою статті 119 КУзПБ як окрема самостійна підстава для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки перелік таких підстав є вичерпним, а саме: 1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) боржник виконав зобов`язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду; 3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов`язані з неплатоспроможністю; 4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п`яти років.

У цій справі підставою для відмови у відкритті провадження стало встановлення відсутності передбачених статтею 115 КУзПБ підстав для відкриття провадження, тобто пункт 1 частини четвертої статті 119 КУзПБ. Отже, обставини, пов`язані з добросовісністю апелянта, способом формування його кредитної заборгованості та використанням отриманих коштів, не повинні і не можуть розглядатися як самостійна додаткова підстава для відмови у відкритті провадження. Разом з тим наведене не означає, що відповідні обставини взагалі перебувають поза межами судового дослідження на стадії підготовчого засідання.

Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі № 906/820/24 прямо зазначив, що на стадії підготовчого засідання у справі судом надається оцінка відповідності поданої заяви боржника за формою та змістом вимогам статтей 115, 116 КУзПБ та наявності / відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за частиною четвертою статті 119 КУзПБ, за відсутності яких суд зобов`язаний відкрити провадження у справі (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 924/622/23) .

Зокрема варто наголосити на тому, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.

За такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 ЦК України, відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).

Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ встановлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов`язків.

Таким чином, перевіряючи наявність заявлених боржником підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, суд не обмежується формальною констатацією наведених у заяві обставин, а повинен надати оцінку поданим на їх підтвердження доказам, повноті та достовірності повідомленої боржником інформації, а також тим обставинам, на які сам боржник посилається як на причини виникнення неплатоспроможності. Така оцінка здійснюється не з метою надання моральної характеристики поведінці боржника, а для перевірки обґрунтованості заяви та встановлення наявності передбачених статтею 115 КУзПБ підстав для відкриття відповідного провадження.

Саме у такому контексті судом першої інстанції у цій справі досліджувалися пояснення ОСОБА_1 щодо напрямів використання кредитних коштів. За результатами дослідження матеріалів справи встановлено, що заявник повідомляв, що значну частину власних коштів використовував у період проходження військової служби на потреби, пов`язані зі службою, а також зазначав, що певний час брав участь в азартних іграх в онлайн-казино.

При цьому апелянт у заяві пояснював, що довірився рекламі щодо можливості отримання легких грошей та певний час грав в онлайн-казино, а намагання погасити борги швидко привели до залежності від азартних ігор. Отже, зазначені обставини були введені до предмету судового дослідження самим заявником як складова пояснення причин виникнення та збільшення його кредитної заборгованості.

За таких обставин суд першої інстанції не міг залишити відповідні пояснення поза увагою, оскільки стаття 116 КУзПБ покладає саме на боржника обов`язок повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду, а отже - розкрити причини виникнення стану неплатоспроможності та надати необхідні відомості щодо використання отриманих від кредиторів коштів.

Водночас колегія суддів наголошує, що участь ОСОБА_1 в азартних іграх не є самостійною законодавчою підставою для відмови у відкритті провадження та не може автоматично свідчити про недобросовісність особи. Проте за обставин, коли сам боржник пов`язує виникнення значного боргового навантаження, зокрема, з використанням кредитних коштів для участі в азартних іграх, суд вправі врахувати ці обставини у сукупності з іншими доказами під час перевірки наведених ним причин неплатоспроможності та достатності підстав, передбачених статтею 115 КУзПБ.

Колегія суддів також враховує доводи апелянта про те, що його звернення із заявою про самообмеження участі в азартних іграх свідчить про усвідомлення ним проблеми, прагнення змінити свою поведінку та добросовісність намірів.

Такі дії заявника безумовно підлягали врахуванню судом і не можуть оцінюватися негативно, однак подання заяви про самообмеження також не є безумовним доказом наявності або відсутності добросовісності боржника, а підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Як встановлено судами, у додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначав, що звернувся до ПлейСіті із заявою про внесення його до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, та вказував, що відповідне рішення додано до заяви. Разом з тим під час дослідження матеріалів справи такого рішення судом першої інстанції не встановлено, а представник заявника у судовому засіданні підтвердив, що відповідний документ не був доданий до вказаної заяви.

Окреме значення для перевірки повноти та послідовності пояснень заявника мали встановлені місцевим господарським судом обставини щодо часу отримання та пошуку нових кредитів. Так, у первісній заяві ОСОБА_1 повідомляв, що востаннє отримав кредит у січні 2025 року та після цього до кредитних установ за отриманням нових кредитів не звертався.

Натомість у додаткових поясненнях заявник вказував, що останній кредит отримав у лютому 2026 року та після цього до кредитних установ за новими кредитами не звертався.

Водночас відповідно до наданої самим заявником інформації Українського бюро кредитних історій від 21.05.2026 та Реєстру запитів лише протягом січня-березня 2026 року було зафіксовано 43 заявки на отримання кредитів та онлайн-кредитів від фінансових установ, а останню заявку на отримання чергового кредиту подано 27.03.2026.

При цьому колегія суддів окремо наголошує, що у цій справі відмова у відкритті провадження ґрунтується не на самому факті участі ОСОБА_1 в азартних іграх, не на моральній оцінці його попередньої фінансової поведінки та не на самостійному висновку про його недобросовісність.

Визначальним є встановлений судом першої інстанції та підтверджений під час апеляційного перегляду факт недоведеності заявником передбачених статтею 115 КУзПБ підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Обставини щодо способу використання кредитних коштів, участі в азартних іграх, подання заяви про самообмеження та суперечливості відомостей щодо отримання нових кредитів оцінювалися лише у сукупності з іншими доказами під час перевірки обґрунтованості наведених заявником причин неплатоспроможності, повноти розкриття ним відповідної інформації та достатності доказів на підтвердження заявлених підстав.

Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про вихід суду першої інстанції за межі питань, які підлягали з`ясуванню при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія виснує, що ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.06.2026 у справі № 906/626/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.06.2026 у справі № 906/626/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 906/626/26 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено "21" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Розізнана І.В.