Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №916/5368/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5368/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 року, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якого складено 10.06.2026, в м. Одесі

у справі №916/5368/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу "Приморські Сади"

про стягнення 152 447,66 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Приморські Сади", в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просило суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню за загальний період з 16.01.2025 по 15.11.2025 (включно) в сумі 119 119,00 грн, 3 % річних за загальний період з 16.01.2025 по 26.01.2026 (включно) в сумі 14 167,34 грн, інфляційних втрат за загальний період з лютого 2025 по грудень 2025 (включно) в сумі 19 161,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання природного газу № 9251-ОСББ(24)-14 від 28.10.2024.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/5368/25 позов задоволено частково; стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Приморські Сади" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" суму інфляційних втрат у розмірі 8463,79 грн, суму 3 % річних у розмірі 4844,04 грн, суму пені у розмірі 24183,46 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 980,01 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд встановив факт постачання природного газу на загальну суму 1 690 817,14 грн та наявність простроченої заборгованості у розмірі 464 164,94 грн, яку відповідач у ході розгляду справи сплатив у повному обсязі, у зв`язку з чим провадження в цій частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Вирішуючи питання щодо пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг, а ОК «Приморські Сади» виступає як колективний побутовий споживач, тому суд застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206. Враховуючи, що Фонтанська сільська територіальна громада з 26.05.2025 віднесена до територій можливих бойових дій, заборона на нарахування та стягнення пені, інфляційних втрат і процентів річних поширюється на відповідача з цієї дати. Тому суд здійснив власний розрахунок зазначених сум лише за період з 16.01.2025 (01.02.2025 щодо інфляційних втрат) по 25.05.2025 та визначив їх у розмірах 48 366,92 грн пені, 8 463,79 грн інфляційних втрат і 4 844,04 грн 3 % річних.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення на 99 % нарахованих сум, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50 % від визначеної ним обґрунтованої суми, що становить 24 183,46 грн. При цьому суд врахував обставини справи та матеріальний стан сторін і зазначив, що таке зменшення не нівелює значення пені як заходу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій скаржник просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/5368/25 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 94 935,54 грн, 3% річних у розмірі 9 323,30 грн, інфляційних втрат у розмірі 10 697,53 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що сторони за взаємною згодою визначили умови договору постачання природного газу, у тому числі порядок та строки розрахунків і відповідальність за їх порушення. При цьому позивач належно виконав свої договірні зобов`язання, тоді як відповідач оплатив поставлений газ не в повному обсязі та з порушенням встановлених строків, що свідчить про прийняття ним умов договору та відповідних зобов`язань.

Скаржник вважає безпідставним застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206, оскільки спірний договір регулює відносини з постачання природного газу для виробництва теплової енергії, а не надання житлово-комунальних послуг безпосередньо населенню. Відповідач є юридичною особою, а тому, на думку скаржника, не є «населенням» у розумінні зазначених нормативних актів.

Також скаржник не погоджується зі зменшенням судом першої інстанції пені на 50 %, до 24 183,46 грн. Зазначає, що сума заявленої пені у розмірі 119 119,00 грн становила лише близько 25 % від непогашеного на момент звернення до суду основного боргу в сумі 464 164,94 грн, який був погашений відповідачем уже під час розгляду справи. На думку скаржника, суд не встановив винятковості обставин, які б виправдовували зменшення пені, не дослідив належним чином майновий стан відповідача та не врахував майнові інтереси позивача. Саме посилання на неприбутковість чи скрутне матеріальне становище відповідача, без належного доказового підтвердження, не може бути самостійною підставою для зменшення неустойки.

Крім того, скаржник посилається на соціальну та економічну значущість діяльності позивача як постачальника природного газу та покладені на нього державою спеціальні обов`язки, зазначаючи, що несвоєчасне виконання споживачами грошових зобов`язань негативно впливає на його фінансовий стан та можливість належного виконання таких обов`язків. Відповідач, на думку скаржника, не довів об`єктивних причин неможливості своєчасного виконання договірних зобов`язань, а ризики власної господарської діяльності не можуть покладатися на кредитора, який належно виконав свої зобов`язання.

Посилаючись, зокрема, на правові позиції Верховного Суду у постановах від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, скаржник вважає, що суд першої інстанції без належного обґрунтування та всебічної оцінки обставин справи зменшив пеню на 50 %.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 152 447,66 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом, Обслуговуючим кооперативом "Приморські Сади" (надалі – споживач або відповідач) було направлено листа № 04/09/2024 від 09.09.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (надалі – постачальник або позивач), в якому споживач повідомив постачальника про приєднання до умов Договору на постачання природного газу, розміщеного за посилання https://naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/, на період з 01.10.2024 по 30.04.2025 (включно) та відповідно надіслано Заву приєднання до договору постачання природного газу від 10.10.2024 та інші необхідні для цього документи.

28 жовтня 2024 року позивачем надано Згоду на приєднання до Договору постачання природного газу, повідомлено, що між позивачем та відповідачем укладений Договір постачання природного газу від 28.10.2024 № 9251-ОСББ(24)-14 (надалі – Договір) шляхом приєднання споживача до умов Договору, розміщеного за посиланням: https://naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/, з врахуванням умов та інформації, зазначених Споживачем в Заяві приєднання до договору постачання природного газу від 10.10.2024. Дата набрання (набуття) чинності Договору 28.10.2024.

Відповідно до умов п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 (об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або житлово-будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків), природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

У п. 1.4. Договору визначено, що Договір є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання споживача до всіх його умов в цілому. Договір не є публічним договором в розумінні статті 633 Цивільного кодексу України.

У відповідності до п. 5.3. Договору сторони погодились, що номер Договору формується постачальником при укладанні цього Договору та зазначається у Згоді на приєднання до Договору постачання природного газу.

Згідно п. 3.5. Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Всі акти приймання-передачі були підписані сторонами без будь-яких зауважень.

На виконання умов Договору, протягом листопада 2024 - березня 2025 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1690817,14 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (т.1, а.с. 8-12).

Відповідно до умов пункту 5.1. Договору остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснив частково, внаслідок чого не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1. Договору.

Станом на день звернення позивача з цим позовом до суду сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором (з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат на загальну суму 1226652,20 грн (з урахуванням змісту листа-зарахування від 28.02.2025 №28/02 2025) складала 464164,94 грн. Також у зв`язку з простроченням оплати за поставлений природний газ, позивачем, з урахування заяви (вх. №11932/26 від 07.04.2026) про збільшення розміру позовних вимог заявлено до стягнення суму пені у розмірі 119119,00 грн, суму 3% річних у розмірі 14167,34 грн та суму інфляційних втрат у розмірі 19161,32 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір № 9251-ОСББ(24)-14 від 28.10.2024 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери постачання природного газу.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з із пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

На підтвердження факту виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором № 9251-ОСББ(24)-14 від 28.10.2024 ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" було надано суду акти приймання-передачі природного газу за листопад 2024 року по березень 2025 року включно, які з боку відповідача були підписані без будь-яких претензій або зауважень.

Оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у передбачені договором строки. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем станом на момент подання позовної заяви складала 464164,94 грн.

Водночас під час розгляду справи № 916/5368/25, позивачем 24.02.2026 надано до суду клопотання про зменшення розміру позовних вимог та розрахунок заборгованості ОК "Приморські Сади" за Договором постачання природного газу, відповідно до якого відповідач повністю сплатив суму основного боргу у розмірі 464164,94 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідачем сплачена сума основного боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення суми основного боргу у зазначеному розмірі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши викладені приписи чинного законодавства та умови договору, а також невиконання відповідачем умов договору щодо оплати отриманого природного газу у передбачений в договорі строк, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат лише за той період, на який не розповсюджується дія постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».

Щодо іншої частини вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних місцевий господарський суд, застосувавши положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», вказав, що такі вимоги заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Апелянт не погоджується з рішенням суду в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач отримував житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» неправомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів зазначає, що наведені доводи апелянта є помилковими, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує, що власники квартир багатоквартирного будинку №33/3 та №33/4 по вул. Марсельська у с. Крижанівка Одеського району Одеської області створили неприбуткову обслуговуючу організацію „Обслуговуючий кооператив "Приморські Сади".

Предметом діяльності кооперативу є, зокрема, комплексне обслуговування об`єктів, утримання житлових будинків інших об`єктів нерухомого майна і придомових територій об`єктів кооперативу, забезпечення сприяння членам кооперативу в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю кооперативу, надання послуг по водопостачанню і водовідведенню кооперативу, надання послуг по електропостачанню членам кооперативу тощо.

Згідно із частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.

Згідно із статтею 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про теплопостачання», виробництво теплової енергії - це господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, природний газ використовується відповідачем для власних потреб, тобто для забезпечення потреб мешканців багатоквартирних будинків в опаленні житлових приміщень та гарячій воді.

Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що:

побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23);

захищені споживачі - побутові споживачі, приєднані до газорозподільної системи, підприємства, установи, організації, що здійснюють надання важливих суспільних послуг та приєднані до газотранспортної або газорозподільної системи, а також виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи (пункт 10).

Слід відзначити, що Закон України «Про ринок природного газу» не містить визначення таких понять як то «колективний споживач», «колективний побутовий споживач» тощо.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги – суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що колективний споживач – юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

За змістом статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

У статті 2 Закону України "Про кооперацію" визначено, що кооператив – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Предметом договору є постачання теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, як комунальної послуги, безпосередніми споживачами якої є мешканці будинку (населення) по вул. Марсельська, № 33/3 та № 33/4 в с. Крижанівка Одеського району Одеської області, а тому суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Тому, як вірно висновано місцевим господарським судом, відповідач у справі виступає у спірних відносинах саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення і сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.

Відтак, беручи до уваги те, що відповідач об`єднує мешканців у багатоквартирних будинках та діє в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку, колегія суддів вважає, що останній в частині споживання природного газу на побутові потреби підпадає під визначення колективний побутовий споживач (від імені мешканців будинку) природного газу та договір, укладений з позивачем, спрямований саме для забезпечення потреб мешканців будинків – споживачів житлово-комунальних послуг та сприяння членам кооперативу в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.04.2025 у справі №916/847/24.

Близькі за змістом висновки щодо правового визначення юридичної особи, створеної шляхом об`єднання споживачів (фізичних осіб), викладені у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №916/1071/24, від 09.04.2025 у справі №916/847/24 у правовідносинах з постачання природного газу споживачу (обслуговуючому кооперативу), у яких Верховний Суд виходив з того, що обслуговуючий кооператив як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.

Отже, такі висновки є цілком застосовним за аналогією, оскільки правова природа відносин "постачальник - колективний споживач - кінцевий споживач (фізична особа)" є ідентичною незалежно від виду комунальної послуги (висновки з аналогічного питання викладені в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №904/3697/24 від 22.07.2025).

В той же час, із розрахунку пені, 3% річних та втрат від інфляції, який додано позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач провів ці нарахування в період з 16.01.2025 по 26.01.2026

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан, який триває станом на даний час.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 № 206 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №1405 від 29.12.2023, №641 від 04.06.2025) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації).

Місцезнаходження відповідача – 67562, Одеська обл., Одеський р-н, с. Крижанівка, вул. Марсельська, буд. № 33/3 № 33/4, та відноситься до Фонтанської сільської територіальної громади.

Відповідно до чинного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, Фонтанська сільська територіальна громада з 26.05.2025 є територією можливих бойових дій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з 26.05.2025 на відповідача, як колективного побутового споживача, розповсюджуються положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».

За здійсненим місцевим господарським судом розрахунком у межах заявленого позивачем періоду та з урахуванням заборони на нарахування відповідних санкцій з 26.05.2025, який перевірений апеляційною інстанцією, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 16.01.2025 по 25.05.2025 у розмірі 48 366,92 грн, інфляційні втрати за період з 01.02.2025 по 25.05.2025 у розмірі 8 463,79 грн та 3 % річних за період з 16.01.2025 по 25.05.2025 у розмірі 4 844,04 грн.

В іншій частині вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних судом правомірно відмовлено.

Водночас місцевий господарський суд, з огляду на дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50%.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, а майновий стан боржника не є єдиною обставиною, яка підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій, колегія суддів вважає обґрунтованим врахування сукупності обставин, що мають значення для вирішення цього питання.

Зокрема, за умовами укладеного між сторонами договору поставлений природний газ використовувався відповідачем не для перепродажу, а для виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води мешканцям багатоквартирних будинків. У зв`язку з цим своєчасність розрахунків відповідача за отриманий від позивача природний газ безпосередньо залежала від своєчасності та повноти надходження коштів від споживачів теплової енергії – населення.

Також колегія суддів враховує погашення відповідачем під час розгляду справи основного боргу за договором, а також кризову ситуацію, що склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України та об`єктивно впливала на фінансовий стан відповідача як неприбуткової організації.

Водночас матеріали справи не містять доказів погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків унаслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання.

З огляду на наведене, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно перетворюватися на надмірний тягар для боржника, а їх розмір має відповідати наслідкам порушення зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зменшення пені на 50 %, тобто до 24 183,46 грн.

Колегія суддів вважає, що визначений у такий спосіб розмір пені є належною мірою відповідальності відповідача за неналежне виконання договірного зобов`язання, забезпечує реалізацію компенсаційної та стимулюючої функцій неустойки та водночас враховує конкретні обставини порушення.

Стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 % річних та частини заявленої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням виконання ним прийнятих на себе зобов`язань. Водночас стягнення пені у повному заявленому розмірі за встановлених у цій справі обставин було б неспівмірним із наслідками допущеного порушення.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/5368/25.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/5368/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/5368/25 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська