Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №916/1257/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1257/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 року, суддя в І інстанції Смелянець Г.Є., повний текст якого складено 04.06.2026, в м. Одесі

у справі: №916/1257/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал енерджі солюшен”

до відповідача: Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області

про стягнення 3 447,91 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Глобал енерджі солюшен” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області заборгованості в розмірі: 3447,91грн, а також покладення на відповідача судових витрат, які за попереднім розрахунком позивача складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №ГЕС-01/2024/231 про закупівлю електричної енергії споживачу від 03.04.2024 щодо повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі №916/1257/26 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 3 447,91 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Суд виходив з доведеності та обґрунтованості вимог.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі №916/1257/26; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал енерджі солюшен” до Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спірна заборгованість є такою, що виникла поза межами договірних зобов`язань. Зазначає, що відповідно до Додаткової угоди № 2 від 06.08.2024 обсяг закупівлі електричної енергії було зменшено до 9462,75 кВт/год, а загальну вартість договору визначено у сумі 75 137,11 грн. Вказує, що зазначений обсяг електричної енергії ним фактично спожито та оплачено, у зв`язку з чим додаткове нарахування за грудень 2024 року у розмірі 393,02 кВт/год на суму 3447,91 грн не передбачене договором та додатковою угодою.

Також відповідач посилається на те, що рахунок № 3116 та акт приймання-передачі від 31.12.2024 № 3116 ним не отримувалися та підписані лише позивачем, а надіслані лише 21.08.2025.

Скаржник вважає неналежним доказом довідку АТ «Херсонобленерго» щодо обсягу споживання електричної енергії, оскільки вона не була надана відповідачу та, на його думку, не підтверджує виникнення договірного обов`язку з оплати спірного обсягу.

Крім того, скаржник зазначає, що позивач не звертався до нього з вимогою про погашення заборгованості та не вживав передбачених договором заходів досудового врегулювання спору.

Посилаючись на статтю 48 Бюджетного кодексу України, відповідач наголошує, що бюджетна установа може брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі лише в межах відповідних бюджетних асигнувань і договірних зобов`язань.

Відтак, відповідач вважає, що договір № ГЕС-01/2024/231 та Додаткова угода № 2 виконані сторонами належним чином і в повному обсязі, заборгованість за електричну енергію відсутня, а позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність нарахування 3447,91 грн за грудень 2024 року.

До апеляційної скарги відповідачем долучено нові докази, а саме Додаткові угоди № 1, № 2, платіжні інструкції та акти приймання-передачі електричної енергії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що докази, на які посилається Скаржник, зокрема Додаткові угоди № 1, № 2, платіжні інструкції та акти приймання-передачі електричної енергії, не подавалися до суду першої інстанції, хоча перебували у розпорядженні Відповідача та могли бути подані разом із відзивом. Обґрунтування об`єктивної неможливості їх подання апеляційна скарга не містить. Відтак, з огляду на частину 3 статті 269 ГПК України, такі докази не підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, навіть у разі прийняття зазначених доказів вони, на думку Позивача, не спростовують позовних вимог. Зокрема, за Додатковою угодою № 2 обсяг закупівлі електричної енергії становив 9463,75 кВт·год, тоді як у квітні–листопаді 2024 року Відповідачем вже було спожито та оплачено 9479,589 кВт·год на суму 75 137,11 грн. При цьому Відповідач протягом попередніх розрахункових періодів приймав та оплачував фактично спожиту електроенергію, не заявляючи заперечень щодо перевищення визначеного обсягу. Позивач також зазначає, що прийняття додаткового обсягу електроенергії не звільняє Відповідача від його оплати, посилаючись на статті 670, 714 ЦК України.

Фактичне споживання спірного обсягу електроенергії у грудні 2024 року, за доводами Позивача, підтверджується довідкою АТ «Херсонобленерго» № 20-012935-10 від 23.12.2025, відповідно до якої загальний обсяг споживання електроенергії об`єктами Відповідача становив 7037 кВт·год. При цьому за іншим договором у грудні 2024 року було враховано та оплачено 6643,98 кВт·год, а різниця у 393,02 кВт·год відповідає обсягу, зазначеному в акті та рахунку № 3116 від 31.12.2024. Отже, Позивач вважає спірний обсяг фактично поставленою та документально підтвердженою електричною енергією.

Щодо непідписання Відповідачем акта № 3116 Позивач зазначає, що обов`язок оплатити фактично спожиту електричну енергію виникає з факту її споживання, а не виключно з підписання двостороннього акта. Крім того, умовами комерційної пропозиції передбачено, що у разі ненадання споживачем підписаного акта або письмових заперечень у встановлений строк акт вважається погодженим. Посилання Відповідача на несвоєчасне направлення рахунка та акта також, на думку Позивача, не звільняє від оплати фактично спожитої електроенергії.

Доводи про недотримання претензійного порядку Позивач вважає необґрунтованими, оскільки звернення з претензією є правом кредитора, а не загальнообов`язковою умовою звернення до суду у спірних правовідносинах.

Посилання Відповідача на статтю 48 Бюджетного кодексу України Позивач також вважає безпідставним, оскільки бюджетне планування та наявність асигнувань не звільняють від виконання договірного зобов`язання з оплати фактично спожитої електричної енергії. Відповідачем не надано доказів відсутності бюджетних асигнувань на виконання спірного зобов`язання.

У відповіді на відзив Скаржник зазначає, що неподання відзиву та доказів у суді першої інстанції було зумовлено кадровими змінами у Центрі, небезпекою у зв`язку з активними бойовими діями на території м. Херсона та відсутністю технічної можливості належного моніторингу Електронного суду. За твердженням Скаржника, після відновлення такого моніторингу ним було встановлено, що рішення у справі вже ухвалено, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції.

По суті спору Скаржник наголошує, що Додатковою угодою № 2 від 06.08.2024 до Договору № ГЕС-01/2024/231 обсяг закупівлі електричної енергії зменшено до 9462,75 кВт·год, а загальну вартість договору визначено у сумі 75 137,11 грн. Вказує, що Центром фактично спожито та оплачено 9479,589 кВт·год електричної енергії на зазначену суму, у зв`язку з чим рахунок та акт №3116 від 31.12.2024 на суму 3447,91 грн стосуються обсягу, який, на думку Скаржника, перевищує договірні показники та не передбачений умовами договору.

Крім того, Скаржник посилається на те, що є бюджетною установою та відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання і здійснювати платежі лише в межах бюджетних асигнувань. З огляду на це вважає, що постачання електричної енергії поза межами договірних обсягів не створює для нього обов`язку з оплати, а відтак заборгованість за Договором відсутня.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 3 447,91 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо долучених скаржником разом з апеляційною скаргою нових доказів, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія наголошує, що нові докази, які додані відповідачем разом з відзивом на апеляційну скаргу, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без клопотання про доручення таких доказів та без посилання на неможливість подання останніх в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання доказів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено відповідачем і винятковості випадку неможливості подання цих доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом, 03.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Глобал енерджі солюшен” (Постачальник, позивач) та Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області (Споживач, відповідач) укладений договір №ГЕС-01/2024/231 про закупівлю електричної енергії споживачу, згідно з яким Постачальник зобов`язується протягом 2024 року поставити Споживачу товар, зазначений в Договорі про постачання електричної енергії споживачу №ГЕС-01/2024/231, код ДК 021:2015-09310000-5 (Електрична енергія), а Споживач - прийняти і оплатити такий товар на умовах Договору.

Відповідно до п.1.3 договору умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі”, Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та с однаковими для всіх споживачів.

Згідно з п.2.1 договору за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює і платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.2.2 договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

Згідно з п.2.3 договору обсяг закупівлі товарів складає 18 000 кВт/год.

Відповідно до п.3.1 договору початком постачання електричної енергії Споживачу є дата 01.04.2024, яка також зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору.

Згідно з п.5.1 договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Відповідно до п.п.5.3,5.4 договору ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Згідно з п.5.6 договору оплата рахунка та Акту приймання-передачі електричної енергії Постачальник аза цим договором має бути здійснена Споживачем у строк протягом 5 робочих днів з моменту їх отримання. Факт отримання належним чином рахунка та Акту зазначається в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем.

Відповідно до п.13.1 договору цей Договір набирає чинності з 01.04.2024 i діє до 31.12.2024.

Додатком №1 до договору є Заява-приєднання із зазначенням початку постачання з 01.04.2024.

Додатком №2 до договору є Комерційна пропозиція, згідно з якою:

1) ціна (тариф) електричної енергії: 4,174284 грн, з ПДВ; Ц(Ф) - 2,95 грн без ПДВ; Тпер - 0,52857 грн без ПДВ; Тпостачальника - 0,00грн без ПДВ;

2) спосіб оплати: по фактичному споживанню;

3) термін падання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати:

Постачальник 7 числа наступного за розрахунковим місяцем, формує рахунки на підставі актів приймання-передачі електричної енергії, сформованих згідно даних про обсяги спожитої електроенергії, отриманих від оператора системи розподілу.

Споживач здійснює повну оплату вартості обсягу електричної енергії по закінченню розрахункового місяця, згідно Рахунків та Актів приймання-передачі електричної енергії, виданих Постачальником.

У разі якщо дата формування рахунку та акту припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону, то відповідні документи формуються в перший робочий день, що слідує за відповідною датою.

Виставлені Постачальником Рахунки та Акти приймання-передачі електричної енергії за фактично відпущену електричну енергію підлягають оплаті споживачем, протягом п`яти днів з дати їх отримання.

Датою належним чином отримання рахунку та Акту Споживачем, вважається дата його особистого вручення, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом), або дата відправлення за допомогою електронного зв`язку на його офіційну електронну поштову скриньку Споживача.

Офіційна електронна пошта Споживача зазначена в Додатку № 4 до Договору.

Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово, незалежно від указаного назначення платежу.

У випадку припинення (або розірвання) договору, у т.ч. дострокового, Споживач зобов`язаний оплатити Постачальнику остаточний рахунок за спожиту електричну енергію, з урахуванням п. 1 комерційної пропозиції, Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання даного рахунку.

Направлений / отриманий (в т.ч. на електронну адресу споживача в особистому кабінеті/особисто/поштою) акт приймання-передачі електричної енергії підлягає обов`язковому поверненню протягом 5 робочих днів.

У разі не згоди споживач має направити письмове обґрунтоване заперечення до енергопостачальника протягом 5 днів. У випадку не направлення споживачем погодженого акту приймання-передачі електричної енергії або заперечень протягом зазначеного строку, він вважається погодженим.

4) визначення способу оплати послуг з розподілу через Постачальника з наступним переведенням цієї оплати Постачальником оператору системи та/або напряму з оператором системи ): Споживач здійснює плату за послугу з розподілу електричної енергії безпосередньо Оператору.

06.08.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, згідно з якою сторони дійшли згоди:

- викласти п.2.2. Договору у наступній редакції: “Обсяг закупівлі складає 9463,75 кВт*год”;

- викласти п.1 Додатку 2 “Комерційна пропозиція” у наступній редакції: Ціна за 1 кВт*год складає: 7,31073 грн без ПДВ, 1,46215 грн -ПДВ, разом з ПДВ - 8,77288 грн”.

Також господарським судом встановлено, що на виконання договору позивач поставив відповідачу електричну енергію у грудні 2024 обсягом 393,02 кВт*год на суму 3 447,91 грн.

Акт №3116 прийому-передачі електричної енергії від 31.12.2024 разом із рахунком на оплату №3116 від 31.12.2024 на суму 3447,91 грн. надіслано позивачем на адресу відповідача поштою 21.08.2025.

Водночас наявний в матеріалах справи Акт №3116 прийому-передачі електричної енергії від 31.12.2024 підписаний лише позивачем та не містить підпису відповідача.

Згідно з довідкою оператора системи розподілу АТ “Херсонобленерго” №20-012935-10 від 23.12.2025, наданою на запит позивача за вих. №80/25 від 12.12.2025 “Щодо фактичного здійснення постачання електричної енергії ТОВ “ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖІ СОЛЮШЕН” на об`єкти Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області у період: з 01.12.2024р. по 31.12.2024 р. включно.”, повідомлено, що обсяг споживання електричної енергії по споживачу Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області (ЄДРПОУ 26083443) у період: з 01.12.2024 по 31.12.2024 складає 7037 кВт* год.

Позивачем також надано до матеріалів справи договір №ГЕС-11/2024/319/42 про закупівлю електричної енергії від 20.11.2024, який не є предметом позовних, із зазначенням, що за Договором №ГЕС-11/2024/319/42 від 20.11.2024 року в грудні 2024 року на об`єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 6 643,98 кВт/год на загальну суму 58 286,81 грн. з ПДВ, яка повністю оплачена відповідачем, та у позивача відсутні позовні вимоги до відповідача по Договору №ГЕС11/2024/319/42 від 20.11.2024, так як відсутня заборгованість, на підтвердження чого до матеріалів справи надано звіт про виконання договору про закупівлю UA-2024-11-20-013771-а від 20.11.2024.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №ГЕС-01/2024/231 про закупівлю електричної енергії споживачу від 03.04.2024 щодо повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Згідно п. 1.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Укладаючи договір сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми ст. 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Отже, укладений між сторонами Договір № ГЕС-01/2024/231 від 03.04.2024 є належною правовою підставою виникнення у сторін взаємних зобов`язань, за якими Позивач зобов`язався постачати електричну енергію, а Відповідач - приймати її та оплачувати на умовах Договору.

Судом першої інстанції встановлено, що у грудні 2024 року на об`єкти Відповідача було фактично поставлено та спожито 393,02 кВт год електричної енергії вартістю 3 447,91 грн з ПДВ. Вказаний обсяг підтверджується довідкою АТ «Херсонобленерго» № 20-012935-10 від 23.12.2025, наданою на адвокатський запит Позивача.

Згідно з цією довідкою загальний обсяг споживання електричної енергії об`єктами Відповідача у грудні 2024 року становив 7 037 кВт год, з яких 6 643,98 кВт год були поставлені за іншим договором № ГЕС-11/2024/319/42 від 20.11.2024, а різниця у 393,02 кВт год відповідає обсягу, зазначеному Позивачем в акті № 3116 від 31.12.2024 та рахунку № 3116 від 31.12.2024.

Наведені відомості Відповідач належними та допустимими доказами не спростував. Матеріали справи також не містять доказів коригування оператором системи розподілу зазначених обсягів споживання, а тому відсутні підстави ставити під сумнів їх достовірність.

Посилання Скаржника на те, що спірний обсяг електричної енергії перевищує обсяг закупівлі, визначений Додатковою угодою № 2 від 06.08.2024, колегія суддів вважає безпідставним.

Так, Додатковою угодою № 2 сторонами було визначено очікуваний обсяг закупівлі електричної енергії у розмірі 9 462,75 кВт год. Водночас сама по собі наявність такого показника не свідчить про звільнення споживача від обов`язку оплатити електричну енергію, фактично спожиту ним понад зазначений обсяг, якщо її постачання та споживання підтверджені даними комерційного обліку.

Відповідно до пункту 4.13 Правил роздрібного ринку електричної енергії розрахунки за фактично спожиту електричну енергію здійснюються на підставі платіжного документа, сформованого електропостачальником з урахуванням даних комерційного обліку. При цьому саме споживач має можливість контролювати обсяг власного споживання та, у разі необхідності, вживати заходів для його припинення або обмеження.

Таким чином, якщо Відповідач вважав, що після використання передбаченого Договором очікуваного обсягу електричної енергії подальше її споживання не допускається або не буде ним оплачуватися, саме він мав вжити відповідних заходів для припинення чи обмеження електропостачання.

Натомість Відповідач продовжив фактичне споживання електричної енергії.

Згідно з п. 8.2.1. ПРРЕЕ у разі порушення учасником роздрібного ринку вимог цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, учасник роздрібного ринку, щодо якого було вчинено порушення, складає у довільній формі претензію та подає її учаснику роздрібного ринку, яким було вчинено порушення.

Також, у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.05.2022 №555 “Про особливості забезпечення комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії в умовах воєнного стану” вказано, що у разі незгоди з сформованими ППКО даними комерційного обліку учасник ринку має право ініціювати розгляд суперечки у порядку, встановленому ККОЕЕ.

До дати врегулювання суперечки пріоритет для поточних розрахунків мають дані комерційного обліку, сформовані оператором системи, на території ліцензованої діяльності якого знаходиться відповідна ТКО.

Відповідач не надав до суду доказів оскарження зазначених операторами системи розподілу (передачі) електричної енергії відомостей в установленому цим Договором та чинним законодавством порядку.

Доказів звернення відповідача до ОСР із запереченнями щодо визначеного ним обсягу споживання за спірний період в матеріалах справи також не міститься.

Належних та допустимих доказів на спростування визначених ОСР обсягів поставленої позивачем електроенергії на об`єкт відповідача та її вартості відповідачем суду не представлено.

Доказів споживання електричної енергії у спірний період іншими особами, які є відмінними від відповідача матеріали справи не містять.

За таких обставин саме по собі перевищення визначеного Договором очікуваного обсягу споживання не є підставою для звільнення Відповідача від оплати фактично спожитої електричної енергії. Протилежний підхід фактично призвів би до споживання електричної енергії без її оплати за умови, що факт такого споживання та його обсяг підтверджені належними доказами.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що довідка АТ «Херсонобленерго» щодо обсягу споживання електричної енергії є неналежним доказом, оскільки вона не була надана відповідачу та, на його думку, не підтверджує виникнення договірного обов`язку з оплати спірного обсягу.

Судова колегія вважає такі доводи безпідставними, адже нормами чинного законодавства у сфері електроенергетики, а саме, пунктами 4.3., 4.12., 4.13. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 №312, та Кодексом комерційного обліку електричної енергії визначено, що саме довідкова інформація щодо обсягу спожитої електричної енергії оператора системи розподілу є належним та допустимим доказом у розумінні вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує фактичну кількість спожитої електричної енергії. При цьому жодних доказів на спростування інформації, викладеної у відповідній довідці щодо обсягу споживання електричної енергії об`єктом відповідача у спірний період, відповідачем не надано.

Доводи апелянта про те, що акт № 3116 від 31.12.2024 не підписаний ним, також не спростовують факту виникнення обов`язку з оплати. Визначальним у даному випадку є встановлений факт фактичного споживання електричної енергії та її вартість, підтверджені даними оператора системи розподілу. Непідписання акта саме по собі не свідчить про відсутність господарського зобов`язання, якщо фактичне постачання та споживання ресурсу встановлено іншими належними доказами.

Щодо посилань апелянта на відсутність бюджетних асигнувань для виконання зобов`язань, колегія суддів зазначає наступне.

Відсутність державних асигнувань не звільняє відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором (ст. 4, 48, 51 Бюджетного кодексу України). В свою чергу, за визначенням держава є політичною формою організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій.

Держава, як учасник цивільно-правових відносин, суб`єкт публічного права, в цілому виконує функції, як правило, владно-публічного характеру, бере участь у цивільноправових відносинах винятково. Водночас, вступаючи у цивільно-правові відносини, держава наділяється такими самими правами, як і будь-які інші учасники цивільного обороту (фізичні або юридичні особи), тобто з урахуванням вимог ст. 82 ЦК України, у цивільно-правових відносинах виступає на засадах юридичної рівності з іншими учасниками цивільно-правових відносин. (Правова позиція Верховного Суду наведена у постанові від 20.11.2019 р. по справі № 922/74/19).

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічні положення містяться у ст. 617 ЦК України.

Між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету.

Оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за договорами.

Відповідач як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі і від надходження бюджетних асигнувань. Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. (Правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, наведеному у постанові по справі № 916/1345/18 від 07.11.2019 р.).

Отже, наведені апелянтом доводи про відсутність бюджетних асигнувань не звільняють від оплати за спожиту електричну енергію та не є такими, що спростовують обов`язок виконання Відповідачем зобов`язання.

Аргументи скаржника, що рахунок та акт № 3116 від 31.12.2024 було надіслано Відповідачу поштою зі значною затримкою, також не звільняє останнього від обов`язку оплати фактично спожитої електричної енергії. Апеляційний суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару (рахунок-фактури) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Навіть якщо взагалі не надано рахунку, то вказане не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично отриманий останнім товар.

Щодо доводу про порушення досудового (претензійного) порядку врегулювання спору, слід зазначити, що суб`єкт господарювання, права якого порушено, має право звернутися з претензією до порушника, що є диспозитивним правом кредитора, а не його процесуальним обов`язком, недотримання строку реалізації якого унеможливлювало б звернення до суду. Право на звернення до господарського суду гарантовано статтею 4 ГПК України та статтею 55 Конституції України і не може бути обмежене договірним чи законодавчим положенням про можливість (а не обов`язковість) досудового врегулювання спору, якщо інше прямо не передбачено законом для відповідної категорії спорів, до якої цей спір не належить.

Відтак, з урахуванням встановленого факту постачання Позивачем та споживання Відповідачем у грудні 2024 року 393,02 кВт год електричної енергії вартістю 3 447,91 грн, відсутності доказів її оплати та належного спростування наведених обставин з боку Відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 447,91 грн заборгованості.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі №916/1257/26.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі №916/1257/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі №916/1257/265 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська