Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №910/8918/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Справа№ 910/8918/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Колесника Р.М.

за участю секретаря судового засідання Король Я.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2026

у справі № 910/8918/26 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс"

про стягнення 2 180 891,92 грн

представники сторін:

від позивача: Клименко Е.Н.

від відповідача: Солдаткін О.С.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс" про стягнення 2 180 891 грн 92 коп. заборгованості за договором позики № 252603-1 від 06.11.2020.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та умов договору позики № 252603-1 від 06.11.2020, право вимоги за яким відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" на підставі договору про відступлення права вимоги № б/б від 13.07.2026, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення наданих коштів, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 2 000 000 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором позивачем нараховано 180 891 грн 92 коп. пені.

В подальшому, 23.07.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" надійшла заява про застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд першої інстанції забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти та рухоме майне Товариство з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс".

Вказана заява обґрунтована тим, що бездіяльність відповідача щодо повернення сплачених позивачем грошових коштів дає підстави вважати, що відповідач і надалі буде ухилятися і від виконання судового рішення, а можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на їх рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти в сумі 2 180 891,92 грн, що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс", відкритих в будь-яких фінансових установах, що будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.

Накладено арешт на рухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс", яке знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Зазим`я, вулиця Радгоспна (Промислова), 3, в межах суми позову в розмірі 2 180 891,92 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу, у межах суми позову - 2 180 891 грн 92 коп, - є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження вказаним майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, в інтересах якого заявлено позов, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.

Не погодившись із ухвалою Господарського суду Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції наклав арешт на грошові кошти в повній сумі позову (2 180 891, 92 грн) і, окремо від цього, на рухоме майно також у повній сумі позову (2 180 891, 92 грн). На думку скаржника це є подвійним забезпеченням у його класичному, вигляді про яке каже Верховний Суд в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. При цьому, скаржник звертає увагу, що арешт майна накладається лише за недостатністю арештованих коштів і лише в межах різниці, чого місцевим господарським судом не було зроблено. Наслідком таких дій суду першої інстанції є ситуація, за якої позивач, ще не довівши жодної обставини свого позову, вже отримав забезпечення у розмірі, що вдвічі перевищує заявлену ним вимогу. Також скаржник наголошує, що оскаржувана ухвала в частині накладення арешту на майно, не містить жодної індивідуальної ознаки, а лише оперує двома координатами «рухоме майно» та «адреса». Втім таке формулювання створює безпосередній ризик накладення арешту на майно осіб, які взагалі не є учасниками справи, оскільки за вказаною адресою розташований виробничий майданчик, де в силу характеру діяльності перебуває також майно контрагентів товариства. Й наостанок скаржник вважає, що в оскаржуваній ухвалі не наведено жодної фактичної обставини, яка свідчила про наявність реального ризику.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Владимиренко С.В., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26 та призначено розгляд справи на 10.09.2026.

26.08.2026 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

08.09.2026 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача у справі, надійшла заява про забезпечення технічної можливості участі у судовому засіданні, призначеному на 10.09.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

В судовому засіданні 10.09.2026 представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

За приписами ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Одним із заходів забезпечення позову відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Апеляційний суд звертає увагу, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зі змісту норм Господарського процесуального кодексу вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення коштів.

Отже, позивач звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру.

За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 року у справі № 904/1478/19, від 16.12.2019 року у справі № 904/3459/19 та від 28.05.2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20) дійшов до висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України, які полягають у тому, що накладення арешту на (нерухоме) майно, що належить відповідачам з метою забезпечення позову про стягнення коштів, не має зв`язку з предметом позовної вимоги (стягнення коштів), оскільки таке (нерухоме) майно не належить до предмета спору у цих справах, накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору (позови про визнання права власності на нього або про витребування цього майна з чужого незаконного володіння жодною із сторін у межах цих справ не подавалися).

Як зазначає позивач, бездіяльність відповідача щодо повернення сплачених позивачем грошових коштів дає підстави вважати, що відповідач і надалі буде ухилятися і від виконання судового рішення, а можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на їх рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржувану ухвалу виходив із того, що вказані заявником заходи забезпечення відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, в даному випадку наявний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги.

Однак, колегія суддів не може у повній мірі погодитись із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову саме у зазначений позивачем спосіб, з огляду на наступне.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи питання забезпечення позову в контексті необхідності обґрунтувати припущення про можливість власника розпоряджатися своїм майном, зазначила, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 р. у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23.

Таким чином, наведені у заяві про забезпечення позову обставини підтверджують обґрунтоване припущення заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.

Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції:

Наклав арешт на грошові кошти в сумі 2 180 891,92 грн, що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс", відкритих в будь-яких фінансових установах, що будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.

Наклав арешт на рухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс", яке знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Зазим`я, вулиця Радгоспна (Промислова), 3, в межах суми позову в розмірі 2 180 891,92 грн.

Однак, накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі позову (по 2 180 891, 92 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (постанова Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Враховуючи грошовий характер позовних вимог, обраний позивачем захід забезпечення позову у формі накладення арешту на грошові кошти відповідача, що обліковуються на його розрахункових рахунках, в межах суми стягнення у розмірі 2 180 891, 92 грн, є безпосередньо пов`язаним із предметом позову, відповідає критеріям розумності, адекватності та є достатнім для гарантування реального виконання судового рішення у разі його ухвалення на користь позивача.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що встановлення судом першої інстанції межі обтяження коштів виключно сумою позову (2 180 891, 92 грн) забезпечує необхідний процесуальний баланс, оскільки не блокує використання усіх інших коштів на рахунках відповідача та не перешкоджає проведенню ним поточних розрахунків, виплаті заробітної плати та сплаті податків поза межами вказаної заблокованої суми.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, однак помилково застосував їх у спосіб одночасного арешту як майна, так і грошових коштів на розрахункових рахунках відповідача.

Згідно з приписами частини 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Накладення арешту на об`єкт рухомого майна за наявності вже застосованого арешту на грошові кошти у межах повної суми стягнення є надмірним обмеженням прав відповідача, порушує принцип співмірності та пропорційності заходів забезпечення позову і створює для відповідача невиправданий процесуальний та майновий тягар.

Оскільки накладення арешту на грошові кошти у межах суми 2 180 891, 92 грн повністю і в повному обсязі покриває майнові ризики позивача у даній справі, додаткове вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно є об`єктивно недоцільним та необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що виконуючи ухвалу суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до вказаної норми повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», в силу якої виконавець також може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідне також не виключає зняття виконавцем такого арешту на підставі повідомлення боржника за умови отримання документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Отже, захист прав відповідача у разі накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, здійснюється або у спосіб повернення банком постанови виконавця без виконання, або у спосіб зняття такого арешту, зокрема, і по факту доведення боржником обставин того, що рахунок, на кошти на якому накладено арешт, має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Вчинення таких дій відбувається на стадії виконання заходів забезпечення позову, на якій (стадії) виконавець перед накладенням арешту на банківські рахунки зобов`язаний пересвідчитись у відсутності спеціального режиму їх використання або відсутності заборон щодо арешту коштів, що перебувають на цьому рахунку.

Слід наголосити, що накладення арешту має відбуватися лише в межах суми грошових коштів, за рахунок яких можна буде задовольнити вимоги кредитора (позивача), а наведені норми забезпечують боржнику (скаржнику) можливість використання грошових коштів, що знаходяться на рахунках зі спеціальним режимом використання.

Внаслідок арешту грошові кошти та майно залишаються у власності відповідача, проте знерухомлюються (обмежується лише можливість розпорядження ними) з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника чи відчуження ним й уникнення виконання останнім судового рішення у майбутньому. У такий спосіб грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір (постанови Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21, від 11.12.2023 у справі №904/1934/23, від 16.09.2024 у справі №927/997/23).

Відсутність доказів вчинення таких дій не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у відповідача реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а відтак і беззаперечної можливості відчуження ним такого майна (постанова Верховного Суду від 07.07.2025 у справі №904/659/25).

Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 року у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 року у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Водночас, в заяві про забезпечення позову позивачем не зазначено актуальну оціночну вартість майна, на яке він просить накласти арешт що, у свою чергу, унеможливило встановлення співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову.

Визначені заявником вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майна, яке належать відповідачу, без визначення орієнтовної вартості такого майна станом на момент звернення з даною заявою до суду, яке підлягає обтяженню, а також без визначення конкретизації, а саме зазначення індивідуальних ознак рухомого майна не надає суду можливості встановити співмірність заявлених заявником до вжиття заходів забезпечення позову по відношенню до можливої вартості такого рухомого майна та розміру заявлених позовних вимог та не можуть бути визнані судом адекватними заходами забезпечення у даному спорі, в тому числі шляхом непропорційного обмеження за наслідками такого арешту прав відповідача та порушення загально визначених принципів дотримання і захисту права власності.

Щодо невирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення при вжитті заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України не вирішення даного питання не є підставою для відмови у вжитті заходів забезпечення позову та не є самостійною підставою для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень п. 6) ч. 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити зокрема пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/172/22).

Частиною 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому питання щодо необхідності зустрічного забезпечення може бути вирішено судом після розгляду заяви про забезпечення позову, що не порушує приписів ч. 6 ст. 140 цього Кодексу.

Зважаючи на ч. 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Зазначене відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням ним п. 6 ч. 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення у випадку забезпечення позову (схожий за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/172/22).

При цьому сам факт незастосування зустрічного забезпечення не свідчить про неправомірність забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 914/2673/24).

Правові висновки про те, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку, викладено у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 (провадження у справі № 61-4793св20) та від 30 червня 2021 року у справі №752/2342/19 (провадження № 61-11920св19), від 23 грудня 2022 року у справі № 760/34352/21 (провадження №61-10050св22)).

Отже дане питання не впливає на правильність вирішення судом першої інстанції заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, доводи апелянта щодо застосування судом першої інстанції подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що заява позивача про забезпечення позову підлягає лише частковому задоволенню в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача на розрахункових рахунках у межах суми стягнення (2 180 891, 92 грн), а в частині накладення арешту на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕРО АЛЬЯНС» слід відмовити.

У зв`язку з викладеним, ухвала Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що за результатами перегляду даної справи доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а при вирішенні питання про забезпечення позову місцевим господарським судом не було з`ясовано всіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/8918/26 з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу місцевим господарським судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами подальшого розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, п.2 ч.1 ст. 275, ст.ст. 277, 282, 284, Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26 скасувати в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" про накладення арешту на рухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Стеро Альянс" (02095, місто Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 12 квартира 8, ідентифікаційний код 36899502), яке знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Зазим`я, вулиця Радгоспна (Промислова), 3, в межах суми позову в розмірі 2 180 891 (два мільйони сто вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто одна) грн 92 коп.

3. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26 залишити без змін.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/8918/26.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.09.2026.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді С.В. Владимиренко

Р.М. Колесник